Храм поезії (🖤)

Зчистив сонячну цедру світанок. Стік апельсиновий сік. Скільки у тижні днів? Я не знаю, точно не сім. Холодно пальцям. Дням — антарктично. Теплі —  дзвінки. Щастю розлука дико не личить. Поглядом вкрий. Хай через відстань, простір екранний — кригу топи. Нас від падіння у відчай тримають віри стовпи. «Все буде добре!» —   цвітом високим в клумбах сердець. Вечір напивсь досхочу сонцесоку, в темряву йде. Скинув із крил журавель холоднечу. «Курли!» Вибрала прихистком серце і плечі. Болить. @tettios #віршеняв

Їдеш собі в автобусі десь туди на Хмельниччину, В вухах дешеві навушники, а у руках кросворд. Небо – бузково-ягідне, люди, на диво, приязні. Пишеш на склі Ікарусу пальцем Hello World. Ще один табель отриманий, ну і, напевно, грамота За надзвичайні успіхи або медаль за спорт. Це все зітре дорога і запах асфальту мокрого Він передвісник райдуги, що як ворота у порт. Порт, де разом із друзями їли нестиглі яблука, Вчились вставати й падати, бачити в чомусь зміст. Тут ми ділились досвідом і набували мудрості Швидше в рази, ніж в школах наших бетонних міст. Тут ми були доречними, прагнули здатись дорослими, Щороку ставали щасливими, щомиті лишались дітьми. У козаки розбійники бігали, часом, до сутінок, Аж поки нас не кликали мами, бабусі і сни. Багато вершин підкорено, ще більше чудес побачено, Хоча, в нас майбутнє попереду, де сотні тисяч доріг. Завжди є бажання зірватися, покинути все і поїхати, Сказати спасибі дитинству, що в серці як оберіг. Таня Удод instagram.com/krylata_poezia #krylata_poezia

Перед межею збережи оцю Любов, як ріст ожин.  Сержантську відданість.  Дитинячу, собачу. Цей плач, який не переплачу. Дійти до меж, окреслити сліди. Тримати межі і триматись разом. І залишитись в жовтні назавжди.  Як за наказом. Бо ця Любов, що як тупі ножі,  гірка Любов, яка стає твоєю,  тримається на тих,  хто на межі. І тих,  хто за межею. Артур Дронь #дронь

Травень є травень. І ми неповторно живі, й наші сади мов ліси з непролазною тінню. Скільки тепла подаровано цьому камінню, світла — цим вікнам, підземного тління — траві? Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів? Травня несем на собі неспокійну відзнаку: тут, між великістю каменя й малістю злаку, чи не обернеться милість природи на гнів? Скільки на наших очах облетіло кульбаб? Що залишається — стебел пусте безголів’я? Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я? Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап. Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине. Ми поспішаємо жити, немов після мору. Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору, ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне. Юрій Андрухович #андрухович

Я їла хліб любові з родзинками печалі І пила каву часу із цукром сподівань. А наш садок чудовий покинутий здичавів, Він щохвилини сухість на гілля надівав... Ти їв хліби печалі з родзинками любові, Пив каву сподівання, що час підсолодив, І у садку ночами ти майже божеволів, Але туди приносив краплини живоди. І хоч садок здичавів, він дихає ще досі, Йому лиш пару років, а буде ще мільярд, Бо зберегти від смерті тобі його вдалося, Той сад в твоєму серці, де досі квітну я. Наталка Меленишин

Катрю навчили стріляти із пістолета. Катря чатує на ближньому березі Лети, міцно тримає живих, не пускає їх далі. В сумці у неї монети — про всяк, на невдачу, щоб не лишати відкритими небу зіниці. В сумці у неї знеболювальні і тканина, скручені смужечки для перев’язок.  Катрі шістнадцять — вона має сміятись, має ходити до школи. Натомість спить вже одягнена, завжди готова. Темно у хаті, світити не можна. Бинт у неї на шиї — ґердáн переможця. Катря — воїн зі смертю, гуляє по вістрю. НКВС-ники били її, як дорослого чоловіка, «Я тєбя пропущу чєрєз вєсь гарнізон, ах ти сука!» Катря дивилася на горизонт, міцно тримаючи сумку. Сонце заходило в Лету. Катрі вдалося втекти. Мала псевдо — «Олеся». Вміло ховала сліди, як у дитинстві «штафети». Ніч береже таємниці, наче поранених — фельдшер. Катря бинтує наосліп. Коли би всі порятовані Катрею принесли‌ їй двійко монет, що не стали в нагоді для переправи — вийшла би горда, дорогоцінна об’ємиста сáлба. Катря б її не носила, «не для мене» — сказала б. 30.01.2024 * Історію Катерини Бережанської я прочитала у книзі #Моя_УПА, автор - Любов Загоровська. Це збірка свідчень, записана зі слів людей, які були в УПА і вижили. Дуже рекомендую книгу, це страшні свідчення, але нам потрібно їх пам‘ятати. @buryanpoetry #хопта

Привіт! Долучаюсь допоміжною банкою до збору Вероніки (поетка, волонтерка, гаряча дівчина)⚡️ Збір коштів на зарядну станцію та комплект спостереження для взводу розвідки спец.призначення, напрямок Часів Яр. 💰 Донатити сюди: send.monobank.ua/jar/3gVDi7pTDP 🥰 Давайте спільними зусиллями закриємо цей збір! Попереду ще багато роботи!

