Храм поезії (🖤)

Ночі відлунюють шерехом нетлячих крил. Спробуй писати так, щоб не збитись на вий. Бачиш, як повертаються, вишукуючи сліди, жінки із каменю, солі, бризок морської води. Плескіт квітчастих суконь, невимушеність ходи, повні повітря, засмаглі до бронзи груди. В її валізах вино й екзотичні фрукти, у подарунок зневодненим. "Виїзди. Просто сходи до психолога чи на йогу. Помедитуй, хочеш пораджу мантри? А на грім за вікном поменше звертай увагу. Терапія, підтримка, метафоричні карти... Ти ж у себе одна" І така в тих словах безжалісна глибина, на поверхні обтягнена маслом, як куленепробивною плівкою. Внутрішній спокій — надійніший за дві стінки. Вдаваний? Хто тепер розбере. "А що, ти тепер постійно по українському?" Слово пече, тривожний намул захлистує, тягне у душу болотяні батоги. Вона робить селфі. Стань поруч, каже, зроби відмітку в інсті. На фото — місток руйнується понад Летою, розходяться береги, бгається хвилями рівна до того гладь, між нею, просвітленою, й тобою — без форми і кольору, права на сум і скорботу, хто не вірить в життя у "до" та "після" роботи, бо у проміжках не існує нічого окрім війни. "Скоріше би перемир'я..." видихає тобі в лице, Шви, що тримали, розходяться вмить, живцем рвуться натягнуті жили, зісковзує з губ усмішка. Хвилина мовчання розтягується у вічність. Блякнуть на фото у соцмережі два схожих колись обличчя. @snigpoetry #мері

тактильні місця горіння: урвище – і я лечу, не втримавшись на краю власного подиху. обліпихові гілки ріжуть повітря, втискають у плоть теплу кров землі. тіло шмагає кропива, і бажання палати зростає – квітне блідо-рожевими спалахами пам’яті. синці стають дрібними планетами зійшовших орбіт. опік охоплює тремтіння, що б’є струмом. Пече. хочеться подмухати, втамувати біль й розчинитися у зцілюючому квазарі. щоб переродитися – потрібно згоріти до тла. я – те тло, у яке проростає новий дотик. хочу відчувати: шкірою дýмки, лункістю погляду, теплом, що не минає. як сильно тебе бракує! 02. 11. 25.

поетичний конкурс Вогні Марсу вітаю, наші переможці: 1 місце — Olena Bodasiuk 2 місце — Сергій Дудкевич 2 місце — @iamamanitaa результати коментарі вірші судили Каріна Коваленко (м.Запоржжя) та Сонячна Темінь (м.Дрогобич) #конкурс #поезія #вірші #храм

я молюся сьогодні крізь дощ і відлуння грому до богів, що мистецтво тримають на плечах і долонях, знання всіх поколінь про смертність тримають у скронях та між книжок і мовчать до останньої миті, не говорять і не кричать, і не пишуть мені прокльонів лише топлять старі кораблі у водах середземного моря Боги розкладають мене на елементи в історіях, розкладають до молекул та одиниць аби не відчувати жалю чи прощення до ницих, розкладають мене до крові та до води, вогнем перетворюють в пару й вітри Еола і ведуть Одіссеєвим шляхом - зрада до зради складає дорогу додому, мов камінці узбережжя складають основу Лети, і я молюсь на колінах аби відшукати де ти і доки хвилі втікають, перетворюються на водоверті або цунамі лиш Посейдон сміється і пише на океані промінням сонця - все що із моря, повернеться в море, але смертність твоя давно не вартує солі 21.05.25 #вірші

