Кафедра охорони праці та цивільної безпеки

Вітаю всіх причетних, всіх хто душею з охороною праці. Всіх, хто допомагає, підтримує, запобігає. Вітаю всіх з днем охорони праці, бажаю вам здоров'я, сили, мудрості, терпіння на поприщі безпеки.

Пам'ятайте Чорнобиль! Пам'ятайте тих перших 26 пожежників, які перші прибули на місце аварії - всі вони загинули, страшних муках від променевої хвороби. Понад 30 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня.Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії тодішньої влади щодо приховування інформації поглибили непоправні негативні наслідки аварії, відголоски якої ми відчуваємо і сьогодні.

Історію, якою хотілось поділитись пов'язана з відомим письменником Салманом Рушді. На нього у 22 році було скоєно замах через смертний вирок, винесений йому 30 років тому аятолом Хомейні за книгу «Сатанінських вірші». І вже після замаху у лікарні, він пише нову книжку під назвою «Ніж. В ній він ділиться роздумами після замаху на вбивство». Розповідає про те, як багато років прагнув до того, щоб винесена Хомейні фетва, скандал навколо «Сатанінських віршів» і необхідність жити під охороною не визначали його особистість. Він не хотів бути тією людиною, за якою полюють мусульманські фундаменталісти. Він хотів бути самим собою. Просто людиною, батьком своїх дітей, письменником. Якогось моменту здавалося, що йому це вдалося. Хомейні помер, фетву не що щоб скасували, але перестали про неї згадувати, Рушді вийшов з під 24-годинної охорони, став жити нормальним життям. Але ось 12 серпня 2022 року, в той момент, коли письменник вийшов на сцену в місті Шатокуа, де відбувалася конференція, якраз присвячена безпеці письменників у сучасному світі, на нього накинувся 24-річний Хаді Матар і завдав 75-річному письменникові безліч ударів ножем — в груди, в руку, в шию, в очі. Лікарі були впевнені, що він не виживе. Він вижив. Позбавився одного ока, частково втратив здатність користуватися лівою рукою, але вижив. А головне — зберіг здатність писати. Що ж так зачарувало в новій його книзі. Можливо розповідь про те якою любов'ю і підтримкою оточили його рідні, близькі і навіть незнайомі люди. Це історія про те, як його підтримувала і підтримує дружина, як до нього з Лондона в Нью-Йорк помчали сестра і старший син. Про те, як молодший син болісно намагався перебороти свій жах перед авіаперельотами, і тоді його мати, колишня дружина Рушді, купила йому квиток на трансатлантичний лайнер, щоб він зміг переправитися через океан і бути з батьком. Про друзів, знайомих, читачів, медсестрів, лікарів. Про любов, що протистоїть ненависті. Він сів до комп'ютера пальцями, що майже незгинабться написав прекрасну книгу. Він дуже гостро усвідомлює трагізм людського існування і всі жахи, що творяться сьогодні в світі, але на сторінках книги є надія - яку дарує нам найбільша сила в світі яка все перемагає - це любов.

Іноді дивуєшся мужності людей. Які страждання їм випали за життя! Нещодавно познайомився з творчістю мексиканської художниці Фріди Кало, а потім з її біллю, яку вона виражала через свою творчість. "У мене в житті було дві аварії - одна з трамваєм, а інша - зустріч з Дієго” – говорила Фріда. І перша, і друга аварія вплинули на творчість художниці на все життя. У дитинстві Фріда захворіла на поліомієліт. Він лишив наслідки на все життя: одна нога художниці була трохи коротша, ніж інша. Вже у більш зрілому віці, у 18 років, вона потрапила в серйозну аварію: автобус в якому вона їхала, врізався у трамвай. Фріда отримала важкі травми: потрійний перелом хребта, перелом ключиці, зламані ребра, потрійний перелом тазу, одинадцять переломів кістки правої ноги, роздроблена права стопа, вивих плеча. Отримані травми не могли дозволити Фріді повернутися до нормального життя. Окрім цього, деякі органи були проколоті металевими перилами, що унеможливлювало для Фріди думки про материнство. Рік після аварії художниця провела у ліжку. Протягом життя вона перенесла десятки операцій, які мали покращити стан її здоров’я.  В 1944 році вона пише роботу "Зламана колона". Лікарі Кало рекомендували їй носити сталевий корсет замість гіпсових зліпок, які вона використовувала раніше. Стан здоровя погіршився, а протягом п'яти місяців вона мала носити сталевий корсет, що як говорила Фріда, ускладнювало не тільки пересування, але і можливість нормально дихати. На картині “Зламана колона”, цей корсет тримає разом пошкоджене тіло Кало та не дає йому розсипатись...

