Постісторичний

🇷🇺 Іван Долгоруков (1764-1823) – російський князь з давнього роду Долгорукових, поет, драматург та мандрівник. Залишив цінні спогади та спостереження з життя в Україні – «Славны бубны за горами или путешествие мое кое-куда 1810 года» та «Путешествие в Киев в 1817 году». 🇮🇱 Описуючи життя та побут в місті Умань, князь не міг обійти стороною місцеве єврейське населення, з яким йому довелося зіштовхнувся напряму. Не знаю, наскільки опис перебільшений, але, судячи зі спогадів, євреї були особливо наполегливими в своїх пропозиціях. Ось як автор описує торгівлю та купівлю товарів у єврейських торговців:

«Місто заповнене жидами; багато і хохлів. Росіянина та поляка мало зустрінеш. При нас в Умані був торговий день, і народу зібралась тьма; я цілий ранок шатався в рядах. Торгівля обширна, і знайдете усе, що вам треба. Товари привозяться прямо з чужих земель; про їх ціну й говорити нема чого: усе неймовірно дороге. Більш того, без великих витрат важко буде щось купити, заплативши паперами. Найкраща монета тут – червонець; їх багато, і вони дуже поширені; потім срібло – чим старіше, тим вигідніше. Жиди в лавках оточать мандрівника, як мухи, і ти не відіб'єшся від них, не купивши у них чогось... Я в лавці свого господаря купив сукна на фрак, і не встиг вийти з гостинного ряду, як я був оточений п'ятьма кравцями-жидами; і усім хотілося мене вдягти. Поки я домовлявся з одним, інші стрибали біля мене зі своїми вимірюваннями, бажаючи, щоб перевагу надали саме їм; в кінці кінців її отримав один, який в той же вечір приніс мені повністю готовий фрак. "Ну! що за роботу?" – "Три червінця". По тодішнім цінам це складало 27 карбованців. Шалена сума! Але нічого не поробиш: треба було заплатити. Пошумів я наперед трохи, і жид, аби зм'якшити мій сум та вловити мене іншим способом, покаявся мені коротко та ясно, що він взяв зайву половину: "Але ж з кого, – додав він, – тоді мені взяти? Свій брат не дає. Ви мандруєте з доброї волі, витрачаєте гроші на те і се: чому ж не підкинути зайвий пенязь й до моєї киси? Оскільки, дорогий мій, усе, що ви витрачаєте, є зайвим: сидячи вдома, ніхто би з вас нічого не взяв". – "Резонно! Дякую, жиде, за правду; принаймні, ти не лестив, тому даю тобі твої червонці!"»

Джерело: И. Долгоруков. Славны бубны за горами или Путешествие мое кое-куда 1810 года. Москва, 1870. С. 217-218 #XIX_століття Постісторичний | Пропозиція

Моя стаття про розвиток етнічної свідомості українців у XVIII-XIX століттях. В статті висвітлений процес того, як відбувався відхід українців ХІХ століття від самоназви «русин», зокрема через явище т. зв. етнонімічного «відсторонення». Детально поданий етнорелігійний світогляд українців на різні суспільні та побутові питання: мова, шлюб з росіянами, географія, релігія, культура тощо. Наперед перепрошую за певні неточності в цитуванні та назвах джерел, оскільки система «Друкарні» забороняє будь-яку присутність російської мови в своїх довгочитах. Якщо виникнуть якісь питання, я завжди на зв'язку. Приємного читання! #історія_мови #ідентичність #стаття Постісторичний | Чат | Пропозиція

