Head of L&D

«Тримай руку на пульсі!» — казав мені один із моїх вчителів. Не проконтролюєш — все піде по... Не нагадаєш — забудуть. Не перевіриш — зроблять все через одне місце. Логічно? Логічно. І я, як керівник-новачок, контролював усе із завзяттям фанатика. Можна було зробити тату на грудях: «I love мікроменеджмент». — А що із задачею? — А тепер? — А це куди? — А коли?.. І все прекрасно працювало. Правда, був один маленький нюанс: тільки відвернешся — як усе стопорилося. Значить, що? Правильно — більше контролювати. Тільки проблема була не в людях, а в тому, що я сам привчав їх нічого не робити самостійно. Навіщо? Кервник же за все відповідає. У результаті отримав команду, яка сидить і заглядає до рота. Скажуть — зробимо. Не скажуть — не зробимо. Виходить таке замкнуте коло: все та всі працюють, тільки коли контролюєш. Контроль — нормальна функція управління. Проблема починається тоді, коли ми контролюємо не результат і відхилення від нього, а сам факт того, що людина щось робить. Тоді контроль перестає бути інструментом управління. І стає способом заспокоїти тривожного керівника. А потім... Потім я вигорів і зайнявся дауншифтингом. Але то окрема історія. А ми з вами цього тижня поговоримо про контролерів-тривожників. І вже завтра почнемо з керівника, який щиро вважає: якщо він перестане дивитися — всі одразу перестануть працювати.

Якщо я скажу: "Кожен тягне ковдру на себе." Здогадаєтесь про що це? Іноді метафорою донести свою думку до колег набагото простіше, ніж годинами пояснювати очевидні речі. "Передаємо естафетну паличку" = ми свою частину закінчили, далі ви самі. "Наче їдемо в одному вагоні, але чомусь в різні сторони" = у нас неузгоджені цілі. Або, працюємо злагоджено, як лебідь, рак та щука. Цікаво, чи використовуєте ви метафори у своїй роботі чи житті? Поділіться в коментарях метафорами, які у вас на слуху, та контекстом, в якому їх застосовуєте.

P.S. підготував для вас в ночі допис про наступну систему управління, але забув опублікувати. Покажу вже у вечорі.

"Капець скільки в нас роботи!" Мало хто знає, що того, як влаштуватися працювати в офіс, я працював приймального товарів у Novus (аж три тижні). Робота по 12 годин. Низька зп, велика відповідальність. Одна пропущена палета зі скоропортом могла тобі коштувати двомісячної зп. І знімали... + фізичні навантаження. Це була тимчасова робота, поки я шукав підхолящу посаду. А потім, у перший день в офісі я почув від колег, які перекладали бумажки (буквально): "..лять, як за..ла ця важка робота!" Пам'ятаю, я тоді ще подумав: "якщо це важка робота, то що ж чекає на мене?" Зізнавайтеся, чи були у вас подібні інсайти?

Можете мене привітати: відсьогодні, я офіційно військовий. Чим саме я буду займатися та де сказати не можу. Але, як каже пан президент: "це буде потужно". І одразу поділюсь ахуем першого дня. Сьогодні спостерігав, як командир (телефоном) покроково пояснював підлеглому як відкрити двері ключем. Проблема виявилася в тому, що двері були не ті. Як сказав командир: "я мобілізований з 2022 року і вже нічому не дивуюся"

"Я така затуркана, така затуркана!" Була в мене така підлегла - керівник напряму. "Дупа в милі" - так можна було б описати її діяльність. Бігає, носиться, постійно щось вирішує, але пріоритетні завдання стоять на місці. Я їй: "Правильно розставляй пріоритети!" А вона: "В мене стільки задач, і постійно прилітають!" Хоча більшу частину задач сама на себе й вішає. Я й за собою час від часу помічаю таку поведінку: коли я не хочу щось робити - створюю ураган непотрібних задач, щоб виглядати зайнятим. І відтягую вирішення головної проблеми. Чому? 1. Є страх обісратися. 2. Задача велика, або незрозуміла, або важкі наслідки... 3. Невміння розставляти пріоритети. 4. Система винагороджує імітацію діяльності. І тоді, як казав один із моїх керівників: "Ми створюємо вітер". Я такий підхід називаю Білка-менеджмент. Коли ми ховаємо невирішені проблеми за ворохом непотрібних задач. Більш детально розповім завтра. А зараз подивіться на свою роботу: Скільки задач ви виконали минулого тижня? А яку проблему насправді вирішили? Якщо на другому запитанні ви трохи зависли — можливо, у вас уже зʼявився пухнастий хвіст. Цього місяця я можу взяти в навчання лише трьох керівників. Ми не будемо вчитися встигати ще більше. Будемо вчитися визначати головне, прибирати зайве й будувати роботу так, щоб задачі рухали результат, а не просто створювали вітер. Якщо впізнали себе — напишіть мені в особисті. Розповім про формат навчання.

У багатьох керівників є сліпі зони. Частину з них вони справді не бачать. А частину бачать чудово — просто не хочуть визнавати. І це заважає обрати правильне рішення та дії. Я свого часу не бачив, що мене зливають. А коли побачив, відмовлявся у це повірити: "Як так, я ж стільки років та праці вклав у цю компанію?" В результаті мене таки злили. Один мій клієнт хоче стати найкрутішим спецом в Україні. Але вперто не хоче бачити, що це суперечить його життєвим цілям та цінностям. В результаті "топчеться на місці". З іншим ми малювали модель актуальної ситуації, і виявилося, що все зовсім не так, як він собі це уявляв. Проблема в тому, що самостійно побачити власну сліпу зону майже неможливо. Інакше вона не була б сліпою) Тому в індивідуальному навчанні ми працюємо не з абстрактними кейсами. Беремо ваші реальні управлінські ситуації: - відділяємо факти від емоцій та власних інтерпретацій; - знаходимо, де ви ходите по колу; - розбираємо можливі рішення; - переводимо все це в конкретні дії. У вересні я можу взяти в таку роботу лише трьох людей. Якщо відчуваєте, що вперлися в стіну, але не розумієте, де саме проблема, — напишіть мені в особисті. Можливо, вам не бракує ще одного управлінського інструменту. Можливо, ви просто не бачите того, що вже давно лежить перед очима.