Храм поезії (🖤)

*** а коли ми постаріємо в наших стеблах оселяться бджоли вітер з заходу стане теплішим і сонце світитиме довше по смарагдовій спині води будуть довго розходитись кола від камінчика що так давно упіймавсь в її світлом пронизану товщу наші нутрощі тихо струхнявіють стануть пилком і смолою ми стоятимемо на хрестах роздоріжь наче башти цибаті коли води прийдуть наші руки як риби спливуть за водою коли вітер повіє порожні кістки наші будуть печально співати наші тіні вростуть у каміння на плечах якого лежали кожен оберт землі коливатиме наших голів перехняблені чаші коли дощ заганятиме нам межи ребер іржаві осінні кинджали ми ловитимемо його краплі у наші роззявлені пащі ми забудемо хто ми були тільки ймення дзвенітимуть лунко у бджолиному золоті плавляться наші жалі невсипущі у бджолиному золоті тануть слова і сполуки скільки б світу не прагнули ще обійняти захоплені руки наші голови важчають сонця зіниці вужчають Ірина Шувалова #ірина_шувалова

Світлана Пирогова 2025.05.27 13:52 Доріжка з конвалій У вранішніх росах доріжка з конвалій, співають дзвіночки тендітні і ніжні мелодію ранку. Проміння чимало - вже пестить тоненькі смарагдові ніжки. Дінь-дінь і дінь-дінь - це мотиви світанку звучать білим дзвоном у світлому лісі. Птахи їх підтримують Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ... Останні коментарі: сьогодні | 7 днів Нові автори (Поезія): Анет Лі 2025.05.16 Федір Паламар 2025.05.15 Валерія Коновал 2025.05.04 Ольга Незламна 2025.04.30 Тея ТектоНічна 2025.04.25 Пекун Олексій 2025.04.24 Олександр Омельченко 2025.04.14 • Українське словотворення • Усі Словники • Про віршування • Латина (рус) • Дослівник до Біблії (Євр.) • Дослівник до Біблії (Гр.) • Інші словники Тлумачний словник Словопедія & Автори Поеми Інша поезія Рецензії Публіцистика Рейтинги Статистика |eng| ? Вірші, проза, аналітика, огляди Автори / Іолана Тимочко (1991) / Вірші Прівіт-драйв, 4. Комірчина під сходами. Ти давно уже виріс, але ще й досі боїшся темряви. Думаю, в цьому немає нічого такого, якщо твої демони досі живуть під ліжком і їхнє повернення – це, напевно, питання часу. Невідворотність зустрічі із дитячими параноями – це навряд чи щось гарне, якщо ти – не супергерой, це нагадує рану, болючу і невигойну, що ганебно перевертає твій час і простір. Ти ще й досі лягаєш спати з нічним освітленням, переконуєш всіх (а частіше – себе), що ти – не божевільний, але потім заплющуєш очі. І це дорівнює відчуттям, ніби падаєш в яму чи навіть урвище. І твоя голова розривається, наче від вибуху. Ще буває таке, що не хочеться навіть дихати, та нічого не хочеться, навіть шукати виходу, бо єдине, що має значення: темрява згущується – і в твоїй голові оживають забуті спогади... Ці чотири стіни і кляте життя під сходами – щось таке, що ніколи із пам’яті не виходило, що засмічувало її і завжди отруювало. Ти тоді засинав на холодних старих матрацах під мелодію своїх зубів, що ритмічно клацали. Всі сусіди вважали тебе розумово відсталим (простіше – прибацаним), але ти їм не вірив, хоча й почувався чужим і розгубленим. А тепер ти лежиш із розчахнутими дверима у порожній квартирі, пропахлій потом і давнім димом, бо ж у цьому немає нічого страшного чи навіть дивного, бо ж у цьому нічого – як у тобі – немає. Твій демон виходить, коли ти заплющуєш очі, він поруч з тобою – з дитинства чи навіть з народження, він знає усі недомовки, які ти замовчуєш, і знає, на що ти схожий сьогодні, Гаррі. Може, візьмеш себе у руки, Поттере? Іолана Тимочко #іолана_тимочко