🎙Презентація осінньої аудіодобірки 2025 Слухати на YouTube: https://youtu.be/-MV67bnzmvg 🚬 Немаксим — Стінь. Декламатор: рідкість 🎵 Оксана Приходченко — Мінливість мелодій. Декламаторка: Олена Галунець 🌤 Вим'я Паганіні — Полуденна сповідь. Декламатор: Андрій Мальва 🖤 OleXandr «Маркітний гербарій» — warm tone. Декламатори: Василь Капця та Олена Галунець 🧭 Лана д’Арк — Передача. Декламатор: Саня Ставицький 🏚 Mr.nobody — Відбитки війни. Декламаторка: Олена Галунець 🔔 Софія Волкодав — Звук. Декламатор: Elvis Тексти віршів #плейлиствіршопліткарки #трекипереможців @virshoplitkarka

Дощ змив усі болі, образи, жалі, Усе, що роками ховав у імлі. Молитви, що кликали ласку небес, І шепіт надій, що розтанув без сліз. Він стукав у вікна і гупав у скло, Шукав хоч когось, хто б почув, всеодно. Та люди минали, байдужі, мов лід, У кожного клопіт, турботи, свій світ. Ходити під зливою — що за дурня, Якщо ще і блискавка ріже поля. Стрибати в калюжі, вертітись у снах, Коли ти застуджений, з вітром в грудях. А дощ все лунає, все точить, іде — Нехай твоє серце впізнає себе! © Андрій Буремний

Перезавантаження Якщо у Сенаті трапляється криза І натовп із Форуму виступ не слухав, Із іншого боку до плебсу відкрийся — Шапинку на п'яти, спідничку на вуха! Пластинки із лавра, як лати на грудях. Не треба вуздечки — на шиї ланцюг є. Приводь із молитвою, співом чи будь-як, Що гарне на вигляд, потужно працює! Скажи: «Прудконогий* усе показав нам — Слухняний, терплячий, завжди ефективний». Ходили легенди про нього в казармах, Ховався від нього в бою супротивник. По темах: уникнути краще проблемних, Хто знав Поросям — відіслати подалі. Підкресли, що він у календи по термах Убив біля Риму чимало вандалів... Шапинка на ніжку одягнута босу, Спідничка приховує погляд кривавий. В Сенаті наклав новоспечений консул. Трибуни скандують: «Калігуло, аве!» *Інцитат (з лат. Прудконогий), за першим ім'ям Порцелліус (з лат. Порося) — улюблений кінь імператора Калігули. Кінь був громадянином Риму, сенатором, жрецем, кандидатом на посаду консула. 09.09.2024 #вірші

Вітаємо! Пропонуємо вам лампово провести вечір 30 листопада, святкуючи прихід зими. Для вас читатимуть чудові автори та авторки великого поетичного світу. Після основної програми, ви також зможете задекламувати власні роботи. Дата та час: 30 листопада о 20:00. Місце: Голосовий чат на каналі OWL Hub Зустрінемося! #літвечір

молодик із птахом сміху на плечі заходить до книгозбірні, торкається книг і з них виростає мирт, опал Тірренського сонця на стелі яріє і відбивається хлопцю у райдужках – весело-весело, барвами соку айви і аїру. супиться молодик, рецитує уголос: зонтики піній стукають в стелю читальні, тінь спаде мармуром і зашурхоче тога, гнеться рипінням паркет – ступні в сандаліях. і я у безпамʼятті слухаю, видивляюсь прибульця; читець здійме погляд – спалах! випустив птаха – сміх летить по піддашшю, вигулькне в київській вулиці, струсоне її, внадриться, тоном, гомоном, запахом всюди, де був молодик, – запетлиться і теплітиме. *** молодик із птахом страху на плечі входить до табору, що без сну; витягне з птаха перо й буде писати; колом мене в підземці виросте лісосмуга, в тунелі проступить глина і металевий запах; скло у вагоні трісне, на дно впадуть грудки землі, горілиць лежатиме чобіт – завтра, зараз і вчора – чула мʼяз, що росте і птаху, яка марніє. *** чоловік із птахом смерті на плечі входить до книгозбірні: хрусталик печалі ув оці, стишена впевненість, потиск: торкається мені маківки, обіймаючи, пірʼя життя простягає. птаха летить, чоловік виходить, і не вертає. Антонові Бондаренку

