until august

Вчора я осилила жовту цеглинку — дочитала «Девіда Коперфілда» Чарльза Дікенса. Цікаво, що у англійських виданнях майже скрізь по 900 сторінок, а в нас всього 600. Не буду прикрашати дійсність — наше видання дуже гарне, але дрібний шрифт робив мені боляче 🫠 А тепер про саму книгу. Це був улюблений роман Дікенса серед його власних творів. У передмові до видання 1867 року автор писав: «Як і багато люблячих батьків, я маю в своєму серці улюблену дитину. І звуть його Девід Копперфільд». Загально відомо, що Дікенс фізично не міг написати щось геть погане чи нецікаве (за винятком, можливо, близько 30 сторінок досить безглуздих описів у цій книзі). Цей твір — не виняток. Так, можливо він трохи задовгий, можливо виглядає трохи наївним і драматичним, проте це все одно чудовий роман. «Девід Коперфілд» — це історія про дорослішання. Я поринула у життя Девіда, я переживала за нього; певною мірою, я сама ним стала. Колись давно мені сказали, що ця книга смішна, та я не погоджуся з цим. Якби стендап-комік взяв за основу свого виступу життя Девіда Копперфілда, увесь зал розплакався б (і не від сміху). У класичній дікенсівській манері, історія головного героя геть не радісна; вона сповнена труднощів і образ. Проте це не заважає їй також бути історією зростання. Дорослішання Девіда показує нам, що не весь біль спотворює, і що не всі рани залишають по собі рубці. Його життя важке, але те, як він проносить через нього свою віру в людей і доброту, дає надію і нам. А ще це історія про те, що наші уявлення про людей не завжди збігаються з реальністю. Ми можемо їх ідеалізувати або боятись, вірити в них або ненавидіти, проте це не означає, що вони є такими, якими ми їх вважаємо або якими ми хочемо їх бачити. Сам роман сповнений цікавих персонажів. Деякі з них незграбно ексцентричні, а деякі чарівні. Як завжди, Дікенс створює своїх героїв майже з дитячим зачудуванням: те, як він пише, оживляє всі дивацтва і наповнює життям його персонажів, навіть найменш важливих. Ймовірно, це найкращий фокус книги і найбільший талант самого письменника — здатність бачити світ очима дитини і розповідати про нього з красномовством дорослого. Всі персонажі блискучі, навіть відверто комічний Мікоубер та інфантильна маленька Дора, проте особливе місце в моєму серці отримала ікона раннього фемінізму і гроза дуврських перевізників — Бетсі Тротвуд. Богиня 💅 Це абсолютно точно не найулюбленіший романів Дікенса для мене. Якщо порівняти його з «Великими сподіваннями», масштабною історією кохання і трагедії, то «Девід» здасться наївним і недостатньо психологічним. Але це не заважає йому бути цікавим по-своєму, і я чомусь впевнена, що ще повернусь до нього. until august | #книгоогляди

Новина для тих, хто любить британський гумор і серйозні(тм) книги. Філомена Канк (Даян Морґан) представила іронічно-розважально-мок'юментарі історію світу — «Світ за версією Канк». Не знаю, що може описати сюжет краще, ніж сама авторка:

Римляни! Мадригали! Темні віки! Еволюція! Сурми! Апельсини Першої світової війни! Про все це (окрім сурм) і навіть більше — у цій вичерпній, ілюстрованій, легкій для сприйняття історії всієї світової історії, написаній провідним істориком, філософом і мислителем ХХІ століття Філоменою Канк. Зосереджуючись на винаходах, мистецтві та мозкових здібностях, які зробили сучасний світ нестерпним, «Світ за Канк» — це книга з історії, яка має покласти край усім книгам з історії. Від народження першої печерної людини до винайдення емодзі 💩. Дехто каже, що історію пишуть переможці. Але вони помиляються — її пишуть Філомени. Ну, Філомена. Та, що на обкладинці. Так, та, що з TikTok.