Настав час повідомити про те, що нашого товариша Лєві — анархіста, вегана та одного з адмінів анархомемів — більше немає з нами. Лєві зацікавився анархізмом ще з юного віку, адже не бачив інших альтернатив, окрім свободи та рівності для всіх людей. Перша наша зустріч відбулася ще в 2020 році: за його ініціативи ми ходили малювати символічне графіті на честь політв’язнів-анархістів лукашистського режиму. Він був товаришем, на якого можна було покластися, якому можна було довіряти та від якого завжди очікувати підтримку. Лєві брав відповідальність не тільки за себе, а й за близьких. Навіть не маючи власних ресурсів, він намагався допомагати іншим. Для нього була важливою справедливість, якої так не вистачало навколо. Він умів слухати, бути поруч, коли це було найважливіше. У ньому було щось справжнє — турбота без пафосу, гумор навіть у складних ситуаціях і вміння бачити в людині передусім людину.

я не можу, не вмію і не хочу не помічати ці проблеми. о, таааак, мені важливіше помічати це все і якось протидіяти, щось змінювати у кращу сторону, допомагати людям, аніж стояти осторонь від подій, бо мені болить якщо я проходжу повз і закриваю на цей безлад очі. так, хай я і не маю роботи, не маю антидепресантів та і їжі майже також й ледь живу, та мені головне щось у цій системі змінювати, викорінювати, бо саме і з цього й треба починати. з себе. як би погано не було. я маю. і ти також, якщо тобі не всеодно. (с) лєві

Ми втратили справжнього товариша, але його пам’ять та добрі наміри будуть жити разом з нами: у наших діях, у наших розмовах, у нашому прагненні до кращого — він буде поруч. Спочивай із миром, Лєві 🕯🏴

Ми завжди маємо займати чиюсь сторону. Нейтралітет допомагає пригнічувачу, а не жертві. Мовчання заохочує мучителя, а не пригніченого.

- Елі Візель (1928-2016), письменник, професор, жертва та популяризатор Голокосту, який підтримував Боснію в її боротьбі за свободу 📸 На фото – Е. Візель (у касці) разом з А. Ізетбеговичем. #Югославські_війни #бошняки #Балкани Постісторичний | Пропозиція

«Пакет» Венса-Овена. Провальна спроба встановити мир у Боснії 📝 Одна з найбільш відомих спроб завершити Боснійську війну 1992-1995 рр. увійшла в історію як «План Венса-Овена» – пакет проєктів з врегулювання війни в Боснії та Герцеговині. План миру отримав назву від імен своїх авторів – спеціального посланця ООН, державного секретаря США у відставці Сайруса Венса (1917-2002) та лорда Девіда Овена (нар. 19368), посередника від Європейського Союзу. 🇧🇦🇷🇸🇭🇷 План здобув повну підтримку хорватської сторони в особі тодішнього президента Хорватії Франьо Туджмана (1922-1999) та часткову підтримку бошняцької сторони в особі Алії Ізетбеговича (1925-2003). Але сербська сторона в особі президента сепаратистської Республіки Сербської Радована Караджича (нар. 1945), президента Сербії Слободана Мілошевіча (1941-2006) і голови Союзної Республіки Югославії (в склад якої входила Сербія) Добриці Чосіча (1921-2014) цілком відхилила «пакет» як неприйнятний. 🔫 План полягав в припиненні вогню й утворенні демілітаризованої зони, після чого послідували би перемовини щодо переорганізації Боснії і Герцеговини на унітарну державу з автономними областями. Ці 10 областей були виділені за етнічним принципом (бошняцькі, сербські та хорватські). Така пропозиція була неідеальною, але являла собою непогану альтернативу сепаратистським проєктам Республіки Сербської та хорватської Херцег-Босни. 💥 На конференції було запропоновано підписати три договори – про військові групи, конституційні принципи та про мапи провінцій. Усі основні три документи були прийняті хорватами, два з трьох – бошняками (бошняки наполягали на перегляді мап), а серби відкинули усі умови, намагаючись гнути свою лінію через позицію сили. 🇨🇭Перші мирні перемовини відбувались з 23 липня по 2 серпня 1993 р. у місті Женева, де проходила відповідна конференція. Таких конференцій тут відбулося ще два – у вересні 1993 р. та у 1994 році. З результатами першої мирної конференції ми можемо ознайомитись на сторінках архівних випусків газети «Визволення» (бошн. «Oslobođenje») 1993 р. за що дуже дякую своєму боснійському другу. Про першу фазу перемовин у Женеві доволі влучно висловився член боснійської делегації Міро Лазовіч (серб, до речі):