Врешті маєте змогу придбати новий випуск журналу ✨ ▫️Ціна одного примірника — будь-яка сума від 250 грн. Кожен наступний — будь-яка сума від 200 грн. ▫️Поштові листівки з ілюстраціями з випуску за більший донат: • донат від 20 грн — одна листівка; • донат від 40 грн — дві і більше. Заповніть форму для замовлення — і ми напишемо вам щодо підтвердження та оплати. ❔Усі кошти ми спрямуємо виключно на розвиток журналу та створення нових цікавих пропозицій для вас. Ваш @lehit

🌘 Люлька 🌒 Жінко, візьми губами моє єство – Серця колиска ритми зламає вмить. Подих тамуй, починай посміхатись знов, Полум’я в пальцях запалахтить Різдвом, Порох згорить, а пасока закипить. Жінко, візьми усе, що сьогодні дам, М’яко заповню те, що болить в тобі. Полиски личать звабливим твоїм вустам, Поки ми разом, скриня скорбот пуста, Повняться мрії спалахами скарбів. Жінко, не в кожній люльці кричить дитя, Іноді там вугілля та білий дим, Довгий чубук несе одкровення жерцям, Довгим ковтком згорнеться розмова ця, Попіл витрушуй. Поломінь народи. #на_останній_поличці ***

🌘 Люлька 🌒 Жінко, візьми губами моє єство – Серця колиска ритми зламає вмить. Подих тамуй, починай посміхатись знов, Полум’я в пальцях запалахтить Різдвом, Порох згорить, а пасока закипить. Жінко, візьми усе, що сьогодні дам, М’яко заповню те, що болить в тобі. Полиски личать звабливим твоїм вустам, Поки ми разом, скриня скорбот пуста, Повняться мрії спалахами скарбів. Жінко, не в кожній люльці кричить дитя, Іноді там вугілля та білий дим, Довгий чубук несе одкровення жерцям, Довгим ковтком згорнеться розмова ця, Попіл витрушуй. Поломінь народи. #на_останній_поличці ***

Білий мускус, сандал і ваніль обіймають легені. Чим ти пахнеш, коли говориш про сокровенне? Гра на роздягання, стриптиз, чи просто сповідь — називай, як хочеш. Будь зі мною голою. Витягни кляп зі своїх голодних голосових зв'язок. Важкі ланцюги з тіла нехай сьогодні злазять. Бдсм, зґвалтування, рабство... чи просто звичка... Яка назва життя твого, поки мовчиш? Дозволь моїм пальцям залізти до тебе під шкіру, діставати зламані кимось забутим кістки. Їх зберемо удвох і роздерті вени зашиємо. Говори зі мною. Не мовчи. Таємниця за таємницею, як ґудзик за ґудзиком. Павуки по шкірі, поки злизую правду з губ твоїх. Розкажи, де тіла мрії та віри поховані? Розкажи мені. Не мовчи. Розкажи про синці, про шрами, про втому, про хтиве, бридке, про мстиве й холодне. Про катівні в своїй голові. Про кров на руках. Чия це в біса кров? Чиє м'ясо під твоїми нігтями? Хто ховається під посмішкою ввічливою? Екзорциста, янгола, Бога чи диявола... кого викликати, щоб ти не мовчала? #маркітнийгербарій

А от і п'ятниця! У нашій інтернет-книгарні smoloskyp.com.ua та в книгарні на Межигірській, 21 тільки сьогодні - знижка 30% на всі книжки видавництва "Смолоскип". У книгарні на Межигірській є також знижки 10% на книжки інших видавництв. Більше подробиць тут: https://www.smoloskyp.com.ua/.../black-friday-u.../ Поспішайте!

