Храм поезії (🖤)

Вітаємо, друзі! Переможницею літ слему в Одесі стала Синьоока, вітаємо її з цим 🌊 Дякуємо «Оголеним», дякуємо Одесі за гостинність. До нових зустрічей. Чекаємо фіналістів слему 31 травня у Харкові 🤩 Все буде Слем!

Ближче до дня народження хочеться писати хіба що про смерть. Знаєте, возвеличувать скороминущість років, оплакувати юнацьку дурість (наче вона взагалі у когось колись зникає). Хочеться плакати просто щоб нагадати собі це вміння схоже до чудернацьких химер, що живуть десь глибше, ніж в моїх сумнівах чи в Маріанській западині. Ближче до "дня" хочеться писати хіба що про страх, наче б то справді віриш, що Геліос тебе порятує і полікує вавку у голові, яка живе так давно, що припинила сприйматись одною з вад. Так давно, що навіть імена олімпійців стерлись з їхньої віри та пантеону богів. Ближче "до" хочеться писати про те шо ти зміг, чи винайшов, чи створив /навіть якщо це фігурка кота по дитячій інструкції оригамі/ Ближче "до" ти складаєш список із подарунків, де на першому місці квиток до Закинутих островів, на яких ти писатимеш хроніки, і дуже шкода, що не Нарнії @in_gal_night #софія_волкодав

сьогодні твій день народження, мужчино. і мені тебе дуже бракує. усі спільні фотки з тобою, де ми малі - вдома в окупації, а коли бачилися останні рази - не робили нових, природньо за тих обставин. я вдячна тобі і твоїм побратимам за можливість сьогодні прокидатися. я скучила. 💔🕯

⚡️ Збір коштів на зарядну станцію та комплект спостереження для взводу розвідки спец.призначення, напрямок Часів Яр. 👉 До мене звернувся мій приятель з потребою в забезпеченні його взводу даними девайсами для облаштування бойової позиції. На напрямку тривають постійні бої, тож потреба доволі термінова. 🧾 Вартість зарядної станції становить 12-14К; вартість комплекту спостереження 11К. Прошу посильно долучитись донатом, репостом, допоміжною банкою, будь-якою іншою активністю. Ваша підтримка дуже важлива. 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/5CeBRX2G6Z 4441 1111 2456 7821 Paypal: veronikamovchann@gmail.com 🥰 Давайте спільними зусиллями закриємо цей збір! Попереду ще багато роботи!

Зневіри туман застилає ледь зримі просвíти шляхів, І мариться рай. За тим раєм — майбутнє, отруєне димом. А може Пандора не винна, що світом блукають лихі? На скриньці століть павутиння, а всесвіт належить людині. Добра ледь помітні піщинки, закуті в гординю скляну, тоненькою цівкою вчинків відмірюють наш часопростір. Долоні, що здатні на диво, стискаються часто для мук, і серце у місці надриву кровить, ніби плановий розтин. Туманом затягує обрій, але повсякчас угорі ведеться неписаний облік твоїх переваг і порушень. В порожніх очницях Розплати не гнів, а скорбота горить. Під вицвілим кольором плаття шукає вона чисту душу. © Таланна #світло

Збірка Олександри Хопти побачить світ у нашому видавництві вже цього літа!

мама не питає, чому я вибрала інше місто, чому живу далеко від дому, де все просте і звичне де ранки пахнуть її кавою, а вечори — тишею за вікном вона лише мовчки слухає, коли я дзвоню на ходу і через гудіння транспорту питає: “ти хоч їси там щось нормальне?” мама не вміє бути суворою коли я знову беру на себе забагато і не встигаю жити коли мої плани розсипаються як червоні намистини на асфальті вона лише каже: “ти завжди так поспішаєш іноді варто просто посидіти і подумати” і я розумію, що її голос завжди тягне мене додому де менше гонитви і більше тиші мама не любить, коли я довго не дзвоню і коли я нарешті з’являюся на екрані з бляклим обличчям і трохи втомленими очима вона не питає “чому” лише дивиться так, наче намагається зчитати кожну зморшку тривоги на моєму лобі і через кілька секунд запитує: “а ти відпочиваєш?” і я раптом розумію, що справді це було давно мама знає, що моє життя — це постійний рух що я більше там, де вирує життя ніж де чекає затишок але коли я зрідка приїжджаю додому, вона готує суп і намагається зробити все так, щоб я хоч трохи сповільнилася бо іноді їй здається, що я женусь не за мрією, а від себе мама не любить мої вибори але любить мене таку незрозумілу, вперту, голосну і саме тому я знаю, що завжди маю куди повернутись навіть коли сама себе загублю у світі @muzahuyuza #оленямка

