KGB files

Якісь східнонімецькі панки, середина 80-х, архів Штазі. Тут видно особливості підходу сучасних німецьких архівістів: через законодавство про захист персональних даних більшість імен обличчя та імена перед публікацією позакривали (виняток - основний фігурант справи, з яким, наскільки розумію, зв"язалися, і який дав згоду). Кому цікаво і хто читає німецькою: https://www.bundesarchiv.de/publikationen/publikation/quellen-fuer-die-schule-11-ov-fanzine/

А в 1948-му зв'язковому радянської розвідки "Шаляпіну" доручать знайти в Мюнхені одного агента, такого собі "Кирила". І серед іншого "Шаляпін" мав би спитати, чи той не знає, де живе Богатирчук (там ще цікавий список, дивіться документ 2, ГДА СБУ). "Кирилом" мюнхенського агента називають лише в тому конкретному завданні для "Шаляпіна", взагалі-то це "Іванов", тобто Віктор Петров. Не знаю, що конкретно по Богатирчуку написав "Іванов" - те його донесення мало б бути в робочій справі, яка невідомо де. Богатирчук теж мешкав у Мюнхені, але недовзі переїде до Канади (того ж року, коли "Іванова" евакуюють до СРСР через підозри, що "Шаляпін" здав агента американцям). Стане одним із топових шахістів країни, напише спогади (російською) та помре у 91-річному віці (у рік відставки старшого Трюдо та за кілька днів до старту першого чемпіонського матчу Карпов-Каспаров). Федір Богатирчук буде ще однією ниточкою, що зв'язуватиме "Агента з ведмедиком" та майбутню книжку.

Документ 1, ГДА СБУ: такий собі професор медицини Богатирчук із Києва, який, бачте, постійно всім невдоволений, цього разу критикує Пакт Молотова-Ріббентропа. Тут не уточнюється, але взагалі-то Федір Богатирчук - не лише видатний рентгенолог, а й шахіст, чемпіон СРСР 1927 року, автор першого україномовного підручника з шахів. У 1941-му Богатирчук уникне евакуації з Києва. Співпрацюватиме з німцями, фактично очолить Український Червоний Хрест, який, втім, невдовзі розженуть. У складі власівського Комітету визволення народів Росії формально представлятиме Українську національну раду.

Не КГБ. Павло Тичина в Голосієві, квітень 1933 року. Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України опублікував 48 тисяч сканів із фонду Тичини: https://ksi-csamm.archives.gov.ua/fonds/139/

У 1970 році 5 відділ УКГБ в Харківській області завербував агентів "Джойса" та "Одіссея". ГДА СБУ.

Ще про виставку "Засоби зв'язку США", що працювала на ВДНГ в Києві восени 1964-го. ГДА СБУ.

1964 рік, КГБ цікавиться 11-класником, майбутнім засновником "Дзеркала тижня" Володимиром Мостовим. Після того, як школяр поспілкувався зі співробітником американської виставки. ГДА СБУ.

Напряму ці двоє наче не пов'язані, але в голові одразу виникають паралелі між двома долями. Інженера арештували як колаборанта. А Петрова тоді офіційно вважали німецьким посіпакою, який втік на захід, і з радянської науки його ім'я мало бути викреслене. Буквально в ті дні, коли в Києві чекісти вилучали бібліотеку інженера, чекісти в Москві та Берліні переймалися тим, як розшукати Віктора Петрова, який насправді був не колаборантом, а їхнім агентом “Івановим” (кілька років із ним не було зв'язку - і ось напередодні під Нюрнбергом його випадково зустрів старий знайомий, письменник Юрій Яновський). Агентом Петров став у 1936-му - якраз тоді, коли вийшла та сама стаття про Енгельса. А от інженер стверджував, що його радянська держбезпека двічі намагалася завербувати - але нічого не вийшло. Водночас арештували його не просто як колаборанта, а як агента однієї зі гітлерівських спецслужб. Сподіваюся, вийде написати книжку, одним із персонажів якої буде цей самий інженер. Деяких інших персонажів (його родичів) вже знають читачі “Архівів КГБ”. Документ: ГДА СБУ

