Стромата

👋 Запрошую в четвер на он-лайн зустріч зі мною та письменницею Дарією Піскозуб. Будемо розмовляти про драконів. Подробиці за посиланням наприкінці, а поки що роздуми на тему – чому нам подобаються саме літаючі дракони? Як здибаєте вівцю чи козу, то погляньте їй в очі і зауважте незвичайну будову зіниць – не круглі (як у людей), не вертикальні (як у котів), а горизонтальні. З такими очима зручно оглядати краєвид перед собою, а не дивитися вгору. Вівці, кози, антилопи, олені та ще багато інших тварин не цікавляться спогляданням неба. Люди інакші, вони полюбляють вдивлятись у небеса. Вираз "ніколи вгору глянути" означає крайню межу зайнятості. Ще люди проявляють інтерес до всього, що летить у високості. Навіть якщо це здійнятий вітром брудний поліетиленовий пакет і той поглядом проведемо і подумаємо: "Красиво летить…". А якщо це метелик, зграя птахів, повітряна куля чи літак, то тим паче. Хоча здавалось би чого витрішки продавати – невже ніколи літаків не бачили? Коли ж у небесах не видно нічого окрім хмар, то починаємо в них вдивлятись в пошуках знайомих обрисів. Вчені кажуть: "То парейдолія – бачення образів у беззмістовних об'єктах". Так, але парейдолією можна розважатись з будь чим – кавовою гущею, візерунком сукні чи розлитим на пісок пивом. Чому більшість людей обирає хмари? Тому що нам цікаві об'єкти в небесах. Здатність до польоту – рідкісна властивість у світі тварин. Водне середовище, в якому за прадавніх часів з'явилося життя, для багатьох істот залишається домівкою. Чимало видів опанували суходіл і лише дехто зумів здійнятись у повітря. Якщо не приймати до уваги "польотів" згори вниз, майже без можливості керування, то впевнено в повітрі почуваються лише комахи, птахи, кажани та вимерлі птерозаври. Комахи тепер маленькі, їх видно лише зблизька. Для спостереження птахів також частенько потрібен бінокль. Кажани літають переважно в темряві. Птерозаври перевелись. Тож не дивно, що люди приймають на себе місію заповнення повітряного простору, запускаючи вгору кульки, кулі, повітряних зміїв, кільця диму і самих себе. А коли ж беруться за вигадування, то примушують літати геть усе: мітли, килими, автомобілі, будинки і, звісно, тварин. Байдуже, що навіть мультиварка має кращі аеродинамічні властивості, ніж дракон із крильцями – ці ящери міцно увійшли в сучасні міфи. До зустрічі в четвер! https://www.facebook.com/events/441527521657386?ref=newsfeed

