Храм поезії (🖤)

активні поетичні конкурси: Зима близько — конкурс парних дуелей на виліт, тема 1 туру — написати вірш на тему фентезі Вогні Іліону — конкурс на тему Війни пісні Сирен — конкурс відеодекламацій

знову в кінці літа дзвенить лічильник голосом рідних вулиць питає хто ти чий ти звідки прийшов та який тебе рід привів голосом сотень вагань я зітхаю у відповідь десь загубився поміж степами та лісосмугами в перших себе знайшов а у других ні вічність боровся з бажанням піти чи зостатися врешті лишився і втратив все ручка дверей у дитинство як шанс не зійти з розуму хапаю її за хвоста а вона висковзує беруся сильніше вона обпікає напившись сонця голосом рідного дому питає хто це темна кімната застелена павутиною час зупинився але лічильник не спинено крапки в кінці дожидається вірш недоношений виром дитячих фантазій мене запрошує стати в фіналі його головним героєм голосом себе малого питаю хто я @karina_antonenko #антоненко

тепле дихання пізнього жовтня — знімаю берет тепле дихання — вохриста ніч у ліхтарного бога перехожого схилена свічечка шелест і лет завивається листя — безвітряний рух із нічого на кирилівській жовто і прірва над жовтим зорить і виструнчує небо усіх хто погляне на нього подивися я хмара у гриву ввібрався — і звір з мене стежкою рук і вихристим волоссям виходить і усе до межі і всього наче вдосталь — аж ні наболіле нутро розпирає і хочеться зриву і кресати свій танець наосліп в куті золотім і гатити у кола хисткого й недовгого світла розпікайся пияч доки жевріє радости мед доки схиба моя ще не знає ні форми ні ліку наче це і не я свій на тебе приміряв берет наче це і не я вчора в нього лице своє виплакав @yelagina_poetry #єлагіна

Таємни(ч/ц)ий світ «Дармовис» Опале листя лоскотало стріху... Пізня осінь. Обпалені кропом жорстоких слів вуха вже білі — чекають зиму, щоби зігріла. Щоби сиве небо затуляло погляд сонця. Я би спав у снігу, ніби пташеня, огорнуте пухким пір'ям, і мріяв, і міряв коанами кожну мертвонароджену розмову... Сконалими спробами ходжу і досі — але ти не знайдеш мій сховок! Я говоритиму тільки з собою, під ніс, аби більше не знати, чого від мене хочуть. Не знати, котру годину нині прокляв маятник. Будь-яка усмішка, чи вкраплення світла зітруться начисто, ніби поле лущильником. Ти мариш моєю слабкістю, вищипуєш нерви, бо без них я не зможу втекти! Не зможу знайти вихід із лабіринту, що став нагадувати сир із пліснявою. Де від розуміння до компромісу, що защемить легені — один твій байдужий погляд. Ніякої надії, хоч у вірі на краще я псалтиря з'їв! Від розпачу хитаюся у кімнаті із боку в бік, ніби щасливий собачий хвіст. «Щаслива жабка» Ковток свіжого повір'я кине в оману лють... "Пристосуйся до пекла" — сказав би мамелюк. Намалюй мені, доле, мапу, де в людині скарб за хрестиком, понеси-но вітром людинці тій квітку польову, як руцями не зловить — добіжу і сам зловлю. Покотися, моє сонце, до кишені, коли вона казатиме про улюблену зірку. Коли стежка додому заведе на берег комишевий, де я, поруч із жабеням, колись плакав гірко. Місяць тоді простелить по воді до себе доріжку, таку білу, таку прохолодно-ніжну, що їй услід поллється райдуга із вуст: Ла-щить-ся ні-і-і-ченька, Сер-день-ко щі-і-і-плеться! Чи ти долі ві-і-і-сниця? Не вкривай усе, за- лиш хоч трошки сві-і-і-тла нам. @kildun4ikchanel #ставицький

