Храм поезії (🖤)

Білий мускус, сандал і ваніль обіймають легені. Чим ти пахнеш, коли говориш про сокровенне? Гра на роздягання, стриптиз, чи просто сповідь — називай, як хочеш. Будь зі мною голою. Витягни кляп зі своїх голодних голосових зв'язок. Важкі ланцюги з тіла нехай сьогодні злазять. Бдсм, зґвалтування, рабство... чи просто звичка... Яка назва життя твого, поки мовчиш? Дозволь моїм пальцям залізти до тебе під шкіру, діставати зламані кимось забутим кістки. Їх зберемо удвох і роздерті вени зашиємо. Говори зі мною. Не мовчи. Таємниця за таємницею, як ґудзик за ґудзиком. Павуки по шкірі, поки злизую правду з губ твоїх. Розкажи, де тіла мрії та віри поховані? Розкажи мені. Не мовчи. Розкажи про синці, про шрами, про втому, про хтиве, бридке, про мстиве й холодне. Про катівні в своїй голові. Про кров на руках. Чия це в біса кров? Чиє м'ясо під твоїми нігтями? Хто ховається під посмішкою ввічливою? Екзорциста, янгола, Бога чи диявола... кого викликати, щоб ти не мовчала? #маркітнийгербарій

А от і п'ятниця! У нашій інтернет-книгарні smoloskyp.com.ua та в книгарні на Межигірській, 21 тільки сьогодні - знижка 30% на всі книжки видавництва "Смолоскип". У книгарні на Межигірській є також знижки 10% на книжки інших видавництв. Більше подробиць тут: https://www.smoloskyp.com.ua/.../black-friday-u.../ Поспішайте!

Над проєктом "Кастет Свідомості" я працював два роки, скрупульозно вирізав кожний вірш на лінолеумі, створивши таким чином 20 ліновіршів, що і увійшли до цієї мистецької збірки поезій. Всі лінопоезії надруковані на власноруч зробленому папері з книжок російськомовних поетів, які мені донейтели люди по всій Україні. Тому радо запрошую на презентацію мистецької збірки поезій "Кастет Свідомості" 28.11.2025 о 18:00 у Dniprostir, Річпорт, пл.Десантників 1, заразом і відсвяткувати мій 41 день народження (а свій др я не святкував більш як 15 років). Чекаю всіх, рекомендований донейт від 200 грн., але можна і без нього, їжу та напої беріть із собою. 

Сьогодні мені виповнюється 41 рік, найкращим подарунком для мене буде підтримка та репост цього допису. О.Шакіров “Кастет Свідомості” друга збірка мистецьких поезій, місто Дніпро 2025 рік. Всі вірші вирізані на лінолеумі та надруковані на власноруч зробленому папері з книжок російськомовних поетів. Всього 11 примірників. Кожний примірник підписано та пронумеровано. Передзамовити книгу можна за посиланням

чорнильне мереживо ллється в повітрі, лишає пекуче клеймо на обличчі, прокляття чи виразку, породжений морок нагрянув нізвідки. безжалісний підпис, який виставляють під вироком: «о, Ваша Величносте! радий зустрітися? знаю, нітрохи, повір, що я теж. і цього так боявся? “Моргано, прийди", – все просив, і рука допомоги вдягла у корону. та правда дасть ляпаса: не вартий носити Екскалібур, інше – лиш вигадка бардів. хотів побороти, чи навіть сховати у застінки – зась тобі! бо тут – не таверна: я вам не ворожка, наврочу – сконають династії!» Артур розуміє – за круглим столом теж можливо порізати пальці глухими кутами. мордредова зрада породжує дивні вагання. «чи вийде?» – боїться, не стане звитяги(?). король хорохориться (хочеться бідкатись): «не вартий носити Екскалібур? з легкістю витягну вдруге! аби зрозуміли: це наклеп, не більше, не барди, легенди чи магія – власні заслуги!» крізь лати вітаються лапи страху, а розлогі крислаті дерева схилились в поклоні, вичікують поміж придворні. долоні тремтять, і Артур озирається млосно, на вигляд немов невразливий, натомість під маскою спокою – відчай. пітьма огортає свідомість, стискає у кігтях кожнісінький звук. «чи дійсно не гідний?» …і праведнопідле руківʼя вислизує з рук. @poetkapilotka #квазар #тьотя_іра

