Храм поезії (🖤)

Все, що залишиться після нас (не рахуючи дітей і нерухомих об’єктів) – купа паперів і пам’ять про час, що поєднував з кимось до самої смерті. Дещо з дрібниць: нотатки, листи, діалоги у соцмережах, неактуальні більше пости і некролог із кількох речень. Залишаться безліч світлин, де ми посміхаємось щиро, мовчання – у спадок, як те про що говорити несила. Слова загубились. Дарма, так р’яно читали літературу, і сенси складали – як іспит життя, гадаючи лезом по рунах. А статус ще довго висітиме й буде бентежить – абонент був у мережі… @ksu_n_lyrics #ксенія_нестеренко

Нарешті доробила😅 Дуже складна схема Не впевнена чи наважусь колись на повтор🥀 #в_наявності

доведи мене вздовж високої чорної стіни до кінця війни доведи мене серденько не обмани до беззубого лісу на краю землі до холодного поту на чолі до свинцевої каші на зубах як би його встояти на ногах як не збутись жодної з обидвох заховай мене серденько в темний льох затули мені серденько рот і ніс щоби запах смерті в нутро не ліз зав'яжи на сорочці мені вузла щоб з-під нього чорна цівочка не повзла підмости мені під голову кунтуша щоб не витекла крізь діри моя душа загати мені греблю серед ріки щоб не квапились у моренько мертвяки запали мені свічечку в темну ніч щоби бачив я хто іде настріч їхні білі плями замість облич обійми мене серденько підніми донеси мене до кінця війни Ірина Шувалова #Ірина_Шувалова

як ви тримаєтесь? обіймаємо ніжно, ніби востаннє, так дерева тримають коріннями силу землі, беручи її у долоні сторожко, щоб любити, але без тиску, зайвий біль тепер, як зайві слова, – марнотратство скорботи як ви тримаєтесь? вдивляємось в одне одного, як в потрощене дзеркало, торкаючись цупких шрамів утоми, як торкаються дорогого обличчя, тепер вогонь ближнього – це і твій власний вогонь, а його вразлива відлюдкуватість – це і твоє оголене серце як ви тримаєтесь? плачемо гірко, поки ніхто не бачить, як трава, яку вправно обтяли косарі цього часу, як дитина, що вперше зустріла справжню брехню, як ріка, яку крига позбавила дихання на повну силу як ви тримаєтесь? бачите наші руки? ми не тримаємося, лише летимо уперед, попри вітер у спину й пісок пітьми на очах, адже дорога – це все, що ми, зрештою, маємо якщо казати відверто, усі ми просто йдемо, тримаючи одне одного, як зруйнована хата тримає спалений стріх @iyakiva #ія_ківа

З моїми 26 мене🥹 Вітати можна сюди: 4441111063781185

за снігами слідують весни. ми за руки з тобою, сестро, ми одна для одної - іскри. конотопські відьми у дійстві. ми одна для одної пристань. ми стакато, чуттєвість бездонна. разом крони й коріння - сестринство, із кремезним у грудях драконом. голос кожної - у артеріях. боротьба і божественна пісня. жінка жінці - птаство і прерія, оберіг й передача істин. @olenalevchenkopoetry #олена_левченко

пам'ять дощами вимило розум вітрами вимело хто тебе мила вимолив? хто тебе з неба виманив? звідки ти щастя випало? взяло мене і випило.. хто тебе в бога вигадав? і для чиєї вигоди? а не було вже виходу окрім дурного випадку сам я тебе і вихопив як випадкову вигадку сам же тебе і вимислив сам же тебе і вичислив і як пречистий вимисел поміж рядками вичитав я тебе мила вимолив з божого саду виламав і небеса відкрили ми і обгорнули крилами і не забракне сили нам поки шепочуть губи: мила а хто ти мила? любий а хто ти любий? Юрій Іздрик #іздрик

Друзі, глядять, які кайфи — замовлюйте https://kyivnoha.org/product/dvrz-anga-zelena/

Моя варіація прикраси🖤

Вишиванка Ніч замулилась там, де ріка… Чом же сонце так довго не сходить? Вишиванка з ниток ДНК огортатиме нас від негоди. Біля серця — орнамент життя, на руках — не кайдани, а квіти. Я колишусь із вітром, мов стяг, ще зусилля — і зможу злетіти. Діти, сонце зійшло, і ріка оживає у вишивці-хвилі. Безконечник прикрасив рукав і дарує нам пригорщу сили. Пийте, пийте, бо ворог не спить, гострить ніж, щоби нас роз’єднати. Пам’ять роду лишає стібки на сорочці, що вишила мати. © Олена Галунець Вітаю всіх із Днем вишиванки! 🤗 @virshoplitkarka #олена_галунець

З днем вишиванки! Крізь час та полум'я Не раз пронесені, Любов'ю сповнені Рядочки хрестиків. Дзвенять пісні у них, І думи вруняться Стрічками синіми, І сонцеструменем. Червоні кетяги Між зелентравами Та мрії вплетені Руками вправними. Поміж мережками Буяють спомини. Йдемо збентежені Крізь час та полум'я. #деньвишиванки

