Центр сучасної культури у Дніпрі

​​У вівторок о 19:00 дивимось у кінотеатрі фільм мисткині Дар'ї Молокоєдової «Дельфін, Rкий живе своїм життRм і їсть торти» в межах резиденції «Що пам'ятає ландшафт». «Дельфін, Rкий живе своїм життRм і їсть торти» — це літній роуд-муві, сповнений підліткових мудростей і спостережень про любов, час і життя. У центрі — маленька людина, яка впродовж півтора місяця мандрує маршрутом: Краматорськ — Харків — Дніпро — Кривий Ріг — Олешківські піски — Херсон — Олександрівка — Тернопіль — Травневе — Маріуполь — Одеса. «Фільм знятий у 2021 році, коли мені було 19. Це час перших мистецьких резиденцій, подорожей із друзями, закоханості й інтенсивного проживання світу. Це також фіксація останнього мирного періоду — до повномасштабного вторгнення, коли міста, в яких відбувалися ці події, ще існували в іншій реальності», — розповідає Дар'я. Сьогодні цей фільм читається як ностальгійний архів про молодість — наївну, відкриту, щиру, сповнену віри в себе й у світ. Мова: мови оригіналу (російська та українська) з українськими субтитрами. Тривалість — 40 хв. Вхід вільний. Кінотеатр DCCC, 1 поверх. Дар'я Молокоєдова — мультимедійна художниця з Краматорська, яка працює з темою руйнування як одним із елементів циклу життя. Створює об’єкти та інсталяції. Основна її практика — робота зі склом, а саме з уламками. «Що пам'ятає ландшафт» — резиденція для митців/мисткинь, культурних діячів/діячок та дослідників/дослідниць у Дніпрі, що присвячена темі ландшафту та його змінам під впливом людей.

Долучайтесь до подій в межах резиденції «Що пам'ятає ландшафт» вже цієї неділі. 7 червня 10:30-13:30 «Знайдений обрій» — воркшоп від художниці Каріни Синиці Як дивитися на обрій, який мовчить? Як зображати лінію горизонту, що приховує в собі історію? Після будівництва Дніпрогесу під водами Дніпра опинилися два великі острови — Попова Коса (також відомий як Чортів острів, а на старих мапах — острів Ад) та Становий (Воронцовський) острів, що колись були важливою частиною дніпровського ландшафту. Під час воркшопу «Знайдений обрій» учасники та учасниці спостерігатимуть за лінією горизонту з Монастирського острову в сторону цих затоплених об'єктів, після чого звернуться до живописного етюду — техніки швидкого натурного малювання. Етюд часто розглядають в академічній системі як підготовчий етап до створення великого твору, однак він також може існувати як самостійна художня робота, що документує простір та ставить питання до нього в цій фіксації. Під час невеликої вступної лекції також розглянемо те, як сучасні художники працюють із живописом, зокрема з етюдом як автономною художньою формою, а також про пейзаж в живописі як носій пам'яті. Участь безкоштовна, за реєстрацією. Кількість місць обмежена. Локація: Монастирський острів. 7 червня 16:00 «Чому маскувальні стіки більше не плетуть із ваших футболок?» — артист ток мисткині Софії Козлової Під час зустрічі поговоримо про текстиль у контексті маскувальних сіток: як і де формуються спільноти, з якими викликами стикаються осередки, як агросфера змінила маскування та до чого тут Дніпро. Останні чотири роки Софія Козлова керує центром із виготовлення маскувальних сіток у Львові, де одним із її напрямів роботи є підбір тканин для плетіння. У своїй мистецькій практиці вона осмислює досвід волонтерства та створення «штучної природи». Під час зустрічі Софія розкаже про серію робіт «Гербарії» та дослідження прифронтових ландшафтів через камуфляж у проєкті «Лінії горизонту». Вхід вільний, без реєстрації. Лекторій DCCC, 2 поверх. На візуалах використані фото Дмитра Позднякова з архіву Юлії Закревської (1) та світлина Назарія Савоніка (2).

