східний поліщук
Open in Telegram
Про красу традиційної культури Східного Полісся у світлинах, розповідях та видиво
Show more405
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
No data30 days
Data loading in progress...
Similar Channels
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Tags Cloud
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
December '24
December '24
+36
in 1 channels
November '240
in 4 channels
Get PRO
October '24
+1
in 3 channels
Get PRO
September '24
+20
in 1 channels
Get PRO
August '240
in 2 channels
Get PRO
July '24
+14
in 2 channels
Get PRO
June '240
in 2 channels
Get PRO
May '240
in 1 channels
Get PRO
April '240
in 2 channels
Get PRO
March '24
+12
in 1 channels
Get PRO
February '24
+9
in 1 channels
Get PRO
January '24
+3
in 1 channels
Get PRO
December '23
+28
in 3 channels
Get PRO
November '23
+10
in 3 channels
Get PRO
October '23
+360
in 2 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 21 December | 0 | |||
| 20 December | 0 | |||
| 19 December | 0 | |||
| 18 December | 0 | |||
| 17 December | 0 | |||
| 16 December | 0 | |||
| 15 December | +1 | |||
| 14 December | +1 | |||
| 13 December | 0 | |||
| 12 December | 0 | |||
| 11 December | 0 | |||
| 10 December | 0 |
Channel Posts
Спекотний день на стариці, с. Лебедівка, Чернігівський район.
Фото Анатолія Андрієвського, опубліковане у Facebook-спільноті «Чернігів і Чернігівщина у фото» (посилання у коментарях)
| 2 | Сьогодні Петра й Павла – достатньо шановане свято як і в Україні, так і на сході Полісся. Як раз на це свято завершувався Петрівський піст, тому тоді намагались вже розговлятись. До прикладу, на хуторі Горбаха (с. Вихвостів) намагались приготувати вже все молоде: картопля, малосольні огірки, вареники з вишнями. З молодих курей робили страву «квасок» (колись розповім про її).
І звісно на це свято люди збиралися за святковими столами, бо це була певна мить відпочинку поміж косовицею та прийдешніми жнивами. У Седневі, під час того, коли дорослі (часто куми ходили до кумів) збиралися у дворах, діти (тільки дівчата) ходили у «кумки».
І от про те, що то таке ті «кумки», я записав від жительки Седнева спогади в серпні 2021 року.
https://youtu.be/BLXIT6uiZQk | 194 |
| 3 | Минулорічний допис про «кумки» на свято Петра та Павла. Хоча мав би вже його переопублікувати цього року ще 29 червня. | 184 |
| 4 | Про те, як колись жінки використовували фартухи, аби гладишки носить було легше, коли брали чорницю, розказує Світлана Карпенко з Невклі колишнього Городнянського району.
https://www.facebook.com/share/v/g8qvUF8ULdkLuSZC/? | 182 |
| 5 |  +2Майстер з виготовлення «абʼіконніц» з Володимирівки колишнього Городнянського району – Михайло Ключник.
На світлинах представлена також його хата та майстерня.
Світлини та інформацію було взято з допису Анжели Савченко з її сторінки у Facebook (посилання у коментарях) | 340 |
| 6 | Сьогодні день літнього сонцестояння – найдовший день, найкоротша ніч. Люди це помічали здавна і вважали цю пору часом, коли світи добра та зла зустрічаються. Через це ми й знаємо про купальське відьомство та «квітку папороті». Також існували певні у обряди у різних куточках України. Про них я багато не розповім), пізніше додам відео фахівців, але поділюсь одним записом.
Це спогади від моєї прабабусі, Кордик Марії, як вона з іншими дітьми свого часу (кінець 40-х) водили по селу «вільце». Так вони називали «купайлицю» – один із атрибутів цього свята у багатьох регіонах.
Цікавим є певна екзотичність обряду посеред місцевих сіл, де особливе місце посідала Трійця. А причиною цього є те, що хутір Горбаха (сучасний куток села Вихвостів), де народилася прабабуся, був заселений переселенцями з Волині після Столипінської реформи у 10-х рр ХХ ст. Вони принесли цей обряд з собою і він зберігався ще протягом декількох поколінь, хоч у основному селі про свято й обряд взагалі нічого не знали.
https://youtu.be/1C0OGcCsAC8 | 275 |
| 7 | У цьому році не мав змоги поширити на нову (природню) дату, то поширюю мій минулорічний допис про Купала на стару. | 217 |
| 8 |  «Захатіласє як Хадорі варення»
Про те, як колись селяни зберігали урожай садовини і як зʼявилось варення на селі, розказує місцевий краєзнавець Юрій Дахно з села Москалі Чернігівського району. Ще й трохи про те, як у селах зʼявлялися нові приказки.
