1 129
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
-1530 days
Data loading in progress...
Similar Channels
Tags Cloud
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
July '26
July '26
+4
in 0 channels
June '26
+1
in 0 channels
Get PRO
May '26
+7
in 1 channels
Get PRO
April '26
+5
in 0 channels
Get PRO
March '260
in 0 channels
Get PRO
February '26
+3
in 0 channels
Get PRO
January '26
+28
in 0 channels
Get PRO
December '25
+3
in 0 channels
Get PRO
November '25
+8
in 0 channels
Get PRO
October '25
+16
in 0 channels
Get PRO
September '25
+4
in 0 channels
Get PRO
August '25
+29
in 1 channels
Get PRO
July '25
+6
in 0 channels
Get PRO
June '25
+25
in 0 channels
Get PRO
May '25
+9
in 0 channels
Get PRO
April '25
+13
in 1 channels
Get PRO
March '25
+178
in 2 channels
Get PRO
February '25
+17
in 1 channels
Get PRO
January '25
+16
in 0 channels
Get PRO
December '24
+10
in 0 channels
Get PRO
November '24
+8
in 0 channels
Get PRO
October '24
+18
in 0 channels
Get PRO
September '24
+574
in 1 channels
Get PRO
August '24
+29
in 0 channels
Get PRO
July '24
+52
in 1 channels
Get PRO
June '240
in 0 channels
Get PRO
May '240
in 0 channels
Get PRO
April '240
in 0 channels
Get PRO
March '240
in 0 channels
Get PRO
February '240
in 0 channels
Get PRO
January '24
+8
in 0 channels
Get PRO
December '23
+12
in 0 channels
Get PRO
November '23
+6
in 0 channels
Get PRO
October '23
+11
in 0 channels
Get PRO
September '23
+616
in 0 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 26 July | 0 | |||
| 25 July | 0 | |||
| 24 July | 0 | |||
| 23 July | 0 | |||
| 22 July | 0 | |||
| 21 July | +2 | |||
| 20 July | 0 | |||
| 19 July | 0 | |||
| 18 July | 0 | |||
| 17 July | 0 | |||
| 16 July | 0 | |||
| 15 July | 0 | |||
| 14 July | 0 | |||
| 13 July | 0 | |||
| 12 July | 0 | |||
| 11 July | 0 | |||
| 10 July | 0 | |||
| 09 July | 0 | |||
| 08 July | +1 | |||
| 07 July | +1 | |||
| 06 July | 0 | |||
| 05 July | 0 | |||
| 04 July | 0 | |||
| 03 July | 0 | |||
| 02 July | 0 | |||
| 01 July | 0 |
Channel Posts
| 2 | 📚 «Чар Марока» Софії Яблонської
Це дебютний тревелог української письменниці, фотографки та мандрівниці Софії Яблонської, написаний після 4-місячної подорожі Марокко. У першій половині ХХ століття вона була першою українкою, яка самостійно здійснила настільки масштабні мандрівки світом. Її маршрути пролягали через Марокко, Китай, країни Близького Сходу, Океанію та Африку, де вона намагалась пізнати місцеву культуру та зберегти її у фотознимках.
Раніше я вже писала про її «З країни рижу та опію», присвячену Китаю, і «Чар Марока» подібний за структурою: це збірка коротких начерків, замальовок і випадкових зустрічей, з яких поступово складається жива картина марокканського суспільства. Ніби читаєш дописи в соцмережах.
У своїх книга Яблонська свідомо дистанціюється від ролі туристки. Вона навіть досить різко висловлюється про туристів, які приїжджають за екзотикою, фотографують усе навколо й поспішають далі, так і не зрозумівши країну.
Я таки не люблю туристів. Чому? Бо вони своїми сильветами споганюють красу Маракешу, а їх фотоґрафічні апарати лишають чорні плями по ясних стінах будівель. Висідають із автобусів, а я розсортовую їх. От американка, німець, анґлійка зі своїм чоловіком у пошлюбній подорожі. От американець-син фабриканта, американка зі своїм купленим французьким аристократом, а інколи — француженка. Висідають, займають заздалегідь замовлені кімнати в готелі «Метрополь», вимиваються, переодягаються в інші трикотові костюми чи то сукні, забирають записники й апарати та гуртом, мов вівці зі своїм провідником, лазять по місті. В руках у них стирчать наготовлені фотоґрафічні апарати, бо, мабуть, вони до них більше мають довірʼя, ніж до власних очей. Задержуються перед мошеями чи то іншими замітними будівлями, швидко фотографують їх зі всіх боків, потім обступають провідника, що безпереривно балакає, розʼяснює, розводить руками, показує пальцями, називає кожну частину будівлі, а вони поспішно записують усі назви в записники.