Сьогодні о 18:30 в галереї Артсвіт відкриється виставка «Небесна аптека» дніпровського художника Володимира Габуди та саундартиста Олександра Супруна. Поєднуючи живопис, поезію та просторову аудіоінсталяцію, «Небесна аптека» осмислює стан, в якому травматичні зміни реальності вже стали частиною повсякденності. Володимир Габуда порушує питання відповідальності за власну реакцію: чи можемо ми діяти усвідомлено, не посилюючи темряву навколо себе? У «Небесній аптеці» він пропонує пройти шлях від досвіду травми до пошуку внутрішньої опори та способів спротиву. Вхід вільний. 1 поверх DCCC, галерея Артсвіт.

​​10 червня о 18:00 будемо говорити про те, як виявляються ідентичності в сучасному українському мистецтві. «Ідентичність в сучасному мистецтві України» — це лекція-презентація книжки «Донбас як метафора» дослідниці візуальної культури та кураторки Катерини Яковленко. Подія буде присвячена тому, як сучасне українське мистецтво працює з темами пам’яті, втрати, мови, ландшафту та досвіду війни — і як через ці образи формується уявлення про те, що таке ідентичність та ідентичності. А також — чому ці теми виникають у певні періоди історії мистецтва, знов отримуючи актуальність. Поговоримо й про книжку «Донбас як метафора» — у ній Катерина пише про кіно, твори мистецтва та літератури, образи, що розгортають перед читачами та читачками метафору Донбасу — місця, якого не існує, але яке наповнене іменами, птахами, рослинами, привидами минулих та теперішніх подій. Це буде розмова про українські ландшафти, території, складні історії, свободу та травму війни в мистецьких творах, про тісний зв'язок і пошук власного коріння у тому, що створюється. Катерина Яковленко — дослідниця візуальної культури, кураторка. Працює з темою впливу війни, травми та втрати на мистецтво та пам'ять. Досліджує історію сучасного мистецтва через теми невидимого, тіла та місця. З 2023 року обіймає посаду шефредакторки сайту «Суспільне Культура». Авторка-упорядниця книги «Чому в українському мистецтві є великі художниці», авторка книги «Донбас як метафора». Вхід вільний, за реєстрацією. 2 поверх, лекторій. Лекційна програма про локальну ідентичність є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

​​Долучайтесь до нової лекції циклу про локальну ідентичність сьогодні о 18:00. Під час лекції історика Володимира Маслійчука розглянемо те, чим є ідентичність загалом, а також те, вона змінюється зі сприйняттям локусу і місцевої історії. На прикладі дискусій про початки Дніпра поговоримо про те, як формуються історичні наративи та чому їх можна переглядати з позиції сучасності. Також обговоримо зв'язок між містом та ідентичністю й те, як ідентичності переосмислюються в граничних ситуаціях, коли звичні уявлення про себе, своє місце та спільноту зазнають випробувань. Володимир Маслійчук — доктор історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету Києво-Могилянська академія. Викладає курси з методології історії й історіографії та історії ХІХ ст., спецкурси з жіночої історії та «великого кордону від Адріатики до Каспію у XV–XVIII cт.». Вхід вільний, за реєстрацією. Лекторій, 2 поверх. Фото з лекції Вахтанґа Кебуладзе «Колоніалізм і національна ідентичність».

Шукаємо авторів/-ок-аматорів/-ок, які знімають або знімали у Дніпрі. У межах проєкту «Малий формат», серії показів аматорських коротких фільмів, ми запускаємо опен-кол для авторів/-ок, які створюють роботи у прикордонній зоні між публічним та приватним. Перша тема, «Не бачений, не знятий», присвячена Дніпру. У розумінні аматорського кіно ми не обмежуємося лише «домашніми відео», що були створені для сімейних архівів. Ви можете також подавати роботи, що виходять за межі приватного простору: відеопрогулянки, ваші думки та спостереження, документальні та ігрові роботи, пов'язані з містом та життям в ньому. З відібраних робіт плануємо сформувати добірку, яка дозволить поглянути на Дніпро крізь об'єктив тих, хто живе або жив у ньому, а також виявити спільноту людей, для яких відео є способом бачити і фіксувати місто. Фільми будуть показані восени в кінотеатрі DCCC. Дедлайн: 20 липня. Подавайте відеороботи за посиланням.