«Також виникла ситуація, коли не вдалося перейти до остаточного підписання всіх документів, бо роботу над мапами раптово припинили. Співголови конференції вимагали, щоб усе було підписано в пакеті. Бобан [очільник сепаратистської Республіки Херцег-Босни] і Туджман також наполягали на цьому. Наша делегація прийняла два документи (конституційні принципи та військові групи), але вважала, що над мапами потрібно ще працювати, і це перенесли на неділю, коли конференція має продовжитися. Сторона Караджича, хоч і не прямо, але відкинула всі три документи. Я вважаю, шкода, що не вдалося докласти додаткових зусиль, аби й наша делегація підписала третій документ, бо сторона Караджича ще раз показала себе у справжньому світлі для світової громадськості, і нам було б дуже вигідно прийняти всі запропоновані папери. Утім, сподіваюся, що в неділю і наша сторона підпише цей документ, тим більше, що два попередні документи відповідають нашим інтересам»

❌ Пан Лазовіч мав право на свою візію, але все ж скепсис щодо запропонованого поділу Боснії і Герцеговини на 10 етнічно монолітних областей можна зрозуміти, оскільки А. Ізетбегович вважав, що договір про мапи розділить три народи між собою, хоч і під ковпаком унітарної держави. В результаті план Венса-Овена провалився, хоч і мав перспективи. Це сталося передусім через сербську сторону, яка, очевидно, не бажала відмовлятись від своєї омріяної ідеї Великої Сербії. Хорватів, що цікаво, план влаштував повністю, що свідчило про їх намір скоріше завершити війну і сфокусуватись на кнінсько-кра́їнських сепаратистах. Бошняки також приймали план, хоч і не повністю. Не судитиму правильність такого рішення з боку бошняків, бо це їх країна, але як би там не було, серби заруїнили усі шанси закінчити війну, поки їх не притиснули аж у 1995 році. #Югославські_війни #бошняки #Балкани #серби Постісторичний | Пропозиція

Підтримка Боснії на Балканах під час війни 1992-1995 рр. 🇧🇦 Країни Балканському півострову, що не були замішані в Боснійській війні 1992-1995 рр., виражали свою підтримку бошняцького народу в його боротьбі за свою незалежність. При чому на усіх рівнях – як політичному, так і народному. 🇧🇬 Найпершою країною, яка визнала Боснію і Герцеговину ще до проведення в Боснії відповідного референдуму та акту проголошення незалежності, була Болгарія. Так, саме ця православна країна першою визнала «ісламістську» Боснію ще 14 січня 1992 року. 🔫 Серед бійців Армії БіГ були також громадяни Болгарії. Наприклад, відома історія Діяни Марінови – болгарської доброволиці, яка загинула зі зброєю в руках у 1994 році, захищаючи колону з Гораджі. Між іншим, в Гораджі діяли також наші українські миротворці. 🖋 Моральну підтримку Боснії виявила болгарська поетеса-антикомуністка Блага Дімітрова (1922-2003), яка боролась з комуністичним режимом в Болгарії до самого його повалення. У 1993 р. вона написала вірші під загальною назвою «Боснія, боле мій», присвячені війні 1992-1995 років. Окрім цих, поетеса писала й інші твори про Боснію. 🇸🇮 Відкрито підтримував Боснію й Герцеговину також перший президент незалежної Словенії Мілан Кучан (нар. 1941), який на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН говорив про необхідність надання Боснії членства в ООН. М. Кучан давав спеціальне інтерв'ю для газети «Oslobođenje», в якому він сказав:

