HS

Що спонукає цивільну людину в один день змінити звичне життя, взяти до рук зброю та стати на захист рідної землі? Любов до Батьківщини. Почуття обов'язку. Бажання захистити тих, кого любиш. У кожного добровольця — своя відповідь. Але всі вони зробили одне: крок уперед, коли інші ще вагалися. Саме добровольці разом з регулярною армією у 2014 році стали між ворогом і Україною. Вони прийняли на себе удар. І витримали. А потім був лютий 2022-го. Менеджери, програмісти, актори — люди, що ніколи не тримали зброї, годинами стояли в чергах до військкоматів, щоб стати до лав оборонців. Сьогодні багато з них — досвідчені командири, які своїми рішеннями та новаторським мисленням змінюють українське військо. Вічна пам'ять тим, хто поліг у боротьбі й повернувся «на щиті». Ваші імена — назавжди в історії України. Подяка і шана кожному добровольцю, хто сьогодні тримає стрій. Маю честь служити та воювати поруч із вами! Слава українським добровольцям! Слава Україні!

🕯️ Пам’яті Романа та Леоніда Бутусіних 9 березня 2022 року в запеклих боях на Чернігівщині, захищаючи село Лукашівка, загинули двоє братів – Роман та Леонід Бутусіни. Вони були воїнами 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського. Родина Бутусіних переїхала в Україну з Росії (Алтайського краю) ще у 2014 році, висловивши категоричну незгоду з путінським режимом. Батько родини, Олег Бутусін, одразу пішов добровольцем на фронт захищати свою нову Батьківщину. Синів виховали справжніми патріотами України. У 2020 році вони разом вступили до лав Збройних сил України і воювали на Донеччині. Після повномасштабного російського вторгнення брали участь в боях за Чернігівщину. У березні 2022-го ситуація навколо Чернігова була критичною. Роман (24 роки) та Леонід (20 років) тримали оборону на одному з найскладніших напрямків. Коли зв'язок із ними перервався, батько сам вирушив на їх пошуки. Він знайшов місце їхньої загибелі після звільнення села – брати лежали поруч, до останнього подиху тримаючи зброю в руках. «Вони боролися як леви. Я пишаюся своїми синами, вони віддали найдорожче за нашу свободу», – ці слова батька, сказані на місці загибелі хлопців, облетіли всю Україну. Поховані брати-герої на Алеї слави у місті Калуш, що стало для родини рідним домом. У червні 2022 року подання щодо присвоєння братам звання Герой України підписав Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний. Вічна слава і світла пам'ять Роману та Леоніду Бутусіним! Ви назавжди в строю 🇺🇦 Темна Академія ✺

Ну и вдогонку. Пока пидорасы и женщины маршируют в безопасном тылу, мужчины эту безопасность обеспечивают, не имея возможности этим тылом наслаждаться. Почему права женщин и пидорасов, должны быть обеспеченны за счет мужчин? Почему у якобы угнетателей женщин и пидорасов прав меньше чем у угнетенных? Украинское государство, не очень беспокоиться о правах тех кто обеспечивает существование этого самого государства.

Ми закликаємо усіх не святкувати комуністичні свята, які започаткували потворні агенти Комінтерну жіночої статі – Клара Цеткін та Роза Люксембург, а також нагадаємо про подвиг бійців німецьких фрайкорів, які розчавили свого часу цю погань. Тим не менш, з огляду на всебічну пристрасть до публікацій про "день боротьби за права жінок", ми вважаємо натомість необхідним першочергово нагадати усім про самовіддану боротьбу прекрасних українських жінок за нашу націю, які знаходяться у війську нині на бойових посадах, особливо – у штурмовій піхоті, командирами відділень, стрільцями, санітарами, бойовими медиками взводів; зокрема і у нашій 1 ШР 1ШБ Третьої Штурмової Бригади. А також усіх жінок, які залучені у військо на інших посадах – медиків, пілотів БПЛА, та інших; і про всіх жінок, які присвятили своє життя боротьбі за українську національну ідею – за свободу та могутність української нації. Для того щоб нагадати про зв'язок поколінь українських націоналістів, розкажемо вам про красунь з ОУН та УПА, які брали участь в атентатах, ексах, збройних зіткненнях з совєтською армією та у партизанці. (Переходьте за посиланням та читайте текст) Ці жінки минулого століття жили у підпіллі, перебували у карному розшуку, вбивали ворогів української нації, кохали бойовиків ОУН та народжували їм дітей у нелюдських умовах збройної боротьби та відсутності будь-якого тилу.

