Кафедра охорони праці та цивільної безпеки

Може Пліній Старший був не правий? Як гірко падати! Навіть не фізична біль страшна її ще можна якось перетерпіти, а ось та інша біль - така важка. Пліній Старший колись давно написав: «Падає той, хто біжить. Хто повзе, не падає». Справді. Той, хто біжить рятувати інших, відкривати істину, боротися за справедливість, створювати нове, часто падає. Чи сам спотикається, чи його підло штовхають у спину. Або підніжку поставимо. Бац! Ось ти й упав. Так тобі й треба. Знатимеш, як обганяти інших і бігти вперед усіх. І нахабно випрямляти спину. А спробуйте штовхнути того, хто повзе. Це нічого не змінить. Упасти йому неможливо. І сам він ніколи не спіткнеться і не впаде. Бігти небезпечно. Повзти безпечно. Лежиш, собі в пилюці, і повзеш собі потихеньку. Зате ти у безпеці. Але чи справді так, тих, хто повзе, можуть випадково розчавити. І мало радості у такому безпечному повільному русі… Пліній сам загинув, коли поспішав на допомогу друзям, туди, де вивергався вулкан. Але гинуть усі – зрештою. А падають ті, хто тікає...

Наслідки використання металевих довгомірних предметів поблизу струмопровідних частин що знаходиться під напругою. У данному випадку, потерпілий торкнувся проводу ВЛ понад 1000 В

ХТО, ГОВОРИТЬ, ЩО В ПОЛІ ОДИН НЕ ВОЇН? В книзі Юваля Харарі "Homo Deus" знайшов згадку Арістідеша де Соуза Мендеша і вирішив почитати про нього більше. Арістідеш де Соуза Мендеш був португальським дипломатом, який з 1938 року служив генеральним консулом у Бордо. За рік почалася Друга світова війна. Диктатор Салазар, який захопив на той час владу в Португалії, хотів зберегти нейтралітет і боявся, що потік біженців зруйнує економіку його країни, тому 11 листопада 1939 португальські посольства отримали Циркуляр N 14, який наказував видавати візи тільки після погодження зі спеціальним комітетом. І Соуза Мендеш відразу почав цей циркуляр порушувати. Вже 28 листопада він видав візу австрійському історику професору Арнольду Візніцеру, життя якого було в небезпеці після аншлюсу Австрії. У червні 1940-го консул познайомився з єврейським рабином Хаїмом Цві Крюгером. Соуза Мендеш запропонував йому візу, але той заявив, що не може виїхати, поки інші біженці наражаються на небезпеку. Після цього Соуза Мендеш кілька днів провів під замком, лежачи в ліжку і намагаючись зрозуміти, як йому бути. 17 червня 1940 року, коли маршал Петен звернувся до німців із проханням про перемир'я, консул з'явився на людях. Він був чисто поголений, акуратно одягнений і виглядав дуже бадьорим. Він заявив, що видаватиме візи всім, «незалежно від наявності громадянства, раси чи релігії». Пізніше він пояснив рідним, що почув голос - можливо совісті, а може Бога, - і має намір дотримуватися його вказівок. Для максимального прискорення бюрократичного процесу Соуза Мендеш розділив обов'язки між собою, своєю дружиною, двома синами, своїм секретарем, рабином Крюгером та ще кількома біженцями. Протягом кількох днів вони безперервно виписували та штампували візи. Весь цей час консульство в дику спеку брали в облогу натовп бажаючих. Зараз точно не відомо, скільки віз видав Соуз Мендеш та його помічники. Поширена думка, що вони врятували 30 тисяч людей. Слід зазначити, що візи давали далеко не лише євреям, а всім, хто потребував допомоги. Мендеш врятував, наприклад, Отто фон Габсбурга, засудженого в Австрії до страти, французького адвоката та прихильника де Голля Анрі Торреса, Сальвадора та Галу Далі та багатьох інших. Є історики, які вважають, що Соуза Мендеш фізично не міг виписати більше кількох сотень віз, але ми знаємо, що він створив ще другий «конвеєр» з видачі віз у Байоні, розпорядився виписувати візи в Тулузі та Андайї. Через кілька днів на південь Франції прибув португальський посол в Іспанії, який повідомив у Лісабон, що консул збожеволів. Португальський уряд анулював видані Соуза Мендешем візи, але на цей момент багато хто вже встиг перейти кордон. Останню групу переклав сам Соуза Мендеш, який довів їх до прикордонного пункту, де не було телефону і ще не встиг прийти наказ. Після цього Соуза Мендеша звільнили зі служби, вся родина опинилася в ізоляції і якийсь час навіть ходила обідати до їдальні для біженців у Лісабоні. Соуза Мендеш помер у 1954 році, обтяжений боргами і, як і раніше, засуджений урядом. Він явно не був святим, часом поводився дивно, впадав в істерику. Але чи це має якесь значення? Навіщо ця розповідь? По-перше, добре, якщо якнайбільше людей дізнаються про цю історію. А по-друге, це чергова ілюстрація того, як багато може зробити одна людина навіть у найжахливішій ситуації. А за ним йдуть інші, готові допомогти, і ось вже працюють люди в Бордо та Байонні, і візи видаються, видаються, видаються. Варто частіше згадувати про це, коли приходять думки на кшталт: «Ну а що я можу зробити? Від мене нічого не залежить…» Насправді від кожного з нас залежить дуже багато...