Крим огортає любов'ю, наче пісок – розпашілі пальці. Персиків сік, що стікає по ліктях, Ставить мокру печатку – Літо. Перша поїздка в Гурзуф – В серці відтоді назавжди. Спогад моря у повній сім'ї  ще довго і щемко болітиме. Крим має запах сосен і рипить на зубах інжиром. Кожного подорожнього  Сонцем цілує в маківку. Перше купе та морозиво,  Ловила медуз та хвилі. Сонячний крем на плечах Радість дитинства у вакуумі. Крим обіцяє спокій, Просто розплющуй очі: Степ, будяки та ящірки, Нескінченні сходи до моря. Перша любов до місця,  Дні наче виноградинки... Скільки разів прощатись Довелося мені з тобою. Крим це жива поезія, Ложкою їж натхнення. Скільки краси побачила, Скільки бажань було. Перша велика втрата, Віри та справедливості. Сонце цілує Мавіки Крейсери йдуть на дно. Крим пророкує зустрічі, Він неодмінно очиститься. Він однозначно вистоїть,  Викине триколор. Перший рубець на мапі, Спільна велика мрія: Хай би люди, як ластівки Зліталися у гніздо. Таня Удод instagram.com/krylata_poezia #таня_удод

Вітаємо, друзі! Переможницею літ слему в Одесі стала Синьоока, вітаємо її з цим 🌊 Дякуємо «Оголеним», дякуємо Одесі за гостинність. До нових зустрічей. Чекаємо фіналістів слему 31 травня у Харкові 🤩 Все буде Слем!

Ближче до дня народження хочеться писати хіба що про смерть. Знаєте, возвеличувать скороминущість років, оплакувати юнацьку дурість (наче вона взагалі у когось колись зникає). Хочеться плакати просто щоб нагадати собі це вміння схоже до чудернацьких химер, що живуть десь глибше, ніж в моїх сумнівах чи в Маріанській западині. Ближче до "дня" хочеться писати хіба що про страх, наче б то справді віриш, що Геліос тебе порятує і полікує вавку у голові, яка живе так давно, що припинила сприйматись одною з вад. Так давно, що навіть імена олімпійців стерлись з їхньої віри та пантеону богів. Ближче "до" хочеться писати про те шо ти зміг, чи винайшов, чи створив /навіть якщо це фігурка кота по дитячій інструкції оригамі/ Ближче "до" ти складаєш список із подарунків, де на першому місці квиток до Закинутих островів, на яких ти писатимеш хроніки, і дуже шкода, що не Нарнії @in_gal_night #софія_волкодав

сьогодні твій день народження, мужчино. і мені тебе дуже бракує. усі спільні фотки з тобою, де ми малі - вдома в окупації, а коли бачилися останні рази - не робили нових, природньо за тих обставин. я вдячна тобі і твоїм побратимам за можливість сьогодні прокидатися. я скучила. 💔🕯

⚡️ Збір коштів на зарядну станцію та комплект спостереження для взводу розвідки спец.призначення, напрямок Часів Яр. 👉 До мене звернувся мій приятель з потребою в забезпеченні його взводу даними девайсами для облаштування бойової позиції. На напрямку тривають постійні бої, тож потреба доволі термінова. 🧾 Вартість зарядної станції становить 12-14К; вартість комплекту спостереження 11К. Прошу посильно долучитись донатом, репостом, допоміжною банкою, будь-якою іншою активністю. Ваша підтримка дуже важлива. 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/5CeBRX2G6Z 4441 1111 2456 7821 Paypal: veronikamovchann@gmail.com 🥰 Давайте спільними зусиллями закриємо цей збір! Попереду ще багато роботи!

Зневіри туман застилає ледь зримі просвíти шляхів, І мариться рай. За тим раєм — майбутнє, отруєне димом. А може Пандора не винна, що світом блукають лихі? На скриньці століть павутиння, а всесвіт належить людині. Добра ледь помітні піщинки, закуті в гординю скляну, тоненькою цівкою вчинків відмірюють наш часопростір. Долоні, що здатні на диво, стискаються часто для мук, і серце у місці надриву кровить, ніби плановий розтин. Туманом затягує обрій, але повсякчас угорі ведеться неписаний облік твоїх переваг і порушень. В порожніх очницях Розплати не гнів, а скорбота горить. Під вицвілим кольором плаття шукає вона чисту душу. © Таланна #світло

Збірка Олександри Хопти побачить світ у нашому видавництві вже цього літа!

