Стромата

Мамонт як мамонт (волохатий слоник, а не міфічний велетень) у сучасну культуру проник трохи більше двох століть тому – в 1799 році. А разом із мамонтом проникла "мамонтятина". Вже в 1800 році писали, що мерзле м'ясо поїдали білі ведмеді, вовки та собаки, незабаром заговорили про споживання людьми. Ці оповідки зібрані в книзі Маршала Ґарднера "A Journey to the Earth's Interior" (1920) і буквально помножені на сто. Автор згадує декілька прикладів поїдання мамонта корінними народами Півночі, після чого додає: "поїдання м’яса мамонта людьми відбувалося неодноразово, і, звичайно, серед ескімосів або жителів Сибіру можуть бути сотні випадків" [2]. Приклади, що їх зібрав Ґарднер часто згадують і сьогодні, тільки без уточнення. Маршал Ґарднер був автором "Теорії порожнистої Землі", згідно із якою під земною корою існує ще одна поверхня. По якій догори дриґом досі випасаються стада мамонтів. Обидві поверхні сполучаються між собою на полюсах, інколи мамонти потрапляють до нашого світу. Оскільки, на думку Ґарднера, всередині тепло, бідолашні, непристосовані до холодів мамонти замерзають в Арктиці. Для Ґарднера свіже м'ясо мамонта було не просто цікавинкою, а доказом того, що це сучасні тварини! Він стверджує, що навіть мамонта, підрихтоване опудало якого досі експонують в Санкт-Петербурзі, було подано на спеціальному бенкеті в 1901 році і високі гості оцінили смак "не гірше ніж яловичини". Ця історія настільки ж правдива як і те, що Земля порожниста. Того мамонт знайшли в 1901 році, до Санкт-Петербургу туша доїхала лише в 1902-му. Цікавий приклад від Ґарднера – бенкет мамонтятиною, влаштований Габріеле д'Аннунціо, популярним італійським літератором. Д'Аннунціо роздобув "через впливових друзів у Росії" шмат м'яса і приготував вечерю на п'ятьох осіб. Ніби як було смачним, дещо нагадувало м'ясо морської черепахи… Мине декілька десятиліть і в 1951 році, на цей раз в США, організовано бенкет із поїданням мамонта. На щастя рештки трапези збереглись і в 2006 році були перевірені ДНК-аналізом. Виявилось, що то була морська черепаха [3]. Всі оповіді, щоб люди їли мамонтятину і залишились задоволені є або вигадкою або фальсифікацією. Натомість існують свідчення палеонтологів, які стверджують, що намагались посмажити м'ясо мамонта. На сковорідці воно видозмінювалось у гидку смердючу рідину з адіпоціру – жиру, в який перетворюються м'язи при гнитті трупа в умовах малої кількості повітря. Також відомі спроби їсти сире м'ясо на камеру (див. зображення), що є не більш ніж способом продемонструвати "Ось то я!" [4]. Тому доводиться констатувати, що ніхто із сучасних людей не куштував мамонятини. А як же відчайдуха на відео і йому подібні? І вони не куштували. Вони куштували не мамонтятину, а протухлу мамонтятину. Якщо знайдете на березі дохлого смердючого осетра і з'їсте від нього шматок – це ж не підстава стверджувати "Я куштував осетрину!" Так і в цьому випадку. Факт – деякі люди з якогось дива куштували тухлу мамонтятину. А яким був на смак справжній мамонт – про це вже ніхто не дізнається. ________ Джерела натхнення: 1) Stupak & al. (2022) Archaeozoological Analysis of Animal Remains from the Mesolithic Site of Kukrek Culture Igren 8 (Ukraine). IANSA, Vol. XIII, Is. 1, p. 6. 2) Gardner M.B. (1920) A Journey to the Earth's Interior. Illinois, Aurora, p. 242. 3) https://www.theatlantic.com/science/archive/2016/02/woolly-mammoth-sloth-turtle-explorers-club/459912/ 4) Arzyutov D.V. (2019) Environmental encounters: Woolly mammoth, indigenous communities and metropolitan scientists in the Soviet Arctic. Polar Record, Vol. 55 (3), p. 146. Скриншот фільми Genesis 2.0. Знайшов москальською на ютубі, в подробиці не вдивлявся, побіжний перегляд не зацікавив

У російському Міністерстві вбивств заявили, що причиною від'ємного злету літака в Єйську стало потрапляння в двигун птахів. Ніби як знайшли двох "чайок". Принагідно нагадаю, що москальське слово "чайка" в українській мові відповідає птаху з назвою "мартин". Птах, що його в Україні називають "чайка" на Росії має назву "чібіс". На фото вихованці спецлабораторій ЗСУ - чайка і мартин крокують на бойове чергування.