Натомість сама авторка прагне жити серед місцевих, спостерігати за їхнім повсякденням, розмовляти з людьми й зрозуміти їхні звичаї, віру та спосіб мислення. Вона не ототожнює себе з французьким колоніалізмом, а навіть зневажає його.
Моя улюблена історія з книги — епізод із шахами. Одного разу Софія грала у французькій кав'ярні, коли до них підійшов араб, який щиро не міг повірити, що жінка здатна грати в шахи. Для нього це було настільки незвично, що він запросив письменницю до себе додому. Там, захоплений її розумом і незалежністю, він навіть запропонував подарувати їй одну зі своїх наложниць.
Важко було йому повірити у можливість такої великої ріжниці між арабськими та европейськими жінками. На його думку, европейська жінка й ноги може показувати до колін, і обличчя своє всім мужчинам відкривати, і всміхатися до них, а навіть курити папіроски, але в шахи грати — до цього вона нездібна.
— Чи ці коси на чубку у хлопчиків мають якесь спеціяльне значення?
— Так, арабська віра каже, що дітям тяжче піти до неба по смерти, ніж свідомій людині, тому їм залишають «бу-дуї», щоби Богові легше було їх тягти до неба.
— Ага... Ну, а чому дівчатка не носять таких кісок?
— Як то, пані, хіба ви не знаєте, що за нашою вірою жінка не має душі?
Тут Софія Яблонська і розповідає більше арабам про українців та заперечує, що вони тотожні з росіянами (ну наша!):
— Вона українка?
— Ні, — протяжливо відповів він, — росіянка. А чи це не одна й та сама нація?
Я стала пояснювати йому ріжницю між нами та руськими. Нарисувала мапу України та її сусідніх країн, щоб він краще зрозумів її положення; врешті я сказала, що нас є біля сорока міліонів та що Україна півтора разів більша за Францію. Ці всі пояснення я знаю краще як молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування. | 170 |
| 3 |  No text... | 239 |
| 4 | 9. Система важливіша за інтуїцію
Головна ідея книги полягає в тому, що успішний найм є результатом чіткої, повторюваної системи, а не випадкової удачі чи великого досвіду рекрутера. Компанії, які використовують структурований процес відбору, значно частіше знаходять сильних співробітників, уникають дорогих кадрових помилок і будують ефективні команди. Основна думка авторів проста: проблема більшості компаній полягає не в нестачі хороших кандидатів, а у відсутності якісної системи їхнього відбору | 1 |
| 5 | 📚 «Хто? Як наймати найкращих» (Who: The A Method for Hiring) Джеффа Смарта та Ренді Стріта
1. Найм — одна з найважливіших функцій керівника
Якість людей у команді безпосередньо визначає успіх бізнесу, тому найм не можна сприймати як другорядне завдання чи делегувати без контролю. Помилка у виборі співробітника коштує значно дорожче, ніж тривалий пошук відповідної людини, адже вона впливає на результати, атмосферу в команді, клієнтів і фінансові показники компанії. Саме тому автори наголошують: краще залишити вакансію відкритою ще на кілька тижнів, ніж поспішити й найняти невідповідну людину.
2. Спочатку визначте, кого саме шукаєте
Перш ніж відкривати вакансію, потрібно чітко описати не перелік обов'язків, а місію посади, конкретні результати, яких має досягти людина, та компетенції, необхідні для цього. Кандидата слід оцінювати не за загальними враженнями, а за тим, наскільки він здатний забезпечити визначені бізнес-результати.
❌ «потрібен сильний маркетолог»
✅«за 12 місяців збільшити кількість лідів на 40%, запустити три нові канали залучення та побудувати систему аналітики»
3. Найкращих кандидатів потрібно активно шукати
Найсильніші спеціалісти зазвичай не перебувають в активному пошуку роботи, тому ефективний найм ґрунтується не лише на публікації вакансій, а й на рекомендаціях, професійних знайомствах, розвитку мережі контактів і постійному формуванні кадрового резерву.
