Храм поезії (🖤)

О 12 відкрию допис з лотерейкою Буде ніжнятина🩵🤍

Не знаю, чи достатньо я розкутий, Вагаюсь, чи розказувати це? Зібрав бюрократичний Бог до купи: Її, мене у ДМСУ-центр. Давно не мав інтимних ситуацій — Запал юнацький з віком охолов. І тут вона бере відбитки пальців, Тримаючи в руці мою долонь! Вдивлялась в очі сканерова темінь, Гудів комп'ютер — діло не просте. Вона казала — глюки у системі, А я мовчав, бо знав, як руки стер. До щастя серце стукало крізь ребра, На сьоме небо підіймався тиск. Вона пішла, зробила все що треба, І я пішов за довідкою вниз. Любов уже не зичать гороскопи, В житті змінились цілі і мета. Та в особисту справу маю допис: «Сьогодні був із жінкою контакт!» @pavukzdytynstva #василь_капця #капця

Друзі, здається здійсниться моя мрія виступити зі справжніми профі. Er.J.Orchestra — талановиті музиканти, з багаторічним досвідом і з купою електронних та акустичних інструментів. Раджу прийти, почути їх наживо і набратись вражень та розуміння «як треба». Читатиму свої вірші, і не лише ті, що в Ліброзорії. Шановні поети, ці люди відкриті до співпраці, я познайомлю, якщо що. Чекаю вас у пʼятницю 31.01 у Мистецькому Хабі о 19:00. (Воздвиженська 51)

Гранатові сонця понад містом За картиною Алі Акбар Садехі "Натюрморт" Гренадинові бризки над обрієм, Розвиваються китиці сутінків. А думкам би лише колобродити — Не вкриваються снами по-доброму. Акварелями згадки укутані. То не місто, безлюддям утомлене, Озирається горісно вікнами, Вигорає. Це давнішні спомини. І туди час від часу устромлюю Серцепогляд. Як туги уникнути? Оповита дитячою радістю Ностальгія за домом і рідними. Цинамонові стіни. Насправді-бо, Я туди повертаюся радитись, Полум'яними мріями грітися. Окривавлює дійсність емоції, Навантажує. Як не посипатись? Аж до ранку я спокій вимощую — Домальовую те, що замовчане, Манускрипти пишу з ненаситністю. І шляхи обираю ретельніше — Серпантини дані, щоб не знудитись. Та піду спочивати, упевнившись — Оторочують наше теперішнє Міріади піщинок минулого. P.S. Переможний акровірш замість підсумків року #акровірш @literospletinnia #приходченко

Ні. Під віями — хижий Вій. Не розкопуй безвихідь-злості. Не скарби в ній — кораблетрощі, Стікс гойдає провини й прощі. В пекло дозвіл мені одній, А наївним, як ти, не можна. Не розбрунькуй спокус-надій. Всолоди. Підсоли. Розвійсь. Просто тисни на букву G, Як на дзвоник дверної межі. Я міцніше заплющу мозок: Сажа-проза, чадні вірші, Там циклопи на огорожах, В більмах їх руйносвіт дрижить. Ти? На дайвінг? В зіниці? Скажи, Віриш, що чорнота — мімози, Не згорілі гіркі коржі? В недоречних ластах, смішний... Безборонний в аду корозій... Адаптований бог в безбожжі? Ні. Не випливеш. Не сміши. Глибина — лом війни в бездонні. Поверхнево. Секс. Без душі. Я тебе захистити зможу. Не тягни акваланг, тривожний. Не заводь у гріх. Не гріши. Просто руханка в різних позах. Враз пірнаєш беззасторожно У пухнасті кримські мімози На чернігівськім спориші. Знахар-вогонь Пальпує брудні щоденники. Страта-любов Намацує комином виходи. Думо-димар Дає алфавітами вирії. З губ тебе випущу Довгим глибоким видихом. Кóлько-мурашки По тілу нахабно приручені. Хвилі-метелики Жар-язиком тавровані. Шпари-Сезами Долонями з повнями встелені. Вибач. Кохаю. Іди. Відпускаю. Ми волю п'є- Мо...(в)же... Ірина Білик #ірина_білик #білик

На траві лежу. Та трава – полин. Крикну за межу. Човен чийсь поплив. Острах оповив руку й булаву. Гострий біль – живий. У човні пливу. Поруч сірий птах. Чи то попіл спав Із колишніх плах, чорноликих лав? Сивокрилих хмар ява чи марá? Розжени імлу – віднеси за край. Поводир сліпий та німий кобзар. Зачаївся. Штиль. Мироточить гарт. Ти кричи, кричи! Я тепер глухий. Херувим. Нічий. Вічний шлях волхвів. На траві лежу журавлиною. Журавель злетів. З ним полинула. @black_white_house_poetry #іванов