чорнильне мереживо ллється в повітрі, лишає пекуче клеймо на обличчі, прокляття чи виразку, породжений морок нагрянув нізвідки. безжалісний підпис, який виставляють під вироком: «о, Ваша Величносте! радий зустрітися? знаю, нітрохи, повір, що я теж. і цього так боявся? “Моргано, прийди", – все просив, і рука допомоги вдягла у корону. та правда дасть ляпаса: не вартий носити Екскалібур, інше – лиш вигадка бардів. хотів побороти, чи навіть сховати у застінки – зась тобі! бо тут – не таверна: я вам не ворожка, наврочу – сконають династії!» Артур розуміє – за круглим столом теж можливо порізати пальці глухими кутами. мордредова зрада породжує дивні вагання. «чи вийде?» – боїться, не стане звитяги(?). король хорохориться (хочеться бідкатись): «не вартий носити Екскалібур? з легкістю витягну вдруге! аби зрозуміли: це наклеп, не більше, не барди, легенди чи магія – власні заслуги!» крізь лати вітаються лапи страху, а розлогі крислаті дерева схилились в поклоні, вичікують поміж придворні. долоні тремтять, і Артур озирається млосно, на вигляд немов невразливий, натомість під маскою спокою – відчай. пітьма огортає свідомість, стискає у кігтях кожнісінький звук. «чи дійсно не гідний?» …і праведнопідле руківʼя вислизує з рук. @poetkapilotka #квазар #тьотя_іра

Скільки часу мені знадобиться, Щоб зрозуміти, що в неідеальності Я — повноцінна. З товстими стегнами, З жорстким волоссям, З бажанням змінити світ І себе у ньому. І поки ти намагаєшся переконати мене, Що я цінна лише тоді, Коли продуктивна, І поки я гину, як зранена чайка, Як нервові клітини, що не відновлюються, Мій мозок мене переконує, Що Я зможу все. Бо все, що ти робиш — має у собі цінність, Але Не все, за що ти берешся, має зробити тебе сильнішою. 2024

Вітаємо! На руїнах королівств, де світанок не з’являється без дзвону мечів, а земля пам’ятає більше крові, ніж дощів, знову піднімається туман забутих битв. Саме з нього постають "Балади кривавого поля" – новий цикл нашої рубрики. У другому розділі "OWL Collections", ми пропонуємо вам відправитися на руїни совиного королівства, де кожен вірш – це слід від мечів на землі, де колись вирішувалися долі. Тож розгорніть пергамент, відкиньте страх і станьте свідком того, як оживають історії! Умови. 💰На призовий фонд майбутніх конкурсів. #OWL_Collections

Цього дня на мені із одягу залишилася тільки втома. В тобі дотепер не існує дна, тільки глибина імлистого міжсезоння, манливий спокій — свята вода, йодова сітка близькості, плетена вузликами "на пам'ять". Не торкайся, бо зв'яже пальці у спробі доторку. Бо якщо й пірнати в солону синь, ризикуючи всім, то певно що зі стрибка, не вагаючись ні хвилини. Під натиском тіла крига стає крихка. Хруст, проламується льодина. Хвиля за хвилею сточуються слова, зайві ковтаєш: нікому ніщо не винна, вільна, більше ніяких важливих рішень. Поводься тихіше, бережи кисень. Та коли відчуєш раптово як відступатиме океан, оголивши берега мокру спину аритмічним вдихом, виринай. Виривайся й біжи на пагорб, не зволікаючи. Може й встигнеш піднятися до фатального видиху.