Хочу розповісти про одну цікаву книгу. Німецький журналіст Ронен Штайнке написав біографію Фріца Бауера — прокурора німецької землі Гессен, який, незважаючи на величезний опір системи, зумів провести кілька судових процесів. Книга називається «Фріц Бауер: німецький прокурор, який добився суду над "Ейхманом і Освенцимом". Фріц Бауер — хотів засудити не просто окремих людей, а Освенцім як символ нацистських злочинів. Сьогодні Бауера назвали б «упертим». Якщо він ухвалював якесь рішення, то вже йшов до нього як трактор. Сперечатися з ним було нелегко. Працювати із ним було дуже непросто. Робота поглинала більшу частину його життя, на запитання журналіста про те, скільки він курить, Бауер відповів, запропонувавши поділити 18 годин на той час, який потрібно, щоб викурити одну сигарету, — і це буде його денна доза нікотину. Він був запальний, упертий і грубий. Бауер намагався не афішувати своє єврейство. Не приховувати, але просто не наголошувати. Коли журналісти запитали, чи переслідувався він як єврей, той відповів, що в першому класі хлопчики били його і кричали: «Твої рідні Христа розіп'яли». Загалом у перший клас Бауер ходив задовго до нацистів — він народився 1903 року. А ось за нацистів він деякий час сидів у в'язниці. Посадили його у 1933 році, щоправда, не як єврея, а як непокірного суддю. Пізніше він зміг вибратися з ув'язнення та виїхати до Данії. Коли Данія була захоплена, Бауер перебрався до Швеції. Не найтрагічніша доля для того часу, але таки він явно постраждав від режиму. Але для Бауера було важливо, щоб його сприймали не як месника, а як людину, яка творить правосуддя. А ще — того, хто створює нові норми.

10 березня 2010 у Брук Мелтон день почався з голосової пошти від її батька, який привітав її з 29-м днем ​​народження. Вона їхала на свою зміну як медсестра в педіатрії Західної Атланти. Після роботи вона залізла в свій білий Chevy Cobalt 2005 року випуску і кинула сумку на пасажирське сидіння. Обережний водій — вона жодного разу не отримувала штрафів за перевищення швидкості і завжди пристібалася ременем безпеки — Брук прямувала до свого хлопця, щоб відсвяткувати день народження. Так, починалась ця трагічна історія, яка призвела до значних фінансових збитків компанії Дженерал моторос через виплату штрафів, відкликання майже півтора мільйона авто, виплату компенсацій. І все через недолік в замку вмикання. Цікаво, що керівництво компанії знало про проблему, але з усіх варіантів її вирішення, спромоглось тільки на друк брошур для водіїв, які купили згадану марку авто, щодо обережності поводження з ключем, який навіть при випадковому до торканні вимикав систему запалення і авто зупинялись. А тепер, уявіть, ідете водії зі швидкістю 100 км/год по автостраді, випадково доторкнувся до ключа. Бац і авто зупинилось!!! Звісно, що потрібно тримати дистанцію, але є різні водії... Загалом, було зафіксовано 27 смертельних зіткнень через озвучену причину. Виникає питання, чому? Чому керівництво знало і нічого, ну майже нічого не робило. Тільки після чотирьох років боротьби з адвокатами сім'ї