З задоволенням би погортала її, ілюстрації виглядають багатообіцяюче 😄 until august | #книги

+1 книгарня, в якій хочеться побувати 🥺 Це Brattle Book Shop у Брукліні, один із найстаріших книжкових Америки, де можна знайти антикварні скарби. Працює з 1825 року! Сімейна книгарня затиснута між будівлями з червоної цегли за два кроки від Громадського парку Бостона. Переступаючи поріг, ви опиняєтесь у лабіринті з понад 250 000 книг, мап, листівок і журналів. Перші два поверхи — це царство вживаних книг, де тісні проходи змушують відвідувачів рухатися обережно, майже танцюючи між полицями. На пожовклих сторінках можна натрапити на написи та присвяти, залишені десятиліття тому. Третій поверх — святая святих, де знаходяться колекційні та перші видання. А надворі, у затишному дворику між будинками, розкинувся книжковий базар просто неба. Тут за 3-5 доларів можна знайти все: від тоненьких збірок оповідань до масивних енциклопедій. На стіні — строката мозаїка портретів великих письменників, які наче дивляться на відвідувачів та оцінюють їх вибір 🙃 until august | #бібліотеки

Трошки більше про популярність сюжету «Шести лебедів», бо я зануда. Ця казка має довгу історію, перша збережена згадка (ще в XII столітті!) — оповідання про Лицаря-Лебедя. Згідно Система класифікації казок Аарне–Томпсона–Утера сюжет належить до типу «Діва, що шукає своїх братів». Цей тип широко розповсюджений у Європі, на Близькому Сході, в Індії, Америці і навіть Японії. У самій лише Європі існує понад двісті версій цього сюжету. Серед найвідоміших казок цього типу: 〰️ «Сім воронів» та «Дванадцять братів» братів Грімм; 〰️ «Дикі лебеді» Ганса Андерсена; 〰️ «Дванадцять диких качок» (норвезька казка); 〰️ «Удея та її семеро братів» (північноафриканська казка). В різних версіях брати стають лебедями, воронами, орлами, павичами, дроздами, лелеками, качками і граками. Також відомі варіанти, де вони перетворюються на наземних тварин. Наприклад, в грузинських варіантах казки дев'ять братів перетворюються на оленів, тоді як у вірменських варіантах їх семеро і вони стають баранами. until august | #цікаве

⚠️ Як зазвичай — багато тексту! ⚠️ Намагалась без спойлерів, проте не певна, що вийшло... «Шість багряних журавлів» Елізабет Лім — це ретеллінг казки братів Грімм «Шість лебедів» у декораціях, натхненних східноазійською культурою. Сюжет обертається навколо принцеси Шіорі, яка має магічні здібності і повинна врятувати своїх братів від прокляття мачухи. Брати перетворені на журавлів, а сама принцеса не може говорити — кожне її слово коштуватиме життя комусь із братів. Змушена працювати з хлопцем, за якого вона не хотіла виходити заміж, і бунтівним драконом, якому її вчили не довіряти, Шіорі шукає спосіб зняти прокляття з братів і з себе самої. Із плюсів: + казкова атмосфера та вдале використання міфологічних елементів; + яскраві описи їжі та побуту; + гарна обкладинка (бо це важливо!); + дракони. Бо хто не любить драконів? Із мінусів: - нерівний темп: активний початок і кінець, провисання в середині, де 200+ сторінок майже нічого не відбувається; - багато розмов про заборонену магію Шіорі, але вона була геть не розкрита і виглядала просто як спосіб виправдати "інакшість" героїні; - мова жестів. Звідки всі знали, що думає героїня, коли в неї на голові баняк і вона не могла говорити? Майже всі розуміли, що вона хоче їм сказати, особливо головний герой. Потрібно трошки більше, ніж нісенітниця по типу «О, він розумів її як ніхто інший, тому що вони були закохані»; - нелогічна мотивація мачухи; - характери персонажів. Ну бо вони двовимірні. Шіорі — банальна розбещена принцеса, яка вчиться смиренності лише після того, як її позбавили привілеїв. Таккан — клішований і надто ідеальний, неправдоподібно добрий до героїні; його вчинки виглядають дуже дивно, як для спадкоємця і воїна. З братами взагалі важко: їх було шестеро, певне розкриття мало аж двоє... а ще вони зазвичай були журавлями 😅 Загалом: Про персонажів: я зрозуміла, що всі брати Шіорі для мене зливаються в одну особу; щойно я почала розрізняти їх і складати враження про їх характери, як вони зникли з оповіді до самого кінця книги. Дракон і мачуха, які, безумовно, були найцікавішими (і найбільш потенційно розвиненими) персонажами, теж з'являлись вкрай рідко. Мої думки з приводу романтичної лінії можна підсумувати зітханням розчарування. У казці братів Грімм король/принц був просто кріповим, силоміць забравши дівчину з собою і взявши її за дружину, тут же в нас Таккан закохується майже з першого погляду, бо це ✨доля✨, а потім впізнає своє кохання в німій незнайомці зі зміненим магією обличчям і розгрібає проблеми Шіорі без будь-яких питань, що виглядає притягнутим за вуха. І те, і інше не видається здоровою поведінкою. Книга може сподобатись поціновувачам ретеллінгів і любителям підліткового фентезі, але дорослій аудиторії може здатися занадто передбачуваною та поверхневою. Тому мене так здивували гарні відгуки на різних платформах. Можливо, на цьому етапі я маю усвідомити, що фентезі в стилі YA просто не для мене. Я продовжую пробувати читати ці книги, бо зараз це популярний жанр і я чую багато хорошого про нього... проте я не отримую нічого нового від їх прочитання. Якщо і читатиму продовження, то виключно заради того, щоб зрозуміти, чи стало краще (ну і заради підводного світу драконів, звичайно). P.S. Як людині, що трохи розбирається в медицині, просто поясніть мені, як вона зашила йому смертельну рану, ніколи до того не роблячи подібного? 🫠 until august | #книгоогляди

