Ейдос

Майже всі поради про кар'єру дизайнера написані для тих, хто роботи ще не має — для початківців. Зробіть портфоліо; резюме на одну сторінку, ні, на кілька; так щоб і боти прочитали, і HR приємно здивувався; ходіть на нетворкінг; робіть пет-проєкти тощо. Для першого пошуку всі ці поради гарні й мають сенс. Напевно. Бо, зізнатися, мені важко уявити, як дизайнери-початківці зараз шукають роботу… Але для умовно п'ятого пошуку роботи, коли ви вже сеньйорістий сеньйор — марно. У вас уже є і портфоліо, і кейси, і, можливо, навіть інші дизайнери, яких ви виростили. А те, що стоїть між вами і наступним рівнем, до крафту чи ШІ стосунку не має. Світовий ринок це підтверджує: у дослідженні Figma на початку цього року 56% дизайн-менеджерів сказали, що попит на сеньйорів зростає — він наразі удвічі більше, ніж на початківців. Але після сеньйора змінюється сама робота. І я спробував зібрати усе, що знаю про це, в Senior Designer Career Toolkit: там і про те саме резюме, і про кейси з шаблонами, які можна одразу використовувати, але також і про співбесіди, про кар'єрні треки та як їх обирати, про те як розповідати про свій вплив, і про все те, що починається після сеньйора. Запаковано у гарненький PDF, де немає лонгрідів, все по суті ще й з Figma шаблонами на додачу. Платні підписники Eidos Design на Substack отримують цей тулкіт безкоштовно, решта підписників — зі знижкою 25%. Подробиці та посилання тут. (Більше про Eidos Design на Substack — тут, з описом того, що отримують звичайні та платні підписники)

Двадцять років тому в дизайн мене привела комп'ютерна гра — Europa Universalis. У ній можна було узяти будь-яку країну і провести її крізь століття з війнами, торгівлею, дипломатією. Перша версія була відкрита для модифікацій, і я, підліток, подумав: «Хочу таку саму, але про античність». І сів робити. У код я заліз і написав усе, що треба для механіки, але потім я уперся в дизайн. Так я вперше відкрив фотошоп, малював і перемальовував. Зрештою, мені вдалося зробити мапу античного світу з урахуванням вимог гри. Але сімнадцятирічний я не подолав складності розробки юнітів та їхньої анімації . Мод я все одно випустив і отримав античний світ із середньовічними солдатами 🙂 Вміння працювати у фотошопі і бажання розробити гру спочатку дали мені перші сайти на замовлення, а потім і професію дизайнера. Сьогодні в App Store вийшла моя гра — Just Shapes. Я робив її останній місяць, поки був у відпустці між роботами. До неї ще була апка Just Chess Clock, таймер для гри в шахи — проба пера в соло-розробці й вайб-кодингу. Простенька штука, якою я не відчував морального права хизуватися. Just Shapes — інша історія. Тут в мене не тільки крафтовий дизайн, а й складні анімації, sound design, локалізації різними мовами. ШІ-боти, які самі грали у гру для тестів і розробка скілів для дизайну рівнів. Тут уже є що розповісти. І я розповідатиму у себе на сабстаку, в новій категорії Building Logs. Підписуйтеся, якщо цікаво, як це дизайнилося, збиралося, публікувалося в сторах. Зараз я роблю наступну гру — Just God Mode. В ній ви будете богом світу, намальованого від руки. Живі створіння з'являються, будують цивілізації, воюють і йдуть крізь історію від первісності до сьогодні. Ваше завдання як бога буде тримати віру і страх вище нуля — інакше світ вас забуде. Глобальна стратегія, як я хотів двадцять років тому. І цього разу з юнітами я розберуся. 👉 Усі свої пет-проєкти збираю тут: https://vadimgrin.com/apps/