цієї осені така любов надсадна така терпка як присмак ялівцю над лагідно призолотілим садом із неба — по найтоншім промінцю і все тобі під вії трохи світла хоча воно осіннє і скупе а завтра збори сутінь переквітла немита шиба теплого купе на столику дві перестиглі дині гарячий чай зіжмакані квитки …люблю тебе ці дні дитинні дивні то тихі то нестямно навпаки і все летить за вікнами надвечір птахи і сосни, люди і церкви лишаються найважливіші речі твоя рука твій нахил голови осіннє світло і тепло у тілі коли мене торкаєшся плечем …собі візьмемо хризантеми білі а від усього решти — утечем Мар’яна Савка

Палкий, спокусливий, пристрасний. Саме таким буде 69й випуск ПЕС. Принаймні ми так плануємо з Веронічкою тримати вас «у передчутті кульмінації» цілий вечір, тому долучайтеся до етеру у цей четвер 7.11 о 20:00 Ми будемо дуже вас чекати🍓 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на повнопривідний позашляховик для роти розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок). Авто необхідне для виконання бойових завдань, підвозу технічного приладдя, пересування особового складу тощо. Ви чудово знаєте, що автівки і досі залишаються нагальною потребою на фронті. Долучіться донатом – подякуйте нам за етер! Також вітаються репости та коментарі 🙌 Донатити сюди: Банка https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf Картка банки: 4441 1111 2953 1913 Paypal: veronikamovchann@gmai.com В коментарях: «на авто для 21 ОМБр» https://t.me/veronda_djokonda/2455 допис про збір.

Наш календар, де вписали ми love-вихідні, став вже прокурений димом сигар та ракети. Вкрий мої плечі – найкращий з інтимних плодів. Всім перекажемо: губи – палкий антисептик. Сотня подій, що ховає притаєний шлейф, Є подарунком без шарму, кориці та демок. Сій поцілунками, нібито знаками крейд. Тих ще здивує: уява – хороше це его. І потаємність, яку так ховали на дні, стала мостом задля зàпалу душ наших, ігрищ. Я Клеопатра. Від імені ти ще зомлів, з придихом мовлячи: «Сонце, ти так тепер світиш... блискітками у нейтральних, білявих тонах. Чи то прикрасою, що так пасує спідниці. Щоб симбіоз наш нізащо ніяк не розтав, Пристрастю дикою, котра в тобі є, я змився» @soniachnateminpoems #інтимнірядки #темінь #мальви #коханка

осінні підтоплення перша хвилина мовчання – стекла по щоці вода. прісна скупа. і стерильна, як стіни пекла. листя нахабне – достоту квитки чи білети на гробове чорнотишшя, в якому ти сам стояв і роздавав себе іншим – всього, по краплині на решту. дріб'язком дзенькнув і втік у кишені дірявих пальт, без сподівання і плану колись знайтися, щоби нарешті згубитись в торішнім листі. третя хвилина мовчання розмила іржавий пласт лику твого й затопила міста аж по вінця. ось ти! здеру з тебе шмаття-непам'ять, немов траву; вмию до білого сяйва, святого бліку. сонце у пам'ять про тебе відростить ікла, чола похмурі розоре і випалить сіль стару... сота хвилина мовчання – найдовша – триватиме вічно. @snih_n_g #сніг_на_голову

вже завтра вечір розпусти 🍓🍑🍒

під новиною про приліт пишу р**ія для того щоб мене не стерли і почуваюсь так наче мені з одного боку зашивають рота двома стібками один замість букви «о» інший — це «с» відчуваю наче ще можу говорити але вже не вимовляю всі звуки від того рідні у війні й так зрозуміють а для інших — я наче людина з розладом мови і можна зітхнути з полегшення @novakain_poetry #новакаїн