Як ми приймаємо рішення? А як керівники приймають рішення? Чи часто використовуєте метод зисків і втрат. А знаєте, що цей метод не завжди працює. Наприклад, відома історія з автомобілем Форд Pinto. В конструкції авто була проблема, яка полягала в розташуванні бака відразу за заднім бампером, тому, якщо в Пінто врізалася більша і важка машина, часто відбувався витік та загоряння. На компанію подавали до суду і компанія виплачувала компенсацію. Але проблему не виправляла. При цьому вартість конструкторського рішення для одного авто вартувала 11 доларів, але для переобладнання всіх 12 млн. авто, що тягло модернізацію всієї лінії, фахівці нарахували 139 млн. дол. Тоді, як компенсація сім'ям потерпілих, навіть з відновлення авто на рік 49 млн. дол. Отже, користуючись методом зисків і втрат, рішення очевидне. Виникає питання,не вже життя людини так мало вартує, або що компанія не врахувала, або не хотіла врахувати. Чому таке було прийняте рішення? По правді, сказати, коли це було з'ясовано то Пінто зник з ринку.

Сьогодні виповнюється 24 роки чудовому альбому не менш відмінного гурту. A-HA - Minor Earth, Major Sky (2000) Цей альбом (поряд з Analogue 2005 року) є одним з найкращих у A-HA. Начебто зовсім недавно слухав пісню Summer moved on в останні дні серпня перед початком вступу до аспірантури – а ось уже скільки років минуло. Біжить час.

Влітку 1884 р. четверо англійських моряків у маленькій рятувальній шлюпці зазнавали лиха в південній Атлантиці. Їхнє судно Mignonette загинуло під час шторму, і хоча морякам вдалося врятуватися на шлюпці, але з продуктів харчування у них виявилися лише дві банки консервованої ріпи, а питної води не було взагалі. Томас Дадлі був капітаном, Едвін Стівенс – першим помічником, Едмунд Брукс – матросом. Судячи з опублікованих в газетах звітів, всі вони були чудовими людьми. Четвертим у шлюпці був юнга, Річард Паркер, 17 років. Паркер був сиротою і вперше вирушив у тривале плавання. Він влаштувався на судно всупереч порадам друзів. Юнга був молодий, сповнений честолюбних надій і думав, що плавання зробить його чоловіком. На жаль, цьому не судилося збутися. Сидячи в шлюпці, четверо моряків, що зазнали лиха, оглядали горизонт, сподіваючись на те, що їх врятує якесь судно, що проходить. Перші 3 дні моряки харчувалися невеликими порціями ріпи. На 4-й день їм вдалося зловити черепаху, і наступні кілька днів вони харчувалися м'ясом черепахи і тією ж ріпою. Наступні 8 днів вони не їли взагалі. На той момент юнга Паркер лежав у кутку шлюпки. Він пив океанську воду, хоча решта не радила йому робити. Здавалося, він помирає. На 19-й день мук капітан Дадлі запропонував кинути жереб, щоб визначити, хто має померти, щоб інші змогли вижити. Але Брукс відмовився, і жереб кидати не стали. Настав новий день, але суден не було. Дадлі наказав Бруксу відвести очі і сказав Стівенсу, що Паркера треба вбити. Дадлі прочитав молитву, сказав юнакові, що настав смертний час, а потім убив його ударом ножа. Брукс вийшов зі свого праведного невтручання, щоб отримати свою частку жахливого видобутку. Наступні 4 дні троє моряків харчувалися плоттю та кров'ю юнги. А потім прийшов порятунок. Після повернення до Англії їх заарештували та судили. Свідком звинувачення став Брукс. Дадлі та Стівенс прийшли на суд. І охоче розповіли про те, що вбили та з'їли Паркера. Вони стверджували, що вчинили так за потребою. Уявіть, що ви суддя, який розглядає цю справу. Яке рішення ви б винесли?

