в травні роби все, що тобі подобається

його ідеї… дев‘ятикласник, який на домашньому навчанні (РАС), має м‘яко кажучи доволі еклектичні погляди. але дуже захоплюється політичною історією, тому в нас постійно виникають дискусії. останній раз він доводив, що європейцям треба зупинити еміграцію з близького сходу і почати народжувати більше білих дітей… а для тих, хто не хоче народжувати - мотивувати грошима або запровадити покарання. отакі дєла

учениця скинула наступне: не знаю як реагувать, поможіть

якщо вже торкнувся теми божественної, то варто пригадати ситуацію на уроці в шостому класі. одна з перших тем це поява людини, де ми поверхнево розглядаємо теорії походження людини та трошки більше приділяємо уваги теорії еволюції. з самого початку учень став заперечувати навіщо нам говорити про це, якщо всі знають, що людину створив бог, а всі ми від адами та єви. під час розповіді про мавпоподібних істот, від яких походить людство, він зовсім вийшов з себе і почав майже кричати в мікрофон, звинувачувати мене в брехні, що все це не правда, продовжував кричати щось про адаму і єву. я його намагався заспокоїти, що це тільки теорія і він сам може обирати, що йому здається більш близьким. але він навіть не за себе переживав, бо він то знає, що людина - від бога! він переймався за інших, що інші учні та учениці повірять в цю богохульну теорію. такий собі лицар підліткового хрестового походу. я наполіг на тому, що варто ознайомитися з різними точками зору, щоб бути більш обізнаним і можливо більш впевненим в своїх поглядах. обережно намагався пояснити йому, що треба залишати простір для міркування. він надув щоки, ще трошки посидів на уроці і демонстративно вийшов.

прокинувся сьогодні від пасхальних листівок і почав згадувать коли розійшлися мої шляхи з богом. не сказати, що ми ходили з ним поруч за ручку, але страх перед його авторитетом відчувався постійно. при тому родина ніколи не була близька до православної ортодоксальності, звичайне наслідування традиції з святкуванням декількох найважливіших свят. поїздки на батьківщину моєї матері, болгаро-бесарабське село, завжди асоціювалися з запахом церковного ладана. болгари більш традиційні, ніж українці, тому частіше сподіваються на бога. будь-який прийом їжі в селі починався з подяки за життя, а на застіллі перед трапезою звучала молитва від поважних, за віком, чоловіків. знайомити зі світом духовним мене почала моя българска баба, яка все пояснювала опираючись на біблійні мотиви, від яких ставало моторошно. вона була головною провідницею на гробището (кладовищі) і знала де поховані самі далекі родичі. в її кімнаті досі є куточок з іконами та біблією, де вона молиться перед сном. саме вона навчила мене любити бога, але більше боятися. тому я полюбив бога, тому що боявся. з часом, бо вже наближалась старість, батько почав частіше згадувать біблійні заповіді і що буде після смерті (божий суд -> рай або пекло). мені завжди було ніяково від таких розмов, бо божих заповідей я не дотримувався, але накопичувати гріхи дуже не хотілось. хоча в дитинстві, коли було важко, доводилось імпровізовано молитися і просити допомоги у бога. вперше моя беззаперечна юнацька віра похитнулась напередодні пасхальних свят, коли я, здавалось риторично, запитав у старшого двоюрідного брата чи вірить він в бога. він категорично відповів: «не знаю». я мовчки проковтнув цю відповідь і щиро не розумів як можна сумніватися в своїй вірі! як можна сумніватися, що він існує! за це варто очікувати покарання, думав я. через декілька років після брат загинув в аварії, а я на його похоронах дивився вгору і питав «чому?», а у відповідь, здавалось, чув «не знаю…». з досвідом виявилося, що бог більше приносить проблем, ніж допомагає. потім стався інтернет, де можна було жартувать і глумитися над чим завгодно. я спробував і зрозумів, що жартувати над забороненим дуже весело. так, деконструкція бога відбувалась через меми. пізніше я почав критично сприймати світ і навіть не помітив як для мене помер бог. сьогодні до релігії я відношусь більш раціонально: розумію нащо вона потрібна, які умови може створювати. виясняти чи існує трансцендентна істота на небі чи ні - мені не цікаво. тим більше релігія це не про бога, але про церковні інституції, ієрархію та етику. для держави це взагалі певний інструментарій, особливо під час мілітаристського угару. поки русня освячує балістичні ракети, а зеленський заявляє, що у бога на плечі український шеврон - я згадую цитату альбера камю: «у вас навіть бог мобілізований».