〰️ «Пан» Кнута Гамсуна Головний герой, лейтенант Томас Ґлан, тікає від цивілізації в норвезьку глухомань. Він оселяється в лісовій хатині зі своїм собакою і поринає в спокійне життя, поки його усамітнення не порушує зустріч з Едвардою, донькою місцевого торговця. Ґлан — ненадійний оповідач: він часто суперечить сам собі, його спогади плутаються; я ніколи не була впевнена у достовірності того, що відбувається. Роман у стилі Гамсуна: простий на вигляд, але дуже плутаний в емоційному плані. Відносини Томаса і Едварди — це щось по типу Гіткліфа і Кетрін на мінімалках 😅 〰️ «Шість багряних журавлів» Елізабет Лім Головна героїня, принцесса Шіорі, повинна допомогти своїм братам, перетвореним на журавлів злими чарами мачухи. Без гроша в кишені і без голосу Шіорі має знайти і розчаклувати братів, попутно рятуючи ще й усе королівство. Так, я знову намагаюсь в сучасне фентезі, адже це ретелінг однієї з моїх улюблених казок. І все мало б бути класно, але... не зачепило :( until august | #книгоогляди

📚 Невеликі відгуки на останнє з прочитаного: 〰️ «Книжкова обитель» Домінік Фортьє Книга складається з трьох основних ліній: історії монастиря Мон-Сен-Мішель, розповіді про скорботного художника XV століття, та особистих роздумів авторки про повернення до письменництва після народження дитини. Сильні сторони твору: багата мова, роздуми про творчість, втрату і відновлення, а також про те, що потрібно стерти зі свого життя, а що — віднайти заново. Проте структура роману особисто в мене викликала труднощі через часові стрибки та різкі зміни оповідача. Непогано, проте залишилось відчуття незакінченості. 〰️ Коротка проза Акутаґави Рюноске У своїх коротких оповіданнях автор демонструє рідкісне вміння створювати місткі та глибокі історії мінімальними засобами. Тут зібрані усі характерні риси стилю Акутаґави: лаконічність, психологічна глибина, іронія та здатність через деталі виходити на рівень універсальних істин. Цікаво, особливо у вигляді перерви від західної літератури. until august | #книгоогляди

Вже перевалило за середину місяця, а я досі не розповіла вам про останні прочитані книги... Виправляюсь!

