355
Subscribers
-124 hours
No data7 days
-730 days
Data loading in progress...
Similar Channels
Tags Cloud
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
September '24
September '24
+4
in 0 channels
August '240
in 0 channels
Get PRO
July '24
+4
in 0 channels
Get PRO
June '240
in 0 channels
Get PRO
May '240
in 0 channels
Get PRO
April '24
+2
in 0 channels
Get PRO
March '24
+2
in 0 channels
Get PRO
February '24
+4
in 0 channels
Get PRO
January '24
+100
in 0 channels
Get PRO
December '23
+296
in 0 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 20 September | 0 | |||
| 19 September | +2 | |||
| 18 September | 0 | |||
| 17 September | 0 | |||
| 16 September | 0 | |||
| 15 September | 0 | |||
| 14 September | 0 | |||
| 13 September | 0 | |||
| 12 September | 0 | |||
| 11 September | 0 | |||
| 10 September | 0 | |||
| 09 September | +1 | |||
| 08 September | 0 | |||
| 07 September | 0 | |||
| 06 September | 0 | |||
| 05 September | +1 | |||
| 04 September | 0 | |||
| 03 September | 0 | |||
| 02 September | 0 | |||
| 01 September | 0 |
Channel Posts
| 2 | ***
«Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти»
Малишко
Мене ніхто не любить
У цілому житті.
Ні янголи, ні люди,
Ні еті і не ті.
А й справді у людині
На збудженій землі
Нема чого любити,
Та любиться мені.
Мовчиться й приголубить,
І до зорі засне.
Мене ніхто не любить,
Не жде ніхто мене.
Безмежною босоніжжю
Вбирається зима,
В сопілочці безсонячній
Загибель неземна.
Гидкою сигаретою
Запалює ДТЕК.
Ранковою ракетою
В лікарню до дітей.
Недопалки - у келихи,
А душі - у тіла.
І спалені метелики
Узяли на крила
Мене ніким любимого!
У бурштинову синь!
Крізь всі ворожі вимоги,
Крізь вироки, як видохи,
Неси, небитий, вбитого,
Неси, любов, неси.
Лечу за обрій плеканий
Оплаканих зусиль,
Піснями за лелеками,
Відлунням звідусіль.
Я стану балалайкою
І Бога віднайду,
Як Казанова з лялькою,
Танцюючи на льду.
Хай з ніг нікчемно валиться
У пекло з висоти.
Бо світло повертається,
Як повернешся Ти
У яблуках спокусливих,
У ранішніх пташках.
Я вбитий був під Крутами,
І ти не поспішав.
І тільки мати, стій і тлій,
На тому бережку.
Втрачаю голос свій і твій,
І ніжність бережу.
Твої у млосних сутінках
Шепочу позивні.
Яка мала акустика,
Мій Боже, на землі.
Лютий - 15 липня 24 | 0 |
| 3 |  No text... | 0 |
| 4 | ***
Россия — твари, запад — бляди,
Земля моя кровавый кров.
Заткнись, божище милый, ради
Решивших выжить дураков.
Я на Крещатике пью брагу,
Танцую стройно на балах,
Где не мою уводят бабу,
Где в поле орки в бурьянах.
Не спят казацкие могилы,
Вертеться день и ночь вольны,
Кляня у неба всё, что было,
И гонят ось сырой земли.
Весенний миг! В дождливой пене
Попляшет мало светлячок!
Пойдёт плясать лишь на мгновенье,
И до рассвета век ещё.
Лишь струны лёгкие заката
Звенят на крыльях светляка,
Несут безумные куда-то
Звезду парного молока.
Лишь очи темного восхода,
Зовут, косые, кто-куда
Всё, что на миг дала природа
И не вернула никогда.
30 мая 24 | 0 |
| 5 |  +9Мої перші рази (дебютні) з Національною оперою України.
Дон Карлос.
Джанні Скіккі.
(Моржі теж люди) | 0 |
| 6 | Ангелочек Альбиностк.m4a | 0 |
| 7 | Lux aeterna
А. Г.
Ангелочек Альбиносик,
Одинокий человек.
Что по небу вновь уносишь
Мартовский свой вечный свет.
І в неспокої веснянім,
Соловейчиком німа,
За тобою не вспіває
Світ, якого більш нема.
Ти палай, як цвіт калини.
Потопай у бузині.
Як ніколи, та коли нам
Ліпше було на землі?
Бо одне в людини тіло,
Цвіт блакитної весни,
Де мої, як в тебе, крила —
На майдані прапорці —
У росі німій пожовклі
Незабутньої тебе.
Синьо-жовті, синьо-жовті,
Небо, небо голубе.
Над безмежною душею,
Еврідікою небес?
Станеш прапорцем дешевим,
Як згориш, згориш увесь.
