Rota Fortunae

Розкажіть мені, що не треба навчати інструкторів, що вже всі навчені, що ми вигребли всю отсєбятіну і крінжатіну, що ми на рельсах доказової медицини. Це знайомий переказує слова інструктора.

З дійсно хороших речей: за спогляданнями за людьми у відпустці, можу сказати що відсоток людей з картонками турнікетами та аптечками росте. Ці люди навіть проходили курси, або збираються на них піти. Люди радіють турнікету в подарунок. Не 22 рік звісно, але в 2025 році це прям хороші новини, радісно на душі.

Вийшов огляд американцями на українскі турнікети. Не скажу, що ми щось очікували координально нове - але і зі старим хуйово получілось. Батумтс!

#балаканина Думаю вже, можна це постити. Ця територія давно окупована, люди або вже не служать, або... Фото моє, тож прошу не розтягати фото з цього каналу без згадок автора. Для мене це фото про найбільшу силу і відсутність слабкості. Куримо цю сигарету на трьох, ліхтарик єдине світло яке маємо. Як ви можете бачити - місця немає. Але ми тут працювали, рятували і прощались з найсильнішими з нас. З найсміливішими з нас.

#медичне Самі важкі історії завжди якісь особливі для мене. Тому що це питання вибору і питання прийняття рішень, в яких немає правильності чи помилковості. Довгу історію як ці поранені до нас потрапили, я пропущу. Вона дійсно довга, і її повністю я розповідала тільки цим пораненим вже в Києві, коли ми познайомились особисто і це була тепла зустріч. Я була щаслива що маю змогу обійняти своїх "важких" пацієнтів. Їх було двоє, легшого по стану ми затягнули в середину, до інших поранених. А цього, вирішили рятувати на єдиному вільному шматочку біля виходу. Чи було там питання терміновості? Насправді - ні. Питання було, в тому що в нього не було шансів на життя. І наш звязківець сказав що так буде простіше витягнути тіло назовні. Невідчутний променевий пульс, на шиї він майже не пробивався. Без свідомості і реакції на біль. Поки я різала речі, в пошуку поранення, юний медик який випадково потрапив поруч, став активно мені допомогати. Оглянувши його повністю, єдине що ми змогли знайти це маленьку проникну рану на руці, там і знайшли перекручений затягнутий турнікет. Але в ньому не було жодного сенсу - уламок так перебив руку, що рука лишилась лише висіти на шкіряній оболонці. Через цю ранку він і витік. Це було питання секунд, тож медик-помічник почав активно тампонувати рану без рукавичок, я набирала транексам. Транексам поставлено, рану забандажовано і ми почали шинувати - щоб вона не болталась завдаючи дискомфорт пораненому. Ніим поміряти тиск і оксигенацію - втрачено після прильоту ПТУРа. Немає крові, немає що залити зараз йому, та і без крові все інше не має сенсу. Його брат, поранений в ногу переодично питає - як він там? Я сиджу поруч, в мокрому сланці і рахую пульс і дихання. Є термометр, міряю температуру - 36,3. Від страху - голова не думає. Єдине що мене заспокоює, він дихає і ми готові розпочати реанімацію в будь-який момент. Закутали в активну термоковдру, пасивну, додали грілки на вузлові зони, закутали в спальник. Гріємо. Температура не значно коливається. Сиджу, згадую як менше місяця назад на курсі РСС я слухала як заливати кров і проходила сценарій роботи з важкими. Пишу в зеленому - треба термінова евакуація, в нас дуже важкий. Відповідь лаконічна "--". Сфотографувала його жетон, про всяк випадок. Він молодший за мене на 7 років, для мене він ще маленький. Віком, трошки старший за мого брата. Скинула на вихід всі речі в крові. Гріємо, торкаюсь пораненої руки - тепла. За півтори години, чую слабке "води". Одразу залишки води обережно заливаємо йому, допомогаємо пити припіднявши. Він сладко говорить - ГОВОРИТЬ! Біль відчуває на 2\10. Не тошнить, тільки сильно хоче пити. Питає чи ворушить пальцями - кажу що ні, але рука ще тепла. Надії звісно немає, але намагаєшся в такому випадку повірити що вона є. Перетягуємо його до брата. За 27 годин, що вони знаходяться у нас - він самий непроблемний поранений. Багато спить, пʼє потроху воду яку ми намагаємось колядувати з штурмовиків що заходять до нас передати щось по рації чи мій побратим з іншох позиції приніс нам пару пляшок своєї води. Ділимо цю воду на всіх поранених - їх багато. Піл-пак є, пару разів ставлю йому декскетопрофен. Нема сенсу для наркотичного знеболення зараз, та і сумнівно слабкий організм. (Лишаю відкритий фінал, для другого поста)

#балаканина Пауза це чудово, але іноді горювати можна і все життя. Пишу на вечір наступний пост із серії про воп, не перемикайтесь.

