Храм поезії (🖤)

Всім привіт! 💙💛 Новини такі мій чоловік приєднався до лав ЗСУ. Зараз він на навчанні і зовсім скоро треба буде ставати на позиції та виконувати завдання командування. Тому для роботи дуже необхідно придбати екіпірування, адже не все, чим забезпечує держава якісне або підходить. Тому є потреба в допомозі. Деякий перелік необхідного: шолом, активні навушники, тактичні черевики, окуляри, плитоноска, рюкзак, аптечка та інше. Щось із цього ми намагатимемось придбати власними силами але самі знаєте які витрати зараз можуть бути. Він не хоче аби я просила допомоги але якщо в когось є бажання і можливість щось закинути, то ми будемо дуже всім вдячні🙌 Банка: https://send.monobank.ua/jar/7vHAZQYJ4F Картка банки: 4874100026963705 Paypal: fokke.ua@gmail.com

У Вероніки почався етер

Всім привіт! 💙💛 Новини такі мій чоловік приєднався до лав ЗСУ, буде проходити службу в 412 бригаді. Зараз він на навчанні і зовсім скоро треба буде ставати на позиції та виконувати завдання командування. Тому для роботи дуже необхідно придбати екіпірування, адже не все, чим забезпечує держава якісне або підходить. Тому є потреба в допомозі. Деякий перелік необхідного: шолом, активні навушники, тактичні черевики, окуляри, плитоноска, рюкзак, аптечка та інше. Щось із цього ми намагатимемось придбати власними силами але самі знаєте які витрати зараз можуть бути. Він не хоче аби я просила допомоги але якщо в когось є бажання і можливість щось закинути, то ми будемо дуже всім вдячні🙌 Банка: https://send.monobank.ua/jar/7vHAZQYJ4F Картка банки: 4874100026963705 Paypal: fokke.ua@gmail.com

Отримала збірку моєї подруги Саші Хопти https://t.me/buryanpoetry дуже радію за неї🙌 Замовити можна тут👇🏻 https://vidkryttia.com.ua/product/%d0%bf%d1%82%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d1%96%d0%bc/

Я - поет, яка пише невидимі вірші для вбитих моїх читачів Я стою і читаю нові свої вірші на сцені Драматичного театру у місті Маріуполі, розбитого вщент російськими авіабомбами Я стою на сцені, якої вже не існує, яка вже не сцена - могила, під нею поховано заживо тисячі чоловіків, жінок та їхніх дітей - і мертвих, і живих, і навіть ненароджених Війна це оркестрова яма поезії І звучить незриме її мистецтво прошиваючи наскрізь усіх нас осколками, розриваючи тіло книг і людей, які їх читають, звучить мистецтво війни так гучно, що не перекричати його оваціями Звучить мистецтво війни із горла російських танків та артилерії - і моя українська поезія то лиш пісня відчаю, яка хоче бути гучнішою за вибухи їхньої імперії гучнішою за треноси смертей гучнішою за мовчання мертвих та оціпеніння живих Моя поезія бажає бути гучнішою за співчуття безпечного світу, за мовчання мешканців мирних континентів, на яких не було воєн уже сторіччями за мовчання тих, хто дивиться на нас через кордони, хто стоїть безпечно по той бік свободи і дивиться на розгубленого поета, що читає вірші на розбомбленій сцені, у місті, якого вже не існує на світі, лиш на картах світу, якого теж уже не існує - уся планета полягла у моїй країні полягла уся планета - під російськими авіабомбами дощенту Ви - глядачі і ви дивитесь на сцену Драматичного театру у місті Маріуполі, з-під якої лунає хор тисяч, покритих уламками заживо, ви слухаєте голоси тих, із ким я розмовляю спільною мовою крові - живу з ними спільною душею, із ким спільним болем розмовляю і думаєте: ось це - поезія ось це - розвага ось це - іграшка, якою можна гратись навіть тоді, коли вона вже лежить у крові на площі розбомбленій посеред вокзалу - єдиної надії тут вижити Я стою і читаю нові свої вірші на розбитій сцені Драматичного театру у місті Маріуполі, але це вже не вірші Так опроявлюється через голос українського поета чорна симфонія геноциду Така лиш лунає поезія з оркестрової ями війни І покривається попелом тиші Олена Герасим'юк