Продюсер Нед Саблетт колись описав музику Бранки німецьким словосполученням "Штурм унд дранг" (Буря і натиск) - серед іншого це ще й назва відомого проторомантичного напрямку в німецькій поезії. І я думаю, порівняння досить вдале. Як штюрмери у 18 столітті протиставили холодним формулам классицизму живу пристрасть романтизму, так і Бранка своїми шаленими експресивними какофоніями ніби кинув виклик гладенькій мінімалістській анемічності. https://www.youtube.com/watch?v=JPkaiW2ZYnE

Історію, яку хочу розповісти про любов і звісно про безпеку. Яка безпека без любові, а яка любов без безпеки. Це реальна історія про те, як хлопчик, який закохався одного разу в дівчинку з екрану, незважаючи на перешкоди та труднощі, зміг по цеглинці побудувати своє щастя. Актриса Дженніфер Коннелі почала зніматися у кіно у дитячому віці. У 12 років вона з'явилась у фільмі «Одного разу в Америці». Через деякий час у Лондоні звичайний 12-річний хлопчик Пол Беттані пішов у кіно з друзями, і побачивши Дженніфер на екрані, закохався у неї на все життя. Він вирішив присвятити своє життя кіно, щоб одного разу зустрітися з Дженніфер. Але чи є в нього шанс? Вона знаменитість, а він тільки вступає до Лондонського центру драми. Далі кому він потрібен? Хто він? Звісно кар'єра не клеїться, особливих ролей не дають. Дженніфер все далі віддаляється від свого заочного коханого, послідовно знімаючись у кількох великих голлівудських проектах: "Гаряче містечко" «Ракетник». На дворі 2000, Полу Беттані. Він знімається в епізодах, активно грає у театрі. Зрештою, його наполеглива праця дає свої плоди – Пола запрошують на одну з головних ролей у кримінальній драмі Пола Макгілана «Гангстер №1». Фільм отримує чудову пресу, і Пола помічають у Голлівуді. Дженніфер Коннелі, тим часом, знімається у проривній для себе картині «Реквієм по мрії». Зрештою, 2001 рік. Пол Беттані отримує запрошення знятись у фільмі «Ігри розуму». Аналогічне запрошення отримала і Дженніфер Коннелі. І ось, нарешті, та мить, він її зустрів. За його словами, реальність перевершила всі його дитячі мрії. Кохана жінка вразила його в серце. Він був підкорений. А ось Дженніфер Пол Беттані зовсім не зацікавив. Спроба Пола провалилася. Нічого не вийшло. Але за кілька місяців захоплені терористами літаки врізаються в вежі-близнюки в Нью-Йорку. І Пол Беттані відчайдушно починає дзвонити Дженніфер. Він не знаходить собі місця. Після кількох спроб з'єднання Джен відповідає. Вона здивована, якщо не сказати, вражена. І в цю мить він зізнається їй про свої почуття, які вперше осяяли його серце у віці 12 років. У 2003 році у Пола Беттані та Дженніфер Коннелі народився хлопчик, у 2011 – дівчинка. І сьогодні сім'я Пола та Джен вважається найміцнішою у Голлівуді. Ось так, безпека, а потім кохання.