Прийшла до вас пожалітись, що видавництво Ще одну сторінку робить мені боляче (у гарному сенсі). В них відкрились передзамовлення на книги... і це просто скарби на скарбах 😫 Отже, що по найцікавішому з перекладного: 〰️ «Діва» Дейзі Ґудвін Біографічна історія кохання світової оперної зірки Марії Каллас та казково заможного мільйонера Арістотеля Онассіса. 〰️ «Вайлди: роман на п'ять дій» Луїса Баярда Книга-переосмислення однієї з найгучніших і найдраматичніших історій мистецького світу ХІХ століття — ув’язнення Оскара Вайлда за гомосексуальність. А ще про те, як жили його дружина і сини. 〰️ «Пісня пророка» Пола Лінча, про яку писала вчора. 〰️ «Мемфіс» Тари М.Стрінгфеллоу Родинна сага про декілька поколінь жінок родини Нортів, що розгортається на тлі історичних подій в США від 1937 до 2003 року. Лише подивіться на ці обгортки! Ну як так можна? until august | #книги

А тепер розказуйте, що цікавого ви чекаєте з друку? 👀 until august | #поговорити

Ще дві книги, які буду чекати: 〰️ «Нічийна земля» Саймона Толкіна (внук того самого Толкіна) Історичний роман, що оповідає історію Адама Рейна, що з дитинства знав, що таке бідність, втрата найрідніших людей і тяжка праця. Саме тоді, коли його життя потрохи почало налагоджуватися, світ здригнувся від війни. 〰️ «Пісня пророка» Пола Лінча (має вийти навесні, проте не могла не включити книгу в список очікуваних) Книга-лауреат Букерівської премії 2023 року (це тоді, коли Букера ще давали за книги без росіян). Твір розповідає про матір чотирьох дітей, яка намагається врятувати свою сімʼю в антиутопічній Ірландії, яка все далі й далі сповзає до авторитарного правління. until august | #книги

Зачепилась за книжкові анонси січня, а тут так багато цікавого! Питання тепер тільки в тому, де знайти час... 🙂‍↕️ 〰️ «Друг» Сіґрід Нуньєс Історія про горювання та прийняття: викладачка письменницької майстерності, яка втратила друга через самогубство, отримує у «спадок» від нього німецького дога. 〰️ «Тлумач тіл» Антоніо Ґаррідо Дивовижна історія талановитого юнака, що понад усе прагне стати слідчим суддею, на тлі середньовічного Китаю з усіма подробицями його побуту. 〰️ «Царівна» Ольги Кобилянської (вже була українською, проте...) Роздуми про жінку, що намагається займатися саморозвитком і творчістю в епоху закостенілого патріархату. 〰️ «Марсіанські хроніки» Рея Бредбері Класика фантастики, відома не тільки своїм сюжетом, а й глибоким психологізмом і трагізмом. Це не просто історія колонізації Марса, а й розповідь про загибель земної цивілізації. until august | #книги

На великому полотні Сарджент зобразив солдатів майже у повний зріст. Розмір картини створює ілюзію, що це черга справжніх вояків, що крокують стежкою до медичного пункту в наметі, дроти-розтяжки якого видно праворуч. Їх хода страшна і повільна: це отруєні газом іпритом, що викликав опіки і сліпоту. На масове отруєння газом вказують ще одна черга отруєних та тисячі скалічених і померлих біля медичного пункту. Усі вони лежать на землі, перемішані, безпорадні і безпомічні. Тим часом навколо кипить повсякденне фронтове життя: групи біпланів у повітрі, кілька матросів вдалечині грають у футбол, щоб не збожеволіти. Сарджент, художник, котрого завжди так надихала яскрава індивідуальність його портретованих, зображає цих нещасних практично ідентичними: війна наче постирала самобутні риси людей. На полотні зображені не окремі люди, а натовп, однаково непотрібний і байдужій природі, і байдужому до калік суспільству. Місцезнаходження: Імперський військовий музей, Лондон, Велика Британія. until august | #мистецтво