Рондель № 66* Звичайна школа біля кладовища — Початок і кінець земних доріг. Маленький спогад, наче глід, дозрів, Лиш відкушу й несу на радість мишам. Пищить алярм, над головами свище, А ти стоїш у харківській корі, Звичайна школа біля кладовища — Початок і кінець земних доріг. Ліс рук, наш ліс росте все вище й вище! За млою — злива змін, а далі — сніг, Що монохромом упаде до ніг, На пелені дівчисько слід залишить: «Звичайна школа біля кладовища». © Олена Галунець *Вірш присвячено Харківській спеціалізованій школі I-III ступенів № 66 (нині ліцей), у якій я навчалася. На фото мені 16 років😊 @virshoplitkarka  #олена_галунець

Вдих-видих. Місто дихає чорними легенями, збиває з ніг. Обертами закутує в темний кокон. Стадія лялечки – анірушна внутрішня перебудова. Зруйновано все. Залишається декілька нервових клітин. Хрестик-нулик – закреслюй! Виграти так легко, якщо вогонь перехресний! А якщо лише з одного боку в інший бік? Хтось розумний каже, що так би не зміг. Потрібні крила в стадії імаго. Вдих-видих чистими легенями міста. Змахи прозорими крилами комахи. @sarahwatsonrhymes #мовчан

Зимовий сад вітаю, наші переможці: 1 місце — Маша Чекарьова 2 місце — Костя Ватульов 2 місце — Лана д'Арк 2 місце — Костя Ватульов результати вірші судив дядечко Ксандрик та пані Ліля #конкурс #поезія #вірші #храм

Щирі чисто'ти Крижаних рік Залишають з одягу Лиш си'роти Драбинчасто Кричить метроном До наших каламутних годин Прожитих як ніколи Наголо Спеко'та не лишає Надій Лиш витрясує Надуманий сором Чорничні ясочки Кличуть ніжитись Сном наяву Тепер довіку тут Зона вільного спогляду @dirtymavka #волошка

краса від Олі Ритик

Присвячується Мурці. ну що я маю тобі сказати? у когось - Марія, чи хоч Олена, а в мене - ні хати, ні рим піздатих, я так, пересічно-паралельний до наративів благої долі - непристосований застосунок. пельмені, кола та анаболик. ну й трохи zoom-у. дивись, я без схем,              махінацій,                            кланів — плекаю тишу, щоб жити звуком хтось рве харизму, щоб вирізнятись, хтось пише плани, збирає cookie, та вище неба підбори тягне — асфальт відлунює металево. на фоні міста гливкої магми я наче стяг без герба та лева на фоні кольору плям лексичних статично граю в плейофф-неймдропінг — так іронічно палю(сь). в "по-лічном" — кульгаві кроки. та кожен ріст має дивне значення, стрибати в воду  - як в тій задачці, де з точки А в точку Б є начебто чи жовтий потяг за фібоначчі, чи тільки крок - нескінченно вартий слизьких парабол та гострокутих систем, горінь, реформ. і начхати на скутки. тож паралелюсь під власний вимір, тримаю коло найближчих. серед листів загубленого покоління я майже вижив, бо ще не вмер, а живу — зодягнений не по стандарту. сміється доля, як моріарті, як клята курва десятибальна, бо точки змішано, наче карти, на фоні неба все маргінально. і недоречна моя відвертість на фоні лиха, сирен і вирв. та на фоні загальнолюдської смерті — я ще живий. @viknapoetry #верле

Я не хизуюсь на вітер словами, Шлях прокладаю до серця волошками, Букви замінюють в текстах корали, Звуки рояться потоком прозорливим. Не розділяюсь у текстах на кокони, Пишу рядки кожен день перекатами. Пазли розписують строфи відтоками, Тиша накриє мовчаннями статуй. В пошуках подиву тлію абзацами, Слово пронизує тіло куплетами. Букви кружляють оцвітами сакури, Помисли ллються складами затертими. Не колихаю надію маршрутами, Пошепки ґвалт піднімаю між строфами. Довгим мовчанням живлюсь, мов отрутою... Вірш написав...та насправді, про що це я?.. Я не хизуюсь на вітер словами, Не авторую під написом прописів. Пишу без пошуку вічної слави, Тексти зшиваю простими волокнами... Mr.nobody #поезія

Вкорінилась маленька в кістковому мозку, наче клон суто патологічних клітин. І виснажуєш тіло до болю і збою, і вкорочуєш вік до годин і хвилин. Глупо анемізуєш контужений розум, попиваєш червоні кров'яні тільця. Дієш ти хаотично, за задумом божим, ти настирно розшукуєш пульс у мерця. Ти шукаєш свій голос в притоках артерій, та у венах знаходиш лиш тишу і жаль. Тобі плевра доріжку червону вже стелить — поселися у клітці грудній між бажань. Од реальності зробиш останню затяжку того кисню п'янкого з ялинок й осик, і востаннє полаєш себе бідолашну, що той щем і в твоє туге серце проник. Ірен Нокс (@yapenumbra) #ірен_нокс

