Об'єктив війни

Наші вкраїнчики, ммм

Підрив Північних потоків: Німеччина підозрює 7 українців | Цензор.НЕТ https://censor.net/ua/news/3570906/pidryv-pivnichnyh-potokiv-nimechchyna-pidozryuye-7-ukrayintsiv

Скажу непопулярно – відкриття кордонів підтримую. Правда, не лише для чоловіків 18-22, а взагалі. Закриття кордонів для чоловіків в 2022 році було стратегічною помилкою. Це погано для іміджу країни, і ще гірше для суспільних настроїв. Ось і виходить, що ми на кожному куті кричимо про «прагнення волі» і «боротьбу за свободу», а самі перетворили країну на закриту, щоб «волелюбний народ» з неї не розбігся. Ні, це так не працює, і проблем це приносить більше, ніж користі. Повірте, кому на Україну байдуже, ті і так виїдуть, чи знайдуть спосіб ухилятися від армії. Тримати таких людей силоміць під замком недоречно, бо на військових підприємствах вон все одно не працюють, і податки здебільшого не сплачують. Проте активно сіють зраду в своїх інформаційних бульбашках, які, на жаль, чималенькі. Тому доречніше було відкрити кордон, розробивши механізми контролю, і санкцій, в разі неповернення (на кшталт конфіскації нерухомості). Натомість, з тих, хто виїхав, швидко б зрозуміли, що за кордоном далеко неомріяний рай, і з часом повернулися б до дому. Як вільні люди у вільну країну, яка виборює свою незалежність. До того ж, в Україні досі немає тотальної мобілізації як явища (думаю, всім очевидно, що непопулярні дії ТЦК – це реакція на беззмістовну і популістську мобілізаційну політику). Вчора опублікували чергову статистику – у нас в СОУ 1,3 млн., а мобрезерв – 4,88 млн. Тобто людей ще вистачає. До речі, чоловіків віком 18-26 в Україні лише 707 000 (в цифру мобрезерву вони не входять). В таких умовах, коли тотальна мобілізація відсутня, тримати кордони закритими безглуздо.

Чоловікам від 18 до 22 років дозволили виїжджати за кордон під час воєнного стану. Йдеться про всіх громадян відповідного віку, — Свириденко.

😀 Зелебоба люто вставив своїх прихильників, які розповідали три роки про необхідність мобілізації з 18 років. Буквально не вилазили з інтервʼю з цією навʼязливою ідеєю, строчили в фейсбуках та тг-каналах. Ну тепер ми без мобілізаційного ресурсу на заміну існуючому. Допомога каналу та звʼязок

чомусь усміхнувся з цієї історії

🔫 У Вінниці невідомий чоловік з пістолетом оголошував хвилину мовчання. Його затримали, а зброя виявилася іграшковою. Про це hromadske повідомили у поліції Вінницької області. Інформацію про чоловіка правоохоронці отримали з відео, яке побачили у місцевих Telegram-каналах. Інцидент одразу ж зареєстрували, на місце одразу виїхали група поліціянтів. Чоловіка доставили до відділку поліції, а потім — до лікувального закладу. Наразі триває перевірка 🧡 підписатися | підтримати

My city 🌆

Українська школа вогневої підготовки - Part 1 PSDinfo Будемо вдячні за поширення навчального матеріалу 🏴‍☠️

