Цвіт мого серця

Що нового в моїй бібліотеці: українська література edition Для вересневих читань придбала дві давні книжкові бажанки — гайда читати їх разом? · Артур Дронь, «Гемінґвей нічого не знає» — погляд на війну очима молодого військового, який проводить паралелі між зображенням війни у творах всесвітньо відомих класиків і реальністю російсько-українського протистояння, показуючи, що це зовсім різні речі: війна заради пригоди, як, наприклад, було з Гемінґвеєм, і війна за виживання своєї нації. · Софія Яблонська, «Далекі обрії» — донька священника, яка стала першою українською тревел-блогеркою та описала свої мандри в книжках. Вона ночувала на самоті посеред пустельної дороги, заглиблювалася в нетрі кварталів і мало не загинула, зірвавши квітку, у якій причаїлася отруйна гадюка. ~~~ Цвіт української літератури

Архів спогадів художниці Стефанії Шабатури, на щастя, налічує чимало світлин і цікавих історій. Мисткиня була активною учасницею львівського Клубу творчої молоді «Пролісок», мала багато друзів і щоразу долучалася до різноманітних ініціатив. І головне — у всьому зберігала свою яскраву особистість. ~~~ На першій світлині — Стефанія Шабатура в образі цигана (внизу) бере участь у великій різдвяній коляді.

Фотографуються Ірина Калинець та Стефанія Шабатура Яка модерна й жива світлина! Немов її було зроблено зовсім нещодавно. Немов українські мисткині проживають свою молодість тут і зараз 🥹 ~~~ Цвіт мого серця

«Я щаслива, що вона є. Я щаслива, що ми маємо все, решта очиститься, це що зараз — це останнє з тих залишків імперії. Знаю, що так буде, бо інакше бути не може», — мисткиня Стефанія Шабатура про незалежну Україну. ~~~ Щиро раджу прочитати інтерв’ю пані Стефанії для «Радіо Свобода» — надзвичайно сильний текст про натхнення, витримку та боротьбу.

Стефанія Шабатура. Гобелен «Довбуш» ~~~ Цвіт мого серця

Стефанія Шабатура — талановита художниця, вправна килимарка та палка дисидентка. У своїй творчості вона досліджувала український культурний код і сучасний погляд на спадщину, а свої чуття втілювала переважно у ткацтві, створюючи складні гобелени. Саме за ці експресивні, яскраві та сповнені національної ідеї роботи її засудили до 5 років таборів і 3 років заслання. Лише після відбуття терміну мисткині знову дозволили малювати. ~~~ На світлинах — Стефанія Шабатура та її гобелени «Іван Котляревський», «Ватра» і «Кассандра».

Стефанія Шабатура. Гобелен «Леся Українка» Або погибель, або перемога! ~~~ Цвіт мого серця

Федір Кричевський. «Портрет дочки художника Мар’яни Кричевської в мордовському костюмі» Кожна робота митця — в саме серденько! ~~~ Цвіт мого серця

Словники визначають «незалежність» як абстрактне поняття. Українці ж точно знають, що незалежність має конкретне втілення. Незалежність — це імена. Десятки, сотні, тисячі й мільйони імен тих, хто століттями виборює свободу українського народу. Незалежність — це люди. Десятки, сотні, тисячі й мільйони людей, які зробили свій вибір на користь Батьківщини. Незалежність — це дії. Десятки, сотні, тисячі й мільйони щоденних учинків, від яких залежить наше майбутнє. Сьогодні «незалежність» не здатне окреслити жодне пояснення. Бо її окреслюємо ми. У своїй плоті й крові, у думках і вчинках, у пам’яті й наяву. Ми є українська незалежність. І тільки в нас вона житиме далі!

