en
Feedback

Don't get caught by a cheater! Telemetrio finds and tags such channels 👉 If you want to see the tag, subscribe

Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

Open in Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

Show more
1 414
Subscribers
-224 hours
No data7 days
+1530 days
Posts Archive
результати конкурсу Вічний Вудсток 1 місце - Оксана Мовчан 2 місце - Сашко Ставицький 3 місце - Іляна Лисиця дякую, за суддів
результати конкурсу Вічний Вудсток 1 місце - Оксана Мовчан 2 місце - Сашко Ставицький 3 місце - Іляна Лисиця дякую, за суддівство Таті Пі * оцінки по системі ранжирування, від найбільшого до найменшого вірші

Надихнула пісня ТНМК «Вода» Море перехвилювалося Море перехвилювалося. Лікар прописав штиль. Стежить за пацієнтом із багатокілометрової висоти. Лікар у блакитному халаті. Любить пісні. Птаства, вітрів, дощів — за вікнами і в мені. Тишу — не те що любить, цінить — бо дефіцит. Розбирають її під вечір, кажуть «цить» Шуму буйного міста, внутрішнім ста шумам. Поїду до моря, як пройде всесезонна зима. Хто безтурботно на березі тім не ходив! Багато відтоді збігло стрімкої води. Море бунтівне та нестримне для будь-яких шор. Море перехвилювалося. Лікар прописав шторм. @tettios #віршеняв

Repost from N/a
З ким стрімимо в чт, панове?

Repost from OWL HUB channel
Вітаю! Довгоочікувані результати #Challengers2 нарешті тут! (А точніше, в коментарях під цим дописом) Вітаємо команду "Квадра
Вітаю! Довгоочікувані результати #Challengers2 нарешті тут! (А точніше, в коментарях під цим дописом) Вітаємо команду "Квадратний корінь поезії" та її наставницю – Алеф – з перемогою. Свою нагороду, 3000 приємних вражень та спогадів, вони отримають вже сьогодні. Усім дякую за участь у конкурсі, ви написали неймовірні вірші, зробили неймовірні ілюстрації, це титанічна робота. Хай прибуде з вами поезія!

дожив до цього

Пташко, Твій голос вкриває росистою ковдрою, Твій тембр відчутний в печерах нудьги, Він серце пронизує звісткою гострою, Він лагідно стримує все навкруги. Співом П'янким трав'янистим, як чай із куплетами, Яким пригощала в квартирі своїй Привітлива вчителька, співом розплетеним За вікнами зойкав тривожний відбій. Раптом Обірвана пісня. Від захисту Божого Сильніші ракети та бомби брудні. Так важко дається скалічена розповідь Про щем в Епіцентрі у пеклі війни. Місто Скалічене лункістю вибухів-смертників. Не випили чай, всох лимонний пиріг. Там попіл та дим з'їли в згарища нетрищах Пташине серденько та лагідний спів. Харків! Щодня потерпає від болю та обстрілів, Там в урвищах і під завалами час Спинився. Лиш з неба загиблі помоляться: "Закрийте зруйноване небо над Ха..." 02.06.2024 © Оксана Мовчан, Олеся Репа

сеньйоро, леді, фрау. це третє рандеву. і я, як джентельмен, запрошую сьогодні відкрити уночі для нас нову главу. настала слушна мить для близькості, Ви згодні? я Вас водив у парк. я Вас водив в кіно. сьогодні був похід в художню галерею. дозвольте покладу Вам руку на стегно – бо вже, здається, час для цього привілею. я третій день підряд існую у поту – дедалі кожна мить стає все більш нестерпна. мій пристрасний порив нагадує манту, а Ви - немов басейн в останній тиждень серпня. цей стриманий дрес-код – за рамками добра. я Вам приніс букет, дозвольте нагадати! облиште моветон і це підступне бра. хіба вас в цих речах народжувала мати? запрошую тепер без дискусу та драм розкластись в негліже удвох на ваші меблі. це третє рандеву! тому, пардон, мадам, диктує етикет початок часу єблі. @daria_lisich #лісіс

Вірш присвячується Ніні Строкатій — українській дисидентці, мікробіологині та імунологині, дружині Святослава Караванського, яка боролася з онкозахворюванням і радянською владою одночасно.
Строкате життя складалось контрастом у новий пазл: Одеські вітри її кучері крутили у дивні "па", перебираючи ніжками Ніна бігла до інституту. Він називав її ніжно: "Моє ти світло у цьому смутку". Міцелієм метастази вгризалися в її тіло. По трубочках/венах лилася хіміотерапія. Мордовія стала Мордором усім заповітним мріям. Нудні каравани днів важко-схожих лиш час розвіє. Капелюшки зелених дахів — їх зустрічає Відень. Вдихнути на повні груди — нарешті у них це вийде. Залізний кулак системи зазнає свого удару і рухне вся велич імперії — залякана і удавана. Вірш написано на 2 тур 7 сезону Віршометрії. Сезон грибний. Завдання: написати вірш не про гриби, але вплести в нього від 3 слів, пов'язаних з будовою грибів: міцелій (грибниця), ніжка, капелюшок, трубочки, пластинки, спідничка, спори. Псевдонім-Чашка Петрі. @katrin_tsymbal #цимбал

