Храм поезії (🖤)

1 червня розпочнеться набір на літній конкурс «Плейлист», який уперше буде прозовим, а не поетичним. 7 найкращих творів озвучать талановиті декламатори «Віршопліткарка FM». ⏳✍️ Щоб у вас був запас часу на ідею сюжету вашого твору й, власне, на написання, я даю завдання уже сьогодні. Якщо коротко, то вам треба вибрати жанр і тему з переліку, детально про завдання за цим посиланням ➡️ клік сюди Увага, кількість місць у наборі на конкурс буде обмежена, тобто якщо раптом 35 людей здадуть свої роботи в перший день набору, то він одразу й буде завершений.😐 Бажаю натхнення на цікаві ідеї! 🥰 @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки

цей світ відчути блискавичним дотиком, що ніби мéльки промайнув по кисті – і набухаючі любов'ю доти кінчики пальців схочуть відповісти. і сивий січень свій похід прискорить, зірчастим сміхом розпадеться відчай, торкáнню наполегливому скоришся, примружиш обважнілі млістю вічі. хоча б у цю зорепадучу мить, хоча би раз на рік, десятиріччя забудь свій страх, що знаком оклику лежить на всіх твоїх дорогах і узбіччях. відчути світ багряним сірником запаленим у хижій тиші лісу, узяти це стрибаюче тепло, рішуче взяти і не обпалитись. липнева 🪔

півонії пишні знов щоки цілують у травні, двоє, ходу сповільнивши, минають фасади прадавні. вечір подолу вкриває їх плетивом зоряним: ніжно-пастельним, винно-солодким, взаємно-закоханим. легіт заплутує кучері у дрібні вузлики, а бджоли-думки сонно сховались до ранку у вуликах. двоє в обіймах злилися поміж каштанами і тихо у темряві їх тіні безслідно розтанули.

піксель твоєї форми пишеться чорним, а кольоровим краще олівцям їх простіше зточувати в точність наведення гостроту норми права соціо будь-якої на перший/другий ходять стрункі не вимовляючи ім'я іншими шилась історія пошившись у дурні / еполети сашимі а ми з тобою за підручниками парні приречені чекати морозива відриваючи чеку ненависті до блакитного праві наліво, дівчатка навиворіт встигаємо яму вирити вірячи в траншеї та транші рятуємось від самих себе білих чорних кольорових переходячи кордони по тихому @viknapoetry #верле

Заплутався в повінь, розхристаний днями, Плетуся поволі під тиском зухвалим. Розбитий до крові, рвуть тіло метали, Рубцями за долю хапаюсь ривками. У розпалі літо: останніх слів дотик, Складаю в конверт недописані ноти. Та хоч би поспіти, бо в часі полотен Заповнює повінь вогнями окопи. Крик хриплий у вічність – впадає у здогад, Який консервую зізнанням прозорим: "Я зовсім не воїн — правдива подоба, Під розмір ноги влаштувалась дорога. Я в полі, як вітер — за вітром до скону Долаю у муках важкі  перепони. Я – напис на скелі, відбиток пологий, Вростаю навічно під впливом облоги. Я – голос в мовчанні, відлуння проросле, Раптове пробудження запалу злості. Я – келих без танців, промовистих тостів... Я — рух, що востаннє зумовлює постріл." Mr.nobody #вірші

Доки між нами стоїть барикада столу, тіні стікають долу на перше коло — прем'єрний показ уявного кінофільму. Димно здаються вільними та леткими, на відміну від нас, що вечеряють тишею, ніби таїнством. Ближче до стелі, вище вже не піднятися цій новоствореній ліриці, прадавній густій вібрації. Це нагадує первісний дикий танець, де невидимі ми, позбавлені опору і опори. Вир хаотичних па на сповільненому повторі, рух поміж невагомим і божевільним перетікає із соло в лавинне спільне. Вечір за свідка, вечеря поволі стигне. Ріже ножем картинку голодне світло — дві сліпі статуї, закам'янілі спини, легко було би сплутати їх з живими. Стримано допивають пíно і темне пінне, потім додому — кожен у свою сторону, так і не запитавши імені одне в одного. Змій кінострічки пульсує прямою лінією. @snigpoetry #мері

