es
Feedback

¡No caigas en manos de tramposos! Telemetrio encuentra y marca estos canales 👉 Si quieres ver la etiqueta, suscríbete

Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

Ir al canal en Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

Mostrar más
1 414
Suscriptores
-124 horas
+27 días
+1230 días
Archivo de publicaciones
Коли заново вчиш слова, найважче вимовити “ніколи”, найскладніше читати книжки з улюбленими картинками. З діркою в спині, уквітчана пластиковим вінком, попелом посипає майданчик Тинкербел. Make Neverland Great Again, все, що зверху — ІПСО, жере сарана овочеву культуру згоди. Навколо втраченої планети розкручують сонечко ті, хто більше ніколи не впадуть з гойдалки. @bozhkoistyping #ірина_божко

Тут етер Олеся Репи instagram.com/more_poem?igsh=czgyeHp0cDl6MjFj

Атоми твого тіла - пил наднової, що вчасно вибухнула. Кожен спочатку зірка, допоки ущент не вигорів, наче будинок навпроти. Доносить протяг щільно римовані хрипи: коли палять бібліотеку, з легень вириваються літери. Попіл лягає в ноги: крапками, комами. Згорів дитячий майданчик, загинуло тільки двоє. Зненацька захоплені роєм бджіл з горючого алюмінію. Тільки двоє. Летять пилинки, осідають на руки інеєм. Оцинковане болем "тільки". Розпростерте тілами "тільки". Попелинки летять додому, до наступного вибуху наднової. @snigpoetry #мері

Етер давай

Все! Всім щиро дякую за ваші донати💛🧡

Ще 8 шт

*словотвір* наслідки великого вибуху відчуваються і донині слова – це бактерії, що залишають рани у ротовій порожнині дивись і запам’ятовуй так складаються арії й оди ницими дихати й відчувати хоч і давитися синтаксичними одиницями обітри знаки оклику, що забиті мені у долоні приголосні – гіркі, голосні – терпкі та солоні пропущені крапки коми ставив як знав і умів на плечах залишив знак питання на ключицях – відбитки зубів чуєш як страх та неспокій беруть мене у дужки‌? покривають тире та пунктиром: тривожним й важким висипай мене із абетки, викладай ножем на папір я – натюрморт із літер я – словотвір Діана Онофріюк @crescent_poetry #онофріюк

Ще 12 шт

Repost from Ola_poetry_ua
Друзі, я розумію що зараз всім важко і більшість втомилася і зневірилися Але зупинятися неможна Ще більше половини номерів в наявності 🙌

Repost from Ola_poetry_ua

Так цікаво дивитись сторінки твоєї історії Через вигони біля осель на узбіччях доріг. Через тисячі днів, колисанками перегороджених, Відокремлених макросвітів о вечірній порі. Переспіви птахів, пересічні посічені вулиці, Кожен крок розповість про посіяні вітром дива. Кожен голос тонкий, кожен виклик до цього долучений Шепотітиме чуйно – і знову сторінка нова. У пелюстках м‘яких, у махрових загущених паростках, Там, де сонця не треба, на пил обертається скло, Де вимірювач часу – годинник – зникає з наявності, Перетвориться «має відбутись» і «є» на «було». Ти його відпусти, бо події хлипкі у минулому, У майбутньому – все в невагомості власних думок – Загартується в посмішку щиру у колі похмурому, Намистинами скотиться ніжно на безліч умов. З ними скотиться вічність у сповідь зі слів непояснених, І у відліку видно, як рік переходить у два… Розкажи мені теплими, зшитими з променів, травнями: Де завіса подінеться – та, що завжди снігова? Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes #мовчан

Repost from N/a
Наступна станція "Тараса Шевченка" (Читання ментально здоровим, вагітним та дітям категорично не рекомендується) Станом Лежання на підлозі в угарі п'яними Станум Ріже шкіру на моєму зап'ясті Як Стала Авогадро чи стабільна робота Сталий Графік тріпів з п'ятниці по суботу Відсталий Маршрут із шлуночка в передсердя Старанно Завмирає тіло в конвульсіях мертвих Скарг З поліції на вживання дуетами в туалетах І спрага Від олдскул опіатного Назарету Сраний Даймонд, вибачайте за кожне слово Сральник Чорний, доріжки різного кольору Старі Кераміка, пластик та сеча із кров'ю... Трахни Речовинами мозок підлітковий Прямо тут! У кабінці туалету на Кирилівський Бруд! У кожному душі, що є тут Помруть! Від передозів чи вистрілу в мозок; Від ртуті У домішках амфетаміна з Привозу. Ждуть Смерті близької затягують Джгут По венам струмує Куренівський Маршрут — Абсолютний автопілот... Кінчай ти з дитинством, Накінчай їй у рот! #поезія

