Храм поезії (🖤)

Привіт! Долучаюсь допоміжною банкою до збору Вероніки (поетка, волонтерка, гаряча дівчина)⚡️ Збір коштів на зарядну станцію та комплект спостереження для взводу розвідки спец.призначення, напрямок Часів Яр. 💰 Донатити сюди: send.monobank.ua/jar/3gVDi7pTDP 🥰 Давайте спільними зусиллями закриємо цей збір! Попереду ще багато роботи!

Крим огортає любов'ю, наче пісок – розпашілі пальці. Персиків сік, що стікає по ліктях, Ставить мокру печатку – Літо. Перша поїздка в Гурзуф – В серці відтоді назавжди. Спогад моря у повній сім'ї  ще довго і щемко болітиме. Крим має запах сосен і рипить на зубах інжиром. Кожного подорожнього  Сонцем цілує в маківку. Перше купе та морозиво,  Ловила медуз та хвилі. Сонячний крем на плечах Радість дитинства у вакуумі. Крим обіцяє спокій, Просто розплющуй очі: Степ, будяки та ящірки, Нескінченні сходи до моря. Перша любов до місця,  Дні наче виноградинки... Скільки разів прощатись Довелося мені з тобою. Крим це жива поезія, Ложкою їж натхнення. Скільки краси побачила, Скільки бажань було. Перша велика втрата, Віри та справедливості. Сонце цілує Мавіки Крейсери йдуть на дно. Крим пророкує зустрічі, Він неодмінно очиститься. Він однозначно вистоїть,  Викине триколор. Перший рубець на мапі, Спільна велика мрія: Хай би люди, як ластівки Зліталися у гніздо. Таня Удод instagram.com/krylata_poezia #таня_удод

Вітаємо, друзі! Переможницею літ слему в Одесі стала Синьоока, вітаємо її з цим 🌊 Дякуємо «Оголеним», дякуємо Одесі за гостинність. До нових зустрічей. Чекаємо фіналістів слему 31 травня у Харкові 🤩 Все буде Слем!

Ближче до дня народження хочеться писати хіба що про смерть. Знаєте, возвеличувать скороминущість років, оплакувати юнацьку дурість (наче вона взагалі у когось колись зникає). Хочеться плакати просто щоб нагадати собі це вміння схоже до чудернацьких химер, що живуть десь глибше, ніж в моїх сумнівах чи в Маріанській западині. Ближче до "дня" хочеться писати хіба що про страх, наче б то справді віриш, що Геліос тебе порятує і полікує вавку у голові, яка живе так давно, що припинила сприйматись одною з вад. Так давно, що навіть імена олімпійців стерлись з їхньої віри та пантеону богів. Ближче "до" хочеться писати про те шо ти зміг, чи винайшов, чи створив /навіть якщо це фігурка кота по дитячій інструкції оригамі/ Ближче "до" ти складаєш список із подарунків, де на першому місці квиток до Закинутих островів, на яких ти писатимеш хроніки, і дуже шкода, що не Нарнії @in_gal_night #софія_волкодав

сьогодні твій день народження, мужчино. і мені тебе дуже бракує. усі спільні фотки з тобою, де ми малі - вдома в окупації, а коли бачилися останні рази - не робили нових, природньо за тих обставин. я вдячна тобі і твоїм побратимам за можливість сьогодні прокидатися. я скучила. 💔🕯

⚡️ Збір коштів на зарядну станцію та комплект спостереження для взводу розвідки спец.призначення, напрямок Часів Яр. 👉 До мене звернувся мій приятель з потребою в забезпеченні його взводу даними девайсами для облаштування бойової позиції. На напрямку тривають постійні бої, тож потреба доволі термінова. 🧾 Вартість зарядної станції становить 12-14К; вартість комплекту спостереження 11К. Прошу посильно долучитись донатом, репостом, допоміжною банкою, будь-якою іншою активністю. Ваша підтримка дуже важлива. 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/5CeBRX2G6Z 4441 1111 2456 7821 Paypal: veronikamovchann@gmail.com 🥰 Давайте спільними зусиллями закриємо цей збір! Попереду ще багато роботи!

Зневіри туман застилає ледь зримі просвíти шляхів, І мариться рай. За тим раєм — майбутнє, отруєне димом. А може Пандора не винна, що світом блукають лихі? На скриньці століть павутиння, а всесвіт належить людині. Добра ледь помітні піщинки, закуті в гординю скляну, тоненькою цівкою вчинків відмірюють наш часопростір. Долоні, що здатні на диво, стискаються часто для мук, і серце у місці надриву кровить, ніби плановий розтин. Туманом затягує обрій, але повсякчас угорі ведеться неписаний облік твоїх переваг і порушень. В порожніх очницях Розплати не гнів, а скорбота горить. Під вицвілим кольором плаття шукає вона чисту душу. © Таланна #світло

Збірка Олександри Хопти побачить світ у нашому видавництві вже цього літа!

