Гайдукевич

Чому ультраправі набирають обертів і нищать класичний консерватизм? Тому, що консерватори, що заклали підвалини Європейського Союзу, стояли у керма тривалий час… спершу не побачили ризиків своїх мігрантських ілюзій, потім придумали собі та просували мариво змішання цивілізацій і культур (неусвідомлення різних рівнів культурних, свобод, розуміння прав - різні цивілізаційні рівні «гостей» і «господарів»), а головне – заспокоювали усіх, ховалися за гаслами, втратили контроль – не дивилися в гору, словом. А проблему прорахувала та підживила Москва – Захід підпав під рефлексивне керування. Замість лікувати причини, намагався мінімізувати наслідки. Страх поміркованих проявити принципи, зуби і яйця, дає зелене світло популістам обох флангів. Трушним лібералам і консерваторам час разом списатися в утиль, або терміново приходити до тями і не боятися боронити своє цінності. І словом, і ділом. #нотатки_консерватора

Цитати із цієї книги: https://nashformat.ua/products/samoznyschennya-evropy-immigratsiya-identychnist-islam-709577

Євробачення пікетують прибічники хамасівської Палестини. В США молодь захоплює університет – на знак підтримки Палестини. Місцеві помірковані влади, як правило, воліють не робити різких рухів – бояться, що їх звинуватять. В чомусь. Проблеми накопичуються. Довіра до поміркованих політиків падає. Популісти лівого і правого толку набирають вагу. В Нідерландах «нові праві» намагаються зібрати уряд – їх успіх на виборах став можливим в першу чергу тому, що суспільство не задоволено традиційною мігрантською політикою Старого Світу. При цьому праві (і ліві) популісти «дивним чином» лояльно дивляться в бік Москви. При цьому проблема перенасичення Європи мігрантами на загал і вихідцями із цивілізацій, що мають інші відносно європейських цінності… не вирішується. Чому так? Нічна вікендова читанка – Douglas K Murray «Самознищення Європи». Розділ 10, «Тиранія почуття провини» - автор розмірковує над дивним явищем – цивілізаційний Захід отримує задоволення від наголошеного почуття провини. З різних приводів. Як приклад, Мюррей наводить низку доволі абсурдних ситуацій, якщо їх розписати на папері без емоцій. Одна з них – в ЗМІ була відома трагедія, коли на берег Туреччини море винесло тіло трирічного хлопчика Алана Курді. Його родина була серед нелегалів, які намагалися перепливсти з Туреччини до Європи. Медійна реакція на трагедію – «ганьба Європи». Але в чому була винна Європа? Родина Курді із доволі безпечної Туреччини хотіла дістатися… Канади, але біла трапилася на першому ж етапі. Арабський і мусульманський світ також розмірковував про трагедію, але… «біда не призвела до жодної зміни політики (арабських і мусульманських країн), як це відбулося на заході». (с) Д.М. «…європейські країни прийняли смерть три річного хлопчика на свою совість (чому?), арабський світ, з якого хлопець походив, і ширша мусульманська «умма» залишилися цілком холодними і пасивними. Для прикладу, шість країн-членів угоди про співпрацю у перській затоці (Кувейт, Бахрейн, Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія й Оман) за весь 2016 рік не надали притулку жодному (!) сирійському біженцю! Їхнє ставлення до біженців із Еритреї, Нігерії, Бангладеш чи Пакистану відзначалося ще меншою відкритістю. Буквально за декілька місяців до загибелі Алана Курді один кувейтський чиновник, Фахад ал-Щаламі, пояснював в інтерв’ю каналові France 24, чому країни Затоки відмовляють у притулку навіть сирійським біженцям: «Кувейт і країни затоки доволі дорогі й не годяться для біженців. Вони годяться для робітників. Перевезення сюди біженців коштує дорого. Ціна життя в Кувейті висока, тоді як у Туреччині чи Лівії – доступніша. Тому нам значно простіше платити, щоб вони (біженці) лишалися там. Урешті-решт, не можна (!) приймати (!) людей, які походять з іншої атмосфери, з інакшого місця. Серед них є люди, що потерпають від психологічних проблем, травм». Не можна ж їх просто розміщати в країнах Затоки…» (с) Д.М. (тобто для Кувейту сирійці – люди іншої атмосфери, а для Європи… ?) «…Що дивує, то це спокійна згода Європи з тим, що країни затоки й інші суспільства крихкі і делікатні, тим часом як Європа – безмежно гнучка. Ніхто в Європі не звинуватив Туреччину чи Оман у смерті Алана Курді. Натомість прем’єр Іспанії Маріано Рахой, коментуючи загибель човна із мігрантами, заявив, що… Європа «ризикує втратити довіриу, якщо ми не здатні запобігти таким трагічним випадкам», ніхто не казав, що на карті стоїть питання довіри до арабського світу чи Африки. Ба більше, впродовж усієї кризи із сирійськими біженцями практично ніхто не виставляв претензії країнам, що беруть участь у тій громадянській війні (зокрема Ірану, Саудівській Аравії, Катару і Росії), за людську ціну цього конфлікту.» (с) Д.М. Причини такої ситуації різні, … «однак над усім цим тяжіє … притаманна Європі моральна зосередженість на собі. Виникла вона задовго до мігрантської кризи. Радще вона єодним із базових і глибинних настроїв сучасної Європи, що пронизує її життя. Це – особливе (!) і постійне (!)почуття провини і одержимість провиною, що врешті може виявитися фатальним для нашої (європейської) цивілізації» (с) Д.М.