Привіт! Як ти? Тримаєшся? Тобі тихо? Вже випив кави (без цукру, з вершками)? Я сіяла квіти весняні та трішки на літо. Пізніше
Привіт! Як ти? Тримаєшся? Тобі тихо? Вже випив кави (без цукру, з вершками)? Я сіяла квіти весняні та трішки на літо. Пізніше зайду провідати твою маму. Я знаю, ти пізно заснув, проте їй не дзвонив. Скажу їй, що ти в порядку, але робота, Купа завдань, навантаження, новий колектив. Візьму для неї йогурт безлактозний. На твоєму вікні помітила пляму бруду – Треба помити і випрати штори у спальні. Нагадую ще про хімчистку, бо точно забудеш, Тож забери здане у середу вбрання. Наче все запитала. Вкотре кажу, що скучила, Тому сьогодні ніяких відмов – лише наш вечір. Я приготую, що любиш, вино і музика. Ти маєш забути усіх, що були до мене. Чому це зайнятий? Які ще колеги, друзі? Жодних барів, кіно та прогулянок! Я – твій простір і справи будь-які, Твої читання, думки і слухання! Прийшов? І добре. Сідай, ось на двох вечеря. Смачно? От бачиш, я подбаю про побут, милий. Про все, що торкається твого розуму й серця... Як ні – то квіти сіятиму на твоїй могилі. @olesya13r #репа

Repost from N/a
⚙️ Нічого нікому ⚙️ Поезія нічого нікому не винна. Поезія чисто вимитих вікон, Поезія часу, поезія віку, Поезія ельфів, поезія ліній. Слово в ритмі живого серця, Слово несеться, вирує, б'ється, Або кольорове, або чорно-біле, Безмежна надмірність зіркового пилу. У храмі, в соборі, в домі культури – Сплетіння літер, акупунктура Живого сенсу в псалми та сури. Поезія часом альтернативна, Міряє вірші метром, дивно, Колись звучить, як вечірнє каркання, Колись спливає м'якими знаками. Переклад з мовчання, з легенди, з тиші, З якими усі наодинці лишаться, Коли приходить Оле-Лукойле, Коли пегаси не в стійлі – вволю Збирають мальви на ґанку, в полі, Коли достигають в садочку вишні, Коли в уламках живе та ніжне, Коли вино огортає істинно, Коли неофіти наживо ріжуть Словами, віршами та римозмістом. Хвилястий нотатник історії ери, Поезія тихо готує прем'єри, Поезія вірші повнить плітками, Поезія – оні й поезія – камі. Поезія – сніг на розпатлану голову, Слова, заціловані сонячним оловом, Поезія винна та синьоока, Екзистенційна, терапевтична, Поезія вічно іде до строку Разом із тими, хто п'є із вічністю. Квітень 2025 р. #небогослов ***

Уявляєш, як довго триває наша розлука, Що волосся відросло майже у половину. Уявляєш, як сильно можна хотіти людину Що рахувати дні у кожну вільну хвилину. Торкатись пальців  Наче цілуєш ти, Торкатись себе Наче твоїми словами своїх губ. Уявляєш, як міцно тримає обіцянка, Що неможливо спати без почутих тембрів Уявляєш, як тоскно крутити у мріях вигадку, Що станеться скоро у пісню З окремих семплів Торкатись талії Наче твоїми руками Співати цю пісню гучно Наче для тебе Віч-на-віч. Уявляєш, нарешті весна… Ця ніч нарешті прийшла @poetrypozharska #роніка

спільність двоє з одним хребтом, односпинні двоє в темні водойми лиця схиляють, тануть. чотирируко леліють сумісну рану. порозуміння між ними стоїть стіною. мали якби неспільне, то що б віддав ти? скільки б себе для мене відтяв, відкраяв? іншість – інакша, іншість не знає правил. це наша близькість нас розриває навпіл. плесо блазнює, плесо дрижить і дражнить. піниться подих, перетікають губи з лика на лик невпинно. котре з них любить? двоє дзеркал воюють за те, хто справжній. це за бажання сплівшися здатись помста. наша подібність плодить маленьких монстрів. наша подвійність схожа на нуль в квадраті. ми до останку маємо що втрачати – двох осоружних себе. але це не просто: з ранку до ночі спільність стоїть на чатах. Ірина Шувалова #ірина_шувалова

Repost from N/a
А ще я хочу повернутися до ведення інстаграм-сторінки, тому прошу підтримати мене активністю ❤️🫶 https://www.instagram.com/reel/DJFdPwls0G8/?igsh=MW05d3FpeHkxZG1idg==

Повнорядкова втеча Між "потрібним" і "важливим" димна прірва стигне, Ніж зі срібла жалить живо від порідних спину. Від облудного театру руки ловлять п'яти, Світ відлюднику, як ватра – лунко знов палати. Квіти серця — під ногами. Боже, де я винен? Вітер в'ється між словами, гожий – хрест нестиме. В ці ґрунти чим більше сієш – менше назбираєш, Всім годив, леліяв дії. Глушина безкрайня... Враз доречно заховатись в ніжній тиші тайни, Час до втечі: спрагла плаха, грішні миші грають: Мрій гризуть жертовні карти – першу їжу куцих. Мій тризýб любові вартий: брешуть – не діждуться. Я втомився від нещирих, йду піском повз пальці, Стяг втопив я, слід немилий, дух зісковз по капцях. Змін жадаю — крик жорстоких на затишшя лісу, Сліз немає — звикне спокій. Так, за тиждень, звісно. Сан міняю на свободу, маски й шовк — додолу! Сам до краю вчасно ходжу — враз пішов до волі! Край кайдани віровбивців — небеса вітають, Хай дістануть вірні лиця, не без нас, квіт Раю. *** Зараз затишок знаходжу за залізним зáмком, Фрази шляхти шок не створять – склав валізи знатно. Все скляне розб'ється славно, хай луна несеться, Це для них пап'є, забави. А для мене — серце... @real_dobrutskiy #добруцький