💬 Найкращі кандидати часто приходять не через сайти з вакансіями, а через рекомендації людей, яким ви довіряєте
4. Не покладайтеся на інтуїцію
Перше враження, харизма, диплом престижного університету чи впевнена манера спілкування не гарантують високої ефективності працівника. Усі рішення про найм мають ґрунтуватися на фактах, перевірених результатах і системному оцінюванні, а не на суб'єктивних відчуттях чи симпатії. Автори називають такий підхід «voodoo hiring» — коли кандидата обирають тому, що він добре одягнений, закінчив престижний університет або просто «сподобався», хоча реальних доказів його ефективності немає.
5. Проводьте структуровані співбесіди
Кожен кандидат повинен проходити однаковий процес оцінювання з однаковими запитаннями та критеріями. Найкращим способом передбачити майбутню ефективність є аналіз реального досвіду людини: яких результатів вона досягала, які труднощі долала, які рішення ухвалювала та як проявляла себе в попередніх ролях.
❌«Як би ви діяли в такій ситуації?»
✅ «Розкажіть про випадок, коли ви…»
6. Завжди перевіряйте рекомендації
Навіть якщо кандидат справив чудове враження, обов'язково потрібно поспілкуватися з його попередніми керівниками або колегами. Саме рекомендації часто допомагають підтвердити сильні сторони людини, виявити її слабкі місця та зрозуміти, чи справді вона демонструвала ті результати, про які розповідає. Під час таких розмов варто запитати: «Які були найбільші сильні сторони цієї людини?», «Які її слабкі сторони?», «Чи взяли б ви її на роботу ще раз?».
7. Продавайте вакансію лише після оцінювання кандидата
Компанія не повинна переконувати кандидата працювати в ній до того, як упевниться, що він відповідає вимогам посади. Лише після позитивного рішення варто презентувати переваги роботи, враховуючи індивідуальні мотиватори людини — кар'єрний розвиток, свободу, фінансові можливості, цікаві виклики чи інші чинники. Інакше можна витратити багато часу на кандидата, який зрештою все одно не підходить компанії.
8. Наймайте лише «A Players»
Мета процесу найму — знайти не просто хорошого спеціаліста, а людину, яка має високі шанси досягти виняткових результатів саме на цій посаді. Важливо оцінювати не загальний талант кандидата, а його відповідність конкретній ролі. Наприклад, видатний програміст не обов'язково стане сильним керівником команди, а успішний продавець може бути слабким операційним менеджером — усе залежить від вимог конкретної посади. | 252 |
| 6 |  Дивіться, який ресурс!
Дія.Освіта запустили АІ-симулятор співбесід 📚
Закидуєте туди вакансію, а нейромережа ганяє вас по питаннях
А ще на порталі є:
🔹 конструктор резюме
🔹 допомога з супровідним листом
🔹 тест на визначення професії мрії 🌟
🔗 https://osvita.diia.gov.ua/career-studio | 288 |
| 7 | Друзі, які читклуби? Чоловік у метро погуглив книгу, яку я читала, одразу склав про неї враження та вирішив її зі мною обговорити
Читклуби вони організовують | 421 |
| 8 |  No text... | 413 |
| 9 |  +1No text... | 1 |
| 10 | 🔹 Шлюб укладала й контролювала вся громада, а розлучення були винятком. До появи державної реєстрації єдиним юридично визнаним шлюбом був вінчаний, однак саме народне весілля з його обрядами виконувало функцію публічного «оформлення» союзу. На весіллі збиралася вся громада, яка фактично засвідчувала, що відтепер пара житиме разом і вестиме спільне господарство. Розлучення були надзвичайно рідкісними: наприкінці XIX століття в Подільській губернії на 1000 шлюбів припадало лише 1 розлучення. Домашнє насильство чи подружня невірність зазвичай не вважалися достатніми підставами для розірвання шлюбу. Офіційно його могли дозволити лише у виняткових випадках, наприклад через бажання одного з подружжя прийняти чернецтво або тяжку хворобу, що унеможливлювала подружнє життя чи народження дітей. Водночас існували так звані розлучні листи — приватні угоди, у яких подружжя домовлялося припинити спільне життя, розподілити майно та визначити долю дітей, навіть якщо церковний шлюб юридично залишався чинним.
