Флора і Фауна України

Говоримо про Золотарник канадський ⬆️

🌼 Сьогодні у рубриці #ІнвазивніВиди поговоримо про Золотарник канадський (Solidago canadensis). #рослини 🌿Більшість з вас чудово знайомі з золотарником - високою, до 2 м заввишки багаторічною рослиною, яка формує густі зарості, а наприкінці літа вкривається величезною кількістю дрібних жовтих квіток, зібраних у розгалужені волотеподібні суцвіття. 🇨🇦 До Європи з Північної Америки золотарник привезли як красиву декоративну рослину. Уже приблизно в середині 17 століття, його вирощували в Англії, звідки він поступово поширився садами та ботанічними колекціями Європи. Рослина виявилася не лише красивою, а ще й невибагливою та привабливою для комах, тому люди самі активно допомагали їй розселятися. А у 19 столітті він дедалі частіше почав «тікати» з клумб і заселяти природні біотопи. 🇺🇦 В Україні золотарник відомий щонайменше з кінця 19 століття. Ботанік Йосип Пачоський понад 130 років тому описував його у величезній кількості біля парку неподалік Ізяслава та як здичавілий вид біля Білогородки. Сьогодні золотарник поширений у багатьох регіонах України й особливо добре почувається на перелогах, покинутих полях, луках, узліссях та узбіччях. 🦸 Надзвичайно успішним золотарник роблять відразу декілька "супер здібностей": 🌬 По-перше - він має неймовірну плодючість. Кожен добре розвинений квітучий пагін утворює до 20 000 легеньких насінин, які розносяться вітром і окуповують нові території. Але захопити територію - це лише половина справи. Закріпившись на ній, золотарник починає активно розростатися підземними кореневищами. З одного клону поступово виникає ціла група пагонів, яка займає дедалі більше простору. 🌳 По-друге - золотарник просто дуже сильний конкурент. Високі пагони утворюють щільний покрив і забирають світло в нижчих рослин, а густа система кореневищ ефективно використовує простір і ресурси. 🧪 Є в нього і дещо схоже на «хімічну зброю» - алелопатія. Корені, листя та інші частини золотарника містять різноманітні хімічні сполуки, частина яких потрапляє у ґрунт і може пригнічувати проростання та ріст деяких інших рослин, а також впливати на ґрунтові мікроорганізми й мікоризу. 🐛 По-третє - відсутність природних ворогів. У Північній Америці ним живляться сотні видів рослиноїдних комах, серед яких є спеціалізовані саме на золотарниках. У Європі таких ворогів значно менше, а пошкодження місцевими фітофагами часто недостатні, щоб суттєво стримувати рослину. ⚔️ То як із ним боротися? Молоді осередки рослин можна викопувати або виривати до періоду цвітіння, намагаючись видалити якомога більше кореневищ. А от великі густі зарості потребують більш систематичної роботи протягом кількох років. ✂️ Один із найкраще досліджених способів - регулярне косіння, зазвичай двічі за сезон. Воно не дозволяє рослинам нормально квітнути і поступово виснажує запаси в кореневищах. У дослідженнях багаторічне косіння суттєво зменшувало щільність золотарника, а комбінація косіння з обробкою ґрунту і посівом інших видів рослин (різнотрав'я) була більш ефективною.

🤓 І традиційно цікаві факти: 🌼 Попри інвазивність, золотарник справді дуже привабливий для комах. У нещодавньому дослідженні в Чехії на його квітах зареєстрували 6862 особини 273 видів бджіл, ос, мух, жуків і метеликів. 🦌 На своїй батьківщині золотарником живляться білохвості олені, а його кормову привабливість для великої рогатої худоби, овець і коней у Північній Америці оцінюють від задовільної до хорошої. 😈 Навіть вирвати рослину - ще не завжди означає її зупинити. Експерименти показали, що золотарники, вирвані вже під час цвітіння, можуть перерозподілити залишок ресурсів у суцвіття й дозріти до утворення життєздатного насіння. Тому квітучі рослини після видалення краще не залишати просто лежати на ділянці. 🌱 Кореневища теж надзвичайно живучі. У досліді фрагменти кореневищ могли проростати навіть після закопування на глибину до 30 см. Саме тому ґрунт із заростей золотарника не варто бездумно перевозити на нові території.