Вітаю вас, товариство! Останній рік я працював у компанії серед основних продуктів якої, був застосунок, за допомогою якого люди монетизували час проведений у мобільних іграх. І саме цей продукт став дуже цікавим досвідом для мене, як для Head of design і в контексті моєї основної теми емоційного продукт-дизайну. Це була перша компанія і продукт без роадмапи. Один екран могли переробляти тричі на місяць — заради чергового експерименту з engagement. А бога, якому молилася вся наша дизайн-команда, звали Delight. Ми проектували емоції, а потім міряли їх. І в нас це дуже добре виходило! І ось вже постфактум (бо я змінюю роботу цього місяця) мені спала на думку така метафора: при кожному дворі, королі та королеви тримали улесників. Їхньою роботою було віддзеркалити самих правителів, але під трохи вигіднішим кутом. Ніхто цю посаду офіційно не відкривав, вона проростала сама, зі стимулів, які створювали стосунки придворних. Приємна відповідь улесника могла зберегти посаду чи навіть проторувати шлях вгору. Правдива ж могла коштувати голови. Так от, ШІ допоміг сотням мільйонів людей найняти собі улесника. Улесництво також завжди було властиве дизайну, але з ШІ воно масштабувалося, адже саме почуття та емоції стали в дизайні новими фічами. Про це я написав есе (яке переклали кількома мовами і яке непогано так звірусилося, рекомендую теж, якщо не читали). І я досі так вважаю. Але що я не врахував, коли писав ту статтю, що щойно ви наводите на почуття метрику, воно починає гнити. Нове дослідження, і заразом апдейт до мого фреймворку емоційного дизайну, вийшло сьогодні на UX Collective. Посилання для друзів ось тут. P.S. Останнім часом багато працював над різними пет-проектами, запускаю власний консалтинг, змінюю роботу — купа змін, про які буду потроху розповідати, stay tuned 😊

Знайшов продукт, який сам хотів зробити. Але поки я хотів, хтось зробив, тож тепер ділюся з вами знахідкою (й водночас трохи заздрю творцям). Jack & Jill — двостороння платформа найму, де замість резюме й відгуків на вакансії працюють два розмовні AI-агенти. Джек працює на боці кандидата. 10–20 хвилин розмови про ваші цілі, навички й побажання, а далі він щодня перелопачує мільйони вакансій і приносить тільки те, що вам підходить. Плюс із ним можна робити пробні співбесіди, діставати фідбек на резюме, поторгуватися за зарплату тощо. Кар'єрний коуч, коротко кажучи. Джилл працює на боці компаній. Вона розпитує команду про роль і культуру, а потім витягає з бази Джека попередньо перевірених кандидатів. Коли обидва кажуть «так», Джек і Джилл знайомлять кандидата напряму з тим, хто ухвалює рішення в компанії. Для шукачів роботи все це безкоштовно, а компанії платить комісію лише за фактом найму. Він-він ситуейшн. Торік (майже одразу після початку роботи) розробники підняли $20 млн сіду від ангелів-інвесторів з Anthropic і Lovable. Що мені особливо сподобалося та запам'яталося в цьому продукті: • По-перше, наприклад, якщо навіть компанія не вказала вилку в оголошенні, Джек назве орієнтовну. Він підтягне інфу з Glassdoor і подібних джерел. Він постійно намагається закрити для кандидата всі інформаціні дірки, аби той робив рішення максимально швидко, але й зважено. • По-друге, листи, які він мені пише 🙂 Ніколи б не подумав, що у 2026 буду казати, що мені подобаються імейли. Але, напевно, в цьому й прикол — вони навчили ШІ писати, як людина 😄 Щодня ти отримуєш листа від робота, яка ще й пише краще за половину рекрутерів. Непереверешний tone of voice у цього бренда. Метчинг не такий магічний, як обіцяє лендінг, звісно. Але пошук роботи — одна з найболючіших тем у нашій індустрії, а тут його зробили якимось не таким... Жалюгідним. І виходить, що Джек хоч і машина, а наче з душею 😁 Feelings are the new features воістину.