Ця колона ярих комсомолок за рівні права, схоже, рушає прямо в Печерський ТЦК. Або на автобуси в Польщу та на прямий рейс в Афганістан. Або ж хочуть, щоб їх пиздили на рівні з чоловіками та так само тягали по бусах. Інакше як пояснити такий запал в боротьбі за права жінок в країні, з якої вони можуть спокійно виїхати, а їхні ровесники чоловічої статі — не можуть, або на крайняк мають танцювати з рапортом на відпустку перед начальником частини, сказати важко. Якщо без жартів та іронії, то прикро, що поки одні проливають кров, щоб традиція та нація жили, принаймні вони хочуть, щоб саме так було, то інші — виступають за беззаперечне знищення як першого, так і другого. Інші, при цьому, в силу свого складу розуму, можуть навіть не розуміти повністю, за що вони вийшли і в чиїх інтересах насправді проходить цей марш. Можуть вважати, що справді відстоюють якісь ефемерні права, міфічні рівності, справді вважати себе якимись революціонеркинями з каструлями, чи з чим там повії-комуністки виходили сто років тому. Ще більше прикро, що чоловіки самі дозволили цьому статися, самі дозволили жінкам повірити в це, та просто спостерігали за тим, як розум жінки отруюється. ☠️ @vallholl

Едва только полноводный поток денежных грантов USAID и прочих подобных иссяк, в Украине страшным образом уменьшилось количество любителей педерастии, педофилии и прочего ЛГБТ! Странная корреляция… Сегодня три с половиной ебанашки активистки пришли к стенам киевской мэрии выбить пыль из своих нафталиновых тряпок и лозунгов. Как же это жалко выглядит! Без иностранных денег число желающих кричать о привилегиях для себя-не-таких-как-все стремительно скукожилось до группы маргинальных шикс, которым даже 8 марта не дарят цветы…

У сьогоднішньому матеріалі ми поговоримо про істинне обличчя «Свята 8-го березня» та Міжнародного жіночого дня. Згадаємо феміністок-комуністок, які знищували зсередини тодішнього союзника України, Німеччину, про більшовицький путч, що його було успішно придушено силами фрайкорівців, а також про цікаві (і водночас сумні) паралелі між Німеччиною 1918-1919 рр. і сучасною Україною. А закінчимо ми це відео аналізом несподіваних позитивних наслідків боротьби жіноцтва за свої права. https://youtu.be/qj8YPOmkqFs?si=ATXYEjHLgpA5611r

Але краще вбережіть себе від будь-яких ілюзій – люди між собою не рівні і ніколи не будуть. Всі ці спроби зламати природу людини мають наслідки – заміщення іншими "дружніми" народами типу африканців, семітів чи азіатів. Для яких правила життя зберігають свою актуальність, навіть якщо біла людина їм досі цього не пояснила. Кінець кінцем цей шлях веде лише до зникнення української держави. Дуже важко зберігати її існування, коли турботу про демографію називають крінжовим пронаталізмом, будь-який маскулінний агресивний дискурс нецивілізованим, межі між статями розмивають, а присутність інших рас оголошують економічно обґрунтованою і корисною.

