Історія та пам'ять

Презентація книги Олександра Кучерука «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр.» Запрошуємо на презентацію видання відомого українського історика, києвознавця, журналіста, завідувача сектору Національного музею історії України та дослідника національно-визвольного руху ХХ століття Олександра Кучерука «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр. Олександр Кучерук». Книгу підготовлено на вшанування пам’яті Симона Петлюри до 100-х роковин від дня його загибелі та видано за підтримки Українського інституту національної пам'яті. Коли: 12 червня 2026 року, 15:00 Де: Національний музей історії України, простір виставки «Шлях героїв. Пам’яті Симона Петлюри». Під час презентації книги-путівника, яка поєднує історичне дослідження та міський маршрут, учасники матимуть нагоду відкрити для себе Київ доби Симона Петлюри та дізнатися, які будівлі й локації в історичному центрі столиці пов’язані з його життям і діяльністю. Видання сполучає архівні дослідження з описом історичних подій, повертаючи Симона Петлюру в топографію українського Києва доби Української революції 1917–1921 років. Видання адресоване всім, хто цікавиться історією Києва та Української революції, життям і діяльністю Симона Петлюри. Спікери: ▪️Олександр Алфьоров, Голова Українського інституту національної пам’яті; ▪️Олександр Кучерук, автор та редактор книги «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр.», завідувач відділу Національного музею історії України; ▪️Олена Земляна, Генеральна директорка Національного музею історії України; ▪️Ігор Гирич, доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства; ▪️Юрій Шаповал, професор, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. Модератор: Наталя Позняк-Хоменко, співробітниця Українського інституту національної пам’яті Вхід вільний за реєстрацією за посиланням.

Пам’яті кулеметника Олега Муляра (позивний «Тор») Пишався, що був «Едельвейсом» Олег народився у Софіївці на Вінниччині. Після школи навчався на вчителя географії у Вінницькому педагогічному університеті. Здобувши магістерську ступінь, став керівником Вінницької станції юних натуралістів. Згодом вид діяльності Олегу довелося змінити і понад десять років він працював супервайзером. А у 2023 році обійняв посаду керівника відділу збуту. Олег був громадянином з активною життєвою позицією: брав участь в Помаранчевій революції та Революції гідності. Тому не дивно, що у січні 2023 року чоловік добровільно долучився до Сил оборони України. Вишкіл пройшов в в Королівській академії сухопутних військ в іспанському місті Толедо. Після чого розпочав службу кулеметником в 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Виконував бойові задачі у районах Білогорівки, Берестового та Спірного на Донеччині. Загинув при виконанні бойового завдання в районі Спірного на Бахмутському напрямку 21 квітня 2024 року. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Честь Герою! Фото з родинного архіву, соцмереж та Барської міської ради Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті старшого солдата Віктора Маслова Загинув від кулі снайпера Віктор Маслов народився 11 листопада 1968 року в місті Прилуки Чернігівської області. Після школи здобув фах слюсаря в місцевому профтехучилищі. Після цього служив строкову службу в радянській армії. Як снайпер-розвідник виконував бойові завдання в складі радянського контингенту в Афганістані. Після повернення з Афганської війни, працював за фахом. З початком російсько-української війни, добровільно пішов на службу. Воював, як розвідник-гранатометник в 25 окремій повітрянодесантній бригаді. Воював в районі Торецька та Авдіївки. Загинув у листопаді 2018 року під час боїв за Авдіївку. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Фото: Цензор.НЕТ Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті старшого солдата Віктора Маслова Загинув від кулі снайпера Віктор Маслов народився 11 листопада 1968 року в місті Прилуки Чернігівської області. Після школи здобув фах слюсаря в місцевому профтехучилищі. Після цього служив строкову службу в радянській армії. Як снайпер-розвідник виконував бойові завдання в складі радянського контингенту в Афганістані. Після повернення з Афганської війни, працював за фахом. З початком російсько-української війни, добровільно пішов на службу. Воював, як розвідник-гранатометник в 25 окремій повітрянодесантній бригаді. Воював в районі Торецька та Авдіївки. Загинув у листопаді 2018 року під час боїв за Авдіївку. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Фото: Цензор.НЕТ Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам'яті Героя України, молодшого сержанта Олександра Тимченка Допоміг підрозділу вийти з-під удару та стримати наступ ворога Олександр народився 18 лютого 1999 року в селі Чемужівка на Харківщині. Після закінчення у 2016 році місцевої школи хлопець працював у ДСНС, але згодом обрав шлях воїна і приєднався до лав Національної гвардії України. Проходив контрактну службу у бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука в Гостомелі на Київщині. Був молодшим сержантом, брав участь в ООС. За кілька днів до повномасштабного вторгнення, його перекинули до Трьохізбенки на Луганщині. 26 лютого 2022 рік, в районі Трьохізбенки Олександр загинув захисник прийняв свій останній бій, коли очолював групу прикриття, яка вирушила в напрямку одного з потенційних маршрутів руху противника. Посмертно відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. 25 березня 2022 року Олександру було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). У рідній Чемужівці на честь Олександра Тимченка назвали вулицю. Честь і шана Захисникові! Тетяна Тиндик Фото з сайту АрміяInform та Фейсбук-сторінки ЗміївLive За матеріалами: Медіа Зміїв, Зміїв, Нацгвардія, АрміяInform, Велика українська енциклопедія Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті старшого солдата Олександра Васюка Один день не дожив до свого 51-річчя Олександр Васюк народився 29 серпня 1965 року. На службу пішов добровольцем. Мобілізований у липні 2015 року. Після місячного навчання на Яворівському полігоні служив у 54-ій окремій механізованій бригаді. 19 серпня 2016 року в зоні АТО біля міста Бахмут Донецької області отримав поранення внаслідок обстрілу. Був госпіталізований до обласної лікарні міста Дніпро з опіками понад 70% тіла. Перебував у важкому стані, але в свідомості. Помер в опіковому центрі міста Дніпро напередодні свого 51-го дня народження 28 серпня. Євген Проворний Фото з родинного архіву Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