Як можна створити позитивний імідж для компанії, яка виробляє продукт, що вбиває мільйони людей? Звичайно, треба перетворити смерть на позитив. Нічого кращого не зміг придумати один із провідних виробників тютюнових виробів — Philip Morris. У 2001 році компанія спробувала переконати чеський уряд у тому, що смерть курців має для країни «позитивні» наслідки у фінансовому плані. Важливо відзначити, що тютюнова продукція Philip Morris на той момент займала 80% цього ринкового сегмента в Чехії. «У 1999 році рання смерть курців принесла чеському уряду чистий прибуток — близько $147 млн, — сказали у дослідженні, яке спеціально провела компанія. — Це включає економію від 943 млн до 1,2 млрд крон (приблизно від $24 до $30 млн) на охороні здоров'я, пенсіях та витратах на державне житло». Невдала спроба Philip Morris стати «адвокатом диявола» викликала широкий суспільний резонанс, публічне обурення та негативний відгук в організацій із охорони здоров'я.

«У 1999 році рання смерть курців принесла чеському уряду чистий прибуток — близько $147 млн, — йшлося у дослідженні, яке спеціально провела компанія. — Це включає економію від 943 млн до 1,2 млрд крон (приблизно від $24 до $30 млн) на охороні здоров'я, пенсіях та витратах на державне житло». Невдала спроба Philip Morris стати «адвокатом диявола» викликала широкий суспільний резонанс, публічне обурення та негативний відгук в організацій із охорони здоров'я.

Курси Пошук Закрити PR СТАТТЯ 24 січня, 2022 6 найгучніших PR-скандалів останніх 30 років Судові позови і дизлайки: як не потрібно піарити свій бренд.   Яна Ягорі, оглядач в Laba PR — потужна зброя в умілих руках. Гарний піар принесе тисячі лайків, лояльність споживачів та блискучу репутацію. Але через те, що до кампанії залучаються великі аудиторії, легко припуститися жорстокого промаху, який спочатку буде неочевидним, а потім нанесе удар у спину. Ми зібрали 6 найгучніших PR-скандалів останніх 30 років. Побачимо, як через зайве слово CEO позбавляється посади за 10 секунд, як бренди в гонитві за епатажем розпалюють сварки зі своїми клієнтами, і як аудиторія скидає з трону компанію, яка ще вчора купалася у славі. #1. Ratners Group: CEO компанії називає свій продукт сміттям Рік: 1991 Як можна знищити мультимільйонний бізнес за 10 секунд? Відповідь на це запитання добре знає Джеральд Ратнер, ексгендиректор британської ювелірної компанії Ratners Group. У 1980-х Ratners Group була улюбленицею фондового ринку — елітний бізнес,  прибуток якого постійно зростав. У 1990-х по всій Великій Британії працювало близько 2 тис. магазинів, розташованих у найпрестижніших районах мегаполісів. У той час середня ціна ювелірного виробу класу люкс становила 350 фунтів (тоді — $618), тож порадувати себе подібною дрібничкою міг лише добре забезпечений покупець. Ратнер вирішив змінити правила гри і виробляти прикраси для робітничого класу, із середньою ціною від 1 до 20 фунтів (на ті часи — від $1,76 до $35). Окрім підприємницької діяльності, Джеральд Ратнер був талановитим оратором. У 1991 році бізнесмен отримав запрошення виступити на заході Інституту Директорів, де зібралося 6 тис. підприємців та журналістів. Ратнер готувався до події декілька місяців. Початок промови не віщував лиха, але тут бізнесмен вирішив дотепно пожартувати: «Ratners Group зовсім не уособлює процвітання і, якщо замислитись, має дуже мало спільного з якістю. Ми робимо графини з кришталю та набори з шести келихів, у них ваш дворецький може подати напої лише за $7. Люди дивуються і запитують у мене — як вам вдається продавати так дешево? І я їм відповідаю — це тому, що ми продаємо повний відстій».   У ЗМІ вибухнув скандал, адже слова гендиректора означали, що робітничий клас настільки бідний, що може дозволити собі купити лише сміття. Акції Ratners Group впали на 80% — підприємець зазнав збитків на $1.8 млрд за кілька днів. Репутація Ратнера була безповоротно заплямована, в 1992 він був звільнений з позиції CEO компанії, яку довелося перейменувати в Signet Group. Джеральд пішов із посади буквально ні з чим, а цей прецедент тепер відомий як ефект Ратнера. Інсайт для брендів: Як керівнику бізнесу вам варто використати всі переваги, які дають публічні виступи для піару свого бренду. Вашою компанією всі цікавляться, вона на слуху — це чудово. У своїй промові ви можете донести ключову місію бренду до вух тисяч людей, її, напевно, продублюють у ЗМІ. Рекомендуємо прочитати:  СТАТТЯ Як у Gillette змінили слоган і втратили $5 млрд Читати Пам'ятайте про це — і під час виступу не дозволяйте собі змішувати особисті погляди з діловими. Емоції не повинні брати над вами гору, бо є ризик обмовитися, некрасиво пожартувати, когось образити, ще гірше — показати, що такий успіх дався вам задарма. Найкраще підготувати тези для промови на папері і заглядати в них під час виступу. #2. Philip Morris: смерть курців йде на користь державі Рік: 2001 Як можна створити позитивний імідж для компанії, яка виробляє продукт, що вбиває мільйони людей? Звичайно, треба перетворити смерть на позитив. Нічого кращого не зміг придумати один із провідних виробників тютюнових виробів — Philip Morris. У 2001 році компанія спробувала переконати чеський уряд у тому, що смерть курців має для країни «позитивні» наслідки у фінансовому плані. Важливо відзначити, що тютюнова продукція Philip Morris на той момент займала 80% цього ринкового сегмента в Чехії.