🌳▸ Родинне дерево Яким міцним не було б родинне намисто, як довго не передавалося би з рук у руки, завжди може настати день, коли нитка розірветься. сама або з допомогою І намистини грайливо стрибатимуть в траву, гратимуть в хованки, аж доки грабіжник-вітер не візьметься до справи: піднімаючи вгору то одну, то іншу, жбурлятиме в різні сторони, колисатиме, повертатиме на місце, шепотітиме казки, або ж нестиме, ніби насінину, далеко-далеко, аж поки знову ненавмисно не впустить. А далі заглиблюйся в землю, пускай корені, проростай, якщо зможеш, звісно, якщо не буде надто самотньо, якщо вистачить сили, якщо хочеш жити та вирости деревом, на гілках якого колись розвісять портрети. Твій буде першим. А хто був до тебе? ...гортаєш сторінки, шукаєш схожі обличчя, питаєш знайомих. Куди? Чому? Як знайти? Виселили. Бо пріоритет — будівництво, не люди. Бо так наказали. Бо небезпечно чи то від радіації, що викинули у повітря, ніби сміття. чи то від вибухів, що десь ехом відлунюються від пустих будівель, а десь кометою врізаються в серце сімейного затишку, чи то... Вже й не знаєш, коли все почалося. Але ти шукай, куди відніс інші намистини вітер. Пиши листи. Вдивляйся в обличчя. Хапай за руку чи бодай за клаптик одягу та міцно тримайся, аби знову не загубитися. Можливо, колись та й збереш родинну прикрасу знову. Намистина за намистиною. Хоча деякі потемніли тріснули загубилися зникнули... Не перебирай — хай будуть різні, хай не спілкуватимуться, і будуть на різних краях намиста, Однак всі на одній нитці. Ті що були, є і будуть. Аби лишень не довелося починати спочатку... ─ ────────── ↷ #yrboo_вірші @liliums_swamp

Цей дощ біля вікон гуртожитку. Ця мокра трава. І цегла. Скільки б не було прожито, ніхто не потрапить до пекла. Бо післяобіддя не сонячне. Бо зараз це все, що я знаю. Як би не було боляче, ніхто не потрапить до раю. Плач тепер на балконі і довго трясись від морозу. Плач і ховай у долоні свої проспиртовані сльози. Якщо цегли міцно триматись. Якщо довго слухати дощ. Інколи може здатись, що за спиною є хтось, кого точно більше немає, хто точно не хоче бути. Пам’ять — це те, що тримає тебе, як військовий — редути. Ці мокрі, розлізлі недопалки. Ці мокрі, розлючені очі. Пам’ять — це просто дотики, від яких усе кровоточить. Артур Дронь #дронь

Привіт всім. Це — Юрій Ліщук, більш відомий багатьом як stavozero. На жаль, мій основний акаунт зламали. І також зловмисники видалили основний канал. Тут було багато праці — переважно аудіозаписів із проєктів "калейдоскоп" та #WikipediaPoet. Але, на щастя, всі мої записи є на комп'ютері, тому не проблемою буде ділитись з вами цим матеріалом знову. А я же сподіватимусь на вашу підтримку. Дякую, що залишаєтесь зі мною.

Привіт всім. Це — Юрій Ліщук, більш відомий багатьом як stavozero. На жаль, мій основний акаунт зламали. І також зловмисники видалили основний канал. Тут було багато праці — переважно аудіозаписів із проєктів "калейдоскоп" та #WikipediaPoet. Але, на щастя, всі мої записи є на комп'ютері, тому не проблемою буде ділитись з вами цим матеріалом знову. А я же сподіватимусь на вашу підтримку. Дякую, що залишаєтесь зі мною.

сталася невимовна прикрість – у Юри Ліщука зламали акаунт, і заодно (хай їм пусто буде) видалили канал stavozero, який зробив чималий внесок у популяризацію укр поезії, і на якому була завантажена аудіозбірка віршів різних сучасних авторів «Калейдоскоп» прошу підписатися на патреон Юри, де все ж залишилась частина цієї збірки, і підтримати його

Цей світ триматиметься на дітях, що не знають російської і кажуть "мамо, я не розумію цієї мови". на дітях, що зростають у вибухах і не плачуть від звуку тривоги вже не плачуть, бо плакати втомлює. сирени витимуть завжди, але діти ростуть і зростають і дорослішають, коли інші виборюють для них час. час на дорослість, час на те щоб не знати й не чути хто такі достоєвський чи лєпс, не знати, як боляче помирати і як ніхто не воскрес хоч скільки говорили про пам'ять та про вічне життя - смерть незворотня, і вона торкається кожного, хто ще пам'ятає своє ім'я й імена людей яких називає своїми. світ буде триматись на дітях, які ходять до школи і знають, що Йогансен та Симоненко не пережиток і не старперство, знають, що Горську убито і що спадок дідів та сивочолих бабусь роздали московитам, знають, що хліб не викидають не тому що дурні, а тому що колись його відбирали, і що правда вартує серця, вартує биття у стіни. знають, що в світі існують вони не завдяки, а супроти усьому. незалежність також триматиметься на дітях, які пам'ятають усе до крихти і вірять лише у пам'ять @in_gal_night #софія_волкодав

