Храм поезії (🖤)

Десь промені стиглі пекучого сонця нарешті за обрій зайшли. Облишили людству надії й питання до Будди (Сіддхартхи) одвічні. У місті Ухань, що в басейні середньої течії річки Янцзи, Старенька хатинка на вулиці дивиться вікнами прямо на північ. Господарі хати – подружжя: відважний Чжимін і вродлива Аймінь. Знеможена вкрай, бо забрала триклята падуча хвороба всі сили, Ковтаючи сльози, дружина ледь чутно спитала: "Можливо, мені Врятує життя чарівна мандрагора, що будь-які хворості цілить?" І він пригадав: як ходив ще дитиною в школу художню Їн Цю, То в книжці історію дивну читав про пораду із дій Авіценни: Тоді, коли місяць уповні на квіти опустить яскравість свою, Коріння одразу набуде властивостей дивних і дійсно безмежних. Іще на світанку він швидко заправив на тілі щільніше ханьфу І рушив у гори крізь вічні ліси, де здіймаються в небо секвої. Ішов кілька діб, попри втому ні разу, хоча і хотів, не заснув, Урешті дістався вершин, де росте дивоцвіт, що всі немочі гоїть. Непросто таке уявити, та впорався вчасно сміливий Чжимін. Два клубні потерті отримав, коли вже на схилі невпинно світало. Заради коханої можна зробити будь-що у своєму житті – Напевно, у цьому вся сутність речей і неписані принципи дао. Вернувшись додому, він зілля цілюще зварив на червонім вині. І загадка досі: чи сила чаклунська містилася дійсно в напої, Чи диво створила любов, чий нестримний вогонь у серцях червонів — Та тільки відтоді навіки забула Аймінь, як недуг непокоїть. Костянтин Ватульов & Марія Чекарьова #ватульов #чекарьова

​Люди не знатимуть твоє ім’я, Занадто багато імен у світі, щоб пам’ятати про кожне. Люди не згадають твоїх діянь, Мерехтіння твоїх наповнених відчаєм очей, Милосердя твоїх передсердь, Сутність твоїх страждань, І сенс слова Смерть. Ти закритий у виділеному часопросторі. Кості болять, від подагри ломить суглоби, Суголосних тобі людей. Мабуть, воно вартує цього: Прогулянки о сьомій ранку із собакою, Мандрівки напівспроможнілим трамваєм На ту сторону міста, Кисті, що ховаються від холоду у рукавичках. Звичка курити і пити віскі на роботі, Бо потім не вистачить здоров’я. Люди не знатимуть твого імені, І кому як не мені це казати тобі в лоба. Злоба перетікає тоненькою цівкою, Наче із пошкодженого крана, Торкається шкіри, утворює рани, Тільки невидимі. Хтось скаже – душевні. Непевні ці люди. Нестримні й зневажливі. Кажуть неправду. Не каються у скоєному. Покоями, тихими кроками до ліжка свого підійди. Натхненно, на кінчиках пальців, Тонкі залишаючи по собі сліди. Тендітно, наче у танці. Грацією маленької вивірки. Виром набутого досвіду. Досвітньої днини. Зі спокоєм властивим ластівці, Зішкреби спогади пластами, Олівцем залиши на папері, Від зачину до кінцівки. Двері на ключ зачини, Груди повні повітря вдихни, Нанизуй життєвого намиста повні коралі. Місто, яке так любив, ховається за білими стінами, Моралі не буде. Як і питання – що далі? Далі будуть люди, які не знатимуть твого імені. © Кудлатий #кудлатий

Накидайте ідей, як розкрити тему — Щурячий король

я нікого не втратила. поки. мені пощастило. і пишу я це з міста, яке ми вважаємо тилом. і хоча це поняття в війну нечітке і розмите - бо ракети літають так само у небі, як вітер. хтось вважає, війна додає нашій нації сили. але знаю, цей досвід для нації ми не просили. я не знаю коли я помру, бо смерть і далеко, і близько. тому будь-який з віршів моїх - потенційна предсмертна записка. Дар'я Лісіч