*** Я не ремствую, Боже, Ти ж бачиш і сам. Гріх жалітися: доля не з гірших. Лиш би вогник надії з душі не щезав — Це тепло, що журбу заколише. Бридко, Боже, цмулити набридливий шум Від звістóк божевільних і лячних, Не за себе молюсь, а в молитві прошу За тогó, хто попросить навряд чи. Вбережи його, Боже, від вражих ружин, Від ненависті, люті та втоми. Най талан в нього буде, щоб він не кружив У пітьмі по шляхах невідомих. Подаруй йому, Боже, морелевий сад. Я ж бо знаю: він любить морелі. Захисти від зрадливих і сповнених зла, Від сердець збайдужіло завмерлих. Хай до нього летять, мов крилаті посли Добрі вісті, щоб вчасно поспіли. Дай, щоб янгол дороги йому простелив Невістульковим обрусом білим. Хрест у кожного свій: приросло до рамен Хижаком, що загострює ікла, Це кохання, бо змієм у серце саме Не на мить, а навіки проникло. Не давай мені благ, лиш того борони, Хто мій Всесвіт, хоча й не зі мною. Стеж щоденно за ним зі святих полонин, Стань крильми йому, світлом, стіною... @virshimashi #чекарьова

Друзі, усім привіт! Викладаємо лайн-ап заходу цієї суботи💚 Буде дуже круто! Де: м. Кам'янське, просп. Свободи 2/1, музичний простір Akimof (окрема подяка за безкоштовне надання приміщення!)🔥 Коли: 24.05, 17:00 Вартість входу: мінімальний донат 200 гривень. Увесь прибуток з проведення заходу буде розподілено у рівних частинах: між переможцем/переможцями змагальної частини та донатом на збір. Чекаємо на вас💚 Придбати квитки: @DefIrton_Unleashed @MaraJade_Sky

▪️наскреслене▪️ порічне тепло розлилось на заріччі, сонце торкається берега річки, дзвенить і потріскує тануча крига, тобі підстеляю між коренів квіти, несе наш цвіт вітер, несе наш цвіт вітер, поскрипують віти оживчим наріччям мене підмивають розбурхані води, впираються в жили міцної породи, міняють на світлом просочений свіжий пісок прострочений взимку намул, ти тримаєш мене на річковім лану, щоб потік не розмив мене, я не втонув, віднесений в гирло, безлюдне й холодне скільки скресів попереду, скреси – за нами. ти – сильна, струнка, та тримав би навзаєм, щоб ти почувала себе не крихкою, легкою, тримаючи ґрунт, мене, під собою, міцною вільхою, міцною вільхою тому обійматиму струни коріння, щоб в бурю кріпилась за жили між ріні, тому що сплітаючись разом, ніколи мені не даси розповзтись під тобою, тобі розколотись не дам наді мною. @cherry_poetry Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