«Війна проти Боснії і Герцеговини має інший характер, ніж війна, яка велась у Словенії. Це війна проти суверенної, міжнародно визнаної держави, члена НБСЄ (нині ОБСЄ) та потенційного члена ООН. Війна в Боснії і Герцеговині – це напад на всі основоположні принципи міжнародних відносин: незмінність кордонів силовим шляхом, відмову від застосування сили у міждержавних стосунках, відкидання територіальних претензій до суверенної та незалежної держави, принципи поваги та захисту суверенних прав людини і прав меншин. Усі ці принципи захищаються в Боснії і Герцеговині, тобто саме там відстоюється новий світовий порядок. Якщо міжнародна спільнота дозволить порушити ці принципи в Боснії і Герцеговині, якщо не зможе їх захистити, якщо поступиться перед насильством і агресією, тоді новий європейський і світовий порядок стане фікцією, ілюзією»

🇲🇰 Осторонь не залишилась й Республіка Македонія. 26 квітня 1992 р. у Скоп'є була проведена зустріч президента Боснії Алії Ізетбеговича (1925-2003) та президента Македонії Кіро Глігорова (1917-2012), під час якої відбувся обмін заявами про дипломатичне визнання держав один одного. Після обидва голови країн провели дружню бесіду та обмінялися думками щодо війни. Також А. Ізетбегович та К. Глігоров разом відвідали місцевий табір бошняків-біженців. 📰 В своєму коментарі для вже вищезгаданої газети президент Македонії виразив обурення з приводу сербської блокади Сараєва в коментарі:

«Це найстрашніше, і я навіть не можу собі цього уявити. [...] До певного результату необхідно дійти шляхом діалогу. Сам факт того, що сьогодні велися відкриті розмови, свідчить про наявність бажання вийти з цієї ситуації, адже кожному зрозуміло, що подальша ескалація війни в Боснії і Герцеговині є злочином проти населення»

🇷🇸🇬🇷 У політичного керівництва Сербії дещо пригорало від пробошняцької активності Скоп'є, тому між 1992-1993 рр. Белград планував запропонувати Греції разом поділити Македонію, однак, на щастя, між македонцями та греками ненадовго нормалізувались стосунки у 1993 р. (якщо то взагалі можна так назвати), а план поділу став неактуальним. 1 фото – Діяна Марінова; 2 фото – Блага Дімітрова; 3 фото – стаття про виступ президента Словенії Мілана Кучана, який підтримав Боснію; 4 фото – відомість про зустріч Алії Ізетбеговича з Кіро Глігоровим; #Югославські_війни #македонці #бошняки #Балкани Постісторичний | Пропозиція

🇬🇧 Річард Клог (нар. 1939) – британський історик, спеціаліст із сучасної історії Греції, співробітник оксфордського Коледжу Святого Антонія. Власник високої грецької нагороди – золотого хреста ордена Пошани. Є автором своєї найвідомішої праці – «Коротка історія Греції» (англ. «A Concise History of Greece»). 🤔 Давайте глянемо, за що президент Греції особисто нагородив історика. 🇲🇰 В книжці прямо згадується про те, що грецьке населення Егейської Македонії не є корінним, а складалося великою мірою з біженців, прибулих сюди після 1913 р. із Західної Анатолії, Понту, Болгарії, Сербії, Російської імперії та інших країн:

«Потік біженців в такій великій кількості та їх переселення здебільшого до нещодавно приєднаних земель «нової» Греції кардинально змінили етнічне обличчя країни. Греки, які були меншістю в грецькій Македонії одразу ж після Балканських війн стали абсолютною більшістю. Перепис 1928 р. зафіксував, що майже половина мешканців Македонії були біженцями. Наприкінці Першої світової війни греки нараховували менше 20% загального населення Західної Фракії включно з вагомим мусульманським елементом. Після завершення обмінів населення їх частка зросла до 60%. Таким чином Греція етнічно стала однією з найбільш гомогенних країн на Балканах, навіть якщо проблема з меншістю мусульман (переважно турок), слов'яно-македонців, волохів та албанців усе ще залишалась чутливою. І що важливо, майже усе грецьке населення з Близького Сходу поселилось в межах грецької держави»