А ви вже оцінили новий конкурс від овл хаб?;) https://www.instagram.com/p/DKXPhrvIJWl/?igsh=c2NuMXVmb3Budjgy

Ображений Ерос розкидував стріли. Кохання - із золота, біль - із свинцю. То плями незмішані дві чорно - білі, Які відтворили історію цю. Одна - Аполлону, прекрасному Богу - Потрапивши в серце, вселила любов. А інша - у німфу струнку босоногу Ненависть встромила без зайвих «агов». Він звав її ніжно, благав зупинитись, Та Дафна втікала в дрімучі ліси, Де сплетені долі істот фантастичних, Гукаючи батька неслась навскоси. Благала: «Пенею! Врятуй із полону! О Земле, розсунься, зміни образ мій! Я деревом стану лавровим натомість, І мляве коріння - вінець моїх мрій». Спокусливе тіло вкривалось корою, Волосся на листя змінилось за мить. Із грішною люттю, з любовʼю святою Зірвав Аполлон вічний лавр вочевидь. Чому не тьмяніє і вічнозелений? Цю істину й досі ніхто не збагне. Можливо, свинець так крокує по венах, А може, і золото не руйнівне. @sarahwatsonrhymes #мовчан

- тільки зелений і бурий, ⁃ каже очільна відьма. відьми приносять одяг, штори, підковдри. нині навіть рушник давала з дому одна божевільна, вишитий щільно маком по трав’яній тканині. потім порізали одяг, той, що колись любили, повідрізали коси. бу‌де ще час для сватань. повитирали сльози. зараз усе для битви. потім плели‌, молились, знову плели, співали. чари вплітали - захист, руки танцюють легко. добре плетися, смужко. міцно вростай у сітку. бути тобі травою, бути тобі землею. що я вплітаю, сестро? сукню - духмяне сіно? листя, нагріте сонцем, літо, що завжди з нами? стебла весняних квітів? чи ароматну хвою? що я вплітаю, мамо? хустку - земля брунатна? ше‌рхлу кору пахучу, гілку верби хисткої, грубе ведмеже хутро, пірʼя совиного жму‌ток? відьми плетуть до ночі, відьми чаклують вперто. тільки не видай, сітко, тільки не зраджуй, смужко, будь, наче плащ-невидимка. всіх заховай від смерті. Олександра Хопта (@buryanpoetry) #хопта

Морок підморгує - знову фліртує. Знає падлюка: вчергóве не встóю. Воля слабка. Підлаштуюсь під гру я. Вип'ю для мужності трохи настою. Морок на прив'язі держить потвору, Знову злягаюсь із нею в кімнаті. Друга потвора прийшла. Не поборю - Грають зі мною падлюки крилаті. Морок на мить відвертається раптом, Пильність потвори втрачають зненацька. Сили збираю, щоб вирватись градом. Тисне ж на мозок ця гра чудернацька... Ніж підбираю, шматую щосили. Більше знущатися їм не дозволю. Досить жахіть і насмішок злостивих. Помах останній. Завершення бою. Тихо навколо. Потвори замовкли. Ляжу один в тишині нерухомій... Сонце іскриться на стінах пожовклих. Морок подох. Віддаюся утомі... Очі розплющую: я у постéлі. Мертва дружина. Дочка ледь притомна. Бризки багряні по стінах, по стелі... Знищила. Все. Онейрóїдна бомба. @sashkonehrych #негрич

Літо вже тут ☀️ А отже, саме час для натхнення. OWL HUB інформує про наступні літературні конкурси червня:

