Олена Зеленська | Olena Zelenska

Останній рік я багато спілкувалася з великими прийомними родинами. Фундація Олени Зеленської взяла під опіку такі родини і зводить будинки для тих із них, хто втратив житло через війну. 🏠 Коли після багатьох поневірянь, які пережили ці сім’ї, ми передаємо їм ключі від нового помешкання, це найхвилююча мить. Ми дивимось на реакцію всіх членів сім’ї. Чи почуваються як удома? Чи віднайдуть упевненість, яку відібрала війна? Бо якщо так, це означає, що родина збережеться. І що, можливо, дивлячись на них, ще хтось наважиться стати прийомними батьками. 👩‍🍼У дитини має бути родина. Саме в цьому сенс стратегії реформування системи догляду та підтримки дітей. Цей курс на сімейне виховання Україна взяла ще до вторгнення. Але ворожий напад поставив реформу під загрозу. Утім дитинство не можна відкласти. Тож ми не маємо обирати. Наша відповідь – і порятунок життя, і його покращення. Одночасно. Розвиток сімейних форм виховання триває, і я рада, що Фундація в цьому допомагає. Потрібно більше людей, готових підтримувати, всиновлювати, брати на виховання. А для цього потрібна їхня власна впевненість у житті – у житлі, у державній підтримці. 📍Говорила про це під час Міжнародного діалогу навколо реформи системи догляду та підтримки дітей у межах Міжнародного саміту міністрів соціальної політики, який відбувся вчора у Києві. Наприклад, понад 22 тисячі дітей у закладах насправді мають батьків. Але чому діти не з ними? Це може статися через те, що родина переживає важкий період, через нестачу робочих місць у громадах, відсутність медичних послуг, школи поруч або спеціальних послуг для дітей з інвалідністю. Якщо вони будуть, родина збережеться. 📊 Допомогла б також краща обізнаність жителів, бо, за статистикою, про прийомні сімʼї знають 14 % українців, а про патронат – лише 5 %. Зрозуміло, як важко робити це під час війни. Вдячні за підтримку Єврокомісії, особисто пані Урсулі фон дер Ляєн і постійному партнеру всіх дитячих ініціатив України ЮНІСЕФ. 🇺🇦 Ідеться не про «ще одну реформу», а про створення кращого українського суспільства, у якому в кожної дитини є родина і тепло. А це значить, що більше турботи й безпеки буде в усьому нашому суспільстві, в усій країні.

🇺🇦 Сприйняття Славутича має змінитися. Із міста «поруч з атомною» він поступово стає містом без бар’єрів – першим таким в Україні. Тому, відвідуючи Славутич разом із Президентом Володимиром Зеленським, щоб вшанувати пам’ять жертв трагедії на Чорнобильській АЕС, мала кілька робочих зустрічей щодо безбар’єрності. 📍Побачила, як працює місцевий Інклюзивно-ресурсний центр, у якому якраз тривав психологічний тренінг для освітян. Разом із уповноваженою Президента України з безбар’єрності Тетяною Ломакіною послухала про плани міста, що стосуються Стратегії безбар’єрності. Хочу, щоб кожен і кожна, хто долучиться до її реалізації, були впевнені: роблять це не лише для Славутича, але й для всієї країни, що має бачити приклад якісних змін.

Під час усіх своїх поїздок завжди дивлюся, як українські міста втілюють безбар’єрність. Патроную численні заходи з її запровадження і впевнена: вона потрібна не лише людям з інвалідністю чи тим, хто отримали поранення через російський напад (хоча їм передусім), але й усьому суспільству. Бо кожна людина в певний період життя може бути маломобільною, хворою, втомленою. Те, що називається дружнім середовищем, робить кращим і міста, і всіх у них. 📍Тож сьогодні, відвідуючи Славутич – те саме легендарне місто атомників, – мала нагоду подивитись, як втілюється державна Стратегія безбар’єрності там. Іще 24 листопада 2020 року зі Славутичем було підписано Меморандум про розвиток безбар’єрної архітектури в межах ініціативи «Без бар’єрів». А в червні 2021 року тут уперше в Україні з’явилася посада радника міського голови з безбарʼєрності. Відтоді місто пережило російську окупацію та, як усі ми, змінилося під час боротьби із загарбником. Нині у Славутичі понижують бордюри та створюють пандуси, облаштовано безбар’єрні спортивні майданчики, відкрито кілька безбар’єрних лікарняних палат. У планах – переобладнати стару поліклініку в Центр розвитку бізнес-ініціатив і компактного проживання для ВПО, у якому люди зможуть отримати не лише житло, але й можливості для самозайнятості або реалізації бізнес-ідей. Війна не може бути виправданням незробленого, якщо йдеться про добробут людей. Тож покращуватися й розвиватися – завдання кожного міста та населеного пункту. Навіть під час оборони. Особливо під час оборони.