мама не питає, чому я вибрала інше місто, чому живу далеко від дому, де все просте і звичне де ранки пахнуть її кавою, а вечори — тишею за вікном вона лише мовчки слухає, коли я дзвоню на ходу і через гудіння транспорту питає: “ти хоч їси там щось нормальне?” мама не вміє бути суворою коли я знову беру на себе забагато і не встигаю жити коли мої плани розсипаються як червоні намистини на асфальті вона лише каже: “ти завжди так поспішаєш іноді варто просто посидіти і подумати” і я розумію, що її голос завжди тягне мене додому де менше гонитви і більше тиші мама не любить, коли я довго не дзвоню і коли я нарешті з’являюся на екрані з бляклим обличчям і трохи втомленими очима вона не питає “чому” лише дивиться так, наче намагається зчитати кожну зморшку тривоги на моєму лобі і через кілька секунд запитує: “а ти відпочиваєш?” і я раптом розумію, що справді це було давно мама знає, що моє життя — це постійний рух що я більше там, де вирує життя ніж де чекає затишок але коли я зрідка приїжджаю додому, вона готує суп і намагається зробити все так, щоб я хоч трохи сповільнилася бо іноді їй здається, що я женусь не за мрією, а від себе мама не любить мої вибори але любить мене таку незрозумілу, вперту, голосну і саме тому я знаю, що завжди маю куди повернутись навіть коли сама себе загублю у світі @muzahuyuza #оленямка

🌳▸ Родинне дерево Яким міцним не було б родинне намисто, як довго не передавалося би з рук у руки, завжди може настати день, коли нитка розірветься. сама або з допомогою І намистини грайливо стрибатимуть в траву, гратимуть в хованки, аж доки грабіжник-вітер не візьметься до справи: піднімаючи вгору то одну, то іншу, жбурлятиме в різні сторони, колисатиме, повертатиме на місце, шепотітиме казки, або ж нестиме, ніби насінину, далеко-далеко, аж поки знову ненавмисно не впустить. А далі заглиблюйся в землю, пускай корені, проростай, якщо зможеш, звісно, якщо не буде надто самотньо, якщо вистачить сили, якщо хочеш жити та вирости деревом, на гілках якого колись розвісять портрети. Твій буде першим. А хто був до тебе? ...гортаєш сторінки, шукаєш схожі обличчя, питаєш знайомих. Куди? Чому? Як знайти? Виселили. Бо пріоритет — будівництво, не люди. Бо так наказали. Бо небезпечно чи то від радіації, що викинули у повітря, ніби сміття. чи то від вибухів, що десь ехом відлунюються від пустих будівель, а десь кометою врізаються в серце сімейного затишку, чи то... Вже й не знаєш, коли все почалося. Але ти шукай, куди відніс інші намистини вітер. Пиши листи. Вдивляйся в обличчя. Хапай за руку чи бодай за клаптик одягу та міцно тримайся, аби знову не загубитися. Можливо, колись та й збереш родинну прикрасу знову. Намистина за намистиною. Хоча деякі потемніли тріснули загубилися зникнули... Не перебирай — хай будуть різні, хай не спілкуватимуться, і будуть на різних краях намиста, Однак всі на одній нитці. Ті що були, є і будуть. Аби лишень не довелося починати спочатку... ─ ────────── ↷ #yrboo_вірші @liliums_swamp

Цей дощ біля вікон гуртожитку. Ця мокра трава. І цегла. Скільки б не було прожито, ніхто не потрапить до пекла. Бо післяобіддя не сонячне. Бо зараз це все, що я знаю. Як би не було боляче, ніхто не потрапить до раю. Плач тепер на балконі і довго трясись від морозу. Плач і ховай у долоні свої проспиртовані сльози. Якщо цегли міцно триматись. Якщо довго слухати дощ. Інколи може здатись, що за спиною є хтось, кого точно більше немає, хто точно не хоче бути. Пам’ять — це те, що тримає тебе, як військовий — редути. Ці мокрі, розлізлі недопалки. Ці мокрі, розлючені очі. Пам’ять — це просто дотики, від яких усе кровоточить. Артур Дронь #дронь

Привіт всім. Це — Юрій Ліщук, більш відомий багатьом як stavozero. На жаль, мій основний акаунт зламали. І також зловмисники видалили основний канал. Тут було багато праці — переважно аудіозаписів із проєктів "калейдоскоп" та #WikipediaPoet. Але, на щастя, всі мої записи є на комп'ютері, тому не проблемою буде ділитись з вами цим матеріалом знову. А я же сподіватимусь на вашу підтримку. Дякую, що залишаєтесь зі мною.

Привіт всім. Це — Юрій Ліщук, більш відомий багатьом як stavozero. На жаль, мій основний акаунт зламали. І також зловмисники видалили основний канал. Тут було багато праці — переважно аудіозаписів із проєктів "калейдоскоп" та #WikipediaPoet. Але, на щастя, всі мої записи є на комп'ютері, тому не проблемою буде ділитись з вами цим матеріалом знову. А я же сподіватимусь на вашу підтримку. Дякую, що залишаєтесь зі мною.

сталася невимовна прикрість – у Юри Ліщука зламали акаунт, і заодно (хай їм пусто буде) видалили канал stavozero, який зробив чималий внесок у популяризацію укр поезії, і на якому була завантажена аудіозбірка віршів різних сучасних авторів «Калейдоскоп» прошу підписатися на патреон Юри, де все ж залишилась частина цієї збірки, і підтримати його