Черговий звіт у всесвіт, маленьке нагадування собі, оточенню. Вже розпочався новий навчальний рік і треба підсумувати минулий. Звісно, емоційно позитивним було те, що за ініціативою інструкторів факультету ДШВ та МП Військова академія 🥶 стала тренінговим центром NAEMT, потихеньку ми сертифікуємо інструкторів та викладачів академії і здобуваємо старий/новий досвід проведення курсів бойового медика. Тепер можу за чашкою чаю розповідати, що ми перший й поки єдиний ВВНЗ з таким статусом 😬 Нереально вдячний за це всім причетним, за кожну пораду та підказки. Для того, щоб розвивати центр почали співпрацювати з дружніми підрозділами й перший курс СМС ми прочитали для медиків 39 бригади, дякую побратимам, що витримали всі наші косяки дали конструктивний зворотний зв'язок й поділились досвідом. Далі буде.. Але, на мій погляд, найголовніші досягнення - рівень підготовки курсантів, я дуже радий, що на даний момент в нас є два курси майбутніх офіцерів, які опанували CLS. Не менш важливим є допомога від благодійних фондів, Катя, Іра, Оксана, Люда, Анастасія, Матвій, Богдан, саме ви, ваше бажання допомогти, ваша гнучкість й довіра дозволяють мати необхідний рівень підготовки для наших курсантів Інструктори й так знають, що вони молодці, тому цього досить)) Ціную, що досі не опускаєте руки Це не означає, що все добре й що немає труднощів, хоч з під кожного куща розповідають про важливість такмеду, поки що система вищої військової освіти щільно тримає шторку ілюмінатора закритою й не бачить палаючого крила, в найближчому майбутньому спробуєм її привідкрити Поки що пауза, комусь треба на навчання комусь на отримання досвіду

Пишаюсь🤝

Вибачте. В мене загинув друг. Перерва на пару днів від постів. Якудза на Щиті.

А взагалі, ваш покірний слуга ще й цигарки з батончиками в рюкзак ховає. А раптом, ну нагода така прікорміть пораненого і анастезію цигаркою лупануть. (Тому, і вага така, Фортуна, тому)

#балаканина Взагалі, вважаю шо треба більше досвіду в інтернеті як пакувати рюкзак і який рюкзак носити. Це дасть велику вибірку, хтось собі підчерпне натхнення або якісь круті та зручні ідеї. Тому що, на кожному виході ти собі десь знайдеш чому воно не зручно. А без виходів не затестуєш укладку. Короче басня про два стула, і нічого з цим не поробиш. Я цей рюкзак по два рази на місяць перекладаю, і все одно - дохуя ваги, але все є. Ніхуя ваги, але паранойя що нічого не взяли не зникає. А якщо міряти по досвіду виходів - взагалі не вгадаєш. Так і живем, в параноі і нервотрьопці.

#медичне На момент наступного пораненого, ми мали невеличку передишку в часі, але ця передишка, сталась через питання невизнання поранення трьохсотим) Він зайшов коли ми працювали з попередником, там потрібні були чотири руки і увага двох пар очей. Тож, поки він заходив і перевзувався я уточнила чи має поранення, на що отримала відповідь що має незначне поранення. Поки я прибирала голки після роботи, я побачила що по моїм речам, по спальникам що заміщали нам підлогу тягнеться чудовий кровʼяний слід. Добре, що між всіма маніпуляціями пройшло хвилин 5 і не було масивки. ТХА, пілпак, тампонування комбатгаузом (поранений оцінював біль на 3 з 10 під час тампонування) і був в чудовому стані, окрім ноги. Кістки цілі, рана глибока, але не критична. Взагалі, завжди кажу: перевіряйте якщо є можливість всі значні місця, які поранений міг не відчути - дуже часто стається, що на адреналіні і страху вони можуть пропустити якісь дискомфортні відчуття - а ви пропустите якісь значні пошкодження. Тому після ретельного огляду відправили його в вільний кут для поранених. Евакуація наступну добу не передбачалась, а на той момент не передбачалась взагалі. З бонусів: вийти зміг сам, додаткова доза декскето перед виходом творить дива. З сумного усвідомлення: поки йшли, випав пульсоксиметр і світився (був на пружинці), через дуже важкий захід на позиції довелось поховати його десь в окопі. Але це відкрило, правда дуже пізно, таємницю куди зникла добротна частина необхідних пілпаків і шприців - лишилось в дарах окопу. Це і приведе в ловушку нас, в подальші дні. Але про це я усвідомлюсь трошки далі.