«Отруєні газами» (також відома як «Отруєні іпритом», в оригіналі — «Gassed») Джон Сінгер Сарджент, 1919. Джон Сінгер Сарджент (12 січня, 1856 — 14 квітня, 1925) — американо-європейський художник, апатрид, один із найуспішніших живописців періоду Прекрасної епохи. Ця монументальна (2 на 6 метра!) картина не схожа на жодну попередню композицію Сарджента, відомого своїми портретами багатіїв і красунь у розкішних інтер'єрах. У 1918 році британські військові замовили йому картину на тему англо-американської співдружності. Художник відвідав Західний фронт, побачивши війну під Аррасом, а потім і під Іпром. Побачене під Іпром, де німецькі збройні сили вперше випробували нову хімічну зброю — іприт, вразило Сарджента найбільше. Він запропонував змінити абстрактну тему співдружності і домігся свого. Так, картина, яка мала показувати доблесть і співпрацю союзників, перетворилась на гострий антивоєнний маніфест. Продовження поста нижче ⬇️ until august | #мистецтво

Продовжую ділитись цікавим про «Пам'яті» Еліс Вінн, бо навіть читати про газові атаки Першої світової приємніше, аніж занурюватись у моторошний скандал Ґеймана 😖 Еліс Вінн почала писати книгу у 2019 році, прочитавши студентські газети 1913-1919 років коледжу Мальборо. Образи героїв, Ґонта та Еллвуда, були натхненні двома окремими реальними людьми — британськими поетами Зіґфрідом Сассуном і Робертом Ґрейвсом. Письменниця знайшла натхнення для свого дебютного роману у шкільних газетах часів Першої світової війни; ось тут є її інтерв'ю на цю тему. Ось її слова:

...натхненням для книги стали шкільні газети моєї старої школи. Я прочитала усі шкільні газети з 1913 по 1919 рік, і я стала абсолютно одержимою, тому що ці видання були написані учнями для учнів. І вони починалися в 1913, 1914 роках як смішні, нешанобливі газетки з, знаєте, дурнуватими віршами та байками. А потім почалася війна, і хлопці були дуже схвильовані. Вони не могли дочекатися; всі записувалися до війська. Потім вони почали писати листи з фронту, де розповідали про те, як це весело — не митися. А потім вони почали вмирати, і саме хлопці, які залишилися в школі, повинні писати in memoriam — некрологи — для своїх загиблих друзів і братів. Ці некрологи змінювались в міру того, як просувалась війна, тому що вони починались так — знаєте, в 1914 році, це все про, о, ми заздримо йому, заздримо його благородній смерті. А потім війна все йшла і шла, і вони зрозуміли, що вона не закінчиться до Різдва — вона просто триватиме і триватиме, і триватиме, — некрологи стали такими болісно сумними і яскравими. Я просто... знаєте, повністю загубилась в цьому світі.

until august | #книги

Забула ще розказати, як сильно мене розплавило від одного з листів Ґонта, в якому він прямим текстом критикує колоніалізм і висміює «тягар білої людини». Виділила для себе не один момент з цього монологу, а півтори сторінки болючого і безсилого гніву. (Сподіваюсь, що ділитись таким великим шматком тексту — це законно 🥲). until august | #книги