Перший ранок у Швеції, після переходу з лівостороннього руху на правосторонній у 1967 році. Але ж це тільки початок. Потім все налагодилось. Але цей ранок потрібно пережити. Що це нам говорить?

Коли трапляється форс-мажор, руки опускаються: хочеться кинути все та поїхати на Гоа. У бізнесі це виявляється «сліпотою»: коли ще є шанс виправити, керівництво вважає за краще не помічати те, що відбувається. Кому так? Одні не вірять у кризу, інші передбачають світле майбутнє. 1977 року компанія «Ксерокс» розробила перший лазерний принтер, але у виробництво не пустила — нерентабельно. У цей час у «Кенон» шукали партнерів на новому ринку та запропонували компанії співпрацю щодо розробки и з лазерного принтера. У «Ксероксі» відмовилися, там робили ставку на інші проекти. "Кенон" уклала контракт з "Хьюлетт Паккард", і в 1984 принтер "Лазер джет" захопив ринок. У книзі «Великі бренди — великі проблеми» Джек Траут згадує, як радив керівництву компанії «Ксерокс» розвивати лазерні принтери. Але йому заявили, що лазерні принтери вже застаріли і треба розробляти щось нове, наприклад, іонний друк. Надії на нове відкриття не справдилися, лідер втратив позиції. Винткає питання чому?

Історія про яку піде мова відбулась у1982 року, коли  Ларрі Уолтерс, пенсіонер із Лос-Анджелеса вирішив здійснити давню мрію - полетіти, але не літаком. Він винайшов свій спосіб подорожувати повітрям. Волтерс прив'язав до зручного садового крісла сорок п'ять метеорологічних куль, наповнених гелієм, кожна з яких мала метр у діаметрі. Взяв бутерброди, води, рушницю, всівшись в крісло, попросив сусідів відвідати канат. І полетів, але ніхто не розраховував, на висоту підйому в 5 км. Сусіди, подивившись один на одного, сказали, типу Америка вільна країна і літати не заборонено. Можливо, цей політ і не був помічений, якби не чотири пілоти, які повідомили деспечера про мужика на садовому кріслі. Якщо першому пілоту, після приземлення, визвали психіатра, то після розповіді, останнього, в лікарню відвезли диспетчера. Кумедно, було те, що після вилову нашого героя з моря, куди він приземлився, репортери запитали, навіщо вам це. Відповідь убила всіх: "Неможна в дома сидіти без діла"