Уривок був узятий з допису Алли Клименко на її сторінці у Facebook (посилання у коментарях). | 310 |
| 9 | Rusalna_NA_GRANOJ_NED_Ye_LI_95a78cef3a.mp3 | 367 |
| 10 | Русальна з ?с.Хрінівка, Чернігівський район, записав Є.Єфремов? (Буду вдячний за виправлення) | 315 |
| 11 | https://youtu.be/bwKKsO9eKoo
На Чернігівщині, попри те, що цей регіон є центром обряду проводів русалок, цей обряд зник рано з ужитку. Залишився тільки в спогадах найстарших. Але от на Чорнобильщині, яка в дечому є близькою східному Поліссю, особливо західним районам, цей обряд був в ужитку до аварії та й після в деяких селах, де мешкали переселенці, відновлювався періодично. Чому ж на Чорнобильщині русалки збереглися довше, аніж у «ядрі» – Чернігівщині та Сумщині, розповідає відома українська етномузикологиня Ірина Клименко у лекції проєкту «Рись». | 328 |
| 12 | https://youtu.be/MgQJIJO6G5o
Ось виконання русальної з Сивок, від Мотрі Панасівни, котра радо поділилась зі мною спогадами про традиції своєї малої Батьківщини | 219 |
| 13 | https://youtu.be/wFLNH3mcE9s
Спогади з Сивок про проводи русалок.
Село, на жаль, нині не існує, бо було знищено задля будівництва Київського водосховища. Але через помилку інженерних обрахунків, вода так і не залила територію села. Та повертатись вже було нікуди. Зараз хіба що цвинтар в лісі, та польові дороги, що були колись вулицями, нагадують про старе поліське село над озером Казар. | 181 |
| 14 | Сьогодні русалчин понеділок. На Поліссі (також і на східному) в цей день проводжали русалок, за віруваннями наших предків, духів наших пращурів, котрі на Зелені святки приходили до нашого світу. За різними спогадами, русалки – то люди, без хвостів звісно), які померли не своєю смертю, а також не хрещені люди, що вмерли. Побувши у нашому світі, русалки мали бути проведеними назад. І по всьому східному Поліссі зустрічався цей обряд проводу русалок.
В Сивках (сьогодні неіснуюче) русалками вважали «втоплеників», мабуть, бо село було коло Дніпра. У Сивках та в Слабині Чернігівського району водили русалок дівчатка меншого та середнього шкільного віку. Зробивши вінки з різнотравʼя, через усе село вони йшли, співаючи русальні пісні, до води. Там скидуючи вінки до купи, перестрибували їх, а потім навтьоки, аби русалки не залоскотали, бігли до дому. Вінок кидали на капусту, аби добре родила. | 232 |
| 15 | Перешлю з попереднього року дописи, у яких розповідаю про цей день з усіма посиланнями до його у вигляді власних і ні записів, лекції від Ірини Клименко з «Рисі». | 226 |
| 16 |  Як хлопці лякали дівчат на «русалки»
Сьогодні вже Русальний понеділок
Завантажив нове відео на YouTube-канал про спогади слабинських бабусь, як вони проводили русалок. На початку навіть лунає невеличка русальна пісня.
https://youtu.be/K7uj5AhnKyo?si=K5Uy8WzfYnX9NaRh | 675 |
| 17 |  +1No text... | 330 |
| 18 | 13 червня 1950 року військовий трибунал Чернігівської області засудив на 25 років ув’язнення Василя Теребуна, Олександра Зуя, Івана Сірого, Михайла Горбащенка, Тимофія Койду, Анатолія Скляра, на 10 років позбавлення волі — Миколу Горбащенка, Василя Хошенка, Марію Койду, Володимира Стороженка, Дмитра Прядка, на 8 років — Єфимію Хижняк. Здебільшого їм на час дії організації було по 18—20 років.
Потрапивши в лабети енкаведистів, заарештовані старалися якомога применшити свою роль в організації, вдавали простачків. Вина Василя Теребуна була доведена, тому він не крився. Ось його діалог із слідчим:
— Що ж змусило вас стати на шлях боротьби з Радянською владою?
— Я був незадоволений існуючим колгоспним ладом, політикою Радянської влади на селі.
— Ви вважаєте себе переконаним ворогом Радянської влади?
— Так, я вважаю себе ворогом Радянської влади. І будучи вороже настроєним до існуючого ладу, я проводив контрреволюційну роботу, боровся за створення самостійної України.
Марія Койда отримала 10-річний термін позбавлення волі. Була в таборах Мордовії, Красноярська, Караганди. Особливо каторжно трудилася на ритті котловану, коли за день доводилося витягти-підняти нагору 300 тачок ... Із «зечкою» після звільнення хлопці боялися мати серйозні справи, хоча вона була й вродлива. Жінка працювала на заготівлі торфу, а згодом довгий час ланковою у колгоспі.
Більшість учасників підпільної організації не дожили до сьогодення. Та ті з них, хто нині мешкає на Чернігівщині, втішені, що не марно провели роки в таборах за вільну Україну.
Борзнянський район
Чернігівської області.
На знімках: Марія Койда в роки молодості й тепер.
Фото автора та з архіву М. Койди.
Із довідки про реабілітацію Марії Тимофіївни Койди:
«Арештована 23 березня 1950 р., звільнена 30 червня 1954 року. Утримувалася під вартою чотири роки і три місяці. На основі ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. М. Т. Койда реабілітована 31 червня 1991 р.»