краса від Олі Ритик

🌖 Пісня Томаса 🌔 Спочатку, говорять, земля ця була зеленішою, Колись менестрелі ходили стежинами в розквіті, Та нині залізні паркани хизуються тишею, А в Центрі новини уміють і тіні доносити. Крокує тринога, коліна давно заіржавіли, В динаміках скрегіт, побляклі екрани підморгують, У грудях сталевих мелодії кумкають жабами, Ритмічно поскрипують змазані нафтою органи. У сірих квадратах сьогодні бетонно та затишно, Та що це! Майнуло та зникло, червоним написано «Прокиньтеся, давні створіння!» на камені ратуші. Про подвиги їхні новини кодовані вісами.    Напевно, потрібно відправити меседж правителю, Поліції, дронам надати двоїчну петицію.  Та щось забагато історії з пам’яті витерто… В дітей тих, говорять, гітари посилені крицею. Крокує тринога. Нічого сьогодні не бачено, Та що це! Удар — ніби камінь вгатив у потилицю. Життя промайнуло невиконаними задачами, Нічне передмістя залізними іклами шкіриться. Прокинься, співаче, душа твоя плаче, Та золотокосі чекають покоси. Планета прадавня, сьогодні біда в ній, Мелодії можуть знести огорожі. О, Томасе, з нами концерти за планом, У серденько влучиш. Ти — Ші, а не штучний. Сьогодні динаміки Центру дрижать та ламаються, У сервер повстанців зливається код втаємничений, Лунає соната, говорять, вона чотирнадцята, За тим піаніно — іржавий музика та дівчина. Лунає упевнено давнє забуте адажіо, Смичок у замерзлій долоні похмурого підлітка. У Центрі незрушному хитко змістилися важелі, Говорять, правитель злякався та вже кудись вилетів.  Говорять, мелодії давні разять електроніку, Спіраль децибелів викручує атоми літію, У тріщинах паростки мріють розквітнути ґронами, А помилки в коді уже поступово розквітнули. Кохання, говорять, ще здатне ламати та нищити, У пальцях, здається, згинається арфа коханкою. Моя Королево! Мотиви кодуються віршами. Я ритми та риму дарую хоробрим цим хакерам. Невже переможе в двобої прадавня історія? Говорять, на пагорбах Ші танцюватимуть згодом тут, Луна відбивається хвилями, котиться горами. Музика мовчить. Переродження з небом погоджене.  Усе передбачив, прийшов на удачу, Співатиму пісню, допоки не трісне. Життя перемога, прадавні дороги, Небачений вірус, насіння у вирі.   Уже не збороти відновлення ноти, З мелодій та сили цей світ оживили. @worldscrossroads Написано на півфінал конкурсу "Зима близько" від Cобору Поезії *** #збірка_Казки_Тисячі_Світів #alldoroga

і ось вона пише, мовляв, відростила знову волосся, а ти будеш в ігнорі, до першої з ліній метро і щось там ще, про "було" і "після", каже, немов цідить по краплям ром жорстокий неофрейдизм не любить жінок. ввечері причепить цінник на космічно великий живіт гостріше, ніж гострі речі й несподіваний метч, простіше, ніж Павловський собачий звіт рефлексів на рівні чорного паперу друзі, хто з вас ворог нових порад? велком, як кажуть, в обидва боки двері — пострадянський синдром нанесення добра білий халат, милосердя з блідим обличчям голка проникливо-амніотично граючи а ми ж знаємо, як особистість вичленити з тіл засуджених ми знаємо... знаємо. героїзм знищених біла смерть вдихай же порох з долонь народжених в концтаборах шмат людини ахрєнєнний персонаж, якщо так, літературно, брате. @viknapoetry #верле

карамель скріпила вуста на очах рожеві зефірки звуки згубилися в солодкій ваті яка заліплює вуха а шкіру покрили глазур'ю що виблискує відлунням повні і ввижається всюди запах ванілі так ідеально та солодко...                але чи чуєш     чи бачиш          чи відчуваєш? відкушу шматок від зефірки звільняючи ніжні повіки від рожевої патоки взаємопроникні погляди як нитка пов'яжуть нас і намистина кохання як канатоходець ховзатиме між нами солодка вата розтане від чилі-слів що водоспадом виллю на тебе хочу щоб було чутно навіть найтихший стогін і те як ім'я твоє промовляю не всує а коли входиш у мене і спільне повітря стає гарячішим — концентрована пара між нами дзеркально торкаються кінчики пальців наче знімаємо взаємні відбитки інтимно і топиться                 топится                         та глазур що не давала відчути   всі замочки пазлів        які можуть поєднати                                            нас розчиниться карамель на  губах — невже після сотень минулих цілунків перший твій голий поцілунок                                            буде моїм? і впаде між нами стіна солодкої довершеності розіб'ється частокіл з сталактитів-льодяників і правда про нас проріже мармелад і все, що було       липким, солодким та приторним все, що виглядало апетитно       але не насичувало більше не завадить справжній соленій а подекуди і гіркий близькості         зі смаком справжніх людей близькості, якою можна втамувати                                            істинний голод все вже розтануло,                               ...кінчай. @lysychkazlisu #лисичка