Спочатку я попрошу вас продивитись це відео, і обов`язково ДО КІНЦЯ. Щоб було зрозуміло наглядно і на контрасті про що я тут писатиму. Розмірковуючи про Україну і її подальше майбутнє я завжди проводив аналогії з небайдужими мені конфліктами, двома з таких є Карабахській, бо я маю вірменьске коріння, а другий Чеченській- чому так я поясню нижче. І я не хочу пускатись в довгий аналіз і розміркування про те, яка насправді войовнича історія у вайнахів, про те, який багатий в них набір кодексів і традицій, і я к складно зараз тим, хто залишається вірним своїм традиціям і принципам за кордоном чи в уневоленні, але просто хочу поділитись певним висновком: -В більшості людей коротка пам`ять. Зараз, на злобу дня, скажу що головна справа не в припинені вогню чи перемозі, а в тому що буде після цього. Нохчі перемогли першу Російсько-Чеченську війну. В другу воювали вже на боці РФ проти своїх же земляків. І ще менше через покоління воюють за РФ проти будь-кого. А отже стратегічна задача для нас на зараз- не повернення кордонів 91року, а збереження національної ідентичності, виховання свідомості і сумління в молоді, та й не тільки в молоді. Побудова спорідненного і освіченого суспільства. Недопущення проросійських запроданців і манкуртів до влади(як це зробили з Кадировим в Чечні) і побудова законної держави. І тільки захистивши себе цими простими кроками від тих же прийомів, якими РФ захопила владу у ЧР, замість того, щоб через 20 років (а саме стільки пройшло від моменту першої Російсько-Чеченської війни до присутності кадирівців на Донбасі, а ще раніше вони "захищали" РФ в Грузії і Сирії) наші діти і ми з вами воювали за інтереси РФ десь в Європі чи Азії, ми зможемо залишитись незалежною державою, зі свідомою і здоровою Нацією, яка вже, в свою чергу, може і зможе повернути наші втрачені землі і людей. І ви мене запитаєте: "а що ж нового в закликах до виховання, збереження ідентичності, і тд?". Я відповідь дам однією цитатою, якою хочу підвести до іншої, і до висновку, про який мені останні роки так і хочеться кричати: "Війна ведеться не заради перемоги, а заради миру, що кращий, ніж мир до війни". Очевидно, що незалежно від площини нашої держави, кращий мир- це кращі роботи інституцій, відсутність(наскільки можливо) корупції, високий рівень освіти, медицини, культури, тощо. І тут на допомогу мені приходить інша цитата, маловідомого поза вірменьскім колом, Монте "Аво" Мелконяна: "Справжній воїн відрізняється від бандита тим, що він бере на себе відповідальність за свій народ". Монте часто підкреслював, що воїн- це не просто людина зі зброєю, а той, хто має моральну межу. Для нього різниця між воїном і бандитом була принциповою: -Бандит воює за власну вигоду: грабує, нищить, підкорює. -Воїн воює за народ, за ідею, за справедливість — і бере відповідальність за свої дії. Фактично, він говорив, що навіть у хаосі війни має бути кодекс честі. Інакше армія перетворюється на банду, а перемога нічого не варта. А тепер, я вкотре, закликаю вас тверезо оцінити всіх тих, кого ви ж самі звеличуєте. Чи дійсно це Воїн, який бере відповідальність за свій народ, чи це бандит, який воює за власну вигоду, просто тимчасово з нами на одному шляху? Передевіться своїх ідолів, і уявіть мир до якого кожен з них окремо може привести по закінченню війни. Чи буде це кращий мир за попередній? P.S. Чому я все ж обрав Чеченську війну- це пояснюється доволі просто:по-перше, сама ситуація більш наглядна, по відношенню до причин і наслідків горя одного покоління, і їх подальших дій і висновків. По-друге так сталось багато в чому завдяки моєму підлітковому впливу, ну а по-третє тому, що батько моєї дівични загинув воюючи за Ічкерію, був одним з двох Українців хто отримав орден «Герой нації» (Qoman Turpal), а також на чию честь була названа вулиця в Грозному, до прихода до влади клана Кадирових.