РОСІЯ ЛАМАЄ ДОЛІ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ: ШІСТЬ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ФІЛЬМІВ 4 червня - Міжнародний день дітей-жертв агресії, а також День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Росія з 2014 року ламає долі та забирає життя українських дітей. Цей злочин є одним із найтяжчих та наймерзенніших злочинів рашистів в Україні. Спеціально до цих пам’ятних днів кінокритик Ігор Кромф підготував добірку української документалістики, яка розповідає про дітей, чиє життя змінила війна.

Пам’яті молодшого лейтенанта Володимира Салюка (позивний «Яструб») Кіборг боронив країну в АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї Володимир народився 29 липня 1987 року у Львові. Після школи навчався на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Працював керівником відділу охорони у приватній фірмі. З 2014 року Володимир був учасником Антитерористичної операції у складі 80-ї окремої аеромобільної десантної бригади. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. За мужність і стійкість тоді захисників назвали кіборгами. З початком повномасштабного вторгнення боронив територіальну цілісність та суверенітет країни на Донецькому напрямку у складі 33‑ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Воював біля Курахового, Покровська, Добропілля. Володимир 25 вересня 2025 року під час бойового завдання у віці 38 років. «Яструба» поховали 22 жовтня 2025 року на полі Почесних поховань Личаківського кладовища у Львові. Вічна пам’ять Герою! Діана Горбачук Фото надані дружиною Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

ДЕНЬ, КОЛИ МОСКВА ЗГОРІЛА ВСЯ… 3 червня — визначний день в українській та кримськотатарській історії: кримський хан Девлет Ґерай дотла спалив Москву. Московський цар Іван IV, отримавши “брехливу грамоту” від Константинополя про те, що Москва стає спадкоємицею Візантії, вирішив не просто проігнорувати клятву на вірність Ґераям свого діда — московського князя Івана ІІІ — та не платити данину Криму, але й захопити Кримське ханство, вторгшись на півострів. Однак тоді увійти в повномасштабне протистояння з кримськими татарами не вдалося, і московити змогли спалити лише кілька поселень Криму. Щоб покарати знахабнілого васала, кримський хан Девлет Ґерай зібрав військо, за різними оцінками, від 40 до 120 тисяч, та рушив на Московію. Перетнувши річку Оку, війська Девлет Ґерая обійшли військо Івана IV та в ніч з 2 на 3 червня 1571 року розгромили московський гарнізон та вторглися в столицю, яку спалили дотла. Британський дипломат Джером Горсей згадував, що сильний вітер розповсюдив пожежу по всій Москві. Вцілів у вогні тоді лише Кремль. Кількість загиблих ніхто порахувати не міг. Відомо, що в пожежі помер командир московитів Іван Бєльський. Війська Девлет Ґерая покинули місто та на зворотному шляху ще зруйнували Кашир і спустошили рязанські землі. Згодом під час перемовин Іван IV не лише переприсягнув своєму суверену Девлет Ґераю, а й відмовився від статусу спадкоємця Візантії та погодився заново платити данину. За літописними спогадами, 3 червня 1571 року стало днем, коли “Москва згоріла вся…”. З кожним українським ударом по Москві та околицях сьогодні очікуємо другого такого дня.