​​Після початку повномасштабної війни ми все частіше почали говорити про деколонізацію: історії, пам’яті, культури та самих себе. То що таке деколонізація та чому недостатньо лише демонтажу пам’ятників російським діячам і перейменування топонімів? Про це будемо говорити на новій лекції циклу про локальну ідентичність разом з дослідницею Іриною Ревою 8 червня о 18:00. На лекції розглянемо питання того, як деколонізація стає засобом перевідкривання української історії та культури, а також про те, як цей процес працює на локальному рівні — у Дніпрі та регіоні. Звернемося до дніпровського дисидентського руху, козацької та лоцманської спадщини й інших історій, які були важливими, але залишалися на периферії офіційних наративів. Зрештою обговоримо, як процес деколонізації дозволяє зміщувати фокус із нав’язаного «великого» на локальний досвід та чому знання про власне місто може стати важливим елементом формування локальної ідентичності. Ірина Рева — дослідниця, представниця Українського інституту національної пам’яті у Дніпрі. Авторка книги «По той бік себе: соціально-психологічні та культурні наслідки Голодомору і сталінських репресій» та «Місія третього покоління», де вона розглядає Революцію Гідності та війну як етапи усвідомлення й подолання наслідків історичної травми. Вхід вільний, за реєстрацією. 2 поверх, лекторій. Лекційна програма про локальну ідентичність є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Минулого четверга відкрили виставку «Транзитні зони». У центрі виставки — військові художники й художниці, цивільні митці та мисткині, чия практика формується в умовах переміщення, дистанції та нестабільності присутності. Експозиція досліджує нові форми невидимості та недопредставленості, які виникають у досвіді війни. Учасники та учасниці виставки: Софія Булгакова, Любов Дуракова, Павло Ковач, Віталій Кохан, Маргарита Половінко, Георгій Потопальський, Христина Соломуха, Іван Світличний, Анна Тарадіна, Леся Васильченко, Євген Арлов та Марина Федоренко, _mediaklub, photinus new media lab (uzhhorod). Кураторки: Лєра Полянськова, Ксенія Ульянова. Побачити виставку можна до 22 серпня. Графік роботи: вівторок-субота 12:00-19:00. Вхід вільний. 2 поверх, виставковий простір. Проєкт реалізовано в межах Cultural Transformation Movement за підтримки Creative Europe та Фонду культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.

​​5 червня о 18:30 в галереї Артсвіт відкриється виставка «Небесна аптека» дніпровських митців — художника Володимира Габуди та саундартиста Олександра Супруна. Це виставка про простір — міфічний, химерний, реальний. Експозиція поєднує живопис, поезію та просторову аудіоінсталяцію. «Небесна аптека» звертається до стану, в якому травматичні зміни реальності вже стали частиною повсякденності. В основі проєкту — уявлення про простір як множинне і нестабільне середовище, де страх, виснаження, рух і надія співіснують одночасно. Володимир Габуда звертається до сновидінь, спогадів і химерних образів, що формують власний міфологічний простір. Художник порушує питання відповідальності за власну реакцію: чи можемо ми діяти усвідомлено, не посилюючи темряву навколо себе? У «Небесній аптеці» він пропонує пройти шлях від досвіду травми до пошуку внутрішньої опори та способів спротиву. Важливою для виставки стала співпраця Володимира Габуди з Олександром Супруном, із яким художник познайомився під час резиденції «Уявне місто» у 2024 році в DCCC. В аудіоінсталяції, створеній спеціально для виставки, Олександр Супрун працює з триканальним звучанням: кожна звукова доріжка відповідає окремій частині експозиції, але всі вони звучать одночасно та змінюються залежно від переміщення глядачів у просторі. Побачити виставку можна буде до 8 серпня 2026 року. Вхід вільний. 1 поверх DCCC, галерея Артсвіт. Володимир Габуда — митець, що працює з живописом, графікою та поезією. Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж за спеціальністю образотворче мистецтво. Ключовий принцип роботи — цілісність власного міфологічного простору, що живе сюжетами химерних спогадів та фантазії. Олександр Супрун — саунд-артист, учасник незалежної експериментальної сцени, відомий під псевдонімом Trancedænce. У своїй музиці поєднує методи вільної імпровізації, психоделії, нойзу, шизоаналізу та ситуаціонізму.

