Терапія ручної роботи ✨

Ніжність - дивовижне переживання, що виникає до малих дітей, милих тварин, коханих, друзів, іноді і до себе. Чула слова, що любов - це бажання торкатися. Для мене це якраз про ніжність: бажання торкатися, бажання не нашкодити, визнання цінності та вразливості об'єкта, бажання зробити йому приємно. Ніжність проявляється у бажанні рухатись до, та при цьому бережно. Ніжність - про трепет, пієтет, особливі відчуття у грудях і животі, коли рука тягнеться, коли хочеться обіймати, гладити… Ніжність надзвичайно фізіологічна. При цьому реагує вона на когнітивно оброблені тригери: великі очі малюків, певні риси коханого, історія розказана другом… Ніжність для мене дуже про насолоду. Нефізичну таку, емоційну насолоду, що проявляється фізичними рухами. Втім буває таку ніжність проживати важко. Не всі це вміють, не всі собі дозволяють, не у всіх траплявся навіть такий досвід. Буває ніжність така невиносима, що проступають сльози. * Наскільки освоєна ніжність вами? * Чи буває складно її переживати? @handmade_psy

На відміну від сорому, провина пов'язана із якоюсь дією. Коли відчуваємо провину, то відчуваємо її за щось, а не через те, що сама я погана. Задача продуктивної провини - маякувати нам, що десь ми порушили чийсь кордон чи завдали комусь болю без потреби і природним імпульсом при провині є виправити це: принести вибачення чи якось компенсувати. Якщо ж така компенсація неможлива, або не допомагає, то маємо токсичну провину, коли людина відчуває себе винною попри все. Токсична провина часто нав’язана. Якщо довго бути поряд з людиною, що звинувачує, то можна і дійсно почати почуватися винуватою навіть там, де для цього немає підстав. Полегшення настає від екологічного контакту, в якому можна переживати себе прийнятою. Також важливо усвідомлювати нав'язані установки та травматичні досвіди, якими провина харчується. * Чи часто відчуваєте провину ви? * Чи піддається вона корекції через компенсацію? @handmade_psy

Коли у терапії виникає сором - я йому радію. Бо якщо у клієнта виник сором в моїй присутності, значить ми торкнулися чогось вразливого і такого, що відбувається прямо зараз між нами, а відтак його можно прямо зараз між нами і обробити і, якщо не зцілити, то точно полегшити. Сором переживається як бажання втекти, сховатися, зменшитися у розмірі, стати менш видимим. Людина часто червоніє, пітніє, часто відводить очі. Як і будь-яка емоція, сором буває продуктивним і токсичним. Продуктивний сором - спиняє нас від чогось, що є соціально неприйнятним. Тобто це наш кращий друг у побудові соціальної адекватності. Токсичний сором - це переживання себе поганим, коли людині соромно вже від того, що вона є і є собою. З токсичним соромом важко жити, адже він заважає стосункам, роботі, отриманню задоволення. На щастя, в терапії навіть токсичний сором можна обробити, буває не швидко, але точно є полегшення. * Як у вас із соромом? * Відчуваєте його? * Частіше продуктивний чи токсичний? @handmade_psy

Інтерес або цікавість - це дуже базова емоція. По суті вона проявляється у бажанні наблизитися до когось або до чогось. У гештальт-терапії ми часто говоримо про збудження, як про рушійну силу будь-якого процесу. Відтак якщо є збудження і воно носить не захисний характер - то це і буде інтерес, якщо говорити простими словами. Така емоція цікавості є надзвичайно цінною, бо без неї тухнуть стосунки, неможливі досягнення, ефективне навчання і творча реалізація, ускладнена насолода. Тому у терапії великий фокус я приділяю саме цьому - дослідженню і проявленню інтересу. Спорідненою емоцією є азарт - тобто бажання наблизитися, а також помірятися силами, поконтактувати і виявити що з цього вийде. Азарт неймовірно продуктивна, творча та насолодна емоція. Втім вона також несе і певні ризики. Як живе ваш інтерес та азарт сьогодні? * Відчуваєте їх? * До чого вони народжуються? @handmade_psy

