Vika's typing about...

Ще одна цікавинка про перфекціонізм — це може бути вроджена риса людини, але куди вона буде розвиватися залежить від нашого оточення 👀

Вирішили з чоловіком провести літо не як завжди, а хоч кудись поїхати. Думаю, нам це поки що вдається 🥰

Якщо боротися з перфекціонізмом «в лоб», то ти наче змушуєш себе знизити стандарти, намагаєшся переконати себе, що «неідеальність — це ок», але це не працює. Чому? Бо високі стандарти можуть бути частиною особистості. Намагатися штучно стати «пофігісткою» — це насильство над собою. Перфекціонізм — це константа. А от куди він приведе, вирішує змінна медіатор (самооцінка). 🥺Коли самооцінка крихка (залежить від оцінки інших): твої високі стандарти б'ють по тобі. Ти думаєш про відео ➡️ мозок каже «це має бути ідеально, а якщо ні — ти нікчема» ➡️ настає параліч. Перфекціонізм перетворюється на токсичну тривожність. 🥰 Коли самооцінка стабільна (буферна): ти думаєш про відео ➡️ мозок каже «це має бути круто» ➡️ самооцінка виступає щитом: «Навіть якщо подруга посміється, а відео набере нуль лайків, моя цінність не зменшиться ні на грам» ➡️ ти дієш. Перфекціонізм стає паливом для процвітання. Що з цим робити? 1️⃣ Не знижувати свої стандарти. Робити справи так, як ти їх бачиш. Але зміщуєм фокус із «як вони оцінять» на «яка моя дія» 2️⃣ Фіксувати свої мікро-перемоги, навіть якщо вони здаються незначними (щоденник похвали).

Тредс інколи дає щось позитивне. Так от я побачила, що одна дівчина налаштувала собі в АІ розсилку новітніх досліджень на цікаві їй теми. Я зробила те саме і от прийшла до вас з цікавинкою👀 Дослідження 2026 року (National Institutes of Health / PMC): Стабільна самооцінка здатна нейтралізувати руйнівний вплив перфекціонізму на психіку. Дослідники статистично довели, що вона виступає ключовим медіатором: саме рівень самооцінки визначає, чи призведуть ваші високі стандарти до психологічного дистресу, чи до стану "процвітання" (flourishing). Ця модель підтверджує теорію про те, що "перфекціоністські прагнення" самі по собі не є шкідливими. Токсичними їх робить лише сумнів у власних силах. З перфекціонізмом дуже складно боротися в лоб. Проте це дослідження показує ефективніший шлях: вам не обов'язково штучно знижувати свої стандарти, достатньо системно зміцнювати базову впевненість у власній цінності. Self-esteem as a mediator between perfectionism and mental health outcomes - PMC https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC12818298/

Повелась на всі ці ваші тредси і тепер буду сама пробувати цю нашумівшу автозасмагу😎

«Normalize using Instagram as your own personal diary and not caring about who likes your posts/what other people think» — давно зникло з мого життя і, насправді, я за цим сумую. Я навіть не пам’ятаю, коли це сталося. І мені стало цікаво, як взагалі так сталося. Соцмережі були про звʼязок з людьми, ділення життям, а зараз в нього міцно вплетені прогріви, сценарії, продажі, ідеальність і т.д. Я запитала про це ШІ і ось відповідь: Етап 1: 2012 рік. Покупка Фейсбуком. Коли Марк Цукерберг купив Instagram у 2012 році за 1 мільярд доларів, застосунок не приносив жодного центу прибутку. Фейсбук на той час уже мав досконалі рекламні алгоритми. Вони інтегрували їх в Інстаграм і почали збирати про нас усе: на яких фото ми затримуємо погляд, які обличчя нам подобаються, які бренди одягу ми розглядаємо. Нас почали вивчати під мікроскопом. Етап 2: 2016 рік. Вбивство хронології та поява Алгоритму Інстаграм прибрав хронологічну стрічку і ввімкнув алгоритмічну стрічку. З цього моменту застосунок почав працювати за принципом казино: • Пости почали показувати не тим, хто на тебе підписаний, а тим, хто гарантовано довше залишатиметься в екрані. • Мозок користувачів підсадили на перемінне дофамінове підкріплення. Ти викладаєш фото й не знаєш — набере воно 10 лайків чи 100. Це змушувало оновлювати стрічку кожні 5 хвилин. • Почалася еволюція контенту. Алгоритм піднімав угору лише те, що викликало сильні емоції: або шок, або ідеальну, недосяжну заздрість. Так народився ідеальний фасад. Якщо ти показувала звичайне, сіре життя — алгоритм ховав твій пост на дно. Хочеш охоплень? Будь ласка, покажи розкіш, ідеальне тіло, успішний успіх. Люди підкорилися, бо мозок прагне визнання. Етап 3: Поява блогерів-мільйонників та «Інфлюенс-маркетингу» Бренди зрозуміли, що люди більше не вірять звичайній телевізійній рекламі. Вони вірять «друзям» з екрану смартфона. Інстаграм став головним світовим майданчиком для продажів. Блогери перетворилися на ходячі рекламні банери. Щоб продавати дорожче, їм довелося створювати картинку «ідеального життя, якого варто прагнути». Так зародилася індустрія прогрівів, особистих брендів та візуальних стратегій. Звичайні люди подивилися на це й вирішили: «Якщо я хочу, щоб мене помітили (seen), я теж мушу створити свій міні-глянець». Соцмережа для друзів перетворилася на жорстке конкурентне бізнес-середовище. Тому Телеграм-канал — це перший дотик до особистого щоденника, де немає місця ідеальності та перфекціонізму. P.S. Якщо захочете, то напишіть в коментарях, що для вас показує спражність іншої людини? Які дії чи слова?