Сьогодні відкриваємо виставку «Транзитні Зони» в DCCC. У центрі виставки — військові художники й художниці, а також цивільні митці та мисткині, чия практика формується в умовах переміщення, дистанції та нестабільності присутності. Програма відкриття 18:00 — artist talk Софії Булгакової — міждисциплінарної мисткині, яка працює з технологіями та сучасними соціальними структурами. 19:00 — дискусія з митцями-учасниками виставки. 20:00 — live-виступ WALAKOS — проєкту саундпродюсера Андрія Соколова. Вхід вільний. 2 поверх, виставковий простір. Проєкт реалізовано в межах Cultural Transformation Movement за підтримки Creative Europe та Фонду культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.

​​Шукаємо людину, яка допомагатиме нам проводити виставки та події — від монтажу інсталяцій до технічного супроводу концертів і кінопоказів. Понад 5 років DCCC працює з культурним ландшафтом Дніпра. Ми організовуємо виставки, лекційні програм, концерти, фестивалі, покази фільмів, резиденції тощо. Частина нашої роботи — це цілком практичні завдання, як-от змонтувати експозицію, підключити медіароботу, налаштувати звук чи трансляцію тощо. Саме тому ми шукаємо того, хто допоможе нам із технічною реалізацією проєктів. Що потрібно буде робити: — монтувати виставки, зокрема, підключати техніку, встановлювати медіаінсталяції, працювати з базовими інструментами (дриль, рівень тощо); — забезпечувати технічну підтримку подій (концерти, лекції, перформанси, театр, кіно, фестивалі), зокрема, звук, відео, трансляції; — взаємодіяти з технічними та будівельно-ремонтними підрядниками. Що для нас важливо: — базовий досвід роботи з технікою (звук / відео / монтаж, не обов’язково все одразу, але чекаємо на готовність швидко вчитись); — відповідальність і уважність до деталей; — здатність працювати руками і не боятись фізичної роботи; — гнучкість у графіку (іноді вечори або вихідні під події). Буде плюсом: — досвід роботи з виставками або культурними подіями; — досвід стримінгів / роботи з OBS чи схожими програмами; — базові навички роботи з електрикою або будівництвом. Формат роботи: — часткова зайнятість; — графік залежить від подій (є більш і менш завантажені періоди). Що ми пропонуємо: — роботу з сучасним мистецтвом і міжнародними проєктами; — включення в команду, яка робить виставки, резиденції та фестивалі у Дніпрі й за його межами; — можливість розвиватись у технічному напрямку в культурній сфері; — оплату за домовленістю (залежно від досвіду та обсягу роботи). Щоб долучитися до нашої команди, заповнюйте форму за посиланням. А якщо ви знаєте когось, кому буде цікаво попрацювати з нами, надсилайте їм цей допис.

Долучайтесь до артист-току з фотографкою Поліною Полікарповою сьогодні о 18:30. Поліна розповість про те, як фотографія стає способом дослідження міського середовища, а також свою серію «Відсутні-Присутні». У ній фотографка блукає закапелками українських міст, віднаходячи приховані райські куточки й непопулярні історичні памʼятки. Поліна Полікарпова — незалежна фотографка з Харкова. Авторка серії «Відсутні-Присутні» та фотокниги «Преті гетто», присвяченої баченню Харкова 2010-х років. Вхід вільний. Кінотеатр, 1 поверх. Фото — Поліна Полікарпова. Подія відбудеться в рамках резиденції «Що пам'ятає ландшафт».

​​4 червня о 18:00 на другій лекції програми про локальну ідентичність будемо говорити про те, як формуються наші зв'язки з місцями та чому вони відіграють важливу роль у розумінні себе й спільнот. Під час лекції історика Володимира Маслійчука розглянемо те, чим є ідентичність загалом, зокрема національна і європейська, а також те, як співвідносяться ці ідентичності зі сприйняттям локусу і місцевої історії. Окрему увагу приділимо культурному виміру тожсамостей — тому, як спільноти осмислюють власне минуле та чому «пошук коріння» залишається важливою практикою. На прикладі дискусій про початки Дніпра поговоримо про те, як формуються історичні наративи та чому їх можна переглядати з позиції сучасності. Обговоримо зв'язок між містом та ідентичністю, а також те, як ідентичності проявляються та переосмислюються в граничних ситуаціях, коли звичні уявлення про себе, своє місце та спільноту зазнають випробувань. Володимир Маслійчук — доктор історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету Києво-Могилянська академія. Викладає курси з методології історії й історіографії та історії ХІХ ст., спецкурси з жіночої історії та «великого кордону від Адріатики до Каспію у XV–XVIII cт.». Учасник проєкту Ukrainian History. Global Initiative під керівництвом історика Тимоті Снайдера, де Володимир пише розділ про міста і міський спосіб життя з XIV до ХІХ ст. У сфері зацікавлень — міський спосіб життя невеликих міст Лівобережної України, що не потрапили під інтенсивні індустріальні перетворення, характерні для півдня і сходу України; студії над традиційним світом та модернізаційними вторгненнями; історія освіти. Вхід вільний, за реєстрацією. Лекційна програма про локальну ідентичність є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