🔹 Зради у шлюбах. Попри те, що зради були поширеним явищем (про що свідчать народні пісні та етнографічні записи), розлучення траплялися рідко. Жінки часто мовчали про невірність чоловіка, адже втрата чоловіка означала втрату основної робочої сили й загрозу виживанню родини. Шлюб був насамперед господарським союзом: після одруження подружжя об'єднувало майно, землю, працю та ставало окремою економічною одиницею громади. Розлучення руйнувало матеріальне благополуччя, а додатковими стримувальними чинниками були суспільний осуд і церковні покарання за перелюб, які могли тривати від 7 до 15 років.
🔹Вдівство було не лише емоційною, а й економічною та сексуальною втратою. Етнографічні записи свідчать, що у своїх голосіннях жінки оплакували не лише чоловіка, а й втрату господаря, батька своїх дітей, економічної опори та сексуального партнера. Повторний шлюб для вдови був значно менш імовірним, ніж для вдівця, який зазвичай прагнув одружитися знову якомога швидше. У народних віруваннях еротичні сни чи відчуття присутності померлого чоловіка пояснювали появою змія-спокусника, тоді як сучасні дослідники пов'язують ці явища з переживанням глибокого горя, психологічною травмою та сексуальною депривацією після втрати партнера. Розглядають ці явища як можливі психічні прояви глибокого горя, стресу та сексуальної депривації після втрати партнера. | 359 |
| 11 | 📚 «Тіло. Секс. Шлюб» Ірини Ігнатенко
Це історичне дослідження про шлюбні традиції XIX — початку XX століття. Читається дуже легко, я прочитала за 2-3 дні. Авторка показує, як люди ставилися до власного тіла, сексуальності, народження дітей, дошлюбних стосунків, зради, вагітності, жіночого й чоловічого здоров'я, а також до численних забобонів і народних уявлень.
Я вже досить давно читала її книги «Жіноче тіло у традиційній культурі українців», «Чоловіче тіло у традиційній культурі українців», «Шлюбно-інтимні стосунки у традиційній культурі українців», і, здається, що багато чого перегукується в цій.
Цікаві тези, які я виписала собі:
🔹Одруження було радше суспільним проєктом, ніж особистим вибором. Шлюб будувався насамперед на економічній доцільності: заможність часто цінувалася більше за красу, а дівчина із забезпеченої родини майже гарантовано виходила заміж. Найкращим віком для шлюбу вважалися 15–18 років, тоді як після 20 дівчину вже могли називати старою дівою. Водночас вона майже не мала права вибору — наречену обирали чоловік і його родина, тому дівчата нерідко вдавалися до магічних практик, щоб привернути увагу. Головним місцем знайомств були вечорниці, де дівчата демонстрували не лише вроду, а й господарські навички та достаток своєї сім'ї через одяг і прикраси. При цьому чоловіки могли їздити на вечорниці до інших сіл, тоді як жінки зазвичай були обмежені власною громадою. Відмова від участі у вечорницях сприймалася як порушення суспільних норм і могла стати причиною публічного осуду та символічних покарань.
🔹Сексуальне життя українців було значно складнішим, ніж ми уявляємо. Офіційно церква визнавала секс у шлюбі насамперед заради народження дітей, а не задоволення, тому інтимне життя було заборонено під час чотирьох постів, у п'ятницю та на великі церковниі свята — фактично значну частину року статеві стосунки були заборонені. Водночас етнографічні джерела й народний фольклор демонструють зовсім іншу картину: у піснях відкрито згадуються різні сексуальні практики, зокрема різноманітні пози, оральний та анальний секс, а також є численні свідчення, що жінки нерідко були більш пристрасними й сексуально активними, ніж чоловіки. Авторка також звертає увагу, що численні обмеження могли мати не лише релігійне, а й практичне підґрунтя: у світі без контрацепції кожен статевий акт означав ризик вагітності, пологів і багаторічного догляду за дітьми, тож для жінок це було питання не лише моралі, а й фізичного навантаження та виживання.
