Центр сучасної культури у Дніпрі

Сьогодні відкриваємо виставку «Транзитні Зони» в DCCC. У центрі виставки — військові художники й художниці, а також цивільні митці та мисткині, чия практика формується в умовах переміщення, дистанції та нестабільності присутності. Програма відкриття 18:00 — artist talk Софії Булгакової — міждисциплінарної мисткині, яка працює з технологіями та сучасними соціальними структурами. 19:00 — дискусія з митцями-учасниками виставки. 20:00 — live-виступ WALAKOS — проєкту саундпродюсера Андрія Соколова. Вхід вільний. 2 поверх, виставковий простір. Проєкт реалізовано в межах Cultural Transformation Movement за підтримки Creative Europe та Фонду культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.

​​Шукаємо людину, яка допомагатиме нам проводити виставки та події — від монтажу інсталяцій до технічного супроводу концертів і кінопоказів. Понад 5 років DCCC працює з культурним ландшафтом Дніпра. Ми організовуємо виставки, лекційні програм, концерти, фестивалі, покази фільмів, резиденції тощо. Частина нашої роботи — це цілком практичні завдання, як-от змонтувати експозицію, підключити медіароботу, налаштувати звук чи трансляцію тощо. Саме тому ми шукаємо того, хто допоможе нам із технічною реалізацією проєктів. Що потрібно буде робити: — монтувати виставки, зокрема, підключати техніку, встановлювати медіаінсталяції, працювати з базовими інструментами (дриль, рівень тощо); — забезпечувати технічну підтримку подій (концерти, лекції, перформанси, театр, кіно, фестивалі), зокрема, звук, відео, трансляції; — взаємодіяти з технічними та будівельно-ремонтними підрядниками. Що для нас важливо: — базовий досвід роботи з технікою (звук / відео / монтаж, не обов’язково все одразу, але чекаємо на готовність швидко вчитись); — відповідальність і уважність до деталей; — здатність працювати руками і не боятись фізичної роботи; — гнучкість у графіку (іноді вечори або вихідні під події). Буде плюсом: — досвід роботи з виставками або культурними подіями; — досвід стримінгів / роботи з OBS чи схожими програмами; — базові навички роботи з електрикою або будівництвом. Формат роботи: — часткова зайнятість; — графік залежить від подій (є більш і менш завантажені періоди). Що ми пропонуємо: — роботу з сучасним мистецтвом і міжнародними проєктами; — включення в команду, яка робить виставки, резиденції та фестивалі у Дніпрі й за його межами; — можливість розвиватись у технічному напрямку в культурній сфері; — оплату за домовленістю (залежно від досвіду та обсягу роботи). Щоб долучитися до нашої команди, заповнюйте форму за посиланням. А якщо ви знаєте когось, кому буде цікаво попрацювати з нами, надсилайте їм цей допис.

Долучайтесь до артист-току з фотографкою Поліною Полікарповою сьогодні о 18:30. Поліна розповість про те, як фотографія стає способом дослідження міського середовища, а також свою серію «Відсутні-Присутні». У ній фотографка блукає закапелками українських міст, віднаходячи приховані райські куточки й непопулярні історичні памʼятки. Поліна Полікарпова — незалежна фотографка з Харкова. Авторка серії «Відсутні-Присутні» та фотокниги «Преті гетто», присвяченої баченню Харкова 2010-х років. Вхід вільний. Кінотеатр, 1 поверх. Фото — Поліна Полікарпова. Подія відбудеться в рамках резиденції «Що пам'ятає ландшафт».

​​4 червня о 18:00 на другій лекції програми про локальну ідентичність будемо говорити про те, як формуються наші зв'язки з місцями та чому вони відіграють важливу роль у розумінні себе й спільнот. Під час лекції історика Володимира Маслійчука розглянемо те, чим є ідентичність загалом, зокрема національна і європейська, а також те, як співвідносяться ці ідентичності зі сприйняттям локусу і місцевої історії. Окрему увагу приділимо культурному виміру тожсамостей — тому, як спільноти осмислюють власне минуле та чому «пошук коріння» залишається важливою практикою. На прикладі дискусій про початки Дніпра поговоримо про те, як формуються історичні наративи та чому їх можна переглядати з позиції сучасності. Обговоримо зв'язок між містом та ідентичністю, а також те, як ідентичності проявляються та переосмислюються в граничних ситуаціях, коли звичні уявлення про себе, своє місце та спільноту зазнають випробувань. Володимир Маслійчук — доктор історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету Києво-Могилянська академія. Викладає курси з методології історії й історіографії та історії ХІХ ст., спецкурси з жіночої історії та «великого кордону від Адріатики до Каспію у XV–XVIII cт.». Учасник проєкту Ukrainian History. Global Initiative під керівництвом історика Тимоті Снайдера, де Володимир пише розділ про міста і міський спосіб життя з XIV до ХІХ ст. У сфері зацікавлень — міський спосіб життя невеликих міст Лівобережної України, що не потрапили під інтенсивні індустріальні перетворення, характерні для півдня і сходу України; студії над традиційним світом та модернізаційними вторгненнями; історія освіти. Вхід вільний, за реєстрацією. Лекційна програма про локальну ідентичність є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

