🟡 Постернак

Тепер вже очевидно, що тема послів обговорювалась в Анкарі на зустрічі Зеленського і Трампа. Але, думаю, не лише фігура посла України в США, яким стане Юлія Свириденко (і це непогана кандидатура), а й перспектива призначення посла США в Україну. Нагадаю, в червні Джулі Девіс завершила дипмісію в Україні на посаді тимчасово повіреної США. Дуже низький рівень представництва не відповідає новій динаміці американсько-українських відносин. А попередниця Девіс, колишня посол США Бріджит Брінк, залишила посаду ще у квітні 2025 року.

До речі, ймовірний прем'р Сергій Корецький був у складі делегації України на саміт в Анкарі та був на зустрічі Зеленського із Трампом. Фото в якості доказу.

Кадрова встряска проектувалась Зеленським в Анкарі. Швидке заповнення більшості позицій можливе лише за умови їх оперативного супроводу в Раді. Тепер зрозуміло, чому під час саміту НАТО в Анкарі із Зеленським був лідер монобільшості Давід Арахамія. Пару днів тому назад, деякі тг-канали писали, що Арахамія проговорив із Зеленським питання, які не міг проговорити в Україні, оскільки у Зеленського в Києві не завжди є час на прийом та обговорення.

Зеленський міняє прем'єра. Свириденко йде разом з усім складом Кабміну у відставку (а значить і міністром оборони Михайлом Федоровим). ТГ-канали вже прзначили найбільш ймовірних кандидатів - Сергія Корецького та Дениса Шмигаля (бо Президент мав із ними зустрічі, як і з міністром внутрішніх справ Ігорем Клименко). Я б Корецького назвав "новим Шмигалем" (до речі, обидва - вихідці - з енергетики). Щодо причин. Перша - оголошення зміни глави уряду відбувається після зустрічі Зеленського із Трампом, української та американської команд. Свириденко за рік прем'єрства сформувала багато ефективних зв'язків із Вашингтоном, саме вона супроводжувала українсько-американську угоду про мінеральні ресурси. Ймовірніше за все, американсько-українські відносини набудуть нового дієвого рівня і їх потрібно супроводжувати. І американцям потрібна максимально довірлива людина високого посадового ранку, яка б не мала корупційному шлейфу та володіла прямими виходами на Президента України. Тому її швидко направлять послом України в США. До речі, думаю, варто очікувати і призначення нового посла США в Україну. Друга причина - тінь екс-голови ОП. Для багатьох в оточенні першої особи Свириденко залишалась "людиною Єрмака". Навіть якщо підстав так вважати після його усунення не було. Юлія Анатоліївна швидко зорієнтувалась відповідно до нових балансів в системі влади, але шлейф сприйняття вона перекрити не змогла. Третя причина - проблеми у взаємодії із Радою. При всіх певних позитивних заслугах Свириденко (а вони, безумовно, є і вона точно не найгріший прем'єр), їй об'єктивно не вдалось налагодити оптимальну роботу із парламентськими комітетами, депутатськими фракціями та групами інтересів всередині них. Вона не створила гарантовану та стійку власну опору в парламенті. Є ще конспіративні причини. Поширюються чутки, що проти Свириденко могли працювати НАБУ і САП, а тому це превентивний маневр. Але це конспірологія поки що. Корецький - це кандидатура виключно самого Зеленського. Замкнена на нього, позбавлена політичних амбіцій та глибокої інтеграції у певні конкуруючі групи впливу в оточенні Президента

Помер американський сенатор Ліндсі Грем. Лише недавно він був в Києві, давав брифінг на Михайлівській площі, просував антиросійський санкційний законопроєкт. Причини смерті - короткочасна раптова хвороба.

Є в історії з ухилянським ексцесом у Львові один важливий момент. Яким би не був виправданий потяг до надуманої справедливості, кугутська дикість вгодованих цивільних чоловіків у часи воєнного хаосу робить виправданим і бажаним будь-яку жорстку протидію подібним випадкам та посилення заходів мобілізації. Так вже влаштовані ці терези.