Доброго ранку. Скільки у світі буває цікавих, неймовірних історій. Та про яку піде мова відбулась у1982 року, коли Ларрі Уолтерс, пенсіонер із Лос-Анджелеса вирішив здійснити давню мрію - полетіти, але не літаком. Він винайшов свій спосіб подорожувати повітрям. Волтерс прив'язав до зручного садового крісла сорок п'ять метеорологічних куль, наповнених гелієм, кожна з яких мала метр у діаметрі. Взяв бутерброди, води, рушницю, всівшись в крісло, попросив сусідів відвідати канат. І полетів, але ніхто не розраховував, на висоту підйому в 5 км. Сусіди, подивившись один на одного, сказали, типу Америка вільна країна і літати не заборонено. Можливо, цей політ і не був помічений, якби не чотири пілоти, які повідомили деспечера про мужика на садовому кріслі. Якщо першому пілоту, після приземлення, визвали психіатра, то після розповіді, останнього, в лікарню відвезли диспетчера. Кумедно, було те, що після вилову нашого героя з моря, куди він приземлився, репортери запитали, навіщо вам це. Відповідь убила всіх: "Неможна в дома сидіти без діла"

Хочу розповісти вам простий спосіб, який допомагає справитись із накопиченими проблемами. Почніть з малого, говорять древні філософи. Коли постійно накопичуються неприємності, як брудна вода в ванні, необхідно усунути затор у зливній горловині, поки не почався потоп. Або забити дірку, через яку тече брудна вода неприємностей. Одна людина мало не захлинулась у неприємностях: аварія, втрата грошей, рахунок заблокували, підставили на роботі, обікрали дачу… Він зранку розплющував очі після короткого тривожного сну, а потоп продовжувався! І сусіди залили його помешкання. А ще випала пломба. Дірка у зубі. Грошей і сил обмаль. Але у будинку на першому поверсі відкрили маленький зубний кабінет. І висить оголошення: знижки дуже гарні! Ця людина пішла і поставила пломбу. Найдешевшу. Хоча не до зуба було стільки проблем! Але, знаєте, з цієї пломби потік неприємностей почав висихати. І проблеми почали поступово вирішуватись. І з'явилися сили для боротьби. Рахунок розблокували, сусіди заплатили за ремонт, на роботі змінилося керівництво… З зачиненої дірки в зубі все стало налагуджуватися. Так, з маленької дірочки! Тому що було докладено зусиль. І покращено те, що модна покращити. Привів свій мікрокосм у порядок... А Космос пов'язаний із мікрокосмосом. Не можете впоратися з потопом із бід - вирішіть хоч одне доступне завдання. Поліпшіть, полагодіть, виправте те, що є. Кинути шкідливу звичку, помиритися з близькою людиною, вибачитися, якщо ви неправі, прибрати квартиру, машину помити, гудзик пришити... Це дрібні справи, крихітні і неважливі в порівнянні з потоком проблем, які захлинають. Але іноді з крихітної вирішеної задачі брудна вода починає зменшуватися. Немов прибрали засмічення. Виявили волю і впоралися з малим; здобули маленьку перемогу. І це відкрило шлях добру, закрило дорогу злу. Ви знайшли і виправили маленьку помилку в системі. Змінився наш стан – навіть маленький успіх надихає та надає сил. І цей спосіб працює. Звісно не магія. Але це все, що ми можемо зробити, все, що нам є зараз. Немає сил для великого – почніть із маленького!

Друзі, що в житті головне? Прошу ваші думки. А свою, для дискусії, хочу представити як - не запізнитися. Не запізнитися прожити дитинство разом зі своїми дітьми, поки вони не стали дорослими і не вилетіли з гнізда. Не запізнитися побути зайву годину зі своїми батьками, доки вони живі. Не запізнитися зробити пропозицію своїй дівчині, поки вона не вийшла заміж за іншого чоловіка. Не запізнитись сказати потрібні слова в потрібний час. Не запізнитись надати впевнену, спокійну безпеку поряд з тим, хто йтиме з нею по життю. Які думки?

Друзі, що в житті головне? Прошу ваші думки. А свою, для дискусії, хочу представити як - не запізнитися. Не запізнитися прожити дитинство разом зі своїми дітьми, поки вони не стали дорослими і не вилетіли з гнізда. Не запізнитися побути зайву годину зі своїми батьками, доки вони живі. Не запізнитися зробити пропозицію своїй дівчині, поки вона не вийшла заміж за іншого чоловіка. Не запізнитись сказати потрібні слова в потрібний час. Не запізнитись надати впевнену, спокійну безпеку поряд з тим, хто йтиме з нею по життю. Які думки?

