Храм поезії (🖤)

Колись тобі скажуть: «кити не літають», – не вір їм, хай звуть тебе дивним, чи димним, чи дурнем – не вір. кити розціловують палко небесні сузір’я, і поки ти спиш, пролітають над твоїм подвір’ям усім некрилатим недо‌вірам наперекір. колись ти почуєш, що маги усі — шарлатани, що диво існує хіба що в дитячих книжках, не дайся їм, чуєш, не дай себе ввести в оману, бо хто, як не маги, здіймають гнівні океани, бо що, як не диво, горить у мрійливих очах? хай пишуть, кричать, що немає ніяких драконів, що краще забути про силу ясних сильмарил, та глянь, цілий світ помістився на моїй долоні, я – бог-деміург, я виношую сонце у лоні і небо розчісую парою зоряних крил. знайди свою сутність у темній дзеркальній кімнаті, впізнай в собі бога і демона, вір чи не вір у диво, китів, мудрих магів, покров благодаті, послухай усіх, та не дай їм себе руйнувати, бо всесвіт – це те, що живе  у твоїй  голові. Герда Соняш #герда_соняш

Ще 933 грн

* {Л}агідність, подекуди дитяча безпосередність, що випромінює щирість, привітність та допитливість. Філософська мудрість: її хочеться порівняти з прадавнім дорогоцінним камінням, яке кортить розглядати, підносити до сонця й виловлювати Божу {І}скру. {Т}аїна... {Е}ге ж?! {Р}аптом її можна впіймати і носити в собі: вічність. {О}, скільки краси! {С}ила-силенна словесних скарбів. {П}ереливаються... {Л}ащаться весняними котиками, ніжно торкаються шкіри та пом'якшують усі гострі лютики лютого. {Е}вріка! {Т}актовність, ерудованість, вишукування вишуканих літер, що проростають і пробиваються крізь тверду оболонку, нібито кросвордової бруківки, залишаючи рідний, квітковий привіт своєму місту. {І}мпульси від запального танцю на підборах, витонченість і елегантність — у кожному русі й оберті. Запал дикого танго з червоною трояндою за вушком, спокусливість ще нерозкритих і ненаписаних думок, що витримуються, мов вино у винносховищі, маючи спільність з горизонтом. {Н}аскрізь пробивається пружне сплетіння добрих слів. {Н}ай усе буде добре! {Я} щиро цього бажаю. Оксані Приходченко

Споглядання, 2024 рік Марія Молчанова #фотографія #МаріяМолчанова

я – алея дерев. тріумфальною аркою вклоняюсь і ховаю вуста в попелясту побиту вуаль. і впервину корінням торкаюсь білого ластовиння життя. одягаю перуку – мій суддя воскресає та не судить нікого лише кільця річні додає – /лабіринт мінотавра тесляр витинає Тесей/. білими стільниками обростаю але гулу немає в борг даю та водночас позичаю безголосся. приборкую. чи то час і ведмідь засинає. намистом обертається світ. 11.12.2024, ЮІ #міжсезоння_котолиси_півфінал_верлібри https://t.me/ccaatt_ffooxx

Ніколи такого не було та знову Літературний Слем у Кам'янському! Через півтора роки після наших останніх відвідин ми приїжджаємо до наших друзів "Сад Деформацій" з уже знайомим вам форматом – три хвилини, три тури, один переможець, все за правилами Вищої Ліги. Коли: 15.02.2025, 17:00 Де: м. Кам'янське, бульвар Героїв 1г Вхід: 300 гривень (допомагаємо зі збором для 108 бригади ТрО, де служить Той Самий Письменний) Реєструйтеся за цим посиланням, готуйтеся до виступів, приходьте на подію та пам'ятайте, що ВСЕ БУДЕ СЛЕМ!

