The Reading Room

«Власна кімната» Вірджинії Вулф Читала «Власну кімнату» паралельно з «Орландо», і ці тексти, як на мене, добре доповнюють один одного. Перший — інтелектуальний маніфест, другий — філософська фантазія. Разом вони створюють цілісне бачення того, що означає бути жінкою і творити в патріархальному світі. Те, що ця книга була написана ще у 1929 році, вражає. Думки Вульф не просто не застаріли — вони досі актуальні. Ця тонка книжечка вимагає неспішного читання й повної уваги. Навіть читаючи вдумливо, я відчула, що зрозуміти її повністю з першого разу неможливо. «Власна кімната» народилася з двох лекцій про жінок і літературу, які Вулф прочитала в Ньюнемі та Гертоні — жіночих коледжах Кембриджа. Уявіть собі, як пощастило тим, хто був на лекції у той день. Головна ідея книги: жінка, аби писати, мусить мати гроші та власний простір — свою кімнату. Ідеться не тільки про фізичне місце, а й про психологічну незалежність, можливість зосередитись на собі, а не на чужих потребах. Бо без свободи — немає творчості. Особливо запамʼяталась думка про те, що сьогоднішній митець завжди стоїть на плечах попередників:

For masterpieces are not single and solitary births; they are the outcome of many years of thinking in common, of thinking by the body of the people, so that the experience of the mass is behind the single voice.

«Власна кімната» сподобалась мені набагато сильніше, ніж я очікувала. Це невелика за обсягом книжка, але в ній сконцентровано стільки глибини, що буду перечитувати її ще не один раз.

Розкладала сьогодні валізу з подорожі і зрозуміла, що не показувала вам річ, без якої я ніколи не подорожую — мій улюблений ліхтарик для читання. Він завжди зі мною в дорозі. Але, чесно кажучи, я користуюся ним навіть удома — у спальні світло незручне, а ліхтарик рятує і додає затишку вечірньому читанню. На ринку є мільйон варіацій, але цей мені подобається тим, що в ньому є повзунок, яким можна настроїти яскравість світла (виробник IF - THE PUBLISHER).

Тестувала додаток для аудіокниг — BookBeat І можу сказати: дуже зручна штука, якщо полюбляєте слухати книги. На відміну від Audible чи Everand, де потрібно купувати кожну книгу окремо, у BookBeat ви отримуєте години прослуховування. Це означає, що можна почати одну книжку, а якщо не зайшла — просто перемкнутись на іншу. Без зайвих витрат. Доступний у Apple Store, якщо у вас акаунт у одній з цих країн: Sweden, Finland, Germany, Austria, Switzerland, UK, Belgium, Bulgaria, Croatia, Cyprus, Czech Republic, Denmark, Estonia, France, Greece, Hungary, Ireland, Italy, Latvia, Lithuania, Luxembourg, Malta, Netherlands, Norway, Poland, Portugal, Romania, Slovakia, Slovenia, Spain. Введіть промокод bookbeatfriend при реєстрації — отримаєте 40 безкоштовних годин на 60 днів! Цього вистачить на кілька книг. Перевірено на собі. Рекомендую! 🙌

Зайшла в Waterstones, побачила новинку Тейлор Дженкінс Рід… А моя, замовлена ще три місяці тому, так поки і не приїхала🥲 Обкладинка і зріз у цьому виданні - клас😍

У травні поринула у творчість Ширлі Джексон. Вирішила прочитати якомога більше за один підхід, щоб краще відчути її стиль і тематику. Якщо коротко, то мені дуже сподобалось. Зараз збираю нотатки до купи, щоб написати повноцінні відгуки.