Дуже брудно працювали (Я замивалась мікросерветками спиртовими, фото просто на памʼять, не кидайтесь)

#медичне Звісно, мені хочеться розповідати якісь неймовірні кейси, де ми повертаємо душу в полеглого і ноги з руками відростають знову. Але, війна різноманітна, тож має і купу різноманітних поранень та ушкоджень. І тут, я розповідаю про ті самі цікаві з Вопу, які вдалось зняти. Спрага вже на той момент перестала муляти, та і рідко була можливість в когось з гідратора перехопити пів ковтки. Саме в цьому складне це поранені які хочуть пити, і через те що є обтяжуюча обставина к вигляді поранення, ми усю воду намагались віддавати їм. Пара людей з тих хто сидів з нами, вирішили рушати і раптом знайдуть десь близенько воду - занести нам. Їх не було 5 хвилин. Тільки вийшли, а вже за пару хвилин повернулись з криками «300» «300». Його одразу пропхали до нашого куточка. Під світлом ліхтарів (дякую Вольха за олайт, він нереально протримався тоді), що ми побачили? Турнікет, турецький турнікет Фора накладений максимально високо. (Ми тут памʼятаємо, так, що під вогнем максимально високо і щільно) Взагалі, нічого не скажу про цей турнікет. Тому що від накладання до заміни пройшло не більше двох хвилин, ми різво накинули кетовський турнікет максимально низько, не заходячи на суглоб, як дозволяло поранення і затягнули, зрізавши фору. Зрізається легко, викидається теж - це єдині висновки. Довго оглядаючи поранення, і давши пораненому піл-пак і ТХА, ми прийняли рішення спробувати конверсію. Нам здавалось, що ми зможемо перекрити всі ушкодження і зняти турнікет, який викликав в пораненого тільки гострі больові відчуття. Першим матеріалом був Целокс - для тонкої роботи (на фото видно всі тонкощі) взагалі мінусую. Я люблю як він працює з крупними пораненнями, але для тонких - ні. Далі був комбат гауз, і от він вже заходив як рідний. Ми повністю пакували кожну відкриту ділянку, щільно забивали бинт. Спроба зняти турнікет перша - течем. Але ми впевнені в собі, тож… Спроба номер два, новий гемостатичний бинт, все щільно і чітко, трошки змінюючи стратегію. Спроба конверсії - мінус. Я починаю злитись на себе, мені здається що це все тільки через мою невпевненість. -Зніміть турнікет, я благаю!! -Друже, робимо все можливе і не можливе, потерпи і не дивись. Відкриваю новий, забиваємо його туди, куди здавалось неможливо забити бинт, фіксуємо все. Я затамовую подих, третя спроба. Течем. Я закручую вороток, сумно дивлюсь на пораненого, він на мене. Дивимось з колегою друг на друга, я беру телефон, швидко знаходжу контакт якому я вірю більш за все, пишу. Я прошу дати мені телеміст, дати пораду. Неймовірно вдячна Чумазому що він мені тоді відповів і був з нами в цьому. Маленька вставка любові до Такмед Північ🖤 Рішення завдяки порадам, нами з колегою було прийняте наступне: зупиняємо намагання зняти турнікет, знеболюємо додатково, лишаємо гемостатік на рані, закриваємо бандажем. Знеболююче було обрано фентаніл - я поруч, ми маємо засоби для забезпечення і відслідковування дихання і не маємо кетамін. Ставлю першу дозу, чекаємо. Весь час що ми працюємо з цим пораненим він страждає і голосно висловлюється, але свідомий, це єдине поранення, чудово розуміє що ми не знущаємось, а нам треба йому помогти. За 10 хвилин ми маємо більш спокійне дихання, і він дрімає з культею притиснутою до грудей, а ми прибираємо залишки допомоги. Чи додавали ще фентаніл? Звісно. Не згадаю мг, але пішла ампула, і норм пройшло. Поранений пробув у нас 7 годин і більше години еваку. Що з рукою? Відрізали один палець, але турнікет знятий успішно, на цей момент він вже пройшов реабілітацію і живе своє життя. Висновки (привіт Сава): -Не бійтесь радитись, якщо є звʼязок. На стресі, емоціях - може щось винирнути з голови, а порадившись згадаєте і перевірите себе додатково. -Говоріть з пораненим, якщо є можливість попереджайте його про болісні дії, будьте з ним словами в цей момент. Це полегшує трошки, ніж коли ви з серйозним обличчям і важко дихаючи щось робите мовчки. -Контролюйте свої дії, ми змогли спробувати декілька разів, тільки тому що не було втрачено багато крові і підтікав він дуже незначною кількістю.