Говоримо про Котурнізм ⬆️

🐦 Виявляється, птахи також можуть бути отруйними 🤔 #ЦікавіФакти #птахи 😳 Це звучить неймовірно, але м’ясо Звичайного Перепела (Coturnix coturnix) за певних умов харчування останнього може ставати токсичним і небезпечним для людини. Це явище називають Котурнізмом - рідкісним харчовим токсикологічним синдромом, який виникає після вживання такого м’яса і може призводити до пошкодження і руйнування м'язових тканин організму людини. 🌿 Історично випадки котурнізму найчастіше реєстрували восени, під час міграції європейських популяцій перепела на південь. Вважається, що мігруючи перепели можуть поїдати насіння та інші частини отруйних рослин і накопичувати токсичні речовини у своїх тканинах. Серед можливих «винуватців» виокремлюють болиголов плямистий (Conium maculatum), блекоту чорну (Hyoscyamus niger), паслін чорний (Solanum nigrum) та деякі інші рослини. Проте точна речовина, відповідальна за котурнізм, досі достовірно не встановлена, а зв’язок саме з цими рослинами залишається гіпотезою. 🍽 Скільки ж перепелів треба з’їсти, щоб отруїтися? Чіткої «токсичної дози» тут немає. Небезпечним є не кожен птах, та й чутливість людей відрізняється. Описані випадки, коли одну й ту саму страву їла ціла родина або компанія, але симптоми виникали лише в частини людей. Отруєння може виникнути вже після однієї трапези з таким м’ясом, але передбачити ризик за розміром порції неможливо. 💪 Основний прояв котурнізму - гострий рабдоміоліз, тобто швидке руйнування клітин скелетних м’язів. Зазвичай протягом кількох годин після їжі з’являються сильний біль і слабкість у м’язах, судоми, труднощі під час ходьби, іноді нудота та блювання. Дуже характерна ознака - темна, коричнева або червонувата сеча через потрапляння в неї міоглобіну з пошкоджених м’язів. У важких випадках це може пошкодити нирки й призвести до гострої ниркової недостатності. 🌍 Проте, на щастя, котурнізм - дуже рідкісне явище. Більшість сучасних випадків описано у Середземномор’ї, особливо в Греції, а також в інших частинах Південної Європи та прилеглих регіонах. Причому характерна саме осіння міграція на південь - під час весняного повернення перепелів такі отруєння практично не описують. 🐦 Тож боятися перепелів загалом не варто. Котурнізм - це не властивість усіх перепелів, а дуже специфічне й рідкісне явище, пов’язане з окремими дикими мігруючими птахами. Але сам факт того, що звичайний на вигляд птах за певних умов може зробити своє тіло токсичним для людини, звучить доволі неймовірно.