Голосування | Теми | Школа | Конкурс | УкрАрт Логін Пароль Зареєструватися? Забули пароль? Фотогалерея| Новини | Уніан | Чат | Історія Угрупування | до 33 | до 55 | до 85 | Вічність Вибрати мову▼ ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ Авторський рейтинг від 5,25 (вірші) Борис Костиря 2025.05.28 21:36 * * * Сад у передчутті осені наповнився трепетною тривогою. Велика гілка яблуні відсохла, як заніміла, відмерла частина душі. Густі вруна стоять, як полки із гострими списами. Сад у передгроззі Леся Горова 2025.05.28 20:20 Як замовкнуть гармати Ще воювати, і дихати, глибоко дихати. З подихом кожним вміщати раніш невмістиме. А при нагоді всебІч рознестися за криком тим, Що іззиватиме всіх, хто свободу нестиме. Він серед них. Та не знає своїх ще обов'язків. Може, іще не відчує ні сил ні на Іван Потьомкін 2025.05.28 19:53 Зельда "Мій мир" ( з добірки "А родом вони з України") Моє благо прив’язано ниткою до твого блага. І свята улюблені, і дивні пори року з багатством запахів, квітів, плодів, листя й вітрів, з туманами й дощем, зі снігом раптовим, з росою, Юрій Лазірко 2025.05.28 18:51 Де Свєта -- Альбом Теревені від Зеня У мене нинька свєто - прийшла "на гойда" Свєта. Гайда гойдатись, птасю, я майстер в масю-масю. Підемо мандрувати, за стіни сі лапати, зацьомкаю ті моцно, Юрій Лазірко 2025.05.28 18:34 Мурмурандо Мурмуранд (пісня про Львів) Левандівка не Монмартр Сихів не Бродвей вже мене давно нема там де п‘ють глінтвейн Марія Дем'янюк 2025.05.28 16:01 НАША ЛЮБА УКРАЇНА Заплітає в Україні вітер хвилі моря сині. Сонце гори обіймає і трембіта гучно грає. До осель своїх лелеки повернулися здалеку, Вже малі лелеченята зустрічають маму й тата. У степах високі трави і світанки золотаві. Ключі неба журавлині, диво-кетяги к Татьяна Квашенко 2025.05.28 14:56 * * * * * * * І що людина проти цих небес? – така маленька і така вразлива… Можливо, віра, що Христос воскрес мені поможе спромогтися дива все ж зазирнути вдаль за виднокрай, до горизонту дотягнувшись серцем. С М 2025.05.28 14:22 Вразна Леді (The Jimi Hendrix Experience) о ти є красуня серцями граюча вразо о ти усяко чарівна коханочка вразо тебе я прошу до хати шкоди не завдаватиму оскільки ти моя о так Олександр Козинець 2025.05.28 12:47 Духовно ввічливі Світ молодшає зараз, не сивіє. Бачу сонце я поміж мрякою. Люди, будьмо глибокими й сильними, Гармонійно-відвертими, знаковими. Люди, будьмо взаємочуйними, Благодатними та духовними. Розквітаймо, щоб нас відчули Олександр Сушко 2025.05.28 08:42 Сповідь Істині холодно зимами, Думи розпечені - в інії... Я не полюю за римами, Може, колись, як здитинію. Липи торкаються вітами, Змахують спогади юності. Довго крещендо німітиме Світлана Майя Залізняк 2025.05.28 07:53 Покотилися луни Хочу пісні...... ...натрапивши на цю поезію, подумала: дочекалася пісень, генерованих ШІ. Записала 30 поезій. Музика, вокал ексклюзивні. Задоволена. Записи з відеорядом, ШІ малював ілюстрації за моїм описом, поступово ставлю на свій канал - ютуб. З Віктор Кучерук 2025.05.28 06:44 * * * Місяць бачить уночі, Як топчу алеї, – Загубилися ключі Від душі твоєї. Спрямувавши очі вниз, Поглядом шукаю Їх, загублених колись, Від бруківки скраю. Борис Костиря 2025.05.27 21:38 Листя у траві Обсипана листям трава, Таким передчасним у серпні, Стоїть, як надія жива, Як шхуна на березі серця. Це листя сховає в собі Все те, що болить відчайдушно, Що втомлене у боротьбі, Світлана Майя Залізняк 2025.05.27 18:19 П'єро. Печаль зелена Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. П'єро. Пе Артур Курдіновський 2025.05.27 16:24 Діалог сонетів з Ольгою Подущак Не знаю, чи зустріну Вас колись, Та, власне, не важливо,бо Ви стали Частиною солодкої печалі, Що проростає там, де біль з'явивсь. Я не тримаю днів, що в синю вись Мене несуть, немов би у провалля, Бо є в розлуці — лагідні деталі,