📝 Є також не менш цікава мапа, на якій проілюстрована статистика, озвучена автором. Мапа показує щільність біженського (тобто некорінного) населення в кожній з провінцій тодішньої Греції. В легенді позначки означають кількість біженців на одну тисячу загального населення. Як бачимо, найбільш темною областю є саме Егейська Македонія (40% населення – прибулі), за виключенням хіба що Халхідіки, де дійсно історично проживала грецька більшість. Зрозуміло, що там, де вже була грецька більшість, не було потреби в колонізаторському заселенні. Джерело: R. Clogg. A Concise History of Greece. Cambridge, 1992. P. 105-107 #македонці #Балкани #греки Постісторичний | Пропозиція

🧬 Генетична мапа, яка показує відсоток праіндоєвропейського компонента в сучасних народах Європи. 🇲🇰 Давні індоєвропейці стабільно складають 36-40% предків македонців. 🇬🇷 Цього не скажеш про греків, які окрім самої Греції, також заселяють острови Крит й Кіпр. Разом з тим лише 9-11.8% греків-кіпріотів мають в предках праіндоєвропейців, і 18.9-21.6% – населення Криту. Острови є острови, вони ізольовані, тож до цього питань нема. Але тут виплив цікавий момент з т. зв. «егейськими» греками, які демонструють малий відсоток праіндоєвропейських предків – лише 18.6%. Навіть генетика показує, що греки в Біломорській Македонії не є корінними, будучи вихідцями з турецької Анатолії. #македонці #Балкани Постісторичний | Пропозиція

🇲🇰 Генетичний портрет сучасних македонців. Тож, македонці є нащадками: 🌾 Ранніх європейських землеробів – 50.8% 🏹 Західних степових скотарів – 35.6% 🏹 Західних мисливців-збирачів – 7.4% 🌾 Іранських неолітичних землеробів – 6.1% #македонці #Балкани Постісторичний | Пропозиція

🔴 Терміновий збір на допомогу побратиму активіста «Прямої дії» У нашого товариша й активіста Юрчика, який зараз перебуває в ЗСУ, сталася біда: його побратим із бойового виходу потрапив у засідку й отримав серйозне поранення. Ситуація критична, лік іде на дні: потрібне термінове лікування, аби уникнути ампутації. ❗️Збір іде напряму на картку його дівчини: 5168745615511349 Будемо дуже вдячні за донати і репости. Кожна гривня має значення!