🔹 Цнота була справою не лише молодят, а й усієї громади. Перша шлюбна ніч відбувалася в спеціально підготовленій коморі й мала не лише приватне, а й суспільне значення, адже саме вона підтверджувала цнотливість нареченої. Якщо чоловік не міг здійснити статевий акт, це нерідко пояснювали магічним впливом жінки і карали її (мовляв намовила його, бо сама не цнотлива), а в окремих регіонах існували практики, коли дружба (проникненням) або сваха (пальцями) допомагали розірвати дівочу пліву. Втрата цноти до шлюбу вважалася серйозним порушенням суспільних норм: жінку могли публічно осуджувати й навіть бити. Водночас авторка наводить приклади, коли самі чоловіки не надавали цьому великого значення та ставали на захист своїх дружин, тоді як найсуворіший осуд часто походив саме від інших жінок громади. | 314 |
| 12 |  🤭🤭🤭 | 308 |
| 13 |  No text... | 485 |
| 14 | «Гірашки» Вікторія Климчук-Длугач
8/10
Цікаво, чи вже існує якийсь термін на позначення відчуття, коли ти звикаєш до героїв книги, а потім вона раптом закінчується і ти сумуєш за ними?
Двоє міських дівчат, Оленка та Соля, їдуть на канікули до бабусі в село Підлісся на Волині. Там на них чекає купа пригод, нові друзі, перша закоханість і трепет від цього, викликання пікової дами, ворожіння (ну а хто нє?), страшилки біля вогнища, купання в річці та дорослішання, якого вони, можливо, і не хотіли б. Книга дуже літня й сонячна, попри трагічні події, які в ній описуються. Авторка ще в анотації зазначає, що один із походів на річку закінчиться втопленням, а читачам і героям доведеться шукати винного.
Мені дуже сподобалася атмосфера 2000-х і літніх канікул у бабусі в селі, коли знайомишся з місцевими дітьми й разом проживаєш ціле маленьке життя. Коли щоранку прокидаєшся і будуєш плани на день, вигадуючи, що робити сьогодні. Тут і згадки про «Баффі — переможницю вампірів», і гра в «Усі жінки — відьми», і «допоможемо бабусі, а тоді подивимося "Злюки-бобри"».
Водночас у книзі багато регіональних особливостей Волині. Детально описано весільний обряд, використано місцеві слова (наприклад, «таварки» — це пообідній відпочинок зі сном, своєрідний аналог сієсти), показано літні роботи в селі. Видно, що авторка або сама виросла на Волині, або провела справді ґрунтовне регіональне дослідження.
Є тут і певний моралізм. Попри те, що сьогодні повчальність уже радше антитренд і сучасні автори дедалі частіше відмовляються від неї, авторка говорить про людей з аутизмом, їхню стигматизацію в українському суспільстві 2000-х і наслідки такого відмежування та нерозуміння нейровідмінних людей.
Єдине, що я б змінила, — це детективну інтригу. Хотілося б до останнього не знати, хто саме втоне. Бо від самого початку книги це зрозуміло, і через це одна з головних сюжетних ліній майже не працює на напругу.
Якщо вам хочеться книги, з відчуттям літа у бабусі, це воно! | 416 |
| 15 | Структурні проблеми
🔹Інфраструктурний дефіцит: в Україні книгарень у 6–7 разів менше, ніж у Польщі. Закон про компенсацію оренди для книгарень прийнятий, але механізм реалізації не запрацював.
🔹Бібліотеки формально є найширшою системою доступу до книжки, але на практиці найменш функціональною: застарілі фонди, відсутність комфортного простору, недофінансування.
🔹Географічна нерівність: книжкова інфраструктура сконцентрована у великих містах. Регіональний попит існує, але не реалізується.
🔹Відсутність системних даних: немає репрезентативного дослідження читання з консистентною методологією.
🔹Інституційна нестійкість: більшість позитивних змін тримається на особистій відданості конкретних людей, а не на стабільних інститутах.
Контентні ніші, яких бракує
▪️Нонфікшн для фахівців (медицина, право, програмування) українською
▪️Підліткова книжка (Young Adult) — критичний сегмент для формування звички
▪️Аудіокниги з достатнім асортиментом
▪️Подарункові та мистецькі видання
Ключові рекомендації
Для держави:
🔹Трансформація бібліотечної системи — від формальної установи до реального культурного простору
🔹Структурований час для вільного читання в шкільному розкладі (не домашнє завдання, а шкільна практика)
🔹Програми прямого стимулювання попиту за зразком «єПідтримки», зокрема для ВПО і демобілізованих
🔹Виконання вже ухвалених рішень — зокрема механізму компенсації оренди для книгарень
🔹Розвиток легальних цифрових платформ для україномовного контенту
❗️Зміна середовища є дієвішою, ніж комунікаційні кампанії. Поведінку змінює фізична наявність книжки у звичному маршруті людини, а не заклики читати. | 289 |
| 16 | 📚 Основні тези дослідження «Інструменти залучення читачів книжок в Україні»
Україна — країна з низьким рівнем систематичного читання, хоча після 2022 року частка читачів помітно зросла. Обидва твердження — «нечитаюча нація» і «нація читачів» — є надмірними спрощеннями.