* Любистковим рясним дощем. Спраглі любощі, спілі пестощі. Полуничний солодкий джем. Граймо в піжмурки, у відвертості! Повз сукенку, звабливо вниз Наполегливо стікав схилами. Я порушник, обшукуй скрізь! Покарай мене, стисни сильно так! В надвечірок спиняй мене! Не пручатимусь, міць віддам свою. В'яжи вузликом макраме. Я піддатливий, поступатимусь. Тра-та-та! — ти попався, стоп! Гра скінчилася, день втрачаємо. Імпульсивно злетів курок Вибуховості надзвичайної. Ми зірвали німий контроль З непокорою домінуючи. Прибуває жага до скронь, Пече вогником, маневрує чим Прокралася до піднебінь. Перехоплює подих – стриманість. Мерехтить твоя мужня тінь, За межею бажань незримості. Оксана Лихогляд #інтимні_рядки

Пелюстки останні весни - у руку, подумки вгадуєш: якою б сьогодні бути? Аби не зламатися,     не піти                   у вікно                              поверху сімнадцятого, не звернути,                        не здатися. Тебе рятує перука - як вчора, і місяць тому, і більше. Безмежна втома - знову йти в люди. Ти хочеш хустку (картату, барвисту) - таку, щоб накрити плечі, не голову, а твої близькі свої посипають попелом. Ти НЕ згодна. Обираєш волосся штучне - не своє: піксі, каре, каскад... шатен, блонд, каштан... Треба бути яскравою - ще ж молода. Виходиш з дому, йти важко й незручно, бо, до всього, ще мусиш зустрічним всміхатися штучно. Казати, що сильна, прямуєш далі, не треба печалі. Великодушно погоджуються, не хочуть порушувати свою рівновагу і енергетичні потоки, бо для них весна однакова - та, що минула, і та, що далі. Витримала, перечекала, дорога назад, після болю і муки. Одвічних питань: а варто? чи буде твоє завтра? Знімеш перуку, ніхто не чує, як тобі болить... Спи... токсини хіміотерапії вбивають сни... На ранок: останні пелюстки - в руку... вже відболіло... Хоча, ти була НЕ згодна... перуку підготувала - назавжди                    сяюча                                темна                                            вишня... з дому пішла... довічно... P.S. присвята тим, хто був НЕ згоден, боровся, але не переміг @olesya13r #репа

🌿ВЕСНЯНИЙ «ЛЕГІТ» 2025 – тепер у вашій кишені! На вулиці нарешті з’явилася весняна погода, а в «Леготу» – електронна версія! Знайти та погортати онлайн-сторінки журналу можна тут. 🖇️Електронна версія журналу ідентична друкованій, але містить інтерактивні елементи: • посилання на соцмережі опублікованих авторів/ок та учасників/ць команди журналу; • інтерактивний зміст, який зробить вашу взаємодію з журналом зручнішою; • інтерактивну кнопку плейлісту для швидкого переходу на музичну платформу. Друковані примірники вже розпродано, тож не втрачайте можливості переглянути випуск! Також не забувайте робити відмітки й репости нашого проєкту в соціальних мережах. Ваш @lehit

Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, І якщо відштовхнути диктоване нарцисизмом, То що ж це виходить, ти зичиш його у Бога? То що ж це, кожен із нас уже дійсно             боржник? Маючи борг у Бога, ти смієш просити далі, небого, Ти смієш просити знову і знову, Не дякуючи за ноги, За руки, за все, що колись Таки прийдеться повернути, І якби ж то таке, як було — Рум'яне, із запахом молочка, Ні! У шрамах та синяках, Що в'ються в усіх кутках, Мов згини зачитаних до дірок книг, Мов речі з корзинки             "Вживане". Ти смієш палити легені, бо легіню Мінздрави не писані. Ти смієш прикладатися до пляшки, бо юнка ще юна, а далі? Коли ще, як не зараз? Робота-сім'я-дім за рогом неначе чекає, Як можна можливість зробити сьогодні, Не завтра,             Втрачати? Несемо у храм недопалки! Несемо у храм недопитки! Несемо у храм недогризки! Орендодавець за кордоном вічності, То ж хто перевірить, чи договір виконується? Викохується єдиноправна мить, Допоки оренда закінчиться, Допоки не заболить, Допоки орендодавець не скаже: "А поверни..." Допоки нащадки остачу Не візьмуть у борг,             Як ти. Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, Чи впевнений ти, що надовго Лишишся у стінах святих? Якщо його паства — ти, Якщо настоятель — ти, Якщо сам             храм — ти. @zapyskyneofitky #неофітка

Малюючи на склі пальцями тебе у потягах і маршрутках Стирала туманними ранками сліди пам'яті битви лютої Сушила під світлом місяця усе склеєне і пришите, На стрічку липку піймати хотіла зграю думок-москітів Із впертістю гомеопата по мілілітру вливала душу Шукала на Google-картах посед Стікса сушу І змушуючи води потоки міняти столітнє русло Харону за тебе принесла жертву: віддала половцям Русь я. Збивала до крові стомлені ноги у берегів Панталасса Щоб лиш відкрилися очі твої, хотіла  віддати власні У стінах, що дихають медикаментами, під співи страшних апаратів. слова мої лезом різали простір, доходили ж уже мертвими. Розбита світами і змучена війнами, вмостилася на край ліжка, У себе з тобою я більше вірила,з тобою була сильніша. Катя Цимбал (@katrin_tsymbal) #по_цимбалах

в малій кімнаті сестра смажить кавові зерна сміється над діями дивакуватого синоптика — крайній заніс в таблицю Excel прогнози про скупчення хмар над очевидними речами — забувши про травневу лихоманку — уявного зцілення досмажуй кажу ій якщо хочеш після можемо зіграти в шахи /або пообіцяти одна одній більше ніколи не відкриватись людям/ мені так подобаються браслети на твоїх запʼястях — вразлива вишуканість вмонтована в ілюзію цього ранку /я не казала про чорну діру в грудині, щоб не порушувати правила безпеки цього дому/ і ще ти знаєш, я чомусь довіряю його прогнозам обережно! гаряче! /пробач, люба, я не хотіла, щоб ти плакала…/ блакитна глибочінь погляду накладає перший відбиток смутку на міжплиточний шов і опускається вогким забуттям на стінки ростеру ілюзія погоди і випитої кави #мініатюра

Адже ти знаєш Адже ти знаєш, що світанок - подих ночі, І що здаються до Вікторії за крок. І хто б сьогодні нам недолю не наврочив, На завтра зникне, як і демонські таро. Адже ти знаєш: змінять залпи феєрверки, В серцях жеврітимуть не кулі - первоцвіт. Адже ти знаєш - недаремний бій запеклий, І рани днів сади зашиють молоді... Адже ти знаєш, в цих серцях - сталеві арфи, Воскреснуть звуки перемоги вже за мить. Адже ти знаєш про Давида й Голіафа, Адже ти знаєш, як твій біль мене болить. Адже ти знаєш, що весна - сестриця Раю, Адже ти знаєш - так не буде більше, ні. Адже ти знаєш, що герої не вмирють, Вони всміхаються над нами в вишині. Адже ти знаєш, що печаль скресають мітли, Бо кожен з нас таки чимало нагрішив. Адже ти знаєш, що пітьма - підгрунтя світла, І точно знаєш, чом пишу я ці вірші... @real_dobrutskiy #добруцький