Пам’яті лейтенанта Олексія Лисенка Пройшов гарячі точки АТО Олексій народився 26 жовтня 1992 в селищі Петрове Кіровоградської області. З дитинства захоплювався музикою, грав на баяні. Був учасником телешоу "Битва хорів" та "Україна має талант". У 2014 року закінчив Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна за фахов інженера залізничного транспорту. Під час навчання отримав звання офіцера запасу на військовій кафедрі. У 2015 році мобілізований до 93-ї окремої механізованої бригади. Служив в групі інженерного забезпечення, яке займалось підготовкою кадрів для бойових частин, а також будівництвом фортифікацій. Згодом направлений в зону бойових дій. Виконував завдання в Мар'їнці та Пісках. Загинув під час виконання бойових завдань від підриву на міні у 2016 році. Олексій Лисенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Також нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно), відзнакою «Інженерні війська. АТО» (посмертно). Честь Герою! Фото: Трудова слава Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

ГОЛОВА УІНП ВЗЯВ УЧАСТЬ У ВШАНУВАННІ ВОЇНІВ АРМІЇ УНР 31 травня у Пикуличах (район Перемишля) на Українському військовому цвинтарі вшанували пам’ять військових Армії УНР, захисників України у війні з більшовицькою Росією у 20-х роках минулого століття, учасників україно-польського військового союзу 1920-го року. Участь у заході взяли Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, Посол України в Республіці Польща Василь Боднар, Генеральний консул України в Любліні Олег Куць, Консул України в Жешуві Василь Йордан, представники Почесного Консульства України в Перемишлі, духовенство та українська громада Польщі. В рамках заходу відбулася традиційна хода пам’яті, заупокійна молитва та покладання квітів до пам’ятного знаку, встановленого на честь воїнів Армії УНР. Вшанували й сучасних Героїв - українських воїнів, загиблих у новітній війні, яку Росія розпочала проти України у 2014-му році. Довідково: Український військовий цвинтар у Пикуличах є місцем поховання військовополонених Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки, які померли в таборі для полонених на початку 1920-х років. Першу панахиду на цьому цвинтарі відслужили 1 листопада 1921 року, за рік місце поховання було впорядковане, а у 1924 році сюди перепоховали останки українських воїнів із навколишніх місцевостей і встановили восьмиметровий пам’ятний хрест із написом «Борцям за волю України» авторства Олени Кульчицької. Щороку, аж до завершення Другої світової війни, 1 листопада на цвинтарі відбувалися панахиди за українськими військовими. У 1946 році цвинтар та пам’ятний хрест були знищені. Некрополь відбудували лише у 1989 році за ініціативою перемишльського підприємця Ярослава Сидора, невдовзі відновили й традицію спільних українсько-польських поминальних заходів. У 1994 році кладовище офіційно отримало назву «Український військовий цвинтар». Фото: Павло Лоза, тижневик «Наше Слово».

Пам’яті майора Сергія Данюка (позивний «Замполіт») Загинув, коли під обстрілами забирав тіла побратимів Народився 18 жовтня 1993 року в селищі Нові Білокоровичі на Житомирщині. Чоловік мріяв продовжити сімейну традицію військових, тому 2012 року підписав контракт з ЗСУ. Служив у 93-му окремому Ясському лінійно-вузловому полку зв’язку. З 2014 до 2016 року виконував бойові завдання в зоні АТО, як радіотелефоніст. У 2016 році вступив до Військової академії в Одесі, де навчався на офіцера розвідки. У 2020 році став командиром розвідувального взводу 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького. Виконував завдання в зоні ООС. За рік чоловіка підвищили до старшого лейтенанта та командира розвідроти. З початком повномасштбаного вторгнення виконував бойові завдання на Харківщині. Зокрема його підрозділ захопив трофейний танк Т-90. Загинув поблизу села Привілля Бахмутського району Донецької області у грудні 2025 року. Сергія поховали на його малій батьківщині - у селі Жубровичі Олевської громади. 30 березня 2026 року указом Президента України Сергія Данюка посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та присвоїли звання підполковника. Вічна слава і шана Герою! Фото з архіву Наталії Глоби та Суспільне. Житомир За матеріалами Суспільного Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