​​Долучайтесь до відкриття виставки «Транзитні Зони» у четвер о 18:00. Це проєкт, що досліджує нові форми невидимості та недопредставленості, які виникають у досвіді війни. У центрі виставки — військові художники й художниці, а також цивільні митці та мисткині, чия практика формується в умовах переміщення, дистанції та нестабільності присутності. Основою виставки є практики нових медіа. «Майже кожен сьогодні переживає досвід перебування між "там" і "тут": між фронтом і тилом, домом і тимчасовим прихистком, присутністю та зникненням, травмою та необхідністю рухатися далі. Транзит стає не лише фізичним переміщенням, а й способом існування — станом тривалої невизначеності, у якому звичні, зрозумілі соціальні й особисті ролі постійно змінюються», — зазначають кураторки виставки. Програма відкриття 18:00 — artist talk Софії Булгакової — міждисциплінарної мисткині, яка працює з технологіями та сучасними соціальними структурами, зосереджуючись на взаємозв’язку між культурною ідентичністю, сприйняттям та уявою. 19:00 — дискусія з митцями-учасниками виставки. 20:00 — live-виступ WALAKOS — проєкту саундпродюсера Андрія Соколова, що поєднує ламані біти, даунтемпо та мелодійні синтезаторні партії; VJ, візуальний арт Роксолани Дейнеги. Учасники та учасниці виставки: Софія Булгакова, Любов Дуракова, Павло Ковач, Віталій Кохан, Маргарита Половінко, Георгій Потопальський, Христина Соломуха, Іван Світличний, Анна Тарадіна, Леся Васильченко, Євген Арлов та Марина Федоренко, mediaklub, photinus new media lab (uzhhorod). Кураторки: Лєра Полянськова, Ксенія Ульянова. Виставка триватиме до 22 серпня. Вхід вільний. 2 поверх, виставковий простір. Проєкт реалізовано в межах Cultural Transformation Movement за підтримки Creative Europe та Фонду культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.

​​У середу о 18:30 в межах резиденції «Що пам'ятає ландшафт» відбудеться артист-ток із фотографкою Поліною Полікарповою. Під час зустрічі поговоримо про фотографію як спосіб дослідження міського середовища. Поліна розповість про досвід спостереження за містами через практику фланерування та фотографування, а також свою серію «Відсутні-Присутні», над якою працювала впродовж 2019–2022 років. У цій серії Поліна обирає блукати закапелками Києва, рідного Харкова й інших українських міст, віднаходячи приховані райські куточки й непопулярні історичні памʼятки та фотографуючи їх таким чином, що вони перетворюються на нереальні місця з наших снів, яких ніколи не існувало. «Я закохалася у місто Дніпро, ще коли була у резиденції в Кривому Розі влітку 2021 року, і ми були один день проїздом там. На суші місто дуже нагадує рідний Харків, а річкою та берегами — Київ — найбільш фотографовані мною міста». Поліна Полікарпова — незалежна фотографка з Харкова. Авторка серії «Відсутні-Присутні» та фотокниги «Преті гетто», присвяченої баченню Харкова 2010-х років. Після 2022 року вона більше зосереджена на фотоспівпраці з представниками сучасної української музичної сцени та культури в цілому. Вхід вільний. Кінотеатр, 1 поверх. Фото візуалу — Поліна Полікарпова. Резиденція «Що пам'ятає ландшафт» є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Вже о 18:00 чекаємо на вас на лекції філософа Вахтанґа Кебуладзе про колоніалізм, національну ідентичність та те, чому для нас так важливо усвідомлювати спільну тожсамість. Вхід вільний, за реєстрацією. 2 поверх, лекторій.