А ось вам трохи фотографій - порівнянь 🕷

🥊 А чи знали ви, що самця павука від самиці можна відрізнити за ... боксерськими рукавичками?🤔 #ЦікавіФакти #членистоногі 🕷 Так-так, у багатьох видів самиці справді більші за самців, іноді навіть у кілька разів. Проте розмір - далеко не найнадійніша ознака. Є інша риса, яка часто дозволяє швидко й доволі впевнено визначити стать дорослого павука - форма педипальп. 🥊 Педипальпи - це пара коротких придатків біля ротового апарату, розташованих перед чотирма парами ходильних ніг. У дорослих самців їхні кінцеві частини перетворені на спеціальні копулятивні органи - пальпальні бульбуси. Усередині них є спеціальний канал - спермофор, де тимчасово зберігається сперма. Перед спарюванням самець переносить туди сперму, а під час парування за допомогою педипальп вводить її у статеві шляхи самиці. Збоку ці потовщені кінчики педипальп часто виглядають як дві маленькі кульки - ніби павук натягнув боксерські рукавички. 🥊🥊 🕸 І це не особливість якоїсь однієї групи. Використання педипальп як копулятивних органів - характерна ознака дорослих самців усіх павуків. Щоправда, виглядати вони можуть дуже по-різному: від простого краплеподібного потовщення до складної конструкції з численними склеритами й мембранами. Тому в одних видів «рукавички» видно неозброєним оком, а в дрібних павуків може знадобитися лупа. 👶 Труднощі можуть виникнути з молодими павуками. У молодих самців копулятивний орган ще не сформований повністю, тому педипальпи можуть майже не відрізнятися від педипальп самиць. Помітне потовщення з'являється ближче до статевої зрілості: перед останньою линькою кінці педипальп уже помітно потовщуються, а після неї формується повноцінний копулятивний орган дорослого самця. 🔎 Тож наступного разу, коли вас налякає павук, ви зможете точно визначити, це був він, чи вона 😊

А ось вам приклад ситуації, де ви можете застосувати свої вміння та навички з визначення водних макробезхребетних ⬆️

🔬 Сьогодні у рубриках #інструменти та #СвітПідНогами поговоримо про ресурси, які можна використовувати для ідентифікації водних макробезхребетних. 🌎 Значна частина сучасних навчальних матеріалів, атласів і методик з ідентифікації прісноводних макробезхребетних створена у США, Канаді та країнах Європи. Тому всі ресурси, про які ми сьогодні говоритимемо, доступні англійською, і знання англійської суттєво полегшить роботу з ними. ⚠️ Також важливо враховувати географію. Більшість цих ресурсів створені для Північної Америки, тому видовий склад наших водойм може суттєво відрізнятися. Водночас великі групи організмів та багато їхніх морфологічних ознак спільні, тому такі атласи - чудова база, щоб навчитися розрізняти основні групи та зрозуміти принципи їх ідентифікації. 📱 1. PocketMacros - безкоштовний мобільний кишеньковий атлас водних макробезхребетних східної частини Північної Америки. У ньому є польовий довідник, інтерактивний ключ для визначення організмів, пошук, словник термінів і навіть навчальні картки для тренування. Додаток може працювати офлайн, тому його зручно використовувати просто в полі. 🪱 2. OBBN (Ontario Benthos Biomonitoring Network) - це ціла система біомоніторингу донних безхребетних, розроблена в Онтаріо, Канада. Для базової ідентифікації тут використовується дуже зручний підхід, у якому макробезхребетних розділяють на великі таксономічні групи за добре помітними зовнішніми ознаками. Класичний OBBN/OSAP довідник містить 27 груп - від планарій, п'явок і бокоплавів до одноденок, веснянок, волохокрильців, бабок, жуків та різних груп двокрилих. OBBN дуже зручний, як перший довідник-«абетка», якщо ви тільки починаєте розбиратись у темі макробезхребетних (в посиланні лінк на простеньку презентацію). 🔬 3. Macroinvertebrates.org - ще один надзвичайно зручний онлайн-атлас. На сайті можна переглядати організми за таксономічними групами, користуватися інтерактивним ключем, шукати конкретні родини й роди, проходити тренувальні тести та користуватися словником термінів. 📸 Але найбільше нам тут подобаються зображення. Організми сфотографовані так, щоб можна було добре роздивитися дрібні ознаки: форму зябер, хвостових ниток, лапок, головної капсули та інших структур, за якими й відбувається визначення. 🧬 4. North American Aquatic Macroinvertebrate Digital Reference Collection - NAAMDRC - цифрова еталонна колекція водних макробезхребетних Північної Америки, створена U.S. Geological Survey (USGS). Вона містить високоякісні мікроскопічні фотографії професійно визначених зразків. 🏛 У систематиці одним із найнадійніших способів перевірити визначення є порівняння свого організму з еталонним музейним зразком, який уже був визначений фахівцем. Цей ресурс особливо корисний тоді, коли ви вже приблизно знаєте, кого знайшли, і хочете уважно порівняти морфологічні ознаки свого зразка з якісними мікрофотографіями. 🧭 Як би ми користувалися цими ресурсами? Почати можна з OBBN, щоб навчитися впізнавати основні групи. Потім - перейти до PocketMacros або Macroinvertebrates.org, щоб детальніше розібратися з будовою та пройти ключ визначення. А якщо вам ну дуже потрібно по роботі/навчанню/хоббі більш серйозна перевірка - відкривати NAAMDRC і порівнювати свій організм з еталонними фотографіями.