РНБО постановило!

Найбагатші депутати - це члени фракції старого і затухаючого політика Порошенка - «Європейської солідарності». Зрозуміло, що це все за рахунок його коштів, але факт промовистий. Сукупний дохід 25 депутатів від «ЄС» склав понад 4,1 млрд грн. Це у понад 5 разів більше, ніж сукупний дохід 228 депутатів «Слуги народу».

Гадають нині в політикумі, а яким таким чудом Зеленський міг планувати вибори вже восени цього року, питаючи Залужного про участь? Хіба так швидко можна було б скасувати воєнний стан? А ви не думаєте, що в якості пропозиції могла випадково влітку зʼявитись ідея передвиборчого перемирʼя між Україною і Росією. Наприклад, ми відправляємось на швидкі осінні президентські вибори, а РФ проводять у себе вибори в Держдуму без бензинових істерик та дронових атак.

Гуртування державників, ветеранів та представників громад можливе саме на платформі громадянської співучасті. Цьому і був присвячений сьогодні Форум єдності, організованим «Громадсько-військовим рухом». До його учасників із вступним словом звернувся Герой України Кирило Буданов. «Єдність - це запорука існування державності», на думку керівника Офісу Президента та екс-очільника ГУР. Ця загальна сентенція відсилає нас до історичних уроків минулих десятиліть і викликів нашого часу з потягом старих політиків до політичної гарячки.

Електоральний епос США від Вашингтона до Трампа. Прочитана за декілька днів.

Зеленський - за памʼятник Мазепі на Бессарабці, Кличко- за фонтан. Обидві ідеї суперечливі. Встановіть Мазепу замість Леніна - виникає ризик пропагандистського штампу. Леніна в центрі столиці навіть в Радянській Україні сприймали як формальність для ідеологічної данини. Навіщо підставляти Мазепу під подібний стереотип? Мазепа в такому сенсі буде завжди сприйматись як тінь Леніна. Тим паче, постать гетьмана символічно підходить для увіковічення ближче до території його безпосередніх справ - Святої Софії чи Лаври. Фонтан - взагалі ідея «не фонтан». Звідки цей потяг до ретроградної естетики застійних 70-х? Є ж фонтани на Майдані Незалежності, в інших частинах міста. На мою скромну думку, там реально проситься більш виправданий з точки зору часу монумент Героям України або памʼятник віковічній Українській державності. Позбавлений конкретних прізвищ та привʼязки до конкретних епох.

Президент Сербії Александар Вучич оголосив, що піде у відставку протягом кількох тижнів і призначить дострокові президентські та парламентські вибори, незважаючи на те, що його другий і останній термін має закінчитися в середині 2027 року — Clash Report.

Телеканал "Ми - Україна" позбавлений Нацрадою ліцензії на мовлення в державному мультиплексі МХ-7. Багато чуток полізло в медіасередовищі. Мені цікаво, чи правдива версія, поширена деякими конкурентами, що це сталось через нестачу коштів у одного відомого колишнього екса?

Так, а давайте звільнемо з роботи усіх військових, які критикують прайди ЛГБТ-спільноти? Активісти, що ви? Хто ж буде захищати ваше право навʼязувати суспільству ваш порядок денний?