«ПАВУТИНА»УКРАЇНСЬКОГО СПРОТИВУ: РІК ТОМУ УКРАЇНА ЗНИЩИЛА ВАГОМУ ЧАСТКУ РОСІЙСЬКОЇ АВІАЦІЇ 1 червня 2025 року Служба безпеки України провела одну з наймасштабніших спецоперацій під назвою «Павутина». Українські дрони вдарили по п’яти російських авіабазах дальньої та стратегічної авіації, зокрема на відстані понад 4400 кілометрів від українського кордону. Внаслідок атаки було вражено 41 літак, серед них: Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та А-50. За оцінками, сума завданих збитків перевищила 7 мільярдів доларів. Операція охопила п’ять регіонів Росії у п’яти часових поясах. Літаки загорілися, зокрема, в Мурманській області, поблизу кордону з Норвегією, та в Іркутській області, у Східному Сибіру. Удар по авіабазі «Біла» в Іркутській області став першим випадком від початку повномасштабної війни, коли українські безпілотники вразили ціль у Сибіру. Авіабаза «Оленья» в Мурманській області, яка також зазнала атаки, є одним із ключових стратегічних аеродромів Росії, де розміщені літаки, здатні нести ядерну зброю. В інтерв’ю для The New York Times посадовець СБУ, який побажав залишитися анонімним, заявив, що внаслідок ударів було пошкоджено десятки літаків. За його словами, дрони таємно перевозили територією Росії на вантажівках і запускали з цих транспортних засобів. Безпілотники, які використовувалися під час атак у Мурманській та Іркутській областях, були запущені в безпосередній близькості до аеродромів. Президент України Володимир Зеленський заявив у соціальних мережах, що планування операції розпочалося за півтора року до її реалізації, а причетних до ударів було виведено з Росії ще до початку атаки. Саме масштаб, дальність і синхронність ударів зробили «Павутину» унікальною операцією, яка увійшла в історію українського спротиву.

Памʼяті стрільця Володимира Венгера Щиро любив літературу та читання, до останнього дбав про хвору матір. Володимир народився 20 грудня 1978 року в Ірпені. Зростав у Києві. Після навчання в ПТУ, працював слюсарем на Київському вагоноремонтному заводі. Любов до літератури привела його до зміни професії - чолвоік продавав книги на столичному книжковому ринку "Петрівка". Окреме місце в його житті займала родина. Через хворобу матері він залишив роботу, щоб доглядати та до останнього залишатися з нею. Після смерті матері у 2024 році ухвалив рішення стати на захист України. Попри проблеми зі здоров’ям, добровільно пішов служити до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем 1-го стрілецького взводу 260-ї окремої бригади територіальної оборони «Хортиця». Життя воїна обірвалося під час бойового завдання 11 травня 2026 року на Запорізькому напрямку. У Володимира залишилися брат та дві сестри. Захисника поховали на міському кладовищі в Ірпені. Вічна шана Герою! Фото: Телеграм Макеєва Анжела За матеріалами: Телеграм Макеєва Анжела Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті сержанта Алли Яцюк (позивний «Василівна») До ЗСУ доєдналася у 2016 році, була бойовим медиком і забезпечувала побратимів харчуванням Алла народилася 20 березня 1977 року у селі Куна на Вінниччині. Після школи закінчила Гайсинський медичний коледж. Спочатку працювала за спеціальністю. А потім мала 10-річний досвід роботи в їдальні військової частини у Вінницькій області. У 2016 році Алла вирішила розпочати військову службу - починала з посади бойового медика. Після спеціальної підготовки у навчальному центрі «Десна» прибула в батальйон і почала опікуватися здоров'ям піхотинців. Через деякий час військове керівництво дізналося, що жінка працювала в їдальні військової частини, і запропонувало їй стати кухарем. Відтоді поєднувала досвід бойового медика з господарюванням в армійській їдальні. З першого дня повномасштабної війни сержант 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ перебувала на передових позиціях Херсонщини. Як начальник їдальні підрозділу забезпечення, виводила із оточення і зберігала ввірене їй продовольство, обладнання та майно 9-го батальйону. 20 березня 2022 року, у свій 45-й день народження, жінка потрапила до військового шпиталю. Там їй діагностували запалення легень через коронавірусну хворобу. Серце Алли перестало битися 13 квітня. Вічна пам’ять Захисниці! Валентина Кащенко Фото: АрміяInform, Меморіал героїв і Фейсбук-сторінка Криштопівка За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам'яті оператора БПЛА Богдана Шукліна Пішов на фронт у 18 років, загинув на Донеччині. Богдан народився 22 червня 2007 року в селі Попівка на Полтавщині. Крім нього, в родині було ще троє синів. Богдан навчався у Новоаврамівському ліцеї Хорольської міської ради. В школі хлопець захоплювався спортом. Пробував себе в легкій атлетиці, футболі, армреслінгу, тенісі. Після школи Богдан пройшов навчання на тракториста-машиніста та водія. Після чого вирішив пов'язати своє життя з захистом Батьківщини та підписав контракт з ЗСУ. Отримав фах пілота БПЛА, хлопець продовжив службу у батальйоні безпілотних систем 44-ї окремої механізованої бригади. Солдат Шуклін загинув 3 травня 2026 року у Краматорському районі Донецької області внаслідок удару ворожого дрона-камікадзе «Молнія». Похований у рідному селі. Честь і шана Герою! Мирослава Липа Фото: Хорольська міська рада та надані Іриною Григораш За матеріалами: Хорольська міська рада Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТИЖДЕНЬ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ Велика кількість жертв російської агресії серед військових і цивільних викликає суспільний запит на увічнення та збереження пам’яті про учасників, жертв та події Війни за Незалежність України, що активізує створення проєктів меморіалізації на державному, локальному та індивідуальному рівнях. Тому питання увічнення пам’яті про війну теж мають розглядатися з позиції суспільної та громадянської безбар’єрності і базуватися на повазі до особистості. Український інститут національної пам’яті розробив принципи увічнення пам’яті про Війну за Незалежність України, які повною мірою відповідають критеріям Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року. Важливо усвідомлювати, що сам процес меморіалізації має допомагати суспільству переосмислити травму війни, подолати її та сприяти національному примиренню і досягненню консенсусу довкола питань пам’яті. Запрошуємо усіх до розмови на ці актуальні теми сьогодення. Це – можливість почути одне одного і бути почутим. Так народжується повага і спільна пам'ять.