Товариство, вітаю нас усіх із Днем незалежності! 🇺🇦 Чули про Canny? Я — ні 😁 І взагалі оце нещодавно дізнався, що це великий монополіст у своєї ніші. Це по суті такий борд, куди користувачі кидають ідеї, голосують за чужі, а продукт по цьому будує роадмап. І чомусь зараз таких сервісів з’являється дуже багато. Ну, звісно, ШІ й все таке, але чому саме ця категорія продуктів?.. А звідки я знаю, що їх стало вкрай багато? Бо тільки на мій Substack зараз падає багато запитів зробити ревью саме на такі продукти (нюанс: не прорекламувати за гроші, а саме зробити чесний огляд і поширити траял коди). Про один з них — Genius, я написав докладно тут. Цей Genius.ly мені зрезонував на тлі інших. Вони кажуть, що це не публічний роадмап і не голосувалка. Тригер знаходиться всередині продукту, фідбек ловиться там, де він виникає. Схоже, це не «ще один аналог», а дещо інше. Взагалі, такі голосувалки (як у Canny) здаються мені способом перекласти на самих користувачів питання пріоритезації фіч. Можливо, тому я про такі речі й не знав. Мовляв, пошукайте, чи вже хтось таке просив — проголосуй, щоб не плодити дублікати. Розклади нам купу по поличках — безкоштовно, у вільний час. Якщо такі продукти можуть стати в пригоді, то ось тут два коди на безкоштовні траяли (нє, це не рекламна інтеграція, це по нашій з вами дружбі): • ProductBridge, 6 місяців Code: 6MONTHSFREE • Genius, 3 місяці Code: 3GENIUS3

Карʼєра дизайнера досі виглядає, наче погода. Пощастило з компанією чи проектом — виріс. Не пощастило — сидиш роки на тому самому місці й пояснюєш собі, що ринок такий. А от ремесло ми систематизували до останнього токена. Дизайн-системи, чеклісти на хендофи, гайдлайни. А тепер ще й ШІ. Але запитайте себе: що саме ви системно робите для власної карʼєри прямо зараз? Можливо, оновили портфоліо й дописали «AI-driven» у LinkedIn. Звісно, проблема не в ліні. Просто карʼєра, а особливо тепер, лежить у голові розмитим «треба б колись оновити портфоліо», а не набором штук, які можна відкрити й зробити чи полагодити. Будь-яка система вимагає мотивації й дисципліни, але вона також вимагає артефактів — речей, готових на той момент, коли раптом знадобляться: коли в чат прилетіла вакансія мрії, або коли клієнт питає вартість, чи коли на дейлі треба захистити концепцію перед людиною, якій байдуже на ваші красивості в макеті. Тож, про артефакти. У Projector стартував карʼєрний семестр — до 18 вересня купуєте будь-який курс і отримуєте карʼєрний курс безоплатно. Career Growth Accelerator — це практичний курс, з яким можна побудувати чітку систему розвитку карʼєри. Вісім занять, після яких у вас на руках вісім готових артефактів: — карʼєрний трек: куди ви взагалі рухаєтесь і навіщо — аудит дизайн- і софт-компетенцій: що вже є, чого бракує — резюме, у якому написані бізнес-результати, а не список інструментів — профіль у LinkedIn, який працює за вас — портфоліо і кейси, де видно аргумент, а не тільки картинку — воронка пошуку роботи й клієнтів замість «розішлю резюме, коли припече» — скрипти на співбесіду і на розмову про гроші — власний AI-асистент під вашу рутину Хард-скіл до цього набору обираєте самі: Graphic Design Medium, Design Systems, AI for Product Designers або Design Portfolio Camp. Схема: берете навичку, яку давно хотіли й одразу пакуєте її так, щоб за неї платили. Бо навичка без упаковки лишається хобі, а упаковка без навички — порожня папка. 👉 Реєстрація на курс #направахреклами

