Храм поезії (🖤)

береги, наче люди, перекидуються камінцями голосів. плеса зрушуються хвилюваннями і гудуть про довгі відстані й куці години до заходу сонця, який завше настає несподівано. співані не переспівані обряди течій, надземні і підземні, як безперервний шум руху шумовиння у вухах, цих завитких вловлювачів важливого, цих приладдь уважності. слова перекочуються у посейдоновім роті бушменськими клацаннями - ігри на в(и)гадування імен. веди води ведуть за обгортку невпізнаного письма, невимовленого, непочутого. порожніми бульбашками зриваються й лускаються неутілені. бо коли кити втрачають свій голос - океани втрачають свою глибину.

ГОРНЯТКО КАВИ Купую випічку в улюбленій кав'ярні, пісочний коржик всипаний горіхом, чорносливом, а каву в іншому, навпроти. Її там господиня наливає в керамічну кружку і дозволяє відійти до лавки, в тінь, подалі. Її вже не хвилюють ні крадіжки, ні розбиті чашки... Бо то всього лиш посуд, не причина псувати натій відстійним пластиком. Вона людей читає по очах і кавовій чорнющій гущі. Життя цінує за усі його моменти, за смак гірчинки, та тепло в горнятку, що зігріває в холод пальці, та дає надію. Ще й промовляє наче рідна матір: "Смакуй дитино, хай ковток для щастя, ця кава чарівна і добавляє сили, все витримати, не пропасти." Ковток, світліють всі чорні хмари та події, тепліє в серці, впевненість з'являється у мирне завтра й віра. Не впасти на коліна!... @Raramina #раміна

*** я не знаю з якого боку у тебе серце я прислухалась до тебе скрізь у грудях і нижче серце твоє — заблукале звіря слон якого ковтнув удав сумнівна пухлина яка щоразу змінює  місце розташування  яблуко розбрату суперкнига під суперобкладинкою яйце райце не завважила на підлозі наступила і — ах! — пробила свою ахіллесову п'ятку Юлія Мусаковська #мусаковська

Помаранчевий лідер "Сансара" сідає за грати ночі. Засмальцьоване тіло страхів вилітає ракети збити, Бо вони зіпсували нам небо своїм ірокезом - витвір Бородатого дядьки, за думкою тих, хто цілує мощі. Ятаганом порізаний обрій, бо знову навала тюрків, Сибіряків, бурятів та інших, що їм триколор став стягом - Всі замарані кров'ю, в тілах - деградації синій якір, Капелюх їм - субстанція біла, в'язка, хой, я-я, натюрліх! Саме так! Надаю римуванням поїсти інформ-шакалам - "В них поети німецькою вже починають писати вірші!" То нехай. Помираючи, кожен шукає свій сенс. Тим більше - Помираючи, прагнуть усі божеволіти Та знайти щось дієвіше, ніж стероїди. Чи загарбати світ. Адже кожна тварюка в кінці Хоч чогось бажала. Федор Федько

Автор: Ольга Далабожак (Helga) Ніч штовхнула день у погріб. Затулила чорною тканиною камери спостереження. Тепер ніхто не різатиме осудливим поглядом кохання, яке таємно вимальовується. Пристрасть вибила двері закинутої будівлі — нарешті стало вільно дихати. Розтріпане шоколадне волосся граціозно повзе по моїх гострих ключицях. Спітніла шовкова білизна драматично спадає з тендітного тіла. Ми трохи придуркуваті, сп'янілі. Пахнемо ванільним морозивом, першою літньою зливою, малиновим вином, юнацькими капризами. Наші рельєфи видозмінюються від гарячих дотиків. Ліжко всмоктує стогони голодно й різко, наче самотність мучила його роками. Нестримні поцілунки. Стишені тремтіння. Нірвана. За сплячими вікнами зоряне сяйво втомлено розтікається по чубчиках дерев. "Люблю" стрибає шепотом від твоїх вуст до мого вушка. Ще стрибатиме довго, доки ніжноперсикові світанкові промені не бризнуть на нашу шкіру, доки світ не повірить в нас. 14.03.26