актуальні поетичні конкурси: ✔Листя трави ✔Ковдра Нангіяли

Та, що... Заблукали думки у волоссі її світлосяйнім, Я сьогодні ламкий - кофеїн до судин пронесу. Бо потрібна мені - ескулапів покличте негайно, Та, що зорі ясні заплела в піскувату косу. Розчинились в світах, як степами розвіяний попіл, Промайнули літа, мов пробігли прудкі жеребці. Та малюють на склі ніжний образ фломастери долі: Риси жінки тонкі, до якої коханням зацвів. В неї очі - струмки, що блакиттю оздоблюють квітень. В неї голос тремкий, як в підступних античних сирен. Душу й тіло віддам, щоб на мить її погляд зустріти, То не жінка - то храм, що у грішника клятву бере. Завмирають думки, бо збентежені спогади вкотре Повертають роки, де зі мною ділила єство Та, що сонця квітник біля неї - разючий непотріб. Її обрис проник в мої думи ясним божеством. @real_dobrutskiy #добруцький

Пам'ятаю, як я себе берегла малою Якби зі мною трапилася біда Мій дідо плакав би так нестерпно Як в день, коли в лікарні померла баба Але ж мій дідо уже полетів за нею Тому я давно не боюся війни і смерті Коли снаряд вбиває сусідську дівчинку Я сперечаюся з небом, де всі вони Кажу, подивись, це ж в мене немає діда І навіть мій дід погодився би зі мною: Так, краще б тебе, бо в тебе немає діда А її, подивися, сидить і сидить над нею Він навіть не може плакати так нестерпно Насправді і я би також - не зміг Вікторія Амеліна #амеліна #вікторія_амеліна

Сьогодні рівно 2 роки, як запустилася перша благодійна лотерейка https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w 🇺🇦 Хочу подякувати всім хто долучається, поширює і хто зі мною з першого дня та підтримує попри все🙌

У Всесвіті великому, в Волоссі Вероніки, Щоб стати повнолітніми, був певний ритуал. Потрібно було кущ знайти, який різноманітні, Прості або зі смужками, суцвіття випускав. Із кольорових квіточок робили потім зілля, Щоби волосся підлітка отримало тих барв. Я розповім вам про сестер, що виросли й зустріли На двох один важливий день, коли їх час настав. Хоч схожа була зовнішність як в росяних краплинок, Та норов - як у кожної сніжинки вигляд свій. Одна весела й запальна, хоч іноді кваплива, Здавалось часом, що змогла б здійняти буревій. А інша більше мовчазна та витримку залізну Постійно мала й як вода у повний штиль була. В дорогу вони рушили не рано і не пізно, Та щось були напружені як ні одна струна. В думках перебирали все, якими ж кольорами Вже стануть відрізнятися, у світі ж стільки фарб. Та ниті долі сплетені, напевно, що не нами, Бо квітку фіолетову магічний кущ лиш мав. І що ж поробиш? Чарівний напій цей вдвох зварили, І по ковточку випили, а далі диво лиш, Бо полум'яні локони та сині пасма-хвилі, Вже обрамляли контури двох вражених облич. Бо що б не улаштоване було для нас спочатку, Все буде відфільтроване крізь дії та думки, І написати власну ми картину щастя здатні, Під настрій підбираючи відтінки залюбки. Оксана Приходченко t.me/literospletinnia #приходченко

розтин тріснута кістка, плоттю обсіла, терпне поміж небес, лиє на місто дещицю світла - кров на дорожній хрест. в краї померлих блудять забуті звивинами дворів з серцем, затерплим болем та люттю, наче із них не жив жоден, хто трапив в абриси карти, зменшений у стократ спаяна брама ніччю до завтра, як нестійкий контакт а перехожі втерли у стіни знаки і письмена дай мені, боже, віри насіння -  не заблукати в снах, що приросли до пилу квартири попід вагою сетль моляться ридма зранені звірі. все, що для них святе – парость зав'яла в жерлі цигарки після важкого дня тіло Ікара рвати зібрались сотні Дедалів – як можуть примари в шумі повторів викинутись за край? вуха поранить звуком затвтору їх нескінченна гра з власною тінню. ніжні і ситі, ввічливі, боязкі втратили світло господа діти, і не подасть руки прийшлому жоден в череві площі за стравоходом брам тільки порожні дивляться очі. озимину добра топить у морі штучних пояснень фальші солодкий смак. чесно говорю, я намагався їх побороти, та ці персонажі власний сценарій вигадати змогли вістрям вітражним трепанували правду моїх чорнил. скрапує днина кволим оммажем з розрізів чорних жил. я тут єдиний, хто облажався – отже, насправді жив. я тут єдиний чашу їх повну випив на тлі вистав. блудного сина приймеш додому, знятого із хреста? боже, насправді я лиш осилив сенси твоїх учень, за що і радий. навіть щасливий.  щиро твій, Франкенштейн Алеф