Страх, на контрасті із довірою, якраз про нездатність віддатися, про тілесну й когнітивну мобілізацію перед обличчям конкретної загрози. Страх - необхідна емоція, що допомагає нашому виживанню і здатності захищатися, коли є необхідність. Втім, токсичний страх виникає тоді, коли загроза переживається реальною, але насправді такою не є. У роботі із цим чудово допомагає звірка з реальністю та опора на досвід інших. Страх слід відрізняти від тривоги, яка є або недиференційованим страхом, коли ніби і страшно, але невідомо чого, загрози не видно. З іншого боку тривога може бути також і зупиненим збудженням, але про це вже завтра :) Як ви взаємодієте зі страхом? * Чи цінуєте цю емоцію? * Чи вдається його стабілізовувати? @handmade_psy

Довіра - не зовсім емоція, це скоріше цілісний стан, відчуття у контакті з кимось чи з чимось. Втім, мені хочеться саме з нього почати наш адвент. Бо довіра є початком усього, що можливо побудувати між людьми, між групами чи між людиною і природою. Без довіри немає змоги рухатися далі. Саме тому і в індивідуальній, і в парній терапії перше на що звертаємо увагу - це чи є відчуття довіри. Довіра тілесно виражається у здатності розслабитися поряд, здатності ризикувати проявлятися і діяти, у здатності віддатися людині, процесу чи середовищу. Довіра - таке базове, таке опорне, таке кайфове відчуття. Довіра - це початок усього. * Як ви переживаєте довіру? * Чи достатньо присутня вона зараз у вашому житті чи відчутний її дефіцит? @handmade_psy

Емоції - це послання нашої психіки нам про наші потреби і поточні процеси. Про потреби - бо вони маякують нам, що ми насправді зараз хочемо. Про процеси - бо сигналізують, що зараз взагалі-то щось коїться. Доведено, що емоції виникають раніше думок, саме тому у психотерапії я часто питаю “Що ти зараз відчуваєш?” адже саме так можна експрес методом докопатися до того, що мозку ще не доступне. Думки звісно теж впливають на емоції, але уже на подальших етапах і цим можна вчитися управляти. Тож розуміння емоцій - не самоціль, а спосіб налагодити контакт із собою і середовищем і обрати подальші кроки у цій взаємодії. Емоції бувають базові - вони виникають спонтанно, на рівні реакцій. Бувають складні - такі собі коктейлі з кількох емоцій. А бувають когнітивно забарвлені - тоді це вже не емоції, а почуття, що ввібрали у себе якісь концепції. Всі емоції живуть у тілі, тож, дослухаючись до тіла, ми теж можемо краще усвідомити, яку емоцію ми зараз переживаємо. А переживати емоції важливо, бо якщо вони не усвідомлюються, то по-перше складніше задовольняти потреби та зчитувати середовище, а також тоді організм починає говорити через тіло і починає стукатися до нашої свідомості через психосоматичні симптоми. При цьому проживати важливо усі емоції: і приємні і неприємні. І цікаво, що буває так, що приємні емоції людям буває проживати навіть складніше. Наступні 24 дні до Різдва я поститиму коротенькі пости про різні емоції. Сподівано це дасть нам змогу завершити рік і підійти до нового початку у більшому контакті із собою та світом. Поділіться із друзями цим постом, щоб вони також встигли підписатися на канал і усвідомлювати емоції разом із нами @handmade_psy

Ура! Починаємо наш обіцяний адвент-календар емоцій ❄️ Говоритимемо про одну емоцію щодня. Запросіть у канал друзів, щоб ми разом рухалися до яскравішого та комфортнішого життя через усвідомлення себе. @handmade_psy

Читаю про любов. Надмірну. Таке буває. Бачила, як може боліти любов у клієнтів. Переживала сама. Якщо любов болить, а не живить, то варто пригледітися. Гарна книга. Класика. Від авторки, що любила надмірно тим, хто надмірно любить. Мудра й цілюща книга. Рекомендую тим, кому любов болить, а також тим, кому ще ні, для профілактики. Точно дам читати цю книгу свої доні за кілька років. @handmade_psy

Придумала зробити психологічний адвент-календар на тему емоцій. Тобто 24 пости про різні емоції. Одразу спойлер: базових емоцій так багато не існує :) Тому підемо і у не базові. Цікаво вам таке? Які б емоції хотілося розглянути?