А давайте ви напишете на яку тему хочете вірш від мене, а я потім оберу рандомайзером й напишу?👇 *Джессі, пам'ять не писати)))

Те, що завжди зі мною Дивно як деякі речі часто буденні та неважливі у цьому крихкому, тендітному світі раптом виростають в ціні і стають тобі майже рідними. Ложка з дешевого набору куплена ще до війни у якомусь вокзальному кіоску яку тягаєш брудну в кишені бо хто зна коли доведеться їсти І що А так у будь-який момент тільки давайте миску Термо чашка з гарною товстою ручкою та опуклим дном бо якийсь дурко додумався у ній гріти воду фактично вона не моя бо мою хтось стибзив та тут без образ але баш на баш РПК який майже за рік таки вдалося обміняти на звичайний калаш набагато легший але чомусь чужий А ще мисочка куплена на базарі в одному з прифронтових міст звичайна бляшанка що коштувала так якби була з чистого срібла ще й інкрустована золотом. Та довелося брати щоб коли-не-коли а запарити вівсянку або мівіну Купа шмаття виданого ще на учебці зокрема берці які давно слід списати але якось жаль А ще шеврони і патчі куплені та подаровані затерті з боків що буквально приросли до одягу. Ось ці – на бушлат а оці – на фліску одну й другу та звичайно ж на бронік позивний і групу крові та оцей, один з перших – "Збройні сили України" де напис майже не видно але ти знаєш що він є. А також іконки в нагрудних кишенях куди ж без них? А тепер рюкзак там ще цікавіше запасна зубна щітка у гарненькому футлярі якою користувався на позиціях раз чи два Кілька ліхтариків а ще молитовник про всяк випадок бо ті кілька молитв які похапцем читаєш коли пахне смаленим і так знаєш напам'ять. Та найцінніше те, що завжди зі мною брелок зі свистком у формі жабки подарований донькою та який обіцяв повернути. Двоє в'язаних котиків у маленькому зіп-пакеті які трепетно й ніжно пахнуть Домом. Та купа малюнків на які боляче дивитися то й не дивишся лише носиш як обереги. І хоча з практичної точки зору це купа зайвого місця я не уявляю що колись якоїсь із цих речей зможу позбутися. Лише опинившись вдома складу все охайно в коробку щоб інколи (дуже рідко) діставати та згадувати давні часи і розповідати про них онукам. @rudyipoetry #рудий

/десять/ на розі пустинної вулиці чатують блудниці. уповають на фатум і шелест банкнот, здіймаючи вгору закляклі долоні. /дев'ять/ автомобіль стиха спинив ходу, мов хижак перед нападом на приречену жертву. /вісім/ напівтемрява студії заважає угледіти бліде розхристане тіло мертвої бранки. /сім/ кармазинові лінії обіймають самотні полотна, що належать мисливцю за безкрилими душами. /шість/ картина митця є знетямленим наслідком вщент одурілої подоби уяви. /п'ять/ безумець дбайливо виводить яскравою кров'ю розмашистий підпис. пальці тремтять в ейфорії. /чотири/ іронічна посмішка. у руках прохолодне шампанське. природна радість у диявольських очах. "моя виставка тріумфальна, чи не так, панове?" /три/ жага творити настигає, мов п'янка манія. /два/ двигун наполегливо гарчить на вулицях сонного міста. /один/ пограємо? @himernautopia #химерна_утопія

Якщо Якщо ти боїшся птахів, зачиняй вікна, якщо ти – метелик, то не лети на світло, якщо ти – лисиця, то оминай капкани, якщо ти – старий, то бережи пам’ять. Якщо ти – риба, то обпливай човен, якщо ти – Прип’ять, то стережись Чорнобиля, якщо ти – криниця, не заглядай в себе, якщо ти – завис, то обнови сервер. Якщо заблукав, не ходи по нічних ущелинах. Якщо ти – війна, не пхай цивільних до черева. Якщо ти – ножиці, то відчепись від нитки: хто його знає, що Бог може з неї виткати. Якщо ти – ріка, не вір недолугій греблі, якщо ти – Адам, закуй у залізо ребра. Якщо ти – літак, то стережись Усами: хмарочос – це ніякий тобі не повітряний замок. Якщо ти – гора, не плюйся вогнем і попелом. Якщо налажав, не сип матюками зопалу. Якщо ти – авто, не лізь на зустрічну смугу. Якщо ти – ворог, то не прикидайся другом. @panopticonnn #іолана_тимочко #тимочко

ще є 2 дні щоб подати вірш на тему інтиму

Знімай намиста й силянки знімай, О, так вже краще, зараз буде Рай:) Прикраси не ламають кайф, Не тре' знімати, хай розпалять жар Дівчатка кажуть, краще зняти скарб, Аби уникнути всіляких травм Лиш шелести залиш на цицях Вони найкращі із усіх намистів Для нашого інтиму буде свято Дзвенітимуть аж до сусідських хаток Іван Добруцький, Оля Ритик і Олеся Репа #інтимнірядки