Храм поезії (🖤)

Напишіть будь ласка вірш на тему Сутінок і подаруйте мені його

Тут нове відео Саші, підтримайте реакцією tiktok.com/@buryan_poetry

Мандрагорова декламація😊 Підтримати мене, підписавшись на мій тікток з косплей-декламаціями можна тут: https://www.tiktok.com/@buryan_poetry?_t=8iifhzvq6cf&_r=1 Бо я стараюся, а в мене тільки 70 підписників в тіктоці😭

/Мандрагора цвіте фіолетовим, п‘ять пелюсток, не забудь — це остання надія/ Діти їх племені ніжні, м‘які, тонкошкірі — як будь-які діти. Згодом урáзлива шкіра у них роговіє, і твердне міцним карапáксом, щороку нарощує кільця. А от у неї не виріс ні панцир, ні мушля — беззахисний равлик рапани. /Я знайду мандрагору, я мушу. Обережно копатиму корінь, такий схожий на…/ Сусіди дивилися косо - не виживе. Іноді рóдяться діти пошкоджені, ні до чого не здатні - ні до захисту, ні до мисливства, ні до продовження роду, (роду таких же невдалих слабаків зі сливовою шкіркою і принцес-на-горосі). /Я приготую цілющий напій з мандрагори, закоркую у пляшці/ І була вона вічно поранена і беззахисно-гола, плечі в фіалкових плямах, бо стіни печер шерехаті і зуби хижацькі, необтесані грубі руків‘я, кігті сусідів — сліди розповзались вужами на прозорій порічковій шкірі. /Я принесу цінний трунок в дар скам‘янілому племені. П‘ять пелюсток, древні руни. Мандрагора цвіте фіолетовим. Мертва шкіра у них спалахне, оживе мандрагоровим криком. І вони зрозуміють мене. І вони мене приймуть/ 22.07.23

тут треба вже дописувати

Адже ти знаєш Адже ти знаєш, що світанок - подих ночі, І що здаються до Вікторії за крок. І хто б сьогодні нам недолю не наврочив, На завтра зникне, як і демонські таро. Адже ти знаєш: змінять залпи феєрверки, В серцях жеврітимуть не кулі - первоцвіт. Адже ти знаєш - недаремний бій запеклий, І рани днів сади зашиють молоді... Адже ти знаєш, в цих серцях - сталеві арфи, Воскреснуть звуки перемоги вже за мить. Адже ти знаєш про Давида й Голіафа, Адже ти знаєш, як твій біль мене болить. Адже ти знаєш, що весна - сестриця Раю, Адже ти знаєш - так не буде більше, ні. Адже ти знаєш, що герої не вмирють, Вони всміхаються над нами в вишині. Адже ти знаєш, що печаль скресають мітли, Бо кожен з нас таки чимало нагрішив. Адже ти знаєш, що пітьма - підгрунтя світла, І точно знаєш, чом пишу я ці вірші... @real_dobrutskiy

Малюючи на склі пальцями тебе у потягах і маршрутках Стирала туманними ранками сліди пам'яті битви лютої Сушила під світлом місяця усе склеєне і пришите, На стрічку липку піймати хотіла зграю думок-москітів Із впертістю гомеопата по мілілітру вливала душу Шукала на Google-картах посед Стікса сушу І змушуючи води потоки міняти столітнє русло Харону за тебе принесла жертву: віддала половцям Русь я. Збивала до крові стомлені ноги у берегів Панталасса Щоб лиш відкрилися очі твої, хотіла  віддати власні У стінах, що дихають медикаментами, під співи страшних апаратів. слова мої лезом різали простір, доходили ж уже мертвими. Розбита світами і змучена війнами, вмостилася на край ліжка, У себе з тобою я більше вірила,з тобою була сильніша. Катя Цимбал

Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, І якщо відштовхнути диктоване нарцисизмом, То що ж це виходить, ти зичиш його у Бога? То що ж це, кожен із нас уже дійсно             боржник? Маючи борг у Бога, ти смієш просити далі, небого, Ти смієш просити знову і знову, Не дякуючи за ноги, За руки, за все, що колись Таки прийдеться повернути, І якби ж то таке, як було — Рум'яне, із запахом молочка, Ні! У шрамах та синяках, Що в'ються в усіх кутках, Мов згини зачитаних до дірок книг, Мов речі з корзинки             "Вживане". Ти смієш палити легені, бо легіню Мінздрави не писані. Ти смієш прикладатися до пляшки, бо юнка ще юна, а далі? Коли ще, як не зараз? Робота-сім'я-дім за рогом неначе чекає, Як можна можливість зробити сьогодні, Не завтра,             Втрачати? Несемо у храм недопалки! Несемо у храм недопитки! Несемо у храм недогризки! Орендодавець за кордоном вічності, То ж хто перевірить, чи договір виконується? Викохується єдиноправна мить, Допоки оренда закінчиться, Допоки не заболить, Допоки орендодавець не скаже: "А поверни..." Допоки нащадки остачу Не візьмуть у борг,             Як ти. Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, Чи впевнений ти, що надовго Лишишся у стінах святих? Якщо його паства — ти, Якщо настоятель — ти, Якщо сам             храм — ти. @zapyskyneofitky

Ти тільки живи, добре? Ми ж домовлялися, у нас є план. Ми маємо їхати в гори до коників і чебреця, слухати шепоти й крики лісу, ловити плями тепла  засмаглими руками, сміятися… Слухай, пообіцяй  і виконай, це важливо, а інакше навіщо це все?  Лиха війни в’ють гнізда, висиджують з чорних яєць щодня  пташенят голодних. Але який же в біса у цьому сенс?!  Немає сенсу. Молох просить крові. Молох б’є навмання.    Однак ти живи, чуєш? Іще так багато жовтих доріг,  залитих сонцем, пахощів степу, що набухає дощем, червоного сухого, незлічених крапочок угорі. Просто живи, добре? Живи. Не знаю, як попросити ще… Ірина Цілик

Останній день Хвильового Останнього ранку свого життя, Хвильовий зустрів світанок і вийшов з кабінету до загальної кімнати погладив по голові мисливського пса собака крутнувся, ніжно заскавучав вони так любили полювати разом вони так любили полювати разом Останнього вечора свого життя, Хвильовий думав про сонце про теплий і соняшний завтрашній ранок собака зустрів його на порозі квартири ніщо не зрівняється з відчуттям свободи від полювання з добрим мисливським псом від полювання з добрим мисливським псом @zhylkos

Пелюстки останні весни - у руку, подумки вгадуєш: якою б сьогодні бути? Аби не зламатися,     не піти                   у вікно                              поверху сімнадцятого, не звернути,                        не здатися. Тебе рятує перука - як вчора, і місяць тому, і більше. Безмежна втома - знову йти в люди. Ти хочеш хустку (картату, барвисту) - таку, щоб накрити плечі, не голову, а твої близькі свої посипають попелом. Ти НЕ згодна. Обираєш волосся штучне - не своє: піксі, каре, каскад... шатен, блонд, каштан... Треба бути яскравою - ще ж молода. Виходиш з дому, йти важко й незручно, бо, до всього, ще мусиш зустрічним всміхатися штучно. Казати, що сильна, прямуєш далі, не треба печалі. Великодушно погоджуються, не хочуть порушувати свою рівновагу і енергетичні потоки, бо для них весна однакова - та, що минула, і та, що далі. Витримала, перечекала, дорога назад, після болю і муки. Одвічних питань: а варто? чи буде твоє завтра? Знімеш перуку, ніхто не чує, як тобі болить... Спи... токсини хіміотерапії вбивають сни... На ранок: останні пелюстки - в руку... вже відболіло... Хоча, ти була НЕ згодна... перуку підготувала - назавжди                    сяюча                                темна                                            вишня... з дому пішла... довічно... P.S. присвята тим, хто був НЕ згоден, боровся, але не переміг @olesya13r

🎁🤍🎁🤍🎁🤍🎁🤍🎁🤍🎁🤍 Вітаємо власника 12-го переможного номерка, Джессі Галлівела з виграшем у котолисячій лотереї! 💋😻🤗 🎁🤍🎁🤍🎁🤍🎁🤍🎁🤍🎁🤍 Щиро дякуємо учасникам розіграшу за підтримку й посилаємо промінчики любові та добра 🤗✨

