Злий ридактор

Навіть ДТП цієї ночі спалося, а мені — ні.

Учіться, як треба пояснення пояснювати.

У кожну рот — нове зубна щітка. Це може бути національною ідеєю ❤️

чи не увімкнути, ось в чім пітання.

Якби ви знали, паничі...

Воно то канєшно, але сіравно...

Мені так сумно, коли працівники слова, письменники і журналісти, користуються мовою, наче це кайло.

Кажуть, то було ві Львові 1990-х...

Як руйнувати, то все підряд.

Літери наче знайомі...

Ж — журналістика. ШеІти якісь пишуть новини.

Які такі... 🤦‍♂

Як росіянці змінилися за останні роки...

Слідами вчорашнього свята.

24 серпня 2021 року ця велика рибина літала до Києва на парад з нагоди 30-ї річниці відновлення Незалежності. За час підготовки до параду я наклацав таких портретів 50–60 з різних ракурсів і відстаней. Рівно через пів року дикі собаки спалять цю «Мрію» прямо за нашими вікнами. Але мрію про свободу їм спалити не вдасться. Не знаю, чи побудуємо ми нову «Мрію». Не певен, що треба. Але точно знаю, що побудуємо щось краще. І вірю, що не віддамо нашої свободи ворогам. Ні зовнішнім, ні внутрішнім.

У цьому селі на краю Луганської області ми провели майже 10 місяців. Наші позиції закривали темряві шлях до села і далі на захід. Усі розуміли: цей прапор висітиме там, доки ми маємо сили й рішучість стояти на своїх місцях. Незважаючи на мороз, багнюку, нестачу води, постійні обстріли — тримати свій маленький шматочок української Луганщини. Серед нас не було нікого зі східних областей, але ми стояли на нашій українській землі. До нас приходили наші українськонявні коти й прилітали синьо-жовті синиці. (Далі не писатиму, бо буде надто пафосно). З Днем Державного Прапора України!

Ну от.

Оце вас рознесло...

Поговоримо про це більш більше? Чи більш менше?