«У літературі є Шекспір, а в костюмах — Каринська» - саме так про Варвару Каринську писав відомий балетний хореограф Джордж Баланчин. Хто ж вона і за що їй дали «Оскар»? Варвара народилася в Харкові в родині текстильного магната Андрія Жмеринського. Так, саме завдяки йому в місті з’явився Благовіщенський собор у його сучасному вигляді. Дівчинка з малих років займалася рукоділлям, що і стане поштовхом у майбутньому. У 1915 році вона разом з чоловіком переїхала до Москви та створювала там колажі зі шматків тканини та малюнків. Але Жовтневий переворот змінив її житті, адже їй прийшлося переїхати до Криму, а батько втратив бізнес. Та вже незабаром Варвара повертається до Москви, де шиє капелюшки та сукні й відкриває школу вишивання ARS. Та не все так просто, більшовики вимагають націоналізувати бізнес, а їй - шити прапори для Червоної армії. Звісно, на таке вона погодитися не могла, тому вирішує тікати з СРСР. Для цього розробила таємний план: нібито вирушила в Європу на виставку учнівських робіт на тему слави СРСР, але під дитячими роботами Каринська сховала унікальні вишивки 12–18 століть, які дбайливо колекціонувала. Діаманти, які в неї лишилися, зашила в капелюх доньки, а в підкладку свого пальта сховала гроші. Так їй вдалося почати нове життя у Парижі. У столиці Франція вона легко знайшла собі роботу, зокрема створювала костюми для балету, і навіть співпрацювала із Сальвадором Далі. Пізніше був Лондон та США. Саме вона оформила експозицію Сальвадора Далі на Всесвітній виставці. Та головним її винаходом, який полегшив життя балерин, стали зручні балетні пачки, адже раніше вони були важкими. Але це ще не все. У 62 роки Варвара Каринська стала першою жінкою, яка отримала «Оскар» за костюми — до фільму «Жанна д’Арк» з Інгрід Бергман у головній ролі. Вона сама їздила у Францію, вивчала старовинний одяг і шила все вручну. Трьох років не вистачило дожити їй до 100-річчя, але за період свого життя вона створила понад 9000 костюмів. Тому Каринська по праву вважається важливою фігурою у світі моди, дизайну та балету. Підписатися|Зарядити

Дівчина подарувала мені шикарний альбом для зберігання монет та банкнот. Тепер тут поміщена уся моя нумізматична колекція 🥰 Просто обожнюю свою кохану ❤️ #колекції Постісторичний | Пропозиція

🚬Радянська влада знала про репресії нацистів проти ОУН(б) й навіть публікувала відповідні документи в офіційних виданнях І в той же час, офіційні радянські друковані видання публікували наказ айнзацкоманди Ц/5 від 25 листопада 1941 року арештовувати та розстрілювати оунівців через те, що ті готують антинімецьке повстання. Ідеться про документ, добре відомий дослідникам, який вміщений у 39 томі повного зібрання матеріалів Нюрнберзького процесу. Також згадане повідомлення з витягами з документа передруковувала газета "Красная звезда" (№ 60 за 11 березня 1944 року) - друкований орган Народного комісаріату СРСР з військових справ (знайшов історик Володимир Мороз). У тексті прямим текстом говориться про репресії нацистських спецслужб проти бандерівців:

📰Следует отметить, что кровавые расправы проводились гитлеровцами и над темп украинцами-националистами. которых Гитлер использовал вначале для борьбы против Советского Союза, а затем разделался с ними самим гнусным и коварным образом, под предлогом якобы того, что бандеровцы "готовили восстание". В директиве оперативной команды Ц/5 полиции безопасности и СД за № 12/41 от 25 ноября 1941 г. с грифом "секретно, государственной важности" в отношении, например, украинских националистов, возглавлявшихся Бандерой, говорится: "Все активисты бандеровского движенияя должны немедленно арестовываться и после тщательного допроса должны быть без шума ликвидированы под видом грабителей... Этот документ, после ознакомления с ним, должен быть немедленно уничтожен начальством команды" (подчеркнуто в подлиннике). (См. Фотокопию Л. 7).

А в СРСР до 1991 року, а після - в Росії розповідають про нібито "колабораціонізм" Бандери та оунівців. Ось таке лицемірство комуністів та їх теперішніх послідовників. #бандерівці #антинімецькадіяльність #документи 🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍 Шляхами Визвольної Боротьби 🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍

Я таке роблю вперше, але якщо хто захоче щось мені підкинути в честь дня народження, то я тут залишив банку 👉🏻👈🏻 https://send.monobank.ua/jar/3XPoH7btRF

Сьогодні 15 травня, а це значить, що сьогодні буде перемога, а ще мені стало на 1 годік більше. З приводу свого дня народження хотів би нагадати про збори, які вже давно висять, тож їм необхідна ваша підтримка. 🇺🇦 Збір на машину для мобільної групи ППО ДУК «Правий Сектор» 🇺🇦 🐺 Збір на апаратуру для бійців підрозділу безпілотних авіаційних комплексів 41-ї ОМБр, а також для бійців 1-ї ОШБ ім. Дмитра Коцюбайла Хочете мене сьогодні порадувати – закидуйте свої гривники для наших захисників.