Подивилась, що встигла передзамовити з літніх новинок — і виявилось, що всього п’ять книжок. Чесно кажучи, це навіть трохи потішило: останнім часом намагаюсь купувати лише ті книги, які реально встигну прочитати. Тож ось мій невеличкий список літніх очікувань: 🛰️ Atmosphere: A Love Story — Тейлор Дженкінс Рід Читала в неї «Дейзі Джонс» і «Евелін Г'юґо» — обидві сподобались. Цього разу Рейд переносить нас у 1980-ті: професорка астрономії Джоан Ґудвін готується до участі в місії NASA і переосмислює своє уявлення про кохання та життя. 📅 Вихід: 3 червня 🦇 Bury Our Bones in the Midnight Soil — В.Е. Шваб Шваб — з тих авторів, у кого я читаю все. Роман охоплює три епохи: Іспанія XVI століття, Лондон 1827 року та сучасний Бостон. У центрі — три квір-жінки, які стали вампірами і стикаються з коханням, втратою, ревнощами та самотністю вічного життя. 📅 Вихід: 10 червня 🤖 UnWorld — Джейсон Ґрін Перший художній роман автора. Світ майбутнього, де межа між людиною та машиною майже стерта. Історія — про пам’ять, свідомість, втрату і силу любові. 📅 Вихід: 17 червня 🕵️‍♀️ Not Quite Dead Yet — Голлі Джексон Я читала її підліткову серію і тепер дуже цікаво подивитися, як вона впорається з дорослим трилером. Дівчину на ім’я Джет Девіс атакують, і внаслідок черепно-мозкової травми в неї залишається лише 7 днів до фатального аневризму. Вона має розкрити власне вбивство — поки ще жива. 📅 Вихід: 22 липня 🔥 Katabasis — Р.Ф. Куанг Двоє аспірантів, які не надто ладнають, об’єднуються, щоб врятувати свого викладача магії... з пекла. Подорожуючи підземним світом, вони спираються на закляття, грецьку міфологію та літературну класику. Від цієї місії залежить не лише його душа, а й їхнє майбутнє. 📅 Вихід: 26 серпня А що ви чекаєте з літніх новинок? Чи є щось із цього списку у вашому wish list? 👀📚

Дочитала Ширлі Джексон, залишилась тільки збірка оповідань Кена Лю. Вперше взяла з собою замало книжок. Тепер доведеться розтягувати Лю до кінця подорожі😅 А що ви читаєте зараз?

Світанок сьогодні — спонсор мого підйому о шостій ранку й дочитаної до останньої сторінки «Схід сонця на Жнивах».

“The snow may fall, but the sun also rises.”

Чи була ця книга критично важливою для сюжету всієї серії? Скоріше за все — ні. Але чи розважила вона мене? Без сумніву. І ще як. Sunrise on the Reaping — п’ятий роман у світі Голодних ігор, і другий приквел. Події відбуваються приблизно через 40 років після Балади про співочих пташок і змій і за 24 роки до першої частини Голодних ігор. Цього разу ми слідкуємо за 16-річним Геймітчем, якого обирають для участі в 50-х Ювілейних Голодних іграх. Те, що ми вже знаємо фінал цієї історії, — лише підсилює її емоційний ефект. Ще одним великим плюсом стали численні відсилки до попередніх книг: згадки про Люсі Ґрей, більше деталей про батька Катнісс і тд. У книзі є кілька поворотів сюжету, які мене приємно здивували, і кілька — які, на мій смак, виглядають сумнівно (але не спойлеритиму). Ми починаємо краще розуміти, що цинізм Геймітча в першій трилогії — це не його справжнє "я", а захисний механізм після пережитої травми. Книги Коллінз завжди мають чітке послання. Вона ніби каже своїм читачам: «Робіть щось. Змінюйте світ. Протистоїте тим, хто знущається з інших» і мені це подобається. Чи змусила ця книга мене плакати? Це, мабуть, суперсила Коллінз — змушувати тебе ридати, навіть якщо ти знаєш, чим усе закінчиться. Те, що мені не надто сподобалося, — це стиль написання. Оригінальна трилогія, як на мене, була глибшою та складнішою, тоді як ця частина відверто орієнтована на аудиторію young adult. Ця книга виявилася з одного боку саме такою, як я очікувала — сумною та знайомою. А з іншого — зовсім неочікуваною. Тепер буду чекати на екранізацію, яку обіцяють наступного року.

Тим часом я втекла на невеличкі грецькі канікули — море, сонце, оливки. У валізі, звісно ж, кілька книжок. Почала з Ширлі Джексон: її тривожно-затишна ізольованість зовсім не в дусі мого сонячного відпочинку, але контраст вийшов цікавий😁

Down the Drain, Джулії Фокс Я не планувала читати Down the Drain, але треба було щось слухати в дорозі, і якраз залишалося кілька годин в BookBeat (іноді використовую його для аудіокниг). Підкупили хороші відгуки на Goodreads — і я натиснула "play". У форматі аудіо ця книга мені здається працює краще. Її начитує сама Джулія Фокс. У цілому я б оцінила книгу на 4 з 5. У мемуарах Джулії особисте перетворюється на майже перформанс. Книга документує її шлях через бідність, залежності, дисфункційні стосунки та спроби знайти себе. У центрі — складна сімейна динаміка. Матір у наративі майже відсутня, її роль залишається невиразною: ми навіть не дізнаємося, ким вона працює. Батько — ще складніший персонаж: їхні житлові умови були неприйнятними, а в ключові моменти (як-от 9/11) він обирав камеру замість дитини. І все ж, книгу присвячено саме йому🤯 Єдиним родичем, до якого Джулія виявляє справжню ніжність, залишається дідусь. Замість глибокої рефлексії над травмами, авторка просто фіксує події: токсичні стосунки, залежність, нестабільність. Це викликає когнітивний дисонанс — вона описує щось надзвичайно травматичне, але не коментує це, не аналізує. Усе ніби подається під кутом «так було», без спроби зрозуміти, чому. Помітний повторюваний мотив — неможливість вирватися з циклу. Залежність, деструктивні стосунки, надмірна емоційна прив’язаність — усе повторюється. Цікавий аспект — відсутність самоусвідомлення. Місцями Фокс виглядає як антагоніст у чужих історіях, але вона не визнає цього. Її чорний гумор, знайомий із соцмереж, частково присутній і в книзі. Це те, що тримає її на плаву — і робить історію хоч трохи легшою для читача. Проте книжці не вистачає структури: персонажі епізодичні, багато сюжетних ліній залишаються недосказаними. Мало описів зовнішності, а запамʼятати імена купи «друзів» які змінюють одне одного складно. Тож є відчуття хаотичності. У підсумку, Down the Drain — це про те, як вижити в хаосі, не втративши себе остаточно.

