Рита читає, а Ада перекладає

Можете не голосувати, читати не буде коли :( Жартую, але сумно. На фото Джон, перший з трьох Найкращих у Світі Котів.

Посилка обійшлася мені в чи то 300, чи то 450 гривень, я заплуталася 😀 Бо прийшла, коли мене не було, і довелося переводити на Київ і на чоловіка, а це все платно. Доведеться тепер читати!

https://www.facebook.com/share/v/1Dg7gRPhbD/ Жінка з Роменського району розповідає про очіпки. Навіть якщо вам нецікаво про очіпки, просто послухайте, як говорить :)

#котобазис Сьогодні вперше за рік+ виставила вранці на буфет дві миски, а не одну. Щоправда, другу поки що довелося нести з кухні в Орисіну кімнату. Бачила чорний хвіст і товстеньку білу дупку, які сховалися за шафою. Каки знайшлися там, де і сцяки - біля лотка, чиє призначення Орися ще не розгадала. Переклала в лоток, може, її таки осінить. Але добре, що вона не робить цього в шафі. #плани на сьогодні — далі вивчати нову програму для субтитрів, в якій я вчора, власне, вже переклала одну серію реаліті, але підозрюю, що ще не всі її можливості знайшла. Забрати посилку з речами для Орисі (я забула, що все Сиренине відвезла в Київ, щоб не тягати Марусині параферналії разом з нею, коли кудись їду). Дочитати нарешті саги про Вінланд (знайшла вже там всі свої улюблені історії з "24 годин у світі вікінгів" — Фрейдіс і цицька, Торґільс і теж цицька, я людина проста). Ну, з Богом.

За фото, мабуть, можна подумати, що Орися встигла до мене звикнути. Ні! Спершу вона здогадалася, що з переноски можна вийти, і, як я і писала, сховалася в шафі. Ховається вона добре. Оскільки баба — тривожниця, вона кілька разів заходила перевірити, чи Орися жива. Орися була жива, але приховувала цей факт як агентка Моссаду. Баба копалась у шафі, Орися вистрибувала з несподіваних місць і ховалася в інших. Дверцят у шафи нема. В проміжках Орися їла. Нарешті після роботи я вирішила полежати на старому матраці, який був на підлозі в Орисиній кімнаті, й почитати саги, щоб вона звикала, що я існую. І лягла в Орисині сцяки, бо я шлеміль. Орися злякалася і вибігла з криївки, я її спіймала, погладила і сфотографувала. Але вона сказала, що краще поживе поки що он в тій коробці від НП, і взагалі добраніч. Я поставила лоток на матрац і сподіваюся, що її осінить. Чисті штани, якими я лягла на сцяки, дала понюхати Марусі, щоб познайомити з Орисиним запахом. По науці. Але Марусія вирішила, що її хочуть притягнути до колективної відповідальності, і теж сховалася. Повна хата котів, усі справно й регулярно харчуються, а баба лежить сама з сагами, і нема кого погладити!

Апдейт про Орисю треба? Вона багато встигла 😀

Маруся вже лежить в напрямку саг про Вінланд, недочитаних вчора. Дуже сподобалися обидві передмови та Ейольв Гівнюк. В опитуванні передбачувано в лідерах Катабазис і Атлас, але чим всім так не подобається Глибше за мертвих? 😀

Орися вже два рази поїла, три рази помурчала, коли я її чухала, і сховалася в шафі. Нехай собі звикає, а ми будемо обирати, що далі читати з #ПолиціГаньби. Тут асортимент широкий — щось купувалося, щоб підтримати видавництва, щось — колег, а щось просто так. Зараз буде фото, а тоді опитування.

- Орисю, я твоя нова баба. - Кітнепер ти, а не баба. Іди звідси.

І знову #ФейсбукНагадав. Одне з найкращих місць у світі для мене, острів Локрум біля Дубровника. В 1998 році я була там вперше і підвернула ногу на сходах. Але одразу ж і вилікувала - полоскала в "Мертвому морі" пару годин і ввечері вже лізла на Срч, де тоді не було канатки, зате було багато слідів війни. В наступні роки я приїздила туда з нежитем і вилікувалась, просто дихаючи, бо там росте повний склад крапель Піносол. З болем у горлі - і набрала там листя евкаліпта й заварювала потім у Горана вдома і теж вилікувалася. Приїздила здорова і лізла на пагорб з фортецею. Приїздила вагітна і стрибала по камінню за павичами. Їхала завжди щаслива, хоча приїздила - не завжди.

Плани на завтра: скласти плани на решту року 🙂 Навести якусь приблизну чистоту і працювати. Зробити опитування на наступні #ПолиціГаньби.

Ми вдома і кричимо від радощів 😀

Шота я якось понабрала знову проєктів-то. Наче щось там повідвалювалося, але щось же ж і привалило. І з роботи радісно кажуть, що роботи дуже багато. Причому треба вивчати нову титрувальну програму. Yay. У нас є старий сімейний мем "як я тут опини...", бо я вічно забуваю про свій дуже сильний страх висоти й лізу в різні гори, а там вже стою на черговій вершині й кажу: холера, як я тут опинилася знову?! Мені ж страшно! (а спускатися ще більше боюся; якщо хтось зустрів мене років 8 тому на День незалежності на стежці, коли я повзла вниз від Протятого каміння з поганими словами, пробачте). Ну от з роботою, очевидно, теж щось таке.

Все, я вдома. Марусія поки що не пробачила мені підступу і не виходить з дивана, але доведеться, бо за кілька годин поїдемо в село. Я вдома!

Спізнюємося хвилин на 40. Провідниця позакривала вікна в коридорі шторами — чи то дбає про пасажирів, чи то як клітку з папугами накрила, щоб не прокидалися надто рано і не просили чаю. Судячи з її характеру — друге. Вже вдруге в цьому потязі мені трапляється провідниця з наративом "Ми приїхали з УКРАЇНИ! І взагалі героїчно живемо в УКРАЇНІ, а ви, нахабні, королюєте в Польщі й ще смієте просити, щоб ми виконували свої обов'язки". Може, навіть та сама, у мене нуль пам'яті на обличчя.

...а десять років тому я купувала сир і знайомилася з пастушим собакою на полонині Смотрич. Через кілька років я знову тусила з тим собакою дорогою чи то від Протятого, чи то від Вухатого каменю. Скоро фейсбук і ті фотки нагадає, покажу. Там навіть є я :) А зараз я є у вагоні, де всі сплять, а я працюю.

Квест майже пройдено, стою під вагоном.

Таке враження, що сидіння на вокзалі в Перемишлі робили на замовлення максимально незручний. А мені тут ще годину мінімум сидіти. Працювати неможливо, доведеться читати.

Поки що все за планом. Встигла навіть побалакати з милою польською панею. Польську я не знаю, але охоче нею розмовляю 😀 В аеропорті і літаку дочитала Гірашки й переклала 10 000 знаків.