східний поліщук

Покинутий будинок, с. Рогізки, Корюківський район, Чернігівщина. Фото з допису Анжеліки Михайлової у Facebook (посилання в коментарях)

Запис наче з колишнього Корбківського району, село Перелюб, або з Хрінівки Городнянського району.

1906-1907 рр, с. Грабівка, Чернігівський повіт (сьогодні Чернігівський район)

Любов сіверян до Десни❤️

Приблизно що я хочу почути: Рефлекси ятя: Як казали тіло, чи тіело, діло, чи діело. Як казали світ, чи свіет, віера або віра. Ведро, чи відро тощо Діла, чи дела. Стіна, чи стена. Лісами, чи лесамит. Рефлекси етимологічного о (наголошена позиція) Як казали: Тик, вин, стил, чи стуил, вуин, туик. Рефлекси нового ятя (етимологічного е): Осінь, чи осень, камінь, чи камень гі, кі, хі: старикі, чи старики, бурякі, чи бурякі, пастухі, чи пастухи. Наголос у словах себе, мене, тебе Форма прикметників: добри, гарни, чи гарний, добрий Наголос та структура слова мабуть. Набуть, чи мабуть, мАбуть, чи мабУть. Префікс під. Пуд, под, чи пид. Явдоха. Євдоха, вивдя, євдоха, чи йовдоха Структура слова зозуля. Зазуля, чи зозуля Суфікс -ува у дієсловах. Цілувати, чи ціловати тощо Наголос у: за його

Я планую зробити невеличкі дослідження східнополіських говірок навколо Києва (зокрема й мого села) кому цікаво можете писати мені питання, які я поставлю жителькам сіл, дякую.

Від підписника. Питайте!

Один із прикладів автентичних хлібних хусток. Хустка з села Високе на Борзнянщині, належала Дудці Єфросинії. У 30-х роках нею вже користувались: ходили до церкви святити паску, накривали на столі хліб на свята. Вишита на домотканому полотні. Зараз належить Ларисі Пилипенко.

Хлібна хустка «Вутачки», сучасний варіант. Хлібна хустка – термін, який побутував на Чернігівському Поліссі, означав прямокутний або квадратний шматок тканини, з вишитим або тканим орнаментом. Використовувались ці хустки для носіння або накривання хліба. Виріб, зображений на фото, є певною мірою сучасною інтерпретацією традиційних виробів з текстилю у нашому сьогоденні. Безпосередньо ця хустка може використовуватися для декору приміщення та безпосередньо для накривання випічки. Візерунок цієї хлібної хустки виконаний на сучасній лляній серветці методом вибійки. Натхнення для створення власного візерунка було взято з традиційних текстильних виробів Чернігівської області з таких джерел: • книжок «Вишивка Чернігівщини», «Рушники Чернігівщини» авторства чернігівської дослідниці Віри Зайченко; • дописів Юрія Дахна на його сторінці у Facebook – колекціонера та краєзнавця з села Москалі, Чернігівського району; • Інтернет-сайту «Відкрита скриня» Посилання на дописи з більш деталізованими світлинами у коментарях .

Пісня про нещасне кохання (можна також вважати романсом/жорстким романсом), записана мною у селі Рябці, Чернігівського району, Чернігівської області від колишньої жительки села Іваньків, Новгород-Сіверського (колишнього Коропського) району, Чернігівського району, Ковальової А.Г. (1940 р.н): https://youtu.be/QuQDN4EDi60?si=8-6KmolAR0JdRT2k Намагався знайти якісь ще варіанти цієї пісні у Інтернеті, бо можливо вона має літературне походження. І, на відміну від інших пісень цього жанру, ця пісні виявилась не дуже поширеною. Хоча й результати поглибиленого пошуку у мережі не можна сприймати за точний факт підтвердження. Але вдалось знайти пару куплетів на одному з сайтів вчительських проєктів без жодних вказівок на походження та більш схожий до чернігівського текст у творі «Кінчався вересень 1941» Івана Сенченко.

Стрітення пройшло, пора шукати й зустрічати весну. І нехай блок веснянок на цьому каналі почне жвава веснянка зі Стародубщини.

Сьогодні, до речі, Стрітення (або ще чув Стрічення). Окрім християнської традиції вважалося, що сьогодні «зима стрічається з літом», вони боряться одна проти одної. Яка погода була цього дня, такою й має бути весна. Звісно слід ще згадати традицію освячення свічок, які називали стрітенськими. Їх вважали особливими та окрім молитви використовували також як захист від блискавки під час негоди.

Світлина авторства В.І. Маслова, кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст. Місце, де було знято світлину, теж не досить відомо. Можливо північ Чернігівщини, але навряд чи , бо дослідник не був там у холодні пори року. Тому скоріше десь біля Ічні або Прилук. І хоч фон та взуття хочуть вказати на те, що це Полісся, є велика ймовірність того, що це південні терени сучасної Чернігівщини. Коло Ічні та Прилук чимало й досі заболочених земель. А от щодо взуття, то це теж не дивно. Постоли (личаки, лапті) були поширені майже до півдня Лівобережжя, хоча звісно найбільше їх використовували на півночі. Ще цікавим є зображення тут двох видів переплетіння ликових постолів, які зустрічались на українських теренах. Жінка на світлині взута у постоли прямого переплетіння, яке ж типовим для українців. А чоловік у постоли скісного переплетення, які ми сьогодні ідентифікуємо найчастіше як лапті. І хоч цей типу є типовим для московитів, у північно-східних регіонах України він також був поширений. Допис, звідки взято світлину, додаю.

Внутрішнє убранство церкви Вознесіння у селі Савин, Козелеччина. Фото з фб-сторінки «Храми Чернігово-Сіверщини» (посилання у коментарях)

Жителька села Жукля, Корюківський район, 80-ті рр ХХ ст. Скоріш за все виступ у Корюківці. Фото зі сторінки Корюківського історичного музею у фейсбуці.