Ты лети, лети на юг,
Возвращайся, всё вернув.
Плачь, хрустальный небосвод,
Плачь, ведь знаешь наперёд:
Птичьи тихие глаза
Не могли прийти назад.
Наших діток не злякати,
Будуть спати без війни.
Альбіносик! янголятко!
Будуть жити навесні!
Бог, он есть, мой ангелочек,
Он любовь снежинок всех.
Что по небу вновь уносишь
Мартовский свой вечный свет? —
20-29 березня 24 | 0 |
| 8 |  +1No text... | 0 |
| 9 | Я хочу кому-то сниться.m4a | 0 |
| 10 | ***
К. Л.
Я хочу кому-то сниться
Краснопёрою синицей,
Сероглазым снегирём.
Чтоб в долине виноградной
Так негаданно-нежданно
Встало сердце с огоньком.
Я хотів комусь наснитись,
З зір насипатись й носитись,
Заморочений кульбіт.
Дарувати красні квітки,
Бути «квітами» навіки
З неможливою любить.
Утопить в мовчанні миті,
Порвані і непомітні
Крізьсердечнії мостки.
І мов івочка остання,
Вся душа над снігом стала,
Щоб нічого не змогти.
Я хотел тебе присниться,
Чёрный ангел белолицый.
Молвить перед рождеством:
«Нас с тобой, моя Оксана,
В мире не существовало,
И не будет ничего».
«Нам відмовив в існуванні
Той світаннок перший й ранній
Та далека сніжна путь.
Хочу снитися без тями,
Перемогою у травні,
Коли жити не дають.
Спи, мой ангел, всё на небе,
Как не спалось, кем бы не был,
Зайчик мой забот пустых,
Как люблю свою Лолиту,
На прощальную улыбку
Светит чудо красоты».
Так і треба жить піїту,
Цілувати ноги світлу
Кимось зайнятих руїн —
Вербочки, дівчатка, свічки.
«Ми — жиди» — писав Павличко —
Слава господу, амінь.
Я хочу кому-то сниться
Сероглазою синицей,
Тихой иволгой ночной.
И — душа — над снегом стала.
С вербочкой весна настала.
«Смерти больше нет» — Кирсанов.
Больше нету ничего.
11 марта 24 | 0 |
| 11 | На концерті.m4a | 0 |
| 12 | На концерті
Задивляюсь в твої чорні очі я
Хвильку-океан безсонну й босеньку.
Ти — моє розстріляне відродження,
Тихе янголятко-альбіносику.
Ніби жив, і соловʼїв співаночки
Сонця промені мені доносили:
Все — пусте, все — іграшка, Іваночку,
Все обіцянка палкої осені.
Та не сплю вже мить — дві тихих півночі,
В поглядах співаючи і танучи,
Розривають алі мої квіточки,
Душу безкінечно вивертаючи.
Мабуть, світ мій дише перемогами,
Хоч завжди залишиться у програші —
Все людськими — все чужими мовами
Дивиться на мить в крилаті оченьки.
А вони — як рай і ад, спустошені.
В них — Ісус до свята великоднєва,
Ти — на мить дитинства білі зошити,
Ти — усіх розстріляне відродження.
Точно, що не я — ці марні віршики,
Музику нанизуючи з мозоку.
З вишини смієшся і не віриш ти!
Засинай, мій ангел-альбіносику!!!
Засинай такою, як завжди й ніколи ти,
Найпрекраснішою штучкою у всесвіті,
Що усякий падає навколішки
Впасти — закохатись — й не воскреснути,
Так на світі тяжко просинається,
Між світанням й ніччю йдеш в самотності.
Спи, моє життя, доросле й радісне,
Спи, мій янголятко-альбіносику.
4 березня 24 | 0 |
| 13 |  No text... | 0 |
| 14 | Реквієм, 04:08.m4a | 0 |
| 15 | Реквієм по пташці
А. Г.
Пронеси мене, пташко, на той край майдану.
Зачаруй мене, дочко, лякливим сопрано.
Бо ці ноги не йдуть.
А на тому краю — це холодне світання.
А у серці моїм — перемоги й повстання,
І остання путь.
Занеси мене в талому дзьобику, вато,
Де в Софійському — свічки тонкі.
Та пишу тобі просто й нічого не варто.
А на тому краю — це спустошене завтра,
Та не кожен уміє дивитись туди.
Вори й клоуни — там, за моєю спиною,
І ніхто не поділиться навіть зі мною,
Щоб хоч кликнуть таксі…
Щоб за обрій не кликати пташку зимою,
Щоб здалася веснянка без бою з весною,
Щоб світання прийшло уві сні.
Та диявольське зло — за моєю душею,
Та не стану йому я легкою мішенню,
І завіє сніжок.
І завиють твої коліжанки — сирени,
І закриють машини мій вихід зі сцени
І закутають в шовк.