До людського втілення я була звуком. Словом, кинутим зопалу —     чи то Богом — сердитим і втомленим — на дружину (бо борщ несолоний);     чи громом — старим й некерованим — на людей, що присіли під градом;     чи спікером із трибуни, що вивчив напам'ять промову (промоутер — молодець);     чи фортепіано, по якому пробіглася миша;     чи самою реальністю — як насмішка над естетикою мовчання. До людського втілення я була вітром. Витирала бруд із коліс                            і сором з облич. Підмітала біодобриво листя. Сушила білизну. Зализувала рани, нанесені ультрафіолетовими стрілами. Допомагала спекатись спеки. Я псувала зачіски дамами й розчісувала оптоволоконні поля. Іноді мені зривало дах —                і я зривала дахи       разом з шифером. Іноді я пустувала, іноді —  билась в істериці. Іноді ловила панічні атаки               торнадами (мені жаль). До людського втілення я була пилом. Я пила радіоактивні випари Юпітера. Радо й активно штурмувала вакуум. Сіялась кварками по космосу. Лупо‌ю сипалася з розумних макітер зірок. Стукала в атмосферу: «Дозвольте зайти?» До людського втілення я була струмом. Істоти, які мене породили —  доВсесвітні, голодні. Я тікала і ткала матерію, ковзала між зарядженими електронами, а творці шукали мене — свою голку в космічній копиці. Ці істоти пустóти пустотливо кусали галактики за боки, поки діти боялися вовка. Я давала життя ШВЛ й павербанкам, освітлювала найтемніші моменти — аж до смерті у зношеному генераторі. До людського втілення я була тінню. Тинялась услід за ідеєю по онтологічних печерах Платона. Безвольно волочилась по землі не своїми ногами. Це було найтяжче з випробувань.     Я пройшла! Нарешті заслужила право вступити в людське життя! (не всі, правда, тести здала на відмінно,    а отже, матиму внутрішні батли й недоліки). Якісь (не)долікую, якісь заживуть до весілля, якісь прийму. Про щось шкодуватиму,  щось виправлю, щось так і не зможу змінити. Я не буду ідеальною людиною. Я не обіцяю, що стану ідеальною людиною, але я буду старатися    стати гідною. Гідною твоєї любові.    Я йду! Шар за шаром нарощую тіло. По твоєму образу.                                  По твоїй подобі. Згодом скину русалячий хвіст, щоб іти по землі — впевнено й гордо. Не лякайся. Я поки здаюся Чужою,    але я — твоя. У мене будуть твої очі. Обіймаєш себе    (і мене), до перетиску капілярів впинаєшся пальцями в плечі, стаючи мені захисною кліткою Фарадея.    Ридаєш. Спираєшся об стіну. Щулишся. Зменшуєшся. Розріджуєшся важким потом. Небо розріджується у колайдері. Кола йдуть                 концентричними хвилями в поперек. Паніка липне до щастя глюоново.    Скоро твій біль ослабне. Скоро я свій забуду — як тільки переступлю поріг у життя.    Твій поцілунок — посвята в людину. Сита і втомлена, я засинаю на твоїх руках, поки місто вже другу годину не спить  під алярмою. До людського втілення я була звуком… Звук — перше, що я видала після.

Друзі, хто любить образотворче мистецтво і трохи мене, запрошую завтра в понеділок 30.03 на відкриття колективної виставки «Вільні стіни» в Flowerbed Gallery на 18:00, буде 5 моїх робіт, вино, розмови, фотографування і море картин сучасних українських художників. Це я поруч зі своїми картинами «Голова-реактор», «ЛГБТ Мадонна» і «Матка» на колективній виставці «Тіло: Живий маніфест»