Після повномасштабного вторгнення можна виділити три фази:
🔹2022 — початок 2023: шок і когнітивне виснаження, домінує фрагментований контент
🔹2023–2024: реабілітаційний підйом, рекордні продажі, зсув до «відновлювального» читання
🔹2025–2026: нормалізація, охолодження ринку після піку
Хто читає і чому повертається
Читацька аудиторія ділиться на три сегменти: систематичні читачі, ситуативні та стійкі нечитачі. Найперспективніший для промоції — другий сегмент.
Три кластери тригерів повернення до читання:
🔹Зміна обставин і вивільнення ресурсу (переїзд, зміна роботи, відключення світла)
🔹Вплив соціального оточення — рекомендація від конкретної людини зі свого кола
🔹Вплив інформаційного середовища — книжковий контент у соцмережах, екранізації
Основний бар'єр — на вході в читання, а не в підтримці звички після повернення. Після повернення люди читають активно (близько 10 книжок на рік).
Бар'єри читання
🔹Найстійкіший бар'єр — відсутність читацької звички, а не ціна чи дефіцит часу. Звичка формується переважно через сім'ю і школу, і в обох випадках Україна має задокументовані прогалини
🔹Шкільний досвід переважно негативний. Читання сприймалося як примусове виконання завдання, а не задоволення. Це один із ключових чинників тривалих читацьких пауз у дорослому житті.
🔹 Ціна — вторинний бар'єр: якби вона була справжньою причиною нечитання, люди переходили б на дешевші формати. Цього не відбувається.
«Є люди, які ніколи не читали і не розуміють, у чому сенс. А є люди – і їхня
частка, мені здається, переоцінена – хто каже, що не може собі дозволити
книжки. По-перше, бібліотеки ніхто не скасовував. По-друге, якби ціна була
справжньою причиною, люди б переходили на дешевші формати. Але вони не
переходять, вони перестають читати взагалі».
Гліб Вишлінський, дослідження та аналітика
🔹 Психологічне виснаження — специфічний воєнний бар'єр: конкуренція іде не за екран, а зі станом людини, якій легше гортати стрічку, ніж зосередитися на тексті.
🔹 Цифрова конкуренція складніша, ніж пряме витіснення книжки. Ті самі платформи (BookTok, Bookstagram) можуть бути ефективним каналом залучення до читання.
Інструменти залучення — що працює
🔹Книжкові події добре утримують наявну читацьку аудиторію, але слабо залучають нову (~80% відвідувачів — вже сформовані читачі). Найефективніші формати — коли книжка стає частиною дозвілля, а не його самостійною метою.
🔹Книжкові клуби спираються на соціальну структуру, а не індивідуальну мотивацію. Виконують три функції: зовнішня структура для підтримки звички, розширення читацького горизонту, психологічний і соціальний простір. З 2023 року набули додаткового терапевтичного значення.
🔹Фізична книгарня уможливлює незаплановане знайомство з книжкою — функцію, яку не може замінити онлайн. Формат книгарні-кав'ярні знижує поріг входу.
🔹Особиста рекомендація — один із трьох основних тригерів повернення. Рекомендація від людини зі свого кола діє принципово інакше, ніж зовнішня реклама.
🔹Бібліотерапія (програма «Книга за рецептом», коли добирають книгу за емоційним станом людини): замість чекати зацікавленого читача — виходити до людини через її актуальну потребу. Особливо ефективна для ВПО і людей у кризових станах.
🔹Цифровий контент у соцмережах формує соціальну норму — «читати це природно і цікаво». Алгоритми підлаштовуються під поведінку: якщо книжки немає в стрічці, вона не потрапить до нечитача. | 348 |
| 17 | будемо читати! | 222 |
| 18 |  +2Прям супер мені подобається ця книга, дуже швидко прочитала уже половину.