неочевидні мінуси класного керівництва: отримувати бумерські листівки на кожне свято

останні дні були максимально соціально заряджені, травень почався дуже стрімко! перевезли товариша з черкас-київ-одеса, вписався у любимого анархо-соліпсиста, познайомився з кльовими людьми в кийові, потусив з подругами та друзями в одесі, пили за життя під звуки балістики, ловив тривожку разом з женею в ммр! я так радий, що знайомий з вами товаришки та товариши, подруги та друзі! мені здається, що всі ці соціальні зв’язки спонукають мене жити далі, щось робити і любити! ❤️🖤

останні дні були максимально соціально заряджені, травень почався дуже стрімко! перевезли товариша з черкас-київ-одеса, вписався у любимого анархо-соліпсиста , познайомився з кльовими людьми в кийові, потусив з подругами та друзями в одесі, пили за життя під звуки балістики, ловив тривожку разом з женею в ммр! я так радий, що знайомий з вами товаришки та товариши, подруги та друзі! мені здається, що всі ці соціальні зв’язки спонукають мене далі жити, щось робити і любити! ❤️🖤

під травень починаєм робити все, що нам подобається, а саме, їздити туди-сюди одеською трасою, пити шу пуер на заправках, лишати по собі рожевий слід в небі

з незадоволеним лицем спустився до директорки, трохи емоційно висловився щодо всіх цих чиновників, таблиць і лайкодрочерства. відповіла, що повністю згодна зі мною, що я можу цього не робити, але такі умови існування в бюджетній сфері. перед цим зранку з’явилася новина, що чиновникам не вистачає наших добровільно-примусових внесків на міфічні збори для зсу, тому вони вирішили, що варто підняти внески до суми денної (!) зарплати. попросили зібрати педагогічну раду і розв’язати це питання через профспілку, щоб підняття внесків виглядало більш легітимним. запитав про це у голови профспілки, вона базовано відповіла, що ніхто виконувати ці прохання не збирається. ці збори взагалі виглядають як корупційна схема, бо наче звіти одноразово надали директорці, але вони (чиновники) передають гроші напряму в руки (?) знайомим командирам, які вже за своїм баченням купують, що їм потрібно. адже корумпованих командирів не буває, ага. передайте іншим вищим чиновниками, що їхні молодші чиновники охуїли. хоча вони всі охуєвші.

чиновниками дуже сильно не вистачає лайків та репостів від мене, тому в чаті з’явилося моє прізвище з проханням терміново заповнити таблицю особистих даних соцмережі. я доброчесно заповнив… форму-видалення профілю фейсбук.

десь в коментах жартував, що було би смішно уявити, як чиновники рахують лайки, але вони реально рахують і це не смішно тобто вони дійсно збирали список, щоб рахувати лайки від педагогічного колективу? мені так соромно бути причетним до бюджетної сфери; мені так сумно, що працівників та працівниць використовують заради своїх рейтингів та звітів. мене нудить від держави та її васалів.

повідомлення від управління освіти:

З метою аналізу активності членів громади у суспільному житті, рівня їх обізнаності з державотворчими процесами країни, просимо надати ім’я, прізвище (нік), за яким Ви та члени колективу зареєстровані у Facebook, заповнивши таблицю.

вони нам надали таблицю, де треба заповнити ПІБ та ім’я/нікнейм профілю фейсбук, щоб ідентифікувати працівників/працівниць в соцмережі. пояснили, що хочуть додати педагогічний колектив в друзі керівництва та освітні групи, щоб працівники/працівниці отримували актуальну інформацію (тобто щоб лайкали їх показові звіти). (не) жартую, щоб відстежувати поставлені лайки та репости або незадоволенні коментарі. до речі, нещодавно чиновники від себе виклали звіт про волонтерську допомогу військовим, але на цю допомогу ми кожен місяць зі своєї зарплати надаємо частину коштів. але допомогли чиновники, дивіться не переплутайте. іноді здається, що я живу за поребриком

занадто карикатурний аргумент, я в шокє. стати жертвою авторитарних практик, щоб потім розповсюджувати їх на інших учнів та учениць. досвід втрачати не можна, треба ділитися, вірно? нова українська школа, якби вона не старалася заявляти про свою сучасність і прогресивність, приховує під собою всім знайомі добровільно-примусові відносини. школа - відзеркалення суспільства, але це дзеркало треба трощити. бумерський вайбер не дозволяє поставити ригачку на повідомлення, але це можна зробити тут

🇺🇦 Вечір пам’яті полеглих антиавторитаріїв 19 квітня 2024 року в Києві й Одесі активісти та активістки антиавторитарного руху зібралися, щоб ушанувати пам’ять трьох полеглих товаришів — Дмитра «Лєшего» Петрова, Фінбара «Чіа» Кафферкі та Купера Ендрюса. Рік тому вони пішли у бій під Бахмутом, із якого так і не повернулися. Відтоді їхні імена перетворилися на символи боротьби проти імперіалізму. У Києві вечір пам’яті пройшов біля «дуба Лєшего» — дерева, яке минулого року висадили його друзі й близькі. Увесь рік активіст_ки з різних ініціатив дбали про нього, а дуб перетворився на місце пам’яті. 19 квітня майже три десятки військових, волонтерів і волонтерок, активістів і активісток прийшли до дуба. Разом ми пом’янули загиблих, зачитали прощальне послання «Лєшего», опубліковане на сторінці БОАК після його загибелі, вийшли на зв’язок з його батьком та висадили три нових дерева, які тепер також стануть частиною меморіалу. У той же час в Одесі наші товариші й товаришки також провели вечір пам’яті біля присвяченого загиблим муралу. Автор муралу — боєць “Екологічної платформи”, який сам наразі проходить відновлення після отриманого поранення. Ще один мурал напередодні 19 квітня було створено у Києві. Згодом одеські активіст_ки самовільно висадили дерева на схилах над морем, присвятивши їх Дмитру, Фінбару й Куперу. Вечір пройшов під звуки вибуху балістичної ракети, якою Росія завдала удару по Одесі. Акції це не завадило, але послужило нагадуванням, проти чого до кінця свого життя боролися наші товариші. У пам’ять про них та заради кращого суспільства, про яке вони мріяли, наша робота триватиме! Пам’ятати — значить боротися!