▪️Храм▪️ І Важчає плескіт води; гуркоче щоночі прибій на твоїй стороні, відлякує тишу мені, проганяє її аж за місто моє у ліси. У душу мою ніжне слово зрони – і воно у мені розіллє‌ться у двоїнí. Між нами – гірська естакада, двостороння недружня осада, ворожда між містами. Схрестилися в полі серпи – і зайшла коса на камінь. Твої брили нанесла вода, мої глиби зсунули пагони, загострилася спільна межа: рибалки і землероби, вудкарі й рільники, орачі й риболови прокинулись ворогами, стали мисливцями та ловцями. І кожного тягне за пазуху камінь, що він носить з собою віками… та кинути нíкуди, мíсця нема йому куди на гору б упасти. Між нами скелі загострень, безлюдність голої пастки. Важчають реви вітрів: свище щодня буревій на моїй стороні, здуває твій спокій, жене за лінію берега, за обрій морів. Так розбивається в скелях стакато двох люблячих голосів, в перегуках між атаками, коли хвилі сунуть, накочують, а пісок залітає накатом, у громі багатократному ми з тобою рушаємо вниз… ІІ …світло ховається в горах, де сонце на тиш розплавляє свій острах, від чужого ока ховає тепло у пітьмі. Куди б ще сховатись закоханим з міст, що втратили віру, надію та зміст людської природи. Тому ми в породі проклали дороги, стежини до сховку, лаз до любові. Хто проти гармонії, з нами незгоден, в тунелях най втратить погорду. Невідомі спіралі, ходи, повороти… Заходь, наш чужинцю, печера не проти, відкриє розтягнуті шахти та гроти. Тільки не плач, коли чорна гарота стискатиме полум’я смолоскипа у горловині цього лабіринту. Коли гасне надія на краще, я тікаю до тебе, кохана, від пращ, у наш храм у печері, в ілюзію дому, шлях до якого лиш двом і відомий. Ми ховаємо світоч від ока чужого, ідемо в пітьму, де не видно нічого, а чутно лиш подих. Доторк долоні, тепло рідних губ, ніжність гарячого лона. Ніхто зрозуміти не здатен. Ми всупереч злу, що над нами, попри весь тиск під горою, розчиняємось із тобою у поцілунку. Розплющуєш очі – а темрява впала, ледь видимі зорі дорогу вказали: над нами ясніють маленькі кристали. Ліхтар не виводить з печер у гірському покрові. Виживуть тільки коханці. Виключно ті, які в найтемнішу добу вірять у силу любові. ІІІ Мить занотовано крапкою наднової, мною і тілом моїм над твоїм і тобою, між нами повітря — струною, між животами — зоря. Ми граємо — пальці горять. Ніч застає нас наскоком, намотує морок на наш спільний кокон розхристаних до волокон літньої поволоки. Повітря насичене надновою. Знімай, натомлена, одяг, маски, броню, ми не пустимо в лігво печери борню, тут і зараз тебе бороню. Тепло розливається, наче ви‌на, проникає у шкіру, заповнює ніжну тканину, глибше по спині тече і просочує серцевину. Вигинаємось разом з тобою. Вдихається в простір сантал. Сьогодні у древо не впустить скоби метал виставленого на загал. На перетинанні орбіт, у моменти тяжіння розходиться імпульс чоловіка та жінки. Сліди у зіницях моїх лишають твої метеориси. Згораю в тобі, розчиняюсь, лишаюсь жариною на освітленій стрісі. Ми то залежні, пускаємо хвилі, зчиняємо метеошторми. Милі пливемо-палаємо разом у спільному морі, у тілі, у тіні, в любові просторій. Пахне озоном. Світиться киснем. Храм під горою, шлях між вогнем і водою, де все — і кінець, і початок. Я – твій. Ти зі мною. Ти – моя. Я з тобою. Ми – істинне світло любові. 07.09.2025 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

🐦‍🔥 Як лунав «Легіт» — осіння презентація журналу Минулої неділі ми провели презентацію осіннього поетично-музичного випуску «Леготу». Культурно-мистецький центр НаУКМА наповнився приємним гаміром: теплими розмовами та шелестом сторінок. 🎙 Команда «Леготу» провела гостей усіма таємницями нового випуску. Далі ми слухали модеровану бесіду з поетом та музикантом, фронтменом гурту Blooms Corda Данилом Галиком про його творчість. А наприкінці Подолом лилася поезія та проза — наші автори та авторки декламували свої тексти. Вдячні всім, хто прийшов милуватися, спілкуватися і слухати. Шукайте себе на світлинах від наших фотографок. 🎞️: Ліза Погасій 📷: Аліна Крамар Ваш @lehit

поетичний конкурс Червона троянда вітаю, наші переможці: 1 місце — Раміна Солнцева 2 місце — Костянтин Ватульов 3 місце — Олександра Дорога результати коментарі вірші судили Саша Хопта (Київ), Сашко Ставицький (Запоріжжя), Іра Квазар (Норвегія), Іляна Лисиця (Київ) #конкурс #поезія #вірші #храм

*** Для тебе я не маю кольору. Не маю запаху. Не маю шкіри. Ти простягаєш бліду руку в порожнечу І тремтиш. "Поговори зі мною" П'ять хвилин до моря Всього лишень "Поговори" Знайди мене в камінні з тихих хвиль. Я підсвічу, якщо прийдеш посеред ночі, Прямо зараз. Ти лиш поговори зі мною. П'ять хвилин до моря. Розхристане, Розпатлане небо застелить собою розмову. Я стою на межі твого голосу, у тій точці, де думка стає молитвою. Де повітря солоне і кисле. Де тремтиш ти між сизолистя. П’ять хвилин до моря. А море в бляшанці скисло. @sour_air