Система освіти сформована людьми, які "монополізували істину", тому ні в школі ні в університеті не навчають важливій навичці: Будь обачний із запозиченими поняттями! Ми з легкістю використовуємо слова на власний розсуд, не переймаючись, що дехто в них вкладає інший зміст та ще й має на це більше підстав. Для прикладу нещодавній випадок на полігоні в Білгородській області. Андрєй Лапін, пiдпoлкoвник-кaцaп виступав перед солдатнею і заговорив про "священну війну". Таке словосполучення може бути використане в патріотичних промовах, але як прикраса. Для більш серйозного сприйняття "священна війна" повинна мати релігійне підґрунтя. До того ж оратор та слухачі мають бути однієї віри. На полігоні склалось інакше, в присутніх мусульман виникли заперечення. Підполковник виявився не готовий дискутувати і договорився до того, що назвав Аллаха боягузом. Ще один цікавий висновок, адже цим самим Лапін визнав реальність існування Аллаха (для того щоб БУТИ боягузом або хоробрим необхідно БУТИ). Ображені таджики при першій нагоді застрелили Лапіна, а разом із ним скількись-там солдат. Дані про вбитих різняться, в будь-якому варіанті знищено не менше взводу)))) І ще купа поранених, щоб їх пранці з'їли)))) Якби Лапін використовував релігійні поняття, які чужі ісламу (наприклад говорив про "святую Русь" або навіть "кармічний обов'язок"), таджики стояли б смирно і далі мріяли про заробітки на війні. Лапін невдало використав ЇХНЄ поняття. Добре, що в даному випадку конфлікт закінчився скороченням окупаційної армії, бо ж помилка Лапіна доволі розповсюджена. Ми тягаємо поняття звідки заманеться, геть не замислюючись над тим, які сенси в нього вкладено. Сучасні атеїсти та християни говорять про "карму". Атеїсти "бісяться", "духовно зростають", "знаходять душевний спокій" і, врешті-решт, "відходять у вічність". Віряни різних релігій називають свої учення "наукою". Православні вказують на "антимікробну дію" дзвонів та носять "обереги". Адепти деяких сучасних культів вважають, що "відроджують язичництво", не переймаючись, що слово "язичництво" може мати чітке визначення лише для християн. Сподіваюсь, що РПЦ канонізує "новомученіка Лапіна" і надрукує мільярд іконок. Можна буде роздавати всім як нагадування: Будь обачний із запозиченими поняттями!

Владімір Гундяєв (більш відомий під псевдонімом "патріарх Кіріл") пообіцяв чмобікам*, щоб вони йшли сміливо воювати, мовляв, за це будуть в Царстві Божому. При цьому посилався на якесь "священне писання". Що воно за текст – біс його знає, очевидно, що не Біблія. Пообіцяти воїнам посмертні блага – ідея не нова. Тільки відповіді патріархів були різні. Тисячу з лишнім років тому Ромейською імперією (більш відомою як Візантія) правив імператор Никифір Фока. На початку владарювання на нього покладали надії як мудрого правителя, але незабаром виявили що то хуйло. За згадками сучасників, Никифір був любителем розкоші і водночас лицемірно смиренним, жорстоким, пихатим брехуном. Скоріш за все віроломство Никифора призвело до загибелі його союзника – київського князя Святослава. Никифір усіляко насміхався над правителями Західної Європи, принижував їхніх послів, хоч усередині його держави справи були гірше нікуди. Імператор дедалі більше боявся власного народу тож перетворив один із палаців в укріплений замок, де сподівався пересидіти небезпеку. Імператор намагався замінити вирішення внутрішніх проблем через загарбницькі війни. Щоб якось підбадьорити військо, він звернувся до патріарха, мовляв, пообіцяй спасіння душі тим, хто загинув на війні. Однак помилився на тисячу років. Не народився ще Володя Гундяєв! Константинопольським патріархом був Поліевкт, який категорично відмовив та ще й нагадав – воїн, який убив ворога впродовж трьох років не допускається до причастя. Завершення правління Никифора Фоки було безславним. Якось в його спальню таємно проник племінник Іоан Цимісхій, який "схопив імператора за бороду та безжально скубав за неї, а змовники так жорстоко били його руків'ями мечів по щоках, що зуби розхитались і стали випадати із щелеп. Коли вони вдовольнились знущаннями над Никифором, Іоан штовхнув його ногою в груди, змахнув мечем та розсік череп надвоє". ____ * чмобік – частково мобілізований. Жодної "мови ненависті" на сторінках Фейсбуку ___ Джерело натхнення: промова проф. О.П. Лєбєдєва 1 жовтня 1886 року "Царствование византийского императора Никифора Фоки в церковно-историческом отношении (963–969 гг.)" і трохи Вікіпедії