краса від Олі Ритик

І ніколи — ти чуєш? — ніколи чіпати не смій те, що довго кипіло, пекло і раптово збулося. Я терпляче згортатиму наклепи в довгий сувій і носитиму карму так вільно, мов дощ у волоссі…   Тільки вір, що буває, трапляється все, як тоді, там, де сходяться ріки і бігають сонячні плями, відпускає кораблики дівчинка вниз по воді, а вони утікають у ніч і стають кораблями,   і вертають до неї — до жінки з понурим лицем… Скільки пам’ять не рухай — а все ж не побачиш фасаду. Скільки біль не труї, а зійде хоч одне деревце у тремтінні трави у відтінках рожевого саду,   де не знали ні дикого сонця, ні злої води, де згрішити — не гріх, коли губи нагріті губами, де палила вона кораблі і кричала «Іди!», а потому, зарюмсана, бігла жалітись до мами.   Не торкай і не згадуй, і подихом навіть не руш того світлого попелу… Все, що згоріло — нестиму на плечах, у волоссі, по теплих кружальцях калюж. І стікатимуть краплі гіркі та пекучі по спині…   Анна Малігон #малігон

Четвертак Підошви риплять, а сніжинки — гладять. Замети ковтають ноги. Коли тобі п'ять, ще доволі складно допетрати, що до чого. Дорога з садка — це така ж пригода, як вийти на бій з драконом. Сніжок у руках перетік у воду, в якій він поволі тоне. Всі друзі — надворі, і вже до тебе гукають, як тільки бачать. Бабуся говорить, що спершу треба посьорбати щось гаряче. Ялинка стоїть у кутку, і хата уже не така порожня. Спочатку — поїсти. Тоді — гуляти. Коли тобі п'ять — то можна. У центрі двора палахтить багаття, зриваючи сутінь літа, У десять — пора уже дещо знати, та мало що розуміти. Дівчата — нудні, але пахнуть мило, а ще у них гарна шкіра. Розпечені дні відбирають сили, та сон — це для тих, хто виріс. Багаття тріщить під серйозні теми — що краще, кавун чи диня? Дівчата сміються чомусь своєму. Якісь вони справді дивні. На дружніх обличчях разом з вогнями танцюють вечірні тіні. З вікна уже кличе додому мама. Випрошуєш півгодини. Рюкзак — на плечах, а під ноги осінь лягає асфальтом сірим. П'ятнадцять — це час, коли ти дорослий, та інші у це не вірять. Із півночі суне гроза, та поки останні хвилини сухо. Її поцілунок — м'який та мокрий, з блідим тютюновим духом. Віконце — запріле, сидіння — дерті, волосся на очі впало, У плеєрі — цілих п'ять сотень метрів, забитих важким металом. Дороги — розмиті. Повзеш по місту, що тоне в осінній зливі. Як вийдеш — купити би щось заїсти, бо ж тато почує пиво. Сніжинки летять крізь небесне сито усюди, де тільки бачиш. У двадцять життя ще здається світлим, але уже трішки лячно. В нечуваній тиші нори на очі сповзає вечірня втома. В листопаді вийшов Скайрім, а отже — нагода сидіти вдома. Внизу, у заметах, іще з обіду спалахують сніжні битви. Висвічує месидж "Нема сусідок. Приходь. Не забудь купити". Пляшками з-під пива забита спальня. Прибрати би все це якось. Общага — сонлива. Аптека — дальня. А значить, піде і ятка. Вітрила нап'явши, тікає літо, як довгий тягучий спогад. Тобі двадцять п'ять, і пора платити за все, що було до цього. На носі — субота. Веселий гамір збиває думки в болото. Додому з роботи ідеш ногами — на вулицях менш самотньо. Рахунки за хату прийшли невчасно — з зарплати лишилась сотня. Шпана у під'їзді говорить "Драстє" і швидко ховає водний. Доріжки — старі. У квартирі — тихо. У простині зяє дірка. З усіх твоїх мрій залишились тільки присипані пилом збірки. Холодне плацебо зігріє душу. Ти ллєш, доки є, що лити. Пускаєш на себе окріп у душі, обпершись об мокру плитку. І спогади лащаться, псами лізуть, аби зазирнути в очі. А ти — четвертак, що летить донизу, піймавши найвищу точку. @nikolasson #ніколассон