Сьогодні дуже резонують оці слова екзистенційного психотерапевта. Росту у цій здатності. Як у вас? Згодні з такою точкою зору? @handmade_psy

💔 🥺 ❤️‍🩹 ЕМОЦІЙНО НЕДОСТУПНІ Емоційна недоступність - це захисна реакція від близькості. Це не вроджена риса і не тип особистості. Це патерн поведінки, який може бути тимчасовим (викликаним особливими осбставинами) чи хронічним, може проявлятися в окремих стосунках чи в усіх. Деякі прояви емоційної недоступності (хоча список не повний): 🤍 Складно говорити про свої почуття: людина обирає говорити про факти, події, раціоналізувати, жартувати, але не почувати. Якщо ж говорить про почуття - то часто обертає будь-які почуття у злість, бо зліть найповерхневіше із почуттів. Якщо почуття накривають - обирає вийти з контакту, пропадає, закривається, переводить тему, зникає на якийсь час 🤍 Складно слухати про почуття інших: зазвичай рідко питає про емоції іншого, а якщо і слухає - то недовго, відгукається сухо і однослівно і швидко втомлюється він почуттів інших, тож переводить тему чи дистанціюється 🤍 Почергово то дуже активний у спілкуванні, то раптово зникає 🤍 Ставить себе на перше місце і не дуже звертає увагу на почуття інших поряд із ним, або живе фантазіями про те, що він все робить вірно, а інші невідомо чого не задоволені 🤍 Уникає визначення статусу стосунків, часто тримає стосунки у секреті, не хоче просуватися на наступний етап стосунків, який передбачає більше зближення чи посвяти Якщо Ваші близькі емоційно недоступні - це може бути непросто і тоді необхідна опора на інші теплі і стабільні відносини: з друзями, з колегами, з психотерапевтом. Якщо такі риси хронічно проявляє Ваш романтичний партнер - варто замислитись, як Вам із цим, чи готові Ви так проживати решту цих стосунків, чи хотіли б винести це питання на обговорення. Якщо ж Ви помічаєте такі хронічні риси у себе - то добра новина у тому, що це точно можна дослідити у терапії і відкоригувати без насильства над собою. Якщо ж це не зробити - то якість стосунків страждатиме аж до їх можливого руйнування. Помічали такий патерн у собі та інших? @handmade_psy

Коли людина добре ставиться до себе, то і до інших вона також здатна ставитися краще. Парадоксально, але це так. Любов до себе не загрожує любові до іншого, любові до іншого заважає брак здатності бути в контакті. Якщо людина не в контакті з собою і відповідно жорстока до себе, їй неможливо бути в контакті з іншим і обирати бути не жорстоким у стосунках. При цьому, людина, яка відчуває і любить себе, звісно не буде задовольняти усі побажання інших. Але ж любов і не про це, а про цінність іншого, контакт із іншим, повагу і бережність до іншого, навіть у ситуаціях напруги. Взагалі є чудова фраза: особисті кордони - це та дистанція, на якій я можу любити і тебе і себе водночас. Вона чудово описую ту грань, яку ми щосесії намацуємо із клієнтами. Згодні чи виникає спротив чи питання? Вчора у ФБ завязалась палка дискусія на цю тему. Якщо що - пишіть у коменти, поговоримо 🙂 @handmade_psy

😭 💔 🫂 🚈 Їду в метро. Ридаю. Бо сталась важка подія. Сльози градом, у вухах навушники із першою подружківською допомогою. Зазвичай у метро так не ревуть, особливо тут, у Стокгольмі. Але мені було дуже треба. Помічаю краєчком погляду, що люди дивляться. Але мені байдуже. Я горюю. Раптом підходить красива шведка і починає мене гладити. Мовчки, але у цих погладжуваннях було суцільне тепло. Потім інша також демонструє підтримку посмішкою, поглядом і жестами. Пишу це бо це цінно, маленькі речі бувають дуже цінні. І дивовижно, що часом таку підтримку дають зовсім чужі люди. Натомість близькі можуть лишати наодинці із болем. Бувало у вас таке? Я сподіваюся колись стати такою невідомою підтримуючою жінкою для когось, кому буде непросто. На щастя моя робота часто саме про це. І я вдячна за тих жінок, що дали мені тепло й підтримку коли мені було невиносимо: хтось словом, хтось обіймами, хтось жестом. Це мистецтво людського тепла. Воно творить дива. ПС: І, так, терапевти теж плачуть. Найчуйніші із них - "зранені цілителі", що лікують своїми загоєними ранами. @handmade_psy