#медичне Ми прийшли вночі, десь о 1. І от якось воно не дуже спалось, було якесь гидке передчуття, чи то просто забалакались з Джіном (він був як черговий, але це один з найкращих тіпів з команди евакуації яких я бачила). Він як раз жалівся, що не хоче в листопаді виходити босоніж, а його берці хтось підрізав на ВОПі, і тепер він вимушений сидіти в тапочках в багнюці. Цигарка, за цигаркою, а відчуття якоїсь жопи взагалі не відступало. І тільки но, я вирішила придрімати, як принесли другого 300. Історія з моїх улюблених, саме такого затрьохсочення: йшли групою, він був в кінці, почув дрон і не вигадав нічого цікавіше, як відбити його рукою. На той момент, на щастя ще була можлива евакуація. Що ви можете бачити на знімку: гарні різнокольорові синці під очима. І я намацую руками: все як пише книжка, виділення ліквору з носа та вух, мʼякле і набрякле за вухами. Його поклали на спину, місця щоб працювати з пораненим обмаль. Одразу бачу відсутність частини вуха, вже запеклось - перевіряю голову, з головою все окей - пошкодження окрім вуха відсутні. Дихає, але свідомість дуже плутана, зіниці різного розміру. Але намагається говорити, і це ми записуємо в плюс. Нудить. Рука якою відбив тече (не масивно, на фото видно опіки) і щось зі спиною, але ми ніяк не можемо його перевернути. Немає місця. Тож, поранений отримує: Осетрончику щоб не ригалось, пілпак і додатково декскето. Так само - як книжка пише. Я починаю діставати купу протиопікових гелевих, обкладувати руку і замотувати не туго бандажем. Як тільки закінчую з рукою, маю намір його все ж повернути на бік. Але, прибігли хлопці з ношами (спальником) і щоб не затримувати евак - він буде на стабі за пів години, я фіксую бандаж, перегружаю в спальник і вони убігають нести пораненого далі. Масивок не було, все попереднє що змогли - обробили. Дихання в межах норми, окрім того що він біг. Швидка робота, без нарікань і сорому, особистий сором буде далі. Я б звичайно ще замотала спину, але там не було критичного і затримувати групу не хотілось. Закурюю. Джин сідає поруч, дуже довго читає щось в чатах. Повертається і каже: - ми звідси не вийдемо, нас заштурмовали. Пу пу пууу... Так і чуйка підтвердилась, і якось стало трохи сумно. Сава сказав, що треба завжди писати фінальні висновки. Що можу тут фіналом сказати? -Не затримуйте евакуацію, зупинили масивні кровотечі, помогли дихати якщо є потреба і полетіли. Ви можете затримати і довести до моменту неможливості еваку. -Одна протиопікова повʼязка в рюкзаку - помилка. Це тоді дронів було менше, і все одно багато опікових травм. А зараз ця проблема дуже постійна, тож компонуйте рюкзак зручно і старайтесь докласти протиопікові і бандажі різного обсягу.

Доречі, між цим всім - я люблю оці пальчикові упаковки трібіотика. Вони чудово ладнають з невеличкими ранами, які вирішили запалитись бо не люблять бруд. Завдяки моїй безцінній Вольсі і любій Наталі я мала хороший запас трибіотика, тож ці сашетки були розпихані в усі можливі щілини рюкзака і броні.