Є такі люди, від яких завжди походить теплота, безпека. На них дивишся і розумієш, що хотів би мати такого друга. Є в них щось таке, що складно назвати красою чи чарівністю, є щось невимовне в їхньому обличчі, рухах, розмові – вони ніби великий і теплий будинок, яким кожен день розноситься смачний запах випічки. Поруч із такими людьми завжди можна почуватися спокійно, вони як ковдри, якими приємно ховатися у холодні вечори, вони – нескінченний затишок, острівець із вічним сонцем. Якщо ти знайомий з такою людиною-теплом, то тобі пощастило. У нашому неспокійному світі дуже важливо мати людей, здатних нас хоч трохи захистити.

Коли знайомишся з історією життя цієї людини - дивуєшся, як йому вдалось все пережити. А коли узнаєш, що він зробив - на очах з'являються сльози від здивування - не вже існувала така людина. Мова йде про Фелікса Мандла, який народився 1898 року у Вені в багатій єврейській сім'ї. Можна одразу здогадатися, що готувала йому доля... Але були в його житті повороти, які неможливо уявити. Він в молодості вивчав у Геттінгенському університеті сільське господарство та філософію. Несподіване поєднання, але пізніше воно проявиться і зіграє свою роль... Мандл успадкував великий цементний завод у передмісті Загреба. Будь-яка людина, яка коли-небудь знаходилася поруч із цементним заводом, знає, який це жах для природи та людей. Думав чи Мандл про це в молодості — я не знаю. Можливо, йому було не до того. Він створював потужну корпорацію. З приходом Гітлера до влади він переїхав до Загреба, але Хорватія теж була не дуже безпечним місцем. Уряд Хорватії відібрав його заводи, а сам він опинився у в'язниці. Потім його випустили, але його заарештувало гестапо. За кілька днів його випустили «з економічних міркувань». Чи означає це, що він відкупився? Чи фашисти хотіли використати його управлінські навички? Я не знаю. Але після війни вже в комуністичній Югославії його посадили на 10 років за співпрацю з фашистами. Зрозуміло, що ці звинувачення цілком могли бути вигаданими. Через кілька років виявилося, що Мандл, навпаки, співпрацював із партизанами, і його випустили. Бізнес у нього відібрали. Але Мандл не втрачав надії у 50 років життя тільки починається. Чи не так друзі? І Мандл поїхав до Кенії, заснував там Бамбурі Цемент — одну з найбільших цементних компаній в Африці. Бамбурі видобувала для свого виробництва стільки вапняку, що величезні простори поряд з Момбасою перетворилися на абсолютну пустелю. Ось тут, як на мене, спрацювала філософська освіта Мандла. У 1959 році він найняв швейцарця Рене Халлера і доручив йому ліквідувати збитки, завдані природі його компанією. Халлер багато років шукав такі рослини, які прижилися на понівеченому ґрунті навколо вапнякових шахт. Витримати жахливі умови змогли лише кокосові пальми, квіткова рослина конокарпус та чагарник казуарину. На казуарину була головна надія, її часто використовують для відновлення природних ландшафтів. Але в Бамбурі все було так жахливо, що голки від казуарини не розкладалися і не удобрювали твердий ґрунт. Тоді Халлер помітив, що ґрунт потихеньку удобрюють... тисячоножки. Вони харчувалися голками казуарини і залишали на грунті свої екскременти. Халлер зібрав сотні тисячоніжок і переніс їх у Бамбурі. Таким чином, повільно ґрунт почав змінюватися, а Халер зміг пересаджувати туди нові рослини. За тисячоножками прийшли інші комахи, птахи, звірі... Минуло кілька десятиліть, і на місці місячного пейзажу виявився прекрасний національний парк з лісами, річками, рибною фермою, найбагатшою флорою і фауною і центром по порятунку тварин і рослин. А в 2004 році після цунамі в Азії в парк Халлера привезли маленького бегемотика з острова Суматра, якого назвали Оуен. Оуену було сумно — інших бегемотів тут не було, і він потоваришував з великою черепахою на ім'я Мзеє, що на суахілі означає старий. Схоже, що Оуен побачив коричневий панцир Мзеє і вирішив, що це такий дивний бегемот. Мзеє спочатку побоювався малюка Оуена, а потім звик. Потім, правда, Оуен виріс, і співробітники парку побоювалися, що він може ненароком розчавити свого друга. Мзеї відселили, а Оуена познайомили з молодою бегемотихою Клео, і він, здається, цілком задоволений заміною. І всі ці дивовижні події відбулися тому, що Фелікс Мандл вижив у тиску кількох жахливих режимів, але при цьому не розлютився, не втратив почуття відповідальності і не зосередився на безумному зароблянні грошей. Він не пошкодував величезних зусиль для того, щоб «прибрати за собою» і повернути борг природі. Які ж бувають на світі люди!