Влітку 1884 р. четверо англійських моряків у маленькій рятувальній шлюпці зазнавали лиха в південній Атлантиці. Їхнє судно Mignonette загинуло під час шторму, і хоча морякам вдалося врятуватися на шлюпці, але з продуктів харчування у них виявилися лише дві банки консервованої ріпи, а питної води не було взагалі. Томас Дадлі був капітаном, Едвін Стівенс – першим помічником, Едмунд Брукс – матросом. Судячи з опублікованих в газетах звітів, всі вони були чудовими людьми. Четвертим у шлюпці був юнга, Річард Паркер, 17 років. Паркер був сиротою і вперше вирушив у тривале плавання. Він влаштувався на судно всупереч порадам друзів. Юнга був молодий, сповнений честолюбних надій і думав, що плавання зробить його чоловіком. На жаль, цьому не судилося збутися. Сидячи в шлюпці, четверо моряків, що зазнали лиха, оглядали горизонт, сподіваючись на те, що їх врятує якесь судно, що проходить. Перші 3 дні моряки харчувалися невеликими порціями ріпи. На 4-й день їм вдалося зловити черепаху, і наступні кілька днів вони харчувалися м'ясом черепахи і тією ж ріпою. Наступні 8 днів вони не їли взагалі. На той момент юнга Паркер лежав у кутку шлюпки. Він пив океанську воду, хоча решта не радила йому робити. Здавалося, він помирає. На 19-й день мук капітан Дадлі запропонував кинути жереб, щоб визначити, хто має померти, щоб інші змогли вижити. Але Брукс відмовився, і жереб кидати не стали. Настав новий день, але суден не було. Дадлі наказав Бруксу відвести очі і сказав Стівенсу, що Паркера треба вбити. Дадлі прочитав молитву, сказав юнакові, що настав смертний час, а потім убив його ударом ножа. Брукс вийшов зі свого праведного невтручання, щоб отримати свою частку жахливого видобутку. Наступні 4 дні троє моряків харчувалися плоттю та кров'ю юнги. А потім прийшов порятунок. Після повернення до Англії їх заарештували та судили. Свідком звинувачення став Брукс. Дадлі та Стівенс прийшли на суд. І охоче розповіли про те, що вбили та з'їли Паркера. Вони стверджували, що вчинили так за потребою. Уявіть, що ви суддя, який розглядає цю справу. Яке рішення ви б винесли?

Слова, слова, слова. Що вони для нас означають. Дехто так багато говорить - і нічого, а іноді одне слово змінює життя. Яскравий приклад, як всього три слова зруйнували бізнес Джеральда Ратнера, власника британської ювелірної компанії Ratners Group. У 1980-х Ratners Group була улюбленицею фондового ринку — елітний бізнес,  прибуток якого постійно зростав. У 1990-х по всій Великій Британії працювало близько 2 тис. магазинів, розташованих у найпрестижніших районах мегаполісів. У той час середня ціна ювелірного виробу класу люкс становила 350 фунтів, тож порадувати себе подібною дрібничкою міг лише добре забезпечений покупець. Ратнер вирішив змінити правила гри і виробляти прикраси для робітничого класу, із середньою ціною від 1 до 20 фунтів. Окрім підприємницької діяльності, Джеральд Ратнер був талановитим оратором. У 1991 році бізнесмен отримав запрошення виступити на заході Інституту Директорів, де зібралося 6 тис. підприємців та журналістів. Ратнер готувався до події декілька місяців. Початок промови не віщував лиха, але тут бізнесмен захотів дотепно пожартувати: « Люди дивуються і запитують у мене — як вам вдається продавати так дешево такі гарні прикпаси? І я їм відповідаю — це тому, що ми продаємо повний відстій».   Ми продаємо повний відстій... Ці слова зруйнували компанію. Вже наступного дня, акції впали до 1 фунта, а через тиждень закриличь більше 1000 магазинів. Люди залишились без роботи. Сам власник майже не постраждав. Він швидко продав акції й виїхав до Америки, де і зараз займається ювелірним бізнесом. А ось люди, які працювали на нього залишились без роботи... Ось, такий урок можна винести з цієї історії життя. Краще промовчати.