В комментариях был небольшой спор по поводу комплектации подразделений. Отпишу это тут, чтоб все увидели контекст, он весьма интересный. Армия не строится на частных исключениях, а потому перевод отдельных бойцов в более боеспособные части это действительно не является полноценной реформой, а обход болезни. спасение отдельных людей полезно, но не решает системных проблем. В то же время нельзя отрицать, что такие переводы имеют позитив: мотивация и компетентность не пропадают, лучшие оказываются там, где их эффективность максимальна. Элитные подразделения нужны и неизбежны, потому что концентрируют ресурс и задают ударный темп на высокоприоритетных направлениях. Но на этом и кроется главный риск, система превращается в лотерею, где всё зависит от удачи или связей. Армия делится на "элиту" и "отстойники", и это подтачивает её устойчивость изнутри. Суть проста как пятикопеечная монета, армию губит не существование элиты, а то, что для большинства стандарт остаётся хаотичным и разобщённым. История войн в действительности наочно показывает на всех примерах, что героизм отдельных подразделений способен выиграть бой, но никогда — войну. Побеждают армии как механизмы, где каждый солдат встроен в систему, а не выпадает из неё. массовость и системность важнее исключений. Элитные части могут быть не островами, а матрицей для копирования. Проблема в том, что сейчас их опыт не масштабируется и не культивируется в массах. Ценность элиты не в том, что она есть, а в том, что её культура должна распространяться. Чтобы это произошло, необходимы системные шаги: целевой рекрутинг вместо случайного набора, единый стандарт подготовки для всех без исключения, ротация опыта из "элитных" частей в обычные, чёткая селекция командиров, устранение лотерейного принципа переводов. Нужно не спасать отдельных, а менять правила игры для всех. По сути, армия должна перестать быть удачей и стать предсказуемостью. Когда каждый миколослужбовец имеет одинаковый шанс пройти подготовку, попасть к адекватному командиру и чувствовать себя частью работающего механизма, тогда "перевод по звонку" станет рудиментарным, архаичным инструментом. Победу приносит не исключительность, а воспроизводимость и повторяемость качества. И потому главный заданный вопрос должен звучать не "плохо ли забирать лучших в элиту", а "как сделать так, чтобы элита перестала быть исключением". Нельзя построить вторую бригаду "Азов" в каждой бригаде, но можно внедрить культуру подготовки, ответственности и командирской адекватности везде. Нужно не клонировать элиту, а нормализовать её стандарты. В тысячный раз повторяю: выиграть войну может только система

Потім наш іноземний командир дав наказ. Наказ передбачав захід в невеликий лісок, де треба було пройти метрів 100-150, аби закріпитися біля лісової дороги. 1 та 3 відділення мали стати в оборону, 2 відділення в резерв. І подальші події мало відповідають вітчизняній реальності, але щиро кажучи основне, що було винесено, то цей тренінг передбачав не роботу на кількість вбитих ворогів, а на розвиток лідерства. Старт операції починається на моменті, коли всі відділення стають в шеренгу по всій ширині лісу. Між кожним дистанція в 10-15 метрів, аби була можливість хоча б зорового контакту. В реальності такі двіжухи, я можливо ще бачив в 23му році на Запоріжжі (і те з огляду на квести, які там були там шеренгами слава богу не ходили, там інші приколи були), такого-то точно зараз немає. По команді починається рух. Все красиво. Тримаємо відстань, зоровий контакт, лінія тримається. Перший виклик починається, коли нариваємося на потенційне мінування. Йде затримка через що інструктор починає викидувати ввідні, що командир підрозділу вимагає швидшого просування. Після того, як ми вирішуємо це, продовжується рух. Лінія починає ламатися трохи. Я це стараюсь контролити, але важко без голосу вирішити питання, але якось виходить. Походу просування починається перший контакт. І тут починається п'яне весілля. На щастя швидко ідентифікували ворога, але для оцінки всієї обстановки треба час. Поки я підбіг до командира групи Браво, аби дати вказівку заходити з флангу, наш аргентинець з групи Альфа взявши ще одного пішов зачищяти противника і з цими сайгачними перебіжками я встигаю це помітити, щоб встигнути крикнути Браво, аби вони не стріляли. Після цього сабантуя, хлопці починають нестися вперед. Я вже кричу, аби зупинити всіх, щоб всі тримали лінію. Бо хтось рветься, хтось ще на задній передачі. Більш менш вирівнюємося. Встановлюємо знову контакт з лівим флангом, 2м відділенням у них теж несеться. У нас ж вже пішли перші поранені. Треба давати доповідь, але проблема, що немає рації, бо треба передавати на інструктора. Даю першу доповідь. За поранених, кількість знищених ворогів. Перевірку БК допроводив. Дійшли до точки. Знову доповідь. Потім починаються вкиди з боку інструкторів, а-ля по якомусь каналу через бійця прийшла від кума тещі, що буде ворожий артобстріл. Я наголосив відділенню, що інформація не провірена. Але зайняти укриття. Потім почався "артобстріл", я отримую "поранення" - осколкові ніг. Накладаю турнікет, кажу час накладання. Передаю командування на іншого. Стараюсь зайняти свій сектор. А потім починається ворожий штурм. Починається дружній вогонь, когось ще баранять. Заступник ловить білку, хтось вирішив взяти ініціативу, його одразу вальнули, в результаті несеться шляпа. Хлопці почали відкат. З 2 і 3 відділенням зв'язку немає. Мене по фану добив один з моїх, аби мене не тащити. Вже потім я бачив, що чуваки в осадку пробували обривати контакт і відступати на точку евакуації. У нас по "втратам" відділення приблизно 5 - на щиті, і 3 - різні ступені поранень. Загалом важко сказати, що це прям вау відпрацювання тактичних навичок і тому подібного. Це ми виявили на АПД хто хотів бути присутнім звичайно. Основна мета заняття - ініціатива, комунікація, лідерство. Аби командир відділення не боявся брати відповідальність, не ловив окуней, проявляв ініціативу там, де це потрібно. Комунікував, бо навіть рявкнути голосом для когось це було викликом. Тому-то через сміх і піт ми дійшли до цього, що маємо на разі. Дякую за увагу!