​​Долучайтесь до відкриття виставки «Транзитні Зони» у четвер о 18:00. Це проєкт, що досліджує нові форми невидимості та недопредставленості, які виникають у досвіді війни. У центрі виставки — військові художники й художниці, а також цивільні митці та мисткині, чия практика формується в умовах переміщення, дистанції та нестабільності присутності. Основою виставки є практики нових медіа. «Майже кожен сьогодні переживає досвід перебування між "там" і "тут": між фронтом і тилом, домом і тимчасовим прихистком, присутністю та зникненням, травмою та необхідністю рухатися далі. Транзит стає не лише фізичним переміщенням, а й способом існування — станом тривалої невизначеності, у якому звичні, зрозумілі соціальні й особисті ролі постійно змінюються», — зазначають кураторки виставки. Програма відкриття 18:00 — artist talk Софії Булгакової — міждисциплінарної мисткині, яка працює з технологіями та сучасними соціальними структурами, зосереджуючись на взаємозв’язку між культурною ідентичністю, сприйняттям та уявою. 19:00 — дискусія з митцями-учасниками виставки. 20:00 — live-виступ WALAKOS — проєкту саундпродюсера Андрія Соколова, що поєднує ламані біти, даунтемпо та мелодійні синтезаторні партії; VJ, візуальний арт Роксолани Дейнеги. Учасники та учасниці виставки: Софія Булгакова, Любов Дуракова, Павло Ковач, Віталій Кохан, Маргарита Половінко, Георгій Потопальський, Христина Соломуха, Іван Світличний, Анна Тарадіна, Леся Васильченко, Євген Арлов та Марина Федоренко, mediaklub, photinus new media lab (uzhhorod). Кураторки: Лєра Полянськова, Ксенія Ульянова. Виставка триватиме до 22 серпня. Вхід вільний. 2 поверх, виставковий простір. Проєкт реалізовано в межах Cultural Transformation Movement за підтримки Creative Europe та Фонду культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.

​​У середу о 18:30 в межах резиденції «Що пам'ятає ландшафт» відбудеться артист-ток із фотографкою Поліною Полікарповою. Під час зустрічі поговоримо про фотографію як спосіб дослідження міського середовища. Поліна розповість про досвід спостереження за містами через практику фланерування та фотографування, а також свою серію «Відсутні-Присутні», над якою працювала впродовж 2019–2022 років. У цій серії Поліна обирає блукати закапелками Києва, рідного Харкова й інших українських міст, віднаходячи приховані райські куточки й непопулярні історичні памʼятки та фотографуючи їх таким чином, що вони перетворюються на нереальні місця з наших снів, яких ніколи не існувало. «Я закохалася у місто Дніпро, ще коли була у резиденції в Кривому Розі влітку 2021 року, і ми були один день проїздом там. На суші місто дуже нагадує рідний Харків, а річкою та берегами — Київ — найбільш фотографовані мною міста». Поліна Полікарпова — незалежна фотографка з Харкова. Авторка серії «Відсутні-Присутні» та фотокниги «Преті гетто», присвяченої баченню Харкова 2010-х років. Після 2022 року вона більше зосереджена на фотоспівпраці з представниками сучасної української музичної сцени та культури в цілому. Вхід вільний. Кінотеатр, 1 поверх. Фото візуалу — Поліна Полікарпова. Резиденція «Що пам'ятає ландшафт» є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Вже о 18:00 чекаємо на вас на лекції філософа Вахтанґа Кебуладзе про колоніалізм, національну ідентичність та те, чому для нас так важливо усвідомлювати спільну тожсамість. Вхід вільний, за реєстрацією. 2 поверх, лекторій.