Ваші посилочки💕

⚡️ Як довго я мріяла написати ці 3 слова: Поетична електростанція повертається! І як повертається, друзі. Легендарно. Адже на вас чекає стрім-презентація гостросоціальної антології з віршами та світлинами "Цвях". 🔥 Я поспілкуюся із упорядницями цього збірника Анґою Зеленою та Ронікою Пожарською про ідею, мету, авторів та звичайно поезію, що увійшла до "Цвяху". 🙏 Готуйте ваші питання до етеру, адже будемо обговорювати чимало цікавих тем. Буде в кращих традиціях ПЕС. Зустрінемось 1го травня о 20:00. 💪 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на авто для медиків НГУ. 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/79mWWEi5UC Номер картки банки 4874 1000 2742 6009 Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментарях: «на авто» 👉 Крім того, розіграємо 2 примірника книги за донат від 100 грн! Умови прості: 🔸Донат на банку від 100 грн 🔸Вказати нік в інсті у коментарі до донату або відправити скрін платежу в пп 🔸Донатити можна безліч разів! 100 грн - 1 номер в розіграші, 200 грн - 2 номера і так далі ❗Розіграш триватиме до 18:00 3 травня 2026 року. В той же день визначимо переможця❗ 🫂 Чекаємо вас! Не забувайте відзначити вподобайкою, прокоментувати та репостнути цей допис. І задонатити, звичайно. 🥰 До зустрічі на етері!

Усім, кого цікавить поезія та гостросоціальні питання бути обов'язково! Вже завтра в інстаграмі я зустрінусь з чудовими поетками волонтерками Ронікою Пожарською та Анґою Зеленою, щоб поговорити про збірку гостросоціальних поезій "Цвях". Долучайтесь! пі.ес. і нагадую про розіграш 2х примірників збірки за донат від 100 грн. Всі кошти підуть на актуальний збір https://send.monobank.ua/jar/79mWWEi5UC

___ Ти вдихаєш життя в моє тіло В обезкровлене серце — любов Безжиттєве ледь-ледь тріпотіло Мить з тобою — й бурлить в ньому кров Ти прекрасна, й прекрасним здається Все, що падає в очі твої Погляд твій на мені небом в‘ється А під ним десь стихають бої Ти запалюєш те, що спалало Вічним прахом спочило на дні Знов горять почуття, та все мало Як же мало любові мені..!

До людського втілення я була звуком. Словом, кинутим зопалу —     чи то Богом — сердитим і втомленим — на дружину (бо борщ несолоний);     чи громом — старим й некерованим — на людей, що присіли під градом;     чи спікером із трибуни, що вивчив напам'ять промову (промоутер — молодець);     чи фортепіано, по якому пробіглася миша;     чи самою реальністю — як насмішка над естетикою мовчання. До людського втілення я була вітром. Витирала бруд із коліс                            і сором з облич. Підмітала біодобриво листя. Сушила білизну. Зализувала рани, нанесені ультрафіолетовими стрілами. Допомагала спекатись спеки. Я псувала зачіски дамами й розчісувала оптоволоконні поля. Іноді мені зривало дах —                і я зривала дахи       разом з шифером. Іноді я пустувала, іноді —  билась в істериці. Іноді ловила панічні атаки               торнадами (мені жаль). До людського втілення я була пилом. Я пила радіоактивні випари Юпітера. Радо й активно штурмувала вакуум. Сіялась кварками по космосу. Лупо‌ю сипалася з розумних макітер зірок. Стукала в атмосферу: «Дозвольте зайти?» До людського втілення я була струмом. Істоти, які мене породили —  доВсесвітні, голодні. Я тікала і ткала матерію, ковзала між зарядженими електронами, а творці шукали мене — свою голку в космічній копиці. Ці істоти пустóти пустотливо кусали галактики за боки, поки діти боялися вовка. Я давала життя ШВЛ й павербанкам, освітлювала найтемніші моменти — аж до смерті у зношеному генераторі. До людського втілення я була тінню. Тинялась услід за ідеєю по онтологічних печерах Платона. Безвольно волочилась по землі не своїми ногами. Це було найтяжче з випробувань.     Я пройшла! Нарешті заслужила право вступити в людське життя! (не всі, правда, тести здала на відмінно,    а отже, матиму внутрішні батли й недоліки). Якісь (не)долікую, якісь заживуть до весілля, якісь прийму. Про щось шкодуватиму,  щось виправлю, щось так і не зможу змінити. Я не буду ідеальною людиною. Я не обіцяю, що стану ідеальною людиною, але я буду старатися    стати гідною. Гідною твоєї любові.    Я йду! Шар за шаром нарощую тіло. По твоєму образу.                                  По твоїй подобі. Згодом скину русалячий хвіст, щоб іти по землі — впевнено й гордо. Не лякайся. Я поки здаюся Чужою,    але я — твоя. У мене будуть твої очі. Обіймаєш себе    (і мене), до перетиску капілярів впинаєшся пальцями в плечі, стаючи мені захисною кліткою Фарадея.    Ридаєш. Спираєшся об стіну. Щулишся. Зменшуєшся. Розріджуєшся важким потом. Небо розріджується у колайдері. Кола йдуть                 концентричними хвилями в поперек. Паніка липне до щастя глюоново.    Скоро твій біль ослабне. Скоро я свій забуду — як тільки переступлю поріг у життя.    Твій поцілунок — посвята в людину. Сита і втомлена, я засинаю на твоїх руках, поки місто вже другу годину не спить  під алярмою. До людського втілення я була звуком… Звук — перше, що я видала після.

