396
مشترکین
اطلاعاتی وجود ندارد24 ساعت
-27 روز
+1130 روز
در حال بارگیری داده...
کانالهای مشابه
ابر برچسبها
اشارات ورودی و خروجی
---
---
---
---
---
---
جذب مشترکین
ژانویه '25
ژانویه '25
+2
در 1 کانالها
دسامبر '24
+22
در 2 کانالها
Get PRO
نوامبر '24
+11
در 1 کانالها
Get PRO
اکتبر '24
+16
در 2 کانالها
Get PRO
سپتامبر '24
+7
در 2 کانالها
Get PRO
اوت '24
+194
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '24
+175
در 2 کانالها
| تاریخ | رشد مشترکین | اشارات | کانالها | |
| 15 ژانویه | 0 | |||
| 14 ژانویه | 0 | |||
| 13 ژانویه | 0 | |||
| 12 ژانویه | 0 | |||
| 11 ژانویه | +1 | |||
| 10 ژانویه | 0 | |||
| 09 ژانویه | 0 | |||
| 08 ژانویه | 0 | |||
| 07 ژانویه | 0 | |||
| 06 ژانویه | 0 | |||
| 05 ژانویه | 0 | |||
| 04 ژانویه | +1 | |||
| 03 ژانویه | 0 | |||
| 02 ژانویه | 0 | |||
| 01 ژانویه | 0 |
پستهای کانال
| 2 | окрім цього було ще багато чого, наприклад дослідження міріям вайнштейн про їдиш “yiddish: a nation of words”, вайнштейн пише дуже жваво та вигадливо, мені іноді дууже хотілось мелодраматично сказати, що сама історія їдишу — це такий собі готичний роман, де героїню вночі знекровлюють, приносять в жертву, щоб хтось інший (іврит) міг переродитись. але це я все спрощую, бо такий настрій. вайнштейн значно нюансованіша, ніж я оте тут переказую. загалом, в цьому році хочеться більше нон-фікшину про їдиш та й мови загалом.
дуже багато книжок я саме слухала, зараз от прямо відчуваю як привʼязуюсь до голосу роксани ернандез, яка начитала “too much of life” кларісе ліспектор, завдяки марічці з. я нарешті взялась за ліспектор, яка ну дуже моя. найулюбленіша дослухана аудіокнижка — це “identitti” міту суньял, яку я взялась слухати тому, що в дитинстві, я страшне боялась богині калі, на зображення якої я наткнулась в енциклопедії, а тут вона на обкладинці, та більш того героїня роману, до якої постійно звертається нараторка. бонус: калі деколи вилизує когось, врешті-решт, язик у неї довгий не лише в плані реплік!
також неймовірно сподобались: “ripe” сари-роуз еттер, дуже відчуваючий текст, от по живому вона ріже. думаю, якби я прочитала цей роман одночасно з “capitalism realism” марка фішера, то збожеволіла б. хоча я потім прочитала фішера і так, було боляче. до речі, про божевілля, від «жертвам війни сниться велика воєнна перемога» в принципі легко здуріти, єрговича я люблю, за багато речей, зокрема і за цей текст.
+ ще було дуже багато книжок, про які я тут писала чи розказувала в епізодах «правди і кривди» | 210 |
| 3 |  також неймовірно сподобались: “ripe” сари-роуз еттер, дуже відчуваючий текст, от по живому вона ріже. думаю, якби я прочитала цей роман на пару з “capitalism realism” марка фішера, то збожеволіла б. до речі, про божевілля, від «жертвам війни сниться велика воєнна перемога» в принципі легко здуріти, єрговича я люблю, за багато речей, зокрема і за цей текст, який дає дуже багато для розуміння воєн в югославії.
+ ще було дуже багато книжок, про які я тут писала чи розказувала в епізодах «правди і кривди» | 8 |
| 4 | також неймовірно сподобались: “ripe” сари-роуз еттер, дуже відчуваючий текст, от по живому вона ріже. думаю, якби я прочитала цей роман на пару з “capitalism realism” марка фішера, то збожеволіла б. до речі, про божевілля, від «жертвам війни сниться велика воєнна перемога» в принципі легко здуріти, єрговича я люблю, за багато речей, зокрема і за цей текст, який дає дуже багато для розуміння воєн в югославії.
+ ще було дуже багато книжок, про які я тут писала чи розказувала в епізодах «правди і кривди» | 1 |
| 5 | окрім цього було ще багато чого, наприклад дослідження міріям вайнштейн про їдиш “yiddish: a nation of words”, вайнштейн пише дуже жваво та вигадливо, мені іноді дууже хотілось мелодраматично сказати, що сама історія їдишу — це такий собі готичний роман, де героїню вночі знекровлюють, приносять в жертву, щоб хтось інший (іврит) міг переродитись. але це я все спрощую, бо такий настрій. вайнштейн значно нюансованіша, ніж я оте тут переказую. загалом, в цьому році хочеться більше нон-фікшину про їдиш та й мови загалом.
дуже багато книжок я саме слухала, зараз от прямо відчуваю як привʼязуюсь до голосу роксани ернандез, яка начитала “too much of life” кларісе ліспектор, завдяки марічці з. я нарешті взялась за ліспектор, яка ну дуже моя. найулюбленіша дослухана аудіокнижка — це “identitti” міту суньял, яку я взялась слухати тому, що в дитинстві, я страшне боялась богині калі, на зображення якої я наткнулась в енциклопедії, а тут вона на обкладинці, та більш того героїня роману, до якої постійно звертається нараторка. бонус: калі деколи вилизує когось, врешті-решт, язик у неї довгий не лише в плані реплік! | 16 |
| 6 | хочеться вірити, що нові книжки зʼявляються у мене фантастичними темпами, бо так треба, бо так склались зірки, і що це не моє бажання накопичувати речі чисто, щоб потішити себе, lipstick economy чи як це називається? втім я направду знаходила якісь прецікаві штуки в книгарнях.
та окрім пошуку всіляких нішевих штук (розвідку павличко про байрона, збірку обох гамсахурдій чи фазіля іскандера в перекладі портяка, етк), я читала дуже багато чого очевиднішого та того, що мала б прочитати і раніше, зокрема:
«половину жовтого сонця» чімаманди нґозі адічі, це вражаючої краси текст (український переклад ну такий, ну сексі!), водночас дуже болючий, бо там купа знайомих речей, про західну байдужість та навіть про крадені туалети під час окупації.
«мексиканську готика» сильвії морено-гарсії, про яку я вже писала + мені ще “gods of jade and shadows” дуже полюбилась через те як морено працює з міфологією майя.
до того ж нарееешті прочитала «лотерею та інші оповідання» ширлі джексон, очевидно, що я в захваті від того як джексон відчувала зловіщість повсякденного!
одним з найцікавіших читацьких досвідів було одночасне читання “as long as the lemon trees grow” зулфи кату, репортажі самар язбек “woman in the crossfire” та роман “in praise of hatred” халеда халіфи. язбек документує революцію 2011 в сирії, водночас подаючи дуже багато історичних довідок, роман зулфи кату це нищення владою асада міста хомс під час цієї революції, кату пише дуже щемку, але болісну річ. в роману халіфи настрій інший, роман ж буквально називається “in praise of hatred”, він там теж пише про злочини влади асада, але старшого — хафеза, це про події 80 років. халіфа на додачу прописує якусь фантастично переконливу героїню, яка не просто включається в це протистояння влади та братів мусульман, але й свідомо витравлює в собі всю людяність. | 190 |
| 7 | хочеться вірити, що нові книжки зʼявляються у мене фантастичними темпами, бо так треба, бо так склались зірки, і що це не моє бажання накопичувати речі чисто, щоб потішити себе, lipstick economy чи як це називається? втім я направду знаходила якісь прецікаві штуки в книгарнях.
та окрім пошуку всіляких нішевих штук (розвідку павличко про байрона, збірку обох гамсахурдій чи фазіля іскандера в перекладі портяка, етк), я читала дуже багато чого очевиднішого та того, що мала б прочитати і раніше, зокрема:
«половину жовтого сонця» чімаманди нґозі адічі, це вражаючої краси текст (український переклад ну такий, ну сексі!), водночас дуже болючий, бо там купа знайомих речей, про західну байдужість та навіть про крадені туалети під час окупації.
«мексиканську готика» сильвії морено-гарсії, про яку я вже писала + мені ще “gods of jade and shadows” дуже полюбилась через те як морено працює з міфологією майя.
до того ж нарееешті прочитала «лотерею та інші оповідання» ширлі джексон, очевидно, що я в захваті від того як джексон відчувала зловіщість повсякденного!
одним з найцікавіших читацьких досвідів було одночасне читання “as long as the lemon trees grow” зулфи кату, репортажі самар язбек “woman in the crossfire”, роман “in praise of hatred” халеда халіфи. язбек документує революцію 2011 в сирії, водночас подаючи дуже багато історичних довідок, роман зулфи кату це нищення владою асада міста хомс під час цієї революції, кату пише дуже щемку, але болісну річ. в роману халіфи настрій інший, роман ж буквально називається “in praise of hatred”, він там теж пише про злочини влади асада, але старшого — хафеза, це про події 80 років. халіфа на додачу прописує якусь фантастично переконливу героїню, яка не просто включається в це протистояння влади та братів мусульман, але й свідомо витравлює в собі всю людяність. | 1 |
| 8 |  «Христос під завалами»
by Kelly Latimore | 266 |
| 9 |  +6досить давно вийшла ілюстрована книжка софі голлінгтон та клея гіксона, де вони зібрали різні легенди про метеорити та астероїди. сама софі описує своє захоплення астероїдами як щось майже хворобливе (що вже звучить дуже хот, як, власне, самі астероїди), оскільки книжка 2017, то її, очевидно, ніде дістати, а там безумної краси ілюстраці, мене просто захолюють кольори, більш того там навіть є згадка про українську легенду. | 838 |
| 10 | +6 досить давно вийшла ілюстрована книжка софі голлінгтон та клея гіксона, де вони зібрали різні легенди про метеорити та астероїди. сама софі описує своє захоплення астероїдами як щось майже хворобливе (що вже звучить дуже хот, як, власне, самі астероїди), оскільки книжка 2017, то її очевидно ніде дістати, а там безумної краси ілюстраці, мене просто захолюють кольори, більш того там навіть є згадка про українську легенду! | 1 |
| 11 | Але маю ще невеличке святкове прохання: не пройдіть повз цю доп. банку, яку збирає на РЕБ наша Тамара, це дуже сильна дівчина, яка цього року вивозила і впрягалася в нереальних масштабах.
https://send.monobank.ua/jar/5oAyqgSbpg
Її акк зі звітами:
https://www.instagram.com/pdgvsk
Кидайте їй скріни донатів — є шанс виграти манюнього Дарта Вейдера-сніговичка: | 173 |
| 12 | невеличка підбірка епізодів подкастів, які можна слухати працюючи, якщо ваше керівництво теж швидше здійснить колективне самогубство, ніж дасть вам вихідний на різдво:
нарешті послухала «вродило», не розумію чому так довго затягувала, бо страшне люблю маріям найєм, і почала з епізоду з анабель рамірез, мисткинею та співзасновницею видавництва «компас», яка українсько-нікарагуанського походження. дуже подобається те, що у ведучих теж змішані походження і тому вони добре розуміють своїх гостей, бо коли маріям запитує чи анабель не відчуває пустки, не побувавши на своїй другій батьківщині, і розповідає про свої стосунки з афганістаном, а вони обоє сумно сміються, що хотіли б побувати в країнах своїх татів, лиш би там влада змінилась. словом, що я тут все переказую, слухати треба, дуже вдумлива та цікава річ.
розмова олі штейн з алевтиною кахідзе. дуже хороша бесіда про формування кахідзе як мисткині. сподобалось те як вона пожартувала десь на заході, що займається політичним мистецтвом, бо лінива, що реально так, політичне — це ж не абстракція якась, треба лише подивитись навколо себе. + дуже сподобались всі розмови про навчання, ніщо мені не відгукується так як чиясь образа на свою альма матер!!!
новий епізод районної бібліотеки про текст джин ріс «широке саргасове море», просто розйобні дві години. страшне хочу перечитати тепер «джейн ейр», яка хоч і вʼїлась мені в памʼять, але не полюбилась. це дууже візуальний текст, що тут казати, якщо я читала його років так, страшно казати, 12(?) і я досі пригадую ту червону кімнату. власне, роман джин ріс — це приквел до «джейн ейр» і центральною там є берта, яка жила собі на карибах, поки її не перевезли в англію та не запроторили на те сумнозвісне горище. бонусом там йдуть розповіді про вуду, проникання в сни, магію імен (я обсесд).
п.с і ще у «правди і кривди» вийшов бонусний епізод на патреоні, де ми говоримо про «здохни, коханий» гарвіч, «identitti» міту суньял, “the twilight zone” нонни фернандез та «жовтолику» ребекки ф кван. і на додачу марік відкрив зовсім крихітний допоміжний збір на машину, ну тут маст шось закинути. | 248 |
| 13 |  +3Візьміть Еріха і Ремарка!
Ні, це не чергова роздача книжок, це пропозиція прихистити бойових песиків.
https://tinyurl.com/y5pn573f | 188 |
| 14 | мені здається, коли я поставила три зірочки “i’m a fan” шини патель, то це було свідченням моєї безмежної доброти, адже це специфічний текст, який здавався спершу цінним через свою щирість: неприємна головна героїня робить неприємні речі, визнає, що вона неприємна та хоче переконати в цьому читача (з нею важко не погодитись, але вона продовжує переконувати далі), але над тим чому вона така, вона не рефлексує. з одного боку, можна було б сказати: тут є хороша робота з прописуванням взаємодії з соцмережами, те як останні підживляють хворобливий інтрес до когось. але вже та ж руні, та ж локвуд в мільйон разів краще це схопили (без такої хворобливости), про нараторок, які з ходу вирішили, що вони будуть антагоністками, я краще промовчу, такого є чимало. врешті-решт, виходить вʼялий текст, який спершу освіжає (все дуже просто + головна героїня навіть не намагається бути кращою, це як спостерігати за катастрофою, хворобливо цікаво), але в результаті сама патель забиває цвяхи у релевантність свого ж тексту, назви розділів: i can fix him, the math ain’t mathing, i might look innocent but i screenshot a lot та тому подібне, передчасно старять цей роман, через років 5 його буде нестерпно читати.
про те чому я читала мемуари джейді венса не хочу говорити…. колись моя допитливість точно доведе мене до чогось значно гіршого. але це прецікавий текст: венс зараз відомий тим, любить свою дружину, хоч вона і не біла (sic!), їбе диван (я вірю в це), бореться з жінками, які не хочуть народжувати, а про його позицію щодо україни я не хочу ні говорити, ні думати. водночас венс цікавий тим, що він як людина, яка написала мемуари про бідність своєї родини в ширшому контексті того як білі американці, які живуть за межею бідности, голосують не за демократів, як колись, а за республіканців, цей текст є своєрідним поясненням перемоги трампа у 2016 році, хоч і деякі пояснення дуже натягнуті (я не вірю, що незаможним білим американцям найгірше живеться в сша), водночас риторика венса з соціальних проблем, на яких він акцентував у цьому тексті, зараз змістилась на identity politics. і сумніваюсь, що це тому, що він зрозумів, що в цьому полягає найбільша загроза, а тому що це викликає більше уваги + він абсолютно не дурний і він знає, що робить, і це розуміння засмучує ще більше. | 259 |
| 15 |  +1ґудрідз вже підсумував читацький рік, and i couldn’t help but wonder, що цьогоріч по підсумках року всюди якось вʼяло, адже спотіфай вреппд — це щось ганебне, чергова причина ненавидіти ші. окей, в дуолінго вреппд вклали душу, це правда. але от ґудрідз….. мені здається, ніхто дотичний до ґудрідзу не прокидається посеред ночі з думкою про покращення юзер експірієнсу, а здалось би. бо мені вже ні тепло, ні холодно від к-сті прочитаних сторінок чи книжок, бо це власне якраз все, що цей додаток і може запропонувати.
кумедно також те, що у мене були спроби вести ґудрідз, як леттрбоксд, але воно якось теж ні туди, ні сюди виходило. | 294 |
| 16 |  мені сьогодні 26 років, тому я збираю 26 тисяч на розмінування України від "Повернись живим".
привітати можна тут-во:
https://send.monobank.ua/jar/238VVGhgPJ | 237 |
| 17 |  photo by Natela Grigalashvili: 21-year old Khatuna is a mother of three. She married at 14, and always moves with her family | 241 |
| 18 |  читала інтервʼю картавельської фотографки натели ґріґалашвілі, кольнула її заувага про дайверсіті в контексті росіян, але водночас це її фото-дослідження аджарії якесь до щемкого пряме (не можу підібрати кращого слово, здається, ніби ґріґалашвілі документує таким чином, що хоче показати сфотографованих такими, якими вони є, а не такими, якими вона їх бачить) | 246 |
| 19 |  “I tell you I’m going to get one whether you like it or not, and that I want a tattoo of William Blake’s tiger on my shoulder and you say, what, the whole poem? you’ll have to make sure the tattooist knows to spell it with a y. I say no, not the poem, I want the picture he did of the tiger he wrote the poem about. You laugh out loud and tell me what Angela Carter said about that ‘fubsy beast’; she thought he looked more like a pajama case than a tiger. I go away and look up the word fubsy. I’ve never heard it before.”
“Artful” Ali Smith | 305 |
| 20 | якась курва мене точно врікла (курва ін квещин: мій мозок?) і я нічогісінько не можу доробити до кінця, зокрема дочитати ці книжки, який насправді більше, але саме на них я отямилась, що щось не так:
а) подумалось, що у мене чи-то не виявлена залежність від стресу чи що, адже я взялась читати роман кет себастьян “we could be so good”, щоб не думати, заспокоїтись і все таке, але натомість не відчуваю цього спокою. хоч здавалось би! адже це квірна мелодрама, події там відбуваються всередині 20 ст., де замилування чужими ключицями переривають дискримінаційні закони. себастьян добре пише, обидва головні герої милі, але я відчуваю невиправдане почуття вини, що читаю щось, що потенційно мене може відволікати.
«половина жовтого сонця» чімаманди нґозі адічі. насамперед, що хочу сказати: ну видно роботу перекладачок, видно, що над текстом працювали, всі ті примітки взагалі дуже сексі. збиралась цю книгу читати років десять, ще з того часу як в школі подивилась виступ адічі на тед токс + по-людськи приємно читати роман, де події відбуваються не в штатах.
“artful” алі сміт. у сміт страшне мелодійний шотландський акцент і вона дуже неочікувана в плані того як мʼяко працює з нарацією. насамперед це текст про мистецтво і горе, їхній взаємозвʼязок, адже нараторка переживає втрату коханої і численні тексти, які їх повʼязували (обговорення блейка, обговорення того як анджела картер обговорювала блейка, татуювання по тексту джейн остін, цитування мілоша, етк), що мені подобається у сміт, що про мистецтво вона пише не як про якусь блакитну квітку, цвіт папороті і тд, а як подорожник, і це якось дає надію. | 286 |