Грішна! За гроші гірша, продажніша. Чи то моя ніша важливіша за вашу? Хочу пестощів твоїм пестиком, Твоїм ім'ям. Все найприємніше тобою називаю, мій драконе. Тану і течу, танком твого танку витечу на поверхню ліжечка, коли твій зверхньо-лагідний погляд співчутливо придивляється, втримуючи рухами мою нижню половину. Вгору, вниз Вгору, вниз Бриз, бризьк З к з к з к – Змагалися пружини матрацу Спіралями часу. Піддавались і відпускали, виштовхуючи скрежетом імена нічних відвідувачів, подорожніх, хворих, щасливих чи запрограмованих. Поезія – для сумних, а для сильних однокімнатка на вітряних горах, А для сонних хмизом дощу сипле село старого двору. Жити, вмерти Жити, вмерти З власними мріями секс, Приємний спогад ніжний, як зелено-рожевий захід, гострий, як твій перший вхід у мене. Чому, як метелик впійманий крихкий, боюся здатися і сказати відверто – люблю двох! А потім розреготатися. Кожному з них в спину Милу Ніжну Сильну, в яку втирала секрет своїх долонь. Родимі, родимки… Нехай ідуть, а я лишусь в собі і спогадах. @ankolesan #анґа_зелена

вечір теплим мейн-куном гуляє по літній веранді, мружить сонні смарагди, бо знає все наперед: дотики, вигини тіла відбитками на простирадлі, двоє злилися в єдиний тісний силует. створять всесвіт під ковдрою - в старості буде на спомин, іскри під віями скоять стрімкий зорепад, хвилями вниз мʼяко спускається човен, в морі спокус не знайде стежки назад. втома солодка огорне приблизно о шостій, пристрасті попіл здує легкий тиховій, млосним блаженством наповнений вранішній простір, когуте, милий, тих двох тривожить не смій! @virshirumu #поліна_шишлевська

День вишиванки був учора, а мені хочеться ще 💞

Білизна – додолу. Багаття – до неба! Тікає з-під дотиків, мов навісне. Ми рідні. Ми вірні. Ми ніжні. То все, бо Кохаємо. Дуже. Десь вислизнув день. Спокусниця-ніч, в зорях-родимках тіло, Прийшовши, відклала всі справи за нас. Штовхнула в обійми, і ми полетіли, Бо то не обійми – чотири крила! Білизна згубилася в темряві стиглій, Служила нам одягом ковдра м'яка. Негода у серці й за вікнами стихла, Не стало ні сліду від скарг-нарікань. Такий, що до неба, вогонь насолоди. Цілунковий струм – до тремтіння клітин. Ми пісня без слів, котрій авторка – доля. Ми те, що у Всесвіті більш не знайти. @tettios #інтимнірядки

давай поговоримо. про політику, про коріння і секс. коритися ідеалам — без сенсу, для ідей ти транзитний Марсель. про що писати, коли поле думок всіяне дикими ягодами, кислішими за обличчя? їстимеш, не почуваючись ситим, а красномовним правда не личить. дві таблетки натще — може, трохи загоїть щем; ходив навколо, приколов, розрісся у серці кущем. метелика тінь знає де вирости й впасти, а мій ліричний герой — як твої думки скопіпастити. можливо, всього лише чийсь воннабі, якому бог торчить пару бажань /як я — вірш тобі/ тому ріжемо яблука на двох, сухими губами до ножа: твої торкалися гострого, а на моїх густим застиг жах. шершавим наче асфальт, язиком. гáряче, повний рот маршмеллоу. ідіоми, як ідеали — цикорій, на каву мелений, так глибоко, що втрачені ґудзики проростають корінням. я не почула нічого з того що ти говорив @viknapoetry #єва_верле

1 червня розпочнеться набір на літній конкурс «Плейлист», який уперше буде прозовим, а не поетичним. 7 найкращих творів озвучать талановиті декламатори «Віршопліткарка FM». ⏳✍️ Щоб у вас був запас часу на ідею сюжету вашого твору й, власне, на написання, я даю завдання уже сьогодні. Якщо коротко, то вам треба вибрати жанр і тему з переліку, детально про завдання за цим посиланням ➡️ клік сюди Увага, кількість місць у наборі на конкурс буде обмежена, тобто якщо раптом 35 людей здадуть свої роботи в перший день набору, то він одразу й буде завершений.😐 Бажаю натхнення на цікаві ідеї! 🥰 @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки