Храм поезії (🖤)

вітаю, наші переможці: 1 місце - Саша Хопта 2 місце - Таланна 2 місце - Іван Добруцький результати вірші коментарі окрема подяка суддям Анна Ничипорчук та Таня З #поезія

Червень Перші квіти на липі — наче літні міські зірки. Час любити і пити рожеве. Їхати до ріки. Відпускати волосся й минуле. Комети ловити. Витирати старими газетами вікна, читати статті із іншого життя. Про світ до того, як побитись. Перша зірка на небі. Це червень. І це твоє місто. Ніч, наче створена на запити коханців і контрабандистів. Друга зірка сріблиться сережкою в вусі, третя в келисі, п’ята — тату на зап’ясті, сьома впала у сон, восьма у русі, дев’ята — в руці. Одинадцята — ціль. Дванадцята в серці. Виціловуєш ціле сузір’я на ключиці. Присмак солі на язиці. Перша згадка про літо — це повість полум’яних літ. Вже пече загоріла спина і повний черешень живіт. Полуничні вуста, абрикосовий шепіт і затінок віт. Все по-справжньому. Вперше, немов знову вчиш алфавіт. Такий червень, що хочеться жити. Просто живіть. Олена Павлова (@grasliv)

​​якими ще словами, якою прямою мовою тобі пояснювати — бракує емпатії, бракує твоєї залученості та прямої дії, бракує твоєї присутності, нехай навіть вперше, бракує уваги, і як би ти не старався бути причетним, завжди бракуватиме, якими ще рядками передати емоцію — ці вулиці так довго перетворюються на попіл, що встигаєш від цього відвикнути та навчитися знову звертати увагу на кожен вцілілий шматок асфальту, на кожну згадку бетону, контекстуально невиправдану, та все ще доречну, як розриваєшся на прикордонні речень, з турнікетом та рукавичками, складеними в кишені, як більше не віриш у краще, бо прочитав всі новини, не зведені, за сьогодні, як позбуваєшся звички відкладати життя на потім, що ніяк не настане, і необхідність гіпербол зникає сама по собі? тож допивай свій джин-тонік і вирубай земфіру, до біса усі намагання, ти не зрозумієш, ти ж так і не зрушиш з точки поза контекстом східного регіону країни. а я рушаю, до дому, і сподіваюсь, що він вціліє, допоки я ще у дорозі, допоки деінде тягаю втому та втрати, вдихи і видихи.

Я падаю назад у нашу ніч, Пливу по річці, що давно засохла, В'їдається у шкіру стигла вохра. Між поглядів сторонніх і облич Побач мене захожого й поклич В єдину ніч, що тільки нами хвора. Як вершники на місяці удвох: Дахами міст, у кожному будинку, Буденності ламаючи рутину, Умовностям навкір і без умов Сплелися вмить Гордієвим вузлом. Цю ніч ніхто не зрадить, не зупине. А далі все, як позабутий сон,  Нові місця відомі й невідомі, Венера й Марс зливалися у стогін, Стікали у полотна сотні сонць, Солодких списів сонми знов і знов. О ноче, зупини ранковий промінь! І ось стою на розстані жаги, Дорога мрій порóсла і забута, Натомість лабіринт – моя спокута, Лише химери й сплутані сліди. Світанок-кат – ятри мене ятри, Ця ніч була єдина і розкута. @black_white_house_poetry #чбб #мандри #конкурс

Я падаю назад у нашу ніч, Пливу по річці, що давно засохла, В'їдається у шкіру стигла вохра. Між поглядів сторонніх і облич Побач мене захожого й поклич В єдину ніч, що тільки нами хвора. Як вершники на місяці удвох: Дахами міст, у кожному будинку, Буденності ламаючи рутину, Умовностям навкір і без умов Сплелися вмить Гордієвим вузлом. Цю ніч ніхто не зрадить, не зупине. А далі все, як позабутий сон, Нові місця відомі й невідомі, Венера й Марс зливалися у стогін, Стікали у полотна сотні сонць, Солодких списів сонми знов і знов. О ноче, зупини ранковий промінь! І ось стою на розстані жаги, Дорога мрій порóсла і забута, Натомість лабіринт – моя спокута, Лише химери й сплутані сліди. Світанок-кат – ятри мене ятри, Ця ніч була єдина і розкута. @black_white_house_poetry #чбб #мандри #конкурс

Скиньте грошей ще трохи, там осталось понти, щоб збір закрити)

Якщо це відео не переконає вас задонатити на інструменти для 21 ОМБр, то я навіть не знаю, що ще вам запропонувати🫠 https://send.monobank.ua/jar/ALBYceGGwj Дякую за режисуру цього дійства Sinizza. Цей крінж на твоїй совісті Тіонесса - саунд ❤️‍🔥❤️‍🔥❤️‍🔥