Електронні збірки моїх віршів (278 ст.) та верлібрів (131 ст.) постійно оновлюються. Час від часу я пропоную їх — і тим, хто вже має (тут десятки нових віршів), і тим, хто не має. Думаю практикувати це десь раз на півроку-рік. Це ПДФ-файли із робочим змістом. Вільний донат за бажанням, як форма вдячності, вітається та викликає радість. Донатити можна сюди: 5363542320628457 Замовляйте, відправлю.

Ми знову сперечались, коли тебе зустрічати. Але, знаєш, і 25-го і 7-го Вифлеєм обстрілювали і бомбили. Нема ясел, нема ягнят, нема перинатального центру, нема дитячого садочка, нема дитячого майданчика. Коли ти підростеш і вже говоритимеш, скажи своїй мамі хай скаже моїй, як їй це все пережити. Артур Дронь #дронь

Хай тане біль у полум'ї свічок. Як сльози – віск, а відблиски – мов тіні. У тиші храму всі крихкі та рівні – До кожного у душу йде Різдво. Горить свіча. Трикирій шле добро, Благословення неба і прасвіту. Можливо, не в усе я вірю сліпо – Шліфують втрати та війни вогонь. Горить ставник. Спасителю горить. Нехай врятує душі та домівки, Щоб стигми й рани більше не боліли, Щоб повернулось... хто кому боржник? Горить. Болить. Пече. І світить знов. Чи є надія на нове і тихе? Чи досить сліз? Наново можна дихать? Відродимось. Бо Бог – То Є Любов. @olesya13r #репа

коридорами плоті кардамонові тропи      на триріччя невтішно      креслять ліжком      свій подив і коханців навпроти мучить камфорний здогад      про наріжність тих рішень      що не ліпші      за програш пересичений розчин кислотою б'є в очі      забагато дрібничок      завеличкі      то що ж це час лишити на прощі ці три роки мов ношу      розпочати вчергове      відлік знову      не хочу кожне сказане проти на нав'язаний дотик      не відкинути в шалі кожну здійснену спробу повернути свободу      не прим'яти зухвало усамітнені кроки розділити мовчанням      залишитися поруч      залишитись востаннє      щоб знайти      своє      щастя струхне хирлява завшість перед поглядом справжнім      обезсенсена пристрасть      стане чистим      коханням радій любощів натще знищить рай для пропащих      щоб нарешті осісти      між двох істин      про парне      відтепер      все      інакше усі зміни на краще в цьому світі незрячих      кардамонових бранців дані в тропах аванси не гарантія щастя      й не причина боятись двоє вчаться коханню від зорі до світання      та не вчаться любові доки знайдене щастя не спроможеться вкрастись      рутинним прибоєм *** коридорами плоті кардамонові тропи      поринають у прірву      час офіра      наркотик кожне сказане проти на нав'язаний дотик      горне зернятко віри      що зігріє      в неспокій струхне хирлява завшість перед поглядом справжнім      ненарощеним віям      зовсім зимно      та файно усі зміни на краще в цьому світі незрячих      здатні дихати вільно      творять диво      кохання @zapyskyneofitky #неофітка