Вони кажуть: «Будьте їхніми голосами», і це нестерпно. На могилах ростуть рясно квіти. Радісні, голубі. Я стаю навколішки і довго нюхаю тоненькі стебла. Вони пахнуть як шиї підлітків, як витіснений біль. Мій чоловік якось ледь не загинув, це було у Бахмуті. Але він і його друзі вижили. Вони йшли повз тіла інших, мертвих військових. Ішли у дощовій каламуті, кричали, мовчали. А один онімів. Такі діла. Ну давай, будь його голосом, розкажи про те, як у пастці воїн говорить з Богом чи починає його клясти. Переламані хребти дерев у прогірклій чорній посадці схожі на старі давно занедбані цвинтарні хрести. Але що ти знаєш, хто дав тобі владу про це говорити? На якім перегної метафор колосяться слова? Шукаєш рими, але прийде ця мить, що гострою бритвою зріже зайве, і залишиться точка відліку нульова. Ніхто не знає насправді, як говорити про наших мертвих. Про наших живих. Наших різних. Надломлених. І тд. Розкажи про вагітну, яка щотижня приходить уперто до горбка землі, садить квіти, носить знімки УЗД, показує їх портрету і потім говорить без упину. Хто їй відповість? Тільки шепіт вітру. Гамір комашні. Тріпотіння прапора. Легкий біг вивірки. Шерех люпину. Сидить. Уважно слухає. Щось таки чує. Або ні. Ірина Цілик #ірина_цілик

#в_наявності ☀️

Три роки тому зник безвісти Микола Леонович. Чекаємо і чекаємо новин... *** я не вірю що той інший поет був тобою доки я понищував його у собі бо коли не стало кому плакати прикотився чорний сміх на колесі ночі те колесо розкошувало і плеса свої повсюдно розпустило на тому колесі тоді виростало дерево і на кожному з тисяч листочків стояло маленьке твоє ім’я зі свічкою в руках а вже довкіл того дерева ходив один що шукає твої сліди і не може знайти їх навіть в собі.

Лови зорепад! Тримай свою власну комету! Несуть листоноші космічні послання відверті, Летять Персеїди в нічному липневому небі, Вогневими фарбами ріжуть сапфірові стелі. Лови зорепад! Шукай свою власну планету! Де ти винахідником будеш, чи навіть поетом. Де мабуть Персей мандрував з головою Горгони, І в надра й скарбѝ — розплавляв і царів, і корони. Лови зорепад! Складай свою власну абетку! Послання нащадкам у кожній із літер сонету. У кожному слові, у кожному ритмі відбитім, Лови зорепад! Відпускай — щоб не бути, а жити! ЮІ, травень 2023 ©️ Трішечки літа Вам! ❤️ * Персеїди - один з найпотужніших метеорних потоків, який ми можемо спостерігати з 23 липня по 22 серпня * цього року зорепад був неймовірний (12 серпня) #чббудинок