мама не питає, чому я вибрала інше місто, чому живу далеко від дому, де все просте і звичне де ранки пахнуть її кавою, а вечори — тишею за вікном вона лише мовчки слухає, коли я дзвоню на ходу і через гудіння транспорту питає: “ти хоч їси там щось нормальне?” мама не вміє бути суворою коли я знову беру на себе забагато і не встигаю жити коли мої плани розсипаються як червоні намистини на асфальті вона лише каже: “ти завжди так поспішаєш іноді варто просто посидіти і подумати” і я розумію, що її голос завжди тягне мене додому де менше гонитви і більше тиші мама не любить, коли я довго не дзвоню і коли я нарешті з’являюся на екрані з бляклим обличчям і трохи втомленими очима вона не питає “чому” лише дивиться так, наче намагається зчитати кожну зморшку тривоги на моєму лобі і через кілька секунд запитує: “а ти відпочиваєш?” і я раптом розумію, що справді це було давно мама знає, що моє життя — це постійний рух що я більше там, де вирує життя ніж де чекає затишок але коли я зрідка приїжджаю додому, вона готує суп і намагається зробити все так, щоб я хоч трохи сповільнилася бо іноді їй здається, що я женусь не за мрією, а від себе мама не любить мої вибори але любить мене таку незрозумілу, вперту, голосну і саме тому я знаю, що завжди маю куди повернутись навіть коли сама себе загублю у світі @muzahuyuza #оленямка

🌳▸ Родинне дерево Яким міцним не було б родинне намисто, як довго не передавалося би з рук у руки, завжди може настати день, коли нитка розірветься. сама або з допомогою І намистини грайливо стрибатимуть в траву, гратимуть в хованки, аж доки грабіжник-вітер не візьметься до справи: піднімаючи вгору то одну, то іншу, жбурлятиме в різні сторони, колисатиме, повертатиме на місце, шепотітиме казки, або ж нестиме, ніби насінину, далеко-далеко, аж поки знову ненавмисно не впустить. А далі заглиблюйся в землю, пускай корені, проростай, якщо зможеш, звісно, якщо не буде надто самотньо, якщо вистачить сили, якщо хочеш жити та вирости деревом, на гілках якого колись розвісять портрети. Твій буде першим. А хто був до тебе? ...гортаєш сторінки, шукаєш схожі обличчя, питаєш знайомих. Куди? Чому? Як знайти? Виселили. Бо пріоритет — будівництво, не люди. Бо так наказали. Бо небезпечно чи то від радіації, що викинули у повітря, ніби сміття. чи то від вибухів, що десь ехом відлунюються від пустих будівель, а десь кометою врізаються в серце сімейного затишку, чи то... Вже й не знаєш, коли все почалося. Але ти шукай, куди відніс інші намистини вітер. Пиши листи. Вдивляйся в обличчя. Хапай за руку чи бодай за клаптик одягу та міцно тримайся, аби знову не загубитися. Можливо, колись та й збереш родинну прикрасу знову. Намистина за намистиною. Хоча деякі потемніли тріснули загубилися зникнули... Не перебирай — хай будуть різні, хай не спілкуватимуться, і будуть на різних краях намиста, Однак всі на одній нитці. Ті що були, є і будуть. Аби лишень не довелося починати спочатку... ─ ────────── ↷ #yrboo_вірші @liliums_swamp

Цей дощ біля вікон гуртожитку. Ця мокра трава. І цегла. Скільки б не було прожито, ніхто не потрапить до пекла. Бо післяобіддя не сонячне. Бо зараз це все, що я знаю. Як би не було боляче, ніхто не потрапить до раю. Плач тепер на балконі і довго трясись від морозу. Плач і ховай у долоні свої проспиртовані сльози. Якщо цегли міцно триматись. Якщо довго слухати дощ. Інколи може здатись, що за спиною є хтось, кого точно більше немає, хто точно не хоче бути. Пам’ять — це те, що тримає тебе, як військовий — редути. Ці мокрі, розлізлі недопалки. Ці мокрі, розлючені очі. Пам’ять — це просто дотики, від яких усе кровоточить. Артур Дронь #дронь

Привіт всім. Це — Юрій Ліщук, більш відомий багатьом як stavozero. На жаль, мій основний акаунт зламали. І також зловмисники видалили основний канал. Тут було багато праці — переважно аудіозаписів із проєктів "калейдоскоп" та #WikipediaPoet. Але, на щастя, всі мої записи є на комп'ютері, тому не проблемою буде ділитись з вами цим матеріалом знову. А я же сподіватимусь на вашу підтримку. Дякую, що залишаєтесь зі мною.