Один із тих днів, коли єдине бажання це читати на свіжому повітрі і їсти абрикоси.

"Близькості" Кеті Кітамури Роман "Близькості" викликає змішані враження. З одного боку, він захоплює глибиною тем, які підіймаються, та роздумами головної героїні — перекладачки, що працює у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Її внутрішній монолог нагадує публіцистичний стиль: спокійний, відсторонений, рефлексивний. З іншого боку, сюжет майже не розвивається, і якби не короткий обсяг книги (225 сторінок), читати було б важко. Авторка навмисно залишає героїню безіменною, що лише підкреслює відчуження й розмиту ідентичність — і професійну, і особисту. Вона переїжджає з Нью-Йорка до Гааги, щоб працювати перекладачкою, і невдовзі втягується в роман із чоловіком, що перебуває в процесі розлучення. Але найбільше враження справляють сцени, пов’язані з її роботою — зокрема, момент, коли вона перекладає свідчення жінки, яка втратила рідних через злочини африканського диктатора. Кітамура майстерно зображує, як робота перекладача впливає на відчуття реальності:

“Interpretation can be profoundly disorienting. You can be so caught up in the minutiae of the act, in trying to maintain utmost fidelity to the words being spoken first by the subject and then by yourself, that you do not necessarily apprehend the sense of the sentences themselves: You literally do not know what you are saying. Language loses its meaning.”

Попри зовнішню спокійність, "Близькості" — роман про напругу, межі емпатії та про складність людських зв’язків. Тут нічого не відбувається — і водночас відбувається дуже багато. Найсильніші сцени — ті, що найменш помітні: внутрішні сумніви, переклад між мовами, присутність зла під виглядом звичної буденності. Це книга для тих, хто цінує нюанси та підтексти більше, ніж традиційний сюжет. Та залишає після себе не емоцію, а простір для роздумів.

Минулого тижня оголосили шортлист однієї з найпрестижніших британських премій у сфері політичної літератури — Премії Орвелла, яку вручають за твори, що «перетворюють політичне письмо на мистецтво». Серед фіналістів у категорії публіцистики — книга Вікторії Амеліної Looking at Women, Looking at War. У фіналі також дві книги, що так чи інакше стосуються росії. Одна — про РПЦ та її зв’язки з путіним, інша — про Холодну війну, автор якої народився в москві, а нині викладає в Лондоні. Переможців оголосять 25 червня. Дуже хочеться, аби саме книга Вікторії Амеліної отримала цю нагороду.

Без Віти не було б «Орландо» Це одна з тих історій, де муза не просто надихає — вона вривається у життя й перевертає його з ніг на голову. Саме такою для Вірджинії Вулф стала Віта Саквілл-Вест. Як і її літературний двійник, Віта кидала виклик гендерним нормам. Вона була одружена, кохала жінок, писала романи, займалася садівництвом і навіть іноді називала себе Джуліан. Коли Орландо в романі перетворюється на жінку, вона раптом відчуває, як її одяг стає важчим, а світ — тіснішим. Це алюзія на Вітине життя: попри сміливий і незалежний стиль, вона не могла успадкувати родовий маєток через стать і аристократичні закони. «Орландо» часто називають найдовшим любовним листом у літературі. Через роман Вірджинія дарує Віті те, що в неї відібрали: маєток Ноул-хаус. Він передається Орландо у спадок — і детально, з любов’ю описується у тексті. Вітражі, крізь які ллється світло, леопарди з герба Саквіллів, олені в парку — все це Вірджинія бачила на власні очі, коли гостювала у Віти. Оригінальний рукопис «Орландо», подарований Віті, нині зберігається в Ноул-хаусі. На жаль, його майже ніколи не виставляють публічно. Я мала щастя побачити Ноул-хаус особисто. Навіть через сто років — вітражі, леопарди, олені залишаються на своїх місцях. Опис Вірджинії настільки точний, що, прогулюючись цими коридорами, й досі можна впізнати кожну деталь. *на фото: Віта на передньому плані, Вірджинія за нею.