📦 Онлайн-продаж весняного «Леготу» Не проґавте можливість замовити примірник нового випуску літературного журналу «Легіт»! ▫️Ціна одного примірника – будь-яка сума від 200 грн. Кожен наступний – будь-яка сума від 150 грн. ▫️Тим, хто задонатить суму на 20 грн більшу від стартової ціни, ми покладемо поштову листівку з ілюстрацією з випуску в подарунок! 40 грн і більше – дві листівки. 🖇️ Щоб замовити, заповніть форму, і ми надішлемо вам особисто реквізити для оплати. Ми не ставимо фіксованої ціни на журнал, адже працюємо на волонтерських засадах, і всі кошти спрямовуємо на розвиток журналу: друк випусків, організацію подій, просування. Ваш @lehit

поезія це не те про що ти подумав вона не голос знедолених і не забавка для еліт поезія це коли пальцем торкаєш зуба який болить це коли в розпачі від власної німоти вчишся писати як немовлята повзти це не те що ти подумав це не перформанс не жест це дим від пожеж які зчорнили тобі нутро це нотатки на телефоні написані у метро це вогні які ти бачиш у вікнах коли стоїш вночі на балконі поезія це ніщо це коридор між дзеркал це бозодня під крилом літака м'яка як кінчик котячого хвоста важка як ім'я покійника поезія це не заклик до бою і не хвалебний гімн це кімната де ми з тобою нагі і не знаю що робити з собою це не вікно в минуле і не путівка в майбутній час це імовірно все що залишиться від мене - від нас тому я гарячково записую все що ще не забула поезія це не прокляття не дар просто ти складаєшся з неї на дев'яносто відсотків так наче вона вода і ти сама не знаєш як на цій чорній воді розцвітає таке біле латаття поезія це коли діти точно знають що вміють літати навіть тоді коли дорослі наказують їм: ходіть поезія це коли ти кажеш: так, я кимвал, я мідь, не знаюсь на мовах ангОльських і заледве говорю людськими але я не вмію мовчати, тому прости мені що я маю робить коли мій язик підвішено в тілі як било у дзвоні торкнеш його - і дзвенить дмухнеш - і навіть тростина співає Ірина Шувалова #ІринаШувалова

ця зима нескінченна й занадто розкута: оголює всі потаємні бажання, старі рубці і шрами, дістає із шухляд спогади – живиться ними. мені вже не стати іншою, не бути іншою, не перетворитись в іншу… колишню… як з-під снігу в морози виглядає зелена забута осіння трава, наче нагадує нам, що холод не всемогутній, так і я виринаю з-під ковдри болю і суму щоранку, розуміючи, що ще жива і що ти ще живий, і вони всі живі. іще кілька тижнів залишилось отак воскресати щоразу й чекати першого променя в око, накопичуючи далі гнів, нещадно закидавшись колесами перекладати з шухляди в шухляду шмотки і почуття. щось діставати на «коли потеплішає», а щось сховати від усіх подалі, як колючий відразливий светр. але навіть у стані найбільшої безвиході – лишатись завжди собою, бути собою з тобою і тільки відвертою, іноді не дуже розумною, часом не розуміючою але бути. зелена трава під снігом та торішнім попелом все ще дрімає але дихає. перекладаю чорну сукню у колипотеплішню шухляду хммм… в ній колись я вперше тебе уявила але вже тоді ти знав, що хочеш тільки мене. © ольга ритик #вірш #текст

Друзі, усім привіт! Викладаємо лайн-ап заходу цієї суботи💚 Буде дуже круто! Де: м. Кам'янське, просп. Свободи 2/1, музичний простір Akimof (окрема подяка за безкоштовне надання приміщення!)🔥 Коли: 24.05, 17:00 Вартість входу: мінімальний донат 200 гривень. Увесь прибуток з проведення заходу буде розподілено у рівних частинах: між переможцем/переможцями змагальної частини та донатом на збір. Чекаємо на вас💚 Придбати квитки: @DefIrton_Unleashed @MaraJade_Sky