​​29 травня о 18:30 показуємо в кінотеатрі добірку короткометражних фільмів про ландшафт. До програми увійшли роботи, які розглядають ландшафт не лише як фізичне середовище, а й як простір пам’яті, втрат, співіснування та змін. «Діорама» (Зоя Лактіонова, 2018) Життя тече у своїй повсякденній реальності, але раптом щось невловиме змінює його хід. Залишається лише можливість зануритися у спогади, де все збережено, ніби в музеї. «Територія пустих вікон» (Зоя Лактіонова, 2020) Друга світова війна і завод стають причиною переїзду родини Зої до Маріуполя. Війна з росією та екологічні наслідки роботи заводу відіграють ключову роль в її подальшому житті. «Пам’ятати запах Маріуполя» ( Зоя Лактіонова, 2022) Документальне есе про досвід перебування за кордоном в перші місяці повномасштабної війни, що використовує архівні сімейні фотографії режисерки та тексти. «Степ, де бігають зайці, фазани, а дехто навіть бачив лисиць» (Дарина Мамайсур, 2020) Відео досліджує втрачені, але не забуті степи сходу України. Це міркування про нерівномірний плин історії та репрезентацію природного ландшафту в часи екологічних, військових та гуманітарних криз. «Зонґ» (Еліас Парвулеско, Тета Цибульник, Світлана Потоцька, 2019) Заказник Замглай — одна з найбільших болотних систем України, назва якого, імовірно, походить від давньокурдського слова zong («болото»). Автори/-ки розглядають болото як культурний образ, експлуатований ландшафт та складну екологічну систему. «dendro dreams» (Еліас Парвулеско, Тета Цибульник, 2018) Фільм про взаємини людей і дерев. Автори/-ки розглядають випадок 15 «переможців» конкурсу «Національні дерева України» та досліджують образ дерева, відображений у мові законодавства, журналістики та поезії. Тривалість: 70 хв. Вхід вільний, за реєстрацією. Показ пройде в межах резиденції «Що пам'ятає ландшафт», що присвячена дослідженню навколишніх просторів. Резиденція є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

У DCCC починається резиденція «Що пам'ятає ландшафт». У її межах ми пропонуємо поміркувати, чим є ландшафт і як він змінюється під впливом людей, та попрацювати з цією темою через художні, урбаністичні й інші практики. Розповідаємо про учасниць резиденції та їхні плани на місяць у Дніпрі. Оксана Жарун Оксана планує дослідити промисловий ландшафт Дніпра через зникнення коксохімічної галузі з промислової культури і пам'яті, а також порівняння його з рідним Кривим Рогом — чи тут є схожі назви вулиць та історії формування районів? Євсевія Зякіна Протягом резиденції Євсевія прагне досліджувати напівдикі садові дерева у дворах, а саме шовковиці та абрикоси, плоди яких здебільшого ніхто не збирає. Мисткиня планує осмислювати занедбаність дерев, які є свідками багатьох досвідів та водночас є самотніми й витісненими. Ірина Лоскот Ірина досліджує не-людський досвід під час антропогенних катастроф та проявляння досвіду людей в історіях, що виходять за межі людського. Під час резиденції працюватиме над роботою про різні масштаби екстрактивізму. Софія Козлова Спираючись на чотирирічний досвід виготовлення маскування для фронту, Софія планує використати цю волонтерську оптику на резиденції для осмислення нових форм існування в понівеченому ландшафті. Ніна Лагута Ніну цікавлять межові зони між органічним і неорганічним, тілом і середовищем. На резиденції вона хоче попрацювати з локальними глинами і взаємодіяти з містом через його геологію. Дар'я Молокоєдова Дар'я планує дослідити відносини Дніпра з тополями. Попрацювати з політичним контекстом та функціональністю цих дерев в промислових регіонах, як-от на рідній для мисткині Донеччині. Каріна Синиця Під час резиденції Каріна збирається дослідити академічну живописну школу Дніпра, зокрема підходи до зображення пейзажу та те, як вони трансформувалися в різні історичні періоди. Поліна Полікарпова Протягом резиденції Поліна вперше з 2022 року збирається знімати продовження фотосерії сюрреалістичних міських пейзажів «Відсутні-Присутні». Цього разу — в місті, де вона бувала лише проїздом, але яке впевнено сприймає як «Харків та Київ» зі своїх снів. Резиденція є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.