Кулеметною чергою линуть новини з етеру: °обіцяють набої і зброю °ювілей письменниці °річниця чийогось весілля °флешбеки початку вторгнення °загинула дівчина із твого універу Звали Настею. Двадцять два. Позивний Троя. Жодного разу не бачились. Сімдесят спільних знайомих Спільні дороги. Спільні парти і кабінети. Спільні лекції, трохи різні кафедри і предмети. Читали книги сучасних крутих поетів, Також уже полеглих Знайома ця логіка спільних спальних районів: Ось ви на відкритті пам’ятника таким як самі, стоїте на загальному фоні Обоє підписані на сторінку Кантера Льоні А ось у різному часі - медики у одному загоні Позивний зникає з етеру. Сонце ховається за териконом Виє сирена, виють на площі трембіти. Боляче з вами прощатись, вчорашні діти Боляче молодість власну у вас впізнавати Вчора студенти - сьогодні стаємо солдати - Ким ти була до війни? - Ще ніким і не встигла Доля ламається, ніби ранкова весняна крига Олена Герасим'юк

і гусне, і ширшає, тягнеться вгору і світиться найпершим туманом світанку мого прийдешнього цвітуть на моїх руках і мережаться китицями квіти дурману, а з ребер ростуть черешні   і їхнього соку вистачить нам, щоб напитися ламай мене навпіл, складай як сам собі хочеш корінням вгризайся, щоб знала — найглибшої тиші прийдеш і я оживу поміж нашої ночі @novakain_poetry #новакаїн

Шепіт. Шелест. Вечір тобі за пазуху. Я все шукаю слова ніби у віршах - наголос Ніби нічого не важить те що не разом ми Ніби не нами в обіймах задушене те що і не починалося Те що тепер проростає фазами І ховається шелестом нам у сни Та повернувшись спиною кладе сонце на плечі заходу Там де вогонь підкидатиме в ніч звуки, пісні і запахи Там де поховане вже не воскресне і доки ранок спатиме Зорі ховатиме в темний мішок як у корзину пам'яті Та ми йдемо забуваючи все кожен своєю стежкою Я - у бетонні шухляди міст прагнучи теж колись Не наздогнати то хоч повірити що все обравши правильно Світ мій стоятиме, хоч і німий спогадами не звалиться Вулиці зміями в'яжуть клубок і застрягають в реченнях Я забуваю твій голос вдень щоб пригадати ввечері Коли  за пагорби сонце ховатиме втомлений теплий погляд І закриватимуть тіні будинків виходи з них і входи Коли останнє проміння тлітиме гріючись на долонях Як позолота на стінах храмів де вже немає Бога. Федір Рудий #рудий

*** І ніколи — ти чуєш? — ніколи чіпати не смій те, що довго кипіло, пекло і раптово збулося. Я терпляче згортатиму наклепи в довгий сувій і носитиму карму так вільно, мов дощ у волоссі…   Тільки вір, що буває, трапляється все, як тоді, там, де сходяться ріки і бігають сонячні плями, відпускає кораблики дівчинка вниз по воді, а вони утікають у ніч і стають кораблями,   і вертають до неї — до жінки з понурим лицем… Скільки пам’ять не рухай — а все ж не побачиш фасаду. Скільки біль не труї, а зійде хоч одне деревце у тремтінні трави у відтінках рожевого саду,   де не знали ні дикого сонця, ні злої води, де згрішити — не гріх, коли губи нагріті губами, де палила вона кораблі і кричала «Іди!», а потому, зарюмсана, бігла жалітись до мами.   Не торкай і не згадуй, і подихом навіть не руш того світлого попелу… Все, що згоріло — нестиму на плечах, у волоссі, по теплих кружальцях калюж. І стікатимуть краплі гіркі та пекучі по спині…   Анна Малігон #малігон

Такс, допомагаю Веронічці Я зробив допоміжну банку на детектори дронів Чекаю на ваші щедрі донати або можна поширити збір в і
Такс, допомагаю Веронічці Я зробив допоміжну банку на детектори дронів Чекаю на ваші щедрі донати або можна поширити збір в інсті посилання на банку