Нарешті у мене зʼявилась СВОЯ пляшка в зал!!! До цього ходила з старенькою і маленькою, або брала у чоловіка. З кросівками стався кольоровий ✨match✨ 🔗 https://uzspace.ua/uk/product/uzspace-colorful-frosted-tritan-800ml-orange-pink-3053-ua/ (але свою брала в Епіцентрі)

Оце думала наскільки сильно впливає класний інвентар (пляшки, сумка, форма) на мотивацію ходити до залу? На вагітність я замовила 1 спортивний костюм — топ (аби груди влізли) і велосипедки (аби живіт вліз). З того часу так в ньому і ходила. Чоловік схарився, що я як та бідося ходжу в одному й тому ж😂 Тому що я зробила? Правильно, дістала старий спортивний комплект в який я влажу🤣 Але, насправді, класна форма впливає на настрій в спортзалі. Як мінімум, приємно на себе дивитися і розглядати. Як максимум, коли комфортно, то набагато ефективніше виходить тренування. І замовила я собі форму від TopDog. Пішла в ній в зал, один раз перебігла по вулиці і зрозуміла — ухти, яке класне у мене прийняття тіла🤭 Бо форма настільки тонка, що видно буквально ВСЕ! Менше з тим, хочу тепер ще форму, але замовлю на Аліекспрес. Поставте ❤️, якщо потім зробити розпаковку з посиланнями.

Прочитала одну розумну книжку і на неї тепер потрібно 2 романи😅 Читаю зараз «Іменинниця» Пенелопи Дуглас та «Помилка» Еллі Кеннеді