З 8 березня товариші комуністи! На подив в 2к88 році досі хтось без зайвої іронії говорить про фемінітиви, вейджгеп, права жінок (?) чи інші дуже актуальні і важливі проблеми. Що стосується правиці, то її іноді критикують за відсутність репрезентації проблем жінок. Але є момент, який іноді викликає непорозуміння: питання заохочення праці при соціалізмі це питання самого соціалізму. Його не існує для тих, кого соціалізм не цікавить. Дивно звинувачувати правих у тому, що вони недостатньо ліві, бо саму рамку цих претензій нав’язано зліва. Яскравий приклад – фемінітиви, які взагалі є гойслопом російського вандерзіну. І навіть якщо в нашій мові вони існують, це не створює правила, за яким ми мусимо реформувати чи перевигадувати мову абсолютно. Мова розвивається сама, а тут лише спроба нав’язати їй свої емоції hic et nunc в стилі Новодворської, виходячи з ідеї, наче тисячі років суспільство жило неправильно. Концептуально це майже не відрізняється від есперанто, тільки есперанто було послідовнішим. І саме тому ми досі не говоримо вигаданою мовою. Вони швидко збагнули, що лівий граматологічний дискурс не здатен реалізувати "мовний комунізм за одну п’ятирічку", а отже потрібна довга культурна трансформація. Та сама історія і з "правами", бо безумовні права – це одна з найбільших фікцій, створених не для того, щоб усі були рівні у можливостях, а для того, щоб усіх урівняти. Вейджгеп? Якщо в крані нема води... Найбільша помилка – думати, ніби феміністичний дискурс взагалі здатний запропонувати щось тривале. Для нього світ – прах. Все, чого хочуть феміністки це прожити свої 20-30 років у реальності, де їм безкоштовно дають гроші й називають програматор_кою. Живучи у світі "наступающего комунізму", де їм відведена "дуже важлива" роль, вони розмінюють своє дешеве бажання самореалізації на саме існування нації. Бо цей світ збудований на крові та силі. Усі зайві фантазії постають із нашої справді невимовної здатності ринути у світ снів і марень – у те, що один поет назвав би Wahn. Феміністки буквально гітлер з фільму унтерганг.

“РДК: терези долі”: у Музеї війни відкрили виставку про вибір та боротьбу добровольців у складі ГУР МО України 💪🏻 У Національному музеї історії України у Другій світовій війні в Києві презентували виставковий проєкт “РДК: терези долі”. Експозиція присвячена Російському добровольчому корпусу — підрозділу у складі “Спецпідрозділу Тимура” ГУР МО України, що об’єднав громадян рф, які зі зброєю в руках виступили на захист нашої держави від агресора. ☝🏻 Виставка розповідає про бойовий шлях РДК: рейди Корпусу в Брянську область, операцію в Бєлгородській області, бої під Авдіївкою та Вовчанськом. На відкритті експозиції засновник та командир РДК Денис“White Rex” Капустін розповів про представлені унікальні артефакти: “листи смерті” — послання рідним на випадок загибелі воїна, портрети полеглих добровольців та кадри таємних операцій розвідки. 👀 Центральний експонат — терези, де на одній чаші лежать російські паспорти, а на іншій — українські бойові нагороди. Представник медіаслужби РДК Роман Попков пояснив, що ці шальки — візуалізація доленосного рішення кожного бійця Корпусу, який відмовився від пут держави-агресора задляідеалів честі та гідності.

“Для російських добровольців Україна стала маяком у часи, коли свобода перестала бути абстрактним словом. Ми зробили свій вибір — вибрали свободу і боротьбу проти тирана”, — зазначив голова Хорунжої служби РДК Олексій Льовкін.

🇺🇦 Виставка триває у Музеї війни за адресою вулиця Лаврська, 24. Знайомтеся з історією, що твориться просто зараз. Слава Україні! ГУР в інших соціальних мережах: 🔹Facebook 🔹YouTube 🔹 Viber 🔹Instagram 🔹Twitter 🔹 Threads 🔹 WhatsApp🔹 Telegram Bot 🔹 TikTok

Українська політика стала місцем «битви за кормушку» Різні ЗМІ невстигають вкидувати сенсації заяв нових «військових експертів» чи дуже «патріотично» налаштованих спортсменів, які отримують за свої подвиги по 10 мільйонів, в той час як військові ледве нашкряюбують 20 000 грн, ризикуючи життям в самих гарячих точках фронту. Саня Усик, свідок пришестя Христа до всіх нас грішних, не став вийнятком. Бажання вийти з рингу на президентське крісло, це зараз пріоритет для всіх помазаних. Він не поніс відповідальності за піар та співпрацю з російським рухом «Сорок Сороков», який яро завозив гуманітарну допомогу для жителів бананових республік та робили збори для мальчиков на СВО. Звичайно, це ж все во славу Всевишнего, а Бог єдін для всєх, а Крим начеб-то Божий. Кататись в окупований Крим до братушок теж було нормальним, поки кращі сини України помирали від ворожих куль. За 4 роки повномасштабної війни, більшість тої сеператистської гидоти, не було притягнуто до відповідальності, з невідомих для української нації причини. Давайте з вами уявимо ситуацію, що явний прихильник ІДІЛ, різко перевзувся і почав агітувати за мир між всіма мусульманами та згодом очолив державу. Так, почекайте це ж було вже) Blood & Honour Ukraine 🐉