Сьогодні 15 травня, а це значить, що сьогодні буде перемога, а ще мені стало на 1 годік більше. З приводу свого дня народження хотів би нагадати про збори, які вже давно висять, тож їм необхідна підтримка.

🇷🇺 Класичний російський історик Дмитро Бантиш-Каменський (1788-1850) про особливості окремішності України:

«Звернемо нашу увагу на Малоросію. Ідіть від Москви на південь, і ви побачите, що поступово помічаєте зміни, за Десною та Сеймом ви прийшли до народу, зовсім відмінному від нас, чистих русів. Мова, одяг, вигляд обличчя, побут, хати, світогляд, повір'я – зовсім не наші! Скажімо більше: на нас там досі дивляться неприязно. Ім'я "москвитянин" ("москаль") показує наше відчуження від тубільців. Ім'я "козак", яким пишається тубілець, говорить вам, що він не вважає вас своїм земляком. Це – Малоросія»

Джерело: Д. Бантыш-Каменский. История Малой России, 3 части / Московский телеграф. Москва, 1830. Ч. 35. № 17-20. С. 76-77 #історія_мови #ідентичність #XIX_століття #культура Постісторичний | Пропозиція

🇦🇹 У австрійській книзі «Церковні та державні постанови щодо греко-католицького обряду русинів у Галичині» (1861) авторства Міхаїла Ріттера фон Маліновського подане доволі базоване уявлення галичан на середньовічну і ранньомодерну історію України. Текст переписав більш сучасною мовою, але зі збереженням кістяка оригіналу (мовознавці, якщо щось неправильно передано, не бийте пж 🙈). 🌞 Про земельні порядки на Русі:

«Чувство справедливости било у народа нашого так далеко розвіто, що знаноє "jus ruthenicale" розділяло господарські поля на близші і дальші, на лучші і горші, на полудневи, полуночни, всходни і заходни, а в тих больших поділах або гонах назначало каждому господарові ніви і загони для ровной вигоди і невигоди, пощади і страти от градобітья. Посіданія міст і сел, также поєдиноких господаров билі докладно ограніченни копцамі і межами. Родина панов Дідушицьких переховує старі руські пергамінови акти, із которих видно, що старости руські особисто наглядали межей і копцев»

📖 Що цікаво, ідея навчати народ його ж мовою обґрунтовувалась історією та культурними здобутками наших пращурів, а не банальною практичністю:

«Ктож уважаючи на все сіє не допустить, що наші давни школи ревно занималися образованієм нашого руського язика і просвіщєнієм нашого руського народа? Ктож подивує нашому руському народові, що он, видячи себе в старині, в таком красном світлі, не хоче себе опустити, не хоче себе запропастити?»

🇷🇺 Тут же було сказано про старшість українського (себто руського) народу над російським (великоруським):

«Досі била бесіда о старих часах руського народа, коли он бил єщє на своєй волі, коли он бил єщє самостоятельним межи сосєдними народами: угорським, которого князі убігалися о трон Галицький, польським, литовським і румунським, коли єщє так званий великоруський або російський народ подлягал Києву, начавши свою самостоятельность допіро с XIII віком, а живши тогда і долго потому на просвіщенію народа малоруського, виплеканом в Києві і в других містах руських»

Джерело: M. R. von Malinowski. Die Kirchen- und Staats-Satzungen bezüglich des griechisch-katholischen Ritus der Ruthenen in Galizien. Lemberg, 1861. P. 843-844 #історія_мови #ідентичність #XIX_століття #культура Постісторичний | Пропозиція