Доброго ранку! Історія про виховання надлюдини поставила багато запитань. І головне з них, чому дівчинка втекла з дому. Якщо б задум батька вдався вона б стала досконалою. Але, чомусь вона не розділяла батькові бажання. Тим паче, що струмом били її, а не батька. Чи буває так, що ми хочемо від інших того, що самі не хочемо робити? Вимагаємо дотримуватися правил, а самі порушуємо. Хочемо, щоб щ нами були чесними, а самі не буде? Знову ж питання, і що з цим робити? Життя – це ризик. Тільки потрапляючи до ризикованих ситуацій, ми розуміємо, що можемо втратити. Чи розумів це батько? Чи погодьтесь Ви, з думкою, що одна з найбільш ризикованих ситуацій, на які ми можемо наважитися, - це ризик полюбити, ризик виявитися вразливим, ризик дозволити собі відкритися перед іншою людиною, не боячись ні болю, ні образ?

Доброго ранку! Вчора був всесвітній день охорони праці. І як, завжди, буває в такі дні, хочеться підвести підсумки та подумати, куди розвиватись далі. Охорона праці, доволі складна задача. Вимагає значних знань і зусиль в різних сферах нашої життєдіяльності. Важливо знайти відповідь, чому не дотримуються правил, чому відсутня комунікація, чому утворюється непорозуміння між керівником і працівником? Чому, чому, чому. Їх так багато. Шукаючи відповіді, знайшов одну цікаву історію з життя, яка, маю надію, надасть відповідь на мої чому. Забезпечений француз Луї Дідьє купив у шахтаря його дитину, шестирічну дівчинку на ім'я Жанін. Дідьє ростив Жанін у суворості, а коли дівчина досягла повноліття - одружився з нею. У 1957 році у Луї і Жанін народилася дочка, яку назвали Мод. Луї Дідьє був одержимий ідеєю створення ідеальної людини. І свої ідеї він став втілювати у своїй дочці. З ранніх років дівчинка жила в жахливих умовах - у неї не було іграшок, їй заборонялося розмовляти, плакати, сміятися. Дитина спала на жорсткому матраці в не опалювальної кімнаті. Єдиною її радою стали її тварини: поні, качка, собака. Батько дівчинки вважав, що тільки в таких умовах дочка зможе стати надлюдиною. Коли дівчинці виповнилося п'ять років, батько вирішив завантажити її навчанням. У програмі батька значилися заняття музикою. Також дитина по кілька годин на день займалася фехтуванням, верховою їздою, їздою на велосипеді, гімнастикою і плаванням. Але цього всього батькові було мало і він вирішив ставити досліди нa дочці. Мод повинна була триматися руками за електричний кабель, через який її батько проводив розряди струму - на його думку, подібні експерименти повинні були зміцнити її фізичну міць і витривалість. Але дівчинка росла і до 16 років навчилася обходити багато зaборон. У 1973 батько вирішив найняти для дочки вчителя музики - людину на ім'я мсьє Молін. Пізніше він дізнався історію Мод. І допоміг їй влаштуватися в лавку музичних інструментів. Там же вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком і втекла до нього в 18 років. Батько був в сказі, але нічого не зміг зробити. Отже, суворі порядки не спрацювали, правила порушувались. Здається пошук відповіді призвів, ще до більшої купи запитань.

Доброго ранку! Вчора був всесвітній день охорони праці. І як завжди,