Я збудую собі свій малюсенький Київ,
Де? — нікому, ніколи, ніяк не скажу.
Я збудую к тобі оксамитові крила
І дурними словами кудись полечу…
Улітай, моя пташко, в лазурі веселість.
Облітай, моя ластівко, в теплу безмежність,
І тому я один,
Як в середині нашій — ота незалежність,
І куди мені в Києві дітись — Бог не вість:
На майдані туман, і у всесвіті — дим.
І над всесвітом так! Так спустошено димно,
Ніби арії подих — «Так дивно, так дивно…»
«Ти русалонька моя, ти пташка-лілея» —
По скляному мосту так проводив тебе я,
Тому ніжкам все — ніж.
А на тому краю — там пейзажна алея,
Моє тіло, як паралізоване племʼя,
Там заховане в ніч.
А душа моя тут, твій ії візерунок.
Де Христос на хресті, і так боляче й сумно
Аж за край до крильця.
І на цьому краю — твій безмежний цілунок,
Я ще трошки тут буду, бо жити планую
Без кінця.
ніч 17 січня 24 | 0 |
| 16 |  +3No text... | 0 |
| 17 |  Це остання пʼята глава мого роману у віршах «Не щебечи, соловейко». Мій «Метелик Блакиті». | 0 |
| 18 | Метелик Блакиті.m4a | 0 |
| 19 | 8
Вмирать в піснях нікчемно-лебединих
Земляни припинили назавжди,
Музика не заснула в ластівчині,
Вона летить у сповіді смішні.
І людоньки народження спинили,
Бо від Різдва дожити до Різдва
Не хоче більш істотонька жива,
Не хоче спати нічками сумними.
Пройшли літа, останні покоління
Зі мною на порозі в небосхил,
Та Господи, давай нас всіх в утіль,
Людині море крові по коліна,
А на плечах — листочки зимніх крил —
Всі кетяги дрібні і не потрібні.
9
Всі кетяги дрібні і не потрібні —
Ми ангели опалі всі, чи може,
Ти сам така ж билинка в павутинні,
Мій велетенський неосяжний боже.
Такий великий, нужний всім на світі,
Одна єдина чистая душа!
Покинутий і весь розпорошитий
У серці безсердечного дівча.
Ідеш лиш сповідатись горобині,
З полону йдеш в веснянії хмарини,
Не бережеш знайомі голоси,
І не потрібні ми тобі усі,
Шепочеш гучно і ковтаєш сніг,
Як сенс життя Марії Магдалині.
10
Як сенс життя Марії Магдалині —
Стоїть Шопен у неба на горі,
Туман лежить у зоряній долині,
Метеликів погоні голубі.
Останні діти задивились поряд,
Покинули давно свої сачки,
Лиш про любов без дихання говорять
На сході сонця чистої душі.
Якби ви знали ніжністю любові
Оцих віршів, останніх цих зірок,
У світі незнайденної такої.
Я люблю тебе, небе — тихий вдох,
І їх нема — і ми лише удвох.
Кривавий піт, беззоряні безодні.
11
Кривавий піт, беззоряні безодні
Десятий рік зарізані всі крила.
Чи всі туманні паруси безродні
Ти перерахувала, Украіно?
Війну програли проти себе, квітку,
Не вірячи ні армії, ні мові.
Де мре ординець — стануть двоє нові.
Марія спить, чекає Крима влітку,
А зіронька різдва забʼється в попідтинні
І побіжить назустріч на санчатах,
Не стримуючи усмішки спасіння,
І все — лиш обіцянка і початок,
На запах ластовинних сніжних цяток
Я встав з колін — ідуть за мною тіні.
12
Я встав з колін — ідуть за мною тіні.
Мій боже, я заплакав і злетів,
Ти хочеш лиш побути наодинці;
Тому і топчеш доць і бʼєш синів.
Та все ж будь добрий, іноді миритись,
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . .
Роман скінчився, як господня милість.
І я один, ніколи і завжди,
Натхнення завітало, ну і годі,
І там, де ми хвилину відбули,
Відтьохка літо й — біленькі сніги,
Крилаті альбіносики господні.
Валяй-цілуй, бо мене, вічний злодій.
14
Не кожен день ви маєте при собі —
Цих дивовижних білих янголят.
Мій вокаліз — небесний сніжний сад,
Який до тебе вилетить на зовні.
А я тебе люблю, твій білий цвіт,
Лише не дочитаєш ти до сюди,
Я йшов к тобі пізнати спілий світ,
Куди не йшов — все клоуни-іуди.
Засніженою босою зимою
Я йшов Садами злої України,
І поки йшов, зробився чемчурою…
Та тихо прошу: розмовляй зі мною.
І лишенько в словах Твоїх єдиних
Прийшов я сповідатись горобині.