#грандбатл @virshoplitkarka

Вхопи її за капелюху! Швидче! Бо пудра розповзається бліда, Маскує у шляхетність красий відчай Відтінками пісочних сповідань. Віспини – круглі пластирі на скронях – Подряпини приховують грибні, Обірваними стрічками у жовтні Чіпляються за кінчики брехні. Я побачив її серед хащів у лісі величному. Аманіта мускарія – мускус оманливих спор. Мускарин в поведінці, в очах – ореоли чутливості. Мус зі смутком. Смугаста кутикула. Ніж. Мухомор. Мушу, мушу поранити здобич безгрішну – знедолити. Нерухома зворушлива постать – грибниця свята. Затягнула у пастку міцелієм, звабила поглядом. Гостре лезо навскіс – і в обіймах навіки відтак. Вхопи її, вдягни в червону сукню! Серпанком танго. Розчинився ґрунт. Провалююсь, лише краси відлуння У голій правді, саморідній. В ню. Гірка на смак. До тіла доторкнувся. Нове створіння невиразних барв У танці зла тенетником отруйним Сплітає чорний траурний рукав. Оксана Мовчан Вірш на 3й тур ВМ7. P.s. Завданням було написати грибний вірш за однією з чотирьох картин. Я обрала картину Валентини Мартинюк «Ню».

втеча по стежці через пустелю сорок петельок у пошуках дому що у валізі? — питав прикордонник ніц особлівего, пане Ретельний просто усе моє жито житейське спогади, щоб не застигли, — у термос, пам’ять, намотана на веретена, біль у контейнері, сльози в цистерні гордий собою спікер на TEDі подорожує лише із зубною щіткою — теж мені антитеза Ноя, думають біженки терпко ти поживи так два роки, чи стерпиш? не у готелях/котеждних містечках, а у спортзалах/гуртожитках/там-тешніх оселях у хостів /і дякуй, і жодних претензій/ термін утечі у теках держслужби що ти напишеш у полі “адреса”? ні, не прописка, не рече- сховище, справжня. слухай: шити клаптеве життя — це мистецтво темне люстерко хутенько протерти в тебе є ти — жива, ціла і тепла, значить усе, що було — не смертельно знімеш затерпло бретельки істерик і розтечеться пастель по артеріям стебел ти — і є дім, і фортеця, і тенькіт бентежного серця — чуєш, б’ється, легке, як метелик 30.04.24 @buryanpoetry #хопта

... Хорей пас курей Амфібрахій самотніх вовчиць ямб цілився в небо лежав Анапест горілиць і тільки Верлібр тінь сизу відкинув – мережо дивних метафор і слів Андрій Буремний

Я, облита дощем, у твоїй заховалась кімнаті, Де гірчинки робусти змішались з повітрям гірким. Ми чужі поки ще, та приречені спільне пізнати. Не розтиснувши вуст, ти так вабиш здриганням руки. Я течу і мовчу, а за спиною падає злива. Дико прагну й боюсь Провалитись в пітьму насолод. Доторкнись і відчуй Мою звільнену вперше сміливість, Мій розпечений плюск Крізь цнотливо потріскане скло. Я - облита дощем. Обсуши мої крила тремтячі І вдихни в мене, влий подарунок надії на все. Знявши маски нікчем, Ми народимось вдруге неначе: Для оголених мрій, Що купаються в каві глясе. Наталка Меленишин #інтимнірядки

треба навчитись спати вибух у скронях лапки по ковдрі заїло платівку писком наче взаправду здавалось під ранок тим ідеальним віршем треба навчитись радіти очиці безкавні зализаний хвіст і кроки сало на гілці флюїди подвірʼя очікувана відлига треба навчитись прощати сіллю на рану не треба чіпати – треба навчитись жити без божевілля без віри у зайве без інфантильних пауз треба навчитись спати… #вірш © ольга ритик

Таня Удод: В цей чудовий святковий день (день театру і мій день народження)😁🪇🪻, долучаюсь допоміжною банкою до збору коштів на авто для медиків НГУ. Основний збір ведуть: Вероніка Мовчан @veronda.djokonda та волонтерське об'єднання "Дика Пошта" (IG: @dykaposhta) 🔥 Для мобільності та своєчасної евакуації поранених з поля бою медики НГУ потребують повнопривідний позашляховик. Попередня вартість авто складає 310 000 грн. Запит терміновий. 🎯Загальна ціль: 310 000 грн 🫙Моя ціль: 32 000 грн (по тисячі на кожен рік 🎉) 💰💸 Картка банки: (зручно, якщо у вас не моно) 4874 1000 2602 3096 Банка: send.monobank.ua/jar/5K8Bqi44WX PayPal: udodtetana@gmail.com IBAN: DE56100110012624819000 Tetiana Udod, bank N26 🫂 Друзі, без вас будемо збирати значно довше. Долучайтеся! Пришвидшуйте покупку автівки🚙 Вітати можна і словами і копійкою і репостом і коментарем☺️ Банка буде існувати, поки не зберемо її цільову суму