На крилах журавлів весна вже сушить весла, Загомоніли про життя діди, І на стежин пахучі перевесла З снопів тополь тече зелений дим. І падає в ставки ночами п’яне небо, — Де гуси білі сплять чутливим сном. У снах своїх, мабуть, самі від себе Дівчата пролітають над селом. Летять вони неласкані, незаймані, В розгоні мрій, не випитих ніким… Повитий згадками, непрощеними й зайвими, Скрипить протезом сторож Явдоким. Скрипить мені, що даль життя не хитра, Уміти б все забуть і все почать… Та я іду під всі чотири вітри На все життя закохувать дівчат, Бо вже встає світання над дідами, Прокинулись дівчатонька й дуби. Сира земля пошерхлими губами Припала до грудей сівалок голубих. Вінграновський #вінграновський

ТЕ те, що є ти і я, але немає “нас” – одна із ознак квітневого рецидиву. божевільні речі, для яких не видумали назв, зрідка іще трапляються – всім на диво. а тому в передчутті упокореного тепла, коли врівноважуються душа і тіло, ми говоритимемо віршами, які я не склав: до обіду – римованими, пополудні – білими. будемо щасливими і безоглядними, як тоді, коли нічого непоправного іще не сталося. ще до того, як Петро почав тонути у воді. ще до розорення Києва. до пострілу в Далласі. Татчин #татчин

Коти, дуже прошу підтримати репостом, лайком. коментарями і тегами публічних людішек в коментарях https://www.threads.com/@o.lavrychenko/post/DXtln3vjdnf?xmt=AQF0WtAlaH3KUldcaObNQRXRvRtRx2nJ0UEWNnvHzPJte19JNzTvb8EPRE9vYY5RuyhxFz9Y&slof=1

*** Коли я народилася, мій дід по батьковій лінії хотів щоб мене назвали Майя але бабуся по маминій була проти: – в селі Майками кличуть тільки корів, які народилися в травні далека, не кровна тітка бідкалася: – раділась в має – всю жизнь маятца будіш, охохох… «маятца» – це як? крутила я в своїй голові… слово було важке, вражаюче, як «врємяночка» чи «прИйми» – підслухані в черзі біля магазину шматочки чийогось нелегкого шляху мій дід по материнській – знаний ловелас, сказав моєму чоловікові на весіллі: – ти носиш її на руках, носиш, а вона потім сяде тобі на шию і ножки звісить моя подруга віщала: – Близнюки – це кілька людей в одному тілі, які ніяк не можуть домовитися між собою, складний знак для шлюбу друг мого чоловіка після одруження сказав про мене: – ой, та стане вона в 30 років товстою, старою бабою, атвічаю! мій чоловік хвалиться: – бачите цю блондинку? це я її створив! я посміхаюсь і не заперечую – яка ж ти ловка в цьому платтячку! –любувалася бабуся по материній лінії , незалежно від того як воно на мені сиділо і саме її голос в мені дзвенить голосніше за інші! @ksu_n_lyrics #ксенія_нестеренко

Ковтай повітря – буде східний танець, Ковтай лукум і посмішки ковтай. Губись у рухах, подихах і часі, Губись у губи – далі німота. Твій рок сьогодні – грому рокотіння Первинним звуком, іклами ссавця. Твоя одежа – на стіні у тінях, Її немає. Є. Але не вся. Спинися вітром, протягом продовжуй. В півкулю – кулю, ми не на землі, Наш вільний вимір ні на що не схожий, Він вимер завтра, шкіру підпалив. Зітри, так хочу, в попіл до останку, Руйнуй спочатку, знищуй до кінця. Не ти, це я звертаюсь до світанку, Нещадний ранок ловить на живця. Не відривайся, тіні вже на стелі, Змістилися, одежу віднайдеш. Горітиме сніданок на пательні. Я не відчую, чуєш? Я без меж. Оксана Мовчан Вірш до поетичного марафону «Казан Розпусти»