​​29 травня о 18:30 показуємо в кінотеатрі добірку короткометражних фільмів про ландшафт. До програми увійшли роботи, які розглядають ландшафт не лише як фізичне середовище, а й як простір пам’яті, втрат, співіснування та змін. «Діорама» (Зоя Лактіонова, 2018) Життя тече у своїй повсякденній реальності, але раптом щось невловиме змінює його хід. Залишається лише можливість зануритися у спогади, де все збережено, ніби в музеї. «Територія пустих вікон» (Зоя Лактіонова, 2020) Друга світова війна і завод стають причиною переїзду родини Зої до Маріуполя. Війна з росією та екологічні наслідки роботи заводу відіграють ключову роль в її подальшому житті. «Пам’ятати запах Маріуполя» ( Зоя Лактіонова, 2022) Документальне есе про досвід перебування за кордоном в перші місяці повномасштабної війни, що використовує архівні сімейні фотографії режисерки та тексти. «Степ, де бігають зайці, фазани, а дехто навіть бачив лисиць» (Дарина Мамайсур, 2020) Відео досліджує втрачені, але не забуті степи сходу України. Це міркування про нерівномірний плин історії та репрезентацію природного ландшафту в часи екологічних, військових та гуманітарних криз. «Зонґ» (Еліас Парвулеско, Тета Цибульник, Світлана Потоцька, 2019) Заказник Замглай — одна з найбільших болотних систем України, назва якого, імовірно, походить від давньокурдського слова zong («болото»). Автори/-ки розглядають болото як культурний образ, експлуатований ландшафт та складну екологічну систему. «dendro dreams» (Еліас Парвулеско, Тета Цибульник, 2018) Фільм про взаємини людей і дерев. Автори/-ки розглядають випадок 15 «переможців» конкурсу «Національні дерева України» та досліджують образ дерева, відображений у мові законодавства, журналістики та поезії. Тривалість: 70 хв. Вхід вільний, за реєстрацією. Показ пройде в межах резиденції «Що пам'ятає ландшафт», що присвячена дослідженню навколишніх просторів. Резиденція є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

У DCCC починається резиденція «Що пам'ятає ландшафт». У її межах ми пропонуємо поміркувати, чим є ландшафт і як він змінюється під впливом людей, та попрацювати з цією темою через художні, урбаністичні й інші практики. Розповідаємо про учасниць резиденції та їхні плани на місяць у Дніпрі. Оксана Жарун Оксана планує дослідити промисловий ландшафт Дніпра через зникнення коксохімічної галузі з промислової культури і пам'яті, а також порівняння його з рідним Кривим Рогом — чи тут є схожі назви вулиць та історії формування районів? Євсевія Зякіна Протягом резиденції Євсевія прагне досліджувати напівдикі садові дерева у дворах, а саме шовковиці та абрикоси, плоди яких здебільшого ніхто не збирає. Мисткиня планує осмислювати занедбаність дерев, які є свідками багатьох досвідів та водночас є самотніми й витісненими. Ірина Лоскот Ірина досліджує не-людський досвід під час антропогенних катастроф та проявляння досвіду людей в історіях, що виходять за межі людського. Під час резиденції працюватиме над роботою про різні масштаби екстрактивізму. Софія Козлова Спираючись на чотирирічний досвід виготовлення маскування для фронту, Софія планує використати цю волонтерську оптику на резиденції для осмислення нових форм існування в понівеченому ландшафті. Ніна Лагута Ніну цікавлять межові зони між органічним і неорганічним, тілом і середовищем. На резиденції вона хоче попрацювати з локальними глинами і взаємодіяти з містом через його геологію. Дар'я Молокоєдова Дар'я планує дослідити відносини Дніпра з тополями. Попрацювати з політичним контекстом та функціональністю цих дерев в промислових регіонах, як-от на рідній для мисткині Донеччині. Каріна Синиця Під час резиденції Каріна збирається дослідити академічну живописну школу Дніпра, зокрема підходи до зображення пейзажу та те, як вони трансформувалися в різні історичні періоди. Поліна Полікарпова Протягом резиденції Поліна вперше з 2022 року збирається знімати продовження фотосерії сюрреалістичних міських пейзажів «Відсутні-Присутні». Цього разу — в місті, де вона бувала лише проїздом, але яке впевнено сприймає як «Харків та Київ» зі своїх снів. Резиденція є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

До 23 травня включно в галереї Артсвіт можна побачити виставку художниці Даші Подольцевої та саундартиста Олексія Шмурака «Музей забування: Дніпро». У фокусі проєкту — забування як контрформа пам’яті: витіснення травматичного досвіду, свідоме «очищення» від небажаного, поступове зникнення через фізичний занепад або ж трансформація, продиктована потребою оновлення. Автор_ки виставки розглядають Дніпро як місто стрімких трансформацій, у якому постійно змінюються ландшафт, архітектура, топоніміка та логіка «місць сили». У цьому контексті вони ставляти питання: якою є пам’ять міста і пам’ять про нього, як особисті історії переплітаються з історіями будівель, торговельних центрів, парків тощо? Вхід вільний, 1 поверх. Працюємо з вівторка по суботу 12:00-19:00.