​👋🏻 Я Легіт, а ти? Нумо знайомитись? Нехай секція коментарів під цим дописом стане простором для пошуку нових професійних/творчих контактів. ✍🏻 Пишіть хто ви, чим займаєтесь, що пишете і кого шукаєте — друзів, однодумців, читачів, ілюстраторів тощо. Не забудьте залишити посиланнячка на свої творчі платформи. Можливо, саме цей пост допоможе вам знайти відданих шанувальників, чуйних редакторів або творчу підтримку. Ваш @lehit

Передпродаж моєї збірки відкрито🥹🥳 https://vidkryttia.com.ua/product/%d0%bf%d1%82%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d1%96%d0%bc/

Не розпалюй вогнища, яке не в силах втримати. Не розпалюй його просто так... Не підкидай йому хмизу-надій, що воно палатиме В В І І Ч Ч Н І І С С Т Т Ь Ь Це ж лише гра‽ Раз у вічність сповіщенням-подувом ти жаринку роздуєш до пламені, що горітиме ясно, втім швидко зостанеться згарищем, – попелом з хмизу і пам'яті... а нА згарищІ танцямИ мрію перетворю на пиЛ й намалюю на грудях мішенЬ ,щоб не схибиВ ... А на Згарищі Танцями Віру оберну лиш на дим, Хмарно-клубчастий, Він перетне виднокіл, Забере із собою всі «ми», Залишить лиш сморід ... а нА згарищІ танцямИ ненависть свторю з тугИ й відразою-голкою виш'ю оберіГ від дурості молодечого серцЯ ... А на Згарищі Я змушу Відчути весь біль, Коли спечена плоть Оголить кістки, – Тавром-згадою буде повік: Як Чинити Не Варт ... А на Згарищі, Після надцяти зим, Що снігом і холодом Гасили жаринки буття, Крізь жужіль і прах, – Навесні Розквітатимуть Проліски ... M.Leit #soul

ЛЮБОВ І ДРАМА Любов і драма Серцева рана... Спочатку ніжно Вино і ліжко Потім гостріше Уже тепліше А далі нижче В любові ближче... І так до ранку Світлі фіранки Опісля спати У снах кохати... Але не довго Бо весь світ проти... Зате натхненно Й всім незбагненно... А тут ні звідки - Закрита хвіртка Приходить драма Як пікова дама Драматизує Гіпнотизує Зламати хоче Або навроче... А ті коханці Проснуться вранці Такі щасливі Але вразливі... Їм драма скажеЛлл Чи то накаже Щоб розійтися Вже не зійтися!!! Вони ж не схочуть Лезо лоскоче Їхні горлянки Червоні фіранки... Чом так буває Ніхто не знає Любов і драма Кривава рана... by Вася СЛИВЧИК © 07.04.2025 р.

Кому печива?)

snow видіння Ниряю в остýди. Ні раю, Іудо, ні пекла не буде. Промíжне. Лежу у баюрі... Бо ж знають всі люди: Бог хованки любить... Іуда ховає під лавкою "радість", хоча й обіцяв зав'язати... шнурівку на кросах. — Го разом, та спробуй, нічого не стане. — Для чого це робиш? — Бо попит, чуваче. Сценарій накидав ся знатно. Не можу я до десяти, тож рахую до п'яти. 1-2-3-4-5 Риплять... Сніги... — Не знаю, як далі. — От горе... повір же, так легше, це зцілить. — Скільки?.. — Лиш тридцять... ...ударів об землю. Удача затьмарює розум — удавом на шиї стягнеться. удав, що притомний. У дара видіння недоліків купа: знедолює дольників, тих, що селяни; бездонні криниці спустошує, сушить... і тощо. Та-а-ащу-у-у... себе. кручу-кучу-кучугур... Розплющую очі у вільній кімнаті, і біле міжстіння шепоче захрипло: — Зно-о-ов видіння... 7 жовтня 2023