💥 Розіграш 3х сухпаїв за донат на зарядну станцію для 21 ОМБр!!! 💪 Мій мущина вислав мені 3 сухпайки (2 ЗСУшних і 1 європейський), які я з радістю розіграю за донат для їх бригади 👉 Умови: - Донат від 50 грн на банку (в коменті вказати свій нік в інсті або кинути @veronda.djokonda скрін в дірект. Без цього донати в розіграш не зараховуються!!! - Кожен донату отримує свій номер, який і братиме участь в розіграші - Донатити можеш безліч разів. Скільки разів по 50 грн задонатитн, стільки номерків отримаєте! - Переможців буде ТРОЄ ⏰️ Розіграш триває до закриття збору 📲 Донать сюди: https://send.monobank.ua/jar/4APZnGH1Cd 4441 1111 2429 5035 ‼️ ВАЖЛИВО! Є моментальний викуп! 1 сухпай = 2000 грн 3 сухпая = 5000 грн 🥰 Чекаю на ваші донати!

світ обертається довкола родимки внизу її живота. у мене є небо чи будь-яка інша стрімка висота, є бог, що за кожен мій вчинок щедро колись воздасть, але наразі світ обертається довкола її зап’ясть. є гори, річки, дерева, птахи, міста, дорога врешті-решт, є це неспішне існування, що схоже на заслання чи арешт, є гармонія, музика, тиша і спокій, дзвінке суголосся, але наразі світ обертається довкола її волосся. у мене є все (і навіть більше), чого я коли-небудь хотів, є соняшники ван ґоґа і зграя бройґелівських хортів, є перманентний смуток, є радість, є сльози і сміх, але наразі світ обертається довкола її ніг. є безліч релігій, є пекло, нірвана, шеол, джаханнам, є дні і тижні, й місяці, коли найбільше довіряєш снам, є незліченна кількість незрозумілих мені речей, але наразі світ обертається довкола її очей. є несміливий і дуже довгий початок (але немає кінця), є темрява, в якій можна почути, як б’ються серця. і як до лаури молився петрарка, а дон кіхот до дульсинеї, так я молюсь в цій темряві до світу, що зупинився врешті біля неї Мірек Боднар #мірек_боднар

тут зникає час є лише простір де ми в режимі польоту застиглі  в бурштині окопів, нір та підвалів кожен сам собі вояджер нескінченно далеко від землі та нескінченно  близько до неї на довжині планки прицільної  у червоному світлі ліхтарів чи екранів синьому в сітці спогадів  азімутальній де нульова точка відліку  перетворюється  в точку еваку  грудень 2024