ОЧІКУВАННЯ і СПОДІВАННЯ 🦄 Очікування - я розраховую на щось від іншого. Тобто, якщо я це отримаю - я сприйму це як належне, а якщо я цього не отримаю я буду невдоволена. Таке очікування обгрунтоване, якщо є домовленість, що мені це дадуть і зазвичай це стається у обмін на щось. 🦄 Сподівання - я хочу чогось від іншого. Тобто, якщо я це отримаю - я буду рада, а якщо не отримаю - то засмучуся, але сприйму це спокійно, бо мені ж не були винні. Часто плутають сподівання з очікуваннями. І тоді виникає надмірне страждання, коли бажане не отримується. Або виникає злість чи почуття провини щодо тих, хто на щось сподівається, бо це сприймається як тиск. Обидві ці проблеми лікуються роботою із усвідомленням власних та чужих кордонів. Коли кордони здорові, то з'являється свобода вільно як проявляти, так і чути про сподівання без відчуття того, що хтось комусь щось винен. А там вже як складеться: або сподівання реалізуються або ні. І так і так можна жити, і жити щасливо, усім учасникам процесу. У Вас ставалися ситуації такої плутанини? @handmade_psy

Часто зустрічаюся з мішаниною між очікуваннями та сподіваннями. І через цю мішанину виникають конфлікти та душевний біль. Тож давайте прояснимо. ⬇️

Я не працюю з дітьми. Але я багато працюю з батьками. А відтак про дітей: 🛹 про стосунки з дітьми 🛹 про те, як діти формуються об нас 🛹 і про те як ми, дорослі, трансформуємось об наших дітей Недавно мій 12-річка висловив до нас, батьків, дуже глибокий і зворушливий запит: покажіть мені що є цікавого у реальному світі… Це сталося у контексті обговорення обмежень на екраночас. Він щиро страждав, бо не знав, чим ще себе розважити і спитав про це у нас не із протесту, а щиро, із глибини себе: «покажіть мені, що є цікавого в реальному світі» Мене це зворушило: • відчула сум, що я, виходить, іще цього розуміння йому не дала • і радість, що в нього такий прекрасний запит • і бажання на цей запит відповісти • i азарт відкривати світ разом із ним Що цікавого є в реальному світі? Чи варте це життя того, щоб його жити? Глибинне питання від дитини дорослим. І глибинне питання дорослих самим собі, а також іноді і терапевту? Як би ви відповіли дитині? Як відповідаєте на це собі? @handmade_psy

Останнім часом вичіпляю з поля багато цитат про любов. Вони наповнюють і надихають. Бо у 40 рочків вже хочеться гратися у зрілу дорослу любов - і давати саме таку, і отримувати. Любов, яка драйвить розвиток того, кого любить. Мені відгукається. Як вам? @handmade_psy

«Це все в твоїй голові» - амбівалентна фраза, яка одночасно може давати опору і може газлайтити. Опора у тому, що є надія: якщо це в сприйнятті, а не у реальності, значить можливо з цим справитись. А газлайтити вона може тому, що те, що щось «у голові» не робить його не реальним у плані переживань. Те, що «у голові» може реально боліти, реально обмежувати, реально лякати… Те, як працює ця фраза - дає опору чи газлайтить, залежить від двох речей: • Від того, чи людина вже побачена у реальності її болю • І від того, чи людина сприймає людину яка їй це говорить через призму довіри і добрих намірів до себе У терапії ми не лише безкінечно плачемо над травмами і установами, які «просто у чиїйсь голові». Ми також звіряємося з реальністю, помічаємо інші аспекти, і якщо клієнт обирає - то ризикує діяти по-новому… Але усе це можливе лише після того, як між нами сталася довіра, як сформувалася впевненість у моїх добрих намірах і після того, як людина відчуває себе достатньо побаченою у її болі. Все у твоїй голові, але воно від цього не менш болюче. Все у твоїй голові і я бачу тебе в цьому, я з тобою, я вірю, що ти справишся. Спробуєш? @handmade_psy

Сьогодні побачила цікаву скульптуру і вона наштовхнула на роздуми ⬇️