Якщо у батьків виникає побоювання за розвиток дитини й це підтверджують фахівці, можна звернутися до інклюзивно-ресурсних центрів. По всій країні вони існують і створюються для того, щоб допомагати дітям з особливими освітніми потребами у здобутті дошкільної та загальної середньої освіти. Тут проведуть комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, розроблять рекомендації щодо програми навчання й нададуть психологічну та розвиткову підтримку. 📍 В одному з них – Інклюзивно-ресурсному центрі Славутицької міської ради Київської області – побувала сьогодні, під час відвідання Славутича. У приміщенні, зручному для відвідувачів із дитячими візочками та на кріслах колісних, із інформацією, зокрема шрифтом Брайля, працюють педагогічні працівники, серед яких реабілітолог, дефектолог, логопед. 🧑‍🧑‍🧒 Під їхньою опікою – понад 300 дітей у місцевих школах і садочках, а також ті, хто приходить на спеціальні заняття до самого центру. Після окупації Київщині було нелегко відновитися. Але кількість охоплених інклюзивною освітою дітей неухильно збільшується, а психологи постійно самовдосконалюються, проходячи курси в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Так і має бути: первинна допомога (не лише в інклюзивній освіті – у будь-чому) необхідна поряд, у громаді. 👉 Якщо потрібна допомога дитині з особливими освітніми потребами, знайти найближчий інклюзивно-ресурсний центр можна на сайті МОН.

У Славутичі зустрілися з учнями та працівниками місцевої гімназії, а також відвідали підприємство «Нова Кухня», яке відновила родина з Маріуполя. Україна – країна сильних, розумних, сміливих людей. Надзвичайно цінно зустрітися й поспілкуватися. Дякуємо всім, хто навчає та допомагає, хто продовжує працювати в Україні, зміцнювати нашу економіку. 🇺🇦🇺🇦🇺🇦

38 років тому сталася катастрофа в Чорнобилі. Радіаційна аварія, наслідки якої йшли далеко за межі цього нашого регіону, всієї України та навіть усієї Європи. Світ відчув ту катастрофу. Але все ж вона була локалізована. Розгортання катастрофи було зупинене – зупинене завдяки тому, що не сталося боягузтва наших людей, не сталося байдужості українців. Люди врятували Україну у 22-му році, і тільки людям, усьому нашому народові Путін програє. Будь-яке зло не вистоїть проти сміливого народу, який робить усе для захисту життя. Саме такий наш народ. Можемо робити те, що для багатьох інших у світі було б неможливим. Можемо робити так, щоб життя перемагало. І маємо завжди пам’ятати, що від особистого вибору та сміливих дій кожного залежить життя всіх. Хочемо зараз висловити нашу повагу й усім людям у Славутичі – кожному й кожній, хто зберіг ту сміливість і відданість захисту життя, які врятували всіх нас у 1986 році і які допомогли Україні навесні 22-го року. Славутич не підкорився окупантам. Проявив свій характер. Боровся. Захищався. І ми бачили вас на цій площі. Бачили героїзм тих наших людей, які в умовах російської окупації працювали на змінах на станції. Все це допомогло тоді всій нашій державі зупинити розгортання катастрофи, принесеної російською армією. Дякуємо всім тим, хто захистив життя 38 років тому! Дякуємо кожному й кожній, хто протистояв ворогу у 22-му році! Пишаємось усіма, хто бореться заради України й життя зараз і обов’язково переможе.

📑 Нещодавно відбулося міжнародне дослідження ДоСЕН. Воно має на меті поліпшити розуміння соціально-емоційних навичок учнів, зокрема того, як ці навички пов’язані з їхніми ключовими життєвими результатами. 📍 Згідно з дослідженням, у 15-річних дівчат в Україні менш розвинені навички стресостійкості, контролю над емоціями, енергійності, довіри й самоконтролю, ніж у хлопців. Тим часом у 15-річних хлопців менш розвинені навички співпереживання, толерантності, мотивації досягати, відповідальності, товариськості та креативності, ніж у середньому у дівчат. 📍 І дівчата, і хлопці 15-річного віку з несприятливими передумовами для навчання засвідчили слабший розвиток упевненості в собі, толерантності, креативності, співпереживання й самоконтролю. Дослідження проводилося в 16 країнах, зокрема й в Україні (у тих регіонах, де це було можливо та безпечно), за що вдячна Організації економічного співробітництва та розвитку й особисто директору її освітніх напрямів Андреасу Шляйхеру. 🤝 Мала нагоду подякувати йому за це, взявши відеоучасть у Міжнародній презентації результатів дослідження соціально-емоційних навичок (ДоСЕН-2023) від Організації економічного співробітництва та розвитку, яка відбулася в Болгарії. Із попередніх досліджень ми вже знали, що через вторгнення постраждала якість знань наших школярів, кількість засвоєного матеріалу. 👉 Ось чому результати нинішнього дослідження соціально-емоційних навичок – саме такі. Вони засмучують, але з огляду на обставини, у яких опинилися діти, є очікуваними. Це ще один доказ того, наскільки згубною є війна та агресія. Вона руйнує не лише на фізичному – на психологічному рівні. Дослідження відкрило перед нами простір для додаткової уваги до наших дітей. Показало больові точки, із якими нам, дорослим, треба працювати якнайшвидше. 🇺🇦 Можливо, це звучить амбітно для країни, яка бореться за виживання. Але ми точно знаємо: для виживання потрібно не лише битися, а й розвиватися. Рости щодня – і в емоційному інтелекті також. Бо переможець – це той, хто вийшов із битви кращим, ніж був до неї. Насамперед кращим морально та інтелектуально.

📚 Сьогодні на фестивалі «Книжкова країна» обговорювали доступність дитячого читання. Це був важливий діалог між урядовими та освітніми інституціями, видавцями та авторами. Звернулася до учасників: зараз маємо унікальний шанс сформувати наше краще суспільство – комфортне і дружнє для всіх. Це та цінність, яку можуть і мають транслювати дитячі книжки.