​​Як ми уявляємо Україну та що об'єднує українське суспільство? Про це поговоримо 22 травня о 18:00 на першій лекції програми про локальну ідентичність разом з філософом Вахтанґом Кебуладзе. Локальні ідентичності не існують ізольовано — наші уявлення про себе формуються також під впливом ширших суспільних процесів. Саме тому ми пропонуємо почати розмову про ідентичність місць, регіонів та спільнот з того, ким ми є як суспільство загалом. Досвід великої війни, життя в умовах криз і турбулентності, як це не дивно, сприяли об’єднанню українців та пошуку відповіді на питання: ким ми є, що відрізняє нас від інших і що можемо знайти спільного. На лекції Вахтанґа Кебуладзе обговоримо: — чому для нас так важливо усвідомлювати спільну ідентичність; — що таке політична нація та чому українська — така розмаїта; — колоніалізм, роль свободи в нашій ідентичності та відчуття відповідальності; — те, чому переосмислення історії — це нормальний та логічний процес; — якою є роль публічних інтелектуалів у міркуванні про ідентичності та їхній розбудові. Вахтанґ Кебуладзе — український філософ, публіцист, перекладач. Доктор філософських наук, професор кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка та доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Лавреат премії імені Юрія Шевельова. Вхід вільний, за реєстрацією. 2 поверх, лекторій. Лекційна програма про локальну ідентичність є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

​​28 травня о 18:00 відкриваємо виставку «Транзитні Зони» «Транзитні Зони» — проєкт про нові форми непредставленості, що постають у досвіді війни. У фокусі виставки — військові художники й художниці, а також цивільні митці та мисткині, чия практика формується в умовах переміщення, дистанції та нестабільності власної присутності. Перебуваючи між фронтом і тилом, домом і вигнанням, присутністю та вилученістю, ці досвіди вступають у взаємний резонанс, утворюючи нову топографію чутливості. Виставка осмислює стан «між» як спільний простір, у якому пам’ять, травма та досвід перебувають у постійному русі й переозначенні. Учасники та учасниці: Софія Булгакова, Любов Дуракова, Павло Ковач, Віталій Кохан, Маргарита Половінко, Георгій Потопальський, Крістіна Соломуха, Іван Світличний, Анна Тарадіна, Леся Васильченко, Євген Арлов та Марина Федоренко, mediaklub, photinus new media lab (uzhhorod) Кураторки: Лєра Полянськова, Ксенія Ульянова. Виставка триватиме з 29 травня до 22 серпня. Вхід вільний.

Маємо ще 8 квитків на сьогоднішній показ фільму «Дика любов» Віллена Новака. Це любовна історія, розказана в атмосфері перших років незалежності — часів вільного ринку, свободи від будь-якої цензури, відкритих кордонів, оголеного тіла, корпоративних піонерів. У центрі стрічки — дівчина з інтернату Маша та хлопець із так званої «забезпеченої» родини Максим. Ця історія могла б закінчитися очікуваним шлюбом, та до Києва у пошуках свого родоводу приїздить американка Сьюзен. Любовна пряма обертається драматичним трикутником. Квитки — за посиланням. Вартість — 150 грн. Початок о 18:30.

До суботи включно у нас працює Віталія Матухна «Третя ревізія. Не завтра не вчора. Не кінець не початок». Виставка поєднує фото, відео та аудіороботи, що показують, як з часом та відстанню змінюються уявлення про місця, до яких зараз немає доступу. В основі експозиції — фотографії Лисичанська 2019–2022 років. Матухно працює із власним архівом, намагаючись упорядкувати частину міської й персональної пам’яті. Вхід вільний. Виставковий простір DCCC, 2 поверх. Працюємо з 12:00 до 19:00. Віталій Матухно — митець, куратор, активіст, музикант і ентузіаст із Лисичанська. У своїй практиці досліджує ідентичність та культурний контекст рідного міста й регіону.