Доброго дня. Юваль Ной Харарі: пророк IT-богів та гуру IT-аристократії. Книгами Харарі досі переповнені книгарні. І не лише книжками. Харарі – це вже не просто автор популярних книг. Це вже торгова марка, бренд. Це ще й комікси, книжки для дітей, фільми, підписані його ім'ям. Загальна кількість тиражів лише книг – понад 20 мільйонів. Харарі виступає у Давосі, перед IT-елітою в Силіконовій долині. Макрон і Цукерберг звертаються до нього за порадою. Білл Гейтс захоплюється його книгами. Харарі – пророк, який проповідує людству погані новини. І людство йому вдячне. Ви - лише математика та алгоритми! Так звичайно! У вас немає особистості, ні свободи волі. Вас взагалі нема! Так, нас нема! І особистості ми не маємо! І свободи волі ми не маємо! Як добре! Нарешті нам все стало ясно, дякую! Саме за такі апокаліптичні новини його обожнює еліта Силіконової долини. Адже Харарі пропонує той образ людини, яка повністю відповідає бізнес-моделі нової IT-аристократії. Професійні біологи, генетики, історики марно вказують на безліч прогалин у знаннях Харарі. Марно його критики документують хибні твердження майстра. Все-таки Харарі – безперечний талант. Він чудовий оповідач. Минулі два пости саме про це. Про вміння розповідати історії. У Харарі чудова уява. Він вміє розповісти яскраву історію, яка легко читається та легко «заходить» читачам різного рівня підготовки. В нього є чому повчитися. Хоча є одне "але". За словами відомого філософа Андрія Баумейстра "ця яскрава та кумедна ідея вкрай небезпечна". Перехід людського буття на цифровий рівень, трансформація людини у програму - це, в принципі, найстрашніший проект дегуманізації за всю історію людства. Ось тут у нас широке поле для діяльності фахівця з безпеки. Невже людство прагне в найближчому майбутньому скасувати себе гуртом, весело, з усмішкою на обличчі. Маємо надію, що, цього не станеться ніколи. Але під таку «справу» думаю вже пропонуються «проекти», які цілком реалізуються. Як проникливо зауважує наприкінці своєї статті про Харарі Томас Тіль: «Юваль Ной Харарі є улюбленим автором технологічної еліти, яка плекає свій аристократичний образ суспільства». Так і є. Адже це нова еліта. І ця еліта хоче мати свою Біблію. І так сталося, що саме Харарі вдалося написати цю Біблію для нових IT-богів, нових героїв нашого часу.

Про критерії прийняття правильних рішень. У нас часто немає на це часу чи інформації недостатньо. Іноді, так хочеться, щоби рішення прийняв хтось за нас. Гарні рішення є результатом perfect match аналізу, мудрості, досвіду та суджень. Проблема в тому що важко бути професіоналом у всіх сферах, які нас цікавлять. Часто ми схильні переоцінювати свої сили, іноді буваємо самовпевнені, не вміємо впоратися з періодами довгої невизначеності. Головне, кого питати, яку інформацію збирати, як аналізувати - все це складний візерунок з hard and human skills, який ми вчимося плести кожен день. Просто іноді голка нашої швейної машинки застрягає на одному стібку, а ми всі тиснемо на педаль, не розуміючи, що треба зупинитися і повернути тканину іншою стороною. Мудрі рішення засновані на балансі між швидкістю та якістю. Бути правим завжди неможливо. Приймати досить правильні рішення і бути ефективним у цьому у важливий період життя – ось чого потрібно прагнути. Отже, кого ж можна назвати успішним у прийнятті рішень? Korn Ferry перераховує всього 4 навички: 🟣 Приймає зважені рішення за відсутності повної інформації. 🟣 Покладається на аналіз, мудрість, досвід та свої міркування. 🟣 Враховуйтн всі фактори, використовує відповідні критерії та принципи прийняття рішень. 🟣 Швидко визначає дії, які вирішать проблему на 80% без особливих витрат та ресурсів. Чи не зациклюємся ми на ідеальному рішенні і не витрачаємо сили на його досягнення? Нижче скромна остання рекомендація: 📌 Більшість рішень, дій та висновків виявляються правильними та точними, якщо оцінювати їх з часом. "Періодично згадуючи своє минуле життя та рішення, які я приймав навіть у ранній юності, я можу додати сюди також, що визначити куди йти насправді не так складно. Там де ніс чує дискомфорт і велику працю, там куди йти зовсім не хочеться, там, звідки віє дискомфортом, потім і сльозами - швидше за все, там є ваша особиста вершина. Але, звичайно, не завжди це так і не факт, що життя не складеться без цього. Воно завжди складеться. Питання – як нам із цим бути?" Issak Asimov.