пам’ять  дощем із бруківки падає прямо за комір, губиться, сиплеться в рани, що час не загоїв вчення, що не засвоїв колись, виринають назвами спалених міст хто ти воїн і де твоя точка відліку? схована в списку неприйнятих викликів, десь серед мапи покрита туманом війни коли закриваєш очі, земля не тікає з-під ніг серед пітьми жити зручно, вивчивши всі кути грітися мантрою-думкою, що ти не один такий тішитись зимнім вечором, що ще один день прожив та кожної ночі сниться запах палених шин з вершин ллються ріки, в червоне фарбують пагорби в’ються поміж ногами дорогою з дому пустку між входом в метро і осінніми хмарами заповнює дзвонів софіївських радісний гомін це твій саундтрек для зустрічі з невідомим скільки років по тому шукати пам’ять у вирвах збирати її докупи ніби батьківський хліб по крихтах ліпити себе, щоб стояти у лавах з тим хто, дарував тобі час, себе заганяючи в прірву залишитись вірним і донести до кінця назви київських вулиць прибити до серця, як цвях донбаської спеки жменю і запорізький туман і відчувати, що гідний знати їх імена

ця квартира здається неправильною, майже закинутою; в ній надто багато спогадів, надто багато стін, надто багато холоду. можливо, вона мене просто знищить, розтрощить, поглине, коли я на кожному кроці стикатимусь із твоїми привидами. тут кожен клаптик повітря, кути у кімнатах та речі – усе просочено втечею, втратою, реченнями, які я не встигла сказати до того, як стала приреченою. я – попіл, я – сніг, забарвлений в твій улюблений колір (червоний). я в пастці, в полоні. я – тут. у місці, яке називала домом. у місці, в якому я тепер – просто помилка. просто фатальна помилка. 24. 11. 2024 #вірш #колаж

вітаємо, ваші почуття заблоковано! спробуйте внести повторний пін, на звороті вашої пам'яті. примітка не підлягає копіюванню спільних моментів. для поточного відновлення залишилося 26 секунд 25 24 23 ... у разі ігнорування попередження відбудеться повне очищення носія: жодних почуттів. жодних емоцій. жодних спалахів. жодних жодних сигнал втрачається жод... 25. 11. 25.

Високі жовті квіти доки високі жовті квіти ростуть, сонцем пригріті, на полях між Тисменицею і Галицьким перехрестям, і перед хрестом ще досі складають обітниці вірності ти, окутана у вранішній тиші — пиши мені безперестанку! ні, не вірші. достатньо цієї Метафоричности. пиши мені, "як я?" і "де я?" яку божевільну ідею вродила хвора моя голова. лови протяжність вітру, що гуляє наче істинний шибеник між столітніми шибами. шипами торкаються квіти пальців твоїх і сміх роздирає малинове горло, що гордо взиває моє ім'я, повіки вкривають пилком повіки з-під яких погляд твій — наче мед: Солодкий від спогадів Гіркий від бувалости Липкий, наче наші останні... Обійми! Кудлатий @kudlatyy #кудлатий

Запрошую всіх на круту поетичну подію. До Києва приїздить одна з моїх улюблених поеток сучасності Оксана Осмоловська, яку читати і чути одне задоволення — у її текстах космос сенсів, а її метафори миттєво розкривають найскладніші думки. Так от Оксана і Андрій Рассказов збирають таку компанію, що просто WOW! Хто з поетичної спільноти, той в курсі, про який літературний рівень йдеться, а друзі, хто ще не в темі, просто повірте, і приходьте у вечір пʼятниці, за адресою, що вказана в події, гарантую, ви будете вражені. Я б пішла на кожного з цих авторів окремо, а тут вони разом, а я ще й у лайнапі 😭, хоча здебільшого йду саме слухати й перенаповнюватись. (здається я таки знайшла відповідник до прєісполнятся) 28 листопада 18:45 кав'ярня "Drip Coffee Buffet" метро Палац "Україна" вул. Велика Васильківська, 122

Вітаю, Остапа Кудлатого з 1-місцем!

стежка одна єдина в житті зали́шилась – туди, де за сивим пагорбом досі чекає сум навіть, якщо сподіватись і дуже вирити там, де встає кляте сонце отам мій сум © ольга ритик #вірш #думки