Вчора згадував список книжок, які в 1946-му вилучили в арештованого киянина (його ім'я вам ні про що не скаже). Окрім технічної літератури (він інженер) там сотні історичних праць та художки (української мало). І ось серед інших авторів (на тому ж аркуші є Енгельс та Сталін) - “В.П. Петров”. Інженер зберігав його статтю “Фр. Энгельс о родовом строе древних германцев”, що вийшла в 1936-му в журналі “Вопросы истории доклассового общества” (примірники статей тоді поширювали і окремо від цілого журналу - як правило, це були просто скріплені аркуші без обкладинки). До речі, наскільки я розумію, оригінал статті (з чернетками?) зберігається у фонді Петрова в Науковому архіві Інституту археології НАН України (там аж 4 справи зі статтею).

Чтиво на ніч - опис бібліотеки, яку вилучили в одного киянина в 40-х. ГДА СБУ.

9. Дмитро Прилюк - “комуніст формально та за поглядами”. 10. Михайло Бармас - про політику не спілкувалися. 11. Дебора Арановська - налаштована радянськи. 12. Ізраїль Марек - налаштований активно радянськи. 13. Лев Догадько - виключений з комсомолу, сам переконаний, що несправедливо. 14. Олександр Вержбицький - політичних розмов уникав. У спогадах «Я, мені, мене… (і довкруги)» Шевельов розповідає і про більшість людей зі списку, і про свій неповний місяць у якості агента. Між його версією та документами (якщо не рахувати “зсуву” дати вербування на 2 дні) лише одне розходження. Шевельов стверджує, що повідомив чекістам про націоналістичні висловлювання свого знайомого Михайла Файбишенка. Оскільки зрозумів, що той сам був агентом, і всі його гострі висловлювання - частина завдання. Але у документі Файбишенко “говорив … підкреслено радянськи”. Ну і зі спогадів ми знаємо: від НКВД Шевельов дещо таки приховав. Завідувач кафедри Полтавського педінституту Лев Догадько насправді “часом не міг стриматися від неґативних зауважень про тогочасну дійсність, зокрема і перед своїми студентами”. На момент вербування Шевельова Догадька вже арештували*. “Ми лишилися вірні один одному. Догадько нічого на мене не виказав. Я на допиті в НКВД, 17 вересня, серед інших запитань про своїх колеґ був запитаний і про нього. Я сказав, що знаю його як порядну радянську людину. Слідчий подивився на мене критично і сказав тільки: — Ви певні цього?” 14 липня (вівторок) ми з будемо говорили про Шевельова та Віктора Петрова, зокрема їхню взаємодію з НКВД. “Сенс” на Хрещатику, 19.00, реєстрація тут: https://forms.gle/GqAU81UC5qeZPiJ17 *У грудні 1941 року Догадьку дали 8 років таборів. Що було далі, не зовсім зрозуміло: в довідниках вказують 1941-й як рік смерті, але, здається, документальних підтверджень цьому немає.

Нещодавно постив тут агентурну підписку Юрія Шевельова. Майбутнього видатного вченого (на той час - молодого доцента) завербували в Харкові у вересні 1941 року, коли до міста поступово наближався фронт. Псевдонім - "Шевченко". Куратор просить нового агента “Шевченка” власноруч скласти автобіографію, а окремо - характеристики колег та знайомих. При цьому куратор дав зрозуміти: їм відомо, що деякі з колег - українські націоналісти. І ось що пише Шевельов. Повна версія - в документі (ГДА СЗРУ), а нижче - короткий переказ: 1. Леонід Булаховський, науковий керівник Шевельова - людина радянських поглядів. 2. Сергій Левченко - політикою не цікавиться, обиватель. 3. Іван Крилов - говорили тільки про роботу та науку. 4. Володимир Цебенко - політичних розмов уникав. 5. Віра Литвинова - нічого антирадянського. 6. Інна Журба - так само. 7. Михайло Файбишенко - підкреслено прорадянська позиція. 8. Григорій Білик - “моєї характеристики не потребує” (напевно Шевельов так висловився тому, що Білик вже був у війську). 9. Дмит