- Якщо Рада Авторитетних Для Нації імен і представники держави визначать в журі конкурсу НАСПРАВДІ авторитетних і компетентних архітекторів і скульпторів, то участь в конкурсі візьмуть талановиті учасники. Тут не потрібен поспіх, тут потрібна якість. Окрема подяка Василь Павлов , що вказав головному архітектору на його неволодіння контекстом в питанні обладунків, а також низку інших тверезих думок. А застунику міністра ветеранів, пану Фархаду Фархадову, за те, що він запевнив - експертне коло буде почуто. На жаль, на експертному колі були присутні зайві емоції представників Мархалівки і тут я погоджуся із Антоном Дробовичем, що потрібна більше і краща комунікація дерави і місцевої громади. Окремо пулічно перепрошую в Литвиненко Віра за те, що їй знову довелось чути і бачити недоречні емоції. Детальніше про те, хто і що говорив - додаю відео в коментарі. Далі буде https://www.youtube.com/watch?v=i6QfWLvInTQ

Військове меморіальне кладовище - де процес зараз? Сьогодні Мінвет і держ установа Національне Меморальне Військове Кладовище зібрали ще один круглий стіл. Ми зібралися обмінятися думками щодо 4 надзвичайно важливих питань: - з якого каменю надгробки, - концепція монумент невідомим солдатам, - концепція центрального елементу - монумент захисникам, - варто чи не варто робити Вічний вогонь. Загальні враження... із позитивного: - НМВК і Мінвет намагаються тримати контакт із експертним колом, зокрема із гострих дискутивних питань. Правда поки не зрозуміло ККД цього контакту. - представники Мінвету і НМВК декларують розуміння, що на основні архітектурно-скульптурні елементи має бути відкритий прозорий конкурс. Не знаю, чи є розуміння у вищих кабінетах, що конкурс - важливо, але на круглому столі усі присутні погодилися - так. - попри наполегливе "гранітне" лобі, лишається шанс, переконати державу, що це програшна ідея. Але цей пункт може швидко випасти в негативні сторони... із негативного: - головний архітектор комплексу, пан Дербів є повним невігласом в питаннях, кричущо важливих для комплексу НМВК. Це просто жах - космонавт. - попри те, що ще на попередньому круглому столі спільнота детально розписала, чому слід відмовитися від граніту, держструктури (традиційно) пішли шляхом найменшого спротиву. І я не впевнений, що світовий досвід і здоровий глузд переламають "прості рішення". - тільки зараз і досить невпевнено проговорюється "так, ми не проти відкритого конкурсу", тоді як з цього треба було починати! Для мене досі дивно, чому історія, що може бути 100% win-win для нації, для усіх залучених держустанов, для Банкової і особисто Зеленського, досі не наділена режимом посиленого сприяння. Саме в історії навколо НМВК може бути кейс - у виграші усі. Але... Із важливого, що мона винести в тези, що сьогодн іпрозвучали.: - Роман Маленков наголосив, що граніт (всупереч загальному штампу) погано переносить погодні коливання, значно гірше за пісковик. Особливо йдеться про верхній шар. Натомість, зі слів пана Романа, пісковик (тому він і є доволі поширений в меморіальних спорудах) куди краще взаємодіє із природою. - винесу окремо - і Маленков, Дарця Веретюк наголосили, що представники держструктур не щирі в тезі "граніт доступніший за пісковик". Виявляється, що в Україні є поклади якісного пісковику. Виявляється, що колись були закриті (!) кар'єри, де видобувався цей камінь, бо ідеологічно правильним для совка був пафосний граніт. І цей видобуток