Памʼяті стрільця Володимира Венгера Щиро любив літературу та читання, до останнього дбав про хвору матір Володимир народився 20 грудня 1978 року в Ірпені. Зростав у Києві. Після навчання в ПТУ, працював слюсарем на Київському вагоноремонтному заводі. Тяга до читання привела його до зміни професії - чоловік працював продавцем книг на Книжковому ринку "Петрівка". Після смерті мами, у 2024 році чоловік долучився до Сил оборони. Служив стрільцем 1-го стрілецького взводу 260-ї окремої бригади територіальної оборони «Хортиця». Життя воїна обірвалося під час бойового завдання 11 травня 2026 року на Запорізькому напрямку. У Володимира залишилися брат та дві сестри. Захисника поховали на міському кладовищі в Ірпені. Вічна шана Герою! Фото: Телеграм Макеєва Анжела За матеріалами: Телеграм Макеєва Анжела Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті військовослужбовця Сергія Федьківа Боронив Україну разом із батьком та братом. Сергій народився 20 червня 1989 року в Калуші на Івано-Франківщині. В шкільні роки професійно займався боксом, брав участь в національних змаганнях. Після школи працював у сімейному бізнесі, а згодом поїхав на заробітки в Польщу. У 2013 році повернувя з заробітків, щоб взяти участь в Революції гідності, а згодом разом з батьком та братом долучився до "Правого сектору". Воював на Донеччині та Луганщині. Разом з братом виконував складні розвідувально-диверсійні завдання. У 2019 році чоловік повернувся до цивільного життя. З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Сергій вступив до 102 бригади ТрО імені Дмитра Вітовського. Свій останній бій Сергій прийняв 11 травня 2025 року поблизу Малинівки на Запоріжжі. Під час бойового завдання отримав поранення, несумісні з життям, коли рятував побратима. Поховали Сергія Федьківа 15 травня 2025 року на Алеї Слави у Калуші. У нього залишилися батьки, брат, кохана дівчина, рідні, друзі та бойові побратими. За мужність і відвагу воїн був нагороджений медалями «За оборону рідної держави», «За службу державі» та відзнакою «За поранення». Вічна пам’ять і шана Герою! Тетяна Тиндик Фото із соцмереж, ВІКНА За матеріалами: Суспільне, ВІКНА, Sport.ua, Главком, Versii Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті бойового медика Андрія Хоміцького Не один хлопець зараз живий і вдячний йому за це. Андрій народився 11 червня 1976 року у місті Дубно на Рівненщині. Після школи закінчив місцеве медичне училище. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив бойовим медиком у складі 104-ї окремої бригади територіальної оборони, виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту, рятував життя побратимів. За сумлінну службу, мужність і відданість Україні був нагороджений низкою відзнак, серед яких «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України. 18 квітня 2026 року Андрій Хоміцький загинув під час бойового завдання на Сумщині. З бойовим медиком попрощалися 18 травня у рідному місті. Шана і слава Герою! Фото: Х Олег Володарський, Суспільне. Рівне За матеріалами Суспільне. Рівне Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform