until august

〰️ «The Letters Of Vincent Van Gogh», листи Вінсента Ван Гога Збірка листування художника (переважно з братом Тео), яка розкриває його думки про мистецтво, творчість, життя та боротьбу з психічними розладами. 〰️ «Я рада, що моя мама померла» Дженнетт Маккерді Відверті та болючі мемуари про складні стосунки з матір'ю та досвід роботи дитячою акторкою. 〰️ «Коли подих стає повітрям» Пола Каланіті Глибокі роздуми нейрохірурга про життя, смерть та сенс існування, написані під час його боротьби з раком легенів. 〰️ «Julie and Julia» Джулі Пауелл Кулінарний щоденник Джулі, яка вирішила приготувати всі 524 рецепти з класичної кулінарної книги Джулії Чайлд протягом одного року у своїй крихітній нью-йоркській кухні. 〰️ «Становлення» Мішель Обами Автобіографія, в якій Мішель розповідає про своє життя від дитинства в Чикаго до років у Білому домі. Щось з цього читали? Розказуйте ваші враження! 👀 until august | #книги

Невелика підбірка книг-мемуарів, бо їх забагато не буває! 〰️ «Скляний замок» Джаннетт Воллс Зворушлива історія дорослішання в дисфункціональній родині. Джаннетт описує своє незвичайне дитинство з батьками-кочівниками, та як вона та її брати й сестри змогли вирватися з бідності. 〰️ «All Creatures Great and Small» («Всі створіння малі та великі») Джеймса Герріота Тепла гумористична розповідь сільського ветеринара про його роботу в Йоркширі 1930-х років. Книга про тварин, їхніх власників та життя англійської глибинки. 〰️ «Освічена» Тари Вестовер Вражаючі мемуари про шлях авторки від ізольованого життя в мормонській родині до здобуття докторського ступеня в Кембриджі. 〰️ «Зелене світло» Метью Макконагі Рефлексивні мемуари актора, в яких він ділиться життєвими уроками, філософськими роздумами та історіями з свого життя та кар'єри. 〰️ «Що знають мої кістки» Стефані Фу Мемуари про тернистий шлях до розуміння та зцілення від комплексного посттравматичного стресового розладу. until august | #книги

Для фону використовувала чудові фото Тацуо Сузукі; довго не могла обрати, які саме використати, а потім вирішила не обирати і просто принести вам ще 😎 За моєю власною статистикою книголюби = любителі мистецтв, тому давайте насолодимося цікавими фото разом! Тацуо Сузукі (народився 1965 року) — сучасний японський митець, який працює в жанрі вуличної фотографії. Він почав знімати 2008 року. Сузукі майстерно фіксує різноманітні емоційні стани. У його об'єктив потрапляють представники всіх прошарків суспільства — від безпритульних до офісних працівників, від закоханих пар до самотніх перехожих. Він знаходить своїх героїв скрізь: на лавках, у кафе, в метро, серед натовпу на пішохідних переходах. Тацуо розповідає:

Моя мета у вуличній зйомці — показати, що світ прекрасний, цікавий, чудовий і часом жорстокий. Я роблю це за допомогою фотографії, через власне бачення та зі своїм обладнанням. Я почуваюся щасливим і радію, коли хтось відчуває якісь емоції, дивлячись на мої знімки.

until august | #мистецтво

Підбірка цитат з «The Memory Police» Йоко Огави, рецензія теж скоро буде :) until august | #книги

Дайджест дописів за січень 📚🍵 Щось про книжки: 〰️ Причини читати класику. 〰️ Рецензія на «Пам'яті» Еліс Вінн. 〰️ Тенденції у вподобаннях українців у 2024. 〰️ Про «Девіда Коперфілда»: 1, 2. 〰️ Невеликі відгуки на прочитане в січні. 〰️ Рецензія на «Шість багряних журавлів» Елізабет Лім. 〰️ Трошки про «Щоденник» Марії Башкирцевої. 〰️ Рецензія на «Девіда Коперфілда» Дікенса. Щось для очей: 〰️ «Вечір в Адельбодені» Фінка. 〰️ Brattle Book Shop у Брукліні. 〰️ Виставка «Під Різдвяною Зіркою». 〰️ Обкладинки «Девіда Коперфілда». 〰️ Знайомство з Мейнардом Діксоном. Щось цікаве: 〰️ Бог Пан: його боротьба. 〰️ Підтримка українських перекладів. 〰️ Чим надихалась Еліс Вінн при написанні «Пам'яті»? 〰️ Жінки, вікінги, Америка — і все це водночас. 〰️ Цікаве життя Джека Лондона. 〰️ Архетип казки «Шість лебедів». 〰️ Дослідження про меми (і біологію). 〰️ «Марсіанські хроніки» Бредбері. 〰️ Книжкове гадання. Щось болюче: 〰️ «Отруєні газами» Сарджента. 〰️ «Забута людина» Діксона. until august | #дайджест

Почитала трохи більше про чудових жінок-вікінгів і несу цю інформацію вам! 😎

Дослідження та міфотворчість часто настільки переплетені, що справжні розповіді про відкриття іноді сприймаються як казки.

〰️ Гудрід Торбьярнардоттір, народжена в Ісландії близько 980 року, була нащадком скандинавських дослідників, які перетнули Північне море у 700-800-х роках, щоб заселити острови далекої північної Атлантики: Фарерські острови, Шетландські острови та Ісландію. Разом з чоловіком вони створили перше постійне європейське поселення в Північній Америці на території сучасного Ньюфаундленду. Тут Гудрід народила сина — Сноррі Торфіннссона; він був першим відомим європейцем, народженим в Новому Світі. 〰️ Фрейдіс Еріксдоттір — єдина дочка вікінга Еріка Рудого, першовідкривача Гренландії, сестра Лейфа Ерікссона, який відкрив узбережжя Північної Америки. Фрейдіс прибула до Америки як повноправна і беззаперечна лідерка групи з понад тридцяти чоловіків. Коли спалахнув конфлікт між норвезькими прибульцями та корінними жителями регіону, саме Фрейдіс очолила бій, незважаючи на шестимісячну вагітність. Гудрід і Фрейдіс обидві покинули поселення у Канаді, коли опір корінних жителів став надто сильним. Фрейдіс повернулася до Гренландії, а Гудрід оселилася в Ісландії, прийняла християнство і, все ще не втамувавши спрагу до подорожей, здійснила довге паломництво до Риму. Майже тисячу років їхнє реальне існування широко заперечувалося. Сам факт, що дві жінки допомогли очолити перші європейські експедиції до Америки, часто тлумачився вченими як доказ того, що всі історії в сагах були вигадкою 🫠 Лише в 1960 році, коли норвезький археолог Анне Стіне Інгстад виявила залишки норвезького поселення в Л'Анс-о-Медоуз, життя та діяння Гудрід та Фрейдіс отримали історичне підтвердження. until august | #цікаве

У жовтні минулого року вийшла дуже цікава книга, яку я поки що не купила, але була дуже близька до цього 😅 Це «Дослідники: Нова історія» Метью Локвуда, доцента історії Університету Алабами. У своєму дослідженні автор розгортає широку панораму дивовижних і часто забутих історичних постатей, що охоплює 40 століть та шість континентів. Поруч із відомими дослідниками, такими як Покахонтас, Колумб, Сакагавея та капітан Кук, автор представляє незнані історії людей, яких зазвичай не називають "дослідниками" — іммігрантів, місцевих перекладачів, провідників і навіть рабів-утікачів. Локвуд особливо підкреслює роль жінок-мандрівниць, зокрема: 〰️ вікінгів Гудрід Торб'ярнардоттір та Фрейдіс Ейріксдоттір, які досягли Північної Америки у 1000 році; 〰️ Мері Монтегю, що вперше привезла в Європу ранню техніку щеплення віспи з Константинополя. Головна думка автора полягає в тому, що прагнення до пізнання нового притаманне людям будь-якого походження, статі, віку чи соціального статусу.   until august | #книги

Прихворіла, тому "серйозні" твори не йдуть зараз 🥲 Підкажіть, друзі, чи є у вас якісь книги, до яких повертаєтесь, коли немає настрою на емоційно (трагедії) або інтелектуально (нон-фікшн) важкі сюжети? Щось по типу ваших comfort книг?.. until august | #поговорити

В інтерв'ю у 2009 році Бредбері казав, що хотів би стати першою людиною, яку поховають на Червоній планеті:

Я хочу прибути в бляшанці з-під супу Campbell's. Поховайте мене на Марсі в місці, яке називається «Безодня Бредбері». Вони повинні назвати місце на Марсі для мене, і я з радістю це прийму.

Поховали письменника на кладовищі Вествуд в Лос-Анджелесі, але місце посадки марсохода все ж носить його ім'я, тому, думаю, Рей не проти 😎 until august | #цікаве

Дочитала «Марсіанські хроніки» і ще раз пересвідчилась в двох речах: а) так, я все ще дуже люблю Бредбері; б) так, я все ще дуже люблю наукову фантастику. Декілька цікавих фактів про книгу: 〰️ Сам Бредбері не без гумору назвав «Марсіанські хроніки» «ненавмисним романом» («an accidental novel»). Оповідання в тей час не мали популярності, адже публіка хотіла коміксів і великих романів. Тоді автор вирішив об'єднати свої «марсіанські» оповідання в один твір. Він змінив назви, ввів хронологію подій і почав шукати видавця. Через рік твір опублікували і він приніс Бредбері спочатку національну, а потім і світову популярність. 〰️ Автор стверджував, що цей роман — фентезі, а не наукова фантастика:

Я не пишу наукову фантастику. Я написав одну таку книгу і це «451° за Фаренгейтом», яка ґрунтується на дійсності. Наукова фантастика — це відображення реальності. Фентезі — відображення вимислу. Так що «Марсіанські хроніки» — це не наукова фантастика, це фентезі. Цього не могло статися, розумієте?

〰️ У Великій Британії книга вийшла під назвою «The Silver Locusts» («Срібна сарана») — метафора навали землян на Марс. Ця назва ще більше закріплювала ідею зображення людей як загарбників. 〰️ Деякі частини книги були значною мірою натхненні творами Едгара Аллана По, тому що Бредбері був великим його шанувальником (розуміємо тебе, Рею!) Так, розділ книги «Ашер II» повністю побудований на відсилках до декількох оповідань По. 〰️ «Марсіанські хроніки» були продуктом культурної одержимості, яку називали «марсіанською лихоманкою». На початку ХХ-го століття з'явилися твердження, що на поверхні Марса є наповнені водою канали. Ця чутка про канали на Марсі була просто наслідком неправильного перекладу, проте існувала протягом десятиліть, породивши теорії того, що на Марсі можливе життя. 〰️ Бредбері використав реальний історичний прецедент — епідемію віспи серед корінного населення Америки — як основу для сюжету про вплив земної вітрянки на марсіан. У книзі земляни-колонізатори заносять на Марс вірус віспи, яка має руйнівний вплив. Бредбері змоделював цю епідемію на основі реальних подій: у XVII столітті віспа стала причиною смерті величезного відсотка корінного населення на території США. Так, конкретна епідемія 1633 року спричинила смерть щонайменше третини корінного населення Нової Англії. 〰️ Барроуз безпосередньо вплинув на написання «Марсіанських хронік». У дитинстві Бредбері захоплювався творами американського письменника Едгара Барроуза, який написав серію «Джон Картер з Марса». Як згадував Бредбері в одному зі своїх інтерв'ю:

У дванадцять років я не міг дозволити собі купити продовження «Марсіанського воїна» Едгара Барроуза, адже ми були бідною родиною… і тоді написав свою власну версію.

〰️ Місце посадки марсохода НАСА Curiosity назвали «посадкою Бредбері» на честь письменника. Свої перші кроки по поверхні планети марсохід зробив 22 серпня 2012 року — на річницю дня народження Рея (і який помер лише два місяці тому, у червні 2012). Науковці NASA присвятили це місце Бредбері за його багаторічне захоплення та популяризацію Червоної планети. until august | #цікаве

Нарешті прийшов мій примірник «Марсіанських хронік» Бредбері, і я не помітила, як почала його читати :) Бредбері майстерно вміє простими словами створити яскраві образи. А ще мені в кожній з його книг стає соромно за людство:

Всі ці речі комусь служили. Усі гори мали імена. І ми, люди, володіючи ними, завжди почуватимемося якось незручно. Ми дамо горам нові назви, та вони ніколи не звучатимуть для нас природно, бо старі імена житимуть і далі: адже гори народилися з ними. Назви, що ми їх дамо каналам, горам і містам, стечуть з них, як стікає з качки вода. Хоча б скільки ми мацали Марс, ми ніколи не зможемо його торкнутися. А потім зненавидимо його і, знаєте, що тоді зробимо? Здеремо з нього шкіру і напнемо таку, яка буде нам до вподоби... Ми, земні люди, маємо справжній талант до руйнування всього визначного і прекрасного. Ми не поставили ятки з гарячими сосисками посеред стародавнього єгипетського храму в Карнаку тільки тому, що там не зробиш великого бізнесу: місце там малолюдне.

until august | #книги

Марія почала писати щоденник французькою приблизно з 12 років. Вона описувала своє життя, боротьбу за визнання в мистецтві та свою хворобу. «Щоденник» також містить блискучі описи європейської буржуазії кінця ХІХ століття. Мати Марії прибрала з «Щоденника» усе, що могло хоч якось нашкодити репутації родини: неприємні слова стосовно важливих публічних персон, різкі оцінки внутрішніх родинних чвар, «недопустимі» думки у «надто молодому віці». Проте аж у 1980-х французька дослідниця Колет Косньє виявила, що оригінальний текст щоденників Башкирцевої досі існує — і що він значно цікавіший 😎 Декілька цитат з книги:

Якби я народилася чоловіком, то підкорила б Європу. Народившись жінкою, я виснажила енергію на суперечки з долею і ексцентричні витівки.

У майстерні все зникає; тут не маєш ні імені, ні прізвища; тут перестаєш бути дочкою своєї матері, тут кожен сам по собі, кожна особистість має перед собою мистецтво і нічого більше.

Життя таке коротке, що розтрачувати його підло!

until august | #книги

Панове, в мене, виявляється, був написаний пост про «Щоденник» Марії Башкирцевої, який я не виклала сюди з невідомих мені причин 🫠 Виправляюсь, бо про неї має знати більше людей!

А тепер до книжок! (тут же книжковий блог, ну насправді 😆) Почала читати «The Memory Police» Йоко Огави, поки що мало що зрозуміло, але дуже цікаво. Чимось схоже на Кафку, побачимо, як піде далі. 📖 Розкажіть, що читаєте зараз? Можна (і треба)) з кількома словами про книгу. until august | #поговорити

Нарешті — дослідження, на яке ми заслуговуємо 😎 Згідно з цією статтею, використання мемів під час викладання природничих наук суттєво покращує результати навчання. Науковці з філіппінського університету Атенео-де-Маніла провели відповідне дослідження. У ньому взяли участь понад 200 учнів 11-го класу приватних шкіл, які вивчали не STEM-напрямки (наука, технологія, інженерія та математику), а біологію. Учнів розділили на дві групи: експериментальні класи, де вчителі проводили уроки біології, насичені мемами, та контрольні класи, які отримували традиційні навчальні матеріали без жодного вмісту мемів. У підсумку виявили, що ячні, які навчалися з мемами, на 21% краще склали підсумкові тести. Також було визначено, що така методика сприяє: 〰️ зниженню тривожності перед предметом; 〰️ підвищенню мотивації до навчання; 〰️ покращенню сприйняття наукових концепцій. Нарешті можна буде використовувати меми у роботі/навчанні і розповідати всім, що це необхідність 🤭 until august | #статті

Моя улюблена картина в нього: «Забута людина» Мейнард Діксон, 1934. Важкі часи. Діксон був з ними знайомий. Під час Великої депресії він та його дружина Доротея розділили досвід мільйонів американців. Голод. Зубожіння на межі бездомності. Діксону було майже 55 років, коли у 1929 році на фондовому ринку стався крах, що спричинив Велику депресію. Він наполегливо працював, щоб побудувати свою кар'єру художника і монументаліста, зарекомендував себе. Але коли немає чого їсти, мурали не замовляють. Його дружина, що керувала портретною студією в Сан-Франциско, також майже не мала замовлень, тому вони декілька разів опинялися в дуже скрутному економічному становищі. З цього травматичного досвіду народилась виняткова й маловідома картина (адже Діксон знаменитй своїми пейзажами, а не жанровими роботами), присвячена тим, кого він називав «забутими людьми» — жертвами Депресії, такими ж, як і він сам. Місцезнаходження: зібрання університету Брігама Янга, Юта, США. until august | #мистецтво

Сьогодні настрій більше в художні образи, тому розповім вам трошки про класного і відносно невідомого американського художника 🖼 Сьогодні минуло рівно 150 років з дати його народження. Мейнард Діксон (24 січня 1875 — 11 листопада 1946) — американський художник, якого вважають одним із найкращих майстрів, які присвятили більшу частину своєї творчості ландшафтам заходу США. Створював здебільшого відносно прості, але потужні композиції; сміливо працював із кольором. Крім живопису, Мейнард також писав вірші. Декілька його картин: 〰️ «Форми страху», 1930-1932. 〰️ «Ленива осінь», 1943. 〰️ «Пустельна подорож», 1935. 〰️ «Золото жовтня», 1931. 〰️ «Cвобода слова», 1934-1936. 〰️ «Хмара», 1941. until august | #мистецтво

Поки дивилась на обкладинки, натрапила на аукціонний дім, в якому можна купити перше оригінальне видання «Девіда Коперфілда» всього за якихось $9,800.00... 🤭 Це оригінальне серійне видання частинами з синьо-зеленими ілюстрованими обгортками, яке видавалось і збиралось з травня 1849 по листопад 1850 року. Файно! until august | #книги

Обкладинки різних видань «Девіда Коперфілда». Не можу обрати улюблену, всі такі гарні! ✨ А вам яка подобається найбільше? until august | #книги