Зневіра Акедія глумиться над душею, І сльози ллються у її долоні, Я хочу попрощатись з нею, Але лишаюсь у гріховному лоні. Навколо темно, руки на обличчі, Зростає бажання впасти у небуття, Я так боюсь побачити власні очі, В яких пропав мотив життя. Моя вода з очей для неї, Як ліки, краще за цілющий сік, Вона лишає напої, як трофеї, І так відбувається із року в рік. Мені набридла любов твоя, Наближається час вічної години, О, воскресла ти, радосте моя! Згорає у вогні печаль пучини. Влад Новіков #вірші_початківців

🧶▸ Текстиль Всі почуття давно вицвіли, неначе бавовна під сонцем, Думки стали грубими затяжками на шерстЯному пледі, Ти дуже далеко, і ми досі, як не крути, незнайомці, А я все тону в самотності і бажанні гайнути до тебе. Червона нитка таки пов'язала наші долі й не рветься, Пам'ятаю, заради неї колись розпустила весь килим, Йду за нею, але, здається, ніби вона безкінечна, Зустріч нескоро, але ти не маєш почуватися винним. Твої слова навіть на відстані зігрівають краще за светри, Легким шовком огортаючи всі переживання, проблеми, Голкою ніжно зшиваю вночі моменти-клаптики, де ти, Говориш зі мною, а наші мрії такі палкі та шалені. Туга відбилася білою плямою на чорному гольфі, Ти завжди вносиш світло, навіть в зовсім маленькі деталі, Чомусь щиро вірю, що будемо поряд, щасливі та горді, Пов'язані червоною ниткою сьогодні, завтра й надалі. @liliums_swamp #yrboo_вірші

ЗГУЩИК армія так як і школа добре навчила одного на льоту хапати знання видирати із рук мов провіант на відділення особливо солодке а треба чи ні розберемось ці позиції Сивий проводив долонею ще німці копали тактично грамотно тому оте все показував в іншу сторону до лахматої сраки а бліндаж махерики-херики копатимем тут і буде нам добре наше діло просте яма шість на чотири кутові підпорки з колод рів для стоку води перший накат плівка і ґрунт скоби які завжди в дефіциті другий накат поперечний хто б міг подумати що так буде затишно з метром землі над головою а наостанок Сивий хитро підморгує наливає згущик у мисочку і ставить в куточок а війна добре навчила іншого якщо має тобі прилетіти то прилетить але день йшов за днем і нас обминало і ніч за ніччю повзла тягнучись мов згущик у мисочку і одієї із них на диво тихої ми стояли в нічній морок очима промацуючи кожні шурхоти ловлячи на гачок вуха і з дірки в землі мов до себе додому виповз малий бородань картоплина поморщена у затертому кітелі вермахту і таланах на босу ногу шшшайсе – приказував він на мене косячись руссішш шшвайне – запитував у порожній кобурі шукаючи маузер на що Сивий йому простягав блюдце повне нектару армійського здобутого в сутичках данке – дякував щиро шурхотячи листям дубовим і посміхався беззубо лий йому молока приказував Сивий махерики-херики з ним кожного вечора лий собі пожалій а йому дай і буде нам добре я чув як він потім приходив тільки на зміни Сивого шарудів грудками глини наче листям дубовим смачно вилизував мисочку аж до блиску армійського а довкола нас колосились лани осколків аж поки машина із провіантом не застрягла в полях благословенного донецького краю і в ніч таку місячну зоряну ясную нам прилетіло жодна школа і жодна армія не навчить пити без дзенькоту зміни Сивого віддали мені автомат начальнику рао а тіло дружині тільки мисочка мисочка із дефіцитним згущиком залишилась на місці і тепер уже я доливав її кожного вечора аби наш сварливий бліндажничок не сердився більше на нас виповзаючи поночі з дірки в землі зморщений мов картоплина у потертому кітелі вермахту і таланах на босу ногу шурхотячи листям дубовим і примовляючи махерики-херики шшшайсе Сергій Рубнікович #рубнікович

рухаємось, вже є один вірш, є ідея перенести дедлайн до 14 лютого