Ви були в такій кімнаті цього тижня: в офісі, у приймальні стоматолога, у держустанові. Там були білі стіни, різке світло, шліфована сталь і меблі, які могли б стояти де завгодно. У червневому Areopagus (єдиний newsletter, на кожен випуск якого я чекаю з нетерпінням), автор дивиться на це явище з погляду архітектури та дизайну простору й дає йому дуже влучне ім'я — Defaultism. Й далі ділиться етимологією та історією слова «default». Ви ніколи не замислювалися, що економічний default і default, як щось дане від початку, аж занадто схожі? Я пішов перевіряти гіпотезу. Default прийшло в англійську на початку XIII століття й означало «проступок, злочин, гріх». До кінця того ж століття — ще й невдачу, «брак, нездатність діяти». У 1858-му додався фінансовий сенс: «не заплатив». І тільки в 1966-му з'явився той, у якому ми його вживаємо щодня — «налаштування, яке було попередньо обрано за вас». Сімсот років слово означало «ти не зробив». Одне покоління й бац! Воно означає «ми зробили за тебе». Оце крутий лінгвістичний апдейт! У 2021-му Microsoft шукав заміну Calibri і написав у блозі таке: «Дефолтні шрифти, мабуть, найпомітніші саме у відсутності враження, яке вони справляють. Ми рідко про них думаємо — і саме в цьому їхній найбільший дар». Найбільший дар їхнього рішення в тому, що ви його не помічаєте. Calibri стояв дефолтом з 2007-го до 2023-го. Тепер це Aptos. Резюме, рахунки, заяви на звільнення, оце все. І це лише шрифт у Word. Покладіть поруч скріншоти трьох застосунків, зроблених за останні два роки. Той самий радіус, ті самі тіні й той самий фіолетовий. Двовимірна версія тієї ж кімнати, згаданої на початку. Дефолтизм — норм чи стрьом? 👉 Тут повна версія моєї статті про Defaultism: звідки він узявся, чому дефолт майже завжди виграє, в кого AI навчився в свій дефолтний дизайн і багато інших цікавинок.

Сьогодні побачив круте розширення для хрому, яке дозволяє прямо з браузеру копіювати цілий макет (або певний компонент) і вставляти у фігму По суті це як функціонал офіційної MCP фігми, тільки простіше + можна це робити з вашими локалхостами та перекидати з коду у дизайн, і назад набагато простіше (якщо ви як і я користуєтесь Фігма консоль мсп досі як основним інструментом звʼязки) Дуже зручна штука, якщо колись токени стануть в 100500 разів дорожче, і треба буде зі всіма нашими навайбкодженими дизайнами повертатись у фігму)))

Я нещодавно спробував цей плагін. Це чортова магія! Викликаю загін дизайн інквізиції 😁 Коли у вас буде буквально дві хвилини — візьміть і перенесіть будь-який сайт у Figma з його допомогою. Я вам гарантую, у вас відпаде щелепа від того, що ви побачите у Figma. Тепер цей плагін працює й з localhost сторінками. Це означає, що можете щось швидко накидати в Claude Design, з плагіном легко перенести у Figma (я також в повному шоці від швидкості цього процесу), зробити потрібні правки й далі віддати дизайни Claude Code.