можна відновити... - варто розглядати як частини цілого монумент Невідомого солдату і монумент Захисникам (+ Вічний вогонь за наявності), але це мона розбити на етапи\черги реалізації і першим реалізувати те, що стосується Невідомого солдата. Тут слушними були @Антон Дробович та Вахтанг Кіпіані . - Тарас Іщик , здається, відніс присутніх до попереднього круглого столу, де звучало - ми зараз маємо унікальну опцію створити українську сучасну військову меморіальну класику. Тут слід досить хірургічно поєднати європейську меморіальну класику (це важливо для наголосу - ми належимо європейській традиції) і українську національну родзинку. - Має бути КОНКУРС на головні скульптурно-архітектурні рішення. Творчий конкурс. Для конкурсу НМВК і Мінвет мають створити технічне завдання, подумати над наглядовою радою із числа насправді авторитетних для країни імен. А ця Рада має взяти участь у відборі журі конкурсної комісії. - участь в конкурсі має бути доступна для архітекторів і скульпторів з усього світу. - Позаяк НМВК передбачає низку "локальних" пам'ятників в різних секторах, то меморіальну композицію для сектору Невідомих Солдат варто винести за рамки конкурсу Головного Комплексу. - Меморіальна композиція для сектора поховань Невідомих Солдат може готуватися вже і від неї не залежить (!) конурс на інші смислові частини НМВК.

Тому із наголосом - читати уважно і до кінця: "Ах, какая была держава! Ах, какие в ней люди были! Как торжественно-величаво Звуки гимна над миром плыли! Ах, как были открыты лица, Как наполнены светом взгляды! Как красива была столица! Как величественны парады! Проходя триумфальным маршем, Безупречно красивым строем, Молодежь присягала старшим, Закаленным в боях героям - Не деляги и прохиндеи Попадали у нас в кумиры... Ибо в людях жила - идея! Жажда быть в авангарде мира! Что же было такого злого В том, что мы понимали твердо, Что "товарищ" - не просто слово, И звучит это слово гордо? В том, что были одним народом, Крепко спаянным общей верой, Что достоинства - не доходом, А иной измеряли мерой? В том, что пошлости на потребу Не топили в грязи искусство? Что мальчишек манило небо? Что у девушек были чувства? Ах, насколько все нынче гаже, Хуже, ниже и даже реже: Пусть мелодия гимна - та же, Но порыв и идея - где же? И всего нестерпимей горе В невозможности примирений Не с утратою территорий, Но с потерею поколений! Как ни пыжатся эти рожи, Разве место при них надежде? Ах, как все это непохоже На страну, что мы знали прежде! Что была молода, крылата, Силы множила год за годом, Где народ уважал солдата И гордился солдат народом. Ту, где светлыми были дали, Ту, где были чисты просторы... А какое кино снимали Наши лучшие режиссеры! А какие звенели песни! Как от них расправлялись плечи! Как под них мы шагали вместе Ранним утром заре навстречу! Эти песни - о главном в жизни: О свободе, мечте, полете, О любви к дорогой отчизне, О труде, что всегда в почете, И о девушках, что цветами Расцветают под солнцем мая, И о ждущей нас дома маме, И о с детства знакомом крае, И о чести, и об отваге, И о верном, надежном друге... И алели над нами флаги С черной свастикой в белом круге." (с) Юрій Нестеренко (російський поект) 2008

Перед завтрашнім сеансом пабєдабєсія, вже традиційна нагадайка - рашизм і нацизм, це одне й те саме. Того дуже важливо не косплеїти ані "ставка", ані "лідер_в_мундирі", ані "місто-герой", ані решту совкових рефлексій.