А ось і гливи 🍄‍🟫

🍄 Сьогодні поговоримо про Гливу звичайну (Pleurotus ostreatus) у рубриці #гриби 🍄 Глива має велику віялоподібну, напівкруглу шапку 5–20 см у діаметрі, хоча окремі плодові тіла можуть виростати значно більшими. Її забарвлення змінюється від блакитно-сірого й попелястого до сіро-коричневого, а з віком часто світлішає. Знизу плодового тіла знаходяться білуваті пластинки, які спускаються на коротку бічну ніжку; яка іноді може бути майже відсутньою. Гливи зазвичай ростуть щільними багатоярусними гронами, у яких окремі плодові тіла перекривають одне одного, ніби черепиця. 🌳 У природі глива росте переважно на мертвій деревині та ослаблених живих деревах. Найчастіше її знаходять у листяних і мішаних лісах, лісопарках, садах та міських зелених насадженнях. Вона заселяє пні й стовбури бука, дуба, берези, осики, тополі, верби, горобини, липи, клена та інших листяних дерев. 🪵 Глива належить до грибів білої гнилизни. Її міцелій виділяє ферменти, що розщеплюють лігнін - складну речовину, яка надає деревині міцності та жорсткості. Завдяки цьому гриб поступово руйнує відмерлу деревину й повертає накопичені в ній елементи до лісового кругообігу. 🍽 Для людини глива передусім є популярним їстівним грибом, який легко вирощувати на соломі, тирсі, лушпинні, кукурудзяних стеблах та інших рослинних відходах. Вона містить білки, незамінні амінокислоти, харчові волокна, вітаміни групи B і мінеральні елементи, водночас має невисокий вміст жирів. 🤓 Цікаві факти: 📖 Назва Pleurotus походить від грецьких слів, що приблизно означають «бічне вухо», і вказує на бічне прикріплення шапинки до деревини. Видова назва ostreatus перекладається як «устричний» або «схожий на устрицю». Звідси й англійська назва oyster mushroom - «устричний гриб». 🪵 Перші добре задокументовані досліди зі штучного вирощування гливи провів у Німеччині міколог Ріхард Фальк у 1917 році. Гриби вирощували на пнях і колодах у період Першої світової війни, коли пошук додаткових джерел їжі був особливо актуальним. 🪱 Глива - у певному сенсі хижий гриб. На її гіфах утворюються мікроскопічні токсичні структури, що містять летку речовину 3-октанон. Після контакту вона швидко паралізує й убиває нематод, після чого гіфи проростають у їхнє тіло та засвоюють поживні речовини, зокрема дефіцитний азот. 💊 У деяких штамах і зразках гливи виявляли ловастатин - речовину, що пригнічує фермент, залучений до утворення холестерину. 🛢 Ферменти гливи можуть руйнувати деякі нафтові вуглеводні, барвники та інші складні органічні забруднювачі, тому гриб досліджують для мікоремедіації - очищення середовища за допомогою грибів. 🧬 Загалом міцелій гливи досить високоадаптавний до субстрату. Свого часу експериментували з ним у лабораторії, то він проростав майже на всьому, що пропонували: від зерна, до паперових серветок і навіть дерев'яної тумби умивальника 😅