Аманентність

Книжку, яку прочитала кожна блохаста собака, написав чувак-військовий, і вона була придбана мною лише з тої причини, як мене бісило бачити її на полицях кожного книжкового магазину. Мені хотілося написати щось таке повне жовчі, щоб потішити свою нетакушність, щоб ще раз розповісти людям, що популярні книжки це здебільшого собача кучка, і десь на першій половині цієї книги так і здавалося. Простий текст у перемішку з суржиком, подекуди дивні поп-культурні приколи, від яких ставало смішно у поганому сенсі, і постійно виникаюче запитання: «Нащо я це взагалі читаю?». Хтось мені одного разу сказав: «Єдиний спосіб написати якусь інтелектуальну художку – це напхати її доверху відсилками». Скоріш за все, це і є та деталь, через яку ця книжка спрацювала, і як приємно іноді буває помітити деякі моменти, поки автор не запхне тобі їх прямо у обличчя. Історія крутиться навколо молодого хлопця, колишнього військового, який не може вибачити собі чужих смертей. Він опиняється в сеттінгу забутого богом смт десь в глибині південної України, із площею в центрі, де так дешево стоїть напис «Я ♡ Буськів Сад», із покинутим цукровим заводом, метановими катакомбами під землею, і людьми, яким вже не можна допомогти (що він і намагається зробити впродовж усієї книги через його минуле). Історія нашпигована відсилкам, якими вас нагодують у купу різних способів, як-то наприклад персонаж по імені Харитон, який відвозить в це пгт людей і кладе їм до рота монету. Кожний персонаж – уособлення гріха, що заповнило людину до краю, а це село – геєна вогненна без надії на спасіння, що потонула у людській хіті та байдужості, і вона спалахне знову і знову. Персонажі - хтонічно знайомі, як-то молода дівчина, яка терпить насильницький секс, мєнт - алкоголік, якому наплювати на все, сеттінг деприсивного пгт дає про себе знати майже з перших рядків. Книга побудована нелінійно, як спіраль, чим далі – тим більше містичність розкручується у пряму лінію. Чим ближче було до кінця – тим приємніше було читати цю історію. Містика перестане так топорно кидатися у обличчя, ніби дешева фантастика, а людський гній перетравиться на паливо. Залишиться лише трохи солодкий післясмак абсолютно живого відчуття цієї історії. by 1.57

Отже, прочитано. Збірка різноманітних жахастиків українських авторів. Особливо запамʼяталась повість про медоїдів, таке собі «Сонцестояння» на поліщуцький лад. Також класним була повість про Ядерну війну на півдні України, та про начальника жеку пацюка і міністерство теплоти. Та про перше місто Єрихон, боротьбу хтоні та синів Богів. Від деяких повістей було аж не по собі, приходилось дочитувати вже в проміннях сонця. Хоча рекомендую читати під ніч, зору не шкода!

КАРТА На стінах плями, наче ввігнуті шипи Всередину кімнати. Дня святого Прикмети. На поличці: книги й пил, - Їх не чіпали жодну надто довго. А сон шкребеться наче кіт - по віям. Безглуздий сон - як хрещення дітей, Мовчи про добрий світ сумним повіям Вони його стрічають кожен день. А десь неподалеку смерть чекає, Можливість раю завше ходить поруч. Розтанув страх і тягне вниз як камінь Твій сумнів, що Він не прийде на поміч. Залізо та бетон - як кров та плоть епохи, І погляд знизу блискотом ножа, Де вже нема ні янголів, ні Бога, А тільки розум і його сліпа межа. — Олексій Варламов МЕТАРОМАНТИКА

Гарну штуку зустрів

Я якось пропустив, чому на фронті стало так багато хімічних речовин? Не зустрічав, де б про це писали, але якщо мовчать, то може і наші використовують, але пішла якась повальна тенденція, що під Курахово у нас так було, що в Запоріжжі. Юнґер vibes

Otto Dix - Der Krieg, 1932

Прочитав короткі оповідання Майрінка, які він писав лише на початку своєї кар'єри - цікаво, що це вже другий-третій німецький інтелектуал, який недолюблює офіцерів своєї країни, та й здається саме явище прусського юнкерства. В короткій новелі, де з Індії прислали спеціальний розчин, який відтворює те, про що ви думаєте, його дали одному офіцерові - розчин перетворився на чорну діру, яка почала поглинати повільно усе на своєму шляху. Моммзен ще наприкінці 19-го сторіччя відкликається про юнкерство не дуже, коли здавалося після переможної війни, воно має бути апофеозним. Ремарк годі і казати. Шпенґлер зазначав, що література - явище інтернаціональне і люди, які неї займаються - по своїй натурі космополіти, адже намагаються говорити про загальні речі, вище національного, хоча нація - найвище виявлення Я, а армія - засіб захистити це Я, а можливо і проявити його. Інтелектуали, які відірвалися від світу і які почали гнатися за загальним, вічним, або тим, що називають вічним сьогодні, не люблять юнкерство. Ніцше недолюблював німців, але в війні він бачив істинне виявлення натури цієї нації, можливо, як поет він пішов глибше інших. Направлення замість протяжності. Сучасні українські інтелектуали, по типу Пломіня, шукають натхнення в цьому явищі, відшукавши Юнґера, як апологета і трубадура прусського юнкерства, який до речі хотів служити в французькому іноземному легіоні до початку війни й писав цікаве есе про французьке слово і надихався французьким. Але він жив в тій реальності, де мілітаризоване прусацство було не гарною картинкою в підручнику, а великою системою з ненавистними бюргерами. Знову ж, все що питається - померло. Українці шукають гарний мілітаризм, бо його немає, бо живуть в доволі вільній, ліберальній країні, в той же час російські інтелектуали постійно шукають лібералізму, цікавляться дивним постмодерном, який потрібен для умовного приголомшливого ефекту й саме таке пишуть, бо їх можуть зацензурити, а в країні, де немає цензури - з чим боротися? Та сама ситуація і з християнством, коли ним почали цікавитися, як явищем - воно вже покинуло серця людей; захисники монархії з'явилися після повалу оних; братство І-суса з'явилося, бо інших було мало. І в раю ми будемо доводити, що в пеклі цікаво і є з ким поспілкуватися.