Літо в зеніті Падає липовий цвіт на повернхю води Липень востаннє стрибає у воду - і вирине молодим серпнем; листя тонке, просвічені сонцем прожилки Ми дожили аж до серпня - бачиш, як нам пощастило Ти ж пам‘ятаєш про всіх, кому пощастило менше? Ти ж тепер замість них маєш берегти межі Ти ж тепер замість них маєш сміятись любити дивитись у небо Кожна новина - гострою скалкою в нерви Місяць в повні червоний від крові і жару Навіть він у жалобі, але ті, хто стріляють, безжальні Де твоя легкість, де все, що тебе тримало? Носиш війну із собою усюди як носять помаду Ти забагато говориш про смерть, ти це знаєш? Ось тобі пісня в машині і вікна відкриті навстіж Ось тобі теплий пісок і мокре коротке волосся Ось тобі все, щоб тільки забути вдалося Щоб тільки забути місто, в яке прилетіли ракети Щоб не пам‘ятати, хто ти Щоб не пам‘ятати, де ти Саша Хопта #хопта

«Коли тобі знову схочеться трохи тепла, Коли знову згадаєш про літо зимою, Прилечу в твої сни чи дістануся вплав І тихо почую: ти говориш зі мною. Коли сльози бринітимуть знову в очах, Коли шкіра узимку злущиться від морозу, Підтримуй розмову в усіх світах. Говори про тривоги, сум’яття, прогнози. Говори зі мною так, мов дитина мала: Безтурботно, відверто, як тільки вмієш. Говори, коли в місті туман чи імла Про кожну важливу для тебе подію. Я почую твій голос, заспокою твій стан, Принесу тобі чаю. До нього — пудинг. Я усюди й завжди: у селах, в містах. Говори лиш зі мною всюди». @kozynetspoetry #олександр_галунець

Ще можна заснути, та тільки на правому боці. Багато напруги. Папуги надмірних емоцій злітають до лампи, згорають у нервах-бараках. Квадратом дихай, дихай, бляха, квадратом! Блакитному стукоту місця забракло. “Мерщій в укриття”, “кинджали, КР, пуски КАБів”! Одеса, Дніпро, Суми, Львів, Київ, Харків, Франківськ, Запоріжжя, Чернігів, Хмельницький, і села довкола — багряні коралі в монисті. “Дорозвідка”, тиша сичить, “локаційно чисто”. Ти падала, наче у сні, а тепер не падай, вбирай силу роду, бо слабкість — зболіла вада. Це гра у міста, називай їх до біса чітко, накривши тривогу лляною тканиною, жінко, на мапі потроху ясніють у плямах намітки. Шахедно-ракетні привіти набрякли в повіках. Відбій. На подушці донатів ще мʼяко. Повільно на вістрі скрутили думки й відпустили, напалмом просякло повітря, людей і надії замало на опіках міста, в приміщенні, де нещодавно було гучно-лячно, і скло вилітало, бариста Марія заварює каву. Терпіння — роками шліфований камінь, вдягаєш на шию, до всього звикаєш. Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

поезія це не те про що ти подумав вона не голос знедолених і не забавка для еліт поезія це коли пальцем торкаєш зуба який болить це коли в розпачі від власної німоти вчишся писати як немовлята повзти це не те що ти подумав це не перформанс не жест це дим від пожеж які зчорнили тобі нутро це нотатки на телефоні написані у метро це вогні які ти бачиш у вікнах коли стоїш вночі на балконі поезія це ніщо це коридор між дзеркал це бозодня під крилом літака м'яка як кінчик котячого хвоста важка як ім'я покійника поезія це не заклик до бою і не хвалебний гімн це кімната де ми з тобою нагі і не знаю що робити з собою це не вікно в минуле і не путівка в майбутній час це імовірно все що залишиться від мене - від нас тому я гарячково записую все що ще не забула поезія це не прокляття не дар просто ти складаєшся з неї на дев'яносто відсотків так наче вона вода і ти сама не знаєш як на цій чорній воді розцвітає таке біле латаття поезія це коли діти точно знають що вміють літати навіть тоді коли дорослі наказують їм: ходіть поезія це коли ти кажеш: так, я кимвал, я мідь, не знаюсь на мовах ангОльських і заледве говорю людськими але я не вмію мовчати, тому прости мені що я маю робить коли мій язик підвішено в тілі як било у дзвоні торкнеш його - і дзвенить дмухнеш - і навіть тростина співає Ірина Шувалова #ІринаШувалова