Ех, осінь, дзвоники із жерсті — дощі пробуджують дахи, снують авто на перехрестях, а на подвір’ях двірники згортають в купи жовте листя і вже підносять сірники, а білий дим — як пісня. А ввечері, коли асфальт блищить, мов перлівниці скойки, в строкатій мішанині пальт, немов лелеки, парасольки завмерли на одній нозі, і мерехтять сумні вогні. Тролейбуси у рукавичках хапають пальцями дроти і за вікном тихенька мжичка, як срібна нитка, шелестить. В бляшані ринви вітер грає. О, як незвично, до одчаю, люблю тебе, маленький краю людей та голубів. Аттила Могильний #могильний

⠀                       Директору  Всесвіту                           від Людини,                           Планета Земля.                          Заява Прошу звільнити мене з посади Людини за власним бажанням, та надати мені форму, обов'язки, права та привілеї гетерогенної групи гетеротрофних організмів, а саме — Білих грибів. Бо я хочу прокидатися від поцілунків дощу та кутатися в теплу шубу з дубового листя. Хочу в обіймах вітру слухати, про що пліткуватимуть клен із дубом. Хочу бачити, як ворона приносить новини старій сосні від доньок і кілька голок, щоб відчула... Хочу кохати рудоволосу, примхливу, мати запах один на двох. Сльози від радості та щему,  омиватимуть мене щедро-щедро. Лий, осінь, ще! Мабуть, мати родину — це: разом зі стареньким  буркотливим біляком грітися на сонці, споглядати на малих, які засмагають від променів і вчаться рахувати хвоїнки ялинки, дихати одним  простором, спокоєм... Більше не самотнім спати, вкрившись мохом. А потім... хруснуть гілки під важкою ходою. Відріжуть ніжку! Шапку! Холодні пальці безживої верби підхоплять тільце. Люди. Я більше не хочу бути, як вони. 25.08.2024                              Підпис @herbarium_Xandra #ксандрик

* Споришева надтиша розчиняє над віршем мовчання. Мов_чи_мо'. Трояндова ніжка в руці. Затерпаєш безболісно. Люблю. Пелюстки ніжні-ніжні цілують думки про тернові бджолині жаринки. Жаль. Колеш словом. А потім голубиш. Небосхилом заграв розлітається пил чи то попіл. Не знаю. Сонцегляд батіжком заганяє євшанову втому за обрій. Залишаю     пробіли забраклих     зізнань    .   .   . Чи втомивсь? Чистотіл прикладаю до шкіри, а він душу гоїть. Чеберяю алеями пам'яті. Спілі черешні. Р о з с и п а ю т ь с я ягоди, падають янголам в руки. На поруки мене візьми. Огорни капелюшковим німбом. Крилами обіймай та пробач. Більше сили мені додай, більше віри. Ще сили. Ще віри. Бо Ти все в цьому світі для мене й не в світі для мене. Поглинає міцелій злосни – штурпаки, що деруть несвідомо . . . Вже не ріже стерня чи то йдеш, чи пливеш. Маєш силу. Зціливсь й віру маєш. Нічне небо проклало пластинками простір. Прозоро. Просто трубка горить. Ще не мир. А як цього хочеться! Оксана Лихогляд 12.09.2024 Вірш написаний на 2-ий тур, 7-го сезону Віршометрії. #лихогляд

Сутінки падають шовком розлук на плече, Хочу сховати тебе у обійми від часу. Кислий кисіль з обіцянок крізь пальці тече, Сутінки падають шовком розлук на плече. Жадібно кожен цілунок ковтаю на згадку, Може один вкоріниться в мені, проросте... Сутінки падають шовком розлук на плече, Хочу сховати тебе у обійми від часу.