Долучайтесь сьогодні о 18:00 до перформансу литовської мисткині та скрипальки Лори Кмєляускайте «Цей порядок порушується». Вхід вільний, за реєстрацією. Подія відбудеться в третій залі галереї «Артсвіт», 1 поверх.

​​«Цей порядок порушується» — перформанс литовської мисткині та скрипальки Лори Кмєляускайте, присвячений тривозі. Побачити його можна буде вже завтра о 18:00 в DCCC. Перформанс перетворює тривожність на основу експериментів із музикою та цифровими технологіями. Він досліджує, як мимовільні рухи тіла, що часто супроводжують панічні й тривожні стани, впливають на інструмент і живе звучання. Перформанс поєднує живу й електронну музику, візуальне мистецтво та сенсори, закріплені на тілі Лори Кмєляускайте. В основі цього підходу — особистий досвід авторів, що переживали тривожні розлади й прагнуть розкрити цей стан, перевівши його з площини індивідуального досвіду у спільний перформативний акт. «Цей порядок порушується» — це медитація про тривогу, яка показує, що те, що одна людина переживає наодинці, водночас є міжлюдським і універсальним досвідом. І, можливо, таким, який піддається контролю та подоланню. Лора Кмєляускайте — литовська мисткиня та скрипалька, учасниця музичних, театральних та кінопроєктів. Її музична діяльність зосереджена на експериментальних та сучасних творах. Вхід вільний, за реєстрацією. 2 поверх, лекторій. За підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні.

​​Потреба у розумінні, ким ми є, лише посилилась з початком повномасштабного російського вторгнення. Ми наново віднаходимо та пояснюємо собі, що значить бути українцями — дивлячись на себе та інших. І не лише це — стало помітним, як багато важить, те що навколо: рідне місто, вулиці, двір; діалекти, якими говорять вдома; рослини та дерева, які ростуть лише тут; ландшафт, до якого вже призвичаїлись та який не хочеться залишати. Чому локальне так само важливе, як і глобальне? Як розуміння минулого окремих міст та регіонів може наповнити матрицю української ідентичності? Чому розривання зв’язку з тим, що завжди було поруч, може бути таким болючим? Як локальне стає опорою у часи війни, криз та постійних змін? Про це будемо міркувати разом з дослідниками/-цями та істориками/-инями на лекційній програмі в DCCC протягом наступних місяців. Також поговоримо про Дніпро — його минуле, ландшафти та ідентичності. Чекайте на анонси перших лекцій та долучайтесь. Лекційна програма про локальну ідентичність є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

​​14 травня о 18:30 показуємо в кінотеатрі стрічку «Дика любов» українського режисера Віллена Новака. Це любовна історія, розказана в атмосфері перших років незалежності — часів вільного ринку, свободи від будь-якої цензури, відкритих кордонів, оголеного тіла, корпоративних піонерів. Разом з тим це й ще непересічний портрет української столиці, де легко пізнаються чисельні київські вулички та райони: від Лівобережної до Подільських схилів, Гідропарку та аеропорту Бориспіль. Все це перетворює фільм на унікальний документ епохи, а його оповідь — на показову історію про 90-ті, в яких легко знайти паралелі й з сьогоденням. У центрі стрічки — двоє закоханих: дівчина з інтернату Маша та хлопець із так званої «забезпеченої» родини Максим. Ця історія могла б закінчитися очікуваним шлюбом, та до Києва у пошуках свого родоводу приїздить американка Сьюзен. Любовна пряма обертається драматичним трикутником. «Дика любов» стала лідером прокату 1994 року. За три роки Новак зафільмує ще один касовий хіт та стане ледь не найуспішнішим українським режисером десятиріччя. Українськомовна цифрова копія фільму була вперше створена у результаті сканування 35 мм позитиву Кінолабораторією Довженко-Центру у 2025 році. Квитки — за посиланням. Вартість — 150 грн.

Нещодавно почали працювати над стратегією розвитку культури Дніпра. Провели першу фасилітовану сесію та обговорили проблеми культурного поля міста, можливості та зміни, які нам потрібні. Але це лише один із кроків у тривалому процесі. Попереду — зустрічі з професійними спільнотами, публічні обговорення, вивчення стратегій міст України та ЄС і спільне напрацювання рішень, які враховують різні досвіди й бачення культурного ландшафту міста. Для нас важливо, щоб ця стратегія зрештою стала інструментом, який працюватиме для розвитку Дніпра. Розповідаємо, як плануємо рухатись далі у процесі роботи над стратегією. Стратегічні сесії в рамках розробки стратегії розвитку культури Дніпра є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.