Із ритму — в чорно-білі кольори, Як тіло без душі долає рви. Так само текст, народжений із рим, Дрейфує над безоднею вершин. Не мав таланту до письма вовік, Роджав весь час віршованих калік. Прозрінням узорів відверто кат, Що кожен твір написаний — мутант. Немає в нього дати в майбутті, Ідейно себе втратив той папір, Що вкотре прийме стосиком слова, Які підпалом стануть для котла. Не стану більше марнувати лист, Клубком під горлом — впер гострющий спис. Усе, що написав, забрав обвал. Даремно часу втратив. Змарнував! @Mr_1Nobody #nobody

Вулицелавка бабуся опівдні виходить на вулицелавку, замуркану першим теплом березневого кота і там, де триста років тому ключем дряпала «О+А», повільно сідає /по-о-овільно/ вільна колись була й швидка, а нині скута трухлявою корою тіла, яке вже не цвіте навесні носитися б вулицедощем, як тоді з «А», прихистити б знову кота, що проживе аж 18 царапкороків, до останнього ганяючись за хвостом — не втрачаючи пухнастої дитинності. «О» теж береже її та вмикає музику, від якої з’являється нова гілочка старої реальності /ритмі-і-ічно/ © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

Не пропустіть РОЗІГРАШ для підсилення збору на бус для FALCONSquad від нашої талановитої декламаторки Ксенії Нестеренко ✨ Підтримайте збір донатом на банку: https://send.monobank.ua/jar/7xDgufaDCu За донат від 100 грн хтось із авторів матиме можливість почути власний вірш по-новому — у професійній декламації від фіналістки конкурсу декламаторів “Грандбатл” та з авторським музичним супроводом 🎙️🎵 Що отримає переможець: 🤍 професійне емоційне прочитання вашого вірша; 🤍 авторську музику, створену під настрій твору; 🤍 атмосферу, яка допоможе словам ожити по-новому.

Цього дня на мені із одягу залишилася тільки втома. В тобі дотепер не існує дна, тільки глибина імлистого міжсезоння, манливий спокій — свята вода, йодова сітка близькості, плетена вузликами "на пам'ять". Не торкайся, бо зв'яже пальці у спробі доторку. Бо якщо й пірнати в солону синь, ризикуючи всім, то певно що зі стрибка, не вагаючись ні хвилини. Під натиском тіла крига стає крихка. Хруст, проламується льодина. Хвиля за хвилею сточуються слова, зайві ковтаєш: нікому ніщо не винна, вільна, більше ніяких важливих рішень. Поводься тихіше, бережи кисень. Та коли відчуєш раптово як відступатиме океан, оголивши берега мокру спину аритмічним вдихом, виринай. Виривайся й біжи на пагорб, не зволікаючи. Може й встигнеш піднятися до фатального видиху. @snigpoetry #мері

язиком сукаєш нитку, що змотується клубком у лоні, щоб потім намотувати її на палець, доки не урветься. @snih_n_g #уривки_з_неопублікованих_снів

💚

тиша згарищ будить ліпше за ляпас витягає клешнею зі сплячки і кидає на гострі скелі історії думав, що поза часом, а нині ти в епіцентрі бурі і немає часу на роздуми три хвилини до смерті від крововтрати чотири роки до повної втрати честі трансформуйся аби вижити змінюйся, щоб не стати тінню себе противним відголоском чи скоріше відрижкою зона комфорту звужується до бліндажа встати раніше, аби пірнути в ранковий туман, як елька пірнає у ями на розйобаній дорозі до істини їхати нею — відтепер твоя основна задача всі інші проблеми стають сайдквестами бути головним персонажем відтепер необхідність сон віднині – нечувана розкіш але ти все ж приляж, як випадає нагода аби знову прокинутись @virshok #карич

Один з віршів написаних на перший тур Віршометрії. Завдання: написати вірш з кіноматографічним вайбом. Біжу за Чарлі в лабіринті з чорно-білих кадрів: наївне ретро безсловесних пантомімних текстів. Є сходинки невдач спрямованих донизу. Щоби відчути польотну ейфорію, радість від смішних баталій, долання грізних вартових, що ловлять волоцюгу – за його інакшість. А може власну тупість, запаяну у шкаралупу, свідому ницість. Кліп! Змінився кадр, а може після ночі зоріє день, який я заберу собі, розбавлю протухлість сну і знов біжу межею... Смішна хода, великі черевики, а ціпок живе своїм життям і часто відповідає непомітним трюком, на підлі кпини та фіктивну правність, червоні прапорці загону... І раптом... на весь екран дитячий погляд ставить запитання незручні. Мабуть, то совість... Не погляд – всесвіт розтікається у порожнечу можливостей з пунктиром обраного шляху. Ах, Чарлі, у кожнім з твоїх жартів проглядає правда. Зізнаюся: у мріях я твій двійник... Ти знав це? @Raramina #раміна

дякую, всім. Кошти зібрані. збірку Артура Дроня виграла @sidybldiez