21 серпня 2010. ( Голос України)
З Facebook-сторінки Сергія Павленка (посилання у коментарях) | 280 |
| 19 | З АРХІВУ НАПИСАНОГО
У ТЮРМУ ПОСАДИЛИ ЗА ТЕ, ЩО ЗБЕРІГАЛА ТРИЗУБ
На Чернігівщині 60 років тому була викрита молодіжна організація, яка боролася за Незалежність України
Село Кинашівка — невеликий населений пункт, який уже майже «дійшов» до Борзни. Бо розділяє його з райцентром якась сотня-дві метрів. Здавалося б, село як село. Тут, як і скрізь, городи, корови, зайнятий своїми турботами, роботами люд. Після колективізації, голоду, тяжкої війни 1941—1945 рр. начебто не могло й бути мови, щоб у цій сільській глибинці виросло покоління, яке вже щось знало про УНР, визвольні змагання. Люди тяжко заробляли на хліб насущний у колгоспі, ледь виживали в 1947 р. І ось у цих радянських реаліях у Кинашівці в 1947 році було створено молодіжну організацію.
«Гарячі голови», як їх пізніше називали односельці, не тільки негативно оцінювали на своїх вечірках сталінський режим, а й думали, як його повалити. І це в умовах спокійної, по-ударному працюючої Чернігівщини!
Цей протест не міг не зародитися без батьків, без побаченого на власні очі. Марія Тимофіївна Койда пригадує, як ледь пережили 1933 рік із млинцями з полови.
— У 1938 році батька забрали лише за те, що не хотів йти до колгоспу, — розповідає колишній політв’язень радянських концтаборів. — Із хати все повиносили, хлів розібрали. Повернувся батько додому 23 червня 1941 року... Німці його в перші дні окупації мало не розстріляли. Але врятувало те, що два роки був у таборах. Хотіли, щоб він служив у поліції. Та він відмовився, не вірив, що гітлерівці виграють війну.
Із матеріалів слідства випливає, що і другий кинашівський батько бачив у політиці Москви розбудову системи соціалістичного рабства. П’ятдесятирічний колгоспник Петро Ничипорович Горбащенко провідав дочку-студентку Марію, яка навчалася в Чернівцях. Він позитивно оцінив рух опору на Західній Україні, те, як місцеві жителі боролися проти примусового насадження колгоспів. Своїми враженнями поділився з молоддю. «Війна закінчилась, — казав він вісімнадцятирічному Василю Теребуну, — а життя залишилось те саме. Все одно доведеться вмирати з голоду, толку ніякого не буде. Якби був молодший, то пішов би в УПА». Він порадив це зробити співрозмовникові. Той прислухався до думки односельця.
Із матеріалів допиту Василя Теребуна:
«Восени 1948 на квартирі у Зуя увечері я разом з ним прочитав листівки. З думкою націоналістів про створення самостійної України Зуй повністю згодився. З тих пір ми з ним були відверті».
Невдовзі хлопці почали отримувати посилки зі Станіславської області з літературою, листівками. Проявляючи обережність, вони стали проводити бесіди з однолітками на заборонені теми.
Хоча молодь і діяла, дотримуючись конспірації, все ж тодішні органи держбезпеки не могли залишити без покарання невідомих зухвальців, які закликали трудівників Борзнянщини боротися за самостійну Україну. Хлопців та дівчат вирахували за кореспонденцією, яка надходила в Кинашівку із Західної України.
— На ім’я мого батька надійшла посилка з борошном, — згадує М. Койда. — Але в ній було подвійне дно. Там відправники приховали для молодіжної організації листівки. Батько віддав посилку Григорію Прядці, бо знав, що то все для нього.
У ніч з 6 на 7 листопада 1948 року Василь Теребун розклеїв і розкидав по Борзні близько 30 листівок, що закликали боротися за вільну Україну. Невдовзі Григорій Прядка вирішив поїхати до «Сергія» і стати в лави бійців УПА.
Згодом він надіслав Марії своє фото у формі упівця. Немов похвалився дівчині: ось ким став колишній кинашівець. А можливо, Г. Прядці подобалася Марія, але юнак так і не встиг насмілитися освідчитися їй у коханні. Так він залишився назавжди молодим, бо навряд чи вижив у борні за вільну Україну. Сліди його губляться у тому часі. А ось знайдене під час обшуку фото Григорія стало головним аргументом для арешту дівчини.
— Тепер тризуб скрізь, — мовить Марія Тимофіївна, — а тоді мені слідчий показав його на кашкеті Григорія. Я його запитала: «За що мене посадили в тюрму?» А він і каже: «А за те, що зберігала бандерівський герб». | 254 |
| 20 |  В догін до Трійці…
«Ареля», яку колись встановлювали по всіх селах східного Полісся, деінде ще й досі встановлюється, аби молодь та дітвора розважалися на свята. Як бачимо на фото, ця стоїть і досі у селі Верба колишнього Коропського району.
Колись саме «арелі» були місцями збору молоді для «гульні» на Трійцю або Купала (в залежності від місцевості).
Фото було взято з допису у Facebook-спільноті «Понорницька громада» (посилання у коментарях) | 1 391 |