Продовжую писати британські басні. Перепрошую за обривок передостанньої історії, то важко вже пригадати, бо рівень сьогоднішнього аутизму перевершив межу наших очікувань. Сьогодні було АПД (Аналіз Після Дії/After Action Review) останніх двох днів, як ми відпрацьовували тактичні формації та прийоми. Обрив контакту, швидка атака, рух в шерензі, зачистка відкритих ділянок, перекати, накат, відкат. Загалом все, що можна зробити в такий обмежений час ми відпрацьовували. Розбирали ті всі історії до обіду, а після нього, я був офіціантом в японському ресторані організованому одним хлопцем за біотуалетом в 150 метрах від нього. Моя роль длилася 20 секунд. Один з моїх братчиків вирішив замолодити панянку перекладачку, але весь романтик обламався, бо виявилося, що в неї хлопець-британець. А вона думала, що його жарти, то тіко жарти і що організувати суші в такому місті. З імпровізувати ще й вивіску, то загалом заслуговує окремо виду поваги та респект за смекалку. Я підтримав його словами, що пішов до сраки, той британець, якщо вона не може оцінити красу гри бравого вояка, який творить дива на чужій землі та володіючи обмеженим словниковим запасом англійська мови.

"Я старый солдат, который забыл слова любви"

Так би сказав мій друг Рись, як би почув цю історію. Одначе нас чекала інша пригода після обіду.

Ось як виходить цікаво по цій історії...

Певно саме "бадьоре" інтерв'ю з полоненим, якого важко назвати полоненим, а більше заручником обставин. Ось що буває, коли українець залишається на окупованій території.

На станції по тактиці і поводження з полоненими, то була веселіше програма, бо там треба було стріляти. Хоч мало) Але певно вже завтра за це напишу, якщо не забуду і нагадайте заодно. Вкладатися треба.