✔️Набір прози на літній плейлист на Віршопліткарка FM (до 35 учасників, проза) ✔️Поетичний конкурс "Цвіт бузку" (01.06) ✔️ІІІ Дитячий конкурс зі створення книги «Історія мого міста» (05.06) ✔️Міжнародний літературний конкурс «Проблема свободи» (06.06) ✔️Поетичний конкурс "Червона троянда" (07.06) ✔️Літконкурс від Фонду Лесі та Петра Ковалевих 2025 (10.06) ✔️Конкурс горор-оповідань до збірки від Фензіну «Підвал» (13.06, проза) ✔️Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…» (15.06, проза) ✔️Літературний конкурс «Пригоди Барабульки» - 2025 (21.06) ✔️Поетичний конкурс "Останній рейс із літа (22.06) ✔️Конкурс етнофентезі «Міти українських дуШ» | LitArenka (30.06, проза) ✔️Міжкультурний конкурс короткого оповідання INK 2025 (30.06, проза) ✔️Поетичний конкурс "Літо(та)owl" (30.06) ✔️Конкурс ім. Олени Теліги та Олега Ольжича - 2025 (01.07)

Бажаємо успіхів ✨

Розпочинаємо набір короткої прози на літній “Плейлист”! Цього разу ми чекаємо не на вірші, а на ваші оповідання, нариси, казки, новели, гуморески тощо. Місць лише 35, тому щойно набереться така кількість конкурсних робіт — набір закриємо. Далі за роботу візьмуться наші судді + 1 звичайний читач. Вони й допоможуть обрати 7 переможців, тексти яких озвучить талановита команда декламаторів “Віршопліткарка FM”. 📍Підпишіться на канал та ознайомтеся із завданням конкурсу ➡️ тиць сюди Якщо ваш текст не відповідатиме умовам завдання, то не потрапить на оцінювання до суддів, тому читайте уважно. 📍Готові здати конкурсну роботу? Тоді заповніть гуглформу за посиланням: https://forms.gle/kPFjgxXikr4tQqDC6 Успіхів, ваша Віршопліткарка 🍀 #плейлиствіршопліткарки @virshoplitkarka

Літо в зеніті Падає липовий цвіт на повернхю води Липень востаннє стрибає у воду - і вирине молодим серпнем; листя тонке, просвічені сонцем прожилки Ми дожили аж до серпня - бачиш, як нам пощастило Ти ж пам‘ятаєш про всіх, кому пощастило менше? Ти ж тепер замість них маєш берегти межі Ти ж тепер замість них маєш сміятись любити дивитись у небо Кожна новина - гострою скалкою в нерви Місяць в повні червоний від крові і жару Навіть він у жалобі, але ті, хто стріляють, безжальні Де твоя легкість, де все, що тебе тримало? Носиш війну із собою усюди як носять помаду Ти забагато говориш про смерть, ти це знаєш? Ось тобі пісня в машині і вікна відкриті навстіж Ось тобі теплий пісок і мокре коротке волосся Ось тобі все, щоб тільки забути вдалося Щоб тільки забути місто, в яке прилетіли ракети Щоб не пам‘ятати, хто ти Щоб не пам‘ятати, де ти @buryanpoetry #хопта

Буря в пустелі Голосно, лагідно, пошепки В дюни мінливі занурені. Марно влаштовані пошуки З вітром навшпиньки та бурями. Зникли зі світу буденного, Стали піщаними грудами. Вишиті стежки катренами, Вкриті рядками безлюдними. Подихом, поглядом, подумки, Звуком таємним дельфінячим, Кольором кожної родимки Зв’язані міцно віднині ми. Соком зелених оазисів, Вже наближається марево. Стислими повними фразами Велич Сахари розбавимо. Комами, знаками, числами Спокій одвічний порушимо, Сонце жонглює замріяно Стертими з простору душами. Лине піском у годиннику Час. У пророцтвах між пальцями Спогади, в дюнах розчинені. Нащо туди повертатися? Пахне обіймами теплими, З глуздом борюся в дуелі я. Спалахом, імпульсом, нервами Дотик лунає пустелею. @sarahwatsonrhymes #мовчан

Цей неймовірний день настав!!! 💜💜💜 Світ побачила моя книга поезій "Віршолегіт безмежжя" Я щаслива, що наважилась! 180 сторінок моєї душі, 155 віршів мого серця, збірка моїх думок! Від видавництва: «Віршолегіт безмежжя» – третя збірка харківської поетки Олесі Репи. Для авторки вірші – не просто захоплення, а частина душі. Поезія інтелектуальна, наповнена змістами та потаємними сенсами. Входять тексти за період з 2022 по 2024 роки. Книга поділена на розділи, названі за вітрами різних видів та сили, що відкриватимуть нову тематику. Неодмінно віднесе вас у світ української сучасної поезії, змусить ставити питання та шукати відповіді. Тут романтичні переживання, біль війни, любов до природи та Всесвіту, філософські роздуми, рефлексії, цікаві літературні техніки, казкові та міфічні сюжети – все є у більш ніж півтори сотні поезій. Читайте з насолодою та знаходьте близькі собі рядки. Придбати книгу можна на сайті видавництва ТВОРИ, за посиланням: https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8

Полотно Дивлюсь, як ранок кольору бузку ковзнув вологими слідами, що на твоїх щоках лишила ніч, тікаючи від грому. Ти прокидаєшся і відчиняєш навстіж вікно, впускаючи додому, в кромішній світ панельної будівлі, весну. Дивлюсь, як ти стоїш біля вікна, як біле тіло поглинає запах того бузку, і слова не зроню, щоб ненароком не зронити тиші. Я ніби знову у художній школі, німію перед чистим полотном... тремтить рука в травневому повітрі, аж щось напише… @solveig_poetry_ua #сольвейг

Полотно Дивлюсь, як ранок кольору бузку ковзнув вологими слідами, що на твоїх щоках лишила ніч, тікаючи від грому. Ти прокидаєшся і відчиняєш навстіж вікно, впускаючи додому, в кромішній світ панельної будівлі, весну. Дивлюсь, як ти стоїш біля вікна, як біле тіло поглинає запах того бузку, і слова не зроню, щоб ненароком не зронити тиші. Я ніби знову у художній школі, німію перед чистим полотном... тремтить рука в травневому повітрі, аж щось напише… @solveig_poetry_ua #сольвейг

Полотно Дивлюсь, як ранок кольору бузку ковзнув вологими слідами, що на твоїх щоках лишила ніч, тікаючи від грому. Ти прокидаєшся і відчиняєш навстіж вікно, впускаючи додому, в кромішній світ панельної будівлі, весну. Дивлюсь, як ти стоїш біля вікна, як біле тіло поглинає запах того бузку, і слова не зроню, щоб ненароком не зронити тиші. Я ніби знову у художній школі, німію перед чистим полотном... тремтить рука в травневому повітрі, аж щось напише… ©️

З першим днем літа 💜

І коли все скінчиться й почнуть заростати шрами, І буде все знов - передбачувано та усталено, Ми раптом побачимо, як постаріли наші мами, І раптом відчуємо, як ми самі постаріли. І не будуть тривоги міста тривожити, І не будуть сирени в підвали кликати. І не будуть могили нестерпно множитись. І не буде снайпер рахувати кліків. І вирви в полях - маком красно кровитимуть, І руїни-згарища зарясніють мальвами, І постане вибір - між "жити" і "далі жити", І заграє весна - такими забутими барвами. Перехрестя прицілів - стануть доріг перехрестями, Леза ножів - обернуться тістом і глиною, І залишиться - десь у невпинному Всесвіті - Цей післясмак - кави, пороху та полину. І тиша настане. Сторожко змовкнуть гармати. І не буде салютів, парадів, свята. Ми лиш будем своїх обіймати. І плакати. Обіймати і плакати. Плакати і обіймати. І це зле, ненаситне та хиже вогнище - Те, що зжерло доль та життів без ліку - Згасне. Здохне. Колись. А поки що - Землю - тримають люди. Небо - тримають МіГи. Vasyl Mulik