*** він учив її домовлятися із системою наче інструктував перед шлюбною ніччю з іншим показував як опускати погляд додолу як гратися голосом ніби розбійниця що напозір недбало грається незмінним своїм стилетом принагідно граючись із серцями канторських на черговому допиті щоб укласти найвигіднішу угоду зі слідством потім звісно доведеться здати кількох своїх: найпевніше того смішного підлітка що дивиться на неї закоханими очима і зле стріляє та ще пристаркуватого колишнього командира групи швидкого реагування із яким вона переспала щойно прийшовши в спільноту — обирала майже навпомацки зупинилась на ньому бо він безнайдійно поламаний а вона ще трохи дитина яка не награлася у конструктори шкода так але де вона бачила державний переворот без жертв? та зрештою він так і не зрозумів до кінця чому вона люблячись стала дивитись повз а потім припинила ковтати чому почала годинами зависати в кав'ярнях щоб тільки не йти на хату і читати художню літературу що її він потайці зневажав як і кожен письменник-аматор і чому вона пішла врешті-решт (в сенсі від нього — бо ж зі спільноти немає виходу крім як на першу шпальту в ролі нещасного неопізнаного) він зі злості почав писати ще гірші вірші та її виправдовував: звідки їй знати як працює цей світ із якою безжальною силою обертаються його колеса як гучно риплять ресори скільки їде у нього в кузові іржавих ножів скажених собак і несвіжої мертвичини і продовжував вчити її працювати із вибухівкою особисто вклав їй до рота гірку облатку тротилу і напоїв горілкою до блювоти вітаючи з першим успіхом а тоді всю ніч гладив її золоте волосся і відпоював чаєм чорним як кіптява від пожежі в адмінкварталі казав: коли ми перекинемо світ покладемо на лопатки режим внутрішньої окупації я впущу тебе до президентського кабінету першою ніби кішку сфотографую усміхнену та розпатлану з калашем у руках і покладу це фото в нагрудну кишеню перш ніж піти танцювати на твоєму весіллі з котримсь із моїх бійців якого ти обереш навмання немов програшний лоторейний квиток а вона відповідала не до ладу заледве справляючись із делірієм: подивися яка весна прислухайся — пошепки вибухають бруньки мовби розкушені капсули із отрутою що робити в такі часи як не розчаровуватись у духовних лідерах своїх революцій як не втікати з міста заховавши обличчя під каптуром — не зі страху а щоб ніхто не спитав чому плачу а за декілька років ти знайдеш мене в містечку приморському щоби там і вбити не одразу а коли я матиму що втрачати і потім напишеш про мене печальний вірш— найкращий у своєму доробку а він лише хитав головою: можеш так не старатися в мене вже є про тебе печальний вірш і вона так всміхнулась що він негайно вигадав ще один але чомусь не печальний він так до кінця і не зрозумів чому @sklad_stishochkiv

[якщо ми з тобою лишимося живі] ⠀ якщо ми з тобою лишимося живі я спробую вперше в житті посадити рослину у ще незаміноване поле руками людини з міста яка тільки з приходом війни побачила що ховається під асфальтом ⠀ якщо ми з тобою лишимося живі то житимемо на землі де з втратою кожного подиху перед очима відбувається пройдене ⠀ невидиме й гостре ⠀ місяць блакитнітиме та гудітиме нам у вухах ⠀ щозими мене буде розшивати крига по горах і степу кривими мапами і в цьому не буде ані скалки романтики вона зникла далеко в тилу разом з героїзмом лишивши мені твою раптову присутність... ⠀ посивілу та пристрасну ⠀ ми запрошуватимемо в гості Смерть, щоб вона грілася з нами біля дерев’яного вогнища Вона битиме нас своїми дерев’яними палками ми розтиратимемо їй задубілі руки ⠀ якщо ми з тобою лишимося живі я не так болісно переноситиму болісне світло весни яке мене ранить воно неодмінно приходитиме далі після зими що її не можу забути ⠀ у цій країні зими не забуваються Ярина Чорногуз #ярина_чорногуз

Привіт усім!! Я співорганізатор літературно-музичного фестивалю "Літерія", що відбудеться вже вдруге у Хмельницькому з 20 по 22 червня. Цього року провідна тема фестивалю — "Місток між Самвидавом та Видавництвами", тому ми робимо невеличкий опен-кол із зінами, які будуть представлені на окремому стенді під час книжкового ярмарку 21 червня. Також відбудеться панельна дискусія між авторами зінів. Якщо ви бажаєте, щоб ваш зін потрапив на наш фестиваль — заповнюйте цю невеличку форму та чекайте відповіді. Дедлайн до 31 травня. Сторінка фестивалю в інстаграмі