учениця відвідала легендарну цитату личаківського кладовища 🕊

помітив, що п’ятикласник на уроці малював портрет муссоліні. якщо чесно, я не знаю як реагувати на подібні речі. серед учнів (саме учнів, не учениць) досить розповсюджена естетика усіляких історичних людожерів. раніше це можна було би списать на контркультуру та протест проти совєтського побєдобесія, але зараз мені важко знайти пояснення. прагнення до величі та підкорення/покірності? ефективна пропаганда ультраправих ідей серед молоді? несерйозна постіронія? власні комплекси? але я точно знаю як не треба реагувати: авторитарно наголошувати та звинувачувати в прихильності до диктаторів. це тільки надасть ще більших причин поважати злочинців. по-перше, я похвалив за художні навички, по-друге, запитав чи знає кого він малює і чим він відомий. відповів, що знає. далі я запитав чому він малює саме його, на що він відповів, що хоче намалювати і розтоптати його портрет. він збрехав, очевидно, щоб не наражатися на виховні процедури. відбирати малюнок або вимагати від нього щирості - я не став, залишив як є. міг би пояснити хто такий муссоліні і чому не варто його поважати, але моралізаторство для підлітків лише занудна формальність, яку треба вислухать від дорослих. мені здається потрібен комплексний підхід, звичайною бесідою не обійтися. рано чи пізно я би зіткнувся з цим, тому варто дослідити і знайти дієві методи щодо подібних випадків. зло не повинно закріплюватися в молодих умах. свої знахідки будуть фіксувати на каналі, слідкуйте! якщо маєте поради або роздуми - пишіть в коменти. варто додати, що це не обов‘язково розглядати як проблему. підліткові захопленості можуть затухати так же швидко, як і з‘явилися. принаймі це особистий досвід, який, навпаки, може у майбутньому допомогти відрефлексувати свої погляди, цінності і знайти своє. я теж колись давно був близьким до авторитарних людожерських ідей, а зараз бачите який няшка

зустрів фанатів в укритті

чиновниця з управління освіти запропонувала створити археологічний кружок в школі. на питання, що будемо копати, відповіла: «ну от закопайте якісь черепки, а потім прийдіть з дітьми і розкопайте, наче ви випадково це знайшли». приблизно так працює освіта в Україні - суцільна показуха, брехня та відсутність щирості. чим довше працюю бюджетником, тим більше пізнаю абсурдну діяльність чиновників.

напевно всі чули про дослідження PISA (міжнародне дослідження якості освіти), яке аналізує математичні, читацькі та природньо-наукові компетентності серед 15 річних учнів та учениць. в 2023 році результати українських підлітків, очікувано, значно погіршилися. мені, як викладачу-гуманітарію, найбільше цікавили саме результати читацьких компетентностей, бо з текстами/джерелами часто працюємо на уроках з історії. якщо вірити дослідженню PISA (але мені здається, що в ньому результати навіть дещо завищені), то 41% українських підлітків не досягли навіть базового(!) рівня з читання. базовий рівень виглядає наступним чином: учні/учениці можуть визначити основну думку та пояснити мету середнього за розміром тексту, розуміють смислові зв’язки та пов’язують значення неочевидної інформації. тобто про рефлексію джерела, критичне опрацювання та розуміння абстрактних текстів навіть мови не йдеться. щодо моєї практики, то, наприклад, учні/учениці шостого класу можуть відтворити текст, але без його розуміння. тобто банально розповісти власними словами та зробити висновок про що йдеться в невеличкому тексті на п’ять-шість речень - для них вже проблема. помітив, що на прохання розібрати уривок з історичного джерела, вони його просто знову перечитують, але коли я наполягаю на їхньому власному поясненні, в них відбувається error. маю песимістичні очікування щодо результатів PISA в майбутньому. але є ще один цікавий досвід моєї колежки, коли вона задала написати есе з історії в десятому класі. розповідала, що перевіряла роботу учня, їй все подобалось до моменту, де треба було висловити свою власну думку, а там учень пише наступне: «я штучний інтелект і не можу мати власну думку….». чєл переписав есе з чату гпт навіть не розуміючи, що саме переписує. штучний інтелект може й рятує від двійки, але в цьому випадку точно не врятував від невігластва. лякаюча перспектива перед світом постправди, чи не так?

прогулюю урок (((кушаю тортік в кабінеті директорки)))