Почнімо ранок не з кави, а цілком навіть із русофобії, тобто як завжди. У Дар'ї Зоріної є чудовий верлібр про споглядання глобусу. Текст закінчується чарівним пуантом із атолом воронєж. Ми подумали: чим не тема для уроку з географії? Бо укрліт — надихає! Отже, ловіть ідеї для уроку "Океан на місці росії". Учителі/ки відвели душу, та і нам було любісінько. В асортименті: питання для дискусії, ідеї для роботи з контурними картами, ситуативні задачі. Читайте і користуйтеся на здоров'я. Доповнюйте, дописуйте, релаксуйте. І здавайте на бус ❤️ #мої_тексти #поезія_ХХІ

і гусне, і ширшає, тягнеться вгору і світиться найпершим туманом світанку мого прийдешнього цвітуть на моїх руках і мережаться китицями квіти дурману, а з ребер ростуть черешні   і їхнього соку вистачить нам, щоб напитися ламай мене навпіл, складай як сам собі хочеш корінням вгризайся, щоб знала — найглибшої тиші прийдеш і я оживу поміж нашої ночі @novakain_poetry

Наш дім - підстрелений човен він і досі повзає по безводдю як великий розгублений жук ворушить веслами збиваючи вершки туману А ми жили у старій друкарській машинці відважні байстрята баби Кирилиці і ще тепла кров на наших надгробках пам‘ятає авторський стиль А ми були небесними мотилями і жили у церковному дзвоні та вдарили чорні звуки і ми посипались попелом Тепер ми біля темно-червоних дверей Сен-Поль-Сен-Луї І сонце-годинник обшукує нас мацаками Женев’єва майструє човники із письмових заяв на прихисток пускає їх по Секвані літери набрякають бузковою цвіллю Робить важливий дзвінок і киває - Нехай заходять анна малігон

активні Храмові конкурси - Будинок слова - конкурс на тему Розстріляного Відродження - брати Лев'яче серце - марафон на тему дитинства

збір кам'янарів закритий. Окрема подяка Олі, Оксані та Ксандрику

😺😺Прошу секунду вашої уваги, шановні поети, текстовики, репери, автори та інші представники Мистецтва Слова.😺😺 1 РАУНД ТЕКСТОВО-ПОЕТИЧНОГО ТУРНІРУ МТБ ОГОЛОШУЄТЬСЯ ВІДКРИТИМ!!!!! Як взяти участь: - Ознайомитися з регламентом (не обов'язково, але дуже бажано) - Написати роботу на 1 раунд. Вся інформація по раунду знаходиться тут - Поповнити призовий фонд турніру на будь-яку суму від 50 гривень Номер картки для донатів: 4966804705899853 - Кинути організатору скріншот переказу. - Опублікувати свою роботу у відповідній гілці. Ось і все! Ласкаво просимо на Борт, Творці! Цей шлях буде цікавим) Максимальний репост і залучення знайомих дуже вітається)

люблю цю пару дівчат)

Пташечко Літо надихалось лютим: снігом стає деревій. Місто, що стало безлюдним архівом розтрощених мрій, димом малює фігурки всіх, хто тут жив і кохав, співом приглушує гуркіт, зривом якоїсь з октав. — Пташечко, що тут забула? Бачиш, навколо хрести? — В домі, хоч страшно та брудно, хочеться гнізда плести, і зашивати розриви, і повертатись до всіх, я ж тут так рано спочила під плитами двох поверхів. Янголів завжди замало там, де жорстокі бої. Місто, що стомлено впало, встане від співу своїх, з нотами світлих мелодій збудиться давній тотем риком могутнього роду, захистом скрізь проросте. Пташечко, дай мені знати, чи ти ще тут, чи не тут? Знаєш, як стало багато вільних, що гнізда плетуть. Бачиш, і я вже не плачу, чую не гул, а пісні. Падаю з лютим в обіймах на сніг. Олена Галунець @virshoplitkarka instagram.com/halupoetry #віршопліткарка