На здавнених фресках епоха лишає сліди: У тріщинах пил, наче зморшки на світлім обличчі. По вулиці йдеш, проникаючи поміж клітин Кварталів міських, видихаєш туман і колишніх... Гортаєш історії, з кавою випиті дні: Що перебулося, лишає у пам'яті спори. Гарячий сургуч припікає вчорашній сувій – Міцелій листів розростався по шкірі, до крові Шкріб ремінісценцію, садна лишаючи. Шрами, Рубцюючись досвідом, перекривали живопис Натільний. Спокійна. Сновиддя помило дощами. Підборами втомлені ніжки – втікаєш, не хочеш Лишитися поглядом з-під капелюшка чи вітром, Що простір очистить, дванадцять торкаючись мідних Дзвін-трубочок понад закритими в душу дверима. Купуєш нову чорну сукню, вуаль – не спідничку, Розкроєну сонцем. Пластинками сходів – підборів Відлуння. Світанок. Туман видихай. І колишніх. Живи. Для себе нової. 10.09.2024 @olesya13r Вірш написано на 2 тур 7 сезону Віршометрії. Сезон грибний. Завдання: написати вірш не про гриби, але вплести в нього від 3 слів, пов'язаних з будовою грибів: міцелій (грибниця), ніжка, шапинка (капелюшок), трубочки, пластинки, спідничка, спори. Набрав 38 балів від суддів та 2 за глядацьке, 1 місце в турі. Фаволаскія калоцера - псевдонім

*** Запалюй свою гірку несмачну цигарку Та пригадуй усі імена: Дівчина в окулярах У віршах — кохана, Молода аспірантка. Дівчина в лінзах З рудим хвостом, Назавжди коханка. Хтось є ще?.. Запалюй-запалюй свою цигарку. Розмова ця довга, ти все мені розкажеш — Як вистачало сил, щоб кожній брехати, Шкрябатись прямо в душу прізвищем, позивним, А як вона стягувала фултайм та аспірантуру ридаючи? Запалюй-запалюй свою цигарку. Як зовсім інша знаючи про таке існування, Все тримала всередині, Так чекаючи, Ти ж обіцяв, що обовʼязково все зможе початись. «Це переступ, Це все неправильно», Чекай своєї години, Гливкої отрути на смак, як радощі… Запалюй-запалюй свою цигарку. Як в тебе вивертався язик, Писати, хотіти, брати знову і знову, На своєму балконі палити гірку цигарку опісля Кого просто юзав й трахав, А кого кохав, бо справді хотілось? Запалюй-запалюй свою цигарку. Кого ти взяв за дружину, І де твоя совість була коли, За декілька днів до дня Х, Шепотів іншій світанок. Поцілунками в шию, Голосними зізнаннями, Стогонами у її плече. Знаючи, що наречена приречена Чути гул всих твоїх джмелів… Запалюй-запалюй свою цигарку. Чи зможеш в очі дивитись тим, Хто імʼя без метафорики, Вимовляв цитуючи справжнім І захоплено думав-гадав, Як так виходить з роками ставати кращим? Запалюй-запалюй свою цигарку. Їж губами вбиваючий дим, Вдивляйся у її фотографії Чи в ланцюжок із твоєю першою літерою. Пригадуй браслет та футболку на голе тіло, Серце не тисне? А має, Має затиснути! Як зачешуться ребра Від питань та приписаних на присвяті слів, Послухай, як загудуть джмелі Чи ще вистачить твоїх цигарок На ще пару коханих й коханок? В тебе вистачить, знаю, То… Запалюй-запалюй свою цигарку. @poetrypozharska #роніка

*** Запалюй свою гірку несмачну цигарку Та пригадуй усі імена: Дівчина в окулярах У віршах — кохана, Молода аспірантка. Дівчина в лінзах З рудим хвостом, Назавжди коханка. Хтось є ще?.. Запалюй-запалюй свою цигарку. Розмова ця довга, ти все мені розкажеш — Як вистачало сил, щоб кожній брехати, Шкрябатись прямо в душу прізвищем, позивним, А як вона стягувала фултайм та аспірантуру ридаючи? Запалюй-запалюй свою цигарку. Як зовсім інша знаючи про таке існування, Все тримала всередині, Так чекаючи, Ти ж обіцяв, що обовʼязково все зможе початись. «Це переступ, Це все неправильно», Чекай своєї години, Гливкої отрути на смак, як радощі… Запалюй-запалюй свою цигарку. Як в тебе вивертався язик, Писати, хотіти, брати знову і знову, На своєму балконі палити гірку цигарку опісля Кого просто юзав й трахав, А кого кохав, бо справді хотілось? Запалюй-запалюй свою цигарку. Кого ти взяв за дружину, І де твоя совість була коли, За декілька днів до дня Х, Шепотів іншій світанок. Поцілунками в шию, Голосними зізнаннями, Стогонами у її плече. Знаючи, що наречена приречена Чути гул всих твоїх джмелів… Запалюй-запалюй свою цигарку. Чи зможеш в очі дивитись тим, Хто імʼя без метафорики, Вимовляв цитуючи справжнім І захоплено думав-гадав, Як так виходить з роками ставати кращим? Запалюй-запалюй свою цигарку. Їж губами вбиваючий дим, Вдивляйся у її фотографії Чи в ланцюжок із твоєю першою літерою. Пригадуй браслет та футболку на голе тіло, Серце не тисне? А має, Має затиснути! Як зачешуться ребра Від питань та приписаних на присвяті слів, Послухай, як загудуть джмелі Чи ще вистачить твоїх цигарок На ще пару коханих й коханок? В тебе вистачить, знаю, То… Запалюй-запалюй свою цигарку. @poetrypozharska #роніка