РЕФЛЕКСУЮ ЩОДО СВОГО ЖИТТЯ Дофаміновий кайф справді існує і я безліч разів відчувала це на собі. Тільки зазвичай ідеї мої залишаються одні й ті ж — зйомки, соцмережі, тіло (їжа і спорт), випробування самої себе. І ці всі мрії не переходять в реальність через застрягання на певних рівнях. Тип 1: Параліч вибору (Парадокс Фігового дерева) З цим типом застягання я стикаюсь найбільше. Коли, наприклад, почала вивчати детально нутриціологію, то вивчила надмірно інформації про харчування і налаштування своєї власної харчової рутини стало викликом — чи правильно я зі всіх варіантів обираю: метод тарілки, рахувати калорії, інтуїтивне харчування. «Якщо я оберу калорії, я втрачу гнучкість інтуїтивного харчування. Якщо оберу тарілку — втрачу точність» і в результаті не обираю нічого і залишаюсь на тому ж місці. Коли я думаю за зйомки, то теж вибір є: україномовний чи англомовний контент (і там і там є свої плюси та мінуси), робити Інстаграм чи YouTube, а може взагалі нічого не робити. Коли ж треба зробити вибір я його не роблю. Вибір професії теж тут працює. Хочу я бути нутриціологом, психологом чи взагалі повчитися на тренера. А я, людина, яка дуже любить поглиблюватися в цікаві теми, мушу мати багато ресурсу і вміти вчасно вийти зі стану "навчання" до стану практики. Моя суперсила — любов до глибокого аналізу та накопичення знань грають не на мою користь. Для мене процес збору інформації — це дофамінова зона. Але коли знань стає надто багато, мозок починає сприймати вибір як ризик. Я ніби боюсь ухвалити «неідеальне» рішення, і щоб не промахнутися, підсвідомо обираю найбезпечніший варіант — не обирати нічого і залишатися на місці. Тип 2: Надмірний комфорт На даному моменті життя я знаходжусь в цьому стані. Все окей, навіть якщо я не буду старатися виконати свої бажанки. «Навіщо напружуватися, витрачати дефіцитний ресурс на зйомки чи нові проєкти? Давай просто полежимо в цьому комфорті». Але цей комфорт є ілюзорним, адже я постійно повертаюсь до думок про реалізацію і заходжу в тип 4. Ілюзорний комфорт зжирає реалізацію. Тип 4: Розумова жуйка (Для оверсінкерів) На внутрішній аналіз йде стільки ж енергії, скільки пішло б на запуск трьох YouTube-каналів, але після довгих роздумів залишаюсь абсолютно виснаженою. «А як краще зробити? А чому я не роблю? А може, все-таки англійською? А чому я знову зливаюся?». Я люблю часто посидіти в Gemini і поаналізувати саму себе. На короткий час це дає внутрішній спокій, але він знову ж таки ілюзорний. Тип 3: Тиха відмова (Синдром Бартлбі) Я задавала собі ці питання безліч разів — "Це те, що Я хочу чи те, що я бачу у ІНШИХ?" І навіть намагалась діяти так, наче то не моє, а саме я свідомо нічого не робила. І знаєте що? Я знову і знову поверталась до своєї реалізації саме в цих сферах: зйомки, соцмережі, робота з тілом, психологія. Мабуть, то все таки моє і цей тип 3 тут не працює. ЩО Я РОБЛЮ, АБИ ВИЙТИ З ЦИХ СТАНІВ? Проти паралічу вибору (Тип 1): вмикаю тест-драйв і пробую щось по трошки. Неідеальна дія в реальності в мільйон разів краща за геніальний задум, який згнив у голові. Проти ілюзорного комфорту (Тип 2): великі ідеї розбиваю на мілікроки, які можна зробити тут і зараз. Проти розумової жуйки (Тип 4): як рекомендувала моя психологиня — даю собі лише певний відрізок часу на румінацію. Якщо я бачу, що починаю застрягати — виходжу у фізичний простір (вмиваюсь, йду гуляти, готую їсти, читаю книгу).

ХОЧУ РОБИТИ ВСЕ, АЛЕ НЕ РОБЛЮ НІЧОГО Стан, коли людина «хоче робити все, тому не робить нічого» — це не просто лінощі чи брак дисципліни. Відчуття безпорадності та ступору (feeling stuck) поділяється на чотири абсолютно різні стани, кожен з яких вимагає свого унікального виходу. 1️⃣ Пастка 48-годинного дофамінового «кайфу» Коли з'являється нова амбітна ідея (написати книгу, вивчити мову, поїхати в Японію), перші 48 годин приносять колосальний приплив адреналіну та дофаміну. Процес планування та уяви відчувається мозком як реальна робота (до речі, це одна з форм ескапізму — втечі від реальності, яким я часто займаюсь). Щойно зникає перший дофамін і настає час нудної, важкої рутинної праці, енергія вичерпується. Людина повертається до «лежання на підлозі» (floor rotting) та пасивного гортання соцмереж, де вона спостерігає, як інші реалізують саме ті речі, які вона щойно планувала у своїй голові. 2️⃣ Чотири види «Stuck» (Застрягання) Стандартні поради на кшталт «просто почни», «дисципліна — це відповідь» або «обери те, що запалює» часто не працюють, тому що вони лікують лише один тип застрягання, ігноруючи інші три. 🌿Тип 1: Параліч вибору (Парадокс Фігового дерева) Суть: Метафора з роману Сильвії Плат «Під скляним ковпаком» — життя розгалужується, як фігове дерево, де кожна гілка — це інша приваблива доля (кар'єра в Європі, щасливе материнство, відома поетка). Людина хоче скуштувати кожний плід, але вибір одного означає втрату всіх інших. Як наслідок — вона сидить під деревом і дивиться, як плоди чорніють і гниють. Реальність: Цей стан реальний, але трапляється набагато рідше, ніж ми думаємо. Часто за ним ховаються інші проблеми. Вихід: Чесно запитати себе: «Чи справді ці опції реальні, чи я просто вигадала, що мушу їх хотіти?». Зазвичай частина «плодів» виявляється фальшивими суспільними стереотипами. 🌿Тип 2: Надмірний комфорт Суть: Співвідношення витрат і вигоди (cost-benefit) від будь-якої дії виглядає погано. Це спокуса комплаєнсу та ментального застою. Вихід: Тут не потрібно обирати з-поміж варіантів — потрібно просто обрати встати з ліжка і зробити бодай одну мікроскопічну дію, рухаючись день за днем. 🌿Тип 3: Тиха відмова (Синдром Бартлбі) Суть: Посилання на оповідання Германа Мелвілла про писаря Бартлбі, який на будь-яке прохання боса тихо й без аргументів відповідав: «Я б краще цього не робив» (I would prefer not to), поки повністю не перестав рухатися і діяти. Внутрішній конфлікт: У цьому стані ваша свідомість — це бос, який вигадує нові системи, погрожує, мотивує та вимагає діяти. А ваше підсвідоме «Я» — це Бартлбі, який просто тихо не рухається з місця. Якщо ви роками плануєте зміну кар'єри чи написання книги, але не робите цього за жодної системи — ваше підсвідоме намагається вам щось сказати. Причина: Можливо, ви хочете мати ідентичність автора/юриста, але не хочете робити реальну щоденну роботу для цього. Або ви хотіли цього колись, але більше не хочете. Вихід: Тут не допоможе мотивація. Вихід — абсолютна чесність із собою. Треба визнати: «Я не хочу цього насправді. Цей шлях не для мене». 🌿Тип 4: Розумова жуйка (Для оверсінкерів) Суть: Нескінченний цикл аналізу (румінація), коли курсор на екрані не рухається годинами, а думки ходять по колу. Люди часто плутають це зі здоровою рефлексією, але тривале перебування в циклі руйнує психіку. Нейробіологія: За це відповідає мережа пасивного режиму роботи мозку (Default Mode Network). У застряглому мозку ця система «коротить» і працює на повну потужність навіть тоді, коли початкова емоція чи причина аналізу вже давно минули. Вихід: Неможливо вийти з думок за допомогою нових думок — мислення і є цим самим циклом. Цикл руйнується лише фізичною дією/рухом: вийти на прогулянку, зателефонувати другу, вмитися крижаною водою чи зробити дихальні вправи. Менше думок, більше тіла. Щоб вийти з цього стану потрібно спочатку визначити свій тип застрягання, а потім застосувати до нього дії.

З останнього переглянутого, що мені дуже відгукнулось і сподобалось: https://www.youtube.com/watch?v=pN_OGOPI92g

Оскільки я казала, що буду намагатися інтегрувати прочитане в покращення свого життя, то ось які правила додаю собі: ✍🏼 Робити дії не з-під батога (маніпуляції), а через власне ЧОМУ. Наприклад, я ходжу в зал не задля того, щоб комусь подобалась моя зовнішність, а тому що я хочу мати сильне тіло і щоб не боліла спина. Робити дії з позиції натхнення, а не маніпуляції. ✍🏼 Перестати порівнювати себе з іншими, намагаючись довести «достатність». Замість цього повертатися до себе вчорашньої і дивитися на прогрес (навіть якщо він дуже маленький). ✍🏼 Відійти від ідеальної картинки в соцмережах. Тільки на справжності може побудуватися комʼюніті. «Якщо ви забезпечите, щоб те, ЩО ви робите, підтверджувало те, у що вірите, тоді тим, хто поділяє ваші погляди, буде легко вас знайти». ✍🏼 Оточувати себе тими людьми, які будуть давати відчуття безпеки, розуміння і матимуть спільні цінності (а може й цілі). Найголовніше про що я думала читаючи цю книгу це про власне ЧОМУ. ❓ЧОМУ я психолог ❓ЧОМУ я хочу допомагати ❓ЧОМУ я хочу вести блог ❓ЧОМУ я хочу проявлятися І я дала собі відповідь: Мотивувати і надихати людей покращувати життя та знаходити шлях до власного Я. Словами. Підтримкою. Бути опорою, якщо потрібно. Показувати, що межі існують лише в нашій голові. І що завжди є вихід з будь-якої складної ситуації. І робити це все своїм прикладом.

Дочитала книгу Саймона Сінека «Почни з Чому». Чомусь першопочатково я думала, що це книга про психологію. Частково це так, але в більшості про бізнес. Як більшість подібних книг, суть можна було передати в 50 сторінках (якщо не менше). Дуже багато повторів одного й того ж, наче автор намагався максимально розтягнути обʼєм. Головна думка книги: Щоб побудувати міцний бренд, згуртувати навколо себе команду мрії або стати справжнім лідером, потрібно спочатку чітко сформулювати свій сенс (Чому), бути послідовним у своїх діях (Як) і пропонувати це світові через матеріальні речі (Що). І хочу поділитися з вами певними цитатами, які мені відгукнулися⤵️