Над проєктом "Кастет Свідомості" я працював два роки, скрупульозно вирізав кожний вірш на лінолеумі, створивши таким чином 20 ліновіршів, що і увійшли до цієї мистецької збірки поезій. Всі лінопоезії надруковані на власноруч зробленому папері з книжок російськомовних поетів, які мені донейтели люди по всій Україні. Тому радо запрошую на презентацію мистецької збірки поезій "Кастет Свідомості" 28.11.2025 о 18:00 у Dniprostir, Річпорт, пл.Десантників 1, заразом і відсвяткувати мій 41 день народження (а свій др я не святкував більш як 15 років). Чекаю всіх, рекомендований донейт від 200 грн., але можна і без нього, їжу та напої беріть із собою. 

Сьогодні мені виповнюється 41 рік, найкращим подарунком для мене буде підтримка та репост цього допису. О.Шакіров “Кастет Свідомості” друга збірка мистецьких поезій, місто Дніпро 2025 рік. Всі вірші вирізані на лінолеумі та надруковані на власноруч зробленому папері з книжок російськомовних поетів. Всього 11 примірників. Кожний примірник підписано та пронумеровано. Передзамовити книгу можна за посиланням

чорнильне мереживо ллється в повітрі, лишає пекуче клеймо на обличчі, прокляття чи виразку, породжений морок нагрянув нізвідки. безжалісний підпис, який виставляють під вироком: «о, Ваша Величносте! радий зустрітися? знаю, нітрохи, повір, що я теж. і цього так боявся? “Моргано, прийди", – все просив, і рука допомоги вдягла у корону. та правда дасть ляпаса: не вартий носити Екскалібур, інше – лиш вигадка бардів. хотів побороти, чи навіть сховати у застінки – зась тобі! бо тут – не таверна: я вам не ворожка, наврочу – сконають династії!» Артур розуміє – за круглим столом теж можливо порізати пальці глухими кутами. мордредова зрада породжує дивні вагання. «чи вийде?» – боїться, не стане звитяги(?). король хорохориться (хочеться бідкатись): «не вартий носити Екскалібур? з легкістю витягну вдруге! аби зрозуміли: це наклеп, не більше, не барди, легенди чи магія – власні заслуги!» крізь лати вітаються лапи страху, а розлогі крислаті дерева схилились в поклоні, вичікують поміж придворні. долоні тремтять, і Артур озирається млосно, на вигляд немов невразливий, натомість під маскою спокою – відчай. пітьма огортає свідомість, стискає у кігтях кожнісінький звук. «чи дійсно не гідний?» …і праведнопідле руківʼя вислизує з рук. @poetkapilotka #квазар #тьотя_іра

чорнильне мереживо ллється в повітрі, лишає пекуче клеймо на обличчі, прокляття чи виразку, породжений морок нагрянув нізвідки. безжалісний підпис, який виставляють під вироком: «о, Ваша Величносте! радий зустрітися? знаю, нітрохи, повір, що я теж. і цього так боявся? “Моргано, прийди", – все просив, і рука допомоги вдягла у корону. та правда дасть ляпаса: не вартий носити Екскалібур, інше – лиш вигадка бардів. хотів побороти, чи навіть сховати у застінки – зась тобі! бо тут – не таверна: я вам не ворожка, наврочу – сконають династії!» Артур розуміє – за круглим столом теж можливо порізати пальці глухими кутами. мордредова зрада породжує дивні вагання. «чи вийде?» – боїться, не стане звитяги(?). король хорохориться (хочеться бідкатись): «не вартий носити Екскалібур? з легкістю витягну вдруге! аби зрозуміли: це наклеп, не більше, не барди, легенди чи магія – власні заслуги!» крізь лати вітаються лапи страху, а розлогі крислаті дерева схилились в поклоні, вичікують поміж придворні. долоні тремтять, і Артур озирається млосно, на вигляд немов невразливий, натомість під маскою спокою – відчай. пітьма огортає свідомість, стискає у кігтях кожнісінький звук. «чи дійсно не гідний?» …і праведнопідле руківʼя вислизує з рук. @poetkapilotka #квазар #тьотя_іра