Коментар 2 на пташину тему подкасту Пороблено Де зимують ластівки? У подкасті згадано що, згідно із народними уявленнями в деяких регіонах України, ластівки зимують під водою, зокрема в колодязях. Цікаво скільки в цьому народної творчості, а скільки книжної? Хто перший подав ідею – народ, а вчені підхопили, чи навпаки – із поважних трактатів перейшло в народ? Або й взагалі від народних вірувань шведів перейшло в науку, а звідтіль до українських міфів. Ще 2500 років тому грецький поет Анакреонт у вірші згадує щорічний переліт ластівок вздовж Нілу вглиб Африки. Достатньо було прийняти цю гіпотезу, згодом підтвердити та й потому. Аж ні, дискусії щодо зимового місцеперебування птахів (особливо ластівок) точились впродовж віків. У роботах Аристотеля наявні твердження як про переліт птахів так і про зимівлю у розщелинах та дуплах дерев. У Середньовіччі авторитет Аристотеля був вагомим, подібних поглядів притримувались освічені люди. Зокрема відомий німецький філософ Альберт Великий, автор деяких робіт із природознавства. Він визнавав відліт за більшістю птахів, але гадав, що одуд впадає в сплячку. Сплячка замість перельоту – не така вже й велика помилка, далі буде гірше. У XVI столітті архієпископ Упсальський Олаф Магнус пише, що ластівки зиму проводять під водою і рибалки частенько дістають сіті повні ластівок. Допускаю, що вигадав це не сам, а почув народні оповіді. Через сто років відомий польський астроном Ян Гевелій по дорученню Лондонського королівського товариства перевірив інформацію і… підтвердив її! Подейкують, що мало місце ігнорування наукових чеснот. Перевірку гіпотези довірили не натуралісту, а астроному. Ян Гевелій, буцімто, сприйняв це як сигнал – потрібна не перевірка, а саме підтвердження. Що він і зробив. У європейській науці на пару століть встановилась думка про підводну зимівлю ластівок. В неї повірили не всі, але чимало хто, зокрема Карл Лінней. Були й більш екзотичні гіпотези. У 1684 році анонімний автор (ймовірно отець Чарльз Мортон) публікує трактат, в якому роз'яснено як ластівки відлітають на… Місяць. Втім, основна дискусія точилась довколо трьох припущень: деякі птахи взимку відлітають в теплі краї; деякі птахи впадають в сплячку; деякі птахи зимують під водою. У середині XVIII століття любитель птахів Йоган Лоенард Фріш провів експеримент, який спростував гіпотезу підводної зимівлі – прив'язав ластівкам на лапки нитки, забарвлені фарбою, яка не витримує тривалого перебування під водою. Наступного року ластівки повернулись, нитки зберегли колір. Пізніше, з появою кільцювання птахів, вдалось підтвердити, що птахи справді здатні щороку здійснювати тривалі подорожі довжиною в тисячі і навіть десятки тисяч кілометрів. Щоправда, навіть у ХХ столітті дехто продовжував вірити в підводну зимівлю ластівок, зокрема основоположник сучасної шведської літератури Август Стріндберґ. Хоча, як на мій смак, версія про зимівлю на Місяці значно цікавіше) _ Джерела натхнення: подкаст Пороблено Tim Birkhead (2008) The wisdom of birds. An illustrated history of ornithology.

Маю думку, що віщування за поведінкою птахів найбільш давній спосіб передбачити майбутнє. Ба більше, впродовж мільйонів років воно дійсно спрацьовувало! Перенесемось на 20-30 мільйонолітть у минуле, коли наші далекі предки ще лазили по верховіттю джунглів. Кругом зелень, видимість так собі. Повітря в лісі застигле, запахи притлумлені ароматами квітів, плодів та решток. Щоб не прогавити наближення хижака доводилось покладатись зокрема на спів птахів. У них зір краще, слух чудовий, вороги у мавп і птахів часто спільні. Предки нашорошували вуха – птахи співають, от і добре. Нас досі заспокоює спів птахів. Хоча що в тих піснях? Якщо перекласти на людську мову, то зміст приблизно такий: "Агов, недоумки, це моя територія, всі самки тут мої, затямте, шмаровози!". А ми слухаємо і милуємось – як же щебече, птаха! На якомусь відтинку нашої історії стались кліматичні зміни і перед жителями околиць африканського лісу постав вибір – рушати в глиб пущі і вступати в конкуренцію із предками шимпанзе і горил чи пристосовуватися до життя в нових умовах, себто в савані. Наші предки вибрали другу стезю. Ц савані також варто оглядатись на поведінку птахів. Птахи тривожаться – то й ти пильнуй. Згодом з'явилась ще одна причина спостерігати за птахами. Пращурам спершу довелося сутужно, в савані рослиноїдному примату важко прогодуватися. Свідченням є приклад парантропів – наших родичів, одначе не предків (такі собі двоюрідні пра-пра-прадідусі). Вони були вегетаріанцями і так протрималися декілька мільйоноліть, аж поки їх природний добір на жужіль звів. Що ж до наших пращурів – австралопітеків, то вони також деякий час трималися на рослинних харчах та згодом живіт до спини прилип і 3-2 мільйоноліття тому вони регулярно споживали м'ясо [8]. Довкола чимало вправних хижаків тож австралопітеки шукали те, що іншим не по зубам – туші мертвих товстошкірих тварин – слонів та носорогів. Як поміж обширів савани знайти тушу, приймаючи до уваги, що нюх у приматів заслабкий? Спостерігайте за польотом птахів, пильнуйте куди летять грифи та стерв'ятники і буде вам щастя. Цей прогноз майбутнього (майбутнього обіду) виправдовував себе впродовж декількох мільйонів років. Тож не дивно, що навіть з появою цивілізації прадавня звичка нікуди не зникла. Люди і далі вважали, що "Щасен і благословен, хто, знаючи, що тут й до чого, Трудиться, перед богами безсмертними чистий, безвинний, Стежить за летом птахів і міри не переступає" [9] ______ Джерела натхнення Подкаст "Пороблено" https://www.youtube.com/watch?v=njBIK_DviZc&ab_channel=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BE 1. Гомер "Іліада". І, 69-70. Переклад Бориса Тена 2. Діодор Сицілійський "Історична бібліотека", Кн.ІІ, Гл. 29; Кн. V, Гл.31; Кн. VІІІ, Гл.5; Кн. ХVІІ, Гл.98. 3. Плутарх "Порівняльні життєписи. Фабій Максім", 19 4. Дідахе, Гл.3 5. Чоссер Дж. "Кентерберійські оповідання". Х, 605. 6. Крман Д. Подорожній щоденник (Itinerarium 1708 — 1709). 7. https://zbruc.eu/node/61475 8. Henry A.G. (2016). Evolution of the human diet. Ernaehrungs Umschau international, 6. p. 134. 9. Гесіод "Роботи та дні", 826-829