Головком - ще не Президент. Технологій самих по собі мало, потрібен ще відповідний політичний фон. У свій час генерали та командувачі армій ставали героями свого часу і впевнено вигравали президентські вибори: Улісс Грант, Дуайт Ейзенхауер, Мустава Ататюрк, Шарль де Голль, Джордж Вашингтон. Зазвичай, їх політичне майбутнє програмувалось позитивними наслідками масштабної трансформаційної події (громадянська війна, світова війна, війна за незалежність). Насправді, у військових в політиці є свої безумовні переваги. Тверда дисципліна і стратегічне мислення. Власне, українська Гетьманщина XVII-XVIII ст. була воєнно-мілітарною республікою і така конструкція дозволила якісно тримати державність на значний період. Однак, були випадки, коли військові із тріском програвали виборчі кампанії. Такі випадки навіть цікавіші за перемоги, тому що вони показують: військовий статус сам по собі не гарантує успіху на виборах. Мій улюблений приклад. В 1864 року генерал Маклеллан від демократів розгромно програв республіканцю, цивільному політику Лінкольну. Трохи раніше, у 1852 р. в США національний герой, переможець американо-мексиканської війни генерал Вінділд Скотт програв цивільному юристу Франкліну Пірсу, бо не зміг запропонувати виразної політичної платформи. Ще один хрестоматійний приклад - американський генерал Дуглас Макартур - легенда Другої світової війни на Тихому океані. Він провалювався тричі на праймеріз. Через роздуте его вважав, що американці принесуть йому президентство на тарілці. А виборці та еліти включили застереження перед надмірною мілітаристською затятостю, авторитаризму та нарцисизму (особливо після того, як під час Корейської війни він вимагав скинути ядерні бомби на Китай). У Франції досить популярний генерал, глава Генштабу П'єр де Вільє після відставки розглядався як потенційний кандидат у Президенти в 2022 році і опитування, до речі, показували значний рейтинг, але він не зміг перетворити військову популярність на успішний політичний проєкт. І треба згадати також Росію. Генерал Олександр Лебедь - командувач 14-ю армією, сприймався росіянами як той, хто наведе лад в хаосі 90-х. Кампанію 1996 року генерал побудував на критиці корупції та слабкості Єльцина. Фактично тоді по ньому круто пройшлись олігархат і медіа-машина Кремля. Зрештою, його заманили заманили на посаду секретаря Радбезу в обмін на підтримку Єльцина у другому турі. А потім випадково загинув у 2002 році внаслідок падіння гелікоптера, як це іноді буває в Росії. Генерала Лебедя вважали прямим політичним конкурентом Путіна, тому версія про політично вмотиване вбивство була доволі популярною. Яким буде українська версія походу військових лідерів в політику - вам ніхто не спрогнозує. Політику-військовому в українських реаліях пост-війни потрібно буде продемонструвати свою широку експертизу у економічній, соціальній та фінансовій сфері. Виборець повинен відчути, що держава не перетвориться в казарму, а кандидат-військовий повинен чітко артикулювати своє ставлення до проблеми корупції, системи мобілізації, деографії та відбудови. Військовому потрібно навчитись краще маневрувати, будувати союзи та коаліції, домовлятися з медіа та бізнесом, набувати широких зовнішніх зв'язків. Але це все в теорії. Покаже лише грунтовна практика, особисті якості та геостратегічна реальність завершення війни.