На просторах LinkedIn (а також в моїй офісній бульбашці) йдуть запеклі суперечки на тему швидкість проти якості. І я не до кінця розумію, чому ці суперечки взагалі точаться? ШІ робить нас швидкими, наче Гермес, з крилатими сандаліями і всім таким. Тільки Гермес доносив повідомлення цілими! Він не губив половину повідомлень над Егейським морем, щоб явитися з гарним порожнім конвертом, але швидше. «Ми AI-native, ми рухаємось швидко. Не треба думати над дизайном, ми його згенеруємо.» Окей. Поговоримо про швидкість. Коробить, коли чую, що дизайн — це тепер «задачка на пів дня». Мені дуже подобається працювати з Figma через Claude і з Claude Code — це пісня. І так, створити екрани може зайняти пів дня. ШІ насипле вам 47 версій одного екрана, але вирішити, яка з них має право на існування, що виправити, що додати, а що ми взагалі забули — це все ще дизайн. І це може бути й два тижні суперечок з менеджерами і VP, які всі передумали в четвер. ШІ скоротив пів дня, але не торкнувся тих двох тижнів. ШІ все так само не бачить, як людина в сказі закриває ваш онбординг, і не має жодної думки про ваш бізнес. Дайте йому погане питання, і він видасть красиву погану відповідь швидше, ніж вистигне кава. Це фото зробив мій друг на вулицях Сан-Франциско кілька днів тому. Місто зараз заліплене такою рекламою — на транспорті, на бордах, всюди. Цікаво, що ми так захопилися швидкістю польоту в сандалях Гермеса, що тепер треба нагадувати світу не губити якість на цій швидкості й навіть боротися за неї.

Всі останні прототипи в робочому процесі я зробив за допомогою Claude Code. Минулого тижня це стало не просто nice to have, а частиною процесу, адже наш CPO видав «указ», що всі дизайні тепер мають надаватися розробникам робочим прототипом, який вони далі лише рефакторять й далі працюють над бекендом. Тож ми тепер надаємо реальний фронт — клікабельний, з усіма станами, логікою, на нашій дизайн-системі. Завайбкодена краса! Сиджу, тішуся. Але все це на localhost:3000, який крутиться в мене на ноуті й «помирає», щойно я закриваю термінал. Ну, або треба зробити ще купу рухів й задеплоїти на vercel чи кудись, аби дістати посилання, яке можна зашерити. Але необхідність ітерувати та змінювати дизайн нікуди не поділася. Й аби просто хтось глянув сам дизайн — це або «зараз пошерю екран», або «секунду, задеплою кудись». Дати зворотний зв’язок прямо поверх дизайну, коментарями, як ми звикли у Фігмі? Нє, тепер треба робити скріни, щось поверх відмічати, створювати документи з переліком правок, та й таке. Рівно десять років тому ми всі радісно почали тікати зі Sketch у Figma. Весь кайф був саме в тому, що робота перестала жити локальним файлом у тебе на машині. Все переїхало в хмари, дістало колаборативний підхід — заходьте, будь ласка, будь-хто, дивіться, коментуйте прямо зверху. Виходить, що тепер AI дизайн та код повернув нас до localhost дизайну. Стівен Гейні, засновник Paper, поговорив із купою команд (зокрема з Shopify, Notion, і взагалі цікавий подкаст!) і відмітив: «Ми повернулися в локальний простір». Один дизайнер зізнався, що останні чотири-п'ять артефактів зробив повністю в Claude Code і ділитися ними виявилось дивовижно складно. Завайбкодив за годинку те, що раніше тиждень робив руками, але показати це, отримати фідбек від усіх стейкхолдерів за допомогою «зараз пошарю екран» чи купи скріншотів, задокументувати всі рішення — цей процес повернувся у той динозаврський стан, коли ми працювали в Sketch. Як ви пораєтеся з цією частиною, поділіться зі мною секретами? 😊