Чи звертали ви увагу на те, як ми розмовляємо? Мене це неймовірно пригнічує. Зараз є з чим порівнювати. Багато, хто з нас побували за кордоном. І були здивовані, як спокійно, ввічливо — і явно за правилами — точиться розмова у французів чи німців. Всі терпляче вислуховують одне одного, ставлять зацікавлені питання, іноді сперечаються без образ. А ось до особливості нашого спілкування — більшість наших розмов — дружніх чи ділових, офіційних чи неформальних — це просто виступи ораторів. Кожен розповідає про своє, про те, що накипіло, ділиться історіями з життя, а коли «мікрофон» переходить до наступного, то можна просто відпочити. Ну справді, не слухати ж, що інші кажуть… Чи не так ми виднмо себе на вебінарах, конференціях, зустрічах. Розповів своє і все, далі не цікаво, що інші скажуть.Та й що вони скажуть, що я не знаю... У «Бенкеті» Платона герої, що зібралися за столом, вирішують, що не будуть просто безглуздо пити вино, а зададуть тему для застільної бесіди і будуть весь вечір міркувати і сперечатися. Так починається, мабуть, найзнаменитіша дискусія про кохання в історії людства. Порівнятися з давньою розмовою в Афінах навряд чи в когось вийде, але прагнути дотримуватися закладених тоді принципів вільної та поважної розмови завжди корисно. Навіть через тисячі років, цікаво прочитати дискусію відомих філософів. Виникає питання, що ж втрачено, чому у нас не так?

Доброго ранку! Проводячи заняття, завжди думаю, наскільки вони цікаві. Фахівці говорять, щоб було цікаво потрібно розповідати різні історії. Тобто поєднати наукові факти, аргументи з якимись життєвими історіями. А це не просто. Потрібно так досконало знати наукову складову, щоб прив'язати її до якось історії з певними висновками. Як це зробити? В наш час великої кількості інформація, складно розповідати історії. Ми частіше обмінюємось інформацією, просто перевіряємо факти. Доречі, цю проблему, описав відомий німецький дитячий письменник Пауль Маар в оповіданні "Хлопчик, який не міг розповідати історії'. За його думкою розповідати, означає пов'язувати. Той, хто розповідає у занурюється в життя і в його глибині пряде нові нитки між подіями. Тим самим він утворює щільну мережу відносин, у якій ніщо не ізолюється. Все є осмисленим. Саме завдяки розповіді ми вириваємося із контингентності життя. Конрад, головний герой оповідання, не вміє розповідати, тому що його світ складається з фактів. Він просто перераховує їх. Коли мати просить розповісти їй, що з ним було вчора, він відповідає: «Вчора я був у школі. Спочатку була математика, потім німецька, потім біологія, а потім два уроки фіз-ри. Потім я пішов додому та зробив домашнє завдання. Потім я ще трохи посидів за комп'ютером, а потім пішов у ліжко». Отже, його життя визначається зовнішніми подіями. В ній відсутнє те внутрішнє життя, яке дозволило б йому відчути події, зіткавши в єдине ціле. На допомогу приходить його маленька сестра і пропонує йому: «Я завжди починаю так: жила одного разу мишка». Конрад відразу уточнює: «Землерійка, будинкова миша чи полівка?» – і продовжує: «Миші належать до роду гризунів. Розрізняють дві групи: справжніх мишей та польових». Світ Конрада повністю роз'єднанний. Він розпадається на факти і втрачає будь-яку наративну напругу. Пояснений світ не можна розповісти. Ось тут, осяює думка, а чи не так я розповідаю на лекції, якісь факти, звісно їх нецікаво слухати. Що скажете?