Вона про базу та основу того, як правильно розпоряджатися нашим тілом, щоб воно служило нам довго та щасливо. Багато інформації про корисний рух, дихання, сидіння, ходіння, основи нашої анатомії та фізіології. Написано дуже доступно та цікаво, книга сучасна, підкріплена останніми здобутками науки.
Гарне видання, тактильно приємне, гарний папір, шрифт ідеального розміру, з ілюстраціями.
Я б сказала що перші десь 50 сторінок це розгон/вступ в тему, я їх скорочитанням просто пробігла, але далі починається більш цікава та прикладна інформація.
Почала фоловити авторку в інстаграмі, почитала її блог — багато цікавої інформації там теж.
Дуже рекомендую! | 226 |
| 19 |  No text... | 258 |
| 20 | 📚 «Вулиця причетних» Віри Курико
Ми з читклубом вже залюбились у книгу Віри «Летиція Кур’ята...» та в саму Віру. Тому обрали ще її попередню книгу (хоч вона дуже інакша) — «Вулиця причетних».
Саме читклуб прищепив мені любов до репортажистики. Я вже писала тут про «Кухню терору» Вітольда Шабловського та «Архіви КГБ» Едуарда Андрющенка (просто прекрасні книги!), а це вже третя репортажна книга з клубом — про Левка Лук'яненка та людей, які його знали.
Віра їздить Черніговом і збирає спогади про Левка Лук'яненка. Вона намагається витягнути пам'ять із тих, хто його застав. Це для нас Лук'яненко — дисидент, автор Акта проголошення незалежності, людина з підручника, а для когось він був диваком із сусіднього під'їзду. Ходив у вишиванці, говорив про Україну тоді, коли більшість не дуже розуміла, про що він взагалі говорить. Потім сів у тюрму на 15 років. Повернувся. І знову сів ще на 11.
Раптом виявляється, що не всі сусіди згадують його з теплом. Вони навіть не підтримують перейменування вулиці на його честь. Через нього біля будинку роками крутилися кадебісти, людей викликали на розмови, змушували стежити, писати пояснення, свідчити. Лук'яненко був для них не символом спротиву, а джерелом проблем, страху та зайвої уваги держави. Деякі сусіди й колишні колеги прагнуть його забути. Деякі досі осуджують, бо він боровся за Україну, а Україна, на їхню думку, нічого їм не дала.
Але найбільше для мене це історія про Надію Лук'яненко. Ми часто говоримо про людей, які сиділи в тюрмах за свої переконання. Значно рідше — про тих, хто чекав їх удома роками. Надія Никонівна пожертвувала своїм уявленням про щасливу сім'ю, не могла завести друзів, бо нікому не можна було довіряти.
Віра не будує пам'ятник. Вона збирає голоси, які не завжди зручні. Віра знаходить і колишнього кадебіста, який доклав руку до його справи. Знаходить людей, які підписували свідчення проти нього. І фактично досліджує те, як працює людська пам'ять і самовиправдання. Те, як чинило радянське суспільство з тими, хто загрожував радянській картинці ідеального життя. І те, як хід історії та переможці вирішують, хто ж урешті напише історію зі своєї перспективи та що тоді з цим робити переможеним.
«Ми перший трудовий колектив, до якого Лукʼяненко потрапив після завершення покарання за державний злочин. І ми маємо розкрити йому справжній стан справ, донести до нього правила соціалістичного співжиття. Можливо, Лукʼяненко, не маючи досі справи з офіційними органами, вважав, що лише вони стоять на сторожі закону й соціалістичного правопорядку, а простим людям до цього всього нема справи.
Отже, він помилявся. Це всього лише слуги народу, радянської влади, нашої держави та суспільства. Тому в повсякденному житті він буде постійно зіштовхуватися з вимогами суспільства в особі його рядових членів - де б він не працював, у якому би місті не жив. І що швидше він це засвоїть, то краще для нього самого»
Книга не відповідає на питання, ким був Лук'яненко. Вона показує, наскільки по-різному одну й ту саму людину можуть пам'ятати ті, хто жив поруч із нею. Водночас книга дуже захоплива — це ніби розслідування, яке ти проводиш разом із Вірою. Дуже надихнула мене повернутись до творення свого родинного дерева, щоб плекати пам'ять 🥺 | 256 |