У 1983 році дослідниця Лізанн Бейнбрідж описала «іронії автоматизації»: чим довше система працює сама, тим частіше саме людині доводиться ловити момент збою й тим гірше вона до цього готова. Бейнбрідж писала про кабіни пілотів і диспетчерські. А могла б і про AI-агента, якого ви запустили минулого спринту. AI-агенти тепер діють самостійно. Бронюють, дизайнять. рефакторять, надсилають... І лише близько третини людей довіряють тому, що видає AI. Це велика проблема для дизайнерів. У мене вийшла нова стаття (ґрунтовна, цікава й ващє афігенська) для UX Collective — це практичний тулкіт для дизайну людського контролю над AI. Що всередині: 👉 «Регулятор автономії» (autonomy dial), запозичений із п'ятдесяти років досліджень автоматизації 👉 Як виставляти його за ставками, оборотністю і впевненістю, а не за голими можливостями моделі 👉 Шість патернів контролю: Intent Preview, Confidence Signal, Explainable Rationale, Action Audit, Escalation Pathway і сам регулятор 👉 Таблиця «коли що брати», яку можна заскрінити й тримати під рукою 👉 Як читати власні дані використання, щоб зрозуміти, чи правильно виставлений регулятор Так, вона доволі технічна, але такий тепер і дизайн. Посилання для друзів в обхід пейволу.

Сидів вчора пізно ввечері, ковирявся у Claude Code і як казав класик Курган в пісні «Крик душі»: «Отак, сидиш на криші чужого сарая і філосовські мислі тебе распирають». Десь за півтори годинки накатав фічу, яку рік тому я робив би кілька днів і після купи консультацій. А тепер Опус мій головний консультант. У звіті AI in Design 2026 (опитали 906 дизайнерів) 53% кажуть, що ШІ покращив їхні стосунки з роботою. Я серед них і мені загалом кайфово: встигаю більше, краще! Але 18% кажуть, що задоволення від роботи впало. А 34% — що співпраця скаламутніла, ролі розмилися й все завернуло «не туди». І ось що дивно. У той самий час Figma звітує: 80% дизайнерів співпрацюють краще, 89% — швидше. Обидва звіти мають рацію. Бо ми таки співпрацюємо краще. З моделями. Вони не втомлюється, не сперечаються і не йдуть на каву чи покурить. Ідеальний напарник! А от одне з одним взаємодії стало менше. Виходить, куди більше свободи й заразом більше самотності.

У Figma з'явилася нова функція під назвою «Зробити правильно» «Перевірити дизайн». Суть її полягає в тому, що ви можете обрати створений вами дизайн і Figma повідомить, чи є в ньому елементи, що не відповідають вашій дизайн-системі. Figma автоматично застосує правильні токени та стилі. Технолоджіа! Тут більше інформації.

Пастка одного пострілу Ще пачка роздумів по використанню ШІ. Ви даєте навіть один промпт — і у Figma вже з’являється цілий флоу. Картки, відступи, стани, мікроанімація. Дивишся на це і ловиш кайф: «О! Готово й так швидко!» І в цьому криється пастка, якої ми ще толком не навчилися боятися. Бо я бачу дизайнерів, які почали зупинятися на цих результатах. Ну, бо всі поспішають зробити більше, ні, ще більше, та й дедлайни завжди дихають у спину, а воно ж… Та й так згодиться! А я б волів, аби ми зупинялися тоді, коли приходить інша думка: «О! Оце вже круто!» У мене для цього є метафора, яка давно не виходить з голови. Згенерований за секунду результат — це як вчорашня вечеря розігріта в мікрохвильовці за півтори хвилини на сніданок. І ти задоволений, бо ситно та швидко. Але чи воно смачне? Та ні. «Готово!» — це ж не те саме, що «Оце я добре зробив!». Емоційно це більше схоже на полегшення, що «швидко й працює», ніж на радість, що вийшло круто. Зробити «непогано» стало дійсно легко. Зробити те, що чіпляє — як було, складно, так і залишається складно. Ще навіть рік тому я не міг отримати екран за десять секунд. І ні я геть не сумую за тими часами. Але була частина того більш повільного процесу, який я, здається, тільки зараз почав цінувати: повільність змушувала тебе побути з рішенням. Подивитись на нього вранці. Віддати дизайнерам на критику. Зненавидіти самому. І переробити!