Цей розділ, який дав назву усьому роману, є прямою відсилкою до твору Теннісона — «In Memoriam A.H.H.», згадка про який декілька разів зустрічається в діалогах персонажів. У центрі оповіді — історія Ґонта й Еллвуда, проте їхні стосунки стають лише одним з уламків скла, яким наповнений цей роман. Ця історія жорстока і болюча, жахлива і, водночас, приголомшлива. Еліс за декілька розділів закохала мене у своїх персонажів, змалювала ідилічну англійську сільську місцевість, де привілейовані школярі читали класику і будували плани на майбутнє... щоб безжально перенести їх (і мене) до огидних окопів Першої світової війни, яка перекреслила все. О, моє бідолашне серце! Спочатку я була засліплена прекрасною прозою і щирістю закоханості Ґонта та Еллвуда. Проте, як тільки війна почала збирати свій кривавий врожай, залишились лише відгомони тієї колишньої краси. Так, це історія кохання, історія хоробрості та самопожертви, проте також це історія про дорослішання і прийняття, товариськість і суперництво, невинність і надію, а також те, як ціле покоління молодих людей було змушене відчути сувору реальність війни. Роман не романтизує війни, не робить з неї ідола — навпаки, кожна битва і кожна смерть змальовані максимально правдиво, так, як воно і є насправді. У тексті декілька разів зустрічається висміювання романтичного погляду на воєнні дії, і я вважаю, що це чудово, адже у війні немає нічого доброго й гарного. Також вражає майстерність Вінн у зображенні класових контрастів. Молоді офіцери, майже діти (їм усім 18-20 років, а деяким нема й того!) з привілейованих родин, які віддають накази старшим за віком солдатам із робітничого класу... Це створює моторошний дисонанс, який змушує замислитися про природу влади та відповідальності. Еліс приділила велику увагу деталям і явно багато працювала над історичним підгрунтям роману. Сцени з окопів Лооса і Сомми несамовито болючі, проте написані правдиво і щиро. Чим більше я читала, тим більше хвилювалась, адже було зрозуміло, що ніхто не в безпеці, ніхто не вийде звідти неушкодженим. Так і сталось; найбільше мене вразила трансформація персонажів — не лише тих, хто загинув фізично, але й тих, хто повернувся іншою людиною. Вінн вдалося передати цей невимовний жах, коли хтось, кого ти любиш, залишається поруч, але в той же час його вже немає: тіло живе, воно навіть може бути моторошно незмінним, але розум, душа, дух — вони вже не ті. Усі герої тут щось або когось втратили, але найбільш жахливим виявилось те, як самі вони змінились. Так, Ґонт, який на початку книги відрізняється своєю силою, стає ослабленим і немічним, а Еллвуд, красень і поет, втрачає і свою красу, і любов до письма. Тоді ще не знали, що таке ПТСР, але воно вже існувало. Своєрідне нагадування про те, що втрати бувають різними, і не всі шрами видно оку. Ця книга — більше, ніж просто історія про заборонене кохання чи воєнна драма, хоча можна назвати її і тим, і іншим. Але в першу чергу це гостре і драматичне зображення молодих життів, зруйнованих війною. Однозначно перечитуватиметься 💔 until august | #книгоогляди

Деякі книги роблять нам боляче одразу на декількох рівнях. Ця — одна з них 💔 Я не дуже люблю порівнювати романи один з одним, проте «Пам'яті» («In Memoriam») Еліс Вінн — це, мабуть, наступна «Пісня Ахілла». В емоційному аспекті вона, можливо, навіть ще більш щемка, ніж твір Мадлен Міллер. Це не роман, а справжнє ревіння людських доль, що розгортається на тлі Першої світової війни. Авторка створює два контрастні світи: затишний зелений край англійської елітної школи, вихованці якої ще не знають справжнього болю, та криваві окопи війни, де ці ж діти змушені подорослішати занадто швидко. Структура роману нелінійна, проте органічна. Всю оповідь розділяє і пов'язує листування між двома головними героями, Еллвудом і Ґонтом, а також шкільна газета, кожен випуск якої рясніє все довшими й довшими списками поранених, зниклих безвісти і загиблих в бою. Окремо хочеться виділити розділ «In Memoriam», що містить некрологи випускників, які загинули на фронті. until august | #книгоогляди

Нарешті я зібрала докупи думки щодо «Пам'яті» Еліс Вінн, яку дочитала фактично останньою в 2024 році і яка сходу влетіла в мій особистий топ року. Чи це найкраща книга про війну, коли-небудь написана? Навряд чи. Чи повністю вона заволоділа моєю увагою і чи завдала мені емоційної кривди? О, так, безперечно! Я довго думала, як розповісти про неї вам, і зрештою вирішила зробити це своїм стандартним методом: потоком рефлексії, сліз і нефільтрованої свідомості. Тому нижче буде багато тексту 🫠