Тетяна Голембієвська. «Українські куманці» Мріється потрапити на такий ярмарок серед пишноти українських Карпат! ~~~ Цвіт мого серця

Що нового в моїй бібліотеці: українська література edition Вдихнути жарке літнє повітря й відчути, як сонячні промені торкаються кожної частинки твого буття, — таким хочеться запам’ятати цей серпень. Такі тексти хочеться читати. Тож ділюся новинками на своїй книжковій полиці, які, сподіваюся, матимуть саме такий вайб. · Ірина Жиленко, «Євангеліє від ластівки» — готуючи добірку поезій авторки до її дня народження, натрапила на вірш «Вікно в сад» і вже не змогла залишитися байдужою. Це сонячна, натхненна й надзвичайно щира творчість, яку варто відчути. · Гнат Михайличенко, «Я життя поцілую просто в губи» — незнайомий для мене український письменник, доробок якого описують як теплий, мрійливий і романтичний. Здається, це саме те, що треба? ~~~ Цвіт української літератури

Українська художниця Анна Крюгер-Прахова у своїй майстерні Ще в юності мисткиня написала у щоденнику, що віддала б увесь свій талант за те, щоб «бути дружиною і матірʼю і мати просту і ясну мету життя: щастя моєї сімʼї...». Та художниці не довелося робити цей вибір. Анна зустріла чоловіка, з яким створила родину й отримала неоціненну підтримку в розвитку творчості. ~~~ Цвіт мого серця

Анна Крюгер-Прахова у Київській картинній галереї Солоний запах моря, палкий дотик сонця та найтепліші спогади дитинства — такі відчуття дарує виставка Анни Крюгер-Прахової у галереї на Терещенківській, 9. Експозицію формують анімалістичні сюжети, портрети та полотна «капрійського періоду», які так неймовірно перегукуються з творами Михайла Коцюбинського. ~~~ Завітайте! 💛

До речі, цього тижня в кінотеатрі «Жовтень» продовжать показувати фільм «Які ж були ми молоді» та ще кілька українських стрічок, які я раджу подивитися. Зокрема, «Цвітіння кульбаби», «Вавилон XX» і «Самотня жінка бажає познайомитися». Більше інформації — тут 💛

«Які ж були ми молоді» Ретроспектива українського кіно в кінотеатрі «Жовтень» завжди дарує можливість відкрити для себе гарні стрічки минулого. «Які ж були ми молоді» — беззаперечно, одна із них. Естетичний візуально, фільм огортає глядачів літнім теплом і знайомим відчуттям першого юнацького кохання. Він розповідає просту й щемку історію, фінал якої розумієш із самого початку, і все ж не перестаєш дивитися. Стрічка також торкається теми особистого горя на тлі масштабности суспільних подій — і це дуже перегукується з досвідом сьогодення. ~~~ Цвіт українського кіна

Генріх Семирадський. «Жанна дʼАрк на колінах перед ангелом» ~~~ Цвіт мого серця

«Наприкінці 1880-х Семирадський приймав гостя з Лондона у власній майстерні знаменитої римської вілли на via Gaeta. Будинок мав технологічну цікавинку: художник писав на другому поверсі, а спускав картини спеціальним ліфтом на перший, у вітальню. Там було комфортно бесідувати з від-відувачами, а моменти створення картин залишались утаємниченими.

~~~ Діана Клочко «65 українських шедеврів. Визнані й неявні»

Генріх Семирадський. «Спокуса Святого Ієроніма» Певно, одна з найбільш магічних картин, що я коли-небудь бачила. ~~~ Цвіт мого серця

Генріх Семирадський. «Біля колодязя» ~~~ Цвіт мого серця

Історія Генріха Семирадського зберігає небагато згадок про те, як свою ідентичність визначав сам художник. Українець польського походження, він працював у різних куточках світу, а його доробок є надбанням одразу кількох країн. І все ж, ми маємо чуттєві спогади, якими хочеться поділитися.

«Попри світове визнання й численні нагороди, художник ніколи не забував України. Геній пензля не раз приїздив до Харкова. Уже маючи світове визнання, він прибув на ювілейний вечір до своєї вчительки Марії Іванової-Раєвської, яка на той час була вже сліпою й дуже старою, — і вклонився їй у ноги.

Зі своїм же наставником Дмитром Безперчим ніколи не переривав спілкування. В одному з листів писав: «Ставши на ноги, я мав можливість на кожному кроці впевнитися у розумності основ, які Ви мені дали... Уся моя подальша художня діяльність створювалася на цих, Вами посіяних, началах»».