З інтересом прослухав подкаст Пороблено про птахів, виникло декілька коментарів, які опублікую тут Коментар 1. Передбачення майбутнього Сумніваюсь, що знайдеться хоча б один народ, який не мав певних прикмет щодо птахів. Віщування по птахах важило чи не більше ніж нині прогнози аналітиків. А чом би й ні? Врешті решт, віщування інколи збуваються, нехай навіть і випадково. Тоді як аналітика… Перенесіться в спогадах на якихсь 5 років тому і згадайте, що казали високочолі аналітики про 2019-2024 роки. Чи багато збулось? Навіть провали прогнозів виправдовують через птахів, то, мовляв, чорні лебеді прилетіли. На світанку європейської цивілізації, в Середземномор'ї птахам приділяли чимало уваги. Ще в Іліаді "Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший, відав усе прозорливий – що є, що було і що буде" [1]. В "Історичній бібліотеці" – основній праці Діодора Сицілійського неодноразово згадані передбачення з польоту птахів у різних закутках античного світу, про їхню роль у заснуванні Риму та пораненні Олександра Македонського [2]. Трактування польоту птахів були достатньою підставою, щоб римський воєначальник Фабій Максим відмовився вести війська на штурм міста [3]. Християнство від самого початку протистояло цим віщуванням. У "Дідахе", тексті, написаному на порубіжжі 1-2 століть від Різдва Христового написано: " Не пророкуй за пташиним летом" [4]. Марно. Мине 1200 літ, а цю ж заборону буде повторювати панотець у Кентерберійських оповіданнях [5]. Ще через чотириста років шведські війська намагатимуться передбачити результат Полтавської битви за польотом і голосом грайвороння [6]. Не цураються віщувань і в наші дні. 26 січня 2014 року Папа Франциск помолився за мир в Україні і випустив двох білих голубів, на яких напав мартин і ворона. Замість того щоб дружньо насрати на Франциску на пілеолус (шапочку), птахи почали чубитись, що дало підставу для спроб передбачити майбутнє України [7]. Ну, а приклади про кування зозулі, "накаркання" лиха вороною і подібні побудові віщування ви й без мене зустрінете. Віщування по птахах було є і залишається у вжитку. Чому воно таке тривке? Читайте в наступному пості 👉