Весна! Це найкраща пора року. Вона надихає. Вона говорить нам - життя переможе! Але у нас, як завжди, багато роботи. Як же нам насолодитись - гарними, неповторними моментами весни. Коли все оживає, розквітає, дарує незабутні хвилини радості. Друзі, а ви читали Робінзон Крузо. Можливо, що хоч чули. Тепер, починаю із запитання, типу а ви знали. Дехто, можливо подумає, при чому тут Робінзон Крузо? Книжка написана 300 років тому. Що в ній може бути про сучасне життя? Хто зна? Давайте по дискутуємо, але здається, що книжку мало, хто читав. Можливо, ще фільм хтось бачив? І все ж таки. Вона, дуже сучасна. У наш вік технологій, що будемо робити, якщо, технології зупиняться. Приклад, уже є. Але один із уроків роману Робінзон Крузо, не виживання, а про економіку. Про вміння збалансувати продуктивність і відпочинок. Саме те, що нас потрібно. Як визначити, коли нам потрібно відпочити? В романі визначено, що відпочивати потрібно, коли кожна година роботи дає менше кокосів, ніж попередня. Крузо — раціональна людина. Він піддається психологічно обґрунтованим теоріям прийняття рішень. Він міг би стати іконою поведінкової економіки! Урок полягає в тому, щоб попрацювати над своїми пріоритетами та збалансувати свій час, раціон і розклад робочих дій, щоб просувати свій стартап цілісно.

Як обирати експерта, до якого варто прислухатися і на думку якого можна спиратися. За відсутністю відповіді, яка на чомусь базується, я вирішив дізнатися, чи підіймалося це питання в науці — пішов шукати. Виявляється, існує ціла область досліджень подібних питань: "Теорія прийняття рішень”. Вона є поєднанням математики, статистики, менеджменту, психології і економіки і, вочевидь, використовується в майже тих самих областях. Якимось чином я потрапив через Ґуґл на конспект лекцій з Теорії прийняття рішень Західноукраїнського Національного Університету, яка має розділ “Методи оцінювання компетентності експерта”. Звичайно, я не читав увесь конспект, проте історична частина мені здалася дуже цікавою — знайшов достатньо цікавих імен, що дає змогу ознайомитися з тим, як ця теорія створювалась.

Як обирати експерта, до якого варто прислухатися і на думку якого можна спиратися. За відсутністю відповіді, яка на чомусь базується, я вирішив дізнатися, чи підіймалося це питання в науці — пішов шукати. Виявляється, існує ціла область досліджень подібних питань: "Теорія прийняття рішень”. Вона є поєднанням математики, статистики, менеджменту, психології і економіки і, вочевидь, використовується в майже тих самих областях. Якимось чином я потрапив через Ґуґл на конспект лекцій з Теорії прийняття рішень Західноукраїнського Національного Університету, яка має розділ “Методи оцінювання компетентності експерта”. Звичайно, я не читав увесь конспект, проте історична частина мені здалася дуже цікавою — знайшов достатньо цікавих імен, що дає змогу ознайомитися з тим, як ця теорія створювалась.

Що робити, коли темрява згущується? Коли з Грімпенської трясовини лунає страшне виття? Як чинити, коли розумієш ризик високий, а можливостей його знизити не має? Звісно, ті, хто готові жертвувати собою, викликають захоплення! Вони герої, ми про них пам'ятаємо. Потім розповідаємо. Але чи з'являється бажання наслідувати їх приклад? Питання. Чи зможе кожен повторити їх шлях. Хто зна. Що лишається? Найпростіший варіант - бігти і якомога далі...Тобто уникнути небезпеки. Зменшити ризик. Часто, цей варіант перестає навіть сприйматися, як прояв слабкості. Іноді з'являється бажання просто плюнути й забути. Гія Канчелі має страшний твір, який називається Abil ne viderem — Пішов, щоб не бачитиі. Але, автор, продовжує, можна піти, можна сховати погляд, можна не бачити, але як перестати, чути, що відбувається, як перестати відчувати? Що ж нам лишається? Відразу згадується порада Дамблдора. «Лорд Волан-де-Морт славиться здатністю сіяти розбрат і ворожнечу. Гарна порада, тільки навпаки. Ми можемо боротися, за рахунок, створення міцних зв'язків, заснованих на дружбі та довірі». Виникає ризик, не має можливості з ним боротись, але є друзі, є довіра, разом зможемо зменшити його рівень. Добре, але не має друзів, не має довіри, що лишається? Згадується вислів письменника Ернеста Кросбі «Fais се que dois, advienne que pourra» — «Роби, що має, і хай буде, що буде». Здається вираз глибокої мудрості! Те, що кожен із нас має робити, кожен безперечно знає. Те, що трапиться, ніхто не знає і знати не може. І тому вже лише те, що ми знаємо, що робити рятує нас в складних ситуаціях. Звідси друзі, вчитись, вчитись і вчитись.