РФ найближчий час буде схильна до більшого ядерного залякування. Так само і Захід змушений буде використовувати симетрію по стримуванню ядерною зброєю. Треба констатувати, що стримуючої історичної пам'яті про Хіросіму та Чорнобиль вже немає. Рівень ядерної тривожності надвисокий. За основу можемо взяти поведінкові дані, що свідчать про сплескову реактивну тривожність. Якщо брати за шкалою від 0 до 100, запит ядерної війни у ​​Google показує середній індекс за 2026 рік 35, тоді як у 2025 р. було 20 (так звана фонова тривожність). Є ще один індикатор, але він переважно медійний – годинник Судного дня. У січні Годинник Судного дня перевели на чотири секунди ближче до півночі - символічної точки глобальної катастрофи. Вони стали на позначці 85 секунд до катастрофи. Це найближче становище до півночі за всю історію проекту (з 1947 року). Європейські держави більше не розглядають ядерну політику як аутсорсинг із боку США. Система американського ядерного «щеплення» почала втрачати ефективність. Франція при цьому зберігає максимальну автономію та не входить до системи ядерного планування НАТО. Британія має лише морський компонент – підводні човни з ракетами Trident II. В НАТО діє модель - "ядерний шерінг": у Європі розміщено 100 бомб типу В61 у 5 країнах - Німеччині, Бельгії, Нідерландів, Італії та Туреччини. І цей весь інструментарій потребує безумовної участі США. Європа поступово шукає спосіб зміцнення ядерної парасольки. Парламент Фінляндії скасував заборону на розміщення в країні ядерної зброї. 21 березня Іран завдав ракетних ударів по півдні Ізраїлю - містам Дімона та Арад, вразивши райони поблизу ключового ядерного дослідницького центру. Саме поблизу Дімони розташований ізраїльський ядерний реактор. І системи протиповітряної оборони не змогли перехопити ракети. Польща та Франція планують відпрацьовувати імітацію та тренування елементів ядерного стримування під час навчань над Балтійським морем та північною Польщею. Французи імітуватимуть використання ядерних боєголовок ASMP проти Росії та Білорусі. Ядерний арсенал Франції складає 290 боєголовок. Це результат розширення французької "атомної парасольки", оголошеної як відповідь на загрозу РФ, а також зміни стратегічної доктрини, оголошеної Макроном 2 березня. Ну і, власне, треба окремо згадати експеримент Кеннета Пейна з Лондонського королівського коледжу. Там створювалася симуляція ядерної кризи. Три АІ (GPT, Claude, Gemini) діяли як керівники держави. Вони під час експерименту не просто обирали підвищення ставок, а намагалися зробити погрози переконливішими. У 95% ігор АІ доходив до рівня застосування тактичної ядерної зброї, у 76% - до рівня стратегічної ядерної загрози. Експеримент показав найважливішу деталь: коли держави, знаходячись на порозі використання ядерної зброї почуваються впевненими, що опонент справді готовий виконати свою загрозу, вони готові зробити це швидше, щоб не опинитися в гіршій позиції.

Говоримо зараз на телеканалі «Київ» про українсько-польську напругу

Як працює ця технологія у виконанні Навроцького? Заряджається наратив сприйняття політики як продовження символічного історичного бою, де фігура президента стає уособленням захисту польської ідентичності. Тому не дивно, що за даними United Surveys для Wirtualna Polska 51% полянків висловились за позбавлення Зеленського нагороди. А серед електорату опозиції та безпосередньо ядра Навроцького (PiS та праві сили) рівень підтримки цього кроку сягає близько 80% . Дослідження масиву коментарів та реакцій від Res Futura у медіапросторі Польщі взагалі показало ще більш радикальний зсув: 74% реакцій та дописів висловили відкриту підтримку рішенню Навроцького. У сухому залишку: польський президент замикає праві фланги на собі і нав’язує порядок денний ліберальному уряду Туска, який змушений бути гнучким і обережним. Слабке місце польського президента в тому, що його безкомпромісність обмежує його здатність бути президентом усіх поляків і лише поглибить суспільну поляризацію. Одна помилка на цьому шляху - і все полетить вниз, як це часто буває із лідерами, що юзають колективні інстинкти та традиційні цінності. Перебор в антиукраїнській технології може коштувати Навроцькому провалу стратегії для парламентських виборів восени 2027 року.

Польський президент Навроцький мріє стати “правою іконою” для Польщі. І цим він кидає виклик “начальнику” (naczelnik) держави, вічному сірому кардиналу правих Ярославу Качинському у спробі стати головним. Ви думаєте йому подобається, що саме Качинський обирає польських президентів та прем’єрів? Той, хто слідкує за польською політикою, резонно зауважить, що Навроцький вибудовував свій політичний образ на тлі домінантного альфача з бійцівськими якостями, адже сам займався боксом в молодості, брав участь у бійках футбольних фанів.Тому його психологічний почерк - діяти як боксер, не уникати бою і бути готовим до прямого клінчу. І щоб показати себе “героєм” - потрібно бити. Прямим чином по Туску через Зеленського, непрямим - по Качинському та лідерам “Конфедерацій”. Консервативне середовище Польщі вибухнуло схвальною реакцією та гарячою підтримкою випаду проти України. Тут все одночасно і просто, і складно - спрацьовує стереотипне сприйняття українців як малого народу, “нижчих”, “хлопів”, що підняли голову вн