*** Годинник на башті вицокує пів на десяту. Стою і чекаю під вінницьким небом відбою. Так мляво гуляють з візочками мами й малята. Я сьорбаю каву – очікую зустріч з тобою. Так затишно в центрі і людно мені після Сходу: Вночі там у мороці гучно – здригаються стіни, Там вітер гуде, вдень на площі – перекотиполе, Там вікна-фанери, крізь них навіть світло не блима. Із кожним ковтком від зажури стискається горло, Я не відчуваю образи та щось певне душить. Збирається дощ, сильно тіпа від клятого грому, До звуків сирени звикаю та знаю – не мушу. Всі дні по краплині у пам‘ять збираю назавжди, Напевно, змирився із тим, що не вдома пів року. І все я на світі за погляд на Харків віддав би… Пробило десяту. Тобі помахаю під звуки Європи. @ola_poetry_ua

пʼятий🧞‍♀️ л¡тр б☆рбі $идру VS Дим Пара 7 Тема: Код червоний. чорна пʼятниця — червоний день. можна купити майбутнє. достатньо посереднього, щоб все як у людей. аби не переклеїли цінники як завжди, буцім, новеньке, з нескінченним терміном придатності, однак… *штрих-код не сканується* щось нечисто, не працює захист прав споживачів, відстояти чергу легше, ніж себе. хотілося гнути свою лінію, а не підкови кульгавій блосі. але це дано не всім… дано: задачка із зірочкою. немає підказки, не ласує “ad astra”. шукачі свого місця одвічно у мареві танули, бо на землі обітованій — ні власника, ані кадастру, тільки криво дописана маркером епітафія. нічим крити, писк терміналу глушить вічного критика. *оплата не пройшла* коли радили виходити за власні ліміти, не мали на увазі кредитні. шукай рятунку, землю носом рий, та скарб стирається із поля зору тінню ластику. царина розступиться лиш перед цвітом папороті, та ти знаходиш тільки пластиковий. Іра Ставицька #златітка

Портупеї тримають тіло в міцних обіймах, а біль не приходить без насолоди. Любов у повітрі вже зовсім на іншому рівні, бо дорослі дівчатка шлють нахуй емоційні гойдалки, натомість невпинно гойдаючись на еротичних. Незвично сприймати обмеження рухів, як вияв найвищої свободи, тандему влади та покірністі. Як ти покинеш це? Якщо в його силі більше турботи, ніж у ванільних діях без взаємної згоди. Та згодом тобі вже бракує кисню, удари стають сильнішими, нашийник занадто тисне і ти з ним не зможеш вирватись. Ти віриш в це? Бо він закарбовує історію твого задоволення густим флогером на твоїй рожевій розпеклій шкірі. Фіксація стала ідеєю фікс, домінування — особливим стилем комунікації. Рахуй вголос кожен сміливий дотик і дякуй, допоки не зірветься стогін. — Червоний! Через секунду ти бачиш, що справжній контроль завжди був у тебе. І на заміну палким ударам приходить тремтяча ніжність.

Ти просиш у неї спокою, але що може дати спокій тепер? Коли мова така глибока, а їй все одно не вистачає тебе. Коли все несуттєве перетворюється на точні яскраві деталі. Коли збивається дихання від швидкості часу, що пролітає. Коли слабшає рівень взаємної обороноздатності – немає сенсу обманювати чи прикидатись. Коли погляди провокують замріяність і безкарність, а ти й далі просиш у неї дозволу просто торкатися. А ти слухаєш, як тихо вона говорить про щось неважливе. Про те, що любов не буває ні святою, ні справедливою, що приємніше бути собою, ніж бути просто людиною, що не існує болю, існують тільки розрада і диво, що навіть зараз є час та місце для справжнього і легкого. І ти хочеш їй вірити так, як не вірив до цього нікому. І поміж усієї цієї крихкості, поміж усієї цієї вини – стань навколішки, поцілуй її так, ніби навколо немає війни. Тетяна Власова #таняпише #танявласова #вірші #віршіукраїнською

ранок блідий підводиться: треба йти через навали болю і блокпости, повз розбиті будинки і горем родини - я повинен бути надією, я повинен. дивиться - діти, спиня й прислоняє лобом, стільки життя не бачили - скільки жалоби. скільки тривог і утрат в цій малій людині - я повинен їй бути надією, я повинен. ранок прискорює крок - пустирі окраїн. кількість загиблих і постраждалих зростає. люди розносять завали лікарні й донині. я повинен їм бути надією. я повинен. 9 липня

Віршопліткарка відкрила допоміжну банку, щоб долучитися до великого збору на РЕБ та авто! Потрібні 5000 з 500 тис. грн🔥 Збираємо на: 🇺🇦пікап Mitsubishi L 200 для підрозділу аеророзвідки 38 Окремої бригади Морської піхоти; 🇺🇦мобільний РЕБ для взводу Снайперів Спеціального призначення Нацгвардії України. Також донатери можуть виграти призи за відповідну суму донату в дужках: тубуси різної величини (200, 500 чи 1000 грн), намисто (300 грн), ляльки (350 і 400), найбільший донат — набір колекційних марок обмеженого випуску. 🫙Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/2Yd4TdDZmG Посилання на відеозвернення військових та демонстрація призів тут: https://www.instagram.com/p/C8xHTgkoLci/?img_index=6 Репости та будь-які донати важливі. Допоможемо разом💛🩵

*** Це літо для нас ніколи вже не настане. Ракети летять над розпеченими містами. Пахнуть жасмин і липа, а в морзі відкрили ворота. Купол собору старого виблискує позолотою. Небо кольору вохри, сонце видовжує тіні. Міський божевільний торочить щось про спасіння. Стишений шепіт, за руки тримаються двоє. Хлопчик у формі із німбом над головою. М’яко лягають на землю скошені трави. Пес біжить по дорозі, не знаючи правил. Ніч наступає, мов ворог. Місто чекає тривоги. Очі бога над містом розгублені і вологі. Юлія Ілюха #вірші

к і ц у н е кожен раз, як заходжу в твій сад, крім гвоздик і троянд, крім затишних принад, там чекають на мене каміння, силки й самолови у листі трави. Я не вимовлю й слова, бо лисяче слово позбавить і голови, і голосу. У твоєму саду нема місця галасу, як і місця для мене під жодним з дерев, що розкинули крони тіні лілеям, камеям і цвіту вишні. Я воліла б бути хоч трохи вище, торкнутися кожної білими пальцями, кінчиком носа й дивитися скоса, як підеш босоніж по вранішнім росам назустріч мені і сонцю. Ці думки визрівають в моєму серці. Сюжети снують на думці, ввижаються в оці, але в саді твоєму на кожному кроці силки і пастки. І щоразу я ризикую впасти у яму з камінням і гострими лезами. Як лишатись тверезою, коли твій сад одягає квітучу рясу, а пелюстки сакури в ритмі вальсу тихо лягають долу? Я збираю докупи останню волю, відкидаю прадавню віру, знімаю надійну шкіру, ховаю рудого хвоста. Зовні ніби не та, не потраплю в тенета, не влучить стріла арбалета у звивисте тіло звабливої гості. Мої очі лукаві і кігті гострі тепер сповнені ніжності раю, розкривай обійми, мій самураю [поки пальці міцно стискають ефес меча] - в них щоночі нехай вмирає моя печаль, розчиняється осад відчаю. Коли найзагадковіше із мовчань обернеться притчею, твої діти одягнуть кожухи лисячі й супротИв засторог сусідів і мудрих вдів, спрямують очі свої туди, де цвітуть найпрекрасніші й найнебезпечніші із садів.

До літа так легко звикнути Наче до рецептурних стрьомних ліків Трамваї з відкритими вікнами Пахнуть вітром і базиліком Обійматися в жовто-рожевому вечорі Бути знеболюючим. Сміятися ридма І мовчати про те, чого І не вимовити. І не витримать Перекидатися на джмеля Снитися ніжнорожевим айстрам Красти зірки із Чумацького Шляху Навчиш мене? Ти ж майстер Серпень терпкий і нестерпний Своєю скінченністю. В тебе можна лишитися? Подряпиною у пам'яті? Не завіятися. І не затертися З літо-літопису. З літо-пергаменту Марина Пономаренко

Даруємо книги за донат! 1. Проспер Меріме «Кармен Коломба» 2. Іздрик «Третій рай» 3. Люко Дашвар “#Галябезголови” 4. Стівен Кінг «Зелена Миля» 5. Мирослав Лаюк «Залізна вода» 6. Віржіні Ґрімальді «Саме час знову запалити зірки» 7. Жоель Діккер «Правда про справу Гаррі Квеберта» 8. Юрій Скіра «Взуттєва фабрика життя» Умови: 1. Донат 100 грн на Моно банку https://send.monobank.ua/jar/8HieiJPEHn (200 грн - 2 квитка, 300 грн - 3 квитка і т.д) 2. При створенні платежу в полі «коментар» написати «хочу книги та ваш нікнейм» Будь ласка, поширюйте розіграш 🙏🏻 Донатити можна безліч разів, всі ваші гроші підуть на потреби ЗСУ Розіграш відбудеться після закриття основного збору, який ви можете знайти в посиланні профілю Ані ❤️ https://www.instagram.com/polovynka.a/

Тут можна виграти прикраси від мене за донат від 50грн🤩 Фото в коментарях 😏 https://www.instagram.com/p/C9AeA-3IhJ-/?igsh=MTJmaXl4bGV6dndnbA==

і голову кожного хочеться притиснути до голого серця що розплавиться й огорне хвилями температури моєї крові зігріє безумовним теплом внутрішньоутробної турботи хочеться топити пальцями іній сивих пасм змивати татуювання-крапанки від пилу осушувати русла зморшок гарячими губами і колисати колисати колисати щоб ніхто не пішов самотнім @lysychkazlisu