Привіт всім. Це — Юрій Ліщук, більш відомий багатьом як stavozero. На жаль, мій основний акаунт зламали. І також зловмисники видалили основний канал. Тут було багато праці — переважно аудіозаписів із проєктів "калейдоскоп" та #WikipediaPoet. Але, на щастя, всі мої записи є на комп'ютері, тому не проблемою буде ділитись з вами цим матеріалом знову. А я же сподіватимусь на вашу підтримку. Дякую, що залишаєтесь зі мною.

сталася невимовна прикрість – у Юри Ліщука зламали акаунт, і заодно (хай їм пусто буде) видалили канал stavozero, який зробив чималий внесок у популяризацію укр поезії, і на якому була завантажена аудіозбірка віршів різних сучасних авторів «Калейдоскоп» прошу підписатися на патреон Юри, де все ж залишилась частина цієї збірки, і підтримати його

Цей світ триматиметься на дітях, що не знають російської і кажуть "мамо, я не розумію цієї мови". на дітях, що зростають у вибухах і не плачуть від звуку тривоги вже не плачуть, бо плакати втомлює. сирени витимуть завжди, але діти ростуть і зростають і дорослішають, коли інші виборюють для них час. час на дорослість, час на те щоб не знати й не чути хто такі достоєвський чи лєпс, не знати, як боляче помирати і як ніхто не воскрес хоч скільки говорили про пам'ять та про вічне життя - смерть незворотня, і вона торкається кожного, хто ще пам'ятає своє ім'я й імена людей яких називає своїми. світ буде триматись на дітях, які ходять до школи і знають, що Йогансен та Симоненко не пережиток і не старперство, знають, що Горську убито і що спадок дідів та сивочолих бабусь роздали московитам, знають, що хліб не викидають не тому що дурні, а тому що колись його відбирали, і що правда вартує серця, вартує биття у стіни. знають, що в світі існують вони не завдяки, а супроти усьому. незалежність також триматиметься на дітях, які пам'ятають усе до крихти і вірять лише у пам'ять @in_gal_night #софія_волкодав

Грішна! За гроші гірша, продажніша. Чи то моя ніша важливіша за вашу? Хочу пестощів твоїм пестиком, Твоїм ім'ям. Все найприємніше тобою називаю, мій драконе. Тану і течу, танком твого танку витечу на поверхню ліжечка, коли твій зверхньо-лагідний погляд співчутливо придивляється, втримуючи рухами мою нижню половину. Вгору, вниз Вгору, вниз Бриз, бризьк З к з к з к – Змагалися пружини матрацу Спіралями часу. Піддавались і відпускали, виштовхуючи скрежетом імена нічних відвідувачів, подорожніх, хворих, щасливих чи запрограмованих. Поезія – для сумних, а для сильних однокімнатка на вітряних горах, А для сонних хмизом дощу сипле село старого двору. Жити, вмерти Жити, вмерти З власними мріями секс, Приємний спогад ніжний, як зелено-рожевий захід, гострий, як твій перший вхід у мене. Чому, як метелик впійманий крихкий, боюся здатися і сказати відверто – люблю двох! А потім розреготатися. Кожному з них в спину Милу Ніжну Сильну, в яку втирала секрет своїх долонь. Родимі, родимки… Нехай ідуть, а я лишусь в собі і спогадах. @ankolesan #анґа_зелена

вечір теплим мейн-куном гуляє по літній веранді, мружить сонні смарагди, бо знає все наперед: дотики, вигини тіла відбитками на простирадлі, двоє злилися в єдиний тісний силует. створять всесвіт під ковдрою - в старості буде на спомин, іскри під віями скоять стрімкий зорепад, хвилями вниз мʼяко спускається човен, в морі спокус не знайде стежки назад. втома солодка огорне приблизно о шостій, пристрасті попіл здує легкий тиховій, млосним блаженством наповнений вранішній простір, когуте, милий, тих двох тривожить не смій! @virshirumu #поліна_шишлевська

День вишиванки був учора, а мені хочеться ще 💞

Білизна – додолу. Багаття – до неба! Тікає з-під дотиків, мов навісне. Ми рідні. Ми вірні. Ми ніжні. То все, бо Кохаємо. Дуже. Десь вислизнув день. Спокусниця-ніч, в зорях-родимках тіло, Прийшовши, відклала всі справи за нас. Штовхнула в обійми, і ми полетіли, Бо то не обійми – чотири крила! Білизна згубилася в темряві стиглій, Служила нам одягом ковдра м'яка. Негода у серці й за вікнами стихла, Не стало ні сліду від скарг-нарікань. Такий, що до неба, вогонь насолоди. Цілунковий струм – до тремтіння клітин. Ми пісня без слів, котрій авторка – доля. Ми те, що у Всесвіті більш не знайти. @tettios #інтимнірядки