Я особисто не брався виконувати обов'язки командира відділення, бо я хотів бути юнітом, який виконує функцію. Мені обов'язків командира взводу вистачає на кожен день. Тому за себе точно можу сказати, що немає меж досконалості - треба стрімитися до неї! Чітко для себе розумію, що знову виникла аксіома треба тренуватися- тренуватися, повтор-повтор, і все по колу. Без цього нікуди. На якісь моменти не звертаєш уваги, а це може вплинути на щось інше в подальшому. Як кажуть: "Краще погана дія, коли це потрібно, ніж добра, коли це пізно." Хоч не треба попадати в такі ситуації. Довго воду лию, вибачайте. Загалом, коли накладав турнікет пораненому (цікаво, він був реально без руки, гарний манекен) я рухався по протоколу. І інструктор акцентував увагу на тому, що необхідно ще зробити, хоч ти розумієш, що там "скоріше за все нічого немає". Тобто зараз я розумію, що відштовхувався переважно від дна, від досвіду, ніж від того, що дійсно потрібно згідно інструкції. Через це певні моменти можна підрепетирувати, що було і зроблено. Командир відділення наш видно зловив блідого від надмірної суєти та уваги, що моментом іншим довелося включатися. Все це дуже гарно дає можливість виявити свої помилки. І через це мені подобається навчання. Бо повтор не є поганою річчю. Вже на кругу манекена. То вже грало роль, аби зі співатися в тандемі з правильною передачею манекена. Бо перешкоди передбачили те, що тобі треба пролізти через низ, а манекен через верх. Треба було, аби вже хтось чекав на тій стороні. І домовленості летіли до одного місця, бо суєта добивала нашу спроможність просто бігти. Маленькі деталі відкривають мозаїку викликів, які бажано змінювати якщо говорить в контексті колективу. Але ці ригачки дійсно зближують людей, що дійсно необхідно.

Що по сьогоднішньому занятті? Відбулися змагання на краще відділення серед них навчальних взводів. На випробуваннях було декілька станцій, де відбувалося змагання з тактичної медицини, інженерної справи, тактики та поводження з полоненими та цивільними особами. Є багато моментів, де ми зловили помилки, були в секундах не уважні, що вибило нас з конкуренції. Але це наслідок, коли рівень підготовки різний, злагодженості мало серед незнайомих людей і тому результат в цілому буде визначено. На станції тактичної медицини було 3 точки. Перша - зона відпочинку; друга - вам, як командиру відділення, потрібно організувати відділення для надання першої медичної допомоги по протоколу MARCH, розподілити поранених по пріорітету та зібрати їх у одному місці для організованої евакуації. І на кінець дати доповідь командиру команди евакуації по статусу поранених; третя - зона напевно найбільшої ригачки. Манекен приблизно 80 кг і вам потрібно з ним по смузі перешкод пробігти, як можна більшу кількість кіл. Основні навички, які перевіряються: - на скільки чьотко ви можете зачілитися в зоні відпочинку; - спроможність командира відділення організувати роботу відділення, розподілити обов'язки серед своєї групи, вміти чітко визначити завдання та дати відповідь на конкретні запитання. Задача бійця розуміти протокол для надання допомоги, виконувати його досконало, коректно доносити і фіксувати необхідну інформацію. Я на цій думці хочу зазначити, що ситуація з цим нагадує мені історії з книги "Команда команд", де у нас пару опції, як оперувати людьми. Директивно видавати вказівки та завдання або кожен член команди автономна одиниця. Через це впираємося в такі речі, що командир має бути компетентним максимально, аби мати ефективну спроможність керувати людьми. Але це впливає тоді на низьку якість виконання через не фаховість команди. Чи автономна група, де кожен знає своє місце і завдання. Але це потребує підготовки кожного, а саме головне довіри! В подальшому вищеописане впливало на інші завдання. - злагодженість колективу. Дуже важлива складова, яку багато хто не враховує. Люди мають вміти заспівати пісеньку в такт, аби все пішло як треба. На естафеті з манекеном дуже сильно це впливало, аби синхронізація налаштувалася максимально. Фактор віку теж впливав на виконання, але ми пробігли ту саму кількість кіл, що і молодняк на диво. - фізична складова. Не оцінювалося, але варто взяти до уваги для роздумів, бо це впливає на швидкість та спроможність виконання завдань.