Зазвичай коли американці вигадують імена совітських людей, то фантазія обмежується "Алєксєй" або "Іван". Та інколи йдуть трохи далі, як у статті про відновлення мамута, опублікованому в MIT's Technology Review на 1 квітня 1984 року. Повідомляється, що живі яйцеклітини мамутихи отримав доктор Свербигуз Никифорович Ясмілов. Вочевидь авторка жартівливої статті підглядала до творів Гоголя де є і кум Свербигуз і Іван Никифорович. Тільки не зрозуміла, що Свербигуз то прізвисько, а не ім'я. У справі відновлення мамута доктору Свербигузу допомагав американський вчений Джеймс Крік (натяк на гібрид відомих біологів Френсіса Кріка та Джеймса Уотсона). Жарти жартами, а чимало американців повірило. Незабаром "новину" опублікувало 350 видань в різних штатах США. Джерело копії статті: https://hoaxes.org/af_database/permalink/retrobreeding_the_woolly_mammoth

🐸 Знайомий попросив трохи цікавих фактів про амфібій. Мій перелік вийшов занадто жабоцентричний. Якось виправлюсь і іншим разом напишу про хвостатих амфібій та червʼяг. Поки що моя пропозиція пʼятірки дивугідних жаб

ЗСУ "привітали" ворогів із "23 фєвраля" і збили ще один А-50. Пропагандони відреагували - тепер на болотах не "бавовна", а "комиш" горить. Нагадаю, що справжній комиш (в українській є таке слово) - невелика рослинка з родини осокових. Те що називають комишами зазвичай або очерет або рогіз. Фото моє. Сумська область @"Вакалівщина" Літня біологічна школа, 2020 рік

❓Коли на території України🇺🇦 вперше з'явились: білка виноградний равлик🐌 рапана🐚 тарган🪳 пацюк сірий🐀 читайте в моїй статті на сайті Куншт👉 https://kunsht.com.ua/articles/koly-na-terytoriyi-ukrayiny-vpershe-pobachyly-bilku-tarhana-chy-koloradskoho-zuka

Команда WAS запропонувала зробити відео на тему яку я сам уникаю - динозаври🦖 Не шкодую. Якщо не брати до уваги заголовок🥴, то мені сподобався результат👉 https://www.youtube.com/watch?v=7OlAwaiCwO8&ab_channel=WAS%3A%D0%9F%D0%BE%D0%BF%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F

⛏ Українські палеонтологи🇺🇦 у співпраці із французькими🇫🇷 та канадськими🇨🇦 колегами описали новий вид нільського окуня - Lates odessanus, що плавав 6 мільйоноліть тому там, де нині стоїть Одеса. Цього разу обійшлось без політики. Бо ж з викопними нільськими окунями всяке траплялось🐟 🌍Наприклад в Африці в 1930-1950х роках тривала суперечка: треба в озері Вікторія нільський окунь чи не треба? На той час основними об'єктами рибальства в озері були гаплохроміси – рибки дуже цікаві акваріумістам та еволюційним біологам, але геть непоказних розмірів. Тому дехто закликав: "Давайте в озеро Вікторія запустимо нільських окунів, будемо їх ловити, багатіти і горя не знати!" Інші казали: "Ви з глузду здвинулись? Нільський окунь вижере гаплохромісів, а вони ж такі красиві, такі цікаві!" Дискусія точилась не між рибалками та акваріумістами, а між представниками місцевої колоніальної влади і точилась всерйоз. Роберт Прінґл, дослідник історії нільського окуня у Вікторії, описує процес як політичне протистояння, а не звичайну дискусію між науковцями та рибалками. І в цій політизованій історії знайшлось місце палеонтології. Керівники Департаменту мисливства та рибальства Уганди тицяли на палеонтологічні знахідки решток нільського окуня поблизу озера Вікторія. Мовляв, якихсь 5-10 мільйоноліть тому вони тут плавали і гріха не буде зараз запустити. Фінал суперечки простий. Хтось таки запустив нільського окуня в озеро і тепер він дає добрячого хлосту гаплохромісам. 💙💛В Україні все спокійніше (хоч у чомусь!). Нільські окуні в минулому були доволі розповсюджені по околицях стародавнього океану Тетіс (сучасне Середземномор'я) і моря Паратетіс (сучасні Чорне, Азовське і Каспійське моря). Було декілька нині вимерлих видів. Один із них, як показано в новому досліджені, плавав у наших краях. На відміну від стародавнього африканського родича його в політику не залучають. Принаймні поки що. Частина українців вже виграла війну і активно занурена в політичну боротьбу. Мо' хтось знайде як кістками доісторичного окуня опонентів побивати? Джерела натхнення: Kovalchuk O. & al. (2024) A new species of Lates (Perciformes, Latidae) from the Late Miocene of Ukraine and notes on the latest records of lates perches in the Eastern Paratethys Pringle R.M. (2009) The Origins of the Nile Perch in Lake Victoria

Написані тексти добре, так, що при бажанні можна віднайти схожість, навіть якщо прогноз для людини перенести на кішку. Але це не більш ніж самонавіювання. Підхід нумерологів зіткано із додавання чисел дати, місяця та року і це породжує чимало запитань без відповідей. 1) Запитання перше – як рахувати рік? Розпочався 2024 рік від Різдва Христового. Цей підрахунок є умовністю, даниною сталій традиції. У Біблії немає жодної згадки про роки життя Ісуса, ні про рік народження, ні року смерті (не згадано навіть загальновідомі "33 роки" – це не більш ніж опосередкований розрахунок). Літочислення від Різдва Христового запропоновано Діонісієм Малим, коли від Різдва Христового минуло більш ніж 500 років. У розрахунках Діонісій опирався на відомості про роки правління римських імператорів, але не врахував, що Август перші чотири роки правив під іменем Октавіан. Таким чином Діонісій помилився у розрахунках на 4-5 роки, але дивним чином ця помилка не вплинула на алгоритми нумерологів. До того ж не зрозуміло, чому для передбачення долі важливе саме це літочислення, а не, скажімо, візантійське, згідно з яким за вікном 7532-й рік. Або чим погане іудейське літочислення, згідно з яким нині 5784-й рік? Або мусульманський 1445-й рік. 2) Запитання друге – як рахувати місяць? Чи не чудно, що грудень в багатьох мовах December, тобто десятий місяць ("дека" – означає десять). А листопад – November від латинського слова novem – дев'ять. October від octo – вісім. September - від septem – сім. Спершу римляни розпочинали новоліття в березні, відповідно грудень був десятим місяцем, а вересень сьомим. Чому підрахунок грудня як 12 місяця важливий для нумерологічного прогнозу, а як десятого – помилковий? Не знаєте? І ніхто не знає. 3) Запитання третє – як рахувати дні. Чомусь нумерологи послуговуються "новим стилем". Приймемо це як факт, та є ще одне запитання. Як рахувати дні після 28 лютого та 30 серпня? Мабуть зауважували, що тривалість місяців із 30 і 31 дня чергуються, окрім липня і серпня. Серпню додано один день, та не для того, щоб літо довше тривало. Спершу римляни послуговувались календарем в якому місяці чітко чергувались: липень – 31 день, серпень – 30, вересень – 31, жовтень – 30, листопад – 31, грудень – 30, січень – 31. Так, так в грудні було 30 днів. Тоді ж у лютому було 29 днів, у високосні роки 30 – взагалі краса! Та треба ж було липень назвати іменем Юлія Цезаря "юлієм" (звідсіль англійське July). Коли ж вирішили серпень назвати іменем наступного правителя - імператора Августа, то виявили прикрість – Август коротше Юлія. Тому в лютого забрали один день, докинули серпню і змістили порядок чергування 30 та 31 денних місяців. Жодної магії в цьому немає, виключно підлещування до імператора. Як би не це, то 1 вересня мало бути 2 вересня, а 31 грудня – 1 січня. І знову "диво" – дана обставина жодним чином не вплинула на точність нумерології. Отож, як бажаєте, а я про майбутнє скоріше буду радитись зі своєю кішкою, ніж із нумерологами. Наразі вона муркоче. Добрий знак.

😼Початок нового року – традиційний час підвищеної активності різноманітних "торгівців віщуваннями" – астрологів, тарологів та інших херомантів. Впродовж останніх тижнів мені вже декілька разів потрапляли на очі згадки про нумерологію, так що навіть зацікавився: а що ж воно таке? Спершу випробував на тваринах, а саме на своїй кішці. Зайшов на он-лайн калькулятор і ввів її день народження, так ніби то людина. Читаю результат… Батечку рідний, так це ж про мою Джавеліну всю правду сказали: "дуже любить життя, вміє отримувати задоволення від всього, що з нею відбувається" "не лестить оточуючим, ніколи не переживає про те, що хтось подумає про неї" "дуже принципова, якщо вона щось вирішила для себе, змусити їх змінити свою точку зору просто неможливо. При цьому різні маніпулятивні дії вони розглядає як особисту образу" То, може… того… нумерологія працює? Ні! Подробиці нижче 👇

👨‍🎨Художник створив гарпію за допомогою компонентів скелету людини🧍, курки 🐓і декількох невідомих науці патологій🧟‍♂️. Саме на курку, а не аби якого іншого птаха, вказує форма груднини та великий міжп'ясний відросток карпометакарпусу (див. малюнок в пості вище☝️). Хто вважає, що подібна істота могла існувати, той бажає примножити в світі страждання🙀. Горопашне створіння не здатне літати, а ходити спроможне хіба що під себе. Увагу глядача привертає поєднання рук і крил, ноги залишаються непоміченими – є пара, то і добре, якось пошкандибає👣. Насправді в ногах основна біда гарпії. Їх змальовано знову із курки і поділено на три довгих відділи – стегно, гомілку і цівку. Водночас автор спробував відтворити пропорції людської ноги, яка має лише два видовжених відділи: стегно та гомілку. Трискладова кінцівка в пропорціях двоскладової неодмінно супроводжується скорочення довжини якогось із відділів. Чомусь творець вирішив зменшити гомілку – найдовша кістка пташиної ноги стала найбільш короткою в нозі гарпії. З іншого боку – це все дрібниці. Звестись на ноги гарпія спроможна лише один раз, після чого шийки стегнових кіток зламаються під вагою власного тіла. 🚶Прямоходіння зумовлює велике навантаження тулуба на стегнові кістки. Тому в людей шийка стегна орієнтована до загальної довжини кістки під іншим кутом, ніж решти тварин. У гарпії тулуб людський, а стегно куряче, тож про піші прогулянки їй можна не мріяти. Як і про політ. Вочевидь гарпія важить чимало, якщо пускати її в небеса, то на потужних крилах. Натомість їй дано тендітні кістки (особливо ліктьову), що надломляться з першими помахами крил🪽. У такій конструкції чи не єдиним проявом милосердя творця є здатність монстра без особливих зусиль здійснити самогубство. Достатньо зігнутись і за пару годин буде кінець поневірянням. Груднина гарпії цілком куряча – масивна, загострена. Кому доводилось на кухні поратися коло цілої курки, той знає яка в них міцна і не гнучка спина. Курам немає ні потреби ні можливості згинатись в попереку, вони можуть спокійно порпатись по подвір'ю, без жодного ризику. У гарпії ситуації інакше, в неї гнучкий людський поперек. Коли їй остогидне життя (запевняю, це буде за малим часом), достатньо зігнутись і груднина розітне внутрішні органи. До речі, в більшості птахів задній край груднини широкий, з такою кісткою гарпія могла б потихеньку-помаленьку згинатись. Однак потяг Хадспета до анатомії курей не залишив потворі шансів🤷🏼‍♂️

🧌Основним прийомом створення монстрів є поєднання компонентів декількох справжніх істот. Цим простим методом не гребують навіть автори із світовим ім'ям, як, наприклад, Ерік Хадспет – автор книги "Воскреситель" де наведено "анатомічні" малюнки десятків химерних істот. Якщо я правильно зрозумів задум автора, книгу слід оцінювати із позицій мистецтвознавства, а не зоології. Однак тисячі відгуків читачів вказують, що в їхньому сприйнятті книга "Воскреситель" є науково обґрунтованим описом анатомії міфічних почвар. Чом би й ні, спробуймо поглянути такого боку і переконаймось наскільки стражденна доля могла б очікувати химер. Обмежимось прикладом скелету гарпії. Для цього не обов'язково купувати книгу, його зображено на обкладинці, тож достатньо знайти книгу на сайті інтернет-магазину. Щоб не порушувати авторське право, я намалював гарпію наново, зберігши усі "конструкторські рішення" Хадспета. Продовження нижче 👇

Шановні відвідувачі, внаслідок відсутності державного фінансування на оплату комунальних послуг, в Музеї відсутнє опалення. В наших експозиційних залах температура ледь сягає 12 градусів. Будь ласка, врахуйте цей факт при відвідуванні музею і залишайтеся у верхньому одязі. Але габаритні сумки, як і завжди, просимо Вас здавати до гардеробу. Якщо маєте змогу і бажаєте допомогти нам зібрати кошти на опалення, це можна зробити переказавши будь-яку зручну для Вас суму на наш благодійний рахунок: UA708201720313201001301009806 Код ЄДРПО 19020229 Повна назва установи: Національний науково-природничий музей Національної академії наук України Скорочено: ННПМ НАН України Будь ласка, вказуйте призначення платежу " благодійна допомога музею. опалення" Маленьких донатів не буває, кожна гривня важлива для нас. Дякуємо за розуміння та підтримку, Ваш Природничий ❤️ ❄️

Я не знав відповіді, сказав, що в ХІХ столітті ще до заснування музею хтось привіз, а хто не відомо. Дійсно, часто імена авторів знахідок залишаються невідомими. Однак, не в цьому випадку. Достатньо було поглянути на табличку і дізнатись, що кістки було зібрано в 1884 році Бенедиктом Дибовським – відомим польським зоологом, якого кɑцɑпи заслали на Північ за участь в Польському повстанні. Спершу засудили до страти, потім під тиском європейських науковців замінили страту на заслання. У 1884 році Бенедикт переїхав до Львову, привізши із собою чимало північних цікавинок, в тому числі кістки Стеллерової корови, з яких в подальшому змонтували скелети в Львові, Києві та Харкові. Походження черепа в Одесі ніби як залишається загадкою. Заглянувши до інвентарної книги палеонтологічного відділу, дізнався, що: ✍️ Скелет Стеллерової корови записано під номером 1 ✍️ У 1954 році його передано із зоологічного музею Львівського університету в рамках обміну експонатами ✍️ Скелет змонтовано в 1966 році ⚠️ Тож як будете слухати підкаст – прийміть до уваги поправку https://www.pravda.com.ua/podcasts/6452744ecd398/2023/11/7/7427635/ А як будете в музеї – не беріть приклад з мене, звертайте увагу таблички. А ще зверніть увагу на пальці Стеллерової корови. Їх немає і ніколи не було, ці тварини жили без пальців

🏛️Відвідувачів музею можна поділити на три категорії. 1) Не читають табличок, а коли діти вказують на череп волохатого носорога і запитують: "Що це?", відповідають: "Динозавр"🦖 2) Читають таблички, але невідомо нащо. Та щей дітям в голос читають: "Ор-до-вик. От, бачиш, то ордовик". 🙊 3) Уважно читають та ще й роблять зауваження музею (за які ми вдячні, враховуємо, і працюємо над виправленням)👀 Хотів би сказати, що я в третій групі, але виявився в першій🫣 __ Нещодавно пройшлися по Національному науково-природничому музею із журналістом Дмитром Сімоновим, розмовляючи про цікавинки в експозиції. Пан Дмитро задав запитання: Звідки в музеї скелет Стеллерової корови? Вперше цих морських ссавців помітили кɑцɑпcкi "покорітєлі Сєвєра" в 1741 році. І до 1764 року всіх їх зжерли. На сьогодні в музеях світу наявно лише 27 скелетів стеллерової корови. Із них чотири в Україні: два в Києві, по одному в Львові і Харкові. І ще в Одесі збергіається череп. Запитання – звідкіля в нас такий раритет цілком слушне.

Читайте коментар над відео

Нічого незвичного – просто ранок в столичному садочку 🦌 ㅤ Надіслати новину @novosti_kieva_bot 👉 ПІДПИСАТИСЯ

Якщо також бачили новину про “оленя” в Києві, то не правда. На відео лань. Різниця суттєва для розуміння як воно в Київ забігло. Лані в Україну завезені штучно, часом утримують як “паркового звірка”. Скоріш за все тварина втекла з неволі або відбилась з якогось мисливського господарства.