із важливого - щоб пам'ятати. Від Олексанлра Зінченка: "Повторюся: це дуже приємно, коли навіть політичні опоненти визнають силу твоїх аргументів. Рік тому у цей день президент Зеленський запропонував встановити в Україні 8 травня День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років, а 9 травня відзначати не День перемоги, а День Європи – він подав у Верховну Раду законопроєкт про 8 травня і підписав указ про День Європи. 8 років тому, у квітні 2014 року ми спробували запропонувати суспільству дискусію навколо українського виміру Другої світової. Про це я докладно писав тут: "Маки пам’яті. Як народжувалася традиція" https://www.istpravda.com.ua/columns/2017/05/8/149774/ "Ми б перемогли і без українців!" - переконаний Путін. Для розумної людини ясно, що ніхто в цілому світі не знає, яке/чиє зусилля було остаточним для перемоги над нацизмом. Важливе було кожне зусилля. Зрештою: як бути з радянськими міфами? Про 28 панфіловців, про яких СРСР 50 років казав, що вони були, а їх просто не було. Про Катинь, про яку навпаки 50 років казали "це не ми", і яка – навпаки – була і залишається військовим злочином СРСР. Як бути з міфом, що війна в Європі закінчилася 9 травня? Час припинення вогню – 23:01 8 травня 1945 року. Цей час зафіксований в обох актах капітуляції – і реймському, і карлсхорстському: перша хвилина миру настала 8 травня. Чому ж день перемоги – 9 травня? Бо саме в цей день про перемогу дізнався Сталін? У книжці "Війна і міф. Невідома Друга світова" історики зібрали 50 найбільш поширених міфів про цей час Як про все це говорити в контексті концепту "Великої Вітчизняної війни"? Той мозковий штурм закінчився розумінням, що треба більше говорити про низку важливих речей. 1. Для українців Друга світова розпочалася 1 вересня 1939 року, а не 22 червня 1941. 2. Важливими є зусилля кожного, хто боровся проти агресора, навіть якщо його історія не вкладалася в рамки ВВВ. 3. Потрібна деконструкція радянських міфів про цю війну і дерадянизація комеморативних практик. Замість пропаганди війни – потрібний культ життя: а для нас важливе життя кожного в цій війні. Отже, що було зроблено за минули 10 років за моєї скромної участі: Книжка "Війна і міф. Невідома Друга світова", яку я редагував та писав разом із колегами, розійшлася накладом 30 000+ і досі є в продажу попри те, що на сайті Український інститут національної пам'яті вся вона є окремими розділами: Мій вступ "Війна міфам": https://ww2.uinp.gov.ua/vijna-mifam/ Сергій Горобець деконструював "Міф 4. Війна для України почалася 22 червня 1941 року" https://ww2.uinp.gov.ua/mif-4-vijna-dlya-ukrayiny.../ У книжці ми деконструювали 50 ключових міфів про Другу світову війну. На жаль, зараз сайт працює не зовсім коректно. Тому частину цих публікацій ми також перенесли на електронні шпальти нашого проєкту "Історична Правда": Yana Prymachenko "Міф про 9 травня. Коли закінчилась війна?" https://www.istpravda.com.ua/articles/5af309e3309c4/ Сергій Громенко написав "3 радянських міфи про кримських татар. Деконструкція" https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/05/18/155691/ Але краще купіть книжку: хард копі - це завжди хард копі! Ми також зробили виставку, яка свого часу спричинила істерику у наших опонентів, зокрема Василя Расевича та Георгія Касьянова. Ось вона: https://ww2.uinp.gov.ua/vystavka/ Тут - невеличка книжечка про український вимір Другої Світової, яку ми тоді ж зібрали в УІНП: https://ww2.uinp.gov.ua/.../uploads/2015/12/ukr-region.pdf Наш проєкт "Історична правда" - це сотні публікацій про Україну у Другій світовій. Лише кілька найважливіших: Професор Юрій Шаповал написав потужний есей "Гітлер, Сталін і Україна: безжальні стратегії" https://www.istpravda.com.ua/articles/2013/05/9/123358/ Сергій Громенко - про перші дні Другої світової у Львові: "Кілька людей, два диктатори і одне місто: оборона Львова 1939 року" https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/09/16/144723/