Літо 2021. У розпорядженні надійний ендурік, купа вільного часу і поетичний юнацький настрій. Тривалі мандри південними степами дали на момент зазирнути у саме гирло того самого архаїчного козацького духу, побачити живу динаміку цієї землі, відголос Фронтиру, який колись зводив нанівець вельмож і самовільно робив нових. Квітуча земля, яка охоплювала своєю легкістю все навколо, зелені долини, сині лимани і щасливі люди — філософський стан, в який тебе вводила неначе сама Україна, кажучи: "Зрозумій мене, нарешті. Я — це все навколо, таке як воно є. А можливо, можна краще?" Такого літа вже не буде. Вже не буде сяяти сонце так яскраво і безтурботно, як сяяло тоді, і не буде в нашій уяві потреби про романтизовану козацьку фронтирність — бо ми отримали бойове розпорядження тримати границі Фронтиру дійсного, такого як він є зараз, і його межі нині виміряються мапою DeepState. Уві сні і наяву перед очима тепер завжди будуть обличчя загиблих побратимів. Чисті руки, що ти відмив від застоявшегося бруду, не забудуть приємне відчуття зброї, серце не забуде мандраж першої контузії, гордість не дасть забути перший результативний бій. І не треба забувати. Ми солдати Фронтиру у вогні, Лицарі динамічного творіння, яким Бог дав меч не для того, щоби ви його відклали. Ким би ви не стали, де би ви не були — але ця війна житиме у вас, як маленький вогник, який неможливо погасити. І на суді Бог порахує кількість врятованих життів і знищених ворожих танків. ☨ ГОРДІЄНКО ☨

Інформація на подумати. Франція мобілізувала ~7,5млн людей, маючи населення в 40млн людей, під час першої світової війни.

#хоттейк Не розумію чому усі говорять про пониження віку мобілізації, якщо його можна навпаки - підвищити. Якщо вже пенсія з 65, то і демобілізація з 65, вибачте, якщо можете працювати, то зможете і служити. Це вирішить багато проблем в країні, всі ж постійно говорять, що на одного робітника стільки ось пенсіонерів... А рекрутингові кампанії: "чому твої онуки мають виправляти твої помилки?" або "що ти вже розповідаєш онукам? Краще покажи!"

Моя Alma Mater ННІ «ФТФ», Харків, жовтень 2024

В цьому році нобелівську премію по економіці отримали автори книги "Чому одні країни багаті, а інші бідні" Дарен Аджемоглу, Джеймс Робінсон, Саймон Джонс. Заради цікавості, я знайшов цю книгу та відкрив, думаючи, що від складності закриваю на 10-15%, але виявилося, що це науково-популярна література шкільного рівня. Основна ідея книги - це політичні інститути визначають економічні, а інші теорії економічного процвітання не працюють. Книга використовує в якості аргументів історію, що особисто для мене цікаво, але здається недостатньо глибоким зануренням, все ж книга про економіку, а не про історію, мозолить очі те, що одна проста думка повторюється нескінченно і в один момент починаєш думати, що читаєш просто агіт шизу, де тобі повторюють, що якась ідеологія - добре, інша - погано. В данному випадку, це демократія, і політичні інститути демократії визначають економічне процвітання, приклад диктатури Південної Кореї, де спочатку були економічні практики, а потім правильні політичні розглядається, але тут, як завжди, є нюанси. Сири-сири в свій час теж мав економічне зростання, хоча і мав зооооовсім інші політичні практики далекі від демократії - це також зазначається в книзі, як несталий ріст, який швидко зупиняється і все ламається, так автори роблять прогноз і для сучасного Китаю. Загалом, книга не потребує від вас будь-яких попередніх знань і, як науково-популярна, читається дуже легко, має достатньо історичних прикладів, щоб бути цікавою.

Hermann von Kaulbach - Martyr on the Cross, n.d.

Пробач мені, Господи, Що як боржник прошу А не як син Твій Що чекає царства Твого Пробач мені, Господи, Що син твій сповен сумніву Але чекає руки твоєї Слова Твого, Погляду й Дихання Пробач мою чорну душу Що не знає радості Що не може нести її далі Смолоскипом Слова Прошу лиш Вогню вогню вогню Твого меча Твого гріму Твого закону Що пройде крізь мене Каяттям Та залишиться в руках Амінь

Війна на виснаження - погана тактика проти росії... В той же час перша світова... Взагалі канал хороший, одразу видно, що кожна копійка не даремно йде, тут ми драгуни на мотоциклах, там він ще розповідає, що ніяких людських хвиль не існує. До речі, деякі цивільні теж думають, що це міф, бо надто якось це гіперболізовано, але ось починаючи з Роботино я постійно таке бачу: завозять дебічів в село, викидають майже в повне оточення і іноді коробка встигає поїхати, іноді ні, бачив як на квадроциклах заїзжають. Там, де я зараз, постійно чути мотоцикли, ну тобто це здається так абсурдним, але це дійсність війни.

Ми не воюємо ГУБАМИ, ми відроджуємо кавалерію!!! Я не м'ясо на мотоциклі, я драгун!!!!!!!!