Творчого вечора, альтернативники й альтернативниці 👋🏼 Пишете вірші, пісні або прозу? Хочете поділитися своєю творчістю із публікою? Тоді ви попали за адресою 🔥 ‼️ Усіх зацікавлених сердечно запрошую 9 листопада на літературний вечір! 📖 Початок — о 20:00 в голосовому чаті Студії 🎙️ Приходьте! Почитаємо, порефлексуємо, насолодимося теплою атмосферою 🎤🤩🥰 👉🏼 Записуємось у чергу на виступ (до 5 творів з автора) + буде вільний мікрофон 🔥 Усіх дуже чекаю, кожного/кожну буду рада чути 💜🤗

Я не хочу нічого відчувати - Кожен день втрати... Я не хочу нікого більше знати - Кожен день втрати... Я не хочу дружити чи кохати - Кожен день втрати... Залишатись на місці чи тікати - Кожен день втрати... Засвіти мені сонцем жовтим, Нашу пам'ять не знищить жоден!.. Я ловлю останній промінь, Я ловлю останній твій промінь, Як постріл у серце... Не тепло, але тільки спогад, Відчуваю тебе десь поряд: В блискавці, й серед грому, І під весняним дощем... Не злічити, не порахувати - Кожен день втрати... Не пробачити, не подарувати - Кожен день втрати... Не забути і не осягнути Хто із нас наступний... Не повірити і не прийняти - Кожен день втрати... Відчуваю - пуста планета, Та шукатиму де ж ти, де ти?.. Проявись мені у нетрях, Проявись мені у нетрях, Чи серед чужих облич... Бо твій спогад - це теплий промінь, Твоє серце любові повне! Хай почнеться весняна повінь, Змиє із нас цей біль... Я не хочу нічого відчувати - Кожен день втрати... Я не хочу вірити, чекати - Кожен день втрати... Я не хочу мріяти, плекати - Кожен день втрати... Я не хочу впасти і лежати - Кожен день втрати... Робить оберт планета в тиші, Наші долі - це просто вірші... Завтра тут любитимуть інші, Завтра тут любитимуть інші, Зовсім не ми... Лиш самотність єдина прийме, Нам відкриє свої обійми, Гостре лезо із серця вийме, Падає білий сніг... Олена Герасим'юк

Палкий, спокусливий, пристрасний. Саме таким буде 69й випуск ПЕС. Принаймні ми так плануємо з Веронічкою тримати вас «у передчутті кульмінації» цілий вечір, тому долучайтеся до етеру у цей четвер 7.11 о 20:00 Ми будемо дуже вас чекати🍓 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на повнопривідний позашляховик для роти розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок). Авто необхідне для виконання бойових завдань, підвозу технічного приладдя, пересування особового складу тощо. Ви чудово знаєте, що автівки і досі залишаються нагальною потребою на фронті. Долучіться донатом – подякуйте нам за етер! Також вітаються репости та коментарі 🙌 Донатити сюди: Банка https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf Картка банки: 4441 1111 2953 1913 Paypal: veronikamovchann@gmai.com В коментарях: «на авто для 21 ОМБр» https://t.me/veronda_djokonda/2455 допис про збір.

Із поля життя тебе ампутовано, ти став особистим фантомним спомином. Після Мідасових доторків смерті спогади — золото. Пам'ять роздерто на сонячне «до» і маревне «після». «Не вірю» в думках — заяложена пісня. Так само болить і все ще чутливо, хоч раціо вже давно зрозуміло: не варто пускати мінорність по вені, сухе чорне стерня не стане зеленим, чим не полий. А Signal'на ракета вже не працює в доставці букетів із жовто-багряних степів на Донеччині, і соняхи точно будуть приречені зів'яти, примарним твоїм недарунком стоятимуть в полі похмуро і струнко. Оберт за сонцем скрутить їм в'язи, вони теж помруть, але не одразу — на сороковини спорядять у вирій душу твою, а повіки закриють пелюстками замість монет, з букетом зустріне тебе вже Вінсент. Мороз і сльота посваряться з квітнем і врешті підуть. Щоб міг спомин красіти, старанно вкладаю насіння у лунки, тепер кожен сонях — то твій подарунок. *Присвячується моєму другу Віку, який надсилав найкрасивіші соняшники з лінії фронту і любив картини Ван Гога @lysychkazlisu #лисичка