Olesia Isaiuk написала про "30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював": https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/06/30/155897/ Ola Hnatiuk - про "Ірена Яросевич-Рената Богданська. Найкрасивіші очі Львова між двох вогнів ідентичності" https://www.istpravda.com.ua/articles/2017/05/15/149785/ Rostyslav Pyliavets розібрав на запчастини один із новішіх фейків про український досвід Другої світової - "Як Жуков і Берія "наказали" депортувати усіх українців до Сибіру" https://www.istpravda.com.ua/articles/2017/01/4/149423/ Людмила Рибченко - "Кузьма Дерев’янко. Українець, який поставив крапку у війні" https://www.istpravda.com.ua/articles/2015/09/1/148521/ Професор Serhii Plokhii - про "Несуверенні нації. Як Україна стала засновницею ООН?" https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/05/30/155744/ Żenia Klimakin зробив фантастичне інтерв'ю про досвід Травми Другої світової: "Мій дід був есесівцем". "А мій загинув в Освенцімі". Історія кохання нащадків ката і жертви" https://www.istpravda.com.ua/articles/2017/03/28/149649/ Ми зібрали в окремий спецпроєкт "Друга світова" усі тексти, які виходили на нашому сайтіі "Історична правда": https://www.istpravda.com.ua/themes/ww2/view_texts/ Неможливо говорити про український досвід Другої світвої і промовчати про Голокост. Ось - іще один спецпроєкт Історичної правди: https://www.istpravda.com.ua/themes/holocaust-history/ Там опублікований один з найважливіших особисто для мене текстів "Бабин Яр. Дорога смерті" https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/09/28/153002/ У проєкті Розсекречена Історія ми обговорювали український вимір Другої світової багато разів: Розсекречена історія. Чому вибухнула Друга світова? https://youtu.be/HlWsBmNuxw8 Розсекречена історія. Міф про віроломний напад https://youtu.be/OPR8NPAWCi8 Розсекречена історія. Українці у Другій світовій війні https://youtu.be/R3rmmVlWW-4 І це лише три ефіри Розсекреченої історії на цю тематику. Їх було значно більше. А що зробили ви, щоб правди про ту війну стало більше на цьому світі? Читайте! Дивіться! Поширюйте! Правда не шкодить!" (с)

Воєнний неймінг може буть дивним, кумедним і парадоксальним. Може хтось знає - от чому сигналізатор наближення БПЛА названий "ванільний цукорок"? і чому, блін, ванільний?! Втім воєнному неймінгу не відмовиш в злому цинічному гуморі - "ванільні цукорки" можуть трохи підсолодити обставини. А якщо геть прямо - врятувати життя. Виграти якийсь крихітний час, щоб дати змогу сховатися. Ми знали, що на "цукорки" черга. Тому ми закупили їх... по складових. Першу тисячу для нас зібрали і 508 штук ми вже роздали за 10 днів. Решту, як Ви розумієте, роздамо до кінця травня. Тому ми вже закуповуємо наступну партію комплектуючих - на 2000 "цукорків". Щоб це відбулося ГО Справа Громад має зібрати 675 133 гривні. Решту додає Фонд Порошенка . Що таке 2000 "цукорків"? Це чиєсь життя, яке ми із вами разом врятуємо. Ціна порятунку - 675 133 гривень. Сувора математика війни. ПРИВАТ: 5169 3305 2068 6400 ІНШІ: 5375 4115 0177 8331 PayPal: [email protected] USDT (TRC20): THXQSYA2s1bKRBgqQaPjgHqW77834GmuDX