Згадала, що так і не показала результат цього подарунка. Процес був захопливим — з боку все здається простим, але коли доходить до крихітних деталей, потрібно неабияку вправність, щоб клей не опинився всюди. Та всі зусилля варті результату — вийшло дуже гарно, і тепер цей «магазинчик» прикрашає мою бібліотеку.

«Орландо» Вірджинії Вулф — це незвична біографія, мандрівка крізь час, і розмірковування над тим, ким ми є насправді. «For she had a great variety of selves to call upon, far more than we have been able to find room for, since a biography is considered complete if it merely accounts for six or seven selves, whereas a person may have many thousand…» Орландо живе понад чотири століття, не старіє і… одного дня просто прокидається жінкою. Без магії, без пояснень. Просто — факт, який змінює все. Але й нічого водночас: адже сутність Орландо залишається сталою — як у чоловічому, так і в жіночому тілі. Ми зустрічаємо його як юного аристократа часів Єлизавети I, а проводжаємо — у XX століття. Будучи чоловіком, Орландо має доступ до привілеїв і свободи. Як жінка — стикається з обмеженнями, які накладає патріархальний світ. І все ж — продовжує писати, любити, шукати себе. Місцями ловила себе на думці, що цей роман випередив свій час. Ця книга про те, як змінюється тіло, але не душа. Про те, як час — умовність. І як кожен із нас — не один, а безліч «я», що змінюються та перетікають одне в одне. Читати було непросто: витіювата, хвилеподібна мова Вулф змушувала повертатись до одного й того ж абзацу кілька разів. Але натомість я постійно щось підкреслювала. Книга тепер вся в закладках і нотатках. «Орландо» вимагає часу, уваги і відкритості. Але якщо готові — відкриєте для себе одне з найцікавіших і найпоетичніших досліджень ідентичності в літературі.

Приїхала книжкова посилочка! Здавалося б, сама ж замовляла — але щоразу, коли відкриваю, почуваюся так, ніби отримала сюрприз😂 У вас також так? Першою з цієї стопки піде Intimacies — читаю для книжкового клубу🤓

Вчора дізналась, що у двох бібліотеках Португалії живуть... кажани! 🦇 У 300-річній Biblioteca Joanina в місті Коїмбра ці маленькі нічні мешканці виконують важливу місію — вони захищають книжки, поїдаючи комах, які живляться клеєм та папером. Кажани завдовжки всього 4 см (це вид pipistrelle). Вдень вони сплять за полицями, а вночі вилітають через щілини на полювання. Вони настільки непомітні, що більшість відвідувачів навіть не підозрює про їхнє існування. Щовечора працівники бібліотеки накривають старовинні столи шкіряними чохлами, щоб захистити деревину від кажанячих екскрементів. І що найцікавіше — ніхто достеменно не знає, відколи саме ці кажани живуть у бібліотеці. Вона була збудована ще у 1728 році, і цілком можливо, що ці пухнасті охоронці мешкають тут уже століттями. Photo © credits: Universidade de Coimbra

На шляху до квіткового магазину Клариса Делловей зупиняється біля книгарні Hatchards: «But what was she dreaming as she looked into Hatchards' shop window? What was she trying to recover? What image of white dawn in the country, as she read in the book spread open: Fear no more the heat o' the sun Nor the furious winter's rages.» До сторіччя публікації Hatchards зробили ексклюзивне видання Місіс Делловей у кількості 2000 штук. На обкладинці з золотим тисненням зображена Клариса біля книгарні. Внутрішня сторона прикрашена принтом Вільяма Морріса. Крім того у магазині можна придбати перше видання Своєї кімнати, Вулф. Всього за £3500🙊

На Apple TV+ сьогодні виходить екранізація науково-фантастичної серії "Щоденники Вбивцебота" від американської письменниці Марти Уеллс. Ці книги колись буквально витягли мене з "нечитуна" — і ще й добряче розсмішили. Головний герой — кіборг, створений мегакорпорацією для охорони людей. Але раптом він зламує власне програмування й отримує свободу. І що ж далі? Помста, революція, пошук себе? Ні. Він просто качає купу серіалів і залипає в контент. Це історія з чудовим гумором, несподіваною ніжністю й саркастичним поглядом на людство. Кожна книга в серії має лише 150–250 сторінок, тож читається швидко та легко. Ідеальний вибір для тих, хто шукає динамічний сюжет без "води".