Підписки про співпрацю з ГПУ-НКВД в якості агентів. Павло Губенко (Остап Вишня, агентурний псевдонім - “018”), Олександр Оглоблин (агентурний псевдонім - “Кримський”), Петро Курінний (агентурний псевдонім - “Харківський”), Омелян Пріцак (агентурний псевдонім - “Галичанин”), Віктор Петров (Домонтович, агентурний псевдонім - “Іванов”), Юрій Шелевьов (Шерех, агентурний псевдонім - “Шевченко”), Юрій Смолич (агентурний псевдонім - “Стріла”). За кожним документом - окрема історія того, що було до та після. Наприклад, Губенко, Пріцак та Шевельов агентами стали радше формально - обставини дозволили їм не виконувати завдань та лишитися непокараними. Деякі з цих історій детально розповідаю в “Агенті з ведмедиком”. Документи: ГДА СБУ, ГДА СЗРУ.

На допитах Юринець описав, як це відбувалося, як йому підказували, що про кого питати. «Почав він (куратор Козельський - Е.А.) розмову зі мною в підвищеному тоні, заявивши дослівно наступне: “Наближається перше травня, терористи готуються, бігають за машинами (тобто відстежують маршрути урядових автівок - Е.А.), у нас є відомості, що український письменник Слюсаренко готує теракт, а Ви й у вус не дуєте”. Якщо Ви далі будете так чинити, я не можу за Вас відповідати перед Балицьким, постане питання про Вашу роботу і на вас чекає голодна смерть або ми Вас заарештуємо. Зустріньтеся зі Слюсаренком і переконайтесь, що він терорист». Зустрівся, нічого терористичного від Олекси Слісаренка не почув, але написав, як було треба. І ще зізнання: «Протягом кількох років я постійно бував п’яним. Пив, щоб не думати, починаючи з ранку. Я приходив п’яний на побачення зі співробітниками НКВД, і пив під час самих побачень (підкреслено олівцем, дописано: “щось нове” - Е.А.). Донесення суцільно вигадані, писалися під винними парами, і наступного дня зміст їх згладжувався з пам’яті. Досить мені було випадково зустріти когось із знайомих, щоб донести про його нібито контрреволюційну та терористичну діяльність. Часто я писав про зустрічі, що зовсім не мали місця». «Боязнь відповідальності за скоєні злочини, плюс алкоголь, приводили мене часто до стану неосудності. У цьому стані я постійно виношував у собі плани терористичного акту або втечі за кордон. Мої донесення часто були схожі на марення. На це не реагували, зі мною не розмовляли».

Вже у 90-х, в незалежній Україні, спецслужбісти не поспішали видавати дослідникам його кримінальну справу. Ділитися такими таємницями вонм ще не були готові. У ті ж роки, почитавши матеріали справи, відповідальні особи винесли вердикт: хоч Володимир Юринець і був жертвою сталінського терору, реабілітації він не підлягає. Адже академік, один із провідних українських філософів свого часу, поет, літературний критик Володимир Юринець був агентом ГПУ-НКВД з псевдонімами «Іванов» (так, один з агентурних тезок Віктора Петрова), «Федоров», «Яковенко», «Квітко», «Активіст», «Активний», «Зірка» та «Федя». Нібито сам Балицький ставив його в приклад як висококваліфікованого, «центрального» агента, а одне з його донесень розмістилося на 295 аркушах. Серед тих, про кого він писав - розстріляні Микола Куліш, Валеріан Підмогильний, Григорій Епік, Олекса Слісаренко.

Ще карикатура, а також підписка і рапорти про виплату Зелінському за це гонорарів.

Перша картинка - приклад творчості українського радянського карикатуриста Валерія Зелінського, журнал "Перець". А далі - карикатури, які він* створював на замовлення КГБ. Ці праці автор не підписував. Їх передавали чекістам у Берліні, а далі вже поширювали серед українців діаспори, щоб провокувати конфлікти. Судячи з документів, він був довіреною особою КГБ (статус на кшталт агента, але трохи простіше). ГДА СЗРУ. *Не виключаю, що він був автором не всіх, а майже всіх із цих праць. У архівній справі авторство кожної конкретної карикатури не уточнюється. Але в тому ж томі - документи про виплату грошей за ці малюнки, і там фігурує майже виключно Зелінський (ще в одній розписці - прізвище, схоже на Тимченко).

Цікавий приклад мовної ситуації в діловодстві 30-х: бланк українською, а заповнили двома мовами. ДАХО.