24 грудня 23 - 7 січня 24 | 0 |
| 20 | Метелик блакиті
вінок сонетів
Прийшов я сповідатись горобині,
Що в гефсиманськім саді підросла:
«Моя сестричко, випʼємо сповна,
Щоб далі йти в безмежній хуртовині,
Якби бажав Господь — чи не облинув
Я кожен погляд твойого життя?
Чи не післав би інше Він дитя
Вмирать в піснях нікчемно-лебединих?!
Всі кетяги дрібні і не потрібні —
Як сенс життя Марії Магдалині —
Кривавий піт, беззоряні безодні.
Я встав з колін — ідуть за мною тіні.
Валяй-цілуй! Бо мене, вічний злодій,
Не кожен день ви маєте при собі.
1
Прийшов я сповідатись горобині
На сході сонця чистої душі.
І жовте небо сповіді смішні
Метеликами стріло голубими.
А в небі пролітає, як і завжди,
Холодне янголяточко зорі.
І дочекається воно моєї правди,
Найкращого у світі й на землі.
Летить той альбіносик необачний,
Дитина неосяжна, щас заплаче,
І ллються так до рота небеса,
Коли тобі моя відкрита вдача,
Нікому непотрібная роса,
Що в Гефсиманськім саді підросла.
2.
Що в Гефсиманськім саді підросла.
Я був Шопен, лиш польський композитор,
І котрого не можна не любити,
Якого не виносив і я сам.
В твоїх очах — метеліків блакиття,
Я видумав тебе, моя Жорж Санд,
Ще до війни, і у війні новітній
Ти реалізувалася уся.
Коли ж розлука дихає з любовʼю,
Кульбабкою злітає голубою,
На мої очі падає вона.
І до вікна зимою прилина,
Співає і хитає головою:
«Моя сестричко, випʼємо сповна».
3
Моя сестричко, випʼємо сповна
Салюти заборонених розлучень,
І де Берлінська падає стіна —
Вкраїнський педагог і польський учень
Стоять собі, в повітря дивлячись.
Паде Європа — падає Голгофа,
І небо голубе, й пшениця жовта —
Обійми незакінчені чиїсь —
Що, знаєш з кожним днем все ближче небо
Малині, червоточині, калині,
Кому на світі нічого не треба,
Кому не дали те, що дать повинні.
І він створив обійми цього степу.
Щоб далі йти в безмежній хуртовині.
4
Щоб далі йти в безмежній хуртовині,
Шопен не знав, як діяти надалі,
І безталанних научав в пустині,
Співав, як соловейко, в ближній далі.
Писав музику, люди ж божевільні
Взяли ії у танки й на щити.
Все, що шептати й хутко берегти,
Понівечили й навіть не дожили.
Пройшла війна, як діва з коромилсом.
І лиш безмамні діти, як насіння,
Його музику напувають блиском.
І подружка моя — то хмара зимня,
Питаннями з запізненнями бризка:
«Якби бажав Господь — чи не облинув…»
5
Якби бажав Господь — чи не облинув
Я бідність й нелюбов твоіх цвітів,
Царюг, цукатів, й не зацепенів?
Хоча би на маленьку половину?
Шопен заснув, краса заснула краще,
Пташки злетіли в даль, а сніг сніжив.
Романи не кінчаються інакше,
А сніг летів, і на світ … ложив.
В той час, як прокидалася турбота
І журавлів збивав живий шахтарь.
І бачив ті беззоряні безодні
На вчора, і на завтра й на сьогодні,
І бачив, як беріг і як шептав,
Я кожен погляд твойого життя.
6
Я кожен погляд твойого життя
Зміряв по хвильці, плакав по листочку,
Тепер приніс щасливе каяття,
І господи, хоч відпочину трошки…
Я буду як Шопен, безверхий вершник,
Тепер він спить, і дякую тобі,
Побачиться з тобою уві сні —
З собою він зустрінеться нарешті.
Не так я планував фінал сюжету,
Не так я жив божествене життя,
Музика спить, і чує сльозний шепіт:
«Якщо би Він бажав щасливий трепіт,
Якщо потрібна усмішка твоя,
Чи не післав би інше Він дитя?»
7
Чи не післав би інше Він дитя
Заснути мирно і не прокидатись,
Світати, серцебитись й розквітати,
Збиратись у дорогу небуття.
Шопен заснув, і уві сні побаче
Фінал, який придумався тоді:
Покинув очі бідненькі твої,
Він став царем хлопчачим і дівчачим.
Музика не заснула назавжди,
І людям він сказав: ходіть сюди!
Радійте і кохайтеся, невпинні,
І соловʼїні визріли сади,
Віднині ви й на йоту не повинні
Вмирать в піснях нікчемно-лебединих! | 0 |