Доброго ранку! Чи не будете проти розповіді казки про трьох товаришів? Якщо проти не читайте. Давним-давно,' в одному з перських міст навчалися три юнаки. Одного звали Абу Алі Хасан, іншого Омар, а третього — Хасан. Вони були близькими друзями і присяглися, що якщо комусь із них вдасться зробити кар'єру, то він допоможе двом іншим. Абу Алі Хасан зі своїм батьком опинився в місті Газні - столиці держави Газневідів, і став чиновником. Молодий чоловік був талановитим і швидко зробив кар'єру. А ще він зрозумів, що зірка Газневидів заходить, а піднімається зірка турків. І Абу Алі Хасан вступив на службу до них. І скоро вже керував цілою провінцією — знаменитим Хоральним, а потім став помічником великого султана Алп-Арслана, одного із творців Османської імперії. Він став візиром Алп-Арслана, слідував за ним у всіх походахі. Візирю дали прізвисько Нізам аль-Мульк, що означає «порядок царства». Під цим ім'ям один із найбільших турецьких візирів і залишився в історії. Його влада була величезною і його користь для держави важко переоцінити. Головне, він не забув друзів молодості і запропонував кожному з них добрі посади. Але Омар не хотів ставати чиновником. Він жадав продовжувати займатися математикою, астрономією і писати прекрасні чотиривірші - рубаї. Він довго навчався у рідному Нішапурі, потім побував у Бухарі, Самарканді, написав трактат з алгебри. Ви вже здогадалися, що його звали Омар Хайям. Малік-шах, доручив йому створити обсерваторію в місті Ісфахані та провести там спостереження, необхідні для уточнення календаря. Інший товариш Хасан спочатку погодився піти на службу, але приєднався до секти ізмаїлітів і вже не вважав за можливе служити правителям-сунітам. Кажуть, він задумав убити і Малік-шаха, і навіть свого товариша юності Нізама аль-Мулька. Після багатьох пригод і тягот він захопив фортецю Аламут, що стояла високо в горах, і звідти розсилав молодих людей, готових віддати за нього життя, наказуючи вбивати всіх своїх ворогів. З того часу Хасана називали Гірським старцем. Ще одна казка свідчить, що Гірський старець одурманював своїх прихильників, в наркотичному сні їм були види раю — вони були настільки впевнені, що після смерті потраплять до раю, що без страху виконували будь-який наказ, проникали до дворів мусульманських правителів і християн-хрестоносців і пронизували ворогів Гірського старця кинджалами. Їх назвали асасинами. Так був убитий і Нізам аль-Мульк — старого візира несли на ношах, коли до нього наблизився мандрівних чернець — дервіш — і завдав смертельного удару. Охоронці візира одразу ж зарубали дервіша, і тому не вдалося дізнатися, хто його підіслав. Одні вважали, що це справа рук Гірського старця, інші, що це Малик-шаху набрид візир. Щоправда, і Малік-шах був незабаром убитий — одні казали, що це справа рук асасинів, а інші — що це помста родичів Нізам аль-Мулька. Хасан ас-Сабах ще довго керував своїми асасинами і навіть, кажуть, наказав стратити одного зі своїх синів за непослух. А Омар Хайям, втративши покровителя, здійснив паломництво до Мекки, щоб очистити себе від підозр у єресі, — і тихо помер у рідному Нішапурі. На жаль… це лише казка. Але в кожній казці є мораль. В цій їх декілька, але головна для нас, це або ви керуєте своєю безпекою, або небезпеки керують вашим життям. Доречі, першим розповів цю казку англійський поет Едвард Фіцджеральд, який у 60-ті роки XIX століття перекладав Омара Хайяма.