QConcursos — одна з найбільших EdTech-компаній у Бразилії, з 500 тисячами платних користувачів, силами двох розробників зібрала преміум-версію свого продукту на Lovable за два тижні. За оцінкою їхнього CEO, раніше така робота вимагала б команди з тридцяти розробників і зайняла б рік. Загалом Lovable зробив $100M ARR за вісім місяців. А окремий звіт від Vercel показує, що 63% людей, які зараз вайбкодять, не є розробниками: це PM-и, фаундери та, власне, дизайнери. Правда в тому, що ті 500 тисяч платних користувачів у QConcursos були до тих двох тижнів збірки преміум-версії. І бренд, і довіра, і розуміння, чого саме хочуть ті бразильці, що готуються до іспитів — усе це вже було в компанії. І треба чітко усвідомлювати, що Lovable просто зібрав ще один маленький поверх над фундаментом, який будували роками, а не створив щось з нуля. Хай там як, а швидка збірка того, що раніше займало багато часу та рук, звучить як перемога для тих самих стартапів. Аж поки не дочитаєш той самий звіт Vercel до кінця. Бо там, за тріумфальними цифрами, стоїть друга частина: застосунки, які завайбдизайнені та завайбкодені, відрізняються своєю неякісністю — відкриті секрети, захардкоджені паролі, зламаний доступ до ролей, який протікає чужими персональними даними. Тож, у результаті виходить два тижні, щоб зібрати. А потім ще місяці, аби полагодити й доробити. LinkedIn, наприклад, вже повниться дописами разрабів на кшталт: «Полагоджу ваш AI MVP за тиждень». Основна думка така: швидкість зі ШІ — це офігенно, але вона не безкоштовна. І платимо ми не лише токенами, а ще й беремо частину в кредит під заставу якості. І хтось у компанії чи команді все одно по ньому платитиме. З часом.

Дивовижно, як одна зміна іконки раптом змушує всіх перейматися дизайном. Очевидно ось що: це не була якась нова революція в графічному дизайні, і вона не започаткувала новий тренд. Просто це було щось інакше, щось не таке «дієтичне». Саме так Spotify привернув увагу всього світу — блискучою та банально простою диско-кулею. Звідки стільки уваги? Іконка настільки хороша чи настільки погана, що заслуговує на таку масштабну дискусію? Та ні. Вона просто змогла вирізнитися на тлі всього, що зараз борсається в болоті ШІішних рішень. І ця історія з новою іконкою Spotify (яку вони зробили на честь 20-річчя) повернула мене до головної думки про дизайн в епоху ШІ: «Емоційний зв’язок, який створює ваш продукт і його дизайн, завжди був ключем до успіху. А тепер він стає головним секретом успіху, що вирізняє дизайн і продукт». Спершу я написав про це у випуску XXV, а потім у великому дослідженні теми, що вийшло статтею Feelings Are the New Features. Висновок такий: Емоції стають справжнім показником якості. Для кожного з нас ШІ стає інструментом-підсилювачем, що пришвидшує наш крафт. Але ми не можемо віддавати йому тупо ВСЕ. І стає сумно, коли відкриваю LinkedIn і читаю тексти, цілком і повністю написані ШІ. Короткі речення. Звороти «це не А, це Б». Тощо. І вже немає індивідуальностей — усі вони загубилися в болоті одноманітності. Ні, як ви знаєте, я прихильник ШІ і впроваджую його в роботу всюди, де тільки можу. Власне, 90 % моєї роботи зараз відбувається не у Figma, а в ШІ інструментах. Але дійшло до того, що ми перейшли Рубікон одноманітності. І дехто вже піднімає повстання. Цей рух назвали «Stop the SLOP!» — і він уже має перших лідерів. Він набирає дедалі сильніших обертів. Окрім того, зустрічаються такі думки лідерів думок: «Усе, що зроблено цілком ШІ, сприймають як «дешеве» й «не варте уваги».

Поки був у відпустці й перезавантажувався, зрозумів, що потрібно напрацювати власний системний підхід до ШІ — і сів за теорію! 🙂 Ділюся з вами одним із результатів цієї роботи — практичний гайд Context engineering: A repeatable AI workflow for product designers. Стаття вийшла на UX Collective, розлетілася по інтернету (навіть принесла грошей за авторство!) і, що мене здивувало найбільше — її переклали в кілька профільних журналів, у тому числі японською. Основна теза: контекстна інженерія — це дизайнерське мислення, застосоване до ШІ. І гайд дає конкретні методології систематизації роботи з контекстом для ШІ, замість хаотичного засипання промптами й артефактами. Посилання тут «для друзів» в обхід пейволу. Наразі, як напевно багато інших, я активно спалюю токени на Claude Design. Результати вражають і цілком ймовірно вже зовсім скоро я зможу запустити невеличкий проект, що ми місяцями планували з українськими видавцями. Але це окрема історія, результатами якої поділюся згодом. Розкажіть, як у вас змінилася робота з ШІ за останній час і що ви вже встигли наробити з Claude Design? 🙂️️

Нема передиху ні на що з цією роботою - як не продюсиш аутпут за допомогою ШІ, так допилюєш агентів, аби цей аутпут продюсили ще краще і точніше. Ну, я думав, це я один такий - змінив фах за рік майже на 180 годин та ще й вимушений вести одразу кілька проєктів, нелюдське навантаження. Але ні - натрапив на оцей відос, де чувак буквально розповідає, що в США (і в Кремнієвій Долині зокрема) стає популярною китайська модель роботи "996", тобто з 9 ранку до 9 вечора 6 днів поспіль. Нібито є таке очікування, що в майбутньому буде величезний нижчий клас безробітних, та невеличка частка тих, хто буде залучена до створення чи роботи з майбутнім суперінтелектом. От вони і впахують зараз, щоби не опинитися безробітними потім. Тут можна би сказати - ну то най впахують на здоровʼячко, але ж це лізе назовні, проникає в майндсети інших в індустрії. Люди хизуються в соцмережах, що встають в 4:30 ранку, своїми суворими дієтами, заняттями важкою атлетикою, аби привернути увагу венчурних інвесторів (і, я так розумію, роботодавців). Я вже знаю випадок, де в стартапі оцінюють залученість людей не за вихлопом (він типу апріорі має бути високим), а за кількістю годин на роботі. Мовляв, якщо не вкладаєш 50 годин в роботу - ти не надто відданий. Вишенька: "Сучасні лідери тех-індустрії бачать себе не просто розробниками програмного забезпечення, а впливовими геополітичними гравцями." Я от наприклад бачу себе на дачі в майстерні, де я створюю з якісного шкірзаму хендмейд портмоне на замовлення...

Я довгий час жив із глибоким переконанням, що ШІ поки не вміє повноцінно працювати з векторною графікою. Потім нова моделька Gemini, наче як навчилася, чому я дуже радів (але результати мене не дуже тішили), потім з’ясувалося, що Claude вміє круто векторизувати зображення. Але остаточно мій скептицизм розвіяв QuiverAI. Супер простий інструмент, який генерує виключно векторну графіку за вашими промптами. Мені залишилося не зовсім зрозуміло, що саме там під каптом, бо офіційна інформація така: "Quiver.ai працює на базі власної родини LLM моделей, а саме Arrow 1.0." В офіційному блозі Quiver також зазначено, що Arrow 1.0 — це їхня перша векторна мультимодальна модель для генерації та редагування SVG-файлів з тексту та зображень, а в їхніх прикладах API ідентифікатор моделі вказано як arrow-preview. Хай там як, якщо